Коломия – маленьке європейське містечко на Покутті

   В нашій країні є дуже багато великих міст, які приваблюють до себе великою кількістю архітектурних, історичних, культурних пам’яток або й навіть якоюсь особливою атмосферою. Але наша країна багата на безліч маленьких містечок, багато з яких теж не позбавлені свого особливого шарму. В одне із таких маленьких містечок, що знаходиться на заході нашої країни ми й вирішили зазирнути. Коломия – маленьке містечко на Покутті. Одразу багатьом на думку спадає музей Писанки в Коломиї, а  ще можливо, хто не один раз був в Карпатах, то чув чи бачив у фольклорі «коломийки». Але чи пов’язані коломийки з містом Коломия на Гуцульщині ми сьогодні й спробуємо дізнатись.

   Сьогодні місто Коломия – це маленьке затишне містечко, яке часто порівнюють з європейським містечком ХІХ – ХХ ст. Яким же воно було раніше? Яку історію має?

   Коломия – це одне з найстаріших міст Галичини.  Перша письмова згадка про місто йдеться у Галицько-Волинському літописі в 1241 році. Назва міста має багато версій. Більшість місцевих мешканців вважає, що назва міста розшифровується як «Місто кола». Існує версія, що місто отримало назву від назви річки Прут. Колись Прут мав назву «Мий», відповідно місто назвали «Коло Мия». Ще за однією з версій назва міста походить від традиції мандрівників мити колеса перед в’їздом у місто. Існує й версія, що Коломия була закладена на честь галицького короля й угорського королевича Коломана (ХІІ ст).

  З ХІІІ ст. Коломия була центром видобутку солі. Після набігу татар у ХVІ – ХVІІ ст. місто зазнало значних руйнувань. У другій половині ХVІІ ст. – на початку ХVІІІ ст. в околицях міста діяли загони опришків. За часів австрійського панування Коломия стала осередком культури в регіоні. Тут був відкритий перший галицький театр ( 1848 р.), перша в Галичині українська читальня, гімназії, друкарні тощо. Незважаючи на значні руйнування в часи Першої світової війни, до 1939 року Коломия була другим культурним центром регіону після Львова. Друга світова війна зруйнувала третину міста, значна частина людей постраждала від бойових дій. Доклала до всього цього і радянська влада, яка вдалась до переслідувань і репресій місцевих культурних діячів. Відродження Коломиї розпочалося в 80-ті роки ХХ ст.

   Хоча Коломия й невеличке містечко, проте туристу тут теж буде чим зайнятись. Отже, Коломия зустрічає.

   При в’їзді до міста нас зустрічає напис «Коломия», а вгорі зображений герб міста.

 Коломия зустрічає

  Знайомство з містом ми розпочинаємо з головної пішохідної вулиці міста – проспект Чорновола. Тут є багато будинків кінця ХІХ – початку ХХ ст. А також тут розмішений пам’ятник І. Франку та музей «Писанка».

   Пам’ятник Івану Франку

  На одній з площ міста стоїть пам’ятник визначному українському письменнику і поету І. Я. Франку. Пам’ятник був створений скульпторами В. Андрушко (Коломия) – член Національної спілки художників України та В. Гурмаком (Львів) – професор Львівської національної академії мистецтв, архітектор прєкту – О. Пріць (Коломия), виконавець робіт з будівництва постаменту підприємець – В. Іванюк (Коломия). Пам’ятник має висоту майже три метри, був відлитий з бронзи львівським підприємством «ПікАрт».

  За задумом авторів цього монумента, Франко ніби рухається назустріч людям, сходячи сходинками з віків сьогодення, й своїм вдумливим поглядом закликає до роздумів і нескореної боротьби за Україну, якими було пронизане все його життя. Складається враження, що він дійсно йде по місту, в одній руці тримаючи плащ, а другою спираючись на перила.

   Закладання наріжного каменю відбулось 27  серпня 2011 року владою міста та губернатором. На встановлення пам’ятника було заплановано один рік – до наступного дня міста. Восени 2011 року велись роботи по встановленню самої площі під монумент. На виконання всіх робіт була запланована сума в 1млн гривень (на той час це 125 000 $). За проєктом планувалось облаштувати навколо пам’ятника оновленний однойменний сквер.

   Пам’ятник і сквер у місті створені не дарма, адже життя І. Франка пов’язано з цим містом. За все своє життя І. Франко багато разів відвідував Коломию. Перше його знайомство з містом відбулося 1 березня 1880 року. Через три дні по дорозі до Нижнього Березова, в Яблунові,  Івана Франка і його товаришів заарештували за підозрою у соціалістичній пропаганді. Заарештували австрійські жандарми і заточили в коломийській ратуші, де була розміщена магістратська тюрма. У в’язниці він пробув три місяці (98 днів). Саме в Коломиї він написав «Гімн» («Вічний революціонер»), покладений на музику М. Лисенком, «На суді», «Вій, вітре, горою над сею тюрмою», «Всюди нівечиться правда», «Товаришам з тюрми» та інші вірші із циклу «Думи пролетарія». У 1912 році Іван Франко в Народному домі (зараз приміщення ощадкаси) читав місцевим жителям свою безсмертну поему «Мойсей». В Коломиї вперше були надруковані його твори «З вершин і низин», «Захар Беркут», «Перехресні стежки».

   У Коломиї І. Франко разом з М. Павликом видавали газету «Хлібороб». Коломия була дуже близька поетові.

   Сквер, в якому встановлений пам’ятник,  маленький, охайний і дуже вписується в затишне містечко. 

Пам’ятник І. Я. Франку

   Музей «Писанка»

   Музей «Писанка» – це візитка м. Коломиї. Саме заради цього унікального музею, більшість туристів і хочуть відвідати місто. Музей «Писанка» – це неофіційна назва, проте саме так ми звикли його називати. Офіційна назва – Музей писанкового розпису. Це єдиний у світі музей писанки або писанкового розпису.

   Саме з писанкою у нас асоціюється й Україна. В музеї зібрані усі писанки України в одному місці, не говорячи вже про діаспору. Тут можна роздивитись і порівняти писанки різних регіонів: Гуцульщини, Буковини, Покуття, Лемківщини, Бойківщини, Опілля, Поділля, Полісся, Слобожанщини, Подніпров’я та Причорномор’я.

   Офіційно перший музей Писанки було відкрито 26 жовтня 1987 року в будівлі церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії. Церква є пам’яткою архітектури ХVІ ст. Однак у 1990 році церкву повернули парафіянам, а музей був змушений виїхати і переміститись в інше місце. Наприкінці вересня 2000 року, спорудили нову архітектурну будівлю у вигляді яйця. Її збудували спеціально для того, щоб експонувати та зберігати витвори писанкового мистецтва. Через деякий час музей став візиткою Коломиї.

Музей «Писанка» – візитка Коломиї

   Висота будівлі складає  вище 13 метрів, а діаметр сягає 10 метрів. Загальна кількість експонатів нараховує 6 000. Всі їх виставити неможливо, тому виставка постійно оновлюється. Тут представлені писанки з усіх областей України, а також з інших країн світу: Польщі, Чехії, Швеції, Франції, Пакистану, Шрі-Ланки, Індії, США, Канади.

   У музеї існує традиція – перші особи держави під час відвідин музею отримують біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі спеціалісти розписують його як писанку. 

Музей «Писанка»

   На жаль, нам в музей потрапити не вдалось, так як він знаходився на реставрації і був зачинений.  Тому музей змогли оглянути лише зовні. Перед музеєм гарний сквер з лавочками та дуже яскравими клумбами. Виглядає все чисто, охайно і квітчасто як писанка.

 Музей не працює. зачинений на реставрацію

  Поруч розміщений готель, який має назву «Писанка». Це такий казковий будиночок, з невеличкими вежами та шпилями, що дуже колоритно вписується в ансамбль скверу. 

 Біля музею "Писанка" роташований і готель з однойменною назвою

   Проспект Чорновола

   Далі ми йдемо затишною міською вуличкою – це проспект Чорновола, на якому поєднуються і давні архітектурні будівлі, можливо навіть австрійського періоду і вже сучасні.

   Вулиця бере початок від площі Відродження, що навпроти ратуші, куди ми і йдемо зараз і аж до вулиці Січових стрільців. Довжина вулиці 600 м. Жодна з вулиць міста не зазнала таких великих політичних змін, як ця головна і центральна вулиця. Особливо рекордну кількість назв вона мала: Ягайлонська (до 1928 р.), Пілсудська (1928 – 1939 рр.), Леніна (1939 – 1941 рр.), Гетьмана Мазепи (1941 р.), Гавптштрасе (Головна, 1941 – 1944 рр.), знову Леніна (1944 – 1990 рр.), проспект Відродження (1990 – 2001 рр), проспект Чорновола (від 2001 року і по цей час). 

Проспект Чорновола - затишна і тиха прогулянкова вулиця

   Віддавна цю вулицю заселяли аристократи, тобто панівна верства населення. Тут будувалися кам’яниці, в яких вони проживали, але поруч із житловими приміщеннями будувалися й адміністративні будівлі – староство, пошта, але більшість власників здавали свої приміщення в оренду приватним особам, як під житло так і під крамниці та офісні приміщення.  

   На перших поверхах були переважно крамниці євреїв та поляків, різні ресторани, ремісничі майстерні. В 1930 – 1940 рр. все це було націоналізовано радянською владою.

Проспект Чорновола поєднує давню і сучасну архітектуру

    В усі часи проспект був улюбленим місцем для відпочинку, прогулянок та місцем зустрічей.

   Переважна більшість будинків збудована в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Деякі фасади вдалось ще зберегти, адже через непрофесійне ставлення до ремонту історичного центру в 50-х роках минулого століття, деякі будівлі втратили своє архітектурне оздоблення.

Магазин "Вишиванка" на проспекті Чорновола

   І ось ми підходимо до центру міста, де видніється головна площа міста та ратуша.

   Міська ратуша

 Будівля ратуші побудована 1875 – 1877 рр. як приміщення для магістрату міста (а інша дерев’яна ратуша стояла в іншому місці і згоріла в 1865 р.). Нова  кам’яна ратуша була побудована на місці колишнього монастиря. Будівля має три поверхи, за формою нагадує літеру «П» і зведена у стилі неоренесанс. Північний фасад виходить на початок проспекту Грушевського, східний – на вулицю Вайгеля.

   До речі, традиція зводити ратуші пішла з Європи. Ратуші будувались в містах, що не мали Магдебурзького права, ще такі міста називалися ратушними. Після отримання  подібних привілеїв ратуші перетворювалися в магістрати. Але пізніше ці поняття спростилися і зараз ратушами називають будівлі з вежею, де розміщується міська рада. Перші ратуші в Україні з’явились десь у ХІV ст., в основному на заході України. У містах Лівобережжя і Центральної частини України термін «ратуша» практично не використовувався. Коломийська ратуша ввійшла до списку трьох найстаріших ратуш України ( Коломийська  1875 – 1877 рр, Болехівська 1863 р, Снятинська 1861 р. – всі в Івано-Франківській області).

 Міська ратуша та площа Відродження

   Коломийська ратуша має висоту 33 м, хоча початкова висота ратуші була 32 м, проте після реконструкції висоту було збільшено на 1 м. Вежа ратушна зведена у 1948 році, у плані квадратна, з простим декором. На вежі розміщений герб Коломиї, над ним годинник, що має три циферблати – з трьох сторін. Діаметр годинника близько 1 м. Ще вище над годинником, на висоті 6-ти поверхового будинку, є балкон, на який можна піднятись і обійти навколо вежі. В минулому балкон служив спостережним пунктом для цілодобового чергування пожежників. Саме звідси колись оглядали місто і в разі пожежі оповіщали про це населення. До речі, цікавим фактом є те, що в Середньовіччі лише міста з Магдебурзьким правом могли на ратушах встановлювати годинники. Коломия отримала таке право в 1405 році.

   У 1880 році у ратуші судили Івана Франка, якого тимчасово утримували в камері ратуші. Причиною ув’язнення стало порушення письменником паспортного режиму.

   До 1944 року в ратуші був розміщений магістрат і міська управа. Після Другої світової війни і аж до 1990 року в будівлі було розміщене медичне училище. Після проголошення незалежності України ратуша відновила свій початковий статус – тут знову засідає міська рада Коломиї.

   До речі, розташована ратуша на розі, що є дуже незвичним, адже таке розміщення в Україні має лише одна єдина Коломийська ратуша.

 Єдина ратуша в Україні, що розміщена на розі вулиць

   Площа Відродження – головна площа міста

  Головна площа міста розташована навпроти ратуші, межує з площею Т. Шевченка та проспектом М. Грушевського, від неї беруть початок вулиці І. Мухи, Театральна та проспект Чорновола. Ця площа свого часу мала різні назви: пл. Карпінського (1880 – 1927 рр.), пл. Пілсудського (1927 – 1939 рр.), пл. Леніна (1939 – 1941 рр. та 1944 – 1990 рр.), пл. Коновальця (1941 р.). Первісна назва – площа Ринок.

   Головна міська площа виникла у середині ХVІІ ст,, дотримуючись традиційних європейських зразків, своїми контурами вона формувала великий прямокутник. Раніше ця площа була значно більшою, так як охоплювала також сучасну площу Шевченка, де сьогодні розташований фонтан.

   Уся ця територія тривалий час була в Коломиї головною площею і називалася площа Ринок. Сюди з’їжджалися возами селяни з ближніх сіл, купці та торговці. У багатьох містах на заході України площі теж називалися площею Ринок, у деяких ці назви збереглися й досі, наприклад, у Львові, а також є і в інших містах Європи – Кракові, Вроцлаві тощо.

   У першій половині  ХVІІ ст. саме тут, посеред ринкової площі побудували дерев’яну ратушу з вежею та низкою службових приміщень для потреб тодішнього магістрату. А навколо відбувалися традиційні ярмарки.

   Будинки, що знаходяться на площі – це переважно кам’яні двоповерхові будівлі, які були побудовані переважено у 1870 році. Звичайно, свого первісного вигляду будинки у середмісті не зберегли, оскільки неодноразово руйнувалися під час воєн та пожеж. А коли відремонтовувались та відбудовувались, то вносились уже деякі зміни. Особливо великих змін зазнали перші поверхи будинків в радянські часи, де розміщувались державні крамниці, замість приватних.

   Площа Відродження неодноразово використовувалася як місце страти. У серпні 1745 року саме біля дерев’яної ратуші (у центрі площі) четвертували тіло Олекси Довбуша. На цій же площі був страчений у 1878 році останній опришок Юрій Драгилюк.

   1945 року на території, що навпроти крамниці продуктового ринку, НКВС прилюдно повісив кількох громадян, а серед них повстанця сотні УПА «Спартака» - Івана Майданського з Печеніжина, іменем якого зараз названа одна з вулиць Коломиї і відкрито на його честь пам’ятну дошку.

   Згодом через площу пройшли всі найважливіші в місті події: тікали польські шляхтичі від козацьких загонів, тут зустрічали австрійських урядовців – цією площею пройшов сам цісар Австо-Угорської імперії Франц-Йосиф з сином – архікнязем Рудольфом і цисарівною Єлизаветою, які приїхали на відкриття етнографічної виставки, командувача російської армії, тут згоріла стара дерев’яна ратуша, потім збудували нову кам’яну, тут свого часу стояли пам’ятники Ф. Карпінському – польському поетові, Ю. Пілсудському, Сталіну, Леніну, Т. Шевченку.

 Тут же знаходиться меморіальна дошка «Небесна гвардія» загиблим та померлим учасникам АТО. Їх 26 – це уроженці Коломиї та Коломийського району.

Меморіальна дошка «Небесна гвардія» на площі Відродження

   Тут же відкрито фотозону «Я люблю Покуття», яку кілька років тому подарував  містянам благодійний фонд «Покуття». 

Інсталяція та фотозона «Я люблю Покуття»

    Поруч знаходиться фонтан «Водограй Любові».

   У 2016 році Коломия на День міста до 775 -річчя, отримала подарунок також від благодійного фонду «Покуття» – світло-музичний фонтан, який збудували з ініціативи й фінансування фонду. Фонтан став окрасою міста й улюбленим місцем для відпочинку.

   Неподалік від Універмагу був старий фонтан, він не підлягав реконструкції. Більше того – був аварійним, тому площу розчистили. Було оголошено конкурс, надійшло близько 10 заявок. Перемогла київська фірма, що спеціалізується на проєктуванні та будівництві фонтанів: їхній проєкт виявився найбільш технічно доцільним.

   Після підготовчих робіт встановили сучасне та надійне обладнання, придбане у Греції та Італії. Фонтан відповідає європейським нормам, обладнаний світлодинамічною підсвіткою та музичним супроводом. В оздоблені використали граніт. Довкола фонтану вмонтували елементи коломийської архітектури – зображення музею Писанки, ратуші, Катедрального собору Преображення Христового УГКЦ, Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Кобринського.

  Будівництво тривало два місяці (60 днів). Назву водограй отримав невипадково: «На знак любові до Коломиї, рідної землі, своїх ближніх – кожен нехай обере свій варіант».

   Серед музичних композицій – «Завітайте до нас в Коломию», «Гуцульська фантазія», «Гуцулка Ксеня», «Ой, ти любко моя, з Коломиї», «Всюди буйно квітне черемшина», а також мелодії Вівальді та звуки  саксофону. Мелодії, які тепер лунають біля фонтана, обирали всім містом: свої пропозиції коломияни надсилали на електрону скриньку фонду.

   Після завершення робіт по встановленню фонтана, фонд також завершив благоустрій території: встановили нові відпочинкові лавочки, гранітну бруківку та безкоштовний WІ – FІ.

Фонтан «Водограй Любові»

  На кращий ескіз лавочок біля світло-музичного фонтану теж було оголошено конкурс. Переможці отримали подарунки, а найкращий проєкт втілили в життя. Ковані лавки виготовили з використанням символіки Коломиї.

   Щороку перед Великоднем з нагоди запуску фонтана після зимової перерви благодійний фонд «Покуття» на своїй стрінці в Facebook оголошує дитячий фотоконкурс. Основна умова – надіслати фото біля «Водограю любові». Переможців визначають «вподобайками» самі коломияни у соціальній мережі. Переможці отримують цінні подарунки.

 Центральну частину міста парикрашають яскраві квіткові клумби

   Площа Шевченка

   Частиною площі Ринок в Коломиї є площа Шевченка. 28 травня 1914 року на цій площі відбулося урочисте відкриття пам’ятника Т. Шевченку, а площа отримала однойменну назву.  З цієї нагоди в Ощадній касі (пізніше це був Дім офіцерів, а зараз – Народний дім) відбувся концерт, на якому поезію Т. Шевченка декламував майбутній новатор українського театру Лесь Курбас. Виголошував промову новеліст В. Стефаник. 15 вересня 1914 року під час Першої світової війни в Коломию ввійшли радянські війська. Пам’ятник  Шевченкові навмисно був зруйнований. Після Другої світової війни площа носила назву Карла Маркса.

   Сучасного вигляду площа набула у 1970 році, після реконструкції.

   У 1991 році з нагоди 750-ліття першої письменої згадки про Коломию на місці зруйнованого у 1914 році пам’ятника Шевченку, встановлено пам’ятний знак. На площі, ближче до ратуші висаджено ряд дерев тису ягідного – оригінального, рідкісного зараз дерева, якого колись в Карпатах росло багато, а тепер це дерево можна побачити на цій площі та в Тисовому заповіднику поблизу Коломиї.

 Площа Шевченка з пам'ятним знаком, де колись був пам'ятник Шевченку, який був зруйнований

   Тут же стоїть металева інсталяція з гербом вгорі і писанкою всередині. 

Металева інсталяція з гербом вгорі і писанкою всередині

   Вся площа прикрашена гарними квітучими клумбами. Дуже яскраво і колоритно.

 Центр міста

   Поруч є кафе та магазини, недалеко ринок.

У місті є місця, де можна випити ранкової кави

   Під деревами у затінку стоять цікаві та незвичні лавочки.

            І відпочити можна, і природу зберегти

   Костел Діви Марії

   У самому центрі міста, поруч з ринковою площею,  височить костел Діви Марії (церква святого Йосафата). Побудований храм у 1775 році. Церква Святого Йосафата, колись це був римо-католицький костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії – культова діюча споруда УГКЦ у Коломиї.

   Будівля мурована, побудована у стилі бароко. Біля храму був цвинтар з кам’яною огорожею, а також п’ятиарочна дзвіниця перед головним фасадом. У 1946 році все це було знесено. Плебанія, що була побудована в першій половині ХІХ ст. була реконструйована.

Костел Діви Марії (церква святого Йосафата) 

   Створенням римо-католицького храму займався відомий архітектор з Італії Бернардо Меретин. Протягом всієї історії костел кілька разів змінював свій зовнішній вигляд, причому дуже кардинально. Під час пожежі 1830 року храм частково згорів, майже повністю був знищений його зовнішній вигляд. Відбудова храму велася аж до 1895 року. Під час реставрації значно змінився зовнішній вигляд храму, був спрощений декор фасаду, зменшена кількість кам’яних деталей. До цього костелу ходили молитись переважно прості люди, сподіваючись на заступництво Божої Матері, тому його часто називали простонародним. В костелі знаходився  чудотворний образ Пресвятої Діви Марії або Коломийської Божої Матері. В 1939 році він був вивезений до Польщі. Освячена копія цього образу знаходиться зараз в римо-католицькому костелі Святого Ігнатія Лойоли (вул. Івана Франка).

 Дзвіниця костелу Діви Марії

  Спочатку будівля виглядала як помпезний кам’яний собор, створений із стін-ярусів, прикрашених ексклюзивним декором. Після пожежі 1885 року, яка знищила більшу частину споруди, храм був повністю перебудований. Відновлювальні роботи зайняли не одне десятиліття. Сьогодні костел має витягнутий силует, що спрямовується високо в небо. Великі арочні вікна будівлі надають йому певної витонченості. 

 Біля однієї із стін костелу своєрідна капличка

   В радянські часи костел був зачинений, а  приміщення костелу використовувалось як спортивний зал. Після 1964 року костел було капітально перебудовано і будівля використовувалась як магазин «Дитячий світ». Свою безпосередню діяльність храм відновив у 1991 році. З цього часу він почав називатися греко-католицькою церквою святого мученика Йосафата Кунцевича. 

 Тут же можна побачити, як виглядав костел в різні  періоди

   Костел Діви Марії в історії церковного життя Коломиї зіграв важливу роль, так як об’єднав між собою віруючих людей трьох національностей – українців, поляків і німців.

 Інформаційна табличка на дзвіниці

   Пам’ятник «Борцям за незалежну Україну»

   На проспекті Чорновола встановлено пам’ятник «Борцям за незалежну Україну». До цього часу там розміщувався постамент Комуністичної партії Західної України.

   Пам’ятник «Борцям за незалежну Україну», прообразом якого став сотенний УПА Мирослав Симчич («Кривоніс»), відкрили у Коломиї в 2008 році. Монумент побудований з граніту, має висоту 3 метри. Встановили за ініціативи Героя України, нині покійного Василя Ткачука. Автором монументу став скульптор Роман Захарчук.

Пам’ятник «Борцям за незалежну Україну»

   А ми знову рухаємось колоритними вуличками міста. 

 Ще одна з вулиць міста

    Площа Скорботи.

    В Коломиї, як і в багатьох містах України є місце, де розташований меморіал Радянської армії, що загинули в роки Другої світової війни під час визволення міста. Споруджено пам’ятник у 1954 році, реконструйовано в 1986 році.

  Зараз площу хочуть реконструювати, існує вже даний проєкт. Площу Скорботи хочуть перейменувати у Площу Героїв України і увіковічнити пам'ять про захисників України, зокрема сучасної війни, які боролися за волю і незалежність України.

   Наразі на площі демонтували пам’ятник воїнам Радянської армії і в цілому меморіал чекає подальшої реконструкції на основі проєкту.

Площу Скорботи хочуть реконстойувати і перейменувати у Площу Героїв України 

   І ще трохи міста.

   А це вже сучасна Коломия. 

-          А ви були в Коломиї?

-          Які місця вам вдалось відвідати?

-          Що найбільше сподобалось?

-          Що найбільше здивувало?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР