Польща. Старе місто у Любліні

 

  Обожнюю міста світу, які можуть похизуватись своєю історією, своєю старовиною, тобто мають свою особливу родзинку – Старе місто. Польське місто Люблін не стало винятком. Тому, щоб краще пізнати місто, треба починати знайомство з його старої частини – Старого міста. Що ж є у Старому місті Любліна ми й спробуємо сьогодні дослідити.

   Люблінське Старе місто – одне з найкрасивіших і найкрааще збережених міст у Польщі. Відрізняється своєю середньовічною системою розміщення у просторі та неповторним багатством оформлення старовинних кам’яниць, серед яких особливу увагу привертають будинки з часів ренесансу. Старе місто зачаровує своєю автентичністю та атмосферою попередніх віків. Вхід в це магічне місце охороняє Краківська брама – один з архітектонічних символів міста, який разом з  оборонними мурами побудовано в ХІV ст.

   Краківська брама.

   Ввійти у Старе місто можна через дві старовинні брами: Краківську та Гродську (Жидівську). Ми розпочнемо знайомство з Старим містом з Краківської брами.

   Краківська брама побудована у першій половині ХІV ст. В давні часи її ще називали Вищою брамою, а Гродську (Жидівську) – Нижньою. Краківська брама – це південно-західний в’їзд у місто і один з архітектурних символів міста.

   Брама отримала свою назву через те, що була розташована з боку шляху, який вів до тодішньої столиці Польщі – Кракова. Забудова будинками Люблінського середмістя навколо цієї дороги призвела до формування теперішньої центральної вулиці Любліна Краковського Пшедмешчя (Краківського передмістя).

 Краківська брама та площа Лекетека

   Краківська брама стала одним з перших (разом з Гродською брамою) мурованих елементів захисної системи середньовічного Любліна. Будівництво готичної споруди  розпочате в 1341 році за розпорядженням Казимира ІІІ Великого, після того як Люблін пережив нищівний набіг татар. В першій половині ХVІ ст. до споруди за проєктом Сєбастьяна Влоха було добудовано передбрам’я, що згори увінчувалося зубцями та маленькими вежами. До самої ж Брами примикали мури, що оточували все Старе місто. Перед Брамою було викопано рів, через який перекинуто дерев’яний місток.  У 1557 – 1575 рр. Краківську браму суттєво ушкоджували пожежі, внаслідок чого її доводилось ремонтувати та перебудовувати. За часів правління Стефана Баторія в ній було встановлено баштовий годинник. З тодішніх описів відомо, що тоді, в кінці ХVІ ст. брама була вкрита куполом, а навколо неї були прибудовані балкони з балюстрадами для міських сурмачів та стражників. З початку ХVІІ ст. в брамі та навколо неї були влаштовані  численні  магазинчики. У 1673 році Краківська брама була вперше суттєво відреставрована. Наступний капітальний ремонт споруди було виконано в 1742 – 1745 рр. Тоді було полагоджено склепіння, сходи, вікна, приміщення всередині. Попри ремонти, будівля продовжувала руйнуватись. Внаслідок цього міська влада у 1778 році постановила здійснити черговий ремонт за проєктом Домініка Мерліні, який був завершений 1782 році. Про дату його закінчення свідчать відповідні цифри, під королівською монограмою Станіслава Августа Понятовського на верхівці восьмикутної вежі.

   На початку ХІХ ст. на фасаді з боку Старого міста розміщено ікону Непорочногот зачаття Діви Марії. Близько 1820 року магістрат вимурував біля будівлі 4 магазини. У 1823 році, під час ремонту під наглядом Якуба Гемпла старий вхід з боку Ринку був замінений новим. У 1839 році на фасаді з боку Середмістя зроблено нішу, в яку помістили ікону покровителя Любліна – Святого Антонія, і зробили 4 віконні прорізи.

 Краківська брама - південно-західний  вхід у Старе місто

   У 1844 – 1845 рр. на висоті майданчика для сурмачів облаштовано залізні галереї, що оточували вежу. Галерея також служила спостережним пунктом для пожежників.

   Наступна суттєва реконструкція відбулася у 1954 році – після Другої світової війни за проєктом архітектора Вацлава Подлевського. Металеву галерею прибрано і відновлено два балкони, прибрано штукатурку. Під час цієї реставрації до брами частково повернувся її первинний готичний вигляд. Від 1965 року приміщення належить музею історії міста Любліна. Остання реконструкція була завершена в 2007 році.

Краківська брама - один із символів Любліна

   У Краківській брамі розмістився  музей історії Любліна. Тут працює постійна виставка «Історія міста», яка розповідає про події, починаючи із заснування міста до 1944 року. Зокрема відвідувачі можуть оглянути в музеї копію акту про міські права Любліна, виданого Владиславом Локетком 15 серпня 1317 року, а також дзвін 1585 року.

   Перед входом через Краківські ворота до Старого міста знаходиться площа Лекетека, її ще називають Короткою площею. Це також центральна площа Любліна, яка з’єднує Старе місто з прилеглими вулицями.  Площа була побудована в 1611 році. Головна визначна пам’ятка площі – Краківські ворота.  Досить затишне місце, з купою магазинів, кафе, зелених клумб та лавочок. А ще дуже колоритно вписується кран з питною водою, чи то старовинний він, а можливо й ні, проте виглядає дуже гарно: з металу, в чорному кольорі і великим колесом.

 У Краківській брамі можна відвідати музей історії Любліна

   Далі проходимо під кам’яною Краківською брамою і потрапляємо вже  безпосередньо у Старе місто.

 Арочний прохід під Краківською брамою до Старого міста

   Вузенькою, проте колоритною вуличкою ми рухаємось далі. Нас оточують старовинні будинки з арочними входами та оздобленням над вікнами, симпатичні ліхтарики на будинках, які ввечері роблять Старе місто по-особливому гарним, а також під ногами у нас середньовічна бруківка.

 Вузенькі вулички Старого міста

   На вуличці багато магазинів, кафе, є інформаційний центр, куди туристи можуть теж зайти, щоб дізнатись, які цікаві місця Любліна можна подивитись та які екскурсії відвідати. 

 У Старому місті є магазинчики, кафе, сувенірні лотки

   Багато невеличких дерев’яних сувенірних ларьків, де можна придбати сувеніри, а також є вироби ручної роботи.

Можна знайти багато виробіви ручної роботи

   Аж ось перед нами відкривається Ринкова площа та Королівський трибунал.

   Ринкова площа та Коронний трибунал

       Серцем Старого міста є Ринкова площа, відзначена з нагоди заснування у 1317 році – її лінії засновані на контурах колишніх набережних, на вигині стародавніх валів,  через що фасади не ідеально перпендикулярні один одному. Закладено на плані близькому до квадрату, його неправильна форма нагадує трапецію із сторонами 62 м і 72 м. Межі ринку були визначені після отримання містом Магдебурзького права.

 Ринкова площа

   У його центральній частині знаходиться Стара ратуша, яка з 1578 року служила резиденцією Коронного трибуналу – вищої апеляційної інстанції для малопольських дворян. Король Стефан Баторій зрікся своїх прав найвищого судді на користь шляхетського станового суду. Від того часу найвищим (апеляційним) судом для шляхти став Коронний трибунал.

Коронний трибунал, а зараз тут відділ реєстрації актів цивільного стану 

   Нинішню форму було розроблено самим Домініком Мерліні, придворним архітектором короля Станіслава Августа Понятовського, автором проєкту, серед іншого Королівські Лазенки у Варшаві.

    З будівлею трибуналу пов’язана одна з найвідоміших люблінських легенд. Згідно легенди, у 1637 році тут відбувся «бісівський суд», який у справі бідної вдови та багатого шляхтича виніс справедливіше рішення, ніж підкупні судді.

   Дуже давно одна бідна вдома звернулась в міський суд за допомогою – багатий шляхтич силою забрав у неї майно після смерті чоловіка. Але суддя виніс вирок не на користь вдови і тоді вона вигукнула: «Навіть чорти й ті б пожаліли мене!» Вночі суддя прокинувся від шуму і на подвір’ї побачив чортів. Від страху він переглянув справу бідної вдови на  її користь і тоді один з чортів залишив на судовому столі  відбиток своєї величезної лапи, таким чином попередив суддю про відповідальність за брехню на процесі. А стіл з відбитком лапи тепер можна побачити в Люблінському музеї, що у замку.

 На площі та навколо Коронного трибуналу багато історичних кам'яниць

   Нині під будівлею Коронного трибуналу починається створений у 2006 році туристичний Люблінський підземний маршрут, а у самій будівлі міститься відділ реєстрації актів цивільного стану. Протяжність підземного маршруту 280 м. Там є 14 таємничих кімнат, проходячи крізь які гід розповідає історію міста. Є також кімната з мультимедійним переглядом великої пожежі, яка сталася 2 червня 1719 року. Підземна траса завершується в одній із будівель на площі з руїнами, де колись стояв костел Святого Архангела Михаїла.

Під будівлею Коронного трибуналу починається туристичний підземний маршрут

   А ми ще потрапили на якесь свято у місті, де можна було побачити акробатів, які пересувались по спеціально натягнутих дротах.

Можна побачити ще й  атракціон - по дротах виконують трюки акробати

  У свою чергу, навколо Ринкової площі розташовані історичні, часто прикрашені з графіті, барвисті багатоквартирні будинки – нинішній стиль забудови є результатом реконструкції міста після великої пожежі 1575 року (у Любліні було кілька пожеж) та реконструкції окремих «адрес» у наступні століття.

   Кам’яниця Chociszewska розпочинає так звану «сторону Любомельських» на площі Ринок. У 1524 році її власником був радник Адам Дойдзвон, а потім Барбара Скромовська. У цій кам’яниці відкрито фрагменти пізньоготичних віконних обрамлень.  Після 1630 року будинок став власністю Хоцишевських, звідси і його назва. Нижня частина будинку, перші два поверхи,  виглядає досить просто, а от  третій і четвертий поверхи варті уваги. Досить незвичне й цікаве обрамлення вікон, а от верхня частина нагадує справжній замок, що виділяє його серед інших будинків площі.

Коронний трибунал

Кам’яниця Любомельських має характерний червоний колір і є однією із близько 100 історичних будівель, що збереглися в Любліні з часів підписання унії. Вона вирізняється серед інших елементами оформлення, що збереглися з того часу і навіть раніших періодів. Від початку ХVІ ст. належала родині Любомельських, багатій міщансько-шляхетській сім’ї. У 1540 році її відновили, про що свідчить фрагмент ренесансного порталу з надписом «Jan Lubom», дата і гмерк ( від німецької «особистий знак») «Zadora». Верхівку споруди прикрашає вмурований у фасад ренесансний аттик.

 Під час реконструкції будівлі в 1996 році були виявлені цінні фрески, що ймовірно зображують панораму Любліна і битву його мешканців з татарами. У підвалі будівлі знаходився винний підвал, на стінах якого були виявлені оригінальні фрески ХVІ ст. – єдині в Польщі творіння на тему світських звичаїв, античної філософії та міфології. Десять образів, розташованих на стінах, витяжці каміну і склепінні, містять численні алюзії до античної культури (міфології, літератури) та світського життя доби Ренесансу.  На сьогодні в будівлі знаходяться зокрема: офіс Польського туристично-краєзнавчого товариства, галерея-підвал «Під фортуною», галерея Художньої  сцени, млинцеве кафе «Задора».

 На Ринковій площі багато кафе та ресторанів

Кам’яниця Konopniców найбільш виділяється серед кам’яниць Старогот ринку і є однією з найкрасивіших кам’яниць Любліна. Потрапивши на площу Ринок, ця будівля одразу впадає в око, адже її небесно-блакитний колір та неймовірне оздоблення одразу притягує погляд. На надзвичайність цієї будівлі впливає той факт, що її фасад єдиний був вкритий маньєристичними барельєфами.

Розкішне горище, квіткові мотиви, портрети Себастьяна та Катажини Конопніц, а також вирізьблені з вапняку янголи та маскарони, притягують як магніт. Кам’яниця притягує до себе також своїм колоритом.

Блакитна кам’яниця -  кам’яниця  Konopniców 

Історія кам’яниці сягає ХV – ХVІ ст.  Після Садуракі та Креткі він став власністю родини Конопніци, від якої отримав свою назву й носить і досі. Саме цій видатній міщанській родині вона зобов’язана чудовим ренесансним скульптурним оздобленням фасаду та розкішним інтер’єром із різьбленими напівколонами. Маньєристичний барельєф виготовлений пінчівською майстернею за зразком мистецтва Санті Гуччі. У віконних рамах першого поверху є зображення Себастьяна Конопніци, його дружини Катажини Конопніци, уродженої Кретковни, а також міщанський герб з ініціалами К. К. у центральному медальйоні. Згідно з переказами, в кам’яниці зупинялися такі знатні гості як цар Василь Шуйський, король Швеції Карл ХІІ.

Кам’яниця  Konopniców - найкрасивіша кам'яниця Любліна 

Навколо ринкової площі розмістилося кілька затишних пабів, серед яких єврейська Мандрагора.

Ще цікаві кам'яниці Ринкової площі

Кам'яниця «Під Левами» - кутовий будинок,  перебудований в ренесансному стилі. Назва походить від кам’яних левів, які оздоблюють будівлю. Хоча ці тварини неодноразово змінювали своє місце проживання, сьогодні можна побачити їх на даху, що вінчає перший поверх будинку на вулиці Злота, та на стику кам’яниці з сусіднім будинком під №10.

 З трьох скульптур, до наших днів збереглись лише дві, швидше за все, з майстерні знаменитого Санті Гуччі. Найдавніші відомості про кам’яницю свідчать, що спочатку вона була мурованою. З часом будинок перетворився на чудову кам’яницю. Його власники змінювалися багато разів. За часів Холевінських, тут були крамниці, які здавались в аренду купцям, а коли власником кам’яниці став Юзеф Потоцький, то він взявся за значну перебудову. 

Скульптура лева на rам'яниці «Під Левами» 

У міжвоєнний час це місце вирувало культурним життям і стало осередком мистецтва. Тут збиралися письменники, художники влаштовували свої виставки. Можливо це місце було першою картинною галереєю в Любліні часів ІІ Речі Посполитої.

Кам'яниця «Під Левами» 

   

   Скляні негативи було виявлено в одному з багатоквартирних будинків під час ремонту у 2010 році. Фотографії, що збереглися, розмістили у вікнах будівлі і люблінці побачили в них своїх предків. Те, що спочатку мало бути естетично приємною формою, вилилося у фільм і книгу, в яких минуле поєднується із сьогоденням.

Фотографії на вікнах - це фото жителів, які колись жили в цьому будинку

Кам’яниці на люблінському Ринку є місцем народження життя та творчості багатьох видатних мешканців Любліна.

На площі Ринок можна побачити кам’яницю Кленовича – будинок № 2, де знаходяться виконані у техніці графіті 4 портрети відомих поетів. На першому портреті зліва зображено поета, перекладача та байкаря Берната з Любліна (1465 – 1529 ). Він був автором однієї з перших книжок, надрукованих польською мовою – «Рай душі», виданої в 1513 році. Наступний портрет Яна Кохановського (1530 – 1584), одного з найвідоміших польських поетів, який зробив великий внесок у розвиток польської літературної мови. На третьому портреті зображено Себастьяна Кленовича (1545 – 1602), котрий підписувався латинським перекладом прізвища – Acernus. Він був поетом, композитором та викладачем у Замойській Академії, а також багаторічним працівником канцелярії міста, членом Ради та бурмістром Любліна. У своїх поемах описував, зокрема, життя селян на Русі («Роксоланія») та торгівлю на  Віслі («Фліс»). Останній портрет – це зображення Вінсента Поля, поета, письменника та географа. 

 Площа Ринок

У будинку № 3 народився Александр Зельверович – видатний польський актор та театральний режисер. Кам’яниця № 5, що належала колись до родини Конопниців, тут колись знаходилась канцелярія члена міської ради – Мацея Зесса. На початку Рибної вулиці знаходиться Рибна брама, названа так, оскільки проводила до площі, на якій торгували рибою. Брама з’єднує два сусідні будинки. На вулиці Золотій знаходиться кам’яниця, де у 1899 – 1934 рр. мешкала поетеса Францишка Арнштайнова – авторка віршів про Люблін. 

 Площа Ринок

На площі Ринок кам’яниця №14 побудована в готичному стилі, кам’яниця № 16, з огляду на те, що  її прикрашає фриз з фігурками музик, ще її називають «кам’яницею музик». Вона колись була власністю Станіслава Менжика, члена Люблінської Ради міста. Цей будинок присвячено Янові з Любліна – автору Органної табулатури – найбільшої у ХVІ ст. в Європі збірки пісень і танців для органу. Він зібрав та записав на близько 520 сторінках понад 300 органних творів. На першому поверсі цього будинку можна побачити портрет Генріха Вєнявського (1835 – 1880) – скрипаля-віртуоза та відомого композитора. Народився він у сусідньому будинку, так званою кам’яницею Вєнявських. Кам’яниця Вєнявських – будинок № 17 була у 1834 – 1849 рр. власністю Тадеуша Вєнявського, доктора медицини та хірургії. Саме в ній народився скрипаль Генрик Вєнявський (1835 р.), а також його брати Юзеф і Юліан. Також тут народився Ігнаци Барановський (1833 – 1919) –  лікар, професор Головної школи та Вапршавського університету, польськийи патріот. Доктор Барановський передав свою цінну бібліотеку Публічній бібліотеці Ієроніма Лопацінського у Любліні. Поряд з вулицею Брамовою знаходиться наріжна кам’яниця, яку з огляду на декор фризу називають «кам’яницею цукерників», нині тут знаходиться ресторан «Чортова лапа».

 Ринкова площа та Краківська брама

 Ринкова площа

Домініканський монастир та костел Святого Станіслава

Маленька вуличка Домініканська за 100 метрів приведе до монастирського комплексу домініканців. Вперше отці-домініканці зафіксовані в Любліні у 1253 році. Побудований костел у 1342 році на кошти польського короля Казимира ІІІ Великого, на місці дерев’яного храму Святого Хреста. Він був призначений для домініканських ченців, що оселилися у Любліні впродовж ХІІІ ст. Монастир поставав поступово: у 1342 році побудовано східне крило, перебудовано наприкінці ХVІ ст., решту крил збудовано у 1635 – 1670 рр. Історія костелу пов’язана з реліквією Святого Хреста, яка знаходилась там від початку ХV ст.,  перевезені з Києва, які було украдено в 1991 році.   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості « Польща. Домініканський монастир та костел Святого Станіслава».

Домініканський костел Святого Станіслава

Архікафедральний собор

Архікафедральний собор у Любліні називається Церква святого Іоанна Хрестителя і святого Іоанна Євангеліста і є найбільшим собором у Любліні.

 Заснований собор ХVІ ст. Бернардом Мацієвським – католицьким єпископом та Примасом Польщі для ордена єзуїтів. Будівництво розпочалося в 1586 році за проєктом архітекторів Іоанна Марії Бернардоні та Йосипа Брика. Собор став найпершою ластівкою бароко в Польщі. Освячення храму відбулося 25 квітня 1604 року єпископом Бернардом Мацієвським. Будівельні роботи були повністю завершені у 1625 році. У 1752 році церкву було перебудовано після сильної  пожежі. Над інтер’єром церкви працювали багато відомих майстрів свого часу. Усі фрески виконані скульптором Джоном Мейєром. Поруч з вівтарем було створено статуї, зокрема святого Ігнатія Лойоли.

У 1773 році в Любліні було розформовано орден єзуїтів, після чого церква відійшла до ордену тринітаріїв. Тим не менше, орден не мав грошей на підтримку ні церкви, ні будівлі колиишнього єзуїтського коледжу. У 1797 році церква стала використовуватися як склад для зерна.

Церква святого Іоанна Хрестителя і святого Іоанна Євангеліста - найбільшийм собор у Любліні

У 1755 – 1757 рр. собор добудовується, відомі польські майстри займаються розписами. В цей час з’являється «акустична різниця», а також іконостас, виконаний з рідкісної породи ліванського грушевого дерева за гроші з пожертви Яна Миколая і Софії з роду Тенчинських. У презбітерії знаходяться картини «Тайна вечеря» і «Бенкет Ірода» приблизно з 1667 року пензля бернардинця Францишка Лекшицького. Відвідуючи собор варто звернути увагу на найстарішу пам’ятку – бронзову хрещальницю з ХІV ст., перенесену сюди з демонтованого фарного костелу Святого Михаїла, на ній видніється чорний напис старонімецькою мовою, а з іншого – напис латиною.

 У лівій наві у бічному вівтарі висить образ Божої Матері «Плачучої» (копія образу з Ясної Гори, пензля професора Болеслава Рутковського, знаний внаслідок так званого «люблінського чуда», коли в 1949 році образ почав «плакати».

З північного боку презбітерія знаходиться каплиця Трибунальського хреста, перенесеного сюди теж з фарного костелу після його демонтажу, а з північного боку до нього прилягає каплиця Пресвятої Діви Марії, пізньобароковий інтер’єр якої був доповнений перенесеним з фари вівтарем, виконаним у 30-х роках ХVІІІ ст. скульптором Яном Еліашем Гоффманом.

Церква святого Іоанна Хрестителя і святого Іоанна Євангеліста

Варто також подивитись розписи з прекрасними мотивами ілюзіоністичної архітектури, наприклад, портали, ніші, балкони і галереї. Композицію фресок доповнюють орнаментальні і декоративні елементи (флористичні і геометричні) і вазони. У фресках використані теплі, лагіднім відтінки. Варто не згадати про розписи стін зали капітули і акустичної каплиці, автором яких теж був Юзеф Майєр.

Відвідуючи Люблінський собор слід опуститися в крипти, де поховані заслужені служителі церкви.

Уваги також заслуговують хори, розташовані при західній стіні костелу. Особливим архітектурним елементом інтер’єру є орган – потужний інструмент, який нараховує 50 регістрів і 4 тисячі труб, виконаний у 30-х роках ХХ ст.

 Акустична каплиця – ще одне місце у соборі, яке варто відвідати. Постала вона в 1752 – 1754 рр. Проєктант Францишек Козьмінський використав ефект свідомого добору форми кривини склепіння таким чином, що голоси, відбиваючись від одного кутку, потрапляють у другий. Після знищення каплиці під час Другої світової війни її докладно відверто відтворили зі збереженням усіх акустичних властивостей. Проєкт був опрацьований Чеславом Дорією Дерналовичем, а обчислення виконав професор Ян Микусинський.

У 1805 році була створена Єпархія в Любліні, після чого почалося знесення будівлі коледжу єзуїтів. Сміття, що залишилося, було використане для будівництва довколишніх доріг. У 1821 році і 1878 роках у церкві проводилися реконструкції.

Під час Другої світової війни собор втратив одну вежу, але з ініціативи кардинала Стефана Вишинського у повоєнні роки собор було відновлено. Влітку 1987 року собор відвідав Папа Римський Іоанн Павло ІІ.

 Це собор типу однонавової базиліки з низкою каплиць по обох боках.

Вхід до собору безкоштовний, але після придбання квитка, ви зможете відвідати додаткові приміщення:

• акустична ризниця, в якій завдяки правильно спроєктованому склепінню голос           фантастично розноситься по всьому приміщенню,
• скарбниця з цінними літургічними предметами, розташована поруч з ризницею,
• склепи з могилами люблінських єпископів.

Церква святого Іоанна Хрестителя і святого Іоанна Євангеліста

Поруч з Кафедральним собором стоїть 64-метрова Тринітарська вежа або Дзвіниця Святої трійці, яка вважається найвищою спорудою Старого міста. На місці, де зараз стоїть неоготична вежа, у Середньовіччі стояла маленька фіртка в оборонних мурах міста, яку під кінець ХVІ ст. перебудовано на браму.

Одразу після перебудови колишня хвіртка стала воротами не тільки до міста, але й до єзуїтської забудови, яка знаходилася одразу за міськими мурами. Нічого не змінювалося до 1627 року, поки мешканці міста не подарували монахам в цьому ж році великий  дзвін. Тоді постало питання про надбудову над брамою дзвіниці. Однак проєкт довго залишався на папері, через брак коштів. Розв’язала проблему пані Дорота з Личків Замойська, яка дала на будівництво 4 500 злотих.

Тринітарська вежа або Дзвіниця Святої трійці

Велика пожежа 1752 року не пошкодила вежу, однак після першого розділу Польщі 1771 року і припинення діяльності єзуїтів, усі їхні комплекси стали занепадати. Намагаючись врятувати будівлі, комісія Народної освіти передала їх тринітарському ордену. Нові власники теж не сильно впоралися з завданням і в 1814 році покинули забудову.

На щастя, через рік почалася реставрація і перебудова знищених будівель. В результаті чого за брамою повстала простора кафедральна площа. Перебудову Тринітарської вежі розпочато в 1819 році. Проєктом керував архітектор Антоніо Корацці, який надав об’єкту неоготичного вигляду і восьмикутну забудову. Роботи було закінчено у 1827 році.

До наших днів вежа не змінила свого вигляду. З початку ХІХ ст. всередині розміщувалася міська вага, була джерелом постійного та високого прибутку.

Під час Другої світової війни у вежі пошкодили дах, вибили вікна, а всередині було повністю все знищено та розорено. На щастя, усе вдалося відремонтувати. Згодом будівля перейшла в руки музею Архієпархіального культового мистецтва, який і досі базується. Там можна побачити картини, ікони, стародавні релігійні скульптури, музичнім інструменти, дзвони. Найбільш цінним є дзвін Марія, бо є найбільшим у всьому Люблінському воєводстві, почути його можна лише на свята. А з оглядового майданчика відкриваються захоплюючі краєвиди міста та околиць.

 Висота Тринітарської вежі 64 м

Вежу збудовано на плані квадрату; нижня частина цегляна, верхня – з дерева. У нижній частині знаходиться прохід з арочним склепінням. Вежа у її сучасній формі є твором Антоніо Карацці і походить з 1821 року. Під Тринітарською брамою, на розі вулиць, лежить «камінь нещастя», з яким пов’язана легенда. Ціла історія почалася від дивної події, коли одна жінка несла чоловікові суп на роботу і спіткнувшись, вилила суп на камінь. Як кажуть люди, пробігла тоді зграя собак, щоб вилизати розлитий суп, невдовзі після цього собаки здохли. Тоді мешканці пригадали, що власне на цьому непоказному камені міський кат відтинав голови засудженим, доки одного разу не дійшло до пролиття невинної крові. Багато разів камінь приносив смерть тому, хто торкнувся до нього долонею або босою ногою. Отже, краще подивитися на нього здалеку. Відразу за вежею стирчить «камінь нещастя». Говорять, що камінь й досі віддає поганою енергетикою.

Всередині башти знаходиться музей архиєпархіального культового мистецтва, там можна побачити картини, ікони, стародавні релігійні скульптури, музичнім інструменти, дзвони. Найбільш цінним є дзвін Марія, бо є найбільшим у всьому Люблінському воєводстві, почути його можна лише на свята. А з оглядового майданчика відкриваються захоплюючі краєвиди міста та околиць. 

 З висоти Тринітарської вежі (оглядового майданчика) відкривається неймовірний краєвид

Площа Фарна

Площа Фарна розташована в найстарішій частині Старого міста. У цьому місці були виявлені предмети ще з періоду 3 000 років до н.е.., а також сліди ранніх поселень. Назва площі походить від готичної парафіяльної церкви Святого Михаїла (фарна церква або фара – найважливіший храм у місті). 

 Площа Фарна

З її виникненням пов’язана легенда про сон князя Лешека Чорного.

Кажуть, на місто в 1282 році напали ятвягі. В той час правив Польщею король Яшек Чорний, який з військом поспішив на допомогу захопленому місту, але не встиг... Прийшов уже на згарище... Не знав, як діяти: іти в погоню і визволяти полоненних, чи вертати назад в Краків. Зупинку на перепочинок зробили під дубом, і в роздумах над питанням, що робити далі, заснув. 

  І приснився йому Архангел Михаїл. Він вручив йому меч і наказа іти в погоню і вказав місце, де найлегше буде розбити ворога, який по чисельності війська був набагато більшим, ніж військо короля польського.  Король прислухався до віщого сна, і таки визволив полоненних і отримав перемогу. В честь цієї події, король наказав на місці віщого сну збудувати церкву.

Руїни церкви Святого Михаїла 

Але, з часом, церква зазнала пожеж, і була уже дуже старою. Тому жителі вирішили розібрати будівлю. Фара стояла тут з ХІІ ст.. У ній знаходилась найстаріша з парафій у Любліні, а будівля протягом кількох століть становила один з найбільш характерних елементів панорами міста.

 Фарна площа і руїни церкви Святого Михаїла

Але пізніше на цій місцині провели розкопки, які завершились у 2002 році. І жителі вирішили залишити мури давньої церкви. В память про церкву поклали макет, який можна оглянути.

Фарна площа

На площі можна побачити реконструкцію фундаменту храму та його бронзовий макет висотою 1,6 м.

Бронзовий макет церкви Святого Михаїла

Фарна площа є місцем, де часто проводяться концерти та зустрічі мешканців міста. З оглядового майданчика площі відкривається чудова панорама східної частини Любліна, пагорб Чвартек разом з церквою Святого Миколая, а також Люблінський замок з донжоном і каплицею Святої Трійці.

 З Фарної площі відкривається краєвид на Люблінський замок

А ми від Фарної площі продовжуємо нашу прогулянку Старим містом.

Вулиця від Фарної площі до Гродської брами

Головною вулицею Старого міста ми йдемо вниз до Гродської брами. Тим часом насолоджуємось будинками з цікавою архітектурою.

 Головна вулиця Старого міста

Тут же привертає увагу будинок з великою кількістю зображень котів – це котяча крамниця.

Там можна побачити 77 різних малюнків котів, усі вони розміщені там на згадку про одного з найвідоміших Люблінських митців всіх часів – Анджея Кота. У перекладі з польської «Кот» означає «кішка».

Значну частину свого життя Анджей Кот прожив по сусідству.

Котяча крамниця

Тут є будинок, в якому з 1826 по 1827 р. проживав польський письменник, історик, філософ  Юзеф Ігнацій  Крашевський. На будинку є його портретне зображення.

Будинок, в якому з 1826 по 1827 р. проживав польський письменник, історик, філософ  Юзеф Ігнацій  Крашевський

Гродська брама

Гродська брама, або як її ще називають Жидівська – це ще одні ворота  міста. Існує ще давня назва – Нижня брама (як ми уже знаємо, то Верхня брама – це Краківська брама). Історично слугувала місцем переходу між християнською та єврейською частиною міста. Звідки і назва Жидівська брама.

Брама Гродська, разом із Краківською брамою, стала одним із перших мурованих елементів захисної системи середньовічного Любліна. Збудована в 1342 році за розпорядженням Казимира ІІІ Великого, спершу мала висоту 12 м і квадратний план. Склепіння не було, однак над проїздом розташувалось приміщення для стражників міста.

У 60-ті роки ХVІ ст. була прибудована добудова, яка служила для підйому дерев’яного розвідного мосту до Люблінського замку. У 1572 році муляр із прізвищем Брудни за 40 флоринів замість дерев’яного мосту звів цегляний. Згодом, у 1576 році, Стефан Баторій дозволив брати плату за проїзд – із цих коштів платилася заробітна плата сторожеві. У 80-их роках ХVІ ст. було добудоване склепіння брами, а згодом дах було вкрито гонтом.

Гродська (Жидівська) брама

На початку ХVІІ ст. вода, що підмивала будівлю, зруйнувала частину стіни. Тоді брама була перебудована в двоповерхову споруду та покрита двосхилим дахом, паралельним до проходу. З часом будинок, що прилягав до брами з південного сходу, перетворили на міські стайні. Те, як виглядала тоді брама, можемо бачити серед іншого, на гравюрі на міді Георга Брауна і Франца Хогенберга, виконаній в 1618 році.

Люблінська пожежа 1719 року, зображена на картині з Домініканського монастиря «Пожежа Любліна 1719 року» вплинула і на простір навколо воріт. На картині можна розгледіти тодішній зовнішній вигляд будівлі, увінчаної парапетом.

Картина з Домініканського монастиря «Пожежа Любліна 1719 року»

В кінці ХVІІІ ст. люблінська комісія Воni Ordinis запросила в короля Станіслава Августа Понятовського кошти на ремонт об’єкту, що перебував тоді в дуже поганому стані. Виконавцем проєкту став придворний архітектор короля Домінік Мерліні. Він суттєво змінив як зовнішній вигляд, так і внутрішнє планування брами Гродської. Також змінилася функція будівлі – з оборонної на житлову та торговельну. Це пов’язано із тим, що на місці колишнього ставу біля замку розростався єврейський квартал. В той час була заборона на те, щоб євреї проживали у місті, навіть заборонялося заходити до міста, за винятком окремих днів – торгів чи ярмарків. Цей привілей стосувався королівських міст. Тому Гродська брама на стику двох кварталів ідеально підходила для торговельної функції. В ХІХ ст. на магазини були перероблені й колишні стайні.

 Гродська брама

У 1873 році ворота, а також сусідні кам’яниці придбав на аукціоні Хаїм Клейман. Розбудова кам’яниць призвела до того, що ворота перестали бути вільностоячою спорудою. На рубежі століть над брамним проходом добудували низький півповерх з великим вікном. Доступним цей поверх був із приміщень над стайнями.

Через Гродську браму дорога веде до Люблінського замку

У 1942 році тут відбулася пожежа – згорів дах брами. У 1945 році місто стало власником споруди (як і іншого майна, що залишилось після євреїв). Проєкт реконструкції був розроблений в 1946 році інженером Заморовскі, але реконструкція була  проведена лише в 1954 році. Під час цих праць ліквідовані стінні перегородки і створено одну кімнату на першому поверсі. Будівлю передано Ліцею образотворчих мистецтв, який користувався нею до 1979 року. Після цього в брамі розміщувалися заклади культури. Починаючи з 1992 року будівля використовується Осередком «Брама Гродська – Театр NN» - інституція культури в Любліні.

Варто завітати на виставку центру «Брама Гродська – Театр NN» під назвою «Люблін. Пам'ять місця», що розповідає про єврейську сторінку історії міста, жорстоко вирвану з літописів. Це місце робить феноменальну роботу зі збирання інформації про більш як 40 000 єврейських жителів Любліна. Відкриття єврейськими фотографами понад 2700 довоєнних фотографій дозволило врятувати обличчя людей від забуття. Центр намагається відновити їхню ідентичність.

Після всіх ремонтів і перебудов брама Гродська стала належати до класицистичного стилю. Характерні риси видно на зовнішньому оздобленні будівлі: інкрустований фасад, прямокутні вікна, прямокутний фронтон з датою перебудови (MDCCLXXXV) і королівською монограмою, неокласичні вази на п’єдесталах з боків. 

 Вхід у Старе місто через Гродську браму з боку Люблінського замку

Пройшовши крізь Гродську браму, одразу потрапляєш на міст, що веде до Люблінського замку. Брама з’єднує Старе місто та замок. Раніше її називали Жидівською (Єврейською), оскільки за нею простягався єврейський квартал. А в часи Другої світової війни в цьому районі було розташоване гетто. 

 Гродська брама з боку Люблінського замку

До брами прилягають будинки  з гарним орнаментом.

Будинок з чудовим орнаментом 

А якщо спуститись сходами вниз, то там можна побачити  той самий єврейський квартал, точніше те, що залишилось від нього. Все, що залишилося від вулиць будинків та синагоги – це велика бетонна площа, а подекуди – фундаменти старих будівель. У 2004 році на згадку про жителів-євреїв, які створили і розвивали Люблін своєю працею протягом кількох століть був запалений ліхтар, який ось уже кілька років безперервно світить і вдень, і вночі.

 Колишній єврейський квартал та ліхтар пам'яті

-          А ви відвідували Старе місто у Любліні?

-          Які місця вам вдалось побачити?

-          Що вдалось відвідати?

-          Яке враження справило на вас Старе місто?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР