Церква Матері Божої Неустанної Помочі (костел Пресвятої Діви Марії Сніжної)

 

   Майже у середмісті Львова на вулиці Сніжній розташований невеликий храм, ледь помітний серед довколишніх будинків. Його сучасна назва – Церква Матері Божої Неустанної Помочі, проте львів’яни і дотепер часто називають костел Марії Сніжної.

   Церква Матері Божої Неустанної Помочі – греко-католицький храм у Львові, на вулиці Сніжній, 2 (колишній костел Пресвятої  Діви Марії Сніжної). Один з найдавніших храмів міста, збудований німецькими колоністами, що прибули на запрошення князя Лева. Перша письмова згадка датована 1352 роком. Присвята храмів Марії Сніжній має витоки в оповіді про видиво Богородиці у Римі у 358 році, коли вона з’явилася одразу трьом особам.  Богородиця обіцяла надати бездітному подружжю сина, натомість вірні мали побудувати церкву. Знаменням про місце будівництва храму мав бути сніг. Храм пережив не одну перебудову, репресії радянського часу, була багатолітнім осідком Згромадження редемптористів, а нині є осередком постійної молитви за сиріт.

   Як говорить оповідь – багатий мешканець Риму Джованні Патрісіо зі своєю дружиною не мали дітей. У своїх молитвах він просив Богоматір про дитину, обіцяючи віддати їй все своє майно. І одного разу вона з’явилася йому у сні й наказала збудувати храм там, де назавтра випаде сніг. Наступного ранку (5 серпня) на римському пагорбі Есквілін лежав сніг, тому цей день у Римо-Католицькій Церкві є святим.  Для міста, яке не бачить снігу навіть узимку, серед літа він був справжнім чудом. На місце події терміновіо виїхав Папа Ліберій. Переконавшись, що сніг справжній, Папа виліпив велику сніжку й простяг її Джовані Патрісіо: «Оце тобі макет майбутнього храму. Продавай свій маєток і будуй церкву Діви Марії». Покрутив Джовані сніжку в руках: «Мабуть, ця Діва Марія буде сніжною». Ось так і з’явилася в Римі базиліка Санта Марія Маджоре (Святої Марії Більшої). Щоправда, Папі Сиксту ІІІ храм зведений із сніжного макету не сподобався і він його перебудував у 440 році.

   Як довідались про то львівяни, вирішили: «Буде і у нас храм Марії Сніжної». Так і постала одна з найстаріших церков Львова.

Сходи, що ведуть до храму Марії Сніжної 

   У храмі Санта Марія Маджоре перебуває чудотворна ікона Матері Божої Сніжної, написана в східному стилі за іконографічним типом «Одигітрія». Вона відома під назвою «Salus Populi Romani»  –  «спасіння римського люду» через звичай під час небезпеки з молитвою проносити її вулицями Рима; завдяки цьому, за переказами, місто не раз було врятоване від катастроф.  Мати Божа «Сніжна» – так звана «римська»  – стала прототипом багатьох Богородичних ікон, зокрема і в Україні. Цілком імовірно, що одна з них могла перебувати і в львівському храмі, названому на її честь.

   Вперше церква згадується у 1344 році. Ряд дослідників припускає, що церква збудована ще у ХІІІ ст.. Володимир Вуйцик вважав, що храм початково був дерев’яний, а з 1350 року його вимурували наново з каменю. Відомо, що 1359 року вже мав статус парафіяльного. Документ 1358 року свідчить, що церкві вже дуже тривалий час належав млин на Полтві. Цей документ підтверджує, що храм на той час вже давно існував (можливо давніше, ніж час першої згадки – 1344 рік).

   За даними Івана Крип’якевича, був храмом німців Львова, при ньому діяла перша парафія РКЦ у місті. 1415 року парафію перенесено до Латинської катедри, а церква стала філіальною. Храмом опікувався один з катедральних вікаріїв, а пізніше – каноніків. У ХІV – ХV ст. Львів оточено оборонним муром, а церкву, що опинилася за його межами, обнесено власним муром товщиною 2 м. Про тогочасне внутрішнє оздоблення даних майже немає. Відомо лише про передачу 1697 року старого амвона з катедри. Є згадки про декотрі ікони. Двічі храм відбудовано після пожеж 1623 та 1683 років. 1685 року з проханням про передачу занедбаної церкви до магістрату звертались щойноприбулі іспанські тринітарії. Одна рада і капітула виступили проти, і монахи самостійно заклали свій монастир уже в середмісті. Архієпископ Костянтин Ліпський сприяв відбудові храму.

Високі мури храму з боку вулиці Івана Гонти

   У 1750 – 1751 роках Станіслав Строїнський – відомий художник-монументаліст, що оздоблював львівську Латинську катедру, зробив фрескові розписи. Приблизно в цей же час храм було наново грунтовно переоснащено: встановлено шість вівтарів, лави каноніків, прелатів і вірян, сповідальниця – усе оздоблення у стилі бароко. Також було побудовано будинок органіста. 1763 року Львів із передмістями був поділений на шість парафій і костел став центром  однієї з них. До парафії віднесено північну частину Краківського передмістя, а також села Клепарів, Голоско і Брюховичі. 1775 року храму було надано статус  колегіати – третьої після станіславської і жовківської. Капітул складався з трьох прелатів. Однак у 1780 році усі колегіати декретом цісаря були ліквідовані. Того ж року архієпископ Фердинанд Кицький наново освятив храм. У ХVІІІ ст. до північної стіни нави прибудовано одноповерховий будинок органіста.

   У 1888 – 1892 роках  проведено перебудову за проєктом Юліана Захаревича. Дерев’яне склепіння замінено на муроване, добудовано плебанію із невисокою вежею, власним окремим входом та огорожу від вулиці Сніжної.  Прибудови виконано у неороманському стилі із нетинькованим цегляним муруванням. Під час перебудови усунуто старі вівтарі та виготовлено нові, знищено розписи Строїнського. У вікнах презбітерія 1890 року вміщено вітражі фірми «Tiroler Glasmalerei und Mozaik Anstalt».^. За проєктом Захаревича фірмою Яна Дашека виготовлено металеві грати при головному вході. 

   Ці ковані елементи на вхідних дверях, вході до захристії та хорів можна побачити у храмі й сьогодні.  Та це один з небагатьох фрагментів автентичної оздоби храму, що збереглася до наших днів.

   На хорах встановлено орган львівської фірми Яна Слівінського. Зовні оформлений у неоготичному стилі, мав два мануали, 14 регістрів (7 – у першому манулі, 3 – у другому і 4 – в педалі). 9 квітня 1891 року пробу органа зробив особисто Ян Слівінський, а потім запрошені музиканти у присутності членів міської ради і любителів музики. Фахівці відзначали, що інструмент, немов фортепіано, дозволяв виконувати композиції у швидкому темпі. 1893 року живописець Едвард Лєпший виконав 7 картин у неоготичному стилі, що імітували мозаїку. Сюжети виконані з Євангелія: «Зустріч Марії і Єлизавети», «Благовіщення», «Принесення дарів трьох королів Дитятку», «Втеча в Єгипет», «Стрітення», «Ісус навчає в храмі», «Пієта».

Вхід до храму

   Під час Першої світової війни храм не постраждав, однак 1916 року австрійська влада реквізувала на військові потреби три з чотирьох дзвонів. Реставрацію костелу і плебанії виконано 1929 року за участі Вітольда Равського та Міхала Лужецького.

   Після Другої світової війни храм продовжував діяти. 12 квітня 1951 року його було зачинено, а парафію ліквідовано. Частину внутрішнього оздоблення знищено, а частину – передано до інших храмів, а також музею релігії та атеїзму, та історичного музею. У храмі влаштовано склад.  У 1960-х знищено скульптуру матері Божої, що стояла перед входом (походила з монастиря місіонерів на Жовківському передмісті). Ряд мистецтвознавців (зокрема, Збігнєв Горнунг; його атрибуцію не виключає Ян Юліуш Островський) приписують її авторство Іоану Георгію Пінзелю. До стін храму прикріплено дротяні розтяжки електричної лінії трамваю, пущеного по вулиці Гонти  1950 року. Внаслідок цього через вісім років довелось проводити обстеження та укріплення фундаментів, стін, ремонт даху. Від 1988 року тут знаходився музей фотографії. 1995 року храм передано редемптористам Української Греко-Католицької Церкви, освячено як церкву Матері Божої Неустанної Помочі. Проведено ремонт. Відреставровано головний, а також створено два бічні вівтарі та іконостас. На фасаді над входом встановлено рельєф із зображенням матері Божої Неустанної Помочі. Із Преображенської церкви повернено ікону (образ) ХІХ ст. «Небовзяття Богородиці до небесної слави», який знаходився тут до Другої світової війни.

Рельєф із зображенням матері Божої Неустанної Помочі над входом до храму 

   У 2022 році нею заопікувалися священники Місії «Центр опіки сиріт», а в лютому 2024 року проголошено заснування душпастирського осередку зі завданням виконувати парафіяльні функції, і колишній костел Марії Сніжної розпочав нову сторінку історії як центр особливої молитви за дітей-сиріт.

   Попри зміну юрисдикції, повернувшись до літургійного життя, храм не втратив своєї присвяти Богоматері. Тепер він названий на честь ще однієї дуже відомої ікони – Матері Божої Неустанної Помочі. Це ще одна невипадковість: Згромадження Найсвятішого  Ізбавителя (редемптористів), осідком якого понад 25 років була львівська церква Марії Сніжної, є одним з найбільших популяризаторів цієї святині у світі. Ікона Матері Божої Неустанної Помочі, яку вважають оригіналом, зберігається у монастирі святого Альфонса, головному монастирі Згромадження, що у Римі на вулиці Меруляна. І навіть тут можна побачити цікаве співпадіння, адже храми святого Альфонса Марії Лігуорі та Санта Марія Маджоре – це «сусіди», розташовані на відстані близько 200 метрів один від одного.

   Храм розташований на підвищенні, зорієнтований на осі схід-захід із входом зі сходу. Головний фасад виходить на площу Звенигородську, сходи на осі з головним входом провадять від площі Звенигородської вниз на площу князя Ярослава Осмомисла. З північного боку впритул до будівлі проходить вулиця Сніжна. З півдня невелика ділянка при храмі обмежена вулицею Гонти (раніше Костельна), яка проходить значно нижче рівня храму. З боку цієї вулиці ділянка укріплена залізобетонним муром зі сваями.

   Храм збудований із цегли на кам’яному фундаменті. Товщина стін сягає двох метрів. На плані простий, однонавовий, базилікового типу із видовженим презбітерієм і тригранною абсидою. До нави примикає квадратний у плані, двоярусний притвор, який може бути залишком від давньої, пізніше розібраної, вежі. Нава має  циліндричне склепіння із розпалубками. Склепіння поділене арками на три прясла.  Перше прясло нави зайняте мурованою емпорою із дерев’яною балюстрадою. Емпора опирається на потрійну півциркульну аркаду.  З кожного боку нави знаходяться по три вікна із півциркульними завершеннями. Презбітерій трипрясловий, дещо нижчий за наву. Із півночі і сходу до нього прибудовано двоповерхову плебанію, якою було закрито два вікна презбітерія, внаслідок чого в місцях колишніх вікон в інтер’єр виходять два декоративних дерев’яних балкони. Майже на усю довжину нави з півночі до неї прибудований одноповерховий колишній будинок органіста. Дах над навою та презбітерієм – двосхилий, над абсидою – гранчастий, над навою знаходиться висока сигнатурка.

 Охоронна табличка

   Інтер’єр

   В інтер’єрі збереглися елементи барокової дерев’яної різьби ХVІІІ ст. Стіни храму прикрашають розписи кінця ХІХ ст. (1893 рік), виконані художником Єдвардом Лєпшим. Серед елементів, що збереглися, є старий амвон переданий із Латинської катедри ще у 1697 році. Збереглися 12 вмурованих у стіну плакеток із зображенням Христа Скорботного. Головний вівтар, як і багато внутрішнього оздоблення, неодноразово оновлювався. Після реставрації ХVІІІ ст. Станіславом Строїнським храм був наново розписаний і переоснащений.

   У львівському храмі барельєфне зображення ікони Матері Божої Неустанної Помочі розміщене над входом та у його головному вівтарі, а на бічному престолі зберігається ще одна її копія. Тут вірні не лише моляться, а й залишають свої свідчення і подяки за вислухані молитви у спеціальній книзі. Чуда за посередництвом матері Божої дійсно відбуваються, зокрема о. Роман розповів про сім’ю сирітських волонтерів, яка, довший час не маючи дітей, вимолила це благословення завдяки Богородиці, а також святому Герарду Маєлі, покровителю матерів та дітей, образ якого також можна побачити у цій церкві.

   Цікавий і незвичайний елемент сучасного внутрішнього оздоблення храму – іконостас, що повторює за стилем центральний вівтар. Ікони тут виконані у вигляді барельєфів. Іконостас та два бокові престоли спорудили у храмі вже у 90-х роках.  Центральний вівтар неодноразово реставрували, та водночас він потребує подальшого відновлення свого колишнього вигляду, адже багато його елементів відсутні.

   Є також відомості про унікальні розписи храму, зокрема про склепіння у вигляді зоряного неба. Вони так само були знищені, хоч подекуди під фарбою проглядаються колишні зображення. Серед втрачених елементів – орган, а також дзвони.  На дзвіниці зберігся лише один автентичний дзвін, проте зараз його не використовують. 

Храм Марії Сніжної

   Храмове підземелля було засмічене та замуроване, проте існує велика ймовірність, що, коли буде нагода його відкрити, тут також відшукають багато різних цінних знахідок. Наразі у підвалі виявили центральну піч, якою через муровані канали обігрівався храм. У сусідньому будинку, де колись жили парафіяльні священники, віднайшли невеликі елементи металевих променів, які були на хресті храму.

   Одна з найцінніших втрачених пам’яток костелу Марії Сніжної – скульптура Пресвятої Богородиці з ангелами, яка розташовувалася на розі храму. Дехто з дослідників приписує її авторство Івану Георгію Пінзелю.

   Кілька разів попри протести людей її намагалися знести, і врешті десь у 60 – 70-х роках фігуру таки знищили. Втім, у дворі збереглася квадратна плита, що, можливо, була фрагментом її підніжка.

   Збережений унікальний елемент – це розписане склепіння у приміщенні під храмом. Таких стель у Європі є всього п’ять.

   Храм на Сніжній, як місце молитви за дітей у потребі – це також не випадковість. Така традиція має тут вже понадстолітню історію, з часів,  коли наприкінці ХІХ ст. настоятелем цього костелу був отець Зигмунт Гораздовський – святий католицької церкви, «батько убогих», знаний своїм багатогранним служінням людям у складних життєвих ситуаціях, яке здійснював у Львові. Це досить символічно, тому що він був священником, який дбав про потребуючих, і в тому числі також і про сиріт. Він побудував цілий комплекс приміщень – це була лікарня, осередки, де перебували потребуючі; допомагав бідним студентам з навчанням і житлом, підтримував різноманітні ініціативи того часу для того, щоб допомагати молоді себе реалізовувати в суспільстві. У певний спосіб спадок о. Зигмунта реалізовується у наші дні, коли саме цей храм став осердям діяльності «Центру опіки сиріт» і місцем щоденної молитви за сиріт.

Цікавий казковий вигляд має храм з боку  вулиці Сніжної

   Власне, відродженням свого літургійного життя храм Матері Божої Неустанної Помочі завдячує саме Згромадженню Найсвятішого Ізбавителя. Передусім це заслуга ієромонаха-редемпториста Михайла Винницького (1926 – 1996), душпастиря, що спонукав процес повернення храму після радянських часів до його основного призначення – місця молитви. «На початку 90-х років о. Михайло оцінював те, щоб цей храм було передано громаді, і тут було започатковано Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі. Воно стало тою спільнотою, яка перша сюди ввійшла і тут молилася.  Цим завдячуємо йому»,  – зазначив о. Роман Прокопець і підкреслив, що о. Михайла дуже люблять у цьому храмі і навіть виокремили для пам’яті про нього особливе місце – при вході до захристії можна побачити світлину священника.

   З 2009 року капелани і волонтери «Центру опіки сиріт» не мали якогось сталого осідку. Були і в школах-інтернатах, дитячих будинках, і там намагалися відкрити або каплицю, або молитовні куточки, де б могла провидитися спільна молитва з дітьми і працівниками тих закладів, де живуть сироти. Чому це важливо? Бо, попри фізичну і розумову діяльність і зростання, діти також потребують і духовної підтримки. Відповідно, капелани і волонтери мають можливість це дати. І найкраще місце – це місце в каплиці, де відбувається молитва. Розмова з Богом, уділяються Святі Таїнства. Фактично за 16 років існування Центру нарешті капелани мають храм, який може об’єднувати і сиріт, і тих, хто бажає їм допомагати.

    З 2022 року, відколи храм Матері Божої Неустанної Помочі офіційно став осідком «Центру опіки сиріт», тут сформувалася незвичайна парафіяльна спільнота. Її особливість у тому, що вона належить саме до капеланського храму. Багато людей не тільки моляться за сиріт, але й допомагають їм у інший спосіб: хтось відвідує їх у дитячих будинках та інтернатах, хтось передає якусь допомогу, хтось має бажання – бере дитину на вихідні і проводе з нею час, хтось у своєму серці має покликання до того, щоб всиновити дитину або взяти опікунство на певний період часу.

Цікаве архітектурне рішення храму

   Зараз у церкві служить четверо священників, двоє випускників Львівської духовної семінарії святого Духа, які готуються до священства, а також четверо семінаристів і волонтери «Центру опіки сиріт».З агалом у храмі відбувається звичне парафіяльне життя. Певний час тут співає хор волонтерів із Дому Милосердя святого Миколая на вулиці Тараса Бобанича,7. Каплиця Дому милосердя потребує віднови, тому наразі колектив можна почути в храмі на Cніжній.  Окрім того,  тут є також хор під назвою «Під твою милість», а мрія настоятеля – заснування дитячого хору, тому парафіяльна спільнота запрошує до співпраці диригента, який би хотів взятися за таку справу.

   Багатолітнє служіння редемптористів залишається знаковим у цій церкві – на стінах можна побачити образи давніх святих Згромадження і його блаженних українських новомучеників. А найпривітніше «зустрічає» вірних ікона блаженного священномученика Василія (Величковського) із частичкою його мощей, що постійно розташована на бічному престолі праворуч. Символічно, що це престіл, присвячений Серцю Христовому, адже владика Василій протягом свого життя був Його палким почитателем. А чудотвірній іконі Матері Божої Неустанної Помочі цілком присвятив життя, написавши фундаментальну працю про її історію, а згодом за цю книгу був удруге засуджений.

   Крім того при храмі ведеться катехиза для дітей і для дорослих, читання і вивчення Святого Письма, приготування до Першої Святої Сповіді і Причастя, праця з вівтарниками та молоддю парафії. До літургійного життя дітей залучають на практиці: під час Літургій їх запрошують підійти ближче до іконостасу, де волонтери вчать дітей молитися разом з ними, слідкують за богослужінням за допомогою друкованих текстів.

   Парафіяльне служіння у різних аспектах спрямоване на підтримку сиріт, тому при храмі розпочав свою діяльність проєкт «#Усинови_ТИ», основною місією якого є розповсюдження ідеї усиновлення.

   Крім того в храмі Матері Божої Неустанної Помочі відбувається багато акцій чи подій, куди щоразу залучають дітей-сиріт чи дітей з  дитячих будинків сімейного типу. До них часто долучаються й українські захисники. Тут, наприклад, проводять великодній сніданок або різдвяну вечерю для дітей, які не мають можливості відсвяткувати свята у родинному колі. Капелани «Центру опіки сиріт» активно відвідують дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри, ДСБД. Разом з ними серед спільноти парафіян і прихожан постійно розповсюджують інформацію про те, як долучитися до подібних ініціатив і безпосередньо допомагати дітям-сиротам.

   Окрім активностей та корисних заходів, що привертають увагу до справи усиновлення, у храмі Матері Божої Неустанної Помочі триває постійна молитва за сиріт. Для цього на тетраподі та неподалік від входу у вільному доступі розміщені спеціальні символічні образки Пресвятої родини з іменем дитини-сироти. Люди можуть брати такі образочки додому і молитися за цю конкретну дитину в своїх сім’ях і родинах. З них також можна дізнатися про «Центр опіки сиріт» і можливості усиновлення.

   Друга неділя листопада – Всеукраїнський день молитви за сиріт, і традиційно в цей день у храмі моляться, інформують людей, на рівні архиєпархії також розсилається це повідомлення щодо молитви за сиріт.

   Мені ж вдалось піднятись сходами на пагорб і оглянути церкву тільки зовні, всередину потрапити не вдалось, так як в цей час вона була зачинена, на відміну від інших храмів міста. Тому інтер’єр та його унікальне розписане склепіння, на жаль, не побачила, сподіваюсь, шо наступного разу все ж таки вдасться потрапити до церкви Матері Божої Неустанної Помочі.

-          А ви відвідували храм Матері Божої Неустанної Помочі або ж колишній костел Марії Сніжної у Львові?

-          Чи вдалось вам потрапити всередину храму та оглянути його унікальне розписане склепіння?

-          Можливо вам вдалось потрапити на церковну службу?

-          А можливо ви можете поділитись цікавими історіями, легендами, міфами?

-          Розкажіть про це.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР