Храм святого Івана Хрестителя (Музей пам’яток стародавнього Львова)

 

   Церква святого Івана Хрестителя – мурована церква на площі Старий ринок, одна з найдавніших культових споруд Львова. Разом з церквою святого Миколая, також побудовано неподалік підніжжя Княжої гори, та кількома іншими культовими спорудами вважається частиною ансамблю міста часів руських князів. З церквою пов’язано багато легенд та гіпотез, як щодо її заснування так і конфесійної історії. У будівлі зараз знаходиться Музей пам’яток стародавнього Львова, а також щонеділі проводяться релігійні служби.

   Про заснування та найдавнішу історію церкви немає точних, науково підтверджених, даних. В різний час висувалось багато гіпотез, які пропонували широкий спектр варіантів походження та датування закладення споруди, що варіювались періодом від 1201 до 1370 років.

   Одна з гіпотез говорить про будівництво церкви ще у 1201 році Романом Мстиславичем на честь свого новонародженого сина Данила (хрещене ім’я якого Іван). Відповідно до іншої легенди, 1232 або 1234 року дорогою до Києва монах-домініканець Гіацинт Одровонж (1183 – 1257) заночував на сучасній території чи то площі Старого ринку, чи площі Музейній, чи Нового світу (на горі святого Яцека) та й заклав у пущі (дехто пише, що самотужки й поставив) церковцю й монастирок. Згодом тут постало з благословення святого місто Львів.

   Втім найбільш популярною є легенда про те, що церкву споруджено близько 1260 року князем галицько-волинським Левом Даниловичем для дружини – угорської принцеси Констанції, доньки короля Бели ІV (1235 – 1270). Згідно неї, брати проповідники з Угорщини, теж домінікани (яких до Львова запросила Констанція), начебто збиралися побудувати костел на місці колишньої дерев’яної церкви монахів-василіян. Княжна ж надала їм свій двір й церковцю святого Івана Хрестителя, що розміщувалися чи то на Старому ринку чи то на площі Музейній. І сталося це на зламі 1246 – 1247 років, відразу ж після її весілля з князем Левом Даниловичем , або ж пізніше – десь у 1270 році.

   На основі напису в Євангелії монастиря святого Онуфрія у Лаврові, де постригся монахом Лев І, існує гіпотеза, що Констанція ще була жива на 1301 рік. За місце її поховання у Львові називають власне церкву Івана Хрестителя чи церкву святої Катерини Олександрійської Низького замку.

   Проте наукові дослідження виявили, що легенди про зв'язок домініканців і княжни Констанції із будівництвом церкви не підкріплені фактологічним матеріалом, мають досить пізнє походження (ХVІ – ХVІІ ст.) та поширювались самими домініканцями під час судових процесів між ними та вірменською громадою.

   Дискусія щодо року заснування святині триває – зокрема, деякі дослідники пов’язують появу, ще дерев’яної церкви, з 1234 роком.

   До другої половини ХІХ ст. на арці, що з’єднує наву з пресбітерієм існувала табличка, в якій було зазначено, що церкву збудовано 1270 року. Тому під час реставрації 1855 року було встановлено пам’яткову таблицю із цією датою. Деякі дослідники вважали, однак, її гіпотетично ймовірно.

   Втім найдавніша документальна згадка про споруду припадає на 1371 рік, коли в одному з документів сказано про те, що село Годовиця було надано для «церкви святого Іоанна на передмісті та монастиря святого Василія». На 1375 рік припадає звістка про церкву святого Іоанна як вірменську церкву. Проведені у 1989 – 1992 роках археологічні дослідження датують споруду, яка в той час, очевидно,  функціонувала як одна з православних церков, першою половиною ХІІІ ст.

Церква святого Івана Хрестителя (Музей найдавніших пам’яток Львова)

   З 1415 року, за ініціативою латинського львівського митрополита Яна Жешовського, споруда була забрана у вірмен і передана римо-католикам, однак, через малу кількість вірних, та судові скарги, у ХVІІ ст. була знову повернена вірменській громаді. У ХVІІ ст.  прибудовано північну, а приблизно 1765 року – південну ризницю. 1800 року храм горів, після чого довго стояв зруйнований, аж поки у 1836 році не знайшли кошти на його відновлення. Проте роботи були виконані вкрай непрофесійно, бо вже в 1855 – 1860 роках довелось проводити нові роботи щодо порятунку святині.

   У 1886 – 1888 роках храм радикально перебудовано за проєктом Юліана Захаревича, внаслідок чого по суті змінилось обличчя храму. Роботами керували Іван Левинський і Тадеуш Мюнніх. 1886 року костел вкрили новим дахом, розібрали передсіння.  1887 року добудовано крихту, фронтон розібрано аж до склепінь і наново перемуровано. 1889 року збудовано нову огорожу і за проєктом Захаревича виконано орнаментальні розписи в інтер’єрі. Споруда повністю втратила будь-які риси старовини і стала виглядати неороманською каплицею ХІХ ст.. Лише вівтарний бік зберіг середньовічний вигляд.

   Ще в середині 1920-х років від старого костелу в церкві залишався надзвичайної  роботи величезний бароковий вівтар. Також в захристії тоді були два старі портрети.

   Зміни ХІХ ст. не стали останніми – 1989 року працівниками інституту «Укрзахідпроєктреставрація» Іваном Могитичем, Володимиром Швецем і Людмилою Алінаускене проведено реконструкцію. У процесі досліджень реставратори розібрали південну ризницю, неороманське обличкування бокових стін, переробили склепіння. Збережено неороманський головний фасад. Було виявлено багато елементів готики, що дало підставу стверджували про готичний, а не романський характер споруди. Неороманський паркан церкви замінили сучасним.

   У радянський період будівля храму належала лікарні, що розташована поруч (зараз Перша міська клінічна лікарня імені князя Лева), тут облаштували господарські приміщення. А 1993 року в храмі Івана Хрестителя відкрито музей найдавніших пам’яток Львова у складі Львівської картинної галереї. Тепер експозиція музею формується з тематичних виставок, які стосуються історії давнього Львова та робіт сакрального характеру. Тут є постійні дві цікаві виставки: виставка графіки Ігоря Качора «Забуті храми Львова», яку можна відвідати також під час екскурсії «Княжий Львів», та пластичну панораму Львова середини ХVІІІ ст. (автор Ігор Качор) можна побачити під час прогулянки «Високим замком». Увагу відвідувачів привертають фрагменти стінопису, що були відкриті у процесі реставрації, їх датування дискусійне від ХІІІ до ХVІ ст. Всередині  костелу можна побачити кілька макетів, один з яких є власне макетом даного храму.

   Рішення про створення музею було прийнято на підставі археологічних досліджень, у результаті яких виявлено, що на цьому місці існувало слов’янське поселення ще задовго до заснування Львова.

   В експозиції  музею – археологічні знахідки, зразки образотворчого мистецтва, церковні реліквії та історичні документи, які дають уявлення про культуру, ремесла і побут населення у часи створення та становлення Львова. Найціннішим експонатом музею є ікона середини ХІV ст.  Львівська Богородиця, яка  тимчасово зберігається у сховищах Львівської галереї мистецтв (Палац Потоцьких).

Вхід до церкви (музею)

   Ікона Львівської Богородиці є однією з найцікавіших і найзагадковіших пам’яток української сакральної культури. Напрочуд символічною є екуменічна історія Львівської Пресвятої Богородиці Одигітрії. Адже вона шанована православними міста, бо була написана православним іконописцем. Також не менш важливим образ є і для католиків, бо саме з часу освячення у Латинському катедральному соборі маємо першу задокументовану її дату. Львівські вірмени теж долучилися до історії ікони – протягом тривалого часу вірменські архієпископи зберігали святиню, бо,  як ми вже зазначили, храм святого Івана Хрестителя довгий час належав вірменській громаді.

   Легенда говорить, що ікона, писана на кипарисовій дошці, належить руці євангеліста Луки, покровителя іконописців. Цей образ принесла царівна Анна з Царгорода до Києва при хрещенні Володимира Великого. Згодом, Богородиця з дитям стала родовою святинею Мстиславовичів-Романовичів. У 1270 році князь Лев Данилович пожертвував ікону руським монахам, що свідчить про те, що образ вже на той час «переїхав» до Галицько-Волинського князівства. У 1377 році князь Володислав Опільський разом з церквою Петра і Павла передав ікону домініканцям.  Тоді ж Львівська Богородиця уславилася чудами, стала паладіумом (священною статуєю-оберегом) Львова. Крім католиків, її вшановували, за словами М. Груневега, русини і вірмени.

   Ікона Львівської Богородиці дала про себе знати у 1932 році, коли готували виставку вірменських пам’яток у Львові. Тоді польський дослідник Мечислав Гембарович характеризував образ як ікону «візантинізуючої Мадонни», перемальовану і створену близько 1534 року. Датування пам’ятки опиралося на найдавніший напис на звороті, який засвідчує її освячення Львівським латинським архиєпископом Бернардом Вільчеком саме того року. Інші зазначені на іконі дати – 1586 та 1671 років, вказували на час «відновлень» зображення. На поєднання східних і західних елементів у пам’ятці саме 1534 року вказував також і відомий польський мистецтвознавець Тадеуш Маньковський (1936 рік).

Давні кам'яні скульптури на подвір'ї церкви (музею)

   Після Другої світової війни ікона зникла з поля зору, та згодом знову привернула увагу громадськості у 1984 році, коли була викуплена у приватної особи для фондів Львівської картинної галереї. За свідченням тодішнього директора картинної галереї, відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького, приніс ікону в червні 1984 року інженер Андрій Отко. З його слів, ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.

   У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи ХVІ та ХVІІ ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати грунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 року була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким – ХVІ ст.

   У грудні 1990 року у Львові відбулася міжнародна наукова конференція «Богородиця в духовній культурі українського народу», під час якої були оприлюднені дослідження про ікону Львівської Богородиці відомих вчених – директора картинної галереї Бориса Возницького, доктора мистецтвознавства Володимира Освійчука та історика мистецтва Володимира Александровича.  В. Осійчук вважав ікону зразком українського іконописання початку ХV cт. і перенесення її згодом до католицького катедрального собору гіпотетично пов’язував з імовірною традицією вшанування образу у православній церкві, на місці якої був споруджений костел.

   Згідно з концепцією Б. Возницького, ікона була перенесена з котроїсь із львівських церков до латинської кафедри у зв’язку з тим, що під час пожежі у місті 1527 року було знищено оздобу інтер’єру храму.  У другій половині ХV ст., коли Католицька Церква активно впроваджувала у життя рішення Тридентського собору, ікону, як створену іновірцем, було переписано 1586 року, можливо, вірменським малярем Павлом  Богушем.

   Коли ж львівський латинський архиєпископ Ян Соліковський ініціював «очищення костелів від чужих ікон», образ був переданий вірменам.  Таким чином, Львівська Богородиця зберігалася у вірменському соборі до ХХ ст.. Головним аргументом на користь раннього датування ікони - ХІV ст. (1360-ті роки), Б. Возницький вважає стилістичну близькість образу із «Мадонною з Вевержі», що зберігається у Національній галереї у Празі.

   В. Александрович у своєму дослідженні критично проаналізував запропоновані версії, не погоджуючись із гіпотезами авторів, що пов’язують перенесення ікони до латинського катедрального собору із пожежею 1527 року. Історик вбачає суперечності у припущеннях про знищення оздоби храму, про що не згадують тогочасні джерела, а також у свідченні про поновне освячення ікони у 1534 році, що зафіксовано у написі на зворотньому боці дошки. Важко ствердити однозначно і причини перемалювання образу у другій половині ХVІ ст. – саме тоді було виконано грецьку монограму Богородиці, що суперечить тезі про латинізацію іконографії. В. Александрович також згадує про те, що тогочасний католицький архиєпископ Ян Соліковський допускав збереження і вшанування у костелах образів, написаних раніше і у відмінних традиціях.

 Табличка з назвою "Музей пам'яток стародавнього Львова"

   Під час дослідження історії важливої для Львова пам’ятки іконографії встановили, що перед 1869 роком ікона знаходилася у каплиці палацу вірменських архиєпископів, і, очевидно, саме звідти потрапила на згадану виставку 1932 року.

   Дискусійним виявилося розчитання напису із датою освячення ікони. Так, М. Гембарович подав дату, як «день святої Параскеви». В. Александрович звернув увагу на відсутність глибшого зв’язку між календарним літургійним днем та чином освячення, здійсненого «вранішньої години». Пропозицію розчитки денної дати як «dieParascere», тобто «у Великодню П’ятницю»; український вчений обгрунтовує з появою рідкісного темного фону образу Богородиці, що мав би бути освячений у цей день. Водночас дослідник пов’язує виникнення образу із діяльністю львівського мистецького середовища та розвитком львівської іконографічної традиції. Стилістичні «візантинізуючі» риси автор простежив у зображеннях мініатюр антифонаря  ХVІ ст. з Львівського латинського катедрального собору.

   Важливим є і виявлення спільної іконографічної традиції Львівської Богородиці з образом Богородиці Одигітрії з церкви святого Симеона Богоприїмця у с. Звертів під Львовом (кінець ХV – початок ХVІ ст. ), іконою з церкви святої Параскеви у Красові, іконами з Белза та Буська (Богородиця зображена на голубому фоні). Багатство пам’яток вказує на атмосферу тісної мистецької та міжконфесійної взаємодії у формуванні іконографії + Богородиці Одигітрії у Львівській єпархії, та, зокрема  ранньомодерної у самому місті.

   Таким чином, історія виникнення унікальної пам’ятки може бути пов’язана як із пізньовізантійською традицією ісихатського іконописання (йдеться про образ на темному тлі), що була характерною для православної церковної культури ХІV – ХV ст., так із формуванням ранньомодерної львівської іконописної традиції, православна основа якої давала широкі можливості для відображення духовного пошуку у фарбах, утім і з запозиченнями із Заходу.  Темне тло образу Пресвятої Богородиці Одигітрії Львівської відтінило глибину істини пізнання Божественного шляху спасіння, вказаного вірним Жертвою Боголюдини Христа та її Святим Материнством.  Як позбавлення всякого помислу та образу мало бути запорукою ісихії  в Ісусовій Молитві ченців, що присвячували життя духовному подвигу, так пізнання Світла Істини мало бути відкритим для вірних на тлі темного «світла», як називали у давнину фон ікони.

 

 Дзвіниця з трьома дзвонами

   Львівська Богородиця була коронована як чудотворний образ 1 липня 1751 року. Відомі численні випадки, коли за молитвою до ікони видужували онкологічно хворі, а найбільше перед святим Образом отримували зцілення жінки, які страждали безпліддям.

   Священний Синод УПЦ Київського Патріархату визначив день особливого шанування Львівської ікони Богородиці Одигітрії із внесенням до Православного церковного календаря. Святкування завершувати як перехідне – у перший недільний день після дня пам’яті святого великомученника Юрія Переможця (23 квітня ст. ст. – 6 травня – н.ст.), небесного покровителя м. Львова

   До 1939 року служби в костелі відбувались раз на рік – на Різдво Івана Хрестителя. З 2009 року богослужіння УГКЦ в храмі проводяться щонеділі та у свята.

   Поруч з храмом розташовується мурована під три дзвони дзвіниця. У 1939 році дзвони зникли, проте залишилось невідомо чи це німці постарались, чи вже радянська влада.  Після чого понад 70 років дзвіниця стояла без основних своїх атрибутів, аж поки у 2010 році не було встановлено нові дзвони, які спеціально для храму Івана Хрестителя було виготовлено у Польщі на ливарні Кавінських.

   Одразу ж за костелом стоїть висока будівля колишнього монастиря служниць Христового Серця.  Дану споруду було зведено у 1911 році за проєктом Едмунда Жиховича. Після Другої світової війни обитель було закрито, а на початку 1950-х років в будівлі розмістилась лікарня Першого медичного об’єднання, тепер це Перша клінічна лікарня.

   Кут колишнього монастирського будинку прикрашає скульптура Ісуса Христа.

   Слід зауважити, що значно більша за розмірами споруда колишнього монастиря на диво гармонійно вливається у стиль церкви, таким чином ніхто з них не виходить на передній план, а навпаки – гарно гармонізують, створюючи особливу електичну картину площі.

-          Чи вдалось вам потрапити на площу Старий ринок?

-          Чи відвідали ви музей найдавніших пам’яток  Львова, що знаходиться  в колишньому храмі Івана Хрестителя на площі Старий ринок?

-          Чи побачили ви дзвіницю із трьома дзвонами?

-          Чи побачили ви на куту колишнього монастирського будинку скульптуру Ісуса Христа?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР