Храм святого Архистратига Михаїла (костел і монастир кармелітів босих) у Львові

   Храм святого Архистратига Михаїла Української Греко-Католицької Церкви – один із найяскравіших архітектурних маркерів львівського середмістя. Дві його вежі та високі сходи, що ведуть на Святомихайлівську гору, відразу привертають увагу кожного. Церква є частиною комплексу монастиря святого Онуфрія, який належить до Української Православної Церкви. 

Це не найвідоміша церква міста, але вона є важливою складовою його історичного центру, який включений до Світової спадщини ЮНЕСКО. У житті Львова протягом майже чотирьох століть свого існування це місце відігравало особливу роль. Нині давній монастир кармелітів об’єднав у собі обитель монахів-студитів і низку цікавих закладів та став улюбленим місцем молитви і духовного відпочинку для багатьох львів’ян.

   Костел і монастир кармелітів босих – бароковий комплекс монастиря Ордену кармелітів босих, зведеного в ХVІІ ст. за міськими мурами Львова неподалік від Краківської брами. В 1990 році комплекс монастиря передано отцям-студитам УГКЦ, а собор отримав назву Храм святого Архистратига Михаїла.

Сходи, що ведуть на Святогірську гору до храму святого Михаїла

   Почнемо з історії храму.

   Перші представники ордену кармелітів босих з’явились у Львові 1613 року. Вони спорудили невеликий дерев’яний монастир із храмом на передмісті неподалік Краківської брами й річки Полтви. Однак та місцевість була болотиста і не дуже їм підходила – Полтва розливалася, тому вони хотіли місце на горі. Місце, яке їм сподобалось, було незабудоване і розміщувалося за міськими мурами. Міська влада не одразу пішла їм назустріч, але все ж таки монахам вдалося його одержати.

   Пагорб поблизу міста (навпроти Успенської церкви), над східною лінією фортифікацій ченці придбали у Івана Кщоновича 1631 року. Спорудження розпочато 1634 року. Вони почали зводити костел і монастир поряд. Спершу звели монастир, в якому вже в 1642 році оселилися ченці, а спорудження храму тривало. 

Дорога до храму святого Михаїла

   Серед фундаторів були, зокрема, брацлавський, київський воєвода Олександр Заславський, Александр Куропатва, Ельжбета Яцимірська, Яків Собеський. Як вотум (рішення уряду) за перемогу Речі Посполитої у війнах із Московією і Туреччиною, пожертву на будівництво зробив король Владислав ІV Ваза. Львівський золотар шотландського походження Якоб Бурнетт призначав 15 000 злотих, які йому був винен коронний гетьман Марцін Каліновський, для будівництва окремої каплиці. Бурнетт мав намір бути похованим у підземеллях костелу.

   Автором вважається архітектор італійського походження Ян Покорович. Деякі дослідники також схиляються до думки, що ймовірним будівничим був його батько, львівський зодчий італійського походження Адам де Лярто, відомий від іменем Адама Покори. Так чи інакше, будівництво продовжувалося після смерті обох майстрів. 

Головний фасад храму святого Михаїла

   Кармеліти, ймовірно, сподівалися, що монастир увійде в нову лінію міських фортифікацій,  яка охопить значно більші терени, ніж тогочасне середмістя. Принаймні такі плани обговорювались і протягом ХVІІ ст.  було створено низку проєктів. Однак ці фортифікації  не були реалізовіані повністю. «Інтромісія» (офіційне  заселення) кармелітів до монастиря і освячення храму відбулись 6 вересня 1642 року. На той час монастир був завершений, але будівництво храму продовжувалось.

Башти храму

   Через короля кармеліти добилися дозволу влади Львова пробити у міських мурах додатковий прохід, щоб скоротити шлях від міста до храму. Хвіртку у зовнішній лінії стін почали називати «Босацькою», бо вела до обителі кармелітів босих. Часом звана також «Руською», оскільки така існувала раніше на цьому місці.

   Від самого початку, будівництво відбувалося за межами міських мурів, тому монастир був своєрідною фортецею, яка входила у загальну систему фортифікацій Львова та був укріплений високими мурами – це дозволяло йому тримати оборону під час облог. Саме через війни та облоги міста (1640 – 1650-х рр.) на деякий час будівництво святині було призупинене, продовжили пізніше, коли надійшли кошти для будівництва.

Подвір'я перед храмом

   У 1648 році монастир, як частина укріплень міста, був здобутий козацькими військами Богдана Хмельницького, внаслідок чого будівля зазнала пошкоджень. Певний час храм, що тоді, ймовірно, був ще не завершений, простояв без склепінь. Та пізніше монастир відновили. Відомо, що до початку ХVІІІ ст. храм простояв без склепінь. У 1660 році було отримано дозвіл на будівництво вівтаря в каплиці. Це вівтар з чорного мармуру у формі темп’єто (маленька каплиця-ротонда) з чотирма коринфськими колонами. Його автором був львівський скульптор Олександр Прохенкович.

   Архітектурний комплекс вистояв під час татарсько-турецьких облог 1672 та 1695 років, проте у 1704 році монастир захопили шведи.

Вхід до храму святого Михаїла

   4 вересня 1704 року під час облоги Львова шведськими військами, загін під особистим командуванням Карла ХІІ взяв штурмом монастир, щоб із нього, з висоти, вести вогонь по місту і фортифікаціях. У той же день через Босацьку фіртку Львів було взято штурмом.  Місто було пограбовано, після чого накладено контрибуцію (примусовий платіж або збір, який держава-переможець накладає на переможену державу після війни). У місті надовго затяглась кризова ситуація. Пошкоджені фортифікації не доглядались і продовжували руйнуватись. На місці Босацької фіртки було споруджено житлову кам’яницю, на початку ХІХ ст.  розібрану. Проте монастир знову відновили, а храм добудували.  

Табличка біля входу до храму

   1717 року завершено склепіння, а у 1731 – 1732 роках стіни і склепіння храму оздоблено фресковим розписом італійського художника Джузеппе Педретті разом зі своїм львівським учнем ченцем-бернардинцем Бенедиктом Мазуркевичем. У середині ХVІІІ ст. встановлено 12 бічних вівтарів, в яких були розташовані чудотворні ікони святого апостола Юди-Тадея та спасителя під хрестом. Із того часу ймовірно походив амвон та дерев’яні лави. Стінопис реставрували й частково змінили у 1870, 1906 та 1918 роках.

Інформаційні таблички біля вхідного порталу

   Як було зазначено настоятелем храму, болонський маляр Джузеппе Педретті разом зі своїм учнем – львівським монахом Бенедиктом Мазуркевичем – розробив і виконав першу складну програму розписів храму. Головна тема розписів – перемога Архистратига Михаїла над темними силами (сатаною). Ця сцена визначила ідейний зміст вівтарної частини храму. Звичайно, вони протягом століть були перемальовані. Стінопис було реставровано і частково перемальовано тричі – 1870, 1906, 1918 роки. Тобто те, що ми бачимо – не факт, що оригінал. Хоча є й оригінальні фрески і склепіння, зокрема над вівтарем і головною навою. Під час реставрації зображення поправляли, а дещо просто малювали наново. Тому зараз можемо бачити, що в деяких місцях є щось зовсім інше, а подекуди зображення те саме, але перемальоване заново.

Біля одних з дверей кам'яні скульптури левів

   1781 року австрійська влада усунула  орден зі Львова.  Кармелітів босих переселено до монастиря у Загір’ї (місто у південно-східній Польщі). У львівському монастирі поселено ченців ордену реформатів, а згодом – кармелітів взутих (черевичкових) і належав їм до 1945 року. Тоді зовнішній вигляд костелу зазнав суттєвих змін. Дві вежі обабіч головного входу запроєктував А. Вондрашка. Спочатку збудували тільки одну у 1835 році, і після реставрації добудували другу у 1906 році. Вежі отримали необарокове завершення, такий вигляд вони мають і до сьогодні. В той час також було відреставровано фасад та інтер’єри святині.  1869 року в костелі встановлено і 15 травня урочисто освячено пам’ятник генералові Юзефу Дверницькому авторства Париса Філіппі.

Територія біля храму

  1871 року костел став називатися храмом Відвідин найсвятішої Діви Марії. Кармеліти черевичкові розмістили у вівтарі Чудотворну ікону Пресвятої Богородиці кінця ХVІ ст. – копію ікони матері Божої Ченстоховської, що перебувала тут до 1940-х років.

На території храму, перед монастирськими мурами

   У 1909 році костел пережив несподіване пограбування. Злодії викрали 300 подячних дарів (вотів), що були в шафці біля бічного вівтаря. Злодіїв сполохав поліцейський, і вони сховали свою здобич у щілину в огорожі. Її випадково знайшов міський ліхтарник і відніс її до поліції. На велику радість ченців, викрадені цінності швидко повернули до храму.

Величні башти храму

   У 1945 році радянська влада закрила монастир і ченці виїхали до Кракова, забравши із собою ікони Богородиці, святого апостола Юди Тадея та Спасителя під хрестом. Служби у костелі відбувались ще один рік, та згодом припинилися.  Спершу, у післявоєнні роки,  споруди монастиря стали місцем проживання безпритульних,  пізніше тут було розміщено склади, а в колишніх келіях влаштували гуртожитки. Крім того, в окремих будівлях розгорнула діяльність служба прослуховування КДБ. 

Цікава кам'яна скульптура  Матері Божої з Дитям на зеленій галявині біля храму

  Впродовж 1960 – 1980 років, територія колишнього монастирського саду стала місцем спілкування львівських хіпі й інших неформальних угрупувань, яке потім перетворилось на знамениту «республіку хіпі», відому як «Республіка Святого Саду». Сад став одним з найпопулярніших місць, де слухали і обговорювали найважливіші новини світової рок-музики. Найголоснішими подіями стали всесоюзні хіп-сейшни (неформальні, розслаблені зустрічі з музикою), організовані у Святому Саду наприкінці серпня 1976 і влітку 1977 років.

Монастирський комплекс

   Протягом радянського періоду в 1979 році храмову споруду і частину келій було передано Львівському історико-архітектурному заповіднику. Була спроба у церкві зробити музей архітектури. Однак церква була закрита аж до 1991 року.

   У радянський період, в інтер’єрі демонтовано пам’ятник Дверницькому, який значно пізніше було віднайдено і після реставрації 2001 року встановлено в Латинському катедральному соборі.

Монастир святого Михаїла

  Храм на Святомихайлівській горі відіграв свою роль у відродженні Української Греко-Католицької Церкви. Вже на зламі 1989 – 1990 років священники з підпілля почали служити тут богослужіння. Відбувалися вони напівлегально: храм був зачинений, тож вірні збиралися на Літургію просто на сходах перед ним. І хоч дозволу на це міська влада не давала, проте й не чинила особливих перешкод. А з легалізацією катакомбної Церкви святиня одержує нове життя.

   Навесні 1991 року міська влада віддає монастир монахам Студійського Уставу УГКЦ (ордену, заснованого у 1920-х роках митрополитом Андреєм Шептицьким). На той час тут був розташований склад будівельних матеріалів, приміщення переповнене сміттям, яке вивозили протягом двох тижнів, а стіни довелося мити за допомогою пожежної машини. Монахи студити дещо оновили святиню, було замінено перекриття даху, у вікнах над хорами встановлено вітраж, а в інтер’єрі – чотири бічні вівтарі.

  Перша Божествена Літургія у храмі відбулась у березні 1991 року. Відтоді починаються регулярні богослужіння в храмі, поступово заселяється монастир, відселяється гуртожиток, навіть якісь структури КДБ звільнили ці приміщення.  

   Окрім власне монастиря, тут також розмістились видавництво «Свічадо» та Інститут історії УГКЦ. У храмі проведено низку ремонтних робіт, зокрема усе покриття даху і веж замінено новим мідним. Проведено адаптацію для потреб східного обряду – перед вівтарем збудовано однорядний іконостас. При стовпах встановлено чотири бічні вівтарі. Відлито новий дзвін, у великому вікні над хорами встановлено вітраж. Триває ремонт монастирських приміщень.

    Архітектура

   Укріплений монастир являв собою оборонний комплекс, який зміцнював зі сходу систему міських фортифікаційних споруд.  Храм орієнтований по осі схід-захід. Пам’ятка кам’яна, тринефна, без апсид, до неї примикає прямокутний у плані будинок із внутрішнім двориком. За стилістикою – це барокова споруда, головний західний фасад зі стриманим архітектурним декором, розчленований пілястрами, завершений високим шпилем, фланкованим двома баштами з багатоярусним бароковими за характером завершеннями. Єдине скульптурне оздоблення фасаду – постаті двох святих у нішах першого ярусу по боках від головного входу. Костел перекритий склепінням. Окраса храму – дві вежі з багатоярусними необароковими завершеннями на головному фасаді. Запроєктовані архітектором  Алоїзо Андрашкою у 1835 – 1839 роках, були завершені під час реставрації 1906 року, яку провадив архітектор Владислав Галицький.

Храм святого Михаїла

   Як і про більшість старих монастирів Львова, про Кармелітський монастир ходять легенди про довжелезні підземні ходи.

  Місцеві перекази стверджують, що підземні тунелі від монастиря Кармелітів Босих могли вести до інших укріплень міста або навіть, за найекстравагантнішими версіями, до далеких містечок (хоча доказів цього немає). Ці підземелля, ймовірно, використовувалися як склади, крипти або шляхи сполучення під час облог. 

Величний храм на Святоюрській горі

   Інтер’єр

 Інтер'єр храму вирішений у стилі бароко, проте не вирізняється такою пишністю, як, наприклад.  Костели Бернардинів чи Єзуїтів. 

   Попри насичене  різними подіями історичне минуле, у храмі збереглись елементи скульптурного та живописного оздоблення, яке датується ХVІІ – ХVІІІ ст. Прикрашено у 1731 – 1732 роках розписом, який зберігся у склепіннях центрального нефа і належить пензлеві італійського маляра Дж. К. Педретті та його учня Б. Мазуркевича. 

 

Церковні розписи

Окраса святині – унікальний вівтар у формі святині (темп’єто) з чорного та червоного мармуру. Це єдина мистецька пам’ятка, що походить  з часу будівництва костелу. 

Головний вівтар

Нині в оздобленні інтер’єру можна побачити фрески та епітафії ХІХ ст., частково збереглись дерев’яні скульптури, зокрема постать летючого ангела. 

   Картини на сюжети з історії кармелітського ордену виконані Г. Чайковським. 

   Скульптури у навах створив львівський скульптор другої половини ХVІІ ст. Антон Штиль.

   Нині на вулиці Винниченка функціонує храм святого Архистратига Михаїла та однойменний Святомихайлівський монастир Студійського Уставу. Зараз в монастирі проживає 14 монахів – 8 священників, диякон і 5 братів. Єромонах Аліпій (Федун) є настоятелем храму і монастиря з липня 2020 року.

   Храм – монастирський. Офіційно там немає створеної парафії, але є дозвіл на парафіяльне служіння. Бо тут вже здавна люди приходять – і навіть сім’ями; тут відбувається хрещення і закріплюються шлюби. 

  У храмі щодня служать богослужіння денного кола: Утреню, Часи, Літургію, щовечора: Вечірню та Повечір’я.  У неділю – три Божественні Літургії – з 7.00, 9.00 та 11.00. При храмі діє три співочі колективи: Чоловічий хор «Благовіст», який був створений у 1991 році, молодіжний мішаний хор «Аксіос» та жіночий хор Мироносиць. «Благовіст» супроводжує недільну Літургію об 11.00, «Аксіос»  –  о 9.00, а хор Мироносиць можна почути під час Літургії в суботу о 8.00.

   При храмі діє також кахетична школа святих Кирила і Методія. Навчається тут близько 50 дітей. 

   Піднімаючись на Святомихайлівську гору, можна побачити вказівники різних закладів і установ. І справді, сьогодні приміщення колишнього монастиря кармелітів стали не тільки оселею монахів-студитів.  При монастирі функціонує духовно-культурний центр «Архистратиг»  – тут гостинний дім, де можна зупинитися та приміщення, в яких регулярно відбуваються різноманітні заходи, зустрічі, презентації. 

   На Святомихайлівській горі є паломницький центр «Рафаїл», мультимедійний хаб «Твоє місто» та церковна майстерня «Розвій». Тут діє також магазин церковної атрибутики «Nikolaos».

   Ще одне особливе місце, яке можна відвідати в комплексі давнього монастиря – кафе «Республіка Саду». Цей заклад відкритий у пам'ять про пластуна-військовослужбовця Дмитра Пащука, загиблого під час російсько-української війни. Назва кафе пов’язана із «республікою Святого Саду»  – молодіжним неформальним об’єднанням, що існувало у Львові в 1968 – 1982 роках і локалізувалося якраз у закинутому монастирському саду (це територія нині обмежена вулицями Лисенка, Винниченка, Просвіти та Бобанича).

  Спільноту складали львівські хіпі на чолі з музикантом, публіцистом та  істориком Ільком Лемком і музикантом Сергієм Мардаковим, відомим під псевдонімом «Святий»; молодь приходила до «Святого в сад», тому згодом за об’єднанням закріпилася така назва. Воно характеризувалося патріотичним духом та внутрішнім антирадянським спротивом.  Це був своєрідний вияв свободи у тоталітарному суспільстві. Учасники «Республіки Святого Саду» слухали західну рок-музику, а пізніше писали власну, залишивши свій слід в українській культурі. А гербом Республіки був стилізований тризуб у вигляді видовженого аттика і двох веж Костелу кармелітів босих.

  Також у приміщеннях монастиря працює греко-католицьке видавництво «Свічадо». Монахи-студити є його співзасновниками разом із групою видавців-мирян, які в дев’яностих роках ХХ ст. привезли з Польщі ідею церковного видавництва.  Втілити цю ідею допоміг саме монастир Студійського Уставу, з яким відтоді триває активна видавнича співпраця. 

   Ще одна цікава установа на Святомихайлівській горі – майстерня з реставрації ікон. У ній працює монах-студит Боніфатій, що сам є іконописцем та професійним реставратором.  Також монастир підписав договір співпраці з Львівською академією мистецтв – її студенти долучаються до праці у цій майстерні. Це також пов’язано з історією монастиря, бо монахи-студити завжди займалися збіркою ікон. До майстерні приносять ікони й з інших церков на реставрацію, тобто майстерня цим займається фахово.

   Студенти Академії долучаються не лише до роботи в майстерні: вони реалізували цікавий проєкт розпису внутрішньої монастирської каплиці святого Іллі.  Ця каплиця збереглася ще з часів кармелітського монастиря і виконує свою функцію й дотепер.  Проте з давніх розписів тут нічого не залишилося, тож у 2000-х роках монах-студит Йов, що навчався у Львівській академії мистецтв, разом з одногрупниками виконали розпис каплиці як свою дипломну роботу. Брат Йов, що зараз є іконописцем в Унівському монастирі, написав іконостас, а інші студенти здійснили розпис стін, зобразивши епізоди з життя святого пророка Іллі.

   А ще з майданчика, що знаходиться перед самим храмом, із Святомихайлівської гори відкривається вид на дзвіницю Успенської церкви.

   Любов і пошана до збереження та створенні ікон у Студійському Уставі проявилася і в  сучасному устрої храму архистратига Михаїла.  Тут немає реліквій чи мощей, храм знаний радше своєю архітектурою, давніми фресками, вівтарем із мармуру, самою атмосферою молитви.  Та ікони, які можна побачити в цій церкві – справжній зразок давнього і сучасного українського мистецтва.  Після радянської влади храм був спустошений. Майже нічого з його оригінальної оздоби не залишилося,  за винятком деяких дерев’яних конструкцій, лав та дивом уцілілого вівтаря. То ж у наші дні стіни храму прикрашає збірка давніх ікон, які монахи-студити віднайшли та привезли сюди з різних храмів. А в святилищі та вівтарі можна побачити вже сучасні ікони студита о. Ореста (Козака). Ще одне особливе надбання – іконостас, пензля о. Ювеналія (Мокрицького) – відомого іконописця, доктора богослов’я.

   Збереження та відновлення автентичних розписів – один з  найбільших сучасних викликів перед храмом Архистратига Михаїла. До цього процесу долучився Інститут «Полоніка», з яким монастир співпрацює з 2023 року.  Фахівці-реставратори вже провели низку досліджень, зокрема грунтовно обстежили фрески у 2024 році, зазначивши, що зображення вимагають термінових відновлювальних робіт.  Це дослідження відкрило багато цікавих елементів інтер’єру храму: наприклад, воно показало, що первісний бароковий храм мав іншу кольорову гаму – зокрема, його  колони були не сірими, а рожевими.  Сучасні кольори обрали, ймовірно,  вже при пізніших реставраціях.  При зондуванні стін фахівці з «Полонки» залишили відкритими певні фрагменти, щоб показати, як вони виглядали першочергово.  Дослідження, а також і подальша реставрація потребують серйозного фінансування. Проте вони важливі,  адже дають можливість зберегти львівську сакральну пам’ятку, що поєднує в собі унікальні зразки зодчого і малярського мистецтва з кількасотлітнім духом монастирської молитви.

-          А вам вдалось піднятись на Святомихайлівську гору та відвідати храм святого Архистратига Михаїла?

-          Можливо вам пощастило потрапити на церковну службу?

-          А можливо відвідали паломницький центр «Рафаїл», мультимедійний хаб «Твоє місто»,  церковну майстерню «Розвій» чи щось придбали з начиння у церковній крамничці?

-          Можливо завітали до греко-католицького видавництва «Свічадо» або ж  посиділи за горнятком кави у кафе «Республіка Саду»?

-          Розкажіть про це.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР