Коли збираєшся на відпочинок в Карпати, то неодмінно задаєшся питанням: де зупинитись? На думку одразу приходить безліч відомих курортів: Трускавець, Моршин, Шаян, Берегове, Яремче, Буковель тощо. Але в Карпатах так багато маленьких сіл, присілків, хуторів, які заховались десь високо в горах, серед густих лісів, про які навіть ніхто і не чув. Але саме ці маленькі села приховують неймовірні карпатські краєвиди, тут тихо, спокійно, іноді може здаватись, що ти знаходишся на безлюдному острові. Одним із таких сіл виявилось і с. Вороненко на Івано-Франківщині.
Потрапити до нього
нескладно, але поблукати гірськими петлями-дорогами все ж таки доведеться. Знаходиться воно між
Ворохтою і с. Микуличин, правда,
далеченько у глиб гір, недарма воно свого часу
відносилось до Ворохти, а ще раніше – до с. Микуличин. Дорога до села веде з ненайкращих, проте цим часом
можна помилуватись гірською природою довкола: ліс, гори, залізниця та
мости. Саме неподалік до в’їзду у с. Вороненко веде один із старих австрійських віадуків,
довжина якого 170 м.
Незважаючи на те, що
село маленьке, у ньому проживає близько 400 осіб, проте там є залізнична
станція. Це проміжна залізнична станція Львівської залізниці Делятин – Ділове,
між станціями Ворохта (6 км) та Ясіня (16 км).
Офіційне відкриття
залізничної лінії Вороненко – Надвірна – Станіслав відбулося 19 листопада 1894
року, а лінія до станції Рахів введена в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Саме
в ці роки були побудовані й легендарні австрійські віадуки та тунелі в цій
місцевості. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості
«Віадуки Ворохти».
Це остання залізнична
станція в Івано-Франківській області перед залізничним тунелем на Закарпаття на
лінії Львів – Івано-Франківськ – Рахів – Сигіт.
Залізницею рухаються
пасажирські поїзди і на станції Вороненко зупиняються потяги з Києва, Одеси,
Миколаєва, Рахова, а також приміські
поїзди Івано-Франківськ – Рахів. З 24 січня 2022 року призначена на станції
зупинка регіонального поїзду «Буковельський експрес», сполученням Львів –
Ясіня.
Вороненко – це село в
Івано-Франківській області, Наддвірнянському районі. Село входить до
Карпатського національного природного парку.
Місцеві жителі села
пережили дуже багато страждань, велика
частина людей віддала своє життя за вільну Україну під проводом
української повстанської армії в 40-х та
50-х роках. Саме у Вороненці у 60-х роках Михайло Косило та інші монахи
організували підпільну греко-католицьку церкву. Вони там збиралися в ті важкі
часи незважаючи на заборони НКВД, за що відсиділи у в’язниці багато років. Росіяни всім нав’язали свою церкву, щоб мати вплив на простих людей в
Україні й до сих пір.
Українські села
поступово занепадають та зникають культурні традиції. Пощастило, що у с.
Вороненко люди ще зберегли свій давній стрій. Тут є свій тип кептаря, свої
вишиті сорочки. А кептар тут яблуницького типу, який раками нагадує басмацький
тип, а кишенями – микуличинський кептар.
Назва села Вороненко, ймовірно походить від
кольору вороного, тобто чорного. Причину такої назви важко пояснити, можливо це
означення кольору місцевості, можливо від прізвища Вороний.
Ми прогулялись селом.
Так, дійсно, село
потроху занепадає. Людей ми не побачили, та й залишились тут жити, мабуть, одні
старожили. Молоді тут немає, що робити.
Проте тварин домашніх нам вдалось побачити.
Для них тут справжній рай – море зеленої соковитої трави та ще й така краса
навколо. Не кожна людина бачила таку красу, а цим тваринам просто пощастило.
Деякі будинки
виглядають привабливо, видно, що на подвір’ї господарюють.
На деяких ділянках чи
то ведеться будівництво, чи то якісь уже недобудови покинуті.
А є котеджні
будиночки, які здаються туристам. Відпочиваючих тут мало, зупиняються ті, хто
дійсно хоче насолодитись тишею, спокоєм, усамітненням та красою природи
гуцульського краю, а також ті, хто
полюбляє походи в гори.
Люди, які тут живуть,
щодня милуються трьома масивами: Чорногірським на чолі з Говерлою та Петросом,
Свидовецьким масивом та Горганами на чолі з Довбушанкою, Хом’яком та Синяком. Звідси можна йти на вершину Кукул та
десять полонин, що біля неї. Там залишились ще бункери від наших предків, що
були в УПА, а також бункери австро-угорського часу, з часів Першої світової
війни.
Тут є заборонений
австрійський цвинтар, де в 1894 році поховали загиблих від тифу та чуми, коли
робили віадуки в Яремче, Ворохті та Вороненці. Саме тут ще залишилось багато
повстанських криївок, багато з яких ще ніким не досліджені. Говорять, що ця хвороба
тримається ще 500 років. Тут було поховано багато італійців, адже вони будували
ці тунелі та віадуки в Галіції. За цей час територія змінила вже чотири
держави, а на цей цвинтар ще й досі заборонено заходити. Там є пам’ятники, хрести і навіть збереглися деякі написи, які
вказують, що могили 1894 року.
Вороненко – це село на межі двох областей – Івано-Франківської та Закарпатської, а колись було на межі двох держав – Польщі та Угорщини.
Село знаходиться
високо в горах, на висоті 850 – 950 м над рівнем моря, у центральній частині
Карпат. У межах села знаходиться західна частина хребта Кукул з великою
кількістю полонин на північній частині хребта.
На південній околиці
села під хребтом Кукул бере початок струмок Параджин – притока річки Прут. На
південно-західній околиці села бере початок струмок Прутець – теж притока річки
Прут.
У цій місцевості є
видимі сліди тектонічних процесів. У гірських потоках трапляються такі мінерали як пірити, що в
перекладі з грецької означає «камінь кресало» та халькопірити, у перекладі з
грецької – «халкос» - «мідь» + пірит. Золото тут трапляється в
дрібнодисперсній формі (в мізерній кількості як тонка плівка в приконтактних
площинах піритів).
Перші історичні
згадки про поселення датуються 1873 роком. З прокладанням залізниці і тунелю
розпочинається і розвиток села. У середині ХІХ ст. тут працював один паровий
тартак, власником якого був інженер з Берліну. На початку ХХ ст. село було
польсько-чехословацьким прикордонним пунктом з казармами.
У селі лише в 1930 році було відкрито школу.
Була у селі побудована
церква Різдва Богородиці, будівництво якої було розпочато в 1600 році і
закінчено у 1605 році. Пізніше ця церква була передана до Ворохти, яка там є і до сьогодні.
На даний час у селі є нова діюча УГКЦ Серця Христового. Будівництво церкви було розпочато 1 квітня 2000 року і закінчено в 2005 році. У будівництві брали участь місцеві будівничі.
До церкви можна
підійти, зайти на територію, ворота відчинені навіть ввечері. Розміщена вона на
пагорбі, тому її добре видно майже з усіх куточків села.
На подвір’ї церкви встановлений хрест.
На території є одне
поховання.
У селі Вороненко для
туристів пропонується зняти житло: садиба, будинок, котедж тощо. Житло можна
обрати з різним комфортом, враховуючи свої уподобання. Ось житло, в якому на кілька днів зупинились і ми.
У багатьох садибах
пропонується чан: 1000 грн на цілий день. У Ворохті чи Яремче ціни значно вищі.
У дворі є гойдалка
для відпочинку.
Вечері підсвічуються
ліхтарики, а також відкриваються фантастичні краєвиди на Карпати.
У нас був ще й
охоронець.
Під деревом стоїть
криниця з джерельною водою.
Ще одна гойдалка.
Ну і який же
відпочинок без шашлику.
Для тих, хто любить
тихий і спокійний відпочинок або походи в гори – це ідеальне місце з
неймовірними краєвидами та чистим гірським повітрям.
-
А чи довелось вам побувати в с.
Вороненко?
-
Можливо вам вдалось проїхати
залізницею до станції Вороненко?
-
Чи побачили ви старий австрійський
міст?
-
А можливо вам вдалось здійснити
пішохідний підйом на г. Кукул?
-
Розкажіть про це.
НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР
Немає коментарів:
Дописати коментар