Пішохідний маршрут «Стежка Довбуша» та старовинний залізничний тунель в Яремче

   У Яремче, крім архітектурних пам’яток, культурних, природних є багато цікавих туристичних пішохідних маршрутів. Ми вирішили пройти одним з маршрутів – «Стежка Довбуша». Якщо ви шукаєте не надто довгий, проте цікавий маршрут, то «Стежка Довбуша» ідеально підійде для цього. Розташована ця прекрасна локація в межах Карпатського національного природного парку. Прогулянка займе небагато часу, можна брати дітей, враження залишаться чудові.

   Після відвідин водоспаду Пробій та гуцульського сувенірного ринку, підкріпившись смачною місцевою лохиною, яку тут же придбали у місцевих жителів на ринку (50 грн великий пластиковий стаканчик), ми вирушили до «Стежки Довбуша». Проїхавши трохи далі, поставивши автівку, ми звернули увагу на чудову локацію – залізничний міст через річку Прут, який заходить в тунель. Прохід туди заборонений, проте насолодитись цією красою на відстані – це спражнє диво.

  Насправді, – це старовинний залізничний тунель, який зберігся до сьогоднішніх днів. Розташований трохи вище за течією р. Прут, перед присілком Ямна. Протягом 1890 – 1894 років їх створили цілих три: в Ямній, Микуличині, Вороненко (останній найдовший 1221 м), – на кордоні із Закарпаттям. До роботи тоді активно залучали італійців, які були неперевершеними майстрами сухої кладки та мали унікальний досвід аналогічного будівництва в Альпах. Цікаво, що багато з них, додому так і не повернулось – поодружувалися з гуцулками і залишилися тут. Навіть сьогодні у глухих карпатських селах можна зустріти  мешканців з дивними прізвищами, наприклад, Тарас Убальдіні або Василь Джанфранческо.

   Прорубували тунель у глині, що було легше, ніж там, де прорубували тунель в камені. Частина тунелю споруджена за допомогою тюбінгів, а частина – з бетону. Камінь для будівництва возили вузькоколійкою з гори Кливки, що неподалік. Для цього поблизу тунелю було побудоване тимчасове депо. По закінченню будівництва тунелю вузькоколійку та депо ліквідували. В 1961 році провели реконструкцію тунелю, бо нові, набагато потужніші паровози не вміщалися в тунель. До реконструкції його висота становила 5,4 м, а зараз – 6,2 м. До війни його довжина становила 1 тис. 303 м, але коли німці тікали з цього краю, то вони зруйнували вхідні портали тунелю. Німці хотіли ж його зруйнувати геть, для чого в тунель загнали чотири платформи з фугасами, але підірвати їх не встигли.

Старовинний залізничний тунель і міст через річку Прут

   Ямненський тунель теж має свою легенду, яка більше скидається на анекдот. Під залізничним мостом є невеличкий пляж з великими пласкими брилами каміння. Років десять тому до Яремче приїхали відпочивати дві подружні пари з Одеси. На третій день чоловіки відправили жінок на автобусну екскурсію, а самі пішли пиячити на пляж. Після другої пляшки вони згадали, що десь тут має бути печера Довбуша.  Запитали місцевих, ті підтвердили: «Так, є така. Треба йти стежкою через ліс, потім кам’яними сходами, загалом – хвилин сорок».

   Оскільки все було випито, одесити негайно вирушили на пошуки скарбів опришка. Не встигли піднятися до гори, як побачили печеру. Але потім почули крики та побачили обуреного чоловіка з автоматом. Виявилося, що нетверезі гості Карпат, замість печери Довбуша хотіли потрапити в залізничний тунель.

   Тут же можна побачити цікавий об’єкт, який лежить самотньою брилою біля залізничних колій, що ведуть до тунелю. За місцевими переказами, ця брила має відношення до місцевого народного героя Олекси Довбуша, який у ХVІ ст. наводив жах на місцевих панів. Говорять, що це Довбуш кинув цю каменюку, продемонструвавши неабияку силу і спритність. Сьогодні цей об’єкт називають «Каменем Довбуша». Оскільки в місцевих горах ховалися опришки та й сам Олекса Довбуш, тому саме тематикою його життя та діяльності оформлений цей туристичний маршрут.

 Камінь Довбуша біля старовинного залізничного тунелю

   Свого часу ми вже відвідували «Скелі Довбуша» на Івано-Франківщині, але це зовсім інший маршрут і зовсім в іншому місці. Як виявляється, в Українських Карпатах є багато місць названих на честь ватажка опришків Олекси Довбуша: «Скелі Довбуша», «Печера Довбуша», «Камінь Довбуша», «Стежка Довбуша» тощо.

 Знайти місце, де починається маршрут, нескладно, адже рухатись треба головною дорогою. Там буде дерев’яна скульптурна композиція із Олексою Довбушем у центрі і напис «Стежка Довбуша». Внизу буде стояти великий камінь. Поруч знаходиться колиба «На пеньках», а також невеликий сувенірний ринок. Якщо не знайдете, то запитати можна у місцевих, вам кожен підкаже.

Тут починається пішохідний маршрут "Стежка Довбуша"

 Колиба "На пеньках" біля входу на пішохідний маршрут "Стежка Довбуша"

   Пройти до початку маршруту треба через сувенірний ринок, де можна придбати деякі речі гуцульського побуту або карпатські смаколики.

Невеликий сувенірний ринок біля "Стежки Довбуша"

Невеликий сувенірний ринок біля "Стежки Довбуша"

   Далі підходимо до входу, там є каса, де треба заплатити за вхід до Карпатського національного природного заповідника. Ціна символічна: 30 грн – дорослі, пільгові категорії – безкоштовно. Також тут можна ознайомитись з еколого-пізнавальним маршрутом  «Стежка Довбуша» та правилами поведінки на території парку.

Каса до Карпатського  НПП на "Стежку Довбуша"

   Пройшовши крізь вхідні ворота, ви одразу потрапляєте до лісу. Навіть у літню спеку, одразу відчуєте тут свіжість і прохолоду, тому це чудове місце заховатись від пекучого Сонця і насолодитись лісовою природою.

   Одразу на паркані можна побачити рекламні пропозиції по прокату квадрациклів, рафтингу, сплаву на байдарках, прогулянки на конях, купання у чанах та інше. 

 Рекламні розважальні пропозиції в Яремче

   Дивно, що на території Карпатського НПП йде якась забудова, будуються котеджі для відпочинку, заїжджає транспорт з будівельними матеріалами та ведуться інші роботи. 

На території Карпатського НПП йде приватна забудова

   В такому будиночку, мабуть, пропонують відпочинок туристам. 

 Котедж можна зняти прямо на території Карпатського НПП, по якій проходить "Стежка Довбуша"

   Маршрут починається в заповідному урочищі «Дрибка» Ямнянського ПОНДВ (м. Яремче), неподалік від «Каменя Довбуша», пролягає поміж скелями і виходить на хребет Горган Запрудський. Маршрут становить 2 км і пройти його можна за 2 години. 

Заповідне урочище «Дрибка» Ямнянського ПОНДВ (м. Яремче)

   На території багато інформаційних стендів, де можна зупинитись і ознайомитись з деякою інформацією. А також цей маршрут можна пройти з екскурсією, де гід вам розповість багато цікавого. А можна, не поспішаючи, прогулятись самостійно.

 Інформаційні стенди на "Стежці Довбуша"

   Еколого-пізнавальна стежка проходить по місцях, де в 1738 – 1745 рр. діяли побратими славнозвісного О. Довбуша. У літописі історії українського народу галицьке опришківство увійшло яскравою сторінкою боротьби проти соціального й національного поневолення. Ім’я О. Довбуша стало поряд з відомими іменами героїв українського народу У. Кармелюка, Л. Кобилиці.

    А хто ж такі опришки?

  Слово «опришок» має три різних походження. Перше походить від слова «опріч», тобто «окремо, осторонь», що характеризувало чоловіків, як незалежних від панів. Друге – від слова «оприск», тобто «скеля, уламок», адже більшість повстанців переховувалось у високих горах, гублячи таким чином, своїх переслідувачів у безмежних лабіринтах лісів та скель. Третє – від слова «оприскливий», тобто «нестримний, дошкульний» - інколи напади на панів були не тільки неочікуваними, а й були зухвалими і навіть нахабними.

  Завдяки великій підтримці серед селянства, майстерній конспірації та раптовим атакам опришкам вдалось протидіяти владі протягом тривалого часу.

   Незважаючи на те, що перші згадки про опришків в Карпатах з’являються уже в 1498 році, а пік їхньої активності припадає на 1730 – 1740 роки, коли на чолі повстанців стає Олекса Довбуш.

   Хтось може вважати їх звичайнісінькими бандитами, проте факт того, що награбованим вони завжди ділились з селянами, заперечити неможливо. Грабували панів, магнатів, провладних вояків, влаштовували вони засідки на дорогах, що пролягали карпатськими лісами, нападали на маєтки і навіть фортеці.

   Зброю опришки використовували різну: луки, списи, арбалети, ножі на початку спротиву і до  рушниць та пістолів і гармат згодом. Проте їх бойовим символом, без якого не можна зустріти жодного зображення опришка, була бартка – традиційний топірець з довгим держаком.

   Говорять, що за весь той час, у Довбуша назбирались великі скарби, велика кількість золота, адже не все ж віддавалось селянам. Тому й не дивно, що й досі шукачі скарбів блукають лісами і горами у надії вмить збагатитись і стати щасливим. Адже в Карпатах є чимало місць, які можуть надійно сховати загін із 30 осіб, то місць, де заховати скрині з награбованим багатством і того більше.

    Хто ж такий Олекса Довбуш?

   Олекса Довбуш – син комірника, найбіднішої людини серед тогочасного сільського населення. Перші письмові свідчення, про його напади в Карпатах на багачів та те, що він був ватажком опришківського руху, датуються 1738 роком. Його ще часто називають українським «Робін Гудом».

   У 1738 – 1739 рр. Олекса Довбуш діяв навколо Печеніжинського ключа – це спільна назва сіл Молодятин, Марківка, Рунгури, Слобода Рунгурська та Княждвір, що нині належать до Коломийського району Івано-Франківської області. Згодом опришківство поширилось на все Покуття.

   У письмових згадках задокументовано те, що селяни просили захисту в Олекси Довбуша. У 1739 році, на його прохання опришки заступились за селянина з Малих Лючок. До цього року Олекса нападав на багачів разом зі своїм братом Іваном, проте після гучної сварки їхні шляхи розійшлись. Після гучної сварки сталася бійка, під час якої Олекса від Івана дістав барткою по нозі, після чого на все життя залишився кульгавим.

   Одягався Олекса Довбуш просто, по-гуцульськи. При собі завжди мав два пістолі, які були запнуті за пояс, бартку та кріса ( тобто топірець і рушницю). Покурював люльку. Серед свого загону вирізнявся  дужою силою. На жаль, описів зовнішності опришківського ватажка, не збереглося. Проте, говорять, що є свідченнями одного 120-річного дідуся, якому довелося його було бачити в дитинстві. Це був чорнявий, високий, кремезний чолов’яга. Народ приписував йому силу, з якою він валив скелі, жбурляв величезні брили або перекривав дорогу переслідувачам. А ще міг розписатись на камені… пальцем. Від останньої народної оповідки, до речі, пішла назва Писаної криниці – ще одного карпатського об’єкту пов’язаного з іменем Довбуша.

    Скільки ж було опришків?

   З письмових джерел відомо про сімох людей в загоні Довбуша. Але, звісно, з тієї чи іншої мети, до загону приставало значно більше людей. Але коли було «полювання» на Довбуша, то на одного опришка припадало до сотні вояків, протистояння було нерівним.

   Одним з найбільших довбушівських успіхів можна вважати взяття Богородчанського замку, в той час названого «замком пані каштелянової». Однієї серпневої ночі 1744 року, Довбуш атакував замок каштеляна Подлянського, по дорозі зайшовши до своєї любаски в с. Ляхівці (Підгір’я). Але сталось так, що молодиця вирішила попередити замкову панянку про наступ. Пані втекла, а дівчині згодом щедро відплатили за це золотом та землею, надавши ляховецькій громаді величезне поле у власне розпорядження.

   Хоча пані каштелянова Довбушу не дісталась, проте захопив замок та всі його багатства, що у ньому лишились, спалив важливі для шляхти документи, а сам зник з опришками у Чорному лісі.

    Кажуть, що з того грабунку, Довбуш відсипав золота одному священнику. На ці кошти місцева громада звела церкву. А в сусідньому селі Суджаві, урочище й до сих пір зветься «Довбушівським», а біля Замкової гори є «Довбушева криниця».

   Як загинув Довбуш?

  Про загибель Довбуша існує чимало версій. У опришків було заведено вбивати тяжко поранених побратимів, аби ті не потрапили до рук катів. Так як розправа над ними була б страшнішою за кулю, випущену з пістолів «чорних хлопців» як їх тоді ще називали. Пійманих опришків піддавали тортурам, заживо чвертували, а частини тіла розсилали селами, аби залякати смертю в муках тих, хто допомагає чинити опір або сам бере у ньому участь.

   Голову Довбуша теж вдінуть на палю у 1745 році. Чому ватажок опришків після стількох років опору потрапив до полону, достеменно невідомо.

  Є версія, за якою його смерть пов’язують з його черговою любаскою. Нібито Довбуша застрелив розгніваний чоловік, який прийшов раніше додому і застав свою Дзвінку з іншим чоловіком. Схопив пістоль і застрелив. Ця історія навіть описується у кінофільмі, який був знятий у 1959 році.

   Деякі історичні джерела надають іншу версію, яка далека від «трагічної історії кохання». Польська влада, стомлена від більш, ніж восьмирічного жаху, який Довбуш наводив на карпатських багатіїв, вдались до крайнощів – пообіцяла пожиттєве звільнення від повинностей та землю в дар тому гуцулу, який вб’є Довбуша. Незважаючи на значну підтримку серед простого люду, знайшлись такі, хто б зважився на такий вчинок.

   Так чи інакше, а Довбуша у серпні 1745 року було поранено у руку та плече. Ймовірно стріляв Стефан Дзвінчук, так як Довбуш знав, що він був не проти отримати панську винагороду за його голову, і вирішив першим розібратись із Дзвінчуком. Кажуть, що стріляв Стефан через шпарину у його дверях, коли Довбуш намагався зайти до нього в хату.

   З двома побратимами, поранений, він намагався відійти до лісу, де його й знайшли наступного дня. Живого, при тямі, закиданого листям та віттям. Можливо, його найближчі друзі та соратники збирались по нього повернутись у сутінках, але шансу такого в них вже не було. А може й навмисно лишили…

  Ще кілька днів Довбуш утримувався під вартою, перебував на допитах. Коли у нього намагались дізнатись про те, де сховав награбоване від сказав лише, що золото лежить у Чорногорі на полонині (Чорногірський хребет – найвищі гори Українських Карпат). Але краще, хай ним земля користується, ніж шляхта. А й справді, за весь час розбою, який самі опришки називають «чесний перерозподіл», Довбушу вдалося зібрати таку кількість скарбів та багатств, що про це ходять легенди й до сьогоднішніх днів. Ось уже багато десятків років шукачі скарбів нишпорять по лісах у пошуках тих самих скринь, набитих золотом.

   За однією з легенд, всі  награбовані скарби були заховані в печері, вхід до якої можна знайти тільки в ніч на Івана Купала. Однак мало, хто ризикує перевіряти це, оскільки друга частина цієї історії говорить про те, що золото прокляте і кожен, хто його побачить – перетвориться на кам’яну статую. Знайти це добро поки ще нікому не вдалось.

   Відомо, що помер Довбуш сам. Скоріш за все. Через втрату крові, адже саме поранення початково смертельним не було.

   Датою смерті Довбуша вважається 24 серпня 1745 року. Протягом кількох наступних днів тіло Довбуша возили селами, а потім виставили в Коломийській ратуші: дивіться, ваш ватажок вже мертвий.

  Потім ватажка четвертували, голову наділи на палю у Космачі, а інші частини його тіла розіслали у різні куточки Покуття, наказавши їх розвішати «на палях та пострах».

   Стежка Довбуша

   І, нарешті, ми вирушаємо на пішохідну прогулянку по маршруту «Стежка Довбуша». Без знайомства з короткою історією легендарного ватажка опришків Довбуша, це була б звичайна прогулянка лісом, де на шляху зустрічалися б чудернацькі скелі на неймовірні краєвиди довкола. А знаючи коротку історію опришківського руху, вже можна щось уявити на своєму шляху.

  Ми ступаємо на еколого-пізнавальний маршрут «Стежка Довбуша» Карпатського Національного природного парку. Ця стежка починається з такого дерев’яного атрибута, зробленого у гуцульській тематиці. На кам’яній основі стоять стовпці, які умовно відображають подвір’я в карпатському стилі з двостороннім дахом і дерев’яною прикрасою з двох топірців. Табличка та конструкція містять назву стежки та місцевості. Дуже колоритно вписується на фоні лісу.

Тут починається еколого-пізнавальний маршрут «Стежка Довбуша»

   Стежка проходить лісом, кам’янистим підйомом. Одразу ж хочу сказати, що це не прогулянка містом, тому одяг і взуття повинні бути відповідними. Чому на цьому наголошую, та тому, що під час початку цієї прогулянки ми зустріли жінку, яка поверталась уже з цього маршруту. Після розмови з нею, ми зрозуміли, що вона тільки почала свій маршрут і вимушена була повернути назад, адже її літній сарафан і босоніжки на підборах – це не те, що потрібно для проходження гірського пішохідного маршруту лісом. Я думала такого не буває, але як виявилось – такі випадки існують. Тому я рекомендую, перш, ніж вирушати кудись, треба  хоча б трішечки мати уявлення про цей об’єкт, маршрут, відстань тощо,  хоча б для того, щоб не зіпсувати свого відпочинку. А взагалі, я коли вирушаю в Карпати, у моєму списку відсутнє взуття на підборах. Тому, вирушаючи на відпочинок, треба обрати той вид відпочинку, який вам сподобається. Ця ж сама жіночка нам розповіла ще й про те, що вчора намагалась піднятись на Говерлу, але сил вистачило лише до Говерлянки (маленької Говерли, тобто половина шляху) і повернулась назад. Я просто в шоці. Можливо, в такому випадку треба обрати відпочинок у місті, наприклад , Львів, Чернівці, Ужгород та багато інших чудових міст є в Україні і там уже прогулюватись містом, де можна використати взуття на підборах, відвідувати музеї, виставки, театри або просто прогулятись парком. Я вважаю, що відпочинок повинен сподобатись і запам’ятатись, адже не кожному підходить або не кожен полюбляє активний відпочинок, тому його треба організувати так, щоб він приніс вам справжню насолоду, а не розчарування.

   Я обожнюю активний відпочинок і тому ми продовжуємо свій маршрут.

 Стежка проходить лісом, частково кам'янистою дорогою

   Тут натрапляєш на лісову галявинку, де можна зупинитись для перепочинку або  невеличкого пікніка у дерев’яній альтанці. 

 На території є альтанки, де можна відпочити та підкріпитись

   Тут же можна побачити тематичні кам’яні скульптури талановитого майстра Дарія Грабара, які будуть зустрічатись і далі на стежці. Вони знайомлять туристів та відвідувачів з головним героєм цієї місцевості та знайомлять з тим часом.  

Кам’яні скульптури талановитого майстра Дарія Грабара

   Знову інформаційні стенди, де можна отримати багато цікавої інформації.

Інформаційні стенди

  Стоять вказівники. А також на території є сміттєві баки та урни. 

На території є сміттєві баки та урни

   Можна побачити таблички, які попереджають про те, що на території є змії, тому треба бути обережними і дивитись під ноги. 

 На території є змії, про що попереджають таблички

   Стежка йде переважно грунтова, але трапляються місця, які є досить кам’янистими.

 Стежка має невеликий підйом, дорога іноді кам'яниста

   Маршрут маркований, тому на деревах можна побачити позначки, за якими треба рухатись. Зелений маршрут – це «Стежка Довбуша», а білий – на гору Маковиця.

 Маркований маршрут "Стежкою Довбуша" та на г. Маковиця

    Знову на маршруті зустрічаємо кам’яні скульптури Дарія Грабара.

Кам’яні скульптури талановитого майстра Дарія Грабара

   А також дерев’яні альтанки. 

   Маршрут дуже доступний, крім того, що є позначки, також ці стежки добре протоптані, тому заблукати тут неможливо. Він легкий, немає дуже крутих підйомів, тому вирушати можна навіть з дітьми. 

 Маршрут проходить іноді широкою дорогою, а іноді вузькою стежкою

    Якщо на вулиці сильна спека, то тут можна заховатись від Сонця і чудово  провести свій час. 

 Стежка проходить серед височенних дерев, дуже відчутний  аромат хвої

   Місцями потрапляєш у справді казковий ліс, де коріння старезних дерев повилазило аж на поверхню і створило своєрідний природний килим. 

 Місцями  коріння виходить на поверхню

   Якщо придивитись, то можна побачити й мох. Це означає, що сонячних променів  тут майже не буває.

   А в таких «мініпечерках» можуть від дощу ховатись лісові мешканці.

   Виглядає дуже мальовничо.

Тут же можна побачити й мох

   А ми піднімаємось все вище й вище. Стежка проходить понад обривистим краєм скель, про що й попереджає табличка. А нижче дається коротка інформація про саме місце. Сучасний вигляд гір сформувався під дією внутрішніх глибинних (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) кліматичних факторів 10 тисяч років тому. Але тут показано, як виглядала ця місцевість 50 тисяч  років тому, 500 тисяч років тому, 10 млн років тому, 50 млн років тому, 100 млн років тому та дається коротка історія їх формування (українською та англійською мовами).

Крім географічної інфорації, треба звертати увагу й на попереджувальні знаки

   Частину стежки, але зовсім небагато, займають кам’яні насипи. Але як на мене, це різноманіття й робить стежку цікавою.

Місцями стежка проходить прямо по камінню

Далі на краю скелі ми бачимо дерев’яні поруччя, які допомагають триматись, щоб не впасти з кручі.

Стежка  проходить понад обривом, незважаючи на те, що там є поруччя, все одно треба бути обережним

   Частину цього маршруту доведеться пройти понад цією прірвою.

Внизу тече річка Прут та проходить автомобільна дорога

   Внизу можна побачити крутий спуск.

Тут є круті спуски

   По ходу маршруту  можна натрапити на цікаві локації для фото.

Рухаючись "Стежкою Довбуша", можна натрапити на досить цікаві локації

   А внизу в ущелині між скель тече гірська річка Прут. Знову перед нами інформаційний стенд, де подано коротку інформацію про це місце. Каньйон або Ямненський пролом - це одна з наймальовничіших ущелин р. Прут, яка тягнеться до водоспаду Пробій – одного з найцікавіших та найвідвідуваніших туристичних місць в Яремче. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Водоспад Пробій, сувенірний ринок та ресторан «Гуцульщина» в Яремче».

   Річка Прут одна з найбільших річок Українських Карпат, бере початок на схилі г. Говерла на висоті 1 750 м над рівнем моря і несе свої води в Дунай. Басейн знаходиться на території України, Румунії та Молдови. Довжина річки 967 км (на території України 272 км). Площа басейну – 27,5 тис. км². Найбільшими притоками Прута в гірській частині є Прутець Чемигівський, Прутець Яблунецький, Піги,  Женець, Кам’янка та Жонка. У верхів’ях Прут має гірський характер з численними водоспадами та порогами, а на окремих ділянках річка з ревом проходить тісними ущелинами.

   Водний режим характеризується частими повенями та перепадами води протягом року.

   Щороку тут проводяться Всеукраїнські змагання з водного сплаву. Крім Карпатського національного природного парку вздовж течії розташовані й інші природоохоронні території:

• водосховище «Станція Костешті», «Nature» 2000 (Румунія, Молдова),
• озера Джіджеї та Мілетінулуй ( Рамзаські угіддя, Румунія),
• науковий резерват «Падурея Домнянська» (Королівський ліс, Молдова),
• природний парк «Заплава нижнього Прута» (Румунія),
• Нижній Прут (Рамзаські угіддя, Румунія, Молдова). 

   А внизу, уздовж річки Прут проходить автомобільна дорога. Згори її не дуже видно, проте чути, як там рухається транспорт.

   А ще тут є облаштовані кілька оглядових майданчиків, звідки відкриваються неймовірні краєвиди на  навколишні гори та ліс. Тут же можна посидіти на лавочці, трохи перепочити, адже підйом був все ж таки вгору.

Оглядовий майданчик

   З одного з майданчиків можна побачити одну з вершин Горганського хребта – гору Явірник.

    А наш маршрут продовжується, стежка стає вже ширшою. До речі, по вказівниках ми й не орієнтувались, ми йшли туди, куди вела стежка. А ще тут проходить багато туристів, як самостійних мандрівників так і туристичних груп. Але великого напливу туристів немає, іноді в деяких місцях можете побути й на самоті. Але навіть, якщо і підійшли люди, то надовго ніхто не зупиняється, адже це пішохідний маршрут: підійшли, оглянули, сфотографувались і пішли далі.

    І тут ми вже підходимо до скель – різних за розміром кам’яних брил.

 А тут починаються уже й відомі скелі Довбуша

   Стежка йде через ці брили, можна трохи обійти, але тут цікавіше.

   Далі поступово, ніби сходами, з брили на брилу, спускаємось вниз.

   Скелі просто неймовірні: що за формою, що за розміром, а ще й сонце робить свою справу, у сонячну погоду темні скелі, які не закриваються деревами,  стають світлого піщаного кольору.

 Скелі Довбуша

   Розкидані брили  поміж дерев і видно, що лежать вони тут вже багато років.

   Незважаючи ні на що, життя продовжується навіть серед скель, адже тут можна побачити і молоді ялиночки.

   Серед скель проходить і широка дорога. А ще колись, в опришківські часи, цими лісами проходила вузька стежка, де проходили люди і можна було проїхати верхи на коні. Згодом пробили дорогу, по якій можна було їхати фірою.

   Місцями можна побачити 20-метрові скелі, де за легендою й переховувався опришківський загін на чолі з Олексою Довбушем. У розрізі скелі виглядають шаруватими, чи то порода гірська така, чи то вказує на їх вік, мені невідомо. Але те що ці скелі вражають своєю величчю, так це точно.

    Саме тут і знаходяться печери, серед них можливо є та сама, де за легендою знаходиться скриня із золотом Довбуша. Чи скриню з награбованим добром ви знайдете, не знаю, а от яскраві фото та незабутні враження точно отримаєте.

Скелі Довбуша

   Стежка пішла й далі, можливо маршрут на гору Маковиця, що є продовженням «Стежки Довбуша», але ми повертаємо назад, як і більшість туристів. Назад ми вже йшли іншою дорогою, можна сказати, що навпростець.

    Це вже була не стежка, але не менш цікаво. Під ногами була м’яка хвоя та мох, місцями провалювалось.

   А ще ми побачили велетенську кам’яну брилу, дуже незвичну і цікаву. Внизу знаходиться грот, а зверху ростуть дерева. 

Унікальність природи

   Дійсно, природа може створювати дива.

  А ми наближаємось до виходу. Побачили ще один казковий будинок, мабуть, теж для відпочинку і все це на території Карпатського національного природного парку.

   Маршрут був нетривалий, десь 2 години активного відпочинку. Оскільки вже настав час обіду, тому й вирішили ми й пообідати. Зупинились ми в карпатській колибі «На пеньках», яка знаходиться біля входу на туристичний маршрут «Стежка Довбуша».

 Колиба "На пеньках" біля початку маршруту "Стежка Довбуша"

   Колиба виконана в гуцульському стилі.

   На території є дитячий майданчик.

   В колибі є багато місць для обіду: всередині, в дере’вяній будівлі, на вулиці, під дерев’яним навісом, а можна усамітнитись у відокремлених альтанках.

   Поки чекаєте своє замовлення, можна прогулятись територією колиби, адже тут можна потрапити у справжній карпатський мінімузей. Тут є дерев’яна криниця і підкова на щастя.

   Старовинні дерев’яні ваги з металевими ланцюгами.

    Щось схоже на ручний дерев’яний плуг для роботи на городі.

   Ось така бричка для перевезення колод та інших вантажів.

   Ткацький станок, на якому жінки вручну пряли. 

   Навіть будка для собаки є, правда собаки ми там не побачили.

    Ще якийсь візок, для перевезення менших вантажів.

   А при вході стоять дерев’яні скульптури ведмедів. Дійсно, де ж як не в Карпатах можна побачити справжнього карпатського бурого ведмедя.

   Поки прогулялись територією, поринули у давнє гуцульське життя, то нам принесли вже й наше замовлення. А замовили ми  бограч, деруни зі сметаною та чорні вареники з картоплею та сиром. Хотіли замовити блакитні вареники з лососем, але через деякий час перед нами вибачились і сказали, що їх ще не приготували, хоча це був не ранок, а вже обід і натовпу туристів теж не було. Тому довелось замовити інші вареники, трохи вийшло прикро, проте все було смачно!

-        А ви проходили еколого-пізнавальний маршрут «Стежка Довбуша» в Яремче?

-        Можливо ви піднімались на г. Маковиця?

-        Розкажіть про це, поділіться своїми враженнями.

 

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР