Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

   Чернівецький національний університет – один з найдавніших і найвпізнаваніших вищих навчальних закладів України, який входить до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, розташований у будівлі колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Університет є,  беззаперечно, найбільшою окрасою міста, тому кожен турист чи гість міста неодмінно його відвідує.

   Оскільки ми опинилися у Чернівцях, то ми теж не змогли обійти це місце та залишитись осторонь, вирішили насолодитись красою цієї неймовірно розкішної пам’ятки архітектури. До Чернівецького університету, нас, від музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, привела вулиця Університетська, на якій розташовані перші два корпуси університету, завдяки чому вулиця й отримала свою назву.  Вулиця викладена бруківкою і наприкінці ХІХ ст. нею в свою резиденцію в’їжджали вищі православні чини Буковини. Існує легенда про те, що  бруківку привозили аж з Австрії, а трамбували її гуцули, яких наймали для роботи, вони танцювали, співали і таким чином виконували свою роботу.

Вхідна брама до Чернівецького університету

   Нам пощастило, що нам вдалось не тільки побачити та прогулятись територією університету, а й побували на екскурсії та опинитись всередині головного корпусу Чернівецького університету.

   Насправді, сам університет, побудований з червоного каменю,  разом з його територією нагадує справжній замок чи палац. Важко уявити, що всю роботу по будівництву виконували вручну, без сучасної техніки, обтесували кожен камінь на верхівках гострих башточок та бордюрчиків, кованку теж виконували вручну. А дренажна система – «легені» університету. Галька, якою покрита алея, вбирає всю вологу. Система створює мікроклімат, який зберігає камінь, з якого побудовано резиденцію.

 ЧНУ. Семінарський корпус

   Територія університету вся обгороджена  високим парканом, а при вході нас зустрічає дуже гарна парадна брама.

 Вхід до університету

   Також там можна побачити берельєфне зображення портрету Юрія Федьковича.

Барельєфне зображення Юрія Федьковича біля входу на теритопрію університету

   На паркані є інформаційний стенд із зображенням екскурсійної схеми, з якою кожен може ознайомитись. При вході є охорона та каса, де можна придбати квитки. А також є інформація для відвідувачів.

   ІНФОРМАЦІЯ

   28 червня 2011 року Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (нині Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) була включена до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

   Унікальний архітектурний шедевр створений австрійським архітектором чеського походження Йозефом Главкою.

   Сьогодні Резиденція є уособленням величі й неповторності буковинського краю.

   Відвідати архітектурний ансамбль Ви можете скориставшись послугами екскурсоводів.

   Екскурсії проводяться щоденно з 10.00 до 17.00.

   Контакти

   (0372)58-48-21, (0372)52-45-89

    Примітка: відвідування Резиденції дозволяється у супроводі екскурсоводів ЧНУ

   Можна відвідати тематичну або оглядову екскурсію.

   Під час екскурсії можна відвідати:

• Семінарську церкву
• Двір-курдонер (Центральну алею)
• Монастирський корпус
• Мармурову залу
• Червону залу
• Блакитну залу
• Шевченківську залу
• Домову церкву
• Дендропарк

 Екскурсійна схема біля входу

   А ми розпочинаємо екскурсію.

   У другій половині ХІХ ст. буковинський край входив до складу Австро-Угорської імперії. Резиденцію будували впродовж 18 років – із 1864 до 1882 року. Спеціально для цього у місті відкрили два цегляні та один черепичний заводи, запрацювала школа для будівничих і запросили найкращих майстрів з різних регіонів Австро-Угорщини. Процес будівництва відбувався неабияк ретельно: практично кожну цеглину вимірювали і перевіряли на звук, а один майстер міг класти в день не більш сотні цеглин. У величезні чани з будівельним розчином додавали падаль: органіка – супер-клей, а також додавали курячі яйця. Така кладка була на віки.

 Монументальність та вишуканість комплексу просто вражає

   В тому, що провінційне місто, «ведмежий кут» як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795 – 1873).

   Тим часом 28 листопада 1872 року на засіданні Буковинського сейму депутат краю, доктор права Костянтин Томащук запропонував створити у столиці герцогства університет. Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й більш відомі міста. Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта Зальцбург хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах,  а також такі міста як Брно, Любляна та Оломоуц. Аби зміцнити авторитет центральної влади у своїх східних володіннях імператор Франц Йосиф 31 березня 1875 року віддав перевагу Чернівцям, він підписав закон про заснування Чернівецького університету. 

   Палац для митрополита спроєктував відомий чеський архітектор Йозеф Главка, автор Віденської опери. Для початку він поїхав до Південної Буковини, щоб придивитись,  присмакуватись до колористики суто буковинського православ’я. Він врахував ці речі, але розширив це бачення і на класичну Візантію нанизує  мавританські елементи. І ми бачимо такий візантійсько-мавританський стиль. Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації збудовано в дусі електики, до речі, і майже все місто Чернівці теж побудовано у дусі електики.  Стіни оздоблені орнаментом з теракоти, а вікна обрамлені білокам’яними блоками із пісковику. Особливо виділяється покрівля всіх корпусів, викладена кольоровою поливаною черепицею, яка утворює чіткий орнамент буковинських народних килимів.

   Митрополичий корпус, яким формується головна візуальна вісь архітектурного ансамблю, є пам’яткою архітектури національного значення з 24 серпня 1963 року.

   Збудований наприкінці головної алеї курдонера, палац буковинських митрополитів є домінантою всього комплексу. У ньому знаходяться житлові, адміністративні та репрезентативні приміщення – просторі апартаменти архієрея, де він працював і відпочивав, а також розкішні зали, де влаштовували аудієнції високим гостям і відбувалися єпархіальні засідання. В цій будівлі розміщувалися служби митрополичої канцелярії й консисторії та адміністрація православного фонду.

   Двір з трьох боків замкнутий корпусами, які утворюють парадний курдонер, що нагадує своєрідний бароковий церемоніальний двір. Курдонер – це зазвичай, передня ділянка двору перед парадним фасадом історичної значущої будівлі. 

   Саме тут знаходиться добре продумана дренажна система всього університету, як уже було сказано раніше. Галька алеї вбирає вологу, а сама система зберігає камінь, завдяки особливому мікроклімату. Тому й ходити тут  центральною частиною заборонено, лише дозволяється по алеям навколо.

 Митрополичий корпус та  внутрішній двір (курдонер)

   А ми вирушаємо на екскурсію до головного корпусу університету.

   Особливістю екстер’єру Митрополичого корпусу є наявність портику, дах якого у центральній частині фасаду служить балконом Мармурової зали.  Архітектурна родзинка – купол параклису – височіє над східною частиною даху. Цей архітектурний елемент має ознаки готики, але одночасно нагадує мінарет. Цікавими є балкон, що оточує купол навколо, вітражі у формі шестилистника, а також унікальний об’ємний хрест на шпилі, який вказує католикам на захід, а православним – на схід.

 Над будівлею Митрополичого корпусу височіє купол параклису

   Серед головних приміщень палацу – великий, з масивними колонами, вестибюль на першому поверсі, а Мармурова, Червона, Зелена і Блакитна зали – на другому. Своєю красою вражають навіть коридори, вистелені мозаїкою з мармуру, зі стелями у формі куполів.

   Особлива увага приділялася і внутрішній обстановці. За проєктом архітектора Ф. Кшензарського протягом 1879 – 1880 років були виготовлені стильні меблі для митрополичих апартаментів та інших приміщень. Усі освітлювальні пристрої – дві великі люстри по 120 свічок, чотири по 32 свічки, 36  настінних ламп по 3 свічки, 4 настінних лампи по 1 свічці – було замовлено у віденського майстра В. Гіллара за ескізами інженерів І. Машутки та Ф. Шморанза.

   У березні 1944 року румунсько-нацистські окупанти, які відступали під ударами Червоної армії, спричинили пожежу, що майже повністю знищила шедевральну Синодальну (Мармурову) залу. Збитки складали величезну суму – понад 25 мільйонів карбованців, а втрату окремих архітектурних елементів та стародруків з митрополичої бібліотеки  оцінити неможливо.

   Тут двічі проводились реставраційні роботи за участю київських, львівських та місцевих майстрів під загальним керівництвом архітектора Михайла Шевченка.

 

   Головний корпус – корпус №3, він є адміністративним, там  знаходиться ректорат. Раніше цей корпус теж був головним, центральним, там перебував митрополит.

Табличка на будівлі корпусу № 3 (ректорат)

   Серед головних приміщень корпусу:

• На першому поверсі – великий, з масивними стовпами вестибюль.
• Мармурова (Синодальна) зала з галереєю.
• Червона зала («Зал засідань Священного Синоду»).
• Зелена зала (робочий кабінет митрополита).
• Блакитна зала (колишня бібліотека).

 Арочний вхід до головного корпусу

   А ми потрапляємо до самого серця альма-матер. Все внутрішнє оздоблення виконане з місцевого каменю і вся кладка та декорація збереглася ще з тих давніх часів. Височенна стеля, арочні проходи, колони, ніші, мармурова підлога, одразу і не зрозумієш, що потрапив до одного з корпусів університету, здається, що потрапив до храму. Тут відчувається якась особлива атмосфера, так тихо, своя акустика. 

Розкішний вестибюль

   Перед нами копія статуї Австрії.  В Чернівцях є площа Соборна, за часів Австрії вона називалась Аустрія пляц і там стояв пам’ятник дуже гарної жінки як символ монархії, імперії. Після Першої світової війни імперія рухнула і пам’ятник виявився неактуальним, його перенесли в музей. Потім музей закрили, влада постійно змінювалась і пам’ятник загубився. Декілька років тому його знайшли, але без правої руки і голови. І тоді історики сказали, що це дуже символічно, так виглядає сучасна Австрія, Це дуже гарна країна, просто немає сили (руки) і немає імперії (голови), а так решта все присутнє. В Австрії придумали конкурс, запросили майстрів з різних країн, але з тих, що свого часу входили до складу Австро-Угорщини і кожен робив свій варіант, своє бачення щодо сучасної Австрії. Цю зробив польський майстер, працював чоловік – «жінка без голови», а навпроти працювала майстриня з Чехії – «жінка з головою», але кажуть, що краще б її не було. Є ще одна з покритою головою, мусульманка. Але все це сучасне мистецтво, вільне мистецтво, що наболіло, те й показали. Щодо класичного мистецтва, то якщо підняти очі і подивитись, то куполи, колони, це все з самого початку. Стиль, як уже було сказано візантійсько-мавританський. В Іспанії був творець Маврі Альгамга, він дуже сподобався архітекторові і він дещо звідти запозичив, з Візантії він взяв в Румунії в сучасному повіті є монастирі в візантійському стилі. Гавка це поєднав і створив такий візантійсько-мавританський стиль.

  Статуя "Жінка без голови"                         Статуя "Жінка з головою"

   Підлога, що під ногами, раніше була дерев’яна, двері широко відкривалися і з каретного двору могла проїхати навіть карета. При вході в кожен коридор,  була спеціальна ручка: оскільки проїжджала карета, була дерев’яна підлога, значить було не дуже чисто, щоб на підошві не заносити бруд далі в  гарні зали, коридори, сходи, але далі є такі фіксатори, там були килими і тому, щоб їх не забруднити, рукою просто трималися за ручку, коли чистили взуття.

   А ми підімаємось сходами вище.

   Тут можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританськими палацами, відшукувати елементи візантійської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватися стелями парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий код краси.

 Розкішні сходи з вестибюлю на другий поверх

   Проходимо розкішними коридорами другого поверху до головних зал приміщенняє

 Коридор на другому поверсі

   Мармурова зала

   Мармурова зала (Синодальна зала), виконана з білого та чорного мармуру, завжди вражала своєю величчю. Особливістю інтер’єру є наявність бічних колонади та аркади, за допомогою яких сформована дворівнева галерея.

 Мармурова зала з дворівневою галереєю

   У тимпанах одинадцятьох арок та в простінках між колонами, оздоблених буковинським алебастром, австрійським маляром професором Карлом Йобстом були нанесені мальовничі фрески на релігійну та історичну тематики. Зокрема, «Навернення  у віру рівноапостольного імператора Костянтина», «Святкування дня присяги Буковини 1777 р.», «Перенесення мощів Святого Івана з Трапезунда до Сучави на початку ХV ст.», «Заснування Релігійного фонду 1786 р.» тощо.

   Зала була заввишки 20 м, на 2 метри вище сучасної. Стеля – мальовнича, дубова, різьблена з куполами, й багатою орнаментикою, звідки звисали кришталеві срібні люстри. Підлога була із чорно-білих мармурових плит у вигляді гуцульського килима. Два бокових входи і центральний з балконом з’єднували дві мармурові білі доріжки, на перетині яких знаходилось позолочене крісло-трон митрополита.

 Мармурова зала -  колишня гостьова зала, а сьогодні це актова зала університету

   Це гостьова зала. В давні часи серед гостей були митрополити, єпископи, патріархи, королі і принци. На хорах співав церковний хор. Зала була розкішною, тут був шикарний мармур, куполоподібні стелі. В 1944 році ця зала горіла, мармур взагалі не горить, але під дією високої температури він потріскався і розкришився.  Тому те, що можна побачити тут зараз – це результат семирічної праці реставраторів. Реставрацію робила кам’янець-подільська реставраційна група. Робота виконана гарно, але без релігійної тематики, ані фресок, ані купола немає, так як у радянські часи це було неактуально. 

 Зі стелі свисає  вишукана люстра

   Хоча після реставрації в 1963 році Мармурова зала змінила свій вигляд, проте й нині вражає своєю неповторною красою. Сьогодні – це Срібна зала і вважається актовою залою університету. Всі урочисті події: вручення, посвята, як правило, проводяться саме тут. Сьогодні можна милуватися відреставрованими декораціями поліхромно розписної дерев’яної стелі та дрібними структурними деталями на склепіннях, пілястрах, фризах чи капітелях.

 Стеля неймовірної краси

    Тут на портреті ми бачимо Юрія Федьковича – буковинського письменника, сьогодні його ім’я носить університет. Це не перша назва університету, адже комплекс не будувався як університет – комплекс будувався як церковний комплекс, як резиденція Буковинських митрополитів Православної церкви. Біля церкви тоді був один факультет теологічний, який готував священників і був під патронатом церкви. Знаходився в церковному дворі. В центральному корпусі був митрополичий палац. А в будівлі, де знаходиться башта з годинником жили монахи. Тобто тільки теологія була в цьому дворі, а сам університет був на вулиці Університетській. Там були юридичний і філософський факультети. Називався він тоді Франциско Жозефіна альмамат, на честь імператора Франца Йосифа. Мова викладання була німецька, це була обов’язкова умова цього університету в Чернівцях. За Румунії університет називався на честь румунського короля Карла ІІ. Тоді побудували ще один корпус, відкрили факультет природничий, теж недалеко. Уже в радянські часи цей комплекс віддали радянському університету. На той час це було мудре рішення, так споруда була врятована. Тільки назву придумали не дуже мудру – Чернівецький державний ордена трудового  Червоного прапора. Але в 1989 році був названий на честь відомого буковинського письменника Юрія Федьковича. Його називають «буковинський соловей» або «буковинський Кобзар». 

У центрі портрет Юрія Федьковича, чиє ім'я носить університет

   Сьогодні маємо 11 факультетів, 2 інститута, 1 коледж, 89 кафедр, де працюють 1000 викладачів і студентів, в середньому 13000, дуже чемних і гарних студентів, з яких більшість дівчата. За Австрії було 100 студентів, з них було всього 5 дівчат. Зараз в період емансипації, фемінізма трагічно для дівчат: на одну дівчину лише половина одного хлопця.

 Сьогодні це Срібна зала, де відбуваються усі урочисті події університету

   З Мармурової зали можна вийти на елегантний балкончик і милуватись красою університетського дендропарку та архітектурними красотами комплексу.

 З Мармурової зали можна вийти на балкончик та помилуватись  красою довкола

   Блакитна зала

   Справа від Мармурової знаходиться Блакитна зала. У минулому тут знаходилась митрополича бібліотека. Зараз це Блакитна зала, про що засвідчує табличка на вхідних дверях до приміщення.

 Вхід до Блакитної зали

   Тут же знаходився вхід до параклиса – каплиці Святого Іоанна Нового Сучавського, з якої власне і почалося будівництво всієї резиденції. Обслуговували домашню церкву владики кілька ченців, які також займалися всіма господарськими приміщеннями, зокрема й митрополичою кухнею.

 Блакитна зала

   Митрополича бібліотека свого часу горіла, потім там була спортивна зала, де грали в баскетбол. В блакитному кольорі залу зробили за один рік, з 1999 по 2000 р.

   Сьогодні – це зала для прийому важливих гостей. У цьому ж приміщенні відведено місце для вшанування Йозефа Главки – у спеціальній ніші встановлено бюст зодчого та його портрет. 

 Портрет та бюст Йозефа Главки 

   Також тут можна побачити деякі атрибути Австро-Угорщини та Буковини, зокрема зображення бика на гербу. 

Атрибути Австро-Угорщини та Буковини

   А ще тут можна ознайомитись з біографією та цікавими фактами з життя Йозефа Главки. Інформація подається англійською мовою.

Біографія та цікаві факти з життя Йозефа Главки

   А також подано інформацію про  створення Віденської опери, оскільки автором її також є Йозеф Главка.

Інформація про  створення Віденської опери 

   А коли подивитись у вікно з другого поверху з Блакитної зали, то відкривається неймовірна панорама на корпуси університету та зелений парк.

Вид з вікна Блакитної зали

   Червона зала

   Зліва від Мармурової знаходиться Червона зала (Зал засідань Священного Синоду), інтер’єр якої зберігся у первісному вигляді. Приміщення нагадує дерев’яну шкатулку неймовірної краси. Стіни оздоблені китайським шовком, підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи.

 Червона зала

   Стеля декорована орнаментом, що нагадує колекцію писанок чи керамічних мисочок.

 Неймовірної краси стеля Червоної зали

   На одній із стін висять величезні венеціанські дзеркала, створені за старовинною технологією – нараховують аж п’ять шарів срібла. Якщо піднести до дзеркала свічку чи запальничку й уважно придивитися, то замість одного вогника можна розгледіти саме п’ять. За легендою дзеркала здатні омолодити кожну жінку, яка в них подивиться, а кожного чоловіка – позбавити гріхів. 

 В цій залі на стінах висять венеціанські дзеркала

   Раніше стіни червоної зали прикрашали портрети всіх буковинських православних архієреїв (роботи чеського професора живопису Кароля Свободи).

 Стіни прикрашені червоним китайським шовком

   Зелена зала

   Поряд з Червоною залою знаходиться Зелена зала – робочий кабінет митрополита.

   Від початку приміщення було прикрашене портретами австрійських монархів від часу входження Буковини до складу Габсбурзької імперії. Ці полотна були замовлені Міністерством культів і освіти Австрійської імперії буковинському живописцю Епамінандосу Бучевському. Після його смерті, роботу над картинною галереєю продовжив Євген Максимович.

   Перші зміни в інтер’єрі відбулися у 1919 році, коли королівська Румунія, анексувавши Північну Буковину, розпочала знищення «австрійської спадщини». З другої половини ХХ ст. тут розміщено кабінет ректора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

   А ми завершуємо нашу екскурсію митрополичим корпусом, відвідавши при цьому основні зали університету: Мармурову, Блакитну, Червону, до кабінету ректора (Зелена зала) нас не заводили. 

 Коридори  митрополичого корпусу

   Ще раз глянемо на куполоподібну стелю з прекрасним орнаментом.

 В коридорах гарно розписана стеля

   Спускаємось сходами  і милуємось інтер’єром корпусу.

 Височенні стелі та фантастичні розписи

   Праворуч від Головної брами  та ліворуч від головного виходу з Митрополичого корпусу розмістився Монастирський корпус, який має ще й інші назви: Гостинний корпус або Присвітерій. Будівля є пам’яткою архітектури національного значення з 24 серпня 1963 року.

 Монастирський корпус, сьогодні тут Географічний факультет

   В архітектурному плані «Пресвітерій» є двоповерховою спорудою прямокутної форми. Бічні розаліти витримані у єдиному стилі зі всім комплексом – їхні фронтони з зубцями завершуються візантійськими п’ятиглавіями. Центральна вісь корпусу утворюється граційною багаторівневою баштою квадратної форми, з балконом над парадним входом та чотирма годинниками. Справжньою родзинкою є вінець із зірок Давида, на який спирається вежова маківка з стилізованим хрестом на шпилі. Цим архітектурним рішенням творці підкреслили спадковість православ’я, як і загалом християнства, від біблійної старозавітної традиції, спільно для юдеїв і християн, а також увіковічили пам'ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста.

 Корпус прикрашає вежа з чотирма годинниками

   Дах корпусу, орнаментований різнобарвною черепицею, нагадує гуцульський ліжник. Завдяки розташуванню будівлі, у сонячну погоду він виграє всіма барвами.

   У різні часи тут розташовувалися дяківська школа, єпархіальний музей, кімнати для гостей, фабрика з виготовлення свічок, а також чернечі келії. Зараз в цьому корпусі знаходиться географічний факультет.

 Раніше в цьому корпусі проживали монахи

   Ліворуч від Головної брами та праворуч від головного виходу з Митрополичого корпусу  розташований Семінарський корпус.  Будівля є пам’яткою архітектури національного значення з 24 серпня 1963 року.

 Митрополичий корпус

Перший поверх корпусу займав Греко-православний теологічний факультет Чернівецького університету, а другий – «Духовна семінарія». Ці духовні навчальні заклади перебували практично на повному утриманні «Православного релігійного фонду Буковини». Рівень викладання був надзвичайно високим, у зв’язку з чим богословські науки тут студіювали студенти не тільки з  герцогства Буковина та інших коронних земель, а й з-за кордону – Болгарії, Боснії, Румунії, Сербії, Туреччини, Чорногорії. В подальшому багато хто з них стали знаними богословами, архімандритами, єпископами, і навіть патріархами. Зокрема, у цих стінах вчився майбутній предстоятель Болгарської православної церкви Кирил (Марков).

 Неймовірний орнамент переслідує усюди

   Корпус споруджено у формі кириличної літери «П», який разом з Трьох-Святительською церквою та єднальними галереями, утворюють квадрат з внутрішнім зеленим двориком. У його західних кутах виділяються дві квадратні вежі з чотирискатними дахами. Нижній ярус галереї сформований у вигляді аркади, декорованої ажурними кованими гратами. Ризаліти Семінарського корпусу завершуються бюргерсько-німецькими щипцями. 

 Семінарський корпус прикрашає Трьохсвятительська церква

Храм на честь Трьох Святителів Вселенських – Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Церква є памяткою архітектури національного значення з 24 серпня 1963 року.

Церкву зведено п’ятикупольну з конхою у візантійському стилі з елементами електики. Цегляна культова споруда у плані являє собою витягнутий зі сходу на захід прямокутник з абсидою й прилеглими до неї напівкруглими приміщеннями. Основою центрального куполу служить барабан, оформлений аркатурним поясом з вітражами та карнизами.  На куполах встановлено стилізовані «константинопольські хрести» (герб Константинопольського патріарху).

Парадний вхід має вигляд порталу з аркою та колонами. Окрім того, в оздобленні ризаліту присутні вітражі, різьблення по каменю, карнизи. Завершенням служить величне п’ятиглавіє, вінцем якого є масивний кам’яний «константинопольський хрест», в якому також є ознаки відразу кількох типів хрестів – грецького, мальтійського та кельтського. 

Храм на честь Трьох Святителів Вселенських 

   У вирішенні інтер’єру поєднуються принципи глибинного і висотного розкриття внутрішнього простору. Світловий барабан за допомогою арок і вітрил спирається на чотири міцні пілони. Пучкові колони відокремлюють центральну наву від вузьких бічних.

   Захоплюючим є внутрішнє оздоблення храму, яке вирізняється пишністю обробки, є багатим на різьблення, позолоту, живопис у постакадемічному стилі.

 Внутрішній інтер'єр  церкви

   Скульптор Анна Гофман виготовила ліпні прикраси для дванадцятьох капітелів. Художнім розписом церкви займалися Карл Йобст та Епамінандос Бучевський. Пензлю першого належать біблійні сюжети: «Різдво Христове», «Воскресіння Христа» і «Сходження Святого Духа», а також чотири Євангеліста, що розміщені на бокових стінах та в абсиді вівтаря.  Інший розмалював інтер’єр геометричним орнаментом, що нагадує малюнки буковинських писанок, килимів, рушників.

   Оригінальною є форма кам’яного престолу, що має форму прямокутного куба, який стоїть на основі й накритий так само кам’яною кришкою з дерев’яним верхом.

   Завдяки продуманій архітектурній конструкції у храмі чудова акустика, через що він став улюбленим місцем шанувальників церковного співу.

 Багатий розпис стін та стелі з рокішною люстрою

   Домінантою церкви є вишуканий п’ятиярусний іконостас, наповнений іконами відповідно до православних церковних канонів.

   Нижній (перший) ярус формується старозавітними сюжетами. На царській брамі зображено центральні постаті Благовіщення – Архангела Гавриїла та Діву Марію. Над брамою  – Спас Нерукотворний, з боків – образи Богородиці з маленьким Ісусом та власне самого Христа Вседержителя.

   На дияківській брамі -  Архистратигів Михаїла та Гавриїла. На бічних іконах цього яруса – Іоан Предтеча та три Святителя: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого, зображені у повному архієрейському облаченні.

П’ятиярусний іконостас є родзинкою храму

   Центральне місце наступного дворядного ярусу, у якому розміщено зображення дванадцяти великих свят, займає ікона Тайної вечері.  Особливо в цій групі образів та й у всьому іконостасі є ікона Воскресіння, яка зазвичай відсутня у православних іконостасах центральної та східної України.

   Четвертим ярусом, відповідно до православних канонів, є  - апостольський.  У центрі образ Христа Вседержителя у повному архієрейському облаченні на царському троні. Зображення дванадцяти послідовників Христа є типовими, щоправда – постаті не підписані.

   У пророчному (п’ятому) ярусі в медальйонах вміщено зображення дванадцяти старозавітних пророків.

   Значний іконографічний інтерес становить зображення однієї з іпостасей Святої Трійці – Бога-Отця як «старого днями».

   Увінчує іконостас зображення Розп’яття, а поруч Богородиця та Іоанн Богослов. Сам хрест дещо незвичної форми – з дванадцятьма кінцями.

 Купол з середини храму

   Історія храму

   На початку 1860 років владиці Євгенію (Гакману), завдяки своєму авторитету, вдалося ініціювати розгляд питання щодо надання місцевій православній церкві статусу окремої митрополії, а також добитися дозволу на спорудження нової величної архієрейської резиденції. 20 серпня 1863 року Франц Йосиф І своїм указом затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Автором грандіозного проєкту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка. Одночасно було прийнято рішення й про будівництво Трьох-Святительської (семінарської) церкви, як невід’ємної частини архітектурного ансамблю.

Розписи стелі у гуцульському стилі

   Храм на честь Трьох Святителів Вселенських – Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Злотоуста – почали зводити 19 квітня 1867 року, коли владика Євгеній (Гакман) урочисто заклав наріжний камінь.

   Будівництвом церкви (1882) фактично було завершено спорудження всього архітектурного ансамблю резиденції. Діючий храм обслуговували студенти-богослови та їх викладачі-наставники.

   У радянський період (1944 – 1991) культову споруду було закрито, а приміщення використовувалось як зал ЕОМ. Водночас, керівництву університету вдалося зберегти розписи та іконостас.  Завдяки цьому пам’ятка збереглася до нашого часу практично у первозданному вигляді.

   У 1990-х роках богослужіння у Трьох-Святительській церкві, як парафіяльній УПЦ КП, були відновлені. У храмі відбуваються практично всі церковні таїнства.

   Богослужіння відбуваються щоденно. У будні: ранкове богослужіння починається о 7.45, вечірня – 16.00. В понеділок: ранкова – 8.40. У святкові дні (що припадають на будень) – 7.40.

  З особливою урочистістю відзначається храмове свято – Трьох Святителів (12 лютого).

   У 2006 році було розпочато новий етап реставраційних робіт у Резиденції загалом і у храмі зокрема.  Саме у цей час розпочато комплексну реставрацію куполів та даху храму, а також було замінено систему дощового водовідведення.

   У 2009 – 2010 роках замінено систему опалення.

   Наразі Церква Трьох Святителів працює в штатному режимі, виконуючи функції як навчальної лабораторії для студентів ОП «Богослов’я», так і діючого храму Православної Церкви України.

 Музейно-історичний куточок в церкві

   Оскільки це була неділя, то нам пощастило в цей день побачити у церкві Трьох Святителів хрещення немовляти, а також на території – весільну фотосесію.

 На території університету здійснюються фотосесії, в тому числі й весільні

   Ще трохи ми прогулялись територією архітектурного комплексу, але вже самостійно, без екскурсії. Так скажемо, трохи зазирнули за лаштунки.

 Не парадна частина університету

   Господарський двір університету.

 Господарський двір

   І зазирнули в одне з найцікавіших місць на території університету – дендрологічний парк.  Парк резиденції та паркові будівлі є пам’яткою архітектури національного значення з 24 серпня 1963 року.

   Дендропарк має площу близько 5 га, було сплановано у ландшафтному стилі одночасно з резиденцією. Доглядали за ним найкращі садівники з обов’язковою вищою освітою. Його початком є природний майданчик із дивовижними пірамідальними туями, у центрі якого встановлено бронзове погруддя Йозефу Главці. За ним, пересохлий в 1970-х роках, дев’ятиметровий колодязь, у якому колись була мінеральна вода. Поруч росте стара ялина – ровесниця парку. Біля неї – два фонтани.

Дендропарк університету.

   Далі починається вже безпосередньо парк, де поряд з екзотичними видами дерев ростуть клени, дуби, липи, граби. Посаджені по периметру, вони створюють суцільну захисну смугу, що забезпечує повну ізоляцію й створює відчуття абсолютного спокою.

 Територія доглянута і затишна, з великою кількістю екзотичних рослин

   Центральна алея впирається у невеликий ставок, навколо якого ростуть плакучі верби, магнолії Суланжа та катальпи. Вже звідси алеї розходяться у різних напрямках з асиметричною посадкою дерев, відкритими галявинами, затишними боскетами. До дивовиж парку відносять тюльпанове дерево, яке розцвітає в червні, а також «триногу» яблуню. Її крону було нащеплено одразу на дві сусідні підщепи, які утворили разом з прищепою таке ботанічне диво. Найстаршим деревом парку є 130-літній бук.  

   До сьогодні збереглися більшість декоративних елементів в оформлені: штучні гірки, садові лави, скульптури. Трохи далі, за деревами ховається штучний кам’яний грот, призначення якого породило чимало легенд – від місця «ув’язнення» провинних студентів теологічного факультету до входу у підземний перехід аж до залізничного вокзалу. Деякі стверджують, що тут тримали ведмедя. Колись парк населяли павичі та козулі. Сьогодні ж найекзотичнішими мешканцями залишились білки та сови.

Дендропарк починається одразу за Митрополичим корпусом

   Найцікавіші місця дендропарку:

• природний майданчик із пірамідальними туями,
• бронзове погруддя Йозефу Главці,
• дев’ятиметровий колодязь, у якому раніше була мінеральна вода,
• ялина – ровесниця парку,
• фонтани,
• ставок,
• тюльпанове дерево,
• «тринога» яблуня,
• 130-літній бук – найстаріше дерево парку,
• штучний кам’яний грот.

Бронзове погруддя Йозефу Главці

   За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало фантатичну суму – 1 мільйон 750 тисяч гульденів. У той час на ці гроші можна було придбати приблизно 260 тисяч коней. Здебільшого фінансував будівництво Буковинський православний релігійний фонд.

   Першим ректором Чернівецького університету став ініціатор його заснування Костянтин Томащук. Для викладання у виші запросили 127 викладачів і професорів із Відня, Граца, Праги та Інсбрука, десятьох – з Німеччини, трьох – зі Швейцарії.

Вид на Трьохсвятительську церкву з іншого ракурсу

   На початку університет мав три факультети – теологічний, правничий і філософський. У перший рік тут навчалися 208 спудеїв, серед яких 41 українець, решта – румуни, німці, євреї. А вже 1914-го року в Чернівецькому університеті було 1198 студентів.

   Хоча навчання вели німецькою мовою, богослови вивчали вірші Івана Котляревського та строслов’янську граматику, а на кафедрі східноєвропейських історій викладали історію України.

   Вчилися чотири роки. Навчання було платним, причому гроші брали й за здачу і перескладання іспитів та навіть за отримання диплома. За відвідування деяких семінарів та лекцій також потрібно було платити.

 Центральна алея

   Студентами університету в Чернівцях у різні часи були письменники Іван Франко, Денис Лукіянович, мовознавці Олександр Колесса, Юліан Кобилянський (брат письменниці Ольги Кобилянської). Чернівецький виш також відвідували Михайло Драгоманов, Леся Українка та Володимир Винниченко.

   В 1989 році університету в Чернівцях присвоїли ім’я Юрія Федьковича. Будівлі та територія навчального закладу стали простором не лише освіти і науки, а й справжнім туристичним центром Буковини. 

Комплекс Чернівецького університету

-          А ви відвідували Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича – колишню Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях?

-          Чи вдалось вам потрапити на екскурсію?

-          Чи побували ви в церкві Трьох Святителів?

-          Чи прогулялись ви чудовим дендропарком університету?

-          Яке враження на вас склав архітектурний комплекс?

-          Поділіться своїми враженнями.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР