Домініканський костел (Церква Пресвятої Євхаристії) та монастирський комплекс у Львові

 

   Якщо ви хочете поринути в атмосферу найдавніших та найцікавіших культових споруд, насолодитись їх інтер’єром та неймовірною архітектурою, дізнатись історію створення, то, як на мою думку, треба їхати до Львова. Львів дуже багатий на храми, особливо його центральна частина міста. Саме тут можна побачити  велику кількість автентичних храмів. Вони неймовірні і своєю неповністю та оригінальністю притягують погляд кожного туриста, їх монументальність вражає, а вишуканість – затамовує подих. Одним з таких є Домініканський костел.

   Костел і монастир домініканців – історичний бароковий комплекс храму і монастиря ордену домініканців ХVІІІ ст. у м. Львів, пам’ятка архітектури національного значення.

   Домініканський храм, тепер це греко-католицька церква святої Євхаристії – велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням.

Домініканський костел (праворуч) і дзвіниця (ліворуч)

   А хто ж такі самі домініканці?

   Заснував Орден проповідників (а саме такою є офіційна назва згромадження, від лат. Ordo Praedicatorum – Орден Проповідників, тому поруч імен монахів часто написано О. Р. ) святий Домінік де Гусман, який походив з Кастилії (регіон Іспанії) в Тулузі (Франція). Багато хто, до речі,  пов’язує появу терміну «домініканці» саме з особою засновника (Домінік – домініканці). Однак є й інша думка, яка пов’язана з символом ордену – собакою із смолоскипом в зубах, який трактувався як охоронець віри та Церкви (лат. Domini canaes – Господні собаки). Саме домініканців прозвали псами Господніми за те, як люто боролися вони з єретиками в Іспанії, Італії та Франції. У будь-якому випадку, слід пам’ятати, що Орден Проповідників – це офіційна назва, але разом з цим використовують й більш популярний і зручний термін – домініканці.

   Існує легенда, згідно з якою матері святого Домініка, творцеві ордену, наснився сон, що вона народить собаку, який триматиме в зубах палаючий смолоскип і запалить ним весь світ.  Сон віщав про народження істоти, від якої будуть спалені всі вороги віри. Він був витлумачений як пророцтво про місію ордену: просвіщати світ світлом віри та істини. З того часу головним гербом домініканців виступає собака, який тримає в зубах факел. Домініканський монастир прикрашає саме цей герб.

   Офіційно орден діє з 1216 року. Спочатку це була громада бідних монахів-послідовників, яка з часом стала одним з найбільш впливових і багатих релігійних орденів у всій Європі. Станом на той час у світі було лише 16 монахів, а вже через 5 років в Західній Європі налічувалося близько 60 монастирів. Таке швидке поширення в Європі, а згодом і за її межами, пов’язане з підтримкою Папи Римського, який силами ордену намагався стримувати зростаючу автономію місцевих архиєпископів. Тому саме домініканці отримали широкий спектр привілеїв від Папи, які дозволили їм швидко розбудовувати свою структуру в Європі. Шкода, але найвідоміше явище, з яким асоціюють домініканців у середньовічній Європі,  – це сумнозвісна інквізиція. Зрештою, найвідомішим інквізитором був саме домініканець – Томас Торквемада. Однак, не будемо заглиблюватися в цю тему. Єдине, слід пам’ятати, що інквізиція – це не спалення єретика і не кожен, хто потрапляв до інквізиторів, автоматично потрапляв до катівні та на вогнище. Навіть сам термін «інквізиція» перекладається з латини як «розслідувати» (лат. inquisitio),  тому, з цим не все так просто. Зрештою, навіть серед святих Католицької церкви були й ті, хто потрапляв на суд інквізиторів. Зокрема, мова йде й про засновника ордену єзуїтів – святого Ігнатія Льойолу. То ж не такі страшні ці домініканці, як їх описують.

 Головний вхід до храму

   Монахи цього ордену повинні були відмовитись від грошей і майна та жити милостинею. Вони навчались богослов’ю, також вони заснували та контролювали основні навчальні заклади і всіляко впливали на формування громадської думки на користь віри та церкви. А центрами домініканців стали Париж та Болонья – найбільші університетські міста.  Орден   домініканців розгорнув свою діяльність у багатьох країнах світу. Храми та монастирі домініканців виникали по всій Європі. Україна не стала винятком. Причому перший монастир з’явився ще в 1228-му році під Києвом, а заснував його Яцек Одровонж за дозволом князя Володимира Рюриковича.

   На території Галичини домініканці прийшли в 1238-му році. Тоді й почалася історія львівської гілки ордена. Спершу був побудований дерев’яний костел, а з часом і кам’яний готичний собор, зруйнований від старості  у ХVІІІ ст.

   У давньоруський період історії Львова на місці Домініканського костелу і монастиря (зараз площа Музейна) у ХІІІ ст.  стояв палац володаря міста князя Лева. Точніше, палац належав його дружині Констанції, угорській принцесі, якій володар Львова цей палац подарував. Вона була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою, тому вирішила заснувати тут монастир отців Домініканів. Саме з цього часу й починається історія храму. Щоправда, тоді будівля не була такою вражаючою як зараз – це була проста дерев’яна церква. Поступово вона стає притулком для багатьох ченців-домініканців.

Бічні двері храму

   На думку дослідника Романа Могитича, щодо первісної посвяти цієї  церкви є дві версії: за однією, вона носила ім’я святого Петра і Павла, за іншою – Покрови Пресвятої Богородиці. Натомість Микола Бондарівський вважає, що тут мав бути кафедральний храм східного обряду святого Івана (Йоана) Хрестителя, заснований князем Левом близько 1270 року.

   За легендами, князь Лев подарував монахам чудотворний образ Домініканської Божої Матері, який його предки привезли з Візантії. 1 липня 1751 року у Львові відбувалися пишні урочистості з нагоди вшанування цієї ікони коронами Римського Папи  Бенедикта ХІV.  Після Другої світової війни домінікани вивезли образ до Польщі, де він зараз перебуває у костелі святого Петра у Гданську. Дослідники датують образ Домініканської Божої Матері ХІV ст.

   Хроніки також свідчать, що поруч із закладеним у другій половині ХІІІ ст.  палацом розташувались і низка сакральних споруд – каплиці Івана Хрестителя та Катерини, церква Петра і Павла.

   На початку ХІV ст., за сина князя Лева Юрія, палац втратив своє колишнє значення і був переданий новоствореній у 1302 році Галицькій митрополії. Але в другій половині  століття, коли Львів після вигасання правлячої династії став ареною боротьби чужоземних володарів, митрополича резиденція стояла покинутою і у 1376 році намісник Галичини від угорського короля Володислав Опольський передав її домініканському ордену. 

Зовнішнє оздоблення храму

   Домініканці докорінно перебудували колишню церкву Петра і Павла, добудувавши до неї  велику нову наву. Стара церква опинилася в глибині нового готичного храму і стала виконувати роль пресвітерію. Новий храм, який отримав назву костелу Божого тіла, згадується уже в 1378 році, хоча, найімовірніше, спорудження костелу продовжувалося ще кілька десятків років і було завершено лише на початку ХV ст. (1407 рік). При чому вівтарна частина зберегла присвяту святому Петру і Павлу. Кошти на будівництво надали міщанин Микола Бенко та його дружина Анна Жабокруків. За іншими даними, серед можливих будівничих храму називають краківського майстра Миколу (Ничка) Чеха і храм був збудований до середини ХІV ст. Можливо, з використанням мурів, фундаментів княжого палацу і каплиці. Його схему наприкінці ХVІ ст. намалював домініканець, мандрівник Мартін Груневег.

   У 1511 році церкву знищила пожежа. Роботу з реконструкції підтримав архієпископ Бернард Вільчек. У 1527 році церква знову згоріла під час великої пожежі, яка знищила весь готичний Львів. Незважаючи на ці біди, монастир Божого Тіла швидко оговтався після руйнації, його авторитет і багатство зростало. Наприкінці ХVІ ст. монастирю належало п’ять сіл в околицях Львова. У трьох з цих сіл ченці з монастиря здійснювали також душпастирське служіння на парафіях. 

Бічна (східна) сторона костелу

   У 1556 році майстер Григер побудував будівлю бібліотеки, а наприкінці століття – новий гуртожиток. На зламі ХVІ – ХVІІ ст. пріор Ян Блащик збудував інші будівлі в стилі маньєризму. Надгробки з алебастру, які приписують Герману ван Гутте, залишилися після цієї епохи. Вони представляють і.а. Вацлав Дідушицький (помер у 1584 р.), Ян Свошовський (помер 1604 р.), Станіслав Влодек (помер 1615 р.) і витримані в стилі голландського маньєризму.

   1604 року Ян Свошорвський разом із першою дружиною – Малгожатою де Конари (Конарська) – «записав» для вівтаря костелу домініканців Львова село Бірки. Також фундував каплицю Богоматері, яку згодом розібрали разом з будівлею готичного костелу.

   На початку ХVІІ ст.  в монастирі проживало понад сто ченців. При монастирі діяли чотири братства – імені Ісуса, Розарії, свята Анна і Третій чин. У 1621 році король Сигізмунд ІІІ Ваза зупинявся у домініканців на шляху на Хотинську війну. Але у ХVІІІ ст.  той занепав – стіни потріскалися, штукатурка облупилася, тому в 1745 році його довелося розібрати.

   Незабаром після знесення готичного собору новий Домініканський костел Божого тіла збудували у бароковому стилі в 1745 – 1764 роках за проєктом генерала артилерії, інженера та архітектора Яна де Вітте. Наріжний камінь нової будівлі заклав великий гетьман коронний і краківський каштелян, Юзеф Потоцький. Кошти на будівництво виділяв також Юзеф Потоцький, який був головним фундатором будівництва, канівський староста Микола Василь Потоцький (виділив 236 000  злотих); тут була похована його матір. Велична споруда увінчана куполом – на кшталт віденського костелу святого Карла Баромео, спорудженого у 1716 – 1737 роках архітектором Йоганном Бернардом Фішером фон Ерлахом.

Архітектура храму

   Будівничим Домініканського костелу був Мартин Урбанік. Основні будівельні роботи завершили 1750 року, коли урочисто встановили хрест на куполі костелу. Основна брила храму у плані еліпсу оточена каплицями та доповнена прямокутною вівтарною апсидою. Великий еліптичний купол підтримують 8 пар колон, на осях яких під куполом встановлено 18 позолочених дерев’яних фігур ченців, вирізьблених у 1764 – 1768 роках Антонієм Осінським.

   У 1760 – 1768 роках споруджували головний вівтар і вівтар каплиці Потоцьких, який запроєктував М. Урбанік. Після його смерті у 1764 році оздоблювальними роботами керував архітектор Христофор Мурадович. У головному вівтарі Домініканського костелу є розп’яття 1397 року. Чотири дерев’яні скульптури головного вівтаря (святих Івана Хрестителя, апостолів Петра і Павла та євангеліста Луки) виконав 1777 року Матвій Полейовський або скульптори його школи. У 1764 – 1767 роках на головному фронтоні встановили кам’яні фігури, ймовірно, виконані Антонієм Осінським і Себастьяном Фессінгером. Дехто з дослідників приписував ці скульптури Йогану Георгу Пінзелю.

Оздоблення над вхідним порталом храму

   У 1811 році, за рішенням магістрату, вежу Римарів – одну з оборонних веж, що входила до системи укріплень середньовічного Львова, перебудували на дзвіницю Домініканського костелу за проєктом Юрія Глоговського. Знаходилась вона в районі сучасної вулиці Підвальної і була названа на честь цеху римарів, які відповідали за її утримання та оборону.  З 1810-го року в підвалі вежі розмістив свій склад льоду кондитер Ян Товарницький, через що башту називали ще Льодовою. Але лід не пішов на користь цій будівлі, і через постійний холод та вологість у підвалах вежу 1849 року визнали аварійною, а у 1852-му році її розібрали. Донині зберігся лише фрагмент тильної стіни Римарської вежі.

   За розпорядженням губернатора, 10 листопада 1817 року при Домініканському монастирі було засновано третю у Львові головну школу, в якій стало навчатися 192 хлопці. Школа проіснувала до 1889 року, коли монастир був звільнений від обов’язку її утримувати. На основі цієї школи була утворена друга державна гімназія, що містилася на вулиці Підвальній (тепер там СШ № 8).

   У 1856 році за проєктом Йозефа Браунзайса добудували дзвіницю, оздоблену у бароковому стилі, яка створила з костелом довершену композицію. Праворуч від вежі можна побачити на стіні барельєф із символікою ордену – пес божий зі смолоскипом в зубах сидить на книзі, яка ймовірно символізує Євангеліє або навчання, що його проповідують домініканці.

   На фронтоні костелу привертає увагу латинський напис: "Soli Deo honor et gloria"  – Лише Богові честь і слава.

   Зі старого готичного костелу залишились ренесансні алебастрові надгробки сплячих лицарів ХVІ – ХVІІ ст., розміщені в крипті. Були це пам’ятники Вацлава Дідушицького, Станіслава Влодка, Яна Свошовського, Миколая Гербурта, Павла Тарла. В ХІХ ст. крипту перетворили в овочевий склад, і пам’ятникам загрожувало знищення. З ініціативи краєзнавця Антона Шнайдера та консерватора пам’яток Вінцента Поля пам’ятники витягнули з підземелля, і у 1866 – 1870 роках їх реставрацією займались скульптори Парис Філіппі, Петро Козакевич і Станіслав Сєнявський. Парис Філіппі відкрив при Домініканському монастирі свою майстерню, у якій заснував в 1867 році власну скульптурну школу.

Скульптурне декорування храму

   Протягом ХІХ ст.  інтер’єр костелу прикрасили кілька плит і пам’ятників. Зокрема, мармуровий надгробок графині Юзефи Дунін-Борковської (1816) роботи Бертеля Торвіальдсена, пам’ятники губернатору Галичини барона Франца фон Гауера (1824) авторства Антона Шімзера, художника Артура Гроттгера (1880) роботи Валерія Гадомського, історика Генрика Шмітта (1884), роботи Тадеуша Блотніцького, медика і філантропа Тадеуша Жулінського (1889 – 1890) авторства Томаша Дикаса, поетеси Марії Бартос (1888), який виконали скульптори Леонард Марконі та Тадеуш Вішньовецький (портретний медальйон), архітектор Юліан Захарієвич.

   У 1905 – 1914 роках відбувалась реставрація інтер’єру костелу, під час якої встановили новий орган (у 1955-му його перенесли до філармонії на вулиці Чайковського,7) і балюстраду хорів за  проєктом Едгара Ковача. Кілька скульптур створив тоді для костелу Петро Війтович.

   Перенесемось у часи Другої світової війни. Як відомо, для Львова вона розпочалася 1 вересня 1939 року, і вже з того часу, через пожежу, церква домініканців втратила купол, який відновили (і то з пригодами) аж в кінці 1940-их – початку 1950-их років. Цікаво, що в 1946 році виїжджаючи зі Львова, домініканці (і не лише вони), скориставшись наявністю транспортів для вивозу предметів релігійного культу (що було обумовлено польсько-радянськими  договорами), змогли вивезли деяку частину культурних цінностей довоєнних львівських установ. Ймовірно, саме в той час, були вивезені й головні цінності самого храму (включно з іконою Богородиці).

   Радянський період в історії церкви, звісно, не вельми позитивний. Хоч варто все ж таки сказати, що конкретно домініканському храму пощастило. У 1946 році комісія Львівського обкому КП(б)У обстежила 33 об’єкти архітектури Львова і розділила їх на три групи.  Храм Божого Тіла віднесли до 1 групи, а відтак, зовнішній та внутрішній устрій церкви мали зберегти повністю. Однак, сталось не зовсім так. Вже в кінці 1940-их роках приміщення храму здали в оренду і використовували як заготівельну базу тресту їдалень, також в комплексі домініканців, в різних місцях, зберігало вугілля ремісниче училище, «Харчторг» скидав овочеві відходи, ще частину приміщень орендувала кондитерська фабрика «Більшовик». Очевидно, орендарі не надто сильно намагались шанувати місце, яке їм передали. Вже в 1952 році місцева влада висунула вимогу орендарям покинути приміщення храму, однак безрезультатно.

 "Вершина"храму

   У 1956 – 1958 роках велись реставраційні роботи під керівництвом Ігора Старосольського. Зокрема, відремонтовано пошкоджений під час війни купол костелу. Повне покращення прийшло з 1973 року, коли він став частиною Музею релігії та атеїзму. Під куполом підвісили тоді маятник Фуко, який своїм відхиленням підтверджував процес обертання Землі. У музеї працював кінолекторій, де читали лекції на атеїстичні теми і демонстрували атеїстичні науково-популярні фільми. Тепер це Музей історії релігії, в якому зібрано понад 50 тисяч експонатів.

   Наприкінці 1990-х років Домініканський костел став греко-католицьким храмом Пресвятої Євхаристії, особливо популярним серед львівської інтелігентної  і національно свідомої молоді. Але важливо зазначити, що храм не змінив присвяти (костел Божого Тіла – церква Пресвятої Євхаристії), власне тому, храм можна називати і так, і так. Першим його настоятелем став отець Мілян – тепер єпископ-помічник Київської архієпархії УГКЦ.

   Щодо поняття «домініканський собор», слід згадати, що практично в жодній книзі до Другої світової війни ви не знайдете такої назви. Всі називають храм Пресвятої Євхаристії прямо – «kościół dominikanów», тобто  «церква домініканців». «Собором» храм став у радянський час, ймовірно через його розміри. Хоч, знову ж таки, нічого надзвичайного в них немає. Слід пам’ятати, що зазвичай від поняттям «собор» розуміють катедральний храм, де перебувала церковна ієрархія (єпископ чи архиєпископ). У костелі домініканців жодної церковної ієрархії не було, це звичайний монастирський храм. Тому, краще називати його не «домініканським собором», а «храмом домініканців» чи в подібний спосіб. Чи важливо називати речі своїми іменами вирішувати вже вам.

   Будівлі Домініканського монастиря, що прилягають до костелу з північного боку, постали ще у ХV ст. У 1556 – 1621 роках їх перебудував будівничий М. Чех. Після пожеж 1766 і 1778 років їх відновили. Це триповерховий комплекс складної конфігурації зі стінами укріпленими екскарпами (внутрішній, похилий або вертикальний схил рову, що прилягає безпосередньо до стіни будівлі) та двома внутрішніми подвір’ями.

   В інтер’єрі збереглась трапезна зала з бароковою ліпниною та розписами та кілька приміщень зі старовинними склепінчастими перекриттями. У 2010 році відкрито настінні картини, що представляють види домініканських монастирів Галичини: Ярослав, Жовква, Підкамінь, Диків.

   Північний фасад монастиря виходить на вулиці Лесі Українки. При північно-східному розі будівлі збереглись залишки Римарської вежі що стояла на куті Високого Муру. Після козацьких облог 1648 та 1655 років вежа була сильно пошкоджена.

 Дзвіниця

   Однак часом монастирю доводилося витримувати облоги свавільних шляхтичів Речі Посполитої. З цим костелом пов’язана цікава, але водночас і сумна історія любовного трикутника, що відбулася із заможною спадкоємицею графів Потоцьких, юною дівчиною ім’я якої Гальшка.  Розгортались події у далекому ХVІ ст. У молодому віці дівчина втратила батька, тому й відповідно весь спадок переходить до неї. Хоча спадок родини Острозьких був величезний, проте радості він приніс мало… Одразу ж з’явилося багато охочих, одружитися на найбагатшій нареченій Речі Посполитої. І тут втручається польський король, який хотів прилаштувати свого улюбленця. Цим «щасливчиком» виявився Лукаш Гурка. Проте, як і в багатьох історіях про кохання, Гальшка його не кохала. Було прийнято рішення тікати до Львова і отримати захисток у монахів ордену домініканців. Так, 1559 року в Домініканському монастирі знайшли притулок княжна Гальшка Єлизавета Острозька та її мати Беата, після змушених заручин із польським магнатом Лукашем Гуркою. Але Лукаш не хотів втрачати дружину і теж поїхав за нею до Львова. А в цей час коханий Гальшки князь Семен Слуцький пробрався у приміщення монастиря домініканців і таємно повінчався з коханою. Оскільки Гальшка не хотіла покинути стіни монастиря і поїхати з Лукашем (законним чоловіком, шлюб з яким змусили силоміць взяти задовго до цих подій). Тоді Лукаш вирішив взяти  монастир штурмом. За допомогою львівського старости та за згодою короля Зигмунта Августа проводив облогу Домініканського монастиря і штурмував його з боку Римарської вежі.  Декілька тижнів він тримав в облозі весь собор з використанням артилерії і всіх тонкощів військової артилерії. Під час військових діл на декілька тижнів припинилася вся торгівля у Львові, а роздратований король наказав припинити війну. Врешті було перерізано водотяг, що вів до монастиря, і таким чином облога закінчилася: Гальшку видали Лукашеві.

   Хоча нападникові вдалося захопити жадану наречену, але, як писав Д. Зубрицький, «Гурка не здобув сподіваної вигоди, вона не хотіла жити з ним, померла без нащадків, а величезні багатства, яких він так жадав, перейшли до дядька померлої, князя Костянтина Острозького. Така коротка ця історія, в якій і місто Львів перебувало кілька тижнів в облозі, зазнало вилазок, битв, перекриття брам і припинення торгівлі, від чого зазнало значних збитків».

   Отже, Лукашу вдалось все ж таки  вивезти наречену силоміць до Польщі, але  до останнього свого подиху Гальшка не визнала Лукаша своїм чоловіком. Ці всі події нанесли значний негативний відбиток на долю молодої спадкоємиці. Варто зазначити, що Гальшка завжди ходила в чорному одязі і часто її називали – «чорна княжна». А далі ще сумніше, історія закінчилася смертю дівчини через сильну тугу та біль, вона збожеволіла, а згодом загинула. Проте саме завдяки частині її спадку на теренах України, а саме у місті Острог збудували дуже відомий освітній заклад – Острозьку академію.  Ось така історія.

   Більшу частину приміщень Домініканського монастиря займає тепер Львівський музей історії релігії, відкритий у 1970 році, в якому зібрано понад 50 тисяч експонатів.

   З домініканами пов’язанні ще два храми у Львові. На колишній площі cвятого Івана височів однойменний костел – чи не найстаріший християнський храм міста Львова. Зараз у будівлі храму діє Музей давніх пам’яток Львова, який є відділом Львівської галереї мистецтв і має адресу: площа Старий Ринок або вулиця Ужгородська,1. А також костел Святої Марії Магдалини, в околицях нинішньої площі М. Шашкевича та вулиць Бібліотечної й Технічної. На фронтоні було встановлено дві майстерно виконані фігури cвятих Домініка та Яцека Одровонжа.

Вхідний портал

   Архітектура

   Домініканський костел – зразок пізнього бароко, архітектурна пам’ятка України. Це неповторна пам’ятка архітектури, яка своїм виглядом заворожує та приковує увагу відвідувачів. Оздоба і скульптури  чітко вписуються в загальний екстер’єр храму і саме вони несуть символічне навантаження. Глянувши на будівлю, одразу стає зрозумілим, якої конфесійності споруда, яка присвята і якому монашому ордену належить храм.

   Хрестоподібний в плані з круглою центральною частиною і вежами-дзвіницями по боках.  Над спорудою височить величезний еліптичний  купол і з прямокутною вівтарною частиною.  Навколо центрального еліпса розміщені каплиці. Під ним збереглися чудові статуї ангелів і святих. Монументальність храму надають масивні колони на центральному фасаді. Вікна прямокутні, в обрамленнях. Фронтон прикрашають скульптури святих (скульптор  С. Фесінгер). 

Домініканський костел (Церква святої Євхаристії)

   Святині своєю симетричною ввігнутістю поділяє фасад на дві частини. Атик, чітко посередині над входом, увінчаний зображенням Чаші і променистої гостії, що є символом Пресвятої Євхаристії (така алегорія зустрічається і в колишньому монастирському приміщенні у вигляді барельєфу). Ця центральна композиція і дає розуміння, яку присвяту мав і має храм: він був присвячений Тілу і Крові Спасителя як римо-католицький костел, а нині як храм Української Греко-Католицької Церкви. Він присвячений Пресвятій Євхаристії, що означає те ж саме. У римо-католицькій традиції це свято випадає на другу неділю після Зіслання Святого Духа, а у греко-католицькій – на десятий день після П’ятидесятниці.           

   В самому аттику  латинський напис «SOLI DEO HONOR ET GLORIA» (Єдиному Богу честь і хвала) – творіння військового інженера Яна де Вітте 1748 – 1764 років.  Це цитата з першого листа апостола Павла до свого учня та супутника Тимофія.

   Два листи до Тимофія і один до тита становлять окрему групу листів апостола Павла. Їх зазвичай називають пастирськими листами. І тут можемо провести паралелі із апостолом Павлом, як найвизначнішим християнським місіонером – «апостол народів», і Орденом Проповідників, в назві яких лежить сама суть місіонерства.

   Обабіч Чаші і надпису розташовуються шість фігур – по три з кожної сторони. Скульптури святих домініканців, які «говорять», знову ж таки, про приналежність святині до цього ордену. Атрибути святих дають можливість їх визначити: святі Домінік де Гусман, Яцек Одровонж, Тома Аквінський, Альберт Великий, Катерина Сієнська та Роза з Ліми. Структура та логіка розміщення скульптур саме цих святих чітко проглядається при дослідженні їхніх життів та заслуг. Автор чоловічих скульптур – Ян  Оброцький (1793 – 1794 роки), автор жіночих скульптур – Мацей Полейовський (близько 1777 р.).

Вид на апсидну частину костелу з площі Івана Федорова

   Інтер’єр

   Пізньобарокова святиня  вражає пишністю декору зовні і всередині.  Стиль всередині будівлі – рококо. Фресок немає, основний декор – скульптури. Комплекс декоративного оздоблення включає 18 скульптур  покритих позолотою – святі та великомученики ордену, встановлені під куполом (друга половина ХVІІІ ст.). Ці дерев’яні фігури домініканських святих розташовані на осях колон, що підтримують величезний еліптичний купол. Вони були вирізьблені у 1764 – 1768 роках. 

Інтер'єр костелу та головний вівтар

   Довгий час їх авторство приписували відомому скульптору Йогану Георгу Пінзелю, проте останні дослідження схиляються до того, що їхнім автором є інший видатний майстер того часу – Антон Осінський. Ці скульптури вважаються одними з найкращих зразків львівського скульптурного мистецтва ХVІІІ ст. і є чудовим прикладом стилю рококо. 

Оздоблення над головним вівтарем

   Вівтарну  пластику чорного розп’яття з ебенового дерева  виконав Матвій Полейовський (1777 рік). Чотири велетенські фігури святих: Петро, Павло, Лука, Іван Хреститель. Кам’яні та алебастрові надгробки ХVІ –  ХVІІ ст. зі старого костелу.

  З попереднього костелу залишився надгробок графині Дунін-Борковської, виконаний всесвітньо відомим Бертелем Торвальдсеном (1816 рік), з білого каррарського мармуру (один з найвідоміших і найцінніших сортів мармуру у світі, його видобувають в Алуанських Альпах поблизу міста Каррара в Італії). Це не просто надгробна плита, а скульптурна композиція, яка відображає неокласичний стиль, характерний для робіт Торвальдсена. Вона вмурована в стіну з лівого боку костелу. На ньому епітафія та висічений барельєф – жінку веде посланець смерті у потойбічний світ. Вона є свідченням того, що Львів у ХІХ ст. був важливим культурним центром, куди запрошували працювати видатних європейських митців. 

 Скульптурна композиці 

   Зараз в Домініканському костелі зберігається алебастрова статуя Богородиці, відома як «Гіацинтова Мадонна» або «Мадонна святого Яцека» (Гіацинта). Ця статуя має дуже давню історію, пов’язану з ім’ям святого Яцека Одровонжа, одного з перших домініканських святих. За легендою, під час навали монголо-татар на Київ у ХІІІ ст., святий Яцек рятуючи Найсвятіші Дари, також забрав із собою цю статую, що була занадто важкою, але сталося диво, і він зміг її винести. Отже, до Львова статуя потрапила завдяки Яцеку Одровонжу, який спочатку перевіз її з Києва в Галич. Після цього вона стала однією з найшанованіших реліквій домініканського ордену.

   Статуя є символом зв’язку між Львовом та історією домініканців. Навіть якщо її вигляд може здаватися простим, її історична та релігійна цінність є величезною. 

 Скульптура святої

  При вході – два пам’ятники: австрійському губернатору Галичини Францу фон Гауеру (скульптор А. Шимзер, близько 1824 року) та польському художнику А. Гротгеру (скульптор Валерій Гадомський, 1880 рік). Зліва від головного входу у храм бачимо боковий вхід, який використовується, коли перший закритий. Біля нього вікно, над яким емблема ордену домініканців, але не кожен його одразу може й помітити.

   Лівіше від вікна – вежа-дзвіниця збудована аж у ХІХ ст.

  Далі від неї – монастирські приміщення, в яких знаходилася трапезна, відома тим, що в ній московський цар Петро І та його, на той час, союзники поляки виношували план спільних дій проти шведів Карла ХІІ. Зараз в монастирських приміщеннях знаходяться експонати музею історії релігії, у трапезній проводить виставки, збереглися гарні ренесансні склепіння. Цокольний поверх є надзвичайно популярним серед туристів і входить в екскурсію підземеллями Львова.

 Під куполом

   Підземелля

   Отже, якщо ви будете перебувати у Львові, завітайте і у підземелля монастиря домініканців. Підземелля  домініканського монастиря вважаються одними із найстаріших на території Львова. Вчені припускають, що підземелля під Домініканським монастирем – залишки палацу князя Лева – сина Данила Галицького, який заснував місто, яке було закладено у 1270 році. Приблизно у цей період домініканці прибувають до Львова і зводять свій монастир.  Згодом, а саме у середині ХVІІІ ст.  постає новий величний бароковий храм.

   У підземеллях знаходиться скульптура Гальшки Острозької та багато інших особистостей, які мають відношення до подій, що відбувалися,  про яку також розповідають на екскурсії «Легенди Львова». Ми цю історію трагічну і водночас романтичну вже згадували вище.

   Огляд екстер’єрів та інтер’єрів костелу і розповідь про них та історію храму відбуваються на екскурсіях «Старий Львів» та «Храми Львова».

   Підземелля монастиря домініканців, як і всі решта до кінця не розкопані і не досліджені. Тому і  не всі таємниці нам відомі.  До сьогодні залишаються загадками для істориків та і просто зацікавлених глядачів багато не розкритих фактів, недосліджених ходів, а можливо старовинних скарбів чи певних предметів з далекого минулого, які мали б вагомий вклад в історію про підземелля Львова.

   В підземеллях можна прогулятися підземними ходами. Нещодавно підземелля були розширені та оновлено експозицію.

  У підземеллі можна побачити низькі стелі та товсті стіни, що характерно для романського періоду будівництва, запозиченого у ХІІІ ст.  від чехів. За версією деяких дослідників, палац князя будувався саме в цей період.

  В одній із зал широкого підземного тунелю розмістили монахів Почаївської Лаври.  Вони нагадують нам про те, що будівничі палат, Лев та його дружина Констанція, завершили останні роки свого життя, як монахи!

  В іншому залі катакомб знаходиться дерев’яний стовп, який ніби підпирає кам’яну стелю. Кажуть, що тут була кімната, де проводили страшні тортури, а до цього стовпа приковували найлютіших злочинців. Зал катувань розповідає про темні сторінки історії. Ще, в кімнаті катувань є фігура чоловіка-конокрада. Його ноги змащували олією та прикладали до вогнища, змушуючи зізнатися у всіх лихих вчинках. На сьогодні кімната тортур тимчасово закрита для відвідувачів, однак екскурсоводи не забувають розповісти про неї на екскурсії «Підземний Львів».

  Крім кімнати катувань можна ознайомитися з келією одного монаха відлюдника, який в щоденній ревній молитві благав Господа про спасіння світу. Тут відтворено суворі умови життя домініканців.

   Ще тут є саркофаг, з яким пов’язана одна з найвідоміших і наймоторошніших міських легенд. Вважається, що в ньому був похований якийсь чоловік, якого лише прийняли за мертвого. За однією з версій, це був шляхтич на прізвище Пузина, що жив у ХVІІІ ст.

  Легенда розповідає, що після поховання і закриття саркофага, який мав дуже важку кам’яну кришку, людина в ньому прокинулася від літаргічного сну. У відчаї вона почала бити по стінках і кришці, намагаючись вибратися. На жаль, їй це не вдалося, але на внутрішній стороні саркофага залишилися сліди боротьби та відчайдушних спроб врятуватися. Коли саркофаг пізніше відкрили, ці сліди були виявлені, що й породило легенду про «таємниче воскресіння».

   Але найбільше вас вразять самі підземні інтер’єри  та їх атмосфера.

 Головний вівтар костелу

   Музей історії релігії

   Розташований у приміщенні колишнього Домініканського монастиря, має одну з найбільших експозицій релігійної тематики в Україні.  Його фонди налічують понад 50 тисяч експонатів, що висвітлюють історію світових і національних релігій.

   Відвідувачі зможуть побачити матеріали з таких тематичних розділів:

• релігії стародавнього світу – експонати, що розповідають про первісні вірування, релігії стародавніх цивілізацій (Єгипет, Греція, Рим) та вірування східних слов’ян,
• світові релігії – іслам, будизм, юдаїзм та християнство. В колекції є унікальна збірка юдаїки, одна з найбільших в Україні, а також експонати, що стосуються раннього християнства та різних християнських конфесій (православ’я, католицизм, протестантизм),
• мистецькі та історичні цінності – велика колекція ікон ХVІ – ХІХ ст. , стародруки та Біблії, серед яких Острозька Біблія 1581 року,
• підземелля костелу – окрема частина експозиції, де можна побачити залишки стародавніх споруд, що передували монастирю.

   Крім основної виставки. Музей також проводить тимчасові виставки, тематичні екскурсії та концерти органної музики.

 Від площі Ринок до костелу веде вулиця Руська

-          А вам довелось відвідати Домініканський костел у Львові?

-          Чи вразив він вас своєю архітектурою?

-          Чи вразив вас інтер’єр храму?

-          Чи вдалось вам прогулятись підземеллями храму?

-          Які ще легенди, пов’язані з храмом або з домініканцями вам відомі?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР