Віадуки Ворохти

 

   Ворохта – це одне з туристичних місць, яке можливо не так розкручене як Яремче чи Буковель, але останнім часом теж набирає туристичних обертів. Звідси можна вирушити на безліч туристичних пішохідних маршрутів, найвідомішими є підйом на г. Говерла, г. Хом’як, а також можна насолодитись красою о. Несамовите, пройшовши маркованим маршрутом.

   Але навіщо одразу йти так далеко, адже  і в самому місті є дива – це легендарні австрійські віадуки.

Не кожне місто чи село України може похизуватись такою красою, а Ворохта може. Вони надають місцевості якоїсь могутньості, унікальності і переносять одразу у далеке минуле. І не дарма, адже віадуки будувались ще в кінці ХІХ ст.

   У Ворохті, на схилах Карпатських гір, розкинулись ці химерні споруди – мости-віадуки. Назва віадук походить від двох латинських слів: «via» - шлях та «duco» - веду, тобто транспортна споруда, яка «проводить шлях» через глибокі яри та ущелини. Найвиразнішими елементами цих мостів є арки. Вони надають мосту величі, якоїсь особливої вишуканості і водночас легкості, приваблюють своєю красою.

   Загалом в околицях Ворохти у 1894 – 1895 рр., в часи правління Австро-Угорської імперії полоненими італійцями було збудовано 4 віадуки:

• віадук неподалік від бази «Авангард» довжиною 130 м, та довжиною основної арки 23 м,
• віадук неподалік від церкви Різдва Пресвятої Богородиці довжиною 200 м, шириною 7 м, та довжиною основної арки 30 м,
• віадук через струмок Параджин, довжиною 185 м,
• віадук неподалік в’їзду в с. Вороненко, довжиною 170 м.

   Залізничні віадуки в смт Ворохта були побудовані в 1894 році, з каменю. Ці мости збудували ще в той час, коли селище входило до складу Австо-Угорщини. Його будівництво стало частиною грандіозного задуму тодішньої імперії, за яким планувалося з’єднати Адріатичне море (Трієст, Італія) з Чорним (Одеса, Україна) за допомогою залізничного полотна. Таке рішення було ухвалекне в 1870 році, а до його виконання приступили лише в 1894 році.

   У 1894 році було прокладено колію за маршрутом Станіслав – Надвірна – Вороненко із суміжною лінією Ділове – Ясіня – Вороненко з боку Закарпаття. Так утворилася колія довжиною у 135 км. Цей шлях, за задумом, мав стати прямою магістральною трасою через хребет Карпатських гір до Відня. Реалізації цього варіанту розвитку завадила Перша світова війна та черговий поділ земель між державами.

   Віадук 1.

   Перший віадук можна побачити одразу на під’їзді до Ворохти, якщо їхати з боку Івано-Франківська, Яремче у бік Верховини,  він уже багато років зустрічає туристів і гостинно запрошує у свої володіння. Як у середньовічних містах були в’їздні ворота до міста, так і Ворохта ніби зустрічає своєю в’їздною брамою.  Розміщений віадук неподалік від туристичної бази «Авангард». 

 Віадук при в'їзді у Ворохту

   Віадук має довжину 130 м. Найбільша арка розміщена над річкою Прут і має довжину 23 м.

 Давній австрійський міст

   Згідно з історичними даними, міст який поєднав два береги р. Прут, у тому місці, де річка має широке русло, побудували полонені італійці.

 Найширша арка над р. Прут (23 м)

   Праворуч і сама річка Прут, над якою нависає той самий міст-віадук з найширшою аркою      (23 м). 

Віадуки над Прутом

   Піднявши голову вгору, можна по-справжньому насолодитись його красою, та оцінити його монументальність.

   Споруда дійсно велична і дуже добре її можна оглянути. 

   Цей віадук ще називають «нижнім». Хоча цей віадук через розташування у вузькій долині не настільки видовищний, як «верхній» - найвідоміший ворохтянський віадук, проте він теж вартий своєї уваги.

Віадук при в'їзді до Ворохти, ще називають "нижнім"

   Але цікавим є те, що міст до сих пір є діючим і по ньому курсують потяги. Ліворуч, серед зеленої трави, є стежка, а далі кам’яні сходи, які ведуть угору. Ними можна дуже легко і швидко піднятись угору і оглянути віадук вже з іншого ракурсу. 

 Сходи до верхньої частини віадука

   Вгорі видно, як по мосту проходять залізничні колії, край мосту огороджений металевими перилами. А довкола відкриваються заворожуючі краєвиди околиць. Стоять дерев’яні будиночки, за ними видно ліс, а ще видно як над лісом стоїть туман. Ми під’їхали сюди вранці, тому довелось побачити таку картину. А взагалі ранки у серпні місяці, не знаю, як в іші місяці, завжди у Ворохті починаються з густого туману. Вранці прокинувся, дивишся у вікно, а там стоїть густий туман, ніби все навколо заповнене білим молоком і досить відчутна прохолода, але згодом він розсіюється, стає все ясніше і тут на горизонті починає виринати сонце. Цю картину дуже цікаво спостерігати, як прямо на очах відбуваєтся перетворення – справжня магія. Сонечко вийшло і на вулиці стає тепло, іноді навіть дуже спекотно. Ось такі вони Карпати. 

 Верхня частина віадука

   По цим коліям їздять потяги.

 Віадук є діючим, тут є колії і ходять потяги

   Поруч стоїть якийсь будиночок, мабуть, для працівників залізниці. 

   А це та сама дорога, що веде до Ворохти.

 Дорога до Ворохти

   Під мостом, крім річки, також проходить асфальтована автомобільна дорога, між полосами якої стоїть одна з опор мосту. Міст вимурований із прямокутних кам’яних блоків, складається із 6 менших арок і однієї величезної, перекинутої через річку. Ця найбільша арка несе в собі ще 6 маленьких, на котрі власне спирається настил і залізнична колія. Опори мосту прямокутні, поверхня нетинькована, що надає йому особливого шарму. 

Віадук при в'їзді у Ворохту

   У серпні 2011 р. івано-франківські художники Юрій і Марта Пітчуки розписали опори Австрійського мосту муралами із зображеннями гуцулів, тварин та мальовничих картин природи. Дозвіл на це дала селищна рада та Укрзалізниця. Художник зазначив, що «старий австрійський камінь не зачепили, а малювали лише на бетонних радянських опорах».  

Мурали, що прикрашають давній австрійський міст

   Віадук 2.

    Найбільш вражаючим є «верхній» віадук, який має довжину 200 м. Причому він має досить цікавий вигляд, адже він є не прямим, а вигнутим дугою. Якщо подивитись зверху, з висоти пташиного польоту, то вигляд буде просто фантастичним. 

 "Верхній" ворохтянськийи віадук

   У своєму архітектурному рішенні – це монументальна споруда, складена з каменю, з великою кількістю арок, що надає йому особливої величі і краси. Взагалі віадук має дуже шикарний вигляд і водночас дуже давній, навіть може здаватись, що потрапив в якусь фантастичну неіснуючу країну. 

 Давній австрійський міст

   Варто відзначити ширину полотна по якому проходить колія. Річ у тому, що її ледве вистачало для того, щоб встановити та зафіксувати залізничні рейки. Тому під час руху потягу створювався ефект польоту. Пасажири, які їздили потягом по віадуку в ті часи, говорили, що в них складалося враження, що потяг не їде, а  летить у повітрі. 

 На даний час віадук не є діючим, пам'ятку зберегли для історії

   Цей віадук має переваги в тому, що він розміщений на широкій відкритій місцевості, тому його можна оглянути з усіх сторін. Міст поєднує береги р. Прут. Через особливий ландшафт русла у цьому місці міст довелося будувати дуже довгим. Найбільша арка через Прут має довжину 65 м. 

 Новий міст поблизу давнього австрійського

   Міст можна оглянути  знизу, пройтись під височенними арками, там така акустика, що одразу перехоплює подих. 

   Глянувши на цю велич, одразу ж переносишся в часи Римської імперії. А ще при бажанні можна піднятись угору на віадук. 

   Ще до 2000 року міст був частиною залізничного сполучення Івано-Франківськ – Яремче – Ворохта – Рахів, однак на початку ХХІ ст., з метою збереження споруди, як пам’ятки історії та інженерії було збудовано новий міст, який проходить поруч, паралельно, за кілька десятків метрів. 

 Вид на новий і старий мости, що проходять паралельно один одному

   Новий міст є зараз діючим, можна навіть побачити, як по ньому рухаються потяги.

 Новий міст є діючим

 Новий міст

   А також не тільки потяги.

   Міст можна оглянути як з одного боку, так і з іншого. 

    Можна пройти дорогою і спуститись до берега річки Прут.

 Найширша арка над Прутом має 65 м

   На березі річки можна відпочити, а якщо на вулиці досить тепло, то й походити прохолодними водами гірського Пруту.

 Влітку можна відпочити на березі Прута

   Річка місцями кам’яниста і неглибока, а іноді має й глибину. 

   На віадук можна також піднятись, туди веде протоптана стежина.

 Стежка до верхньої частини віадука

   Цікаво буде прогулятись старим віадуком, а назад повернутись новим мостом, так ви зможете помилуватись старим віадуком з усіх боків. Також з мосту відкривається мальовничий краєвид на гори та річку Прут. 

   Місцеві й досі його називають «старий австрійський міст». Зараз віадук не використовують, проте подивитись на цей старий австрійський міст щороку приїжджає  дуже багато туристів. 

   Віадук 3.

   Поблизу с. Вороненко є ще один австріський віадук, що був побудований в ті ж самі часи, що й ворохтянські віадуки – 1894 – 1895 рр. Цей віадук менш відомий, не кожен про нього знає, тому більш захований від ока туристів. Але, якщо їхати від Ворохти до с. Вороненко, то неодмінно його кожен побаче. Він також не є діючим, його вивели з експлуатації, проте поруч побудували новий залізничний міст, який працює зараз.

   Мости знаходяться в досить мальовничій місцевості, тому для тих, хто любить подорожувати, відкривати для себе нові цікаві місця – це  буде справжня знахідка.  

  Давній австрійський віадук поблизу с. Вороненко

 Новий міст поблизу с. Вороненко

   Для віадуків використовували пісковик з каменеломні села Ямна, яке сьогодні є частиною містечка Яремче. Спочатку планували будувати мости з металу, але місцевий пісковик дозволив заощадити кошти. Говорять, що місцеві здавали за оплату багато яєць. Їх потім додавали до суміші, якою скріплювали каміння, тому мости у Ворохті такі міцні і простояли так довго. Цікаво, що автентична кладка збереглася краще, ніж пізніші підмурівки.

   За даними істориків, у будівництві віадуку, не по своїй волі,  брали участь полонені італійці, яким доводилось працювати безкоштовно, на відміну від місцевих жителів, які наймались на роботу, щоб трохи підзаробити грошей. Робота була каторжною, без сучасного будівельного обладнання, в спеку та холод люди тягали важкі матеріали та розбивали собі руки й ноги об каміння. Адже основою мосту стали гігантські кам’яні брили. 

   Хоча віадук не перевозив до Відня деревину, проте він дозволив працівникам з Європи відкрити для себе туристичну локацію. Місцева влада вбачила тут туристичний потенціал, почала будувати в цій місцевості бази відпочинку. Гуцули, які мешкали тут, отримали першу пошту і телеграф, а згодом для туристів відкрили перші пансіони з хорошими умовами.

   Слава про новий європейський гірськолижний курорт, про його чисте гірське повітря та цілющі води, швидко розходилася завдяки пресі та листівкам. Із цим важко було не погодитись. Джерельна вода із здоровою їжею та фізичними активностями відновлювали духовне та фізичне здоров’я. Ворохту почали називати «другим Закапоне», тут в свій час проводили міжнародні змагання. 

   Старі австрійські залізничні мости у Ворохті, вважаються одними з найстаріших і найдовших віадуків в Європі. Належать до унікальних споруд інженерної думки кінця ХІХ ст. та входять до числа пам’яток архітектури місцевого значення. 

-          А ви відпочивали у Ворохті?

-          Чи довелось вам побачити легендарні віадуки?

-          Поділіться своїми враженнями.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР