Чернівці – історична столиця Буковинського краю і місто з неймовірною архітектурою

 

   Чернівці – одне з найкрасивіших міст України, а можливо й найкраще. Місто розміщене на південному заході України, за 40 км від румунського кордону. Чернівці – історична столиця Буковинського краю, яка відома своїми неймовірно вишуканими пам’ятками архітектури.

   Дуже часто називають «Перлиною Буковини» або «Маленьким Парижем», і не даремно. Це неймовірне місто багато ввібрало в себе і від Османської імперії, і від Австо-Угорщини, і від Румунії.  А також тут знаходиться чи не найбільше єврейське кладовище в Європі.

   Родзинкою міста є, звичайно, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича – колишня Резиденція Буковинських митрополитів, занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Але крім університету, місто може похизуватись ще багатьма чудовими пам’ятками та цікавинками.

   Але спочатку трохи історії міста.

 Назва міста походить від городища, яке в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті. До 1377 року Шпинська земля, так тоді називались Буковинські землі, належала Угорському королівству, а потім було приєднано до Молдавського князівства.

   За час свого існування місто зазнало багато спустошень за воєн Молдови з Польщею, турками, татарами, під час російсько-турецької війни, після чого місто перейшло під владу союзної Австрії. Від самого початку австрійського панування (1774 р.) Чернівці стали центром Буковини.

  Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та загострення політичного суперництва між представниками української і румунської громад на Буковині.

  У 1843 році вийшов імператорський декрет відповідно до якого була утворена незалежна Буковинська митрополія.

 Потім була окупація російськими військами в часи Першої світової війни, утворення Західноукраїнської народної республіки (1918 р.), приєднання до Румунії (1918 – 1940 рр.), радянський період (1940 – 1991 рр.), незалежна Україна ( з 1991 р.) і російсько-українська війна ( з 2014 р.).  

   В Чернівцях є що подивитись та де побувати, але ми там були дуже мало часу, тому розповім про те, що нам вдалось побачити за цей короткий час, а також дам перелік того, що б ми ще хотіли побачити, але просто не встигли. Ви можете цей перелік доповнити, адже Чернівці – це місто, куди я ще обов’язково повернусь.

   Почали ми знайомство з містом від його центру – головної площі та ратуші.

   Центральна площа

   Головною площею міста є Центральна, колись вона мала назву площа Ринок, але майже вже два століття вона є серцем міста. Площа дійсно є центральною, адже від неї, як промінчики Сонця розходяться врізнобіч майже всі головні вулиці міста: Головна, Руська, Університетська, І. Франка, О. Кобилянської та інші.

   Ідея створення площі зародилася в самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1786 році, під час відвідин Чернівців, він запропонував створити просторий майдан, де працював би ринок і можна було б влаштовувати ярмарки. Тоді це була південна околиця міста і через те, що на цьому місці знаходились розрізнені приватні ділянки близько десятка городян, які місцевій владі довелося викуповувати, будівництво майдану рухалося повільно. Проте, десь уже з 1790 року, ще коли не було завершене упорядкування площі, тут уже почала проводитись торгівля. Тому й  назву площа отримала – площа Ринок. А вже в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив цісар Франц І у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 року.

 Центральна площа Чернівців

   Архітектурний ансамбль площі Ринок почав формуватися на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. Місто почало набувати нового обличчя. Проте насправді європейського вигляду площа набула після будівництва ратуші, у 40-х роках ХІХ ст. З того часу місце назавжди стало головним, саме тут розмістився осередок міського життя.

 Центральна площа і вид на ратушу

   Розмови про будівництво ратуші розпочалися ще в 1825 році, проте перший камінь був закладений 19 квітня 1843 року. В цей час зібралися тут поважні столичні гості і розпочалося будівництво майбутнього магістрату. Керував будівельними роботами окружний інженер Адольф Марін, а наглядав камеральний архітектор Андреас Микулич.

   Будівництво велося 4 роки, за цей час в центрі міста постала дуже гарна й ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. За старою європейською традицією ратуша поєднує два об’єми: великий горизонтальний об’єм самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом, який увінчується рельєфним щитом з гербом міста та вертикальний об’єм у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. По цьому годиннику магістрат довгі роки звіряв час з Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування. 

Міська ратуша

   Ще одна цікава особливість Чернівецької ратуші: на ній розміщено два годинники. Один показує час на ратушній вежі, а інший, подарунок міського голови Антона Кохановського (1817 – 1906 рр.), встановлено на фронтоні будівлі. Цей годинник, циферблат якого світився вночі, мер замовив у Празі і презентував улюбленому місту під час свого повторного обрання на пост бургомістра. До речі, Кохановський справжній «батько міста» з 1866 року, очолював буковинський край найдовше в історії – 26 років. А депутатом міської ради був протягом 42 років – унікальний випадок в історії. За його управління в місті звели гарний театр, великий будинок для сейму, електростанцію, запустили трамвай, проклали бруківку у місті. А у віці 88 років Кохановський сам попросив звільнити його від обов’язків міського голови – через поважний вік.

Елегантний балкончик та два годинники на ратуші

   З балкону, що з усіх боків оточує вежу, дуже добре видно Cтаре місто. Звичайно, балкон в ті часи не слугував для огляду міста, а мав зовсім інше призначення, він був місцем пожежного дозору. Сьогодні, з балкона вежі кожного дня, рівно о 12 годині на всі чотири сторони міста лунає мелодія пісні «Марічка». Виконує її сурмач, який одягнений в буковинське народне вбрання. Послухати цю мелодію збирається багато людей, як  гостей міста так і місцевих. Нам теж пощастило побачити сурмача та почути мелодію. Це досить символічно, адже саме з цього балкону ратуші колись трьома мовами повідомляли громадянам інформацію про події у місті та світі, працівники магістрату. До речі, влаштуватися поліцейським у Чернівцях, не знаючи трьох мов в кінці ХІХ на початку ХХ століття, було абсолютно неможливо. Столиця Буковини, розташована на перетині Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, завжди була толерантною та мультикультурною. 

Ратуша є пам'яткою архітектури, про що свідчить таблички на будівлі

   Шпиль вежі з мідною позолоченою кулею за австрійської доби увінчувала «пташка» – двоголовий габсбурзький орел. У роки Першої світової війни, коли місто неодноразово переходило з рук в руки, «пташку» демонтували. Відтоді на шпилі змінилося чимало прапорів, як і написів на фронтоні будівлі. Але ратуша незмінно слугувала городянам центром міського самоврядування.

   Сьогодні, кожної неділі, історичною частиною міста гіди проводять безкоштовні екскурсії. Початок об 11.45. Збір групи біля ратуші. В цей час туристи спочатку о 12 годині послухають українську мелодію у виконанні буковинського сурмача з балкона вежі ратуші, а потім вирушають на екскурсію старою історичною частиною міста.

Дошка оголошень від інформаційного центру біля ратуші

   Поруч з ратушою знаходиться дуже цікавий будинок, який прикрашає розкішна фреска – це 12 античних богів, які представляли 12 коронованих провінцій Австро-Угорщини.  Цей будинок привертає увагу навіть тих, хто дуже далекий від мистецтва та культури. Побачивши цей будинок, все одно доведеться підняти голову, щоб оглянути цей неймовірний шедевр. 

   У 1900 – 1901 рр.  у місті зводиться одна з найгарніших споруд усієї австро-угорської імперії: приміщення дирекції ощадного банку в стилі веденської сецесії. Зводив будівлю Хьюберт Гесснер, учень Отто Вагнера. Багато, хто впевнений, що споруди, рівній Ощадному банку, не було у всій тодішній імперії. Будувалась споруда як приміщення для дирекції Ощадного банку, а зараз там художній музей.

  Будинок прикрашає фриз у вигляді мальовничо розкиданого листя, що колись було вкрито позолотою. Головний вхід стережуть два орли.

   Окрасу споруди, майолікове панно, створив у 1904 році французький художник І. Лано. Митець лишив свій автограф на власному шедеврі: зліва внизу біля третіх дверей. Панно було виконано на керамічній мануфактурі Жолнаї в угорському місті Печ. Фабричний знак цієї мануфактури ми бачимо на будівлі. Її вироби для декору фасадів і дахів будинків славилися особливою якістю, зокрема, й тим, що витримували низькі зимові температури.

   На панно зображені 12 античних богів (12 австрійських провінцій), а сама ж Австрія зображена у вигляді дівчини в пурпуровій хламіді в центрі панно, а Буковину символізує юнак з конем в козячій шкірі.

  Будувалась споруда як приміщення для дирекції Ощадного банку, а зараз там художній музей. Музей вражає не менш витонченою красою інтер’єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздобленні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлю належить картина з міфологічним сюжетом, що й досі прикрашає стелю  будівлі.

  Експозиція художнього музею дозволяє простежити розвиток живопису на Буковині протягом двох останніх століть. Там є полотна М. Івасюка, Ю. Пігуляка, Є. Максимовича, А. Кохановської на інших художників, чиї твори прикрашають музеї і картинні галереї багатьох європейських міст.

 Будівля художнього музею з неймовірною фрескою вгорі

 Поруч знаходиться Румунське Культурне Товариство, будівля колись була особняком губернатора Буковини.

   Багато будинків колись були готелями та ресторанами. Найбільш відомий серед них – це готель «Чорний орел», сьогодні це головний корпус торговельно-економічного університету. Навпроти також розмістилась неймовірно гарна п’ятиповерхова будівля, яка колись була готелем «Золотий Лев», а зараз там магазини та житлові приміщення. ся лише 

 Колишній готель "Золотий лев"

   

   Будівля була побудована у 1910 році. Про колишній готель нагадує лише барельєф лева, що завмер навстоячки у геральдичній позі вгорі на фасаді кутової вежі.

 Від готелю сьогодні залишився лише барельєф лева

   На протилежному боці – колишній готель «Париж». Через дорогу від нього знаходиться готель «Гуцул».

   Східний бік площі колись мав назву «Узвишшя Пардіні», оскільки тут знаходилась відома на все місто «книгарня Пардіні».

 Східний бік Центральної площі

 На дорогах стара бруківка, тому проїхатись Чернівцями - це ще той атракціон

   Далі милує око будівля колишньої кав’ярні «Габсбург», зараз тут відділення Національного банку України. Навпроти кав’ярні будівля колишнього готелю «Бель В’ю».

 Вулиця міста

Вулиця міста

   У центрі міста в різні часи височіли різноманітні монументи:

   В австрійський період тут звели (в 1827 році) монумент Богоматері (Чесного Хреста, Пієту). В 1924 році румунська влада замінила його на скульптурну композицію «Воз’єднання». В 1940 році, з приходом радянської влади, на площі височіла червона зірка, а в 1945 році ансамбль доповнився 15-метровим дерев’яним обеліском з гербами радянських республік. В 1951 році тут постала (до 1991 року) бронзова фігура Леніна. Нині на місці численних пам’ятників розбито клумбу з квітами.

 Нижня частина Центральної площі, на якій знаходиться стела, з відображенням минулого та сучасного

   Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім нещодавно. У травні 1999 року (на другій половині площі – за дорогою, яка ділить площу на дві частини) було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку. До речі, рішення спорудити в місті пам’ятник українському  національному пророкові Чернівецька міська рада ухвалила ще в 1914 році, з нагоди  100-річчя від дня народження Кобзаря.

  Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім нещодавно. У травні 1999 року (на другій половині площі – за дорогою, яка ділить площу на дві частини) було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку. До речі, рішення спорудити в місті пам’ятник українському  національному пророкові Чернівецька міська рада ухвалила ще в 1914 році, з нагоди  100-річчя від дня народження Кобзаря.

  Авторами пам’ятника Т. Шевченка є українські скульптори Микола Лисаківський та Петро Лемський. Пам’ятник являє собою бронзову скульптуру Шевченка у зрілому віці. Встановлений на прямокутному постаменті з червоного граніту. Кобзаря зображено в русі, його правиця зігнута й торкається грудей, погляд поета звернутий до глядачів.

   Сам Шевченко ніколи не бував на Буковині, але ще за життя його творчість стала відомою в краї. Твори Шевченка, в першу чергу «Кобзар», знайшли гарячі відгуки як серед передової української молоді так серед представників місцевої інтелігенції.

 Пам'ятник Т. Шевченку

   З нагоди 600-ліття Чернівців на Центральній площі встановили герби міст-побратимів, яких у Чернівців сім: Саскатун (Канада), Солт-Лейк-Сіті (США), Конін (Польща), Подольськ (Росія), Клагенфурт (Австрія), Сучава (Румунія), Назарет -Ілліт (Ізраїль).

   В 2008 році біля входу до центру «Українська книга» на Центральній площі відкрито пам’ятник «Трояндам, якими підмітали тротуари  Чернівців». У церемонії відкриття взяв участь онук останнього цісаря Австро-Угорщини Карл фон Габсбург. В основі ідеї пам’ятника лежать слова відомого німецького журналіста Георга Гайнцена, сказані ним про «золоті часи» міста: «Чернівці на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж кав’ярень». Пам’ятник являє собою викувані з металу три троянди, які тримає людська рука. Доповнює композицію мармурова дошка з цитатою Георга Гайнцена.

   Зараз на Центральній площі на пам’ятній стелі розміщені портрети загиблих героїв АТО.

 Пам'ятна стела з портретами та іменами загиблих в АТО

   А також планувався проводитись молебень за загиблих героїв України.

 На площі проводяться молебні за загиблими героями України

   На стелі  розміщена карта історичної частини міста з усіма визначними пам’ятками. Поруч дається перелік та їх назва.

Стела є знахідкою для туристів

   Театральна площа

   Театральна площа – одна з найгарніших площ міста. Окрасою площі, безперервно, є театр.

  Ще десь два століття тому на цьому місці шумів густий ліс. У 1800 році Чернівецька міська управа змушена була видати спеціальний циркуляр про організацію в цій місцевості облави на вовків. Пізніше тут знаходилися військові склади з провіантом, які були знесені на початку ХХ ст., коли на площі розпочалась активна забудова. У середині ХІХ ст. на майдані торгували зерном. Пізніше торгівлю зерном перенесли у інше місце, а майдан став місцем продажу риби, тому він і почав називатись Рибним (Фішпляцом).

 Театральна площа

 Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської

 Вид на Театральну площу з боку театру

   Наприкінці ХІХ ст. цю площу назвали офіційно на честь монаршої особи ім’ям Єлизавети.  До початку ХХ ст., попри пишну назву, Єлизаветпляц залишався пересічним базарним майданом, куди  містяни навідувалися для того, щоб придбати харчі. Перевтілення цієї площі в такий стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут у 1904 – 1905 рр. нового міського театру.

  Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам’яток архітектури, яка прикрашає місто вже понад сто років. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера, відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Віденська та Одеська опери. Однак проєкт театру виявився занадто дорогим для міської казни. Поки чернівчани шукали кошти, Фельнер і Гельмер продали проєкт іншому місту – Фюрту в Баварії. Тому Чернівецький театр має брата-близнюка в Німеччині.

Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської

   Театр постав всього за два роки та у своїй красі поступався перед кращими театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроєктована віденськими архітекторами Гельмером і Фельмером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як за їхніми проєктами були споруджені театри у Відні і Одесі. Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним із культурою чернівчан, які понад усе боялись набути репутації провінції і прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».

   Перший камінь у фундамент майбутнього театру був закладений 1 серпня 1904 року, а вже 3 жовтня 1905 року відбулося урочисте відкриття. Театр побудований у стилі віденської сенсеції з переважанням елементів у стилі ренесанс. Купол театру прикрашає статуя мельпомене. Фасад споруди прикрашає арковий портал з двома парами колон з боків та скульптурною композицією з Аполлоном із лютнею в оточенні персонажів античних драм. Над вікнами фасаду в обмеженні муз встановлені барельєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера. В тимпанах над вікнами бічних стін розташовані мармурові бюсти видатних діячів світової культури. У радянські часи до них було додано бюсти Т. Шевченка та О. Пушкіна. Декор інтер’єру виконано в стилі бароко з поєднанням білих і золотих тонів, що надає йому елегантності. Зали театру прикрашені сусальним золотом, яке збереглося до нинішніх часів. Фойє та зала для глядачів пишно оздоблені різьбленням та необароковими скульптурами.

Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської і пам'ятник письменниці

   В 1907 році перед театром був встановлений пам’ятник Фрідріху Шиллеру. Скульптура була створена у повний зріст з білого італійського мармуру. Скульптор – Георг Лазек з Відня. В той час театр мав назву «Німецький театр». 22 січня 1922 року скульптура, на жаль, була демонтована румунами і перенесена у двір Німецького дому. З приходом радянської влади у 1940 році пам’ятник Шиллеру прибрали. Нова скульптура перед театром – Ольги Кобилянської була відкрита 29 листопада 1963 року з нагоди 100-річчя від дня народження письменниці. То була одна з найкращих робіт у місті. Пізніше її перемістили в с. Димки Глибоцького району. Новий пам’ятник письменниці відкрили у 1980 році на тому ж місці. Авторами є скульптори Анатолій Скиба, Микола Мірошниченко, архітектор Олександр Таратута. Спершу був намір створити композицію в граніті, однак Республіканська експертна комісія Мінкультури порекомендувала вирішити скульптурний образ для відлиття у бронзі. На думку фахівців, цей  матеріал дає можливість глибше розкрити характер письменниці, точніше моделювати фігуру, деталювати одяг.

   Робота над пам’ятником у майстерні Анатолія Скиби в Чернівцях тривала чотири роки – з 1ё976 року до 1980. Існувало декілька ідей щодо встановлення пам’ятника: на повний зріст біля скверу на Театральній площі; з водним полем перед монументом, яке мало утворюватися за допомогою маленьких фонтанів.

   Позувала для пам’ятника чернівчанка Тамара Шатілова – режисерка Чернівецької обласної держтелерадіокомпанії.

   Остаточний варіант пам’ятника у натуральну величину виготовили з глини, його затверджувала урядова київська комісія та художня рада. Втілення у бронзу відбулося на експериментальній керамічно-скульптурній фабриці у Львові.

   Обласний музично-драматичний театр носить ім’я О. Кобилянської з 1954 року.

 Пам'ятник О. Кобилянської

   Тут виступали майстри оперної та драматичної сцени Європи: великий Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Марія Бієшу, актор австрійської драми Моіссі та інші. 

Табличка на будівлі театру з роком будівництва та іменами авторів проєкту

   У 1908 році праворуч від театру постала вишукана чотириповерхова споруда у стилі модерн з домішками бароко і ренесансу, в якій розташувався Європейський народний дім – Юдешсхауз. Будівля має два фасади: один виходить  на вулицю Штейнберга, другий – на Театральну площу. На фасаді, що виходить на Театральну площу, створено архітектурно-художній образ: чотири атланти несуть на собі два верхніх поверхи, прикрашені композицією з чотирьох колон і арки. В цьому образі можна побачити вільно трактоване зображення єврейського священного ковчега Завіту.

  Поява Єврейського дому гармонійно доповнила картина розмаїття національного життя австрійських Чернівців, представленого на той час народними домами української, румунської, польської та німецької громад. До Другої світової війни він був центром єврейського життя у Чернівцях; тут містилися різноманітні єврейські  спілки та організації. Юдешсхауз відібрали в єврейської громади міста, коли на ратуші почали змінюватися державні прапори. Єврейські громади повернулися до свого Народного дому лише на початку 90-х, в незалежній Україні. Вони розмістилися на першому поверсі, решту приміщень Єврейського дому займає міський палац культури. Нещодавно тут було відкрито музей історії та культури євреїв Буковини, де хронологічно представлений  період існування єврейської громади з кінця ХVІІІ до середини ХХ  ст. Експозиції музею містять оригінальні книги, документи, поштові листівки, автентичні речі побуту, предмети релігії та інші цікаві експонати. 

 Колишній Європейський народний дім

  Ліворуч від театру вздовж усієї площі розмістилася величава чотириповерхова споруда колишньої Торгово-ремісничої палати, в якій знаходиться зараз адміністративний корпус Буковинського державного  медичного університету. Вона постала в 1909 році, звузивши таким чином Театральну площу десь на третину. Палата була побудована в стилі віденської сецесії, чим склала гідну компанію іншим модерним спорудам Театральної площі. Про її колишнє призначення свідчить аттик на фасаді, у центрі якого розміщені скульптури античних богів – богині хліборобства та родючості Деметри та покровителя торгівлі й ремесел, вівчарства і купців, бога-вісника Гермеса. Біля обох безсмертних вартових споруди – по рогу достатку: адже саме сільське господарство і торгівля закладали фундамент розвитку краю на початку ХХ ст. З лівого і правого боків скульптуру довершують голови зубрів, прикрашені гірляндами: герб Буковини. У правому кутку будинку – давній герб Чернівців – відчинені ворота, прадавній символ гостинності, який щонайліпше відображає суть старих Чернівців, міста-горнила різних культур і етносів. Цікавими є й 14 кольорових позолочених медальйонів, що знаходяться під вікнами другого поверху: на них зображено символи ремесел, які були в особливій пошані на початку ХХ ст. Дехто вбачає в них певні масонські знаки. Що ж, міські краєвиди підказують фантазії відвідувачів і такі версії. Сама суть модерну, здається виражена тут – символізм, таємниче мерехтіння майоліки та кераміки, незбагненна глибина світу.

Адміністративний корпус Буковинського державного  медичного університету

  Також на площі можна побачити споруду Будинку офіцерів, колись це був Румунський народний дім   Побудований він у 1936 році, архітектором Крянге, у рідкісному для Чернівців стилі конструктивізму. Але ця споруда, ніби затисла ошатну будівлю театру. Крянге зрозумівши це, вирішив поглибити площу, зробивши ніби чашу, розбивши на терасах квітники та встановивши лавки. Рівень площі було штучно занижено на 2 метри. Завдяки цьому здається, що театр підвищується на пагорбі і тому й залишається центральною спорудою площі.

 Театральна площа та музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської

   Також на площі можна побачити пам’ятну дошку з гербом України, на якій викарбувані слова: «На цій площі 3.11. 1918 року відбулося велелюдне зібрання на підтримку рішення Буковинського народного віча про об’єднання української частини Буковини із Західноукраїнською державою та Україною».

 Пам'ятна дошка на Театральній площі, на якій зазначена подія, що відбулася саме тут

   У 2000 році заснували «Алею зірок» - майстрів мистецтв Буковини. Під час відкриття Алеї «засвітили» 31 зірку, але згодом їх кількість збільшилась – з’явились нові імена. Тут зібрано десятки славетних імен співаків і музикантів, які розпочинали своє сходження на велику сцену в Чернівцях. Серед них є постаті, які відомі не тільки в Україна, а й у всій  Європі. Там можна побачити такі імена як Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Микола Мозговий, Софія Ротару, Микола Бакай та інші. 

 «Алея зірок», на якій закарбовані імена майстрів мистецтв Буковини

   У Чернівцях  багато вузеньких колоритних вуличок з будинками, які мають цікаве архітектурне рішення. Тут можна дуже довго блукати і натрапляти на досить незвичні будівлі, як, наприклад, будинок-корабель або будинки-близнюки.

 На вулицях міста багато цікавих архітектурних будівель

   Дуже багато незвичних барельєфів на будинках, оздоблень ліпниною, цікавих арок, портиків, балкончиків. У Чернівцях в ХІХ – ХХ ст. було модно прикрашати фасади будинків скульптурами, які мали певний символізм. Досі збереглися кам’яниці, які оздоблені скульптурами античних богів та сюжетними барельєфами.

 Багато будинків прикрашені незвичними барельєфами

     Чернівецький обласний навчально-реабілітаційний центр «Родина»

   В ХІХ ст. почалося  активне будівництво залізниць та залізничних станцій.  В кожному містечку появі залізничної станції дуже раділи, вважалося, що потяги на станціях – це великі капіталовкладення, а разом з тим нові робочі місця, високі зарплати та високий рівень добробуту громади.

   Почалось будівництво Львівсько-Чернівецької залізниці, яка своєю появою повинна завдячити австрійському підприємцеві Віктору Оффенгайму(1820 – 1866 рр.), який всупереч думки більшості самотужки реалізував цей проєкт від юридичного оформлення Товариства «Львівсько-Чернівецької залізниці» та залучення англійських інвесторів до пуску першого потягу цієї гілки 1 вересня 1866 року. Однак достойна реалізація такого масштабного проєкту була б неможливою без інженерного генія Емануїла Ціффера Едлера фон Тешенбрука (1833 – 1913), який у свої 25 років очолив будівництво гілок Львів- Івано-Франківськ та Львів – Чернівці загальною протяжністю 267 км.

   У 33 роки геніальний інженер стає директором експлуатації та розвитку, з великою зарплатою, що в майбутньому допоможе створити власну компанію Емануїла Ціффера, яку він відкриє в липні 1833 року як акціонерне товариство «Буковинська місцева залізниця».

   Для цього потрібне було приміщення, де було б розміщене управління Буковинської залізниці. До цього часу це були орендовані приміщення. Розробку проєкту доручили архітекторові австрійських залізничних доріг Гансу Граніхштадтену (1876 – 1927).

   Був створений досить амбітний проєкт чотириповерхової на високому цоколі споруди в стилі витонченої віденської сецесії. Проєкт коштував недешево, тому при обмеженості власних ресурсів Е. Ціффера будівництво відклалося на багато років і було завершене лише в 1908 році, а роботи по внутрішньому оздобленню тривали ще кілька років.

Чернівецький обласний навчально-реабілітаційний центр «Родина»

   Споруда має складний багатоелементний фасадний декор, який складається в цоколі з коробових  гратованих віконець з акцентованим замковим каменем та табличками на чолі, французького росту стін, орнаменту верхньої частини прямокутних вікон, неширокого фризу та профільного лобового карнизу великого виносу.

   Особливої вишуканості надають будівлі ліпні елементи рослинного орнаменту, маскарони, символу Сонця (диск з крилами Амон-Ра), стилізовані розетки-віночки, стрічки та лиштви-рушники. Портал центрального входу підкреслений ризалітом з пілястрами, масивним балконом на консолях за глухим парапетом з вікнами, великими маскаронами та розвернутим декоративним фронтоном, на якому викарбувана дата будівництва римськими МСМVІІІ (1908).

   Будівля має внутрішній двір, проте ця частина позбавлена вишуканості та ошатності, проте витончені торцеві фронтони з бароковими закрутками та арочним віконцем візуально надають бічним крилам схожості із романськими замковими вежами.

   Будівля працювала за своїм призначенням аж до 1940 року, а коли почалася радянська окупація, то все приватне, державне і комерційне майно кремль оголосив своєю власністю. І лише в 1974 році розкішна будівля колишньої залізничної управи нарешті знайшла своє призначення. Сюди було переведено Чернівецьку спеціальну школу № 2 для слабочуючих діточок, потім тут була школа-інтернат (за час незалежної України), а зараз – Чернівецький обласний навчально-реабілітаційний центр «Родина». Сама споруда офіційно має статус пам’ятки архітектури.

 Внутрішній двір  навчально-реабілітаційного центру «Родина»

   Далі на одному з будинків побачили пам’ятну дошку «Тут у 1952 – 1991 рр. жив письменник і вчений Лесин Василь Максимович». Він є автором понад 20 книг, в тому числі й «Словник літературознавчих термінів», підручника «Історія української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.», довідників та низки науково-популярних статей. Працював в Чернівецькому університеті: завідувач кафедри історії української літератури, декан, проректор. Похований на Центральному цвинтарі м. Чернівці.

Пам’ятна дошка на будирнку, в якому жив письменник та вчений Лесин Василь Максимович

Будинок, в якому жив письменник та вчений Лесин Василь Максимович

   Наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

   Перша крайова бібліотека була створена коштом меценатів за ініціативою поміщика с. Вікно Михая Зотти. Серед вкладників був і Карл фон Мікулі, відомий піаніст, учень Ф. Шопена та майбутній директор львівської консерваторії. Відкриття бібліотеки відбулося 29 вересня 1852 року. Розмістилась вона у невеликому приміщенні на вулиці Панській (зараз о. Кобилянської). Фонд на той час налічував близько 500 примірників. В бібліотеці майже не було книг українською мовою, окрім тих, що подарував професор Львівського університету, письменник Яків Головацький. Першим директором  у 1861 році став Євсебій Попович.

Наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

   У 1875 році бібліотека стала університетською. Все майно бібліотеки було передано університету. Фонд на той час налічував 15 544 примірники. Бібліотека переїхала в інше приміщення першого корпусу університету, де й знаходиться й зараз.

   У румунський період, коли з 1918 року Буковина була включена до складу Румунії, в Чернівецькому університеті була запроваджена румунська мова. Фонд на той час налічував близько 451 тисячі примірників, і 37%  – були румунською мовою.

   За проєктом будівля зводилася в неокласичному стилі і мала три поверхи та семиповерхове книгосховище, утворюючи в плані літеру «Т».

 На вході дві назви: Наукова бібліотека (сучасна) та Австрійська бібліотека (початкова)

   Після окупації Буковини російськими більшовиками, Румунський університет перейменовано на Чернівецький державний університет. Було запроваджено українську мову, але поступово відбувалося зросійщення у викладанні. Бібліотека почала наповнюватись ідеологічною марксистською літературою. Комуністи нещадно нівечили бібліотечний фонд, вилучаючи все, що не вкладалося в їхні догми.

   Сьогодні бібліотека нараховує 12 відділів. Загальний фонд налічує 2,6 млн примірників.

 Біля  університетської бібліотеки встановили пам’ятник німецькомовному письменнику, уродженцю Чернівців Грегору фон Реццорі. Письменник народився в Чернівцях, навчався у Віденському та Берлінському університетах. Він називав себе чоловіком, який снить за втраченою батьківщиною. І справді, Буковина, де він прийшов у світ, супроводжувала його протягом усього свого життя в Румунії, Італії, Німеччині, на Родосі, у США…

  Майбутній письменник шукав себе в журналістиці, архітектурі, кіно. Нарешті прийшов у літературу. Він автор 20 книг. Найвідомішим його твором став «Смерть мого брата Авеля» – про дрібних аристократів, котрі спостерігають за тим, як зникає їхній світ. Мали великий успіх у читачів і книги «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», «Торішній сніг», «Східний експрес».

   У кінці життя письменник емігрував до Італії, де й помер у власному будинку.

Пам’ятник німецькомовному письменнику, уродженцю Чернівців Грегору фон Реццорі

   Окрасою міста та його головною родзинкою є, безпосередньо, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. У 1989 році Університетові було присвоєно ім’я визначного буковинського письменника Юрія Федьковича, у 2000 році – надано статус національного.

   Сьогодні в університеті функціонує 2 інститути: Інститут біології, хімії та біоресурсів, та Інститут фізико-технічних і комп’ютерних наук і різні факультети.

Інститут біології, хімії та біоресурсів ЧНУ імені Ю. Федьковича

   У сквері, між вулицями Університетською і Лесі Українки розташований пам’;ятник Юрію Федьковичу (1834 – 1888 рр.). Створений він скульптором Володимиром Гамалемі архітектором Володимиром Сизовим і відкритий 8 жовтня 1995 року. Приурочили відкриття до 120-річчя заснування університету в Чернівцях. У творчості В. Гамаля часто переплетені різні мистецькі течії – від народних уявлень до модерністських напрямів. У скульптурному портреті Ю. Федьковича традиційне мистецтво поєднане з кубізмом. У ламких формах постаті письменника відчувається відгомін буковинського краєвиду з вершинами гір на обрії. В одному з інтерв’ю В. Гамаль сказав, що як тільки почав думати над ескізами, то одразу поклав перед собою завдання – це в жодному разі не мають бути пам’ятники виконані в стилі соціалістичного реалізму. Тому орнаментика на пам’ятнику Ю. Федьковичу з’явилася як втілення принципу етнопам’яті. Вводячи її, автор хотів позначити землю, закріпити її за Юрієм Федьковичем.

Пам’ятник Юрію Федьковичу 

   Інтелігенція краю розпочала збір коштів на спорудження пам’ятника ще за часів Австрії. І тільки через 108 років після смерті, Юрій Федькович «повернувся» у місто, в якому він жив, навчався і працював. Під час відкриття пам’ятника виступив доцент кафедри української літератури ЧНУ Микола Юрійчук, який зазначив: «Юрій  Федькович повернувся у Чернівці, аби стати одним з його символів, отим камертоном, по якому нам, нині сущим варто звіряти свої вчинки та переконання».

   Юрій Федькович – український письменник романтичного напрямку – був поетом, прозаїком, драматургом, авторів творів для дітей, букварів, першим редактором україномовної газети «Буковина» ім’я Федьковича носить Чернівецький національний університет.

  Пам’ятник розташований у сквері з різновидностями рідкісних дерев, що є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення в Україні. Площа скверу 0,4 га. Статус надано у 1992 році з метою збереження скверу, в якому окрім місцевих видів дерев зростають також екзотичні. З комах тут виявили подалірій і мінливець великий, види, що занесені до Червоної книги України.

 Сквер, у якому розміщений пам’ятник Юрію Федьковичу 

   А ми продовжуємо свою мандрівку цікавими вуличками Чернівців.

 Вулиця Чернівців

  Вулицею Університетською продовжуємо свій шлях до найголовнішої споруди міста – Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. У ХVІІІ ст. вулиця називалася Єпископською. Вона починалася від площі ринок (Центральна) і вела до збудованої 1782 – 1783 рр. єпископської резиденції. Вулиця колись була дерев’яною і за короткий час виявилася непридатною для проживання. Відтак вулицю поділили на три частини і кожна з них отримала назву за розміщеними на ній будівлями.

    У радянські часи, у 1944 році відбулося перейменування вулиць. Були перейменовані всі вулиці міста, крім Гете, Шиллера, Університетської та Сторожинецької. Пізніше вулицю ще перейменовували, а у період незалежності України частині вулиць повернули історичні назви. Це такі як Головна, Вірменська, Кафедральна, Турецька, Університетська, Шкільна.

   Тут був колись темпль – хоральна Синагога, споруджена в 1873 – 1877 рр. архітектором Ю. Захаревичем. У 1941 році була спалена. Згодом тут був кінотеатр «Жовтень», потім кінотеатр «Чернівці».  Ліцей № 1 – це історична будівля, яка була споруджена у 1859 – 1860 рр.. Колишня школа-інтернат, до 1920-х років була німецько-єврейська школа. Також були склади монополії з продажу тютюну та солі. Університетський інститут, споруджений в 1882 – 1883 рр.

   Далі колишня резиденція митрополитів Буковини та Далмації, споруджена в 1864 – 1882 рр., нині університет. Перед резиденцією – колишня Євангелістська кірха, споруджена в 1847 – 1849 рр., в 1959 році вежу знесли і переробили вхід. Далі можна побачити колишню православну жіночу школу, яка була заснована в 1902 році, споруджена в 1905 році, згодом православна жіноча гімназія, православний жіночий ліцей «Єлена Доамна», школа № 9, нині гімназія № 4. Також тут є колишня лабораторія дослідження якості продуктів харчування, потім готель «City», нині триповерхова стоматологічна поліклініка та деякі й інші будівлі.

 Вулиця Університетська

   Архітектура в Чернівцях дійсно неймовірна, для поціновувачів прекрасного – це справжній рай. Кожен будинок історичної частини міста просто унікальний і неповторний. Оздоблення фасадів з його барельєфами, ліпниною, обрамлення вікон, балкончики, все це створює по-справжньому казкову атмосферу – якогось замку.

 Цікава архітектура пронизує все місто, треба тільки піднімати голови

   А ще тут можна побачити цікаві внутрішні дворики, про які ми чули в Одесі, Львові, а виявляється, що вони є і в Чернівцях. Арочний вхід, старі двері, виглядає дуже атмосферно.

 Один з внутрішніх двориків Чернівців

   Прохід від вулиці веде до внутрішнього дворика.

 Прохід у внутрішній дворик

   На стінах можна побачити давні барельєфні оздоблення.

 Барельєфи на стінах давніх будинків

 Кожен давній будинок має свою символіку

   А в самому дворику нічого особливого, проте цікаво.

 Внутрішній дворик зсередини

   І ось ми наближаємось до головної пам’ятки Чернівців – Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича – колишня резиденції митрополитів Буковини і Далмації».

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича 

   Що можна ще подивитись у Чернівцях?

• Вулицю Ольги Кобилянської – головну пішохідну вулицю міста.
• Краєзнавчий музей.
• Аптеку-музей.
• Художній музей.
• Площу Турецька криниця (зараз називається площа Святої Марії)
• Кафедральний собор Святого Духа.
• Храм Успіння Марії.
• Музей архітектури та побуту (скансен).
• Костел Пресвятого Серця Ісуса
• Будинок-корабель.
• Ботанічний сад.
• Український дім.
• Будинки-близнюки.
• Вірменська церква Святих апостолів Петра і Павла (органний зал)
• Миколаївський кафедральний собор.
• Гора Цецино – найвища точка міста.
• Гора закоханих.
• Центральний парк культури і розваг.
• Єврейський цвинтар.
• Парк Жовтневий.
• Парк ім. Т. Шевченка.

-          А ви відвідували Чернівці?

-          Де ви побували і що побачили?

-          Що найбільше сподобалось?

-          Що вразило?

-          Розкажіть про це.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР