Академічний будинок органної та камерної музики або костел Святої Марії Магдалини у Львові

 

   Львівський академічний будинок органної та камерної музики – перший концертний органний зал, відкритий на території України, який сьогодні є важливою точкою на культурній мапі не лише України, але й Східної Європи. Та історія органного залу, який відчинив свої двері для слухачів більш, ніж півстоліття тому, довгий час залишалася без уваги, доки її пожовклі сторінки тліли у коминку часу. Тож давайте зануримось в його історію та піднімемо на поверхню його сторінки.

 

   У світі не так багато храмів, присвячених святій Марії Магдалині. Один з  них розташований у Львові. Однак сьогодні він більш відомий як Органний зал, і навіть не всі львів’яни знають, що, окрім концертів, там відбувається Літургія, діє жива парафія, і окрім краси звуку, храм є місцем краси образу та спасіння людських душ.

Органний зал або костел святої Марії Магдалини

   А перед храмом їдуть автівки і трамваї по вулиці Степана Бандери (в давнішні часи вулиця називалась на  честь Леона Сапєги, першого маршалка Галицького сейму), а перейшовши дорогу опиняємось на вулиці Генерала Чупринки. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Львів. Маршрут однієї вулиці: прогулянка вулицею Генерала Чупринки (район Кастелівка).

Вулиця Степана Бандери навпроти Органного залу (прямо - вулиця Генерала Чупринки)

Заснування Кастелівки відбулося з будівництвом «Магдусі» – школи Марії Магдалини. Так, навпроти костелу Святої Марії Магдалини, зараз знаходиться середня загальноосвітня школа № 10 з польською мовою навчання, яка носить імя святої Марії Магдалени.

Колись школа містилась у домініканському монастирі святої Марії Магдалини, потім кілька разів вона переміщувалась, аж поки не була побудована для неї спеціальна будівля з червоної цегли, де вона й знаходиться досі.

У 2013 році школі була повернута її історична назва назви – школа імені святої Марії Магдалени. 

СЗШ № 10 імені святої Марії Магдалени (навпроти костелу Святої Марії Магдалини)

   Ну а ми повернемось до самої Марії Магдалини, хто ж вона така?

   Марію Магдалину знають здебільшого як жінку-мироносицю, яку Ісус Христос звільнив від семи бісів. Саме їй першій  явився воскреслий Спаситель, коли вона недільного ранку прийшла до Гробу Господнього, щоб разом з іншими жінками помазати Тіло Учителя дорогоцінним миром. Згідно ж із давньою західною церковною традицією, Марія в минулому була блудницею, сестрою євангельських Лазаря і Марти.

   Безумовно, Марія Магдалина – одна з кількох наймужніших людей, які не покинули Ісуса після його арешту: саме вона разом з його матір’ю стояла під хрестом. Цілком зрозуміло, що така особа не залишає байдужими християн. Її постать також хвилює бурхливу, іноді хворобливу, уяву письменників та митців. Вона не є популярною покровителькою, але вона є могутньою. Папа римський Франциск підвищив спомин Марії Магдалини до рангу свята і надав їй титул «Апостолки апостолів», бо вона першою принесла звістку про воскресіння Христа.

 

   Храм Святої Марії Магдалини у Львові також має бурхливу історію і не менш драматичне сьогодення. 

 

Костел Святої Марії Магдалинни (Органний зал)

   Костел Святої Марії Магдалини розташований на невеликому пагорбі на південний захід від центру Львова (історична назва місцевості "Львівські Карпати"). Донизу від нього, в сторону центру, йде вулиця Дорошенка, а перед храмом їдуть автівки і трамваї по вулиці Степана Бандери (в давнішні часи вулиця називалась на  честь Леона Сапєги, першого маршалка Галицького сейму).

 

   І хоча візуально ні в кого, хто бачить храм, не виникає сумніву, що йдеться про церкву, багатьом ця будівля відома як Львівський органний зал. І лише відносно небагато людей знає про те, що в храмі відбуваються богослужіння. Однак дихати молитвою храм може лише у визначені години – парафія тут досі у гостях: після радянської окупації Львова храм у віруючих відбирали двічі, останній раз – у 1962 році. Спочатку його перетворили на клуб, а потім – на концертний зал. В часи Незалежності храм Церкві не повернули.

Костел Святої Марії Магдалини (Органний зал) з боку вулиці Бібліотечної

   Але ж давайте повернемось до історії і дізнаємось як все починалось.

 

   Наприкінці ХVІ ст., ще перед тим, як з’явився храм Святої Марії Магдалини, тут була зведена стовбова кам’яна каплиця – пам’ятка пізнього Ренесансу. Вона збереглася до наших днів; з часом її відновили, і ми можемо бачити на ній Розп’яття та, найімовірніше, святого Франциска з Асижу. Окрім сакральної функції, ця капличка виконувала роль знаку, що позначав межу території родини Сикстів, які, власне і звели цю сакральну пам’ятку. Вже пізніше її включили в стіну близько брами до двору плебанії. А у ХVІІІ ст. поруч каплиці встановили різьблену фігуру святого Яна Непомука.

 

   Та це був лише перший штрих. Навесні ж 1600 року недалеко від каплички була збудована інша каплиця – більша і дерев’яна – на честь святої Марії Магдалини. Каплиця постала завдяки старанням Анни Пстроконської з Хотимира (Хоцімєжа) гербу Папарона, тодішньої власниці фільфарку (маєтку). Згідно з переказами, вона збудувала її як спокуту за гріхи. Тому, мабуть, обрала Анна за покровительку для каплички святу Марію Магдалину, яку в західній церковній традиції вважають однією з найбільших покутниць. Відомо, що каплиця була невеликою, з тесаного дерева, при вході було розміщено зображення Марії Магдалини та семи злих духів, які представляли сім головних гріхів. Образ був підписаний словами: «Maria de Magdala Grandia mea mala» (Марія з Магдали великі мої гріхи»).

 

   На початку ХVІІ ст. каплицю і весь фільварок переписали отцям-домініканцям, одному з найбільш давніх і заможних монаших чинів у Львові. Нові власники створили тут новоціят («стажування» перед складанням чернечих обітниць) і семінарію для Руської провінції Ордену.  Монахам сподобалась затишна та віддалена від гамірного центру місцевість,  це мало би сприяти навчанню. У 1612 році, на свято Зіслання Святого Духу, домініканці посвятили наріжний камінь храму, будівництво якого тривало понад чверть століття.

 

   Римо-католицький костел Святої Марії Магдалини був зведений за межами львівського середмістя. Оскільки споруда не була захищена фортифікаціями Львова, то костел і монастир часто страждав від нападів загарбників. Тому його побудували на невеличкому пагорбі, як потужну фортецю, якою опікувався монарший Орден домініканців. Ділянку землі при Сокільницькій дорозі (тепер вулиця Дорошенка) для побудови подарувала міщанка Анна Пстроковська. Міська влада виступила проти, не бажаючи мати на горі укріплений пункт, який у випадку штурму та захоплення міг бути небезпечним для міста і його жителів. Тому римо-католицький костел монахи домініканці побудували за міськими мурами, на місці давнього дерев’яного костелу. А оскільки землю, що належала церкві, на той час не могли обкладати податком, то таке будівництво, як і сама споруда, вважалося збитковим для міської казни. Тому будівельникам кілька разів перешкоджали самі міщани, які страждали від збільшення податку через це будівництво. У 1612 році зовсім розігнали будівничих, які працювали над зведенням дерев’яного храму.

 

   Тоді домініканці вирішили піти на поступки: зобов’язалися платити усі передбачені податки до магістрату при купівлі земельних ділянок, зобов’язалися спорудити мур навколо костелу так, щоб при необхідності його можна було легко розібрати, а також їх позбавили права виготовляти вино.

Львівський органний зал (вхід)

   Упродовж 1609 – 1612 років будівництвом костелу керував львівський архітектор Мартин Годний. Вчені вважають, що йому допомагав будівничий Войцех Келар. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар. За твердженнями Д. Зубрицького, від 1612 року при костелі діяв філіальний монастир домініканців.

 

   Владнавши усі паперові справи, після 1630 року монахи узялися за зведення кам’яного храму. Зрештою семінарний храм домініканців добудували і  в 1639 році святиня була освячена єпископом-помічником Захарієм Новошицьким на честь святої Марії Магдалини та апостола Фоми. Поруч було зведено спочатку дерев’яні, а пізніше – кам’яні монастирські приміщення. Вже у 1612 році там жило 12 монахів.

 

   Звісно, спочатку храм мав інший вигляд. Однак досі ми можемо побачити елементи краси первісної святині, які нагадують орнаменти різьби каплиці Боїмів та Успенської церкви і датуються першою чвертю ХVІІ ст. Йдеться про багато декорований портал до пресбітерію (місце між навою (центральним залом для вірян) та вівтарем) костелу. Недалеко від храму Святої Марії Магдалини тоді ж було зведено костел Святого Лазаря, при якому збудували шпиталь для вбогих.  Це й не дивно, оскільки, згідно з церковною традицією, Лазар був братом Марії Магдалини. 

 

   У першій половині ХVІІ ст.  костел складався з теперішньої вівтарної частини (пресвітерію) і був з’єднаний переходом із монастирем. Святиня була збудована у ренесансному стилі і оздоблена монументальним вівтарем у стилі «струкко афреско», який будували в 1635 – 1639 роках. В. Лозинський приписував авторство цього вівтаря будівничому В. Келарові. Б. Януш вважав, що авторами вівтаря могли бути скульптори, які оздоблювали каплицю Боїмів. Збереглися легенди, що, ніби цей вівтар замовив чи то зробив старий монах-домініканець, який жив і народився у Львові, але дуже довго перебував з християнською місією у далекому Китаї. Коли ж львів’янину вдалося повернутись на Батьківщину, то захотів залишити пам'ять про себе, він зробив такий вишуканий подарунок і храму, і місту.

 

   Поруч з костелом в 1635 році закінчують будівництво дерев’яної будівлі семінарії і монастирських келій.  Та не встигли монахи і більше десятьох років помолитися в новій святині, як її частково зруйнував Богдан Хмельницький, який у 1648 році бере Львів в облогу. Оскільки храм розташований у передмісті, тож він потрапляв до епіцентру бойових подій, коли Львів опинявся в облозі щонайменше ще  три рази: у 1655, 1657 та 1672 роках. І хоча місто змогло вистояти, але війни впродовж століття виснажили його.   Згодом храм відбудовують, але і тут монахи не довго тішилися, бо на початку ХVІІІ ст. (1704 рік) під час Третьої Північної війни Львів таки здобули шведські війська Карла ХІІ. Тоді під час боїв  храм і сам монастирський комплекс  були сплюндровані та спалені.

 

   У ХVІІІ ст. місто не лише відновилося, але й почало розбудовуватися. Кількість монастирів у ньому стала такою великою, що Львів називали «містом монахів». І поміж всіх знову виділявся Орден Домініканців. У тому ж столітті храм Святої Марії Магдалини був розбудований.

 

Головний фасад будівлі

Отже, тільки у середині ХVІІІ ст. відомий львівський архітектор Мартин Урбанік фактично наново перебудовує храм за проєктом Яна де Віте, знаного архітектора з Кам’янця-Подільського, який спроєктував сучасний вигляд Домініканського костелу у центрі Львова.  Це єдиний храм Львова, де під час перебудови було враховано закони акустики.

Тоді ж на новому костелі встановлюють скульптури двох домініканців – святого Домініка та святого Яцека. Автором робіт був теж доволі популярний скульптор стилю рококо у Львові – Себастьян Фесінгер. Хоча дехто з дослідників схиляється до версії, що скульптури належать руці не менш знаного і шанованого львівського митця – Йоана Пінзеля.

 

У 1760 – 1780-х роках створили також дерев’яні стійки і вісім бічних вівтарів з образами та різьбою, які не збереглися до наших днів. Крім того,  було завершено баптистерій («хрестильня» – приміщення призначене для обряду хрещення)  і амвон («трибуна» священника). У вівтарях також були розміщені великі образи, один із них зображував святого Гіацинта та фоні Києва, який спалюють монголи.

 

У 1758 році новий храм щойно освячено, але й тут, за класикою жанру, «не довго музика грала…», невдовзі приходить до Львова Австро-Угорська імперія зі своєю «йозефінською касатою». Тоді починають масово закривати костели та монастирі, які нібито не приносили користі державі чи суспільству, тобто не мали сиротинців, освітніх закладів тощо. У 1784 році  було скасовано монастир, а парафію передали світським священникам. У колишніх монастирських приміщеннях з 1816 року почала діяти початкова школа імені Святої Марії Магдалини. З того часу парафія назавжди пов’язала себе з катехитичною та освітньою діяльністю, пізніше ця нова позиція була підсилена появою неподалік Львівської Політехніки, яка постала на території колишніх домініканських садів. Фактично храм Святої Марії Магдалини виконував функцію академічного, саме в ньому відбувалися урочисті Літургії на початок навчального року. А під час епідемії холери в 1831 році в будівлі монастиря діяв шпиталь, школа тимчасово розміщувалась у будівлі неподалік храму.  Потім в колишньому монастирі влаштували канцелярію державних маєтків, а згодом облаштували тут міський будинок праці. 

 

Наступна відчутна зміна відбулася  в 1841 році, коли монастирські будівлі спромоглися перетворити на в’язницю для жінок «легкої поведінки». Пресбітерій (простір між навою і престолом у вівтарі) розділили на дві частини дерев’яною стіною, утворивши таким чином два нових вівтарі (один – для ув’язнених). На початку 1920-х років пресбітерій об’єднали, один із вівтарів передали до костелу Різдва Пресвятої Богородиці в Наролю, де він перебуває дотепер. Через те, що монастирські будівлі забрали під в’язницю, місто збудувало у 1844 році поруч із храмом нову плебанію (дім для священників). А сам костел став парафіяльним. У 1857 році на кошти намісника Галичини А. Голуховського у костелі було встановлено новий необароковий вівтар.

 

Протягом 1870 – 90-х років храм отримав сучасний вигляд, у якому компонуються риси ренесансу і бароко. А у 1880 році поміж новим будинком плебанії та фасадом храму вирівняли майданчик, для чого понизили рівень землі. Через це з’явилися подвійні сходи до входу в храм, які доволі вдало вписалися в загальний вид, і тераса.

 

 Тоді ж храм отримав саме такі вежі, які має зараз. У наш час споруда є тринавовою шестистовпною базилікою з витягнутим хором (балкон над головним входом для органа і співаків) і грінчастою апсидою (архітектурне півкругле завершення вівтарної частини), перекритими хрестовими склепіннями. Прості площини бічних фасадів, ритмічно розчленовані рядом  високих вікон, відтінюють насичений декоративними елементами головний фасад.

 

Територія біля костелу Святої Марії Магдалини (Органного залу)

   Через те, що Львів продовжував зростати на ділянці Галицького передмістя та району Нового Світу, зростала чисельністю і парафія Святої Марії Магдалини. Якщо в першій половині ХІХ ст. вона нараховувала 2 000 парафіян, то наприкінці століття – вже близько 8 000, а в першій чверті ХХ ст. досягла 15 000. У 1899 році перед храмом установили фігуру Божої Матері Непорочної. 

   Під час Першої світової війни австрійська влада відібрала для потреб армії у храму дзвони. Однак два з них вдалось врятувати – голос одного ми можемо чути тепер у Львівській латинській катедрі. Найбільші втрати храм відчув під час боїв між поляками та українцями в листопаді 1918 року. З перших днів сакральна споруда стояла на лінії фронту між польською та українською арміями, які боролися за Львів, тож знову була пошкоджена.  Польські військові перетворили одну з веж храму на пункт спостереження, через що її обстрілювали Січові Стрільці зі сторони Цитаделі.  Пам’яткою цих обстрілів є куля, підвішена на правій вежі храму зі сторони Цитаделі.

   У 1923 році ліквідували в’язницю, а колишній храм передали у власність Львівської політехніки. Монастир реставровано під керівництвом професора Політехніки Владислава Клімчака. Проведено адаптацію для потреб Політехніки.  Церкві ж повернули колишню каплицю тюремного закладу – саме тоді пресбітеріум об’єднали. В 1925 – 1927 роках у храмі було збудовано новий величний престол на сходах з підсвіткою в стилі арт-деко – з дерев’яними фігурами ангелів,  які тримають корону. Його можна побачити і сьогодні. Посередині стояв масивний позолочений табернакулюм (особливий священний ковчег, що розміщується на пестолі або за ним, де зберігаються Святі Дари).  Такий вівтар став ще однією унікальною особливістю львівської святині – в травні  1929 року його освятили.

 

   У храмі дуже довго тривали реставраційні роботи і стараннями отця Герарда Шміда та завдяки пожертвам парафіян у храмі вже у 1936 році тут поставили найбільший дотепер в Україні орган (4 тисячі труб) виготовлений у Чехії  фірмою «Gebrüder Reiger». Орган було визнано найкращим у Львові і одним з найбільших у Львівській архідієцезії. Цікаво, що первинно орган мав 70 регістрів, з яких 12 були розміщені окремо, в іншому кінці залу, у спеціальній шафі. Органові труби зайняли хори по всій ширині храмової нави. Для того, щоб орган звучав повноцінно, треба було відчинити спеціальне віконечко у вівтарній частині. Варто зазначити, що крім органу в храмі діяло два хори: хлопчачий та чоловічий, які виконували традиційні григоріанські напіви.  Це були єдині такого роду хори на всю архідієцезію.

 

   Парафія Святої Марії Магдалини в 1930-х роках була однією з найбільших у Львові. А через те, що поруч розташовувалося багато освітніх закладів, поміж парафіян було чимало представників львівської еліти.

 

   Під час  боїв у вересні 1939 року німці, стріляючи, пошкодили стовбову капличку Сикстів. Своєю чергою, радянська окупація Львова 1939 – 1941 років була позначена масовими депортаціями мешканців міста.  Це відобразилось і на парафії Святої Марії Магдалини.  Зокрема цікаво склалася доля тогочасного настоятеля храму отця Влодзімєжа Цєньського. Після арешту НКВС його вивезли з міста, однак пізніше, після початку німецько-радянської війни, звільнили – і він вступив до Армії Андерса, де координував душпастирську працю. В парафії продовжував служити отець Юзеф Клос, свої обов’язки він виконував не лише до кінця війни, але й до часу першого закриття храму радянською владою.

 

   Тут варто згадати про знаний для багатьох львів’ян розстріл нацистами польських професорів у липні 1941 року. Це сталося на Вулецьких пагорбах на території парафії Cвятої Марії Магдалини.

Сходи та тераса храму мають розкішний вигляд

   Під час боїв за Львів у липні 1944 року, радянська  артилерія пошкодила вежу храму.  А наступного дня склепіння костелу пробили німецькі снаряди – але, на щастя вони не вибухнули. Це сталося якраз під час відпустової Служби Божої на честь святої Марії Магдалини, пам'ять якої Церква вшановує 22 липня. Ніхто з присутніх на Святій Месі не постраждав, що можна розцінити як справжнє чудо.

   У 1946 році настоятель парафії отець Юзеф Клос був вимушений залишити Львів та переїхати до Польщі (помер 18 вересня 1978 року). Для храму розпочалися найважчі десятиліття в його історії.  Втрат зазнала Львівська  архідієцезія, яка на початку 1939 року нараховувала 28 деканатів, 416 душпастирських осередків, 1 079 108 вірних, 754 священники парафіяльні і 249 священників-монахів.

 

   У першій половині 1946 року на території архідієцезії залишилось 19 священників. На час розпаду Радянського Союзу тут діяло лише 7 душпастирських осередків, поміж них – Львівська латинська катедра, костел святого Антонія на Личакові у Львові, парафії в Борщеві, Галущинцях, Стрию, Щирцю та Золочеві. Два львівські храми – Матері Божої Сніжної та Святої Марії Магдалини – у повоєнний час ще функціонували, але зрештою були закриті.

 

   У червні 1946 року радянська влада закрила костел Святої Марії Магдалини.  Але невдовзі його знову відкрили, і парафіяльне життя поновилося. Це сталося завдяки отцю Зигмунтові Трушковському, якого більшовики в липні 1945 року засудили за співпрацю з польським підпіллям до 5 років таборів. Однак вирок у дію не вступив:  виявилося, що священник ще в 1913 – 1914 роках був знайомий з Ленінин.  Він навіть позичав «вождю світового пролетаріату» гроші: залишились відповідні розписки і чек про повернення. Це чомусь зворушило НКВДистів, і ксьондза відпустили. Саме він розпочав свою душпастирську діяльність, недільну Літургію відправляв отець Рафал Кєрніцькій з катедри, допомагав йому отець Кароль Ястшембський. З 1955 року в костелі служив отець Зигмунт Халунєвич, який перед тим відбув сталінські концтабори.

 

   У 1962 році радянська влада все ж таки закрила храм.  Останнє богослужіння відбулося наприкінці червня, щойно парафіяни відзначили 50-річчя священства отця Халунєвича. Радянська влада почала використовувала храм не за призначенням – тут влаштували клуб (за іншими даними спортивний зал).  Це не могло не вплинути на облаштування костелу:  були знищені бічні вівтарі, лавки, частина епітафій, вивезли образи, різьбу, амвон, конфесіонали (сповідальниці) і клячники (спеціальні низькі лавки, призначені для моління на колінах). Багато чого в храмі та коридорі забілили вапном. Те ж саме зробили з фресками Розена в баптистерії, який перетворили на туалетну кімнату. З храму зняли хрест, забрали фігури Богородиці і святого Яна Непомука. Щоправда уцілів головний вівтар, орган та епітафії.

 

   У 1969 році комуністи вирішили храм віддати консерваторії, оскільки там є унікальний орган.  Будівлю було пристосовано під Органний зал Львівської консерваторії імені Миколи Лисенка і засновано Будинок органної та камерної музики.  Якраз тоді в СРСР органна музика набувала популярності. В радянські часи орган капітально ремонтували двічі. У переробленому під концертний зал храмі виступали відомі органісти та хорові колективи.

   Після  розвалу Радянського Союзу багато храмів Львова знову стали місцем молитви та богослужінь. В 1991 році постало питання і про повернення римо-католицькій громаді костелу Святої Марії Магдалини. Парафію зареєстрували, але богослужіння відбувалися в храмі хіба що раз на рік – на Різдво Христове. Костел далі виконував функцію концертного залу. Дозвіл на щоденну Службу Божу парафія отримала лише на початку ХХІ ст.  Хрест повернувся на святиню 2013 року. Станом на сьогодні костел продовжує виконувати функцію концертного залу, а парафіяни, згідно з договором, мають визначені години для богослужінь. І хоча парафія інколи сприймається як польський осередок, проте у неділю тут служиться Свята Меса також українською мовою.

   Попри старання парафіян, політичних та культурних організацій, в тому числі й польських, храм Церкві досі не повернули. Складається доволі «кумедна» ситуація: так, наприклад, під час Меси парафія використовує синтезатор, тоді як орган храму використовується лише для світських концертів. При ближчому знайомстві з цим болючим питанням розумієш, що йдеться не лише про відновлення історичної справедливості, але й про релігійні почуття вірних та репутацію Львова. А також про низку «дрібних» конфліктів та непорозумінь, які, подібно до мозаїки, складаються у дуже непривабливу картину. Та у всьому цьому здається очевидним одне: храм, присвячений святій Мироносиці, духовна, культурна та історична перлина є однією з відкритих ран Львова, яка, вочевидь, чекає на зцілення з Неба.

Фасад та сходи мають декоративне скульптурне оздоблення

   Цікаві знахідки

   Коли у  березі 1995 року за сприяння Наукового товариства імені Тараса Шевченка у  Львові під вівтарною  частиною почали розкопки то окрім звичної для будь-якої крипти («критий підземний хід» під вівтарною частиною або навою храму) кісниці (спеціальне місце для зберігання  останків померлих), археологи виявили скарб з 28 монетами золота вищої проби. Цікаво, що монети належать до різних періодів: найстарша – з 1853 року, а найновіша – з 1913 року.  Дослідники припустили, що скарб могли заховати у 1914 році під час Першої світової війни, коли Львів 293 дні перебував у складі Російської імперії. Зараз віднайдений скарб зберігають Львівському музеї історії релігії, а оцінюють його нумізматичну вартість у 35 тисяч доларів.

 

   Також під час розкопок під склепінням святая святих храму знайшли таємну крипту. Це квадратне приміщення без входу.  Археологам не вдалося довідатися що саме знаходиться у тому приміщенні. Припускають, що там могла бути домініканська бібліотека чи якесь сховище, та щоб підтвердити ці гіпотези потрібне відповідне фінансування цих археологічних досліджень. Тому цілком ймовірно, що підземелля костелу Святої Марії Магдалини й досі ховають в собі давню домініканську та львівську історії, та поки що за браком коштів вони закриті для туристів та для детальних досліджень.

 

   Від 2002 року у приміщенні відбуваються римо-католицькі богослужіння.  Богослужіння відбуваються двома мовами: польською і українською. Римо-католицька громада святої Марії Магдалини домагається, аби будівля перейшла повністю у їх руки.

 

   Багато львів’ян, не говорячи вже про туристів,  дивуються, коли дізнаються, що при храмі  Cвятої Марії Магдалини є парафія, що тут відбуваються богослужіння. Це тому, що коли рухатись містом, то можна побачити вказівники, і на них чітко зазначається, в яку сторону йти, щоб попасти, наприклад, у собор святого Юра чи в інше місце – а про храм Святої Марії Магдалини написано, що це Дім органної музики. Ніде не знайдено згадки про костел Святої Марії Магдалини. Хоча на самому храмі є табличка, що це пам’ятка архітектури, є також вивіска, що це парафія. І всюди ми чуємо лише про Органний зал.  Але попри це, багато все ж таки знає, що тут парафія і люди проходять або проїжджають повз храм і моляться. Є надія, що львів’яни, які відвідують Органний зал, усвідомлюють, що це храм, а не просто концертна зала.

 

   Виникає питання, як же у будівлі розташовані сцена і вівтар? А розташовані вони в протилежних сторонах храму. Тому трохи жаль, що коли люди приходять на концерти, то сидять спиною до Святих Тайн.  Вівтар закривається шторкою, а спинки лавок змінюють положення. І тому слухачі концерту сидять задом до Всевишнього.

 

   Інколи в соцмережах і медіа можна побачити повідомлення про непорозуміння, які виникають між парафією і працівниками Органного залу. Останні незадоволені тим, що там присутня парафія, вони б хотіли, щоб її там не було. Звичайно, на рівні керівництва парафія намагається вирішити те чи інше питання, але парафія і Органний зал – це не тільки настоятель і директор. Парафія – це також люди. І для багатьох із них цей храм ніколи не буде Домом органної музики. Для них – це храм, і вони хочуть почуватися тут, як у храмі; вони навіть не можуть прийти сюди помолитися протягом дня поза часом їхніх богослужінь.

 

   Бувають випадки, що парафія зіштовхується з не зовсім коректним ставленням зі сторони окремих працівників Органного залу. Неодноразово, ті, хто сидить на вході, говорять людям, що тут немає парафії, що тут нема жодного храму, що тут ніхто не молиться.

 

   Людей, що приходять до храму, стає більше. Зараз почали часто приходити на Службу Божу військові. Просять благословення.  Щопонеділка служить навіть спеціальна Служба в наміренні миру та військових: і зранку і ввечері – українською і польською мовами.

 

   Цей храм діяв у часи Другої світової війни і був останнім римо-католицьким храмом, який радянська влада закрила у Львові. Тому було б цілком справедливим, аби його повернули Римо-Католицькій Церкві.

 

   У повоєнний період священником цього храму був отець Кароль Ястшембський, якого можна вважати одним із перших місіонерів культу Божого милосердя і який привіз до Львова образ Ісуса Милосердного, що, ймовірно, був створений ще за життя святої Фаустини Ковальської. Він допомагав іншим священникам.

 

   Нещодавно, Львівський органний зал вперше після реставрації відкрив для відвідувачів західну вежу. Роботи з відновлення вежі тривали 2,5 місяці. Це нова локація, звідки можна побачити місто з висоти пташиного польоту. Будівля розташована на природній височині, а сама західна вежа здіймається на понад 40 метрів угору. Щоб дістатися вершини, потрібно подолати 141 сходинку. З найвищої точки вежі відкривається панорама Львова: можна побачити історичний центр із площею Ринок і Ратушою, гору Високий замок, а також райони Новий Світ і Кастелівку. Це унікальна можливість побачити місто Лева з нового ракурсу.

 

   Тривалий час вежа не мала функції, проте тепер вона відкрита для відвідувачів. Усередині збереглися автентичні балки, відновлені віконниці та реставровані сходи, що походять приблизно з кінця ХІХ – початку ХХ ст.. А ще вежа – «музична». Під час репетицій у залі тут можна почути звуки органа, оркестру чи хору «Гомін».

Відвідати вежу можна, придбавши спеціальний вхідний квиток у касі Органного залу, щодня з 13.00 до 18.00. Мешканців та гостей міста попереджають: підйом відбувається стрімкими сходами у вузькому просторі.

На одній з веж відкрито оглядовий майданчик

   Архітектура

 

   Трьохсотлітня хронологія будівництва костелу включає декілька періодів: 1609 – 1612 роки (спорудження західної частини храму, архітектор М. Годний); 1630 – 1635 роки; 1758 (добудова нави, веж – архітектор М. Урбанік); 1880 (сходи з терасою); 1889 (шоломи над вежами, архітектор Ю. Захаревич); 1929 (перебудова келій). В архітектурі храму поєднуються риси пізнього ренесансу, бароко та історизму.

 

   Костел – кам’яний, тринавний, з гранчастою апсидою й видовженою вівтарною частиною (найдавніша партія будівлі), яку оздоблено профільованим фризом з рустикою, з вікнами в глибоких нішах.

 

   Частина будівлі, що походить з ХVІІІ ст., має двоярусну композицію бокового фасаду.  Чільний фасад, з вхідним порталом по центру, фланковано двома вежами. Храм перекрито хрещатим склепіннями і високим двосхилим дахом з сигнатуркою на осі.  Вежі оформлені пілястрами, завершені бароковими шоломами (добудова 1889 р.). між вежами і фронтоном вміщено скульптури святих (середина ХVІІІ ст., скульптор С. Фесінгер).

 

   Інтер’єр

 

   В інтер’єрі встановлено стюковий вівтар (авторства А. Келара, 1634 р.), та вівтар, вирізьблений з алебастру (автор – Я. Райхер-Тодт, 1926 р.). Зберігся стінопис вівтарної частини (1930-і рр.) та орган (1932 р.).

 

   Унікальний стюковий вівтар – триптих зі сценами з життя святої Марії Магдалини – це визначна історична та сакральна пам’ятка храму. Він зберігся до нашого часу впродовж чотирьох століть. Вівтар вражає своєю красою та розмаїтістю. У трьох його частинах зображені події з життя святої Марії Магдалини: Марія під час молитви, Марія Магдалина та її сестра Марта слухають Ісуса, Марія Магдалина зустрічає воскреслого Христа. Ісус-садівник тримає в руці лопату.

   Також вівтар прикрашають фігури святих, поміж них – святий Домінік і святий Гіацинт (святий Яцек). Водночас вівтар створює атмосферу близькості:  попри його красу відчуваєш, що його творили не генії мистецтва, а люблячі серця та руки. Якщо придивитися ближче, то можна побачити навіть відбитки пальців, матеріалом для вівтаря стала мармурова крихта з клеєм. Така техніка називається стюковою.

 

   Внутрішнє оздоблення включає стінопис у стилі арт-деко (1930-ті роки), зокрема, унікальні розписи художника Яна Генріка Розена (1931 рік), які були відкриті після забуття у 2019 році. За радянських часів фрески замурували, а приміщення, де вони знаходилися, перетворили на туалети. Зондування стін у вбиральнях показало, що під шарами вапна, фарби та плитки приховані розписи. Зараз  їх відновили. 

 

   Реставраційні роботи проводила українсько-польська група реставраторів. Сьогодні розписи Розена відкриті для огляду.

 

-       А вам вдалось побувати на концерті органної та камерної музики у Львівському органному залі?

-       Яке враження на вас справила музика?

-       Які у вас виникли відчуття?

-       Чи довелось вам потрапити на церковну службу до костелу Святої Марії Магдалини?

-       Що ви відчули?

-       Можливо вам вдалось піднятись на вежу та оглянути Львів з висоти пташиного польоту?

-       Розкажіть про це.

-       Як ви ставитесь до того, що в одній будівлі «співмешкають» Органний зал та костел Святої Марії Магдалини?

 

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР