Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету у Львові

 

   Львів відомий своїми парками, скверами, зеленими зонами, але окрім цього місто має свої ботанічні сади. Всім відомий ботанічний сад Львівського Національного університету імені Івана Франка, але неподалік центральної частини Львова також розташований дендропарк та дендрарій Національного лісотехнічного університету. Саме до нього ми сьогодні вирушимо та познайомимось з цією зеленою оазою.

   Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету розташований на вулиці Генерала Чупринки, 103. Із центра міста сюди можна дістатись трамваєм № 2, вийти на зупинці на вулиці Мельника та пройтися вулицею  Генерала Чупринки. А можна прогулятись пішки та насолодитись неймовірною архітектурою вулиці Генерала Чупринки, що ми і зробили.

Корпус № 1 Національного лісотехнічного університету (вулиця Генерала Чупринки, 105)

   Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету у Львові – науково-дослідна, навчально-просвітня та природоохоронна установа загальнодержавного значення. Єдиний в Україні ботанічний сад лісівничо-ботанічного спрямування, охороняється законом.

Інформаційний стенд

   Створений постановою Ради Міністрів Української РСР від 22 лютого 1991 року № 33 та Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 584 на основі дендрарію (вул. Ольги Кобилянської, 1), дендропарку (вулиця Генерала Чупринки, 103) та арборетуму (с. Страдч, Яворівського району, Львівської області).

Ботанічний сад

   Вхід на територію ботанічного саду вільний, проте кожен, хто сюди потрапить, повинен дотримуватись певних правил. При вході до саду є інформаційний стенд, де кожен повинен ознайомитись з правилами поведінки на території.

Інформаційний стенд з правилами поведінки на території ботсаду

   Вхід до парку починається широкою алеєю, в оточенні високих багаторічних дерев. Спочатку навіть здається, що ти потрапив до лісу, адже дерева переплітаючись між собою вгорі, створюють майже суцільну тінь, але рухаючись далі – з’являються сонячні проблиски.  Крім дерев тут багато кущів та трав’янистих рослин. На вулиці початок серпня, а все виглядає таким зеленим, насиченим та ще й ароматним. У нашій місцевості в такий період уже все давним-давно виглядає пожовклим та сухим – сумна картинка.  

Головна алея (вхід до саду)

   Алея нас привела до досить гарної та вишуканої будівлі – це головний корпус Національного лісотехнічного університету, яка є однією з найцікавіших пам’яток місцевості Кастелівка у Львові. Її історія тісно пов’язана з розвитком релігійної освіти та лісової науки в Галичині.

   Первісно ця споруда не планувалася як навчальний заклад для лісівників. Вона була збудована як бурса Українського педагогічного товариства. Проєкт був створений Тадеушом Обмільським та  Левом Левинським в бюро Івана Левинського у 1906 році, а будівництво завершили за два роки, у 1908 році.

   Будівля зведена у стилі неокласицизму з елементами українського модерну (гуцульської сецесії). Вона має монументальний вигляд, характерний для громадських споруд того часу, з чітким ритмом вікон та стриманим декором фасадів.

Головний корпус Національного лісотехнічного університету

   На відміну від інших споруд фірми Івана Левинського «орнаментального» періоду (1903 – 1908 років), цей будинок майже позбавлений майолікових прикрас (за винятком сандриків третього поверху ризаліту), натомість підкреслено горизонтальний руст фасаду, що нагадує зрубну кладку стін із брусів у народному дерев’яному мистецтві.

   20 червня 1909 року будинок освятили у присутності митрополита Андрея Шептицького, який особисто вклав великі кошти в будівництво. На його честь у 2018 році на фасаді будівлі відкрили меморіальну таблицю авторства Ярослава Скакуна.

Меморіальна дошка Андрею Шептицькому (ліворуч при головному вході до корпусу)

   У 1912 році митрополит Андрей придбав будівлю в Українського педагогічного товариства для монастиря святої Мокрини сестер Василіянок, при якому відкрили дівочу гімназію.

   У 1922 році тут створили приватну дівочу учительську семінарію сестер Василіянок. Спочатку нею керували настоятельниці монастиря Терези Гікке та Соломії Цьорох, а від 1925 року директором став професор Микола Чубатий, видатний український історик.  Випускниці семінарії мали право працювати вчительками в школах нарівні з випускницями державних семінарій.

   У 20-х роках з ініціативи митрополита Андрея Шептицького у будівлі діяв дитячий будинок для сиріт під патронатом сестер Василіянок.

   У роки німецької окупації у приміщенні будинку і сусідніх будівлях розміщувався лазарет львівських концтаборів, уся територія якого була огороджена колючим дротом. Його залишки збереглися і до нині в стовбурах старих дерев дендропарку. Після Другої світової війни у будівлі певний час був військовий шпиталь.

   На початку 1945 року у Львові створили лісотехнічний університет, який раніше функціонував як факультет Львівської політехніки. Будівля на вулиці Пушкіна, 103 стала головним корпусом навчального закладу, а на місці монастирського городу виріс невеликий ботанічний сад-дендрарій. Приміщення було надзвичайно занедбане. Співробітники і студенти інституту власними силами облаштували навчальні аудиторії, а також інші приміщення під бібліотеку, гуртожитки, їдальню, господарські споруди, квартири для науково-педагогічних працівників.

   У 2008 році під час реконструкції будинку на бічних шпилях даху прикріпили «ялинки». 

Неймовірна архітектура  у стилі гуцульської сецесії головного корпусу університету

   Перед входом до головного корпусу Національного лісотехнічного університету є невеликий затишний сквер з високими деревами, невеликими кущами та трав’янистими рослинами. Але мою увагу привернув старий фонтан, що розміщений в центрі, а навколо стоять лавочки. Фонтан невеликий, але й непрацюючий, видно, що йому вже багато років. Проте він досить гармонійно вписується в оточення довкола.

   Як  з’ясувалося, фонтан має не тільки декоративну, а й цікаву інженерну історію, пов’язану з розвитком самого ботанічного саду.

   Зі старих фотографій видно, що фонтан з’явився пізніше, ніж головний корпус. Адже на перших фотографіях будівлі університету, його немає. І  це правда, адже споруджений він був у 1950-х роках після того, як колишня будівля духовної семінарії перейшла у власність Лісотехнічного університету. На відміну від багатьох міських фонтанів, які мали суто естетичну функцію, цей об’єкт створювався як частина науково-дослідної бази ботанічного саду. Він мав виконувати роль регулятора мікроклімату та технічного резервуара. Фонтан допомагав підтримувати необхідну вологість повітря для екзотичних рослин, висаджених поблизу.  У певні періоди вода з фонтану могла використовуватись для поливу рідкісних екземплярів дендрарію.

    Дизайн фонтану виконаний у стилі, характерному для радянського неокласицизму середини ХХ ст.. Він має круглу чашу з центральною композицією. Декор стриманий, що відповідає загальному ансамблю головного корпусу. Фонтан розташований на центральній осі перед входом у будівлю, створюючи завершений архітектурний ансамбль разом з парадними сходами та навколишніми деревами-велетнями.

   Протягом тривалого часу фонтан перебував у неробочому стані через зношеність комунікацій. Однак, говорять, що кілька років тому, в межах упорядкування території ботанічного саду, його було частково реставровано.

   Сьогодні він є популярним місцем для відпочинку студентів та однією з головних фотозон  університету. Особливої мальовничості він набуває навесні, коли зацвітають магнолії та інші рідкісні рослини, що ростуть безпосередньо поруч з чашею.

   Територія навколо фонтану є частиною арборетуму (дендрарію), де деякі дерева були висаджені ще за часів заснування саду у 1954 році під керівництвом відомого ботаніка Андрія П’яніци.

Фонтан перед входом до головного корпусу

   А далі ми вирушаємо прогулюватись територією ботанічного саду.

   Історія заснування Ботанічного саду Національного лісотехнічного університету України у Львові є унікальною, оскільки він створювався не «з нуля», а на базі вже існуючих цінних зелених насаджень колишніх приватних маєтків та освітніх установ Кастелівки.

    До заснування саду територія на сучасній вулиці Генерала Чупринки складалася з кількох ділянок: дендропарк при будівлі Семінарії та приватні вілли. Дендропарк знаходився навколо головного корпусу, там вже існували перші ландшафтні насадження. Частина території саду колись належала львівським архітекторам та підприємцям (зокрема родині Захаревичів), які висаджували екзотичні дерева біля своїх осель.

   Формальною датою народження Ботанічного саду вважається 22 лютого 1954 року. Ініціатором виступило керівництво тодішнього Львівського лісотехнічного інституту. Метою було створення наукової бази для підготовки фахівців лісового господарства та ландшафтної архітектури.

   Першим директором та ідейним натхненником розбудови саду був видатний ботанік і дендролог Андрій П’яніца. Під його керівництвом:

• було розроблено структуру саду,
• розпочато масову інтродукцію (акліматизацію) рослин із різних куточків світу,
• закладено основні колекції деревних та чагарникових порід, які сьогодні складають кістяк арборетуму.

   У радянський період сад функціонував переважно як внутрішня база інституту. Проте зі здобуттям Україною незалежності його значення зросло. У 1991 році сад отримав статус Державного ботанічного саду. У 1992 році Постановою Кабінету Міністрів України йому було надано статус об’єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Це забезпечило юридичний захист території від забудови та винищення рідкісних видів.

   Заснування саду саме при  Лісотехнічному університеті дозволило зосередитися на дендрології – науці про дерева. Більшість рослин тут висаджені за географічним принципом, що дозволяє побачити флору Північної Америки, Японії, Китаю та Кавказу в одному місці у Львові.

   Сьогодні парк є не лише пам’яткою природи, а й живою історією того, як зусиллями науковців академічне середовище перетворилося на один з найгарніших куточків міста.

Сквер з фонтаном біля головного корпусу

   Загальна площа ботанічного саду 26, 05 га. Тут зростають представники 348 токсонів деревно-чагарникових рослин. З них видів – 258, різновидів – 6, декоративних відмін – 84. Колекція представлена 119 родами, які, в свою чергу, належать до 53 родин. 

Територія саду