Стрийський парк у Львові

 

   Львів – цікаве та багатогранне місто, яке притягує до себе туристів з різними уподобаннями: комусь подобається Середньовічна архітектура з великою кількістю пам’яток, що внесені до Світової спадщини ЮНЕСКО, когось приваблює велика кількість культових споруд різних конфесій, комусь подобаються музеї, виставки, театри, хтось приїздить насолодитись львівською кухнею, відчути особливу атмосферу або кайфувати від смаку та аромату львівської кави. Так, у Львові все це ви знайдете. Але, щоб відпочити від міської метушні ви можете зануритись у природу. Для цього не потрібно десь виїжджати за межі міста – ви можете просто відвідати Стрийський парк, який знаходиться у межах міста.

   Дістатись до парку дуже легко і просто, можна доїхати автобусом чи тролейбусом, або ж пройти відстань у 2,5 км від залізничного вокзалу або центру міста за 40 – 50 хвилин.

   Ми ж приїхали тролейбусом, зупинка знаходиться недалеко від парку, яка так і називається «Стрийський парк».  Біля зупинки, на вулиці Івана Франка стоїть пам’ятник Івану Трушу. Іван Труш (1869 – 1841) – український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині. Його називали майстром кольору і Сонця.

   Пам’ятник стоїть на перехресті доріг, неподалік від затишного Стрийського парку і будинку художника. Народився  митець у Львівській області, навчався у Бродівській гімназії, потім у  Краківській Академії мистецтв, після її закінчення приїхав до Львова. Він багато подорожував – Україною, Італією, Єгиптом, Палестиною – Іван Труш залишив у спадок понад 6 млн картин.  У своїх пейзажах, сповнених глибокої лірики, він передав характер, настрій, колорит української землі, його видатними роботами є «Травнева ніч», «Захід Сонця у лісі», «Далекі гори», «Самотня сосна». Помер художник у 1941 році у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

   Колись, недалеко від Стрийського парку, на постаменті аж до 1993 року стояв пам’ятник розвіднику М. Кузнецову. Зараз Кузнецов переїхав на свою історичну  батьківщину в Єкатеринбург, а недалеко з’явився пам’ятник художнику Івану Трушу. Він без постаменту, пам’ятник дуже приємний і атмосферний, знаходиться поруч з перехожими.  Художник зображений на повен зріст, одягнений в парадний одяг, на голові капелюх, у правій руці тримає парасольку-тростинку і не поспішаючи крокує по улюбленому Львову.

   Пам’ятник відкритий у 1996 році, скульптор – Сергій Олешко, архітектор – Михайло Ягольник.

Пам’ятник Івану Трушу на вулиці Івана Франка 

   Крім пам’ятника Івану Трушу, цей район цікавий своєю архітектурою. Тому вирушаючи у напрямку Стрийського парку, обов’язково погляньте на будинки, які будуть зустрічатись на вашому шляху. Підніміть голову догори і насолодіться неймовірною вишуканістю будинків.  

Архітектура в районі Стрийського парку

   В цьому районі тихо, спокійно, небагатолюдно і дуже затишно.

Вулиця Івана Франка

   Але будівельне мистецтво не дає можливості пройти повз нього не відчувши задоволення від цієї величі і навіть якогось королівського шарму.  

 Унікальна архітектура Львова

    Витончені мереживні балкончики надають будинкам вишуканої елегантності.

   Деякі будинки вже реставровані та осучаснені, але є ще залишені частини стін в них, що нагадують про їх вік та давню історію.

   І, нарешті, ми наблизились до головного входу Стрийського парку, з боку вулиці Паркової. Нас зустрів  арочний портал, з трьома вищими арками посередині, в нижній частині яких стоять колони, і  двома нижчими – по бокам, а верхівку з обох боків прикрашають декоративні вази. Пофарбовано все це білим кольором.

   Арка має цікаву, але порівняно недавню історію, оскільки вона з’явилася вже в радянський період. Побудована у 1952 році – проєкт легкої вхідної арки корінфського ордеру (у стилі сталінського неокласицизму). Створив архітектор Генріх Швецько-Вінецький (1901 – 1965). Споруда є типовим прикладом архітектури 1950-х років, яка використовувала класичні елементи (колони, арки) для оформлення громадських просторів у монументальному стилі.

   Існують відомості, що для будівництва арки використовувався червоний мармур, нібито взятий з вівтаря одного з колишніх львівських костелів, що було поширеною практикою у радянський час. До появи цієї арки головний вхід у парк не мав такого вираженого монументального оформлення. Вона стала однією з візитівок парку та символізувала його головну вісь.

   У 2020-х роках арка була визнана аварійною, і планувалася її масштабна реставрація, яка передбачала навіть тимчасовий демонтаж.

   Отже, арка не є частиною оригінального проєкту Стрийського парку, закладеного у 1887 році Арнольдом Рерінгом, з історією якого будемо знайомитись далі, а була додана значно пізніше – як елемент радянської перебудови та оновлення міського простору.

Вхідна арка до Стрийського парку з боку вулиці Паркової

   Стрийський парк (Парк Кілінського) – один із найстаріших та найгарніших  парків Львова, пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Розташований у місцевості Софіївка Галицького району. Вважався найгарнішим парком міжвоєнної Польщі.

   При вході ми бачимо інформаційний стенд, де можна ознайомитись з короткою інформацією про Стрийський парк.

   Парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

   Перебуває в обслуговуванні Природоохоронної рекреаційної установи парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».

   Парк входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони. Парк є природоохоронним рекреаційним об’єктом.

   Створений у 1880 – 1890 роках під керівництвом архітектора А. Рерінга в ландшафтному стилі, складається з трьох ландшафтних зон: зони нижніх партерів (по дну балки), лісопаркової зони (схили балки) і верхньої тераси. У парку створено каскад водоймищ, ставок з лебедями, оранжерея з тропічними рослинами, грабові і липові алеї, альпінарій та різні архітектурні форми. Парк є взірцем садово-паркового мистецтва.

   У Стрийському парку налічується біля 150 порід місцевих і екзотичних дерев та чагарників.

   Розташований у південній частині міста між вулицями Стрийською, Івана Франка, Самчука та Козельницькою. Площа парку  51, 3865 га.

   У парку рекомендується: забирати з собою сміття, вигулювати домашніх улюбленців у наморднику та на повідку, дотримуватися тиші, насолоджуватися природою.

   У парку забороняється: розпалювати багаття, паркувати автотранспортні засоби, руйнувати та розкрадати майно парку, висаджувати рослини самовільно, а звертатися щодо цього до Управління екології та природних ресурсів ЛМР.

   Також тут розміщений план парку та є фото і назви рослин та тварин, які тут можна побачити: гінкго дволопатеве, нічниця ставкова, тюльпанове дерево, нічниця Наттерера, червоний дуб, червонолистий бук, магнолія кобус,  широковух європейський, вивірка звичайна.

Інформаційний стенд при вході до Стрийського парку

   Трохи історії

   Околиця в давнину складалася з піщаних дюн, крутих ярів та долинок. Облаштування парку розпочато у 1879 році за ініціативи міського радника Станіслава Немчиновсько. Стрийський парк був запроєктований відомим майстром садово-паркового мистецтва інженером міських плантацій Арнольдом Рерінгом в 1876 – 1877 роках на території колишнього, так званого «першого», Стрийського кладовища, закритого у 1823 році. Цей цвинтар існував ще з ХVІІ ст., згодом на його місці, крім Стрийського парку, постав також парк культури ім. Богдана Хмельницького. Рерінг, до речі, також є автором проєкту Стрийського кладовища.

   У давньому Львові про впорядкування кладовищ ніхто ніколи не задумувався. Як наслідок, вони виникали спонтанно у найрізноманітніших місцях. Про санітарні норми тоді ніхто і гадки не мав. За що доводилось часом поплатитись спалахами пошестей, або ж полюбуватись плаваючими по вулицях домовинами, вимитих з могил. Усе це тривало доти, поки імператор Йосиф ІІ, під час свого візиту до Львова не побачив усі ці жахіття і не видав розпорядження впорядкувати цвинтарі по Львову. Внаслідок цього у 1788 році у Львові було облаштовано чотири великих міських кладовища, для кожної з дільниць. Одним із таких кладовищ став Стрийський цвинтар.

   Загалом поняття «стрийський цвинтар» включає в себе цілу низку різночасових кладовищ. Найдавнішим з них був цвинтар, що розміщувався між сучасними вулицями Парковою, Рутковича та Стрийською. Зараз це частина Стрийського парку, якого, що правда, тоді ще і в задумах не було. Локація під кладовище була підібрана не найкращим чином. По-перше, цвинтар розташовувався на пагорбі з глинистим грунтом, котрий ще й був нахилений в сторону міста. Це явно не відповідало санітарним нормам. По-друге, кладовище мало доволі обмежену територію і перспектив куди його розширювати практично й не було. До цього всього усі поховання розміщувались хаотично, а тому у 1823 році, коли цвинтар був уже переповнений, його довелось закрити.

   Жодного імені з тих, хто був похований на цьому «старому» Стрийському кладовищі історія не зберегла. Усі записи знищила пожежа ратуші в 1848 році. Відомі лиш факти, що тут хоронили переважно німців, котрі належали до перших австрійських урядовців Львова або ж колоністів. Надати інформацію про імена похованих могли б самі надгробки, проте їх не стало ще в 1879  та 1894 роках в ході облаштування парку та підготовки Крайової виставки відповідно. До речі, надмогильним плитам у 1894 році знайшли доволі «оригінальне» застосування. Саме з них зведено штучні руїни та водонапірну вежу у Стрийському парку.

   Закривши одне кладовище необхідно було відкрити альтернативне, що і було зроблено в тому ж 1823 році. Новий Стрийський цвинтар було закладено уже на протилежній стороні вулиці Стрийської і в дещо віддаленому від колишнього кладовища місці. Зараз це ділянка в межах Парку культури, на котрій знаходяться залишки колишнього музею ПрикВО (музей Прикарпатського військового округу).

   Проєкт парку передбачав озеро, оранжерею та квітники. Було висаджено 40 тис. дерев: смереки, клени, явори та багато  екзотичних порід. 

   У 1887 році Рада міста Львова розглядала питання спорудження у Львові пам’ятника Яну Кілінському – одному з учасників повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Місцем спорудження було призначено новостворений парк, який отримав назву – парку Кілінського. Вже у 1888 році розпочалася робота над спорудженням монумента, дорученого відомому українському скульптору Григорію Кузневичу та Юліану Марковському, архітектор (автор ескізу) Юліан Захарієвич.  Для цього з Миколаєва була доставлена кам’яна брила. Пам’ятник було відкрито 18 червня 1895 року, де він стоїть і дотепер. Однак назва «Парк Кілінського» не прижилася, а назва «Стрийський парк» виявилась популярнішою та пройшла випробування часом.

 Парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення

   Спочатку парком була лише його нижня частина. Верхня була пустирем. На ній, у 1894 році була проведена Крайова виставка, для якої були збудовані численні виставкові павільйони. До цієї події у Львові відкрили електричний трамвай, а 1907 року до території було підведено трамвайну колію. 1936 року трамвайну колію було продовжено до вулиці Козельницької, а звідти до Стрийської рогатки. Однак вже у 1940 році ділянку від вулиці Івана Франка до Стрийської рогатки було розібрано, а також закрито трамвайну лінію у Стрийському парку, яку використовували для обслуговування «Східних торгів».

   «Крайова виставка 1894 року знаходилася в горішній частині парку. Улагоджено там фонтани, вечором освітлені різнобарвним світлом, квітники. Поставлено ряд павільйонів» - писав Іван Крип’якевич.

   За 139 днів роботи виставки (100 з них були дощовими) її відвідало 1,15 млн осіб (майже вдесятеро більше, ніж населення тогочасного Львова). Інколи наплив людей був таким великим, що, окрім касирів, до продажу квитків залучали і дирекцію виставки. Територія сучасної тераси була вкрита ярами, її вирівняли спеціально під виставку. Для цього було занесено близько 20 000 кубометрів грунту. В результаті утворилася тераса площею близько 50 га.

   Аби повністю оглянути територію виставки – відділи, палаци, павільйони, кав’ярні та цукерні, - потрібно було витратити тиждень. У вересні 1894 року Загальну Крайову виставку відвідав імператор Франц Йосиф І. До слова, в рамках 5-денного візиту під час зустрічі з українцями у Народному домі (тепер вулиця Театральна) цісар сказав присутнім українською мовою «Дякую!», що викликало фурор.

   У рамках Крайової виставки відбулася міжміська футбольна гра між командами, що представляли Львів і Краків. Це був перший в історії України документально зафіксований футбольний матч. За грою спостерігали понад 3 000 глядачів, а тривала вона лише 7 хвилин – до першого забитого м’яча. Зараз на місці цього матчу встановлено пам’ятник «Львів – батьківщина українського футболу».

   До наших днів зі споруд Крайової виставки «дожили» лише три: Палац мистецтв, ротонда «Рацлавицької панорами» (зараз тут корпус кафедри фізкультури «Львівської політехніки») та водонапірна вежа, що тепер слугує рестораном.

Інформаційні стенди

   У парку навіть є руїни замку, хоч замку тут ніколи не було. Їх створили з нагоди Крайової виставки.

   «У нижній частині парку поставлено тоді штучні руїни, до яких ужито матеріал зі старого мосту над Сорокою й надгробків з цвинтаря»,  – писав Іван Крип’якевич.

   Романтичні руїни – каприз побудований ще у 1894 році. Зводились з решток Стрийського кладовища та матеріалів старого мосту над річкою Сорокою. Цей каприз мав два вигляди – австрійський, був з бійницями у стінах. Згодом під час польського періоду, руїни дещо перебудували – у стіні замість бійниць зробили біфорій – аркове вікно, розділене вертикально на дві частини колоною.

   Під час Першої світової війни в Стрийському парку загинув австрійський летун, могила була біля Палацу Мистецтв. У листопаді 1918 року тут були могили українських січових стрільців, яких згодом ексгумували та перепоховали на цвинтарі.

   Виставка-ярмарок «Східні торги», де були представлені до 23 країн, працювала в парку з 1922 року до початку Другої світової війни, до якої підвели вузькоколійні залізничні шляхи для доставки вантажів і пасажирів від станції Персенківка. Про цю щорічну виставку згадує Станіслав Лем. У 1930-х роках тут побудували вежу для радіопередач.

Вхід до Стрийського парку

   У 1920-х роках один із путівників Львовом писав:

   «На півдні міста лежить Стрийський парк, знаний як найгарніший парк країни. Він користується великою любов’ю жителів Львова. Позаду парку на великому плато розміщений «Східний ярмарок». Величезна торговиця має місце тут щороку, в другий тиждень вересня.  Серед цих будинків Рацлавицька панорама, що містить чудову панораму авторства Яна Стики і Войцеха Коссака, котра зображує битву при Рацлавицях. Сусіднє приміщення містить цікаву діораму «Львів у ХVІІІ столітті і сьогодні».

Вхідна арка до парку

   У 1951 році вузькоколійні шляхи, які використовували для обслуговування «Східних торгів», частково розібрали на ділянці від вулиці Козельницької до станції Персенківка, а частково використали для створення Львівської дитячої залізниці. Її в 1953 році в Стрийському парку збудували львівські залізничники.

   У 1952 році головний вхід у парк прикрасили легкою аркою корінфського ордеру за проєктом радянського архітектора Генріха Швецького-Вінецького.  Червоний мармур, використаний у будівництві арок, взяли з вівтаря одного з львівських костелів. У радянський період територію парку збільшили за рахунок пустирів і невживаних ділянок, встановили чавунну огорожу, посадили нові породи дерев і чагарників.

   У павільйоні науки і техніки у 1960-х роках влаштували кінотеатр «Львів». Він став першим кінотеатром України з обладнанням для показу широкоформатних фільмів. Глядацька зала налічувала 760 місць.

   Для маленьких відвідувачів є особливий казковий фонтан – «Івасик-Телесик», який розташовується на центральній липовій алеї Стрийського парку. Був створений ще в 1964 році, його автором є львівський скульптор Лаврентій Гром.

   У 2009 – 2011 роках фонтан «Івасик-Телесик» реставрували. Для цих потреб із бюджету міста було виділено 2,4 млн гривень. Однак уже за місяць чаша фонтану потріскалась. Влітку 2013 року відновлено після реконструкції функціонування фонтану. Тепер він музичний та підсвічений.

   Для малих і старших дітей на вулиці Самчука, 22 (неподалік фонтану «Івасик-Телесик») є сенсотека – особливий простір для читання, навчання і творення. Тут охочі зможуть не лише почитати, а й цікаво провести час чи просто відпочити. Заклад повністю доступний для людей з інвалідністю. Крім того, тут є книги шрифтом Брайля, а також принтер, який друкує цим шрифтом.

   Біля фонтану «Івасик-Телесик» розміщений ще один фонтан, який так і не вдалося завершити. Композицію з русалками встановили у 1980-х роках за проєктом архітектора Миколи Обідняка і скульптора Ярослава Скакуна. Фонтан з’явився на цьому місці ще 1894 року, проте сьогодні не функціонує. Вазу замінили бронзовою композицією із трьох русалок, що тримають у руках вінок.

   Цікавою спорудою є водонапірна вежа. Її відкрили ще наприкінці ХІХ ст. до Крайової виставки. Зараз тут приймає відвідувачів ресторан. Вперше його відкрили у 1970-х роках.

   У 2008 році у верхній частині Стрийського парку було відкрито перший в Україні скейт-парк. 2009 року на кошти, виділені урядом Республіки Польща, було реставровано пам’ятник Яну Кілінському. З 2009 року триває реконструкція парку, зокрема,  відновляється зовнішнє освітлення, перемощуються доріжки.

Сходи до верхніх терас парку

   А ми починаємо нашу прогулянку Стрийським парком від головного входу. Окрім розкішної витонченої арочної колонади нас зустрічає велика кількість височенних багаторічних дерев, зелені газони, викладені алеї, зручні лавочки, на яких можна посидіти  і насолодитись красою довкола та наповнити свої легені ароматом пишної та запашної рослинності. 

Затишна та обладнана територія парку

   Одним з найкрасивіших  та атмосферніших місць Стрийського парку, його візитівкою є штучне озеро з лебедями. Озеро було запроєктоване тут ще самим Рерінгом. Загалом, кожен парк, щоб він міг називатися парком, мусить мати певні атрибути (крім дерев, звісно), такі як озера, фонтани чи руїни.

   З самого початку в парку був австрійський форт, але точне його місцезнаходження невідоме. Тут колись були яри, піщані дюни, долини, а також тут протікала річка Сорока.

   Площа озера становить 2 000 м².  На озері встановлено три невеликі фонтанчики, скульптура «Лілея», два будиночки для лебедів та качок. Обгороджене озеро невисоким парканом. 

Штучне озеро - одна з візитівок парку

   Озеро у Стрийському парку обладнали спеціальною системою, що не дає йому цілком покритись кригою. Тож відтепер на водоймі можуть зимувати четверо лебедів та качки, які живуть там.

   Ця система працює у Стрийському парку з 2019 року. На це з міського бюджету виділили 86 тисяч гривень.

На озері живуть лебеді та качки

   Опалення відбувається з котла, тепло від дров надходить по трубах, які йдуть по дну озера, тому воно не замерзає. Температура подачі води повинна сягати не менше 34 – 42⁰С. Це нормально аби вода не замерзла.

На озері є фонтани

   Якщо раніше лебедів забирали зимувати до приватних садиб, то нині такої необхідності немає. Птахи мають якісне  збалансоване харчування двічі на день – зранку і в другій половині дня.  Тому немає необхідності їх догодовувати, тим паче хлібом. 

По дну озера проходить спеціальна система обігріву 

   Нині на озері мешкає двоє білих і двоє чорних лебедів. Раніше птахів було більше, але водойма не дозволяє утримувати більшу кількість мешканців, тому за рекомендаціями Українського товариства охорони птахів прийняли рішення залишати на озерах по парі лебедів, решту птахів віддали на інші водойми.

Красені лебеді

   Лебеді належать до водоплавних птахів родини качкових. Кровообіг птахів відбувається таким чином, що вони не мерзнуть навіть за сильного морозу, можуть сидіти на кризі, не відчуваючи дискомфорту. Складніше їм перенести голод взимку. Природним кормом для лебедів є рослинна їжа, рідше – риба і земноводні, дрібні безхребетні, молюски, комахи. А ось від хлібу в птахів може початися ентерит – запалення слизової оболонки тонких кишок.

   Окрім лебедів та качок в озері водяться раки та черепахи, а в гості прилітають ще й голуби. 

   Біля озера є інформаційні стенди, звідки можна дізнатись цікаву інформацію про водоплавних птахів, що мешкають на озері. Наприклад, лебідь-шипун (білий) та лебідь чорний. Тут можна дізнатись про те, де переважно мешкають ці лебеді, чим харчуються, як висиджують пташенят, є фото лебедів і навіть відбиток лапи можна побачити. Але є і деякі застереження, тому обов’язково ознайомтесь спочатку. Інформація подається українською та англійською мовами. 

Інформаційний стенд про лебедів

   Також є інформація про качок, що теж живуть у цьому озері. Це крижень звичайний. Тут є фото самця та самочки, вони відрізняються, самець гарніший.  Повідомляється про те, де вони мешкають, чим харчуються, описується їх зовнішній вигляд, оперення, висиджування каченят тощо. І звичайно ж  відбиток лапи є. 

Інформаційний стенд про качок

   І найголовніше попередження про те, щоб птахів не годували хлібом, адже не всі про це знають. Тому обов’язково знайомтесь з інформацією, коли приходите в такі місця. Інформаційні стенди дуже цікаві, привабливі, яскраві,  корисно буде ознайомитись і дорослим, і дітям. 

   Біля озера також є попередження про те, що заходити за огорожу озера, купатись у ньому та готувати лебедів заборонено.

Попереджувальні написи

   Окрасою озера є чудова скульптура «Лілея», яка є доповненням до фонтану.  Первинно фонтану тут не було, було лише озеро.  Скульптура «Лілея» на цьому озері з’явилась у 1966 році.

   «Лілея» – скульптура оголеної постаті жінки – дипломна робота Ярослава Мотики.

   Ярослав Мотика у 1966 році показав свій проєкт головному художнику міста Ярославу Новаківському і запропонував йому поставити в парку. Проєкт художнику дуже сподобався.

   Виготовили скульптуру на Львівській кераміко-скульптурній фабриці, з бетону.  Оскільки воду не дозволили спускати, тут встановили металеві рейки. З часом вони дещо осіли, тому тепер ступні кам’яної  красуні наполовину занурені у воду.

   У 2023 році скульптуру вперше з моменту встановлення – з 1966 року почистили. Це зробили працівники парку, а сам скульптор Ярослав Мотика, якому наразі 80 років, погодився допомогти працівникам парку безкоштовно. Він також доробив шви, а згодом «Лілею» покрили спеціальною емульсією.

Штучне озеро 

   А чи знали ви, що у Стрийському парку росте Тарасова верба – «дочка» тієї самої верби, яку Шевченко у 1850 році виростив на засланні у Казахстані на пустельному півострові Мангишлак? Сама мангишлацька верба прожила 147 років, але, зрештою, стала всихати, і наприкінці ХХ ст. її звалив буревій.

   Історія ця сталася у 1850 році, коли Тарас Шевченко відбував покарання у Казахстані. За порушення заборонити писати і малювати поета з Орської фортеці відправили до  Новопетропавлівського укріплення.

   Новопетропавлівська фортеця на півострові Мангишлак заснована 1846 року. У 1857 році це місце перейменоване на Форт-Олександрівський. А в 1939 році місто змінила назву на Форт-Шевченко, на честь Кобзаря, який протягом семи років перебував тут у засланні. Місто розташоване на сході Каспійського моря, у найсуворішому за природними умовами закутку Східної Азії. Навколо – лиш небо, море та кам’янистий степ.

   Дорога до місця служби протяжністю понад 2 000 кілометрів була складною. Під час зупинки у місті Гурєві поет знайшов маленьку вербову гілочку. І, мабуть, так його серце затужило за Україною, що не зміг розлучитися з нею, забрав з собою. А після прибуття посадив її на непишному солдатському городі. І – диво! Гілочка переборола місцеву спеку, прийнялася та пішла вгору, ставши згодом могутнім деревом.

Тарасова верба

   В травні 1961 року делегацією українських письменників було привезено маленьку вербову гілочку з казахської землі і урочисто висаджено в парку 22 травня 1961 року в соту річницю похорону Т.Г. Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

   Біля озера у Стрийському парку є жива згадка про українського кобзаря – «Тарасова верба», яка розрослася з маленької гілочки.

   Місцеві розповідають, що у парку є ще одна цікава верба – з маленькими дикими грушками на ній.  Незвичне дерево росте неподалік оранжереї обабіч однієї з доріжок для прогулянок.

Інформаційна табличка

   Зверху над озером є чудова оранжерея,  яка приваблює до себе туристів своєю екзотикою та атмосферою. Потрапивши всередину, одразу ж складається враження, що ти потрапив у тропічний рай. 

Оранжерея

   Зимові сади були дуже популярними у ХVІІІ – ХІХ ст. і в замках та віллах заможні власники прибудовували зали з панорамними вікнами для вирощування екзотичних рослин.

   Зимовий сад – приміщення з металевим каркасом, скляними дахом і стінами, призначене для вирощування та збереження в зимовий період тропічних  та субтропічних рослин, західноєвропейський винахід.

Оранжерея з екзотичними рослинами

   У Львові, крім оранжерейного комплексу у ботанічному саду університету імені І. Я. Франка,

Оранжерея з екзотичними рослинами створено ще одну субтропічну оазу і знаходиться вона у Стрийському парку. Вхід на виставку тропічної флори вільний.

Субтропічна оаза

   Оранжерея була збудована в 1895 році. А в 1890-х роках  з боку вулиці Стрийської був невеликий звіринець, де жили ведмеді, вовки, лисиці і орли. Оранжерея збереглась і донині. Тривалий час перебувала у занедбаному стані, була зачинена і не використовувалась за призначенням. У 2016 році у відремонтованій оранжереї, яка пустувала з 2006 року, було закладено  царство пальм, кактусів, фікусів, цикасів та інших яскравих заморських гостей.

   Ботанічні сади Лісотехнічного університету та університету імені І. Я. Франка поділилися зеленими фондами, передавши велику кількість найрізноманітніших саджанців. Були закуплені й інші чужоземні екземпляри. 

Тропічна краса

   Департамент містобудування Львівської міської ради придбав 169 екзотичних рослин різних видів на загальну суму 93,5 тис. грн. Всі види є досить екзотичні.

   Тут є кілька експозицій. У центральній експозиції ростуть кілька видів пальм: високорослі фінікова пальма та вашингтонія в оточенні монстер та інших дерев.  У змішаній експозиції –   смарагдовій – різні види драцен, фікусів, кипарисів, ростуть гібіскуси та деякі інші види рослин. Також тут є експозиція рослин, які здатні накопичувати воду (сукуленти).  Там можна побачити, зокрема кактуси та агави.  Також тут є лимонне дерево, інжирне, апельсинове, бананове, гранатове, динне та кавове дерева.  Доповнюють насадження трав’янисті рослини та квіти – орхідеї, плющ тощо. 

   Для утримання цих дивовижних рослин створено умови з дотриманням усіх фітосанітарних вимог. За допомогою вододиспенсерної системи зелені насадження оранжереї періодично насичуються цілющою вологою. 

   У  другій залі створено штучний фонтан і ставок, в якому мешкають рибки та черепахи. Вдячні відвідувачі традиційно залишають монетки у водоймі, щоб знову повернутися до райського куточка та для загадування бажань.

Зала із штучним фонтаном

   Оранжерея використовується не лише як виставкова зала, тут проводяться навчально-просвітницькі заняття, а також можна замовити романтичну вечерю або організувати фотосесію, але це вже за додаткову плату.

Зала тропічних і субтропічних рослин

   Серед екзотичних рослин тут можна побачити попугайчиків та насолодитись ї співом.

В оранжереї живуть співучі папуги

   На ремонт теплиці з бюджету міста було закладено кошторис у розмірі 1,05 млн гривень. Гроші виділили на відновлення системи теплозбереження та кондиціонування вологості, а також ремонт віконних конструкцій самої теплиці. 

В оранжереї є вододиспенсерно системи поливу

   Для обігріву оранжереї був придбаний котел, який працює на дровах та обігріває приміщення взимку. Тому цей справжній екзотичний рай можна відвідати навіть у холодну пору року.

Взимку  оранжерея обігрівається спеціальними котлами

   Неподалік від будівлі є питний фонтанчик, поки що без води. У 2018 році до Дня міста Львова перед оранжереєю також висадили сині та жовті квіти у формі території України.

Питний фонтанчик, поки що без води

   Тут же можна побачити інформаційний стенд, який показує найпомітніших птахів Стрийського парку (зображення птаха та назва). Тому гуляючи парком можна також вивчати птахів. Тут можна  побачити синицю велику, повзика, сойку, вільшанку, зяблика, чорного дрозда. А ще як завжди, невеликий квест для дітлахів.

Інформаційний стенд про птахів Стрийського парку

   Тут є й таємничі мешканці – дикі ссавці, які ведуть дуже потайний спосіб життя. Побачити їх можна лише зрідка, але Стрийський парк – це їхня домівка і для багатьох видів єдине місце у Львові. Тут мешкає нориця руда, миша польова, мідиця звичайна, куниця кам’яна, щур мандрівний, вивірка, лисиця мала, їжачок. Ну і як звичайно – квест для дітей.

Інформаційний стенд про таємничих мешканців парку

   Відповідно до планів Рерінга у парку висадили 40 000 дерев.

   За інформацією Михайла Ковальчука, станом на середину 1890-х на терені парку росли «червоні та яворові клени, каштани, вільхи, берези, плакучі буки, дуби, платани,  акації, липи, сосни різних видів, смереки, ялівець, тиси, модрини, американські сосни  й різні кущі». Дотепер у парку росте багато рідкісних екзотичних порід, батьківщина яких – Середземномор’я, Північна Америка, Далекий Схід, Середня Азія. Рослини вражають своєю формою крон – кулястою, плакучою, пірамідальною та забарвленням листя – золотистим, пурпуровим, вишневим, бронзовим, сріблястим.

Територія парку

   Територія дуже затишна і є чудовим відпочинком у будь-яку пору року. Влітку можна заховатись від спеки, восени милуватись красою осінніх пейзажів, взимку прогулятись «сплячим» парком, а навесні радіти пробудженню природи. Тут багато затишних алей та достатня кількість лавочок, є урни для сміття.

    Є тут і справжні велетні-старожили, які роблять парк дивовижним та загадковим.

Велетні-старожили парку

   У Стрийському парку є екоготель для комах.  Там живуть золотоочки, щипавки, бджоли, сонечка та жучки. Зараз там встановлено два будиночки. Їх виготовили працівники парку з підручних матеріалів. Всередину помістили гілочки сосни, суху траву, палички. шишки та інші елементи, які приваблюють різних комах.

   Солома або дерево приваблює золотоочок, чиї личинки живляться багатьма шкідниками: попелицею, борошнистою росою, білокрилкою, яйцями кліщів. Бамбукові палички дають притулок для одиноких бджіл, які запилюють перші квіти. Перевернуті горщики, наповнені сіном, привертають увагу щипавок. Просвердлені колоди стали притулком для багатьох корисних запилювачів,  серед яких теж бджоли. Трубчасті стебла, типу терена чи бузини, забезпечують житлом дзюрчалок і перетинчастокрилих. Невеличкі комірки закриті одна від одної привертають сонечка, які прилітають, щоб перезимувати. Каміння, галька дуже подобаються жукам-турунам.

Екоготель для комах

   За даними департаменту містобудування, у цих будинках є кілька окремих «кімнат» для різних видів комах.  Там живуть ентомофаги – комахи, які допомагатимуть боротися із шкідниками, та запилювачі, завдяки яким вдасться збільшити біорізноманіття в парку. А також самотні бджоли. Ці комахи не утворюють зграї, живуть на самоті та не жалять.

   Такі готелі є екологічним методом боротьби зі шкідниками. В міських реаліях часто зникають певні види комах з різних причин, що у свою чергу зменшує кількість видів зелені. Готелі допоможуть збалансувати асортимент рослин і поселять корисних комашок, які допоможуть і в боротьбі зі шкідниками.

   Я дуже рада, що в нашій країні створюються такі місця, адже біорізноманіття треба збільшувати, відновлювати, особливо зараз, коли в нашій країні йде війна.

Пізнавальна інформація про екоготель для комах

   Поруч з екоготелем, неподалік від оранжереї,  можна побачити у парку піаніно. Музичний інструмент подарував мешканець Львова, який полюбляє прогулянки парком.

   Одного разу один з відвідувачів парку запитав у працівників, чи не буде їм цікаво, якщо у парку поставити піаніно. Ця ідея прийшла до смаку і з нею погодились.

   За піаніно доглядають працівники парку: на вечір його зачиняють, зранку, близько 10 години – відкривають. Мета нової атракції – щоб відвідувачі парку мали можливість грати на інструменті.

   Відвідувачі парку виконують на ньому різні композиції, іноді можна почути неймовірні твори. Іноді ще й співають. Звучать переважно українські пісні. Ми теж, відвідуючи парк, почули чудову живу композицію – це був класичний музичний твір.

   Традиція «вуличних піаніно» з’явилася приблизно з кінця ХХ ст. в європейських містах. Їх ставлять посеред вулиць і площ, аби на них міг зіграти кожен бажаючий. В останні роки популярність вуличних піаніно значною мірою завдячує ініціативі британського художника Люка Джеррема, який у 2008 році встановив посеред вулиці піаніно із надписом «Play Me, I'm Yours» (у перекл. з англ. «Зіграй, я твоє»), заохочуючи таким чином мешканців та гостей міста зіграти на ньому. До 2014 року близько 1200 подібних піаніно з’явилися на вулицях 43 міст США, Європи, Австралії, а також Ханчжоу (Китай).

   В Україні «вуличне піаніно» вперше з’явилося у Львові 21 червня 2013 року з нагоди Дня Міжнародного дня Музики інструмент подарував місту музикант Маркіян Мацех.

Піаніно у парку, на якому може виконати музичний твір кожен бажаючий

   У парку встановлено пам’ятник Яну Кілінському – варшавському швецю, учаснику повстання під проводом  Тадеуша Костюшка у 1794 році. Пізніше йменований полковником мазовецької міліції. Вважається одним з найкращих монументів Львова.

   Встановили за ініціативи львівських ремісників. Зокрема 1888 року Комітет ремісників звернувся до депутата Галицького сейму та Державної ради у Відні Пьотра Гросса із проханням посприяти справі встановлення пам’ятника Яну Кілінському. Автор ескізу пам’ятника – архітектор Юліан Захарієвич (1888), а виготовили його скульптори Григорій Кузневич та  Юліан Марковський. Монумент встановили 1895 року.

   Варшавський швець, який за свою хоробрість та здібне керування загонами повстанців отримав чин полковника. Кілінський долучився до народного повстання проти Росії та Прусії під проводом Тадеуша Костюшка 1794 року та одразу проявив свій військовий хист. Під час повстання він був захоплений прусами, які передали його російській владі.

Пам’ятник Яну Кілінському 

   Після звільнення, яке повстанець перебував у Петербурзі, він знову пішов у підпілля, що призвело до повторного арешту в Росії… Після другого терміну Ян Кілінський припинив політичну боротьбу і зайнявся написанням мемуарів. Відомо, що двотомник Кілінського побачив світ аж після його смерті.

   У результаті, в 1888 році,  була створена мистецька комісія, до якої увійшли архітектори та впливові міські урядники: Юліан Захарієвич, Юліуш Гохбергер, Валевський, Яновський, Анджей Голомб і Гілле. Цього ж року члени комісії розглянули проєкт, запропонований Юліаном Захарієвичем, і доручили його виконання знаному скульптору Юліану Марковському.  Пам’ятник витесаний з брили білого каменю,  привезеного з Миколаєва. У ньому Кілінський зображений у повний зріст, одягнений у кунтуш, із мечем в одній руці та штандаром в іншій. Чотириметрова фігура мала стояти на шестиметровому п’єдесталі та бути оточеною клумбами.  Місце для пам’ятника поміж альтанок, біля ресторації звідки відкривався вигляд на «цілий парк і далі на курган (Коріес) і Стрийський гостинець». Кошти на пам’ятник збирали «ремісничі корпорації», а частину доклали з міського бюджету.

   До комітета пам’ятника, який очолив Пьотр Гросс у 1988 році, увійшли  зокрема: Едвард Мохнацький. Станіслав Нємчиновський, Глодзінський, Валіхєвич, Міхал Міхальський, Свістерський, Клоссовський, Марянський, Александрович, Шидловський, Пйонтковський та інші.

    Виготовлення пам’ятника затрималося на роки і вдалося  його завершити в 1895 році.  Встановили 18 червня 1895 року без урочистого відкриття, так би мовити, в робочому порядку.

    Роком раніше у Львові відбулася Загальна крайова виставка, яку присвятили сторіччю повстання під проводом Косцюшка. У верхній частині парку, біля виставкових павільйонів, спорудили будинок-ротонду для експонування панорами Битви під Рацлавицями, в якій Кілінський брав участь. На нижній алеї парку 1895 року встановили пам’ятник полковникові, і відтоді парк став відомим під назвою парк Кілінського.

   Монумент зберігся до сьогодні, завдяки соціальному аспекту біографії Кілінського його не демонтували радянська адміністрація Львова.

   У 2008 – 2009 році пам’ятник відреставрували за ініціативи польського Товариства опіки пам’ятниками.

   Поруч з пам’ятником є джерело зі скульптурою Котигорошка. У 2016 році тут встановили відреставровану пам’ятну таблицю Рерінгу.

   Спочатку тут був цілий комплекс скульптур, де є паща дракона, з якої ллється вода. Скульптуру зробили в 20-х – початку 30-х років ХХ ст. в стилі Арт-деко.

   За радянських часів тут зобразили казкового персонажа Котигорошка, який захищається щитом від дракона. Раніше над Котигорошком стояв олень, якого створив Ярослав Захарчишин. Хоч скульптура тварини була дуже популярною фотолокацією, проте на початку 70-х років оленя прибрали.

   Біля джерела є пам’ятна дошка присвячена Арнольду Рерінгу – «творцеві львівських парків». Табличку поставили давно – у міжвоєнний період, а можливо й  раніше, за часів Австрії. На початках вона була заштукатурена і лише згодом відновлена. У 2016 році тут встановили відреставровану пам’ятну таблицю Рерінгу.

Парк є чудовим місцем відпочинку

   Неподалік джерела протікає струмок, тому зараз прогуляємось до ще одного цікавого місця, що знаходиться у нижній частині парку. Ця частина парку по-особливому приваблива, вона поринає у глибині багаторічних височенних дерев та приваблює до себе каскадом струмків.

Каскад струмків

   Каскад струмків кілька років тому відновили, до цього він не працював 25 років. Його обладнали нічною підсвіткою, а також почистили джерело. На відновлення роботи каскаду витратили 5 тисяч гривень. Було зроблено ремонт комунікацій, підключено електричний кабель для підсвітки. Також парк почистив джерело, за рахунок чого повинно очиститись озеро. Роботи тривали півтора місяці. 

У струмках плавають качки

   Це місце також полюбили качки, які мешкають у цьому парку. Вони тут плавають, пірнають, ловлять у воді та на її поверхні якусь підживку, у вигляді різних комашок.

   Ну справжні танцюристи.

   Струмок тече як річечка, тому качки легко можуть переміщатись водоймою. Викладений з обох боків каменем, поруч є стежка.

   А ще тут є романтичний кам’яний місток, який перекинутий  через цей самий струмок. Це гарна локація для фотосесії, особливо весільної.

Романтичний місток 

   Струмок прикрашають дві скульптури – металева і бетонна.  Бетонну  скульптуру у вигляді нижньої частини жіночої фігури, яка сидить, виготовили на кераміко-скульптурній фабриці. Що це за скульптура, чому зображає лише одну частину тіла і нащо її сюди перевезли – невідомо. Скульптура хоч і огорнена таємницею, але є популярною локацією для фото.

Скульптура у вигляді нижньої частини жіночої фігури, яка сидить

   Ще одна металева скульптура біля цього ж струмка зроблена в авангардному стилі. Завдяки своїй формі, скульптура асоціюється з водою. Найімовірніше, це дипломна робота Львівської академії мистецтв або коледжу Труша. Скульптура має доволі непогану авангардну форму, стилізовану в металі як потік, що делікатно вписується в ландшафт.

0   Ліворуч на гору веде стежка, там серед високих дерев є затишний майданчик для відпочинку. Має круглу форму, викладений бруківкою та плиткою,  посередині розміщений невеликий фонтан, подібний до того, що й на озері, а навколо по колу розміщені лавочки.

   Цей парк є справжньою окрасою міста, його зеленим оазисом. Є місця, які можуть надихнути митців: художників – писати картини,  музикантів – створювати музичні твори, поетів – надихати на поезію.

   У верхній частині парку розміщені різні будівлі, туди ведуть стежки.

   Також тут є невеликий дитячий майданчик.

Дитячий майданчик

   Цікаво переглянути стару львівську пресу, де чимало згадок про Стрийський парк. Скажімо газета «Діло» від 25.07.1924 року писала:

   «Стрийський парк поділений природньо на три полоси: еротичну, ліричну і трагічну».

   А от газета «Вільна Україна», орган окупаційної радянської влади, в числі від 14.06.1940 року повідомляла таке:

   «До приходу Червоної Армії в парках Львова відпочивала польська шляхта, панство. Тепер парки належать трудящим. Парки стали найулюбленішим місцем відпочинку.  Навряд чи є багато таких міст на Україні, які б мали такі прекрасні парки, сади, як має Львів (206 га парків). Треба тільки прикласти зусилля і перетворити парки в справжні центри культури і відпочинку трудящих міста».

   Згадано про парк і в газеті «Львівські вісті» (10.06.1942 року), що видавалася за німецької окупації: «Стрийський парк – це один з найкращих парків Європи».

 Нижня частина парку

   І дійсно –  які могутні дерева – вони є справжньою окрасою парку. Багато з них ростуть тут від початку заснування парку: були маленькими саджанцями, а стали мудрими «дідуганами», адже скільки вони всього бачили на своєму віці. 

   А ця алея веде до «Романтичних руїн». Розташовані вони ліворуч головної алеї, яка сполучає нижню та верхню тераси і проводить від головного входу з боку вулиці Паркової, вище декоративного джерела.

   Дехто може подумати, що тут збереглися руїни середньовічного замку: і так,  і ні. Так, руїни дійсно є, але замку тут ніколи не було.  Руїни були створені штучно з нагоди Крайової виставки.

   Штучні «Романтичні руїни» умовного замку у Стрийському парку були запроєктовані та збудовані як невід’ємний атрибут усіх парків ХІХ ст. в знак шани романтичному стилю. Вони зводились з решток Стрийського кладовища, надгробків та матеріалів старого мосту над річкою Сорокою. Дослідження виявило два періоди в існуванні «Штучних руїн».  Перший – австрійський, був з вікнами бійницями у стінах, а під час другого – польського періоду, руїни дещо перебудували – у стіні замість бійниць зробили біфорій – аркове вікно, розділене вертикально на дві частини колоною.

    Але мені здається, що ці «Романтичні руїни» скоро зникнуть, адже вони поступово руйнуються і про них ніхто не дбає. А жаль, таке цікаве місце поступово занепадає, заростає бур’яном та перетворюється на смітник.

Штучні «Романтичні руїни» умовного замку 

    Якщо пройти далі, головною алеєю, то можна побачити ще одні руїни – зруйновані сходи. Колись угорі, на галявині, куди ведуть сходи, був акваріум  з екзотичними рибами.

Зруйновані сходи

   Трохи далі ще одні сходи, але скоро від них вже нічого не залишиться. 

Ше одні зруйновані сходи

   В цій частині парку також була канатна дорога, збудована до Галицької крайової виставки 1894 року. Виставка була величезним заходом – вона тривала майже 5 місяців і її відвідало більш як 1,5 млн осіб.

   Серед екзотів та декоративних насаджень у Стрийському парку росте й реліктова рослина – гінкго дволопатове. В палеогеновий період вона була поширена в Європі та Азії, а тепер зустрічається тільки в парках і ботанічних садах. Також тут ростуть такі незвичні рослини як хеномелес, або японська айва, японський бузок, маньчжурська аралія, сосна Веймута, червоний дуб, тюльпанове дерево, тис ягідний, клен японський, тсуга канадська, бук червоний, катальпа звичайна, коркове дерево амурське тощо.

   Також тут мешкає багато білок, які почуваються тут справжніми господарями.

 У парку багато білок

   А ще цей парк є чудовим місцем для сімейного відпочинку: зелені галявини, зручні алеї, комфортні лавочки та тиха спокійна атмосфера.

   На верхній терасі Стрийського парку розташований пам’ятник «Львів – батьківщина українського футболу», з приписом, що 14 липня 1894 року львівський «Сокіл» обіграв футбольну команду з Кракова та започаткував літопис українського футболу.

   3 липня 1999 року Виконком Федерації футболу України ухвалив історичне рішення: днем народження українського футболу визначається 14 липня 1894 року. Цього дня у Львові відбувся поєдинок між місцевою командою «Сокіл» та збірною Кракова, який господарі виграли – 1:0. У 2004 році до 110-річчя тієї короткої зустрічі у Стрийському парку відкрили пам’ятний знак «Львів – батьківщина українського футболу»,

   Ще наприкінці ХІХ ст. епідемія «копаного м’яча», як називали гру мільйонів у Галичині, перейшла кордони і захопила серця тисяч людей.

   Піонером львівського футболу став професор Едмунд Ценар (1856 – 1913), викладач Львівської вчительської Семінарії. Цей ентузіаст, член львівського «Сокола» 1891 року опублікував книгу про «Гімнастичні ігри шкільної молоді», в котрій вперше переклав з англійської на польську мову основні правила футболу.  Роком пізніше, з подорожі по Англії, привіз до Львова перший шкіряний м’яч.

   У 1894 році, у форматі Загальної виставки крайової завершилося будівництво у Львові (на території нинішнього Стрийського парку) стадіону британського стилю з футбольним полем розміром 100 х 120 м і трибунами на 7 000 місць, за іншими даними – 10 000 місць.

Пам’ятник «Львів – батьківщина українського футболу»

   Громадська прем’єра футбольного матчу врешті-решт відбулась у Львові 1894 року під час ІІ Злету польського «Сокола»: теплого суботнього дня (за даними обсерваторії Львівської політехніки 14 липня 1894 року денна температура становила +24⁰С), о 17:00 команди «Сокола» зі Львова і команда Кракова, за присутності майже десятитисячної глядацької аудиторії, розпочали футбольний поєдинок на майданчику, що знаходився на території львівського Стрийського парку.

   Матч був хаотичним… ні глядачі, ні гравці не розуміли правил гри. Футболісти знали тільки одне: м’яч необхідно переправити між двома стійками з прапорцями, що знаходились на стороні суперника. Боротьба за м’яч була завзятою. Після шести хвилин біготні Володимир Хомицький – не виключено, що перебуваючи в офсайді, забив гол.

  Невдовзі після цього першу показову гру в футбол було завершено. Футболісти уступили футбольний майданчик гімнастам, які демонстрували громадськості свої колективні вправи. Суддя Зигмунт Виробек, який походив з Кракова, і його колеги, даремно протестували.

   Авторові історичного голу на той момент було шістнадцять… Влодзімеж Михал Хомицький народився у Львові 19 квітня 1878 року. Згодом викладав фізкультуру у місцевій гімназії № 9. Одразу після Другої світової війни перебрався до Польщі. Мешкав у Хоцянові, що у Легніцькому воєводстві. Помер 12 липня 1953 року. На його могилі встановлено бронзовий обеліск із написом: «14 липня 1894 року у Львові на стадіоні «Сокола» відбувся перший офіційний матч із футболу між командами Кракова і Львова. Перший гол у цьому поєдинку, а одночасно в історії польського футболу, здобув Влодзімеж Хомицький».

  Сьогодні, пам’ятник або пам’ятний знак, як його ще називають «Львів – батьківщина українського футболу»  – це скульптурна композиція, яка являє собою п’єдестал, на якому розміщено футбольний м’яч. На м’ячі, розправивши крила, сидить скульптура сокола. Сокіл є символом спортивного товариства «Сокіл», яке організувало той перший матч. Монумент символізує місце проведення першого футбольного матчу в Україні.

   На території парку встановлені біотуалети, які дійсно працюють. 

 На території парку є біотуалети

   А ми виходимо на широку багатолюдну липову алею.

Липова алея

   На території парку можна завітати до майстерні натурального морозива «Файні льоди». Там представлена велика кількість морозива з неймовірними смаками.

   Головною метою виробників є змінити культуру споживання морозива, бажання навчити українців їсти смачно морозиво цілий рік. Вони роблять все, щоб їх морозиво стало  найулюбленішим морозивом усіх українців.  Морозиво унікальне тим, що воно має натуральний склад, є широкий вибір, використовуються сучасні технології виробництва, а також продукція має міжнародний сертифікат якості.

Майстерня натурального морозива «Файні льоди»

   Ми теж не змогли залишитись байдужими до цього морозива.

   Так співпало, що морозиво, яке ми обрали, має кольори нашого рідного українського прапора: жовтий і блакитний.

Патріотична композиція з морозива

   Поруч знаходиться дитячий майданчик.

Дитячий майданчик

   А для дорослих тут є заклад «П’яна вишня». «П’яна вишня» – це відома львівська компанія, яка наразі об’єднує 30 закладів у Львові та інших містах України, а також 16 закладів за кордоном. Тут можна посмакувати вишневою наливкою, яку подають у гарному скляному посуді, а також можна замовити морозиво, пляцки, каву та чай.

   Кафе мережі «П’яна вишня» відкрилося у сторічній ротонді Стрийського парку. Ротонду та ще два павільйони, розташованих на центральній алеї парку здали в оренду з аукціону 2022 року. Орендував Холдинг емоцій «!FEST». Ці три споруди будували як торгівельні площі для Міжнародної ярмарки 1920 – 1930-х років. 

Заклад «П’яна вишня»

   Муніципалітет виставив орендаторам умову: зробити капітальний ремонт приміщень винятково за проєктом, який замовила і затвердила адміністрація Стрийського парку за погодженням управління охорони історичного середовища. Проєкт передбачав збереження автентичного вигляду.

   Стартова ціна оренди ротонди у процесі торгів підстрибнула з 10 тисяч до 165 тисяч гривень на місяць.

   Але нещодавно з’явилося у львівських новинах публічне звернення адміністрації  Стрийського парку  про те, що один з орендарів приміщень, а саме заклад «П’яна вишня» заборгував понад мільйон гривень за оренду. За ці гроші у парку планували облаштувати інклюзивні доріжки. Якщо Холдинг емоцій «!FEST» не поверне борг, то Стрийський парк змушений буде звернутись до суду. Ось така історія.

Смачна наливка з вишні та солодкі "горішки"

   А ми йдемо до фонтану, який має казкову назву «Івасик-Телесик». Розташований він на центральній липовій алеї  Стрийського парку. Композиція відтворює атмосферу казки – маленький хлопчик міцно обіймає шию лебедя і вони удвох ніби мають ось-ось відірватись від землі. Після реконструкції фонтан заграв яскравими переливами світломузичних танців під струмені води.

   Фонтан «Івасик-Телесик» був створений 1964 року. Автор скульптури – Лаврентій Гром, а позував його син Роман Гром, якому було тоді 8 років. Зараз скульптору 76 років. Скульптурна композиція представляла собою маленького хлопчика та лебедів, на одному з яких він сидів і вони от-от мали полетіти. Тоді його робота  була влаштована таким чином, що вода розпилювалася крізь дзьоби лебедів.

   Фонтан «Івасик-Телесик» відтворює казкову атмосферу відомої однойменної казки не лише скульптурною композицією, де маленький хлопчик міцно обійняв шию лебедя і вони ось-ось відірвуться від землі і полетять додому, а й казковими танцями-переливами світла під музику, створену струмками води.

   У 2000 – 2011 роках фонтан реконструювали і зробили світломузичним. Роботи виконував місцевий архітектор Андрій Федоришин. Деякі скульптури були пошкоджені повністю, інші – потребували заміни певних частин. Лебеді виготовили ідентичними до попередніх.

Липова алея веде до фонтану «Івасик-Телесик» 

   Реставратор Роман Бордун каже, що на скульптурі було кілька шарів фарби.

   «Ми робили розчистку від попередніх шарів фарби. Тут їх було близько 3 – 4 шарів фарби в різних місцях і вони всі відрізняються один від одного. Останній шар був найскладніший, такий як гумою обтягнутий, от ми відкриваємо оригінальний бетон, щоб в подальшому можна було пофарбувати»,  – каже реставратор Роман Бордун.

   Над реставрацією скульптури працювали близько півтора місяця. Відновити її вирішили після того, як елементи фонтану пошкодили відвідувачі. Було багато недобросовісних відвідувачів, які хотіли сфотографуватись на скульптурі і від того пошкодили крило, голови лебедів були пошкоджені, а також скульптурі хлопчика була відламана рука.

   У майстерні реставратори виготовили нові деталі. Приблизно 10 років тому були зроблені неякісні відтворення ший лебедів. Вони не відповідали оригіналу, була втрачена рука. У сина автора і онука знайшли фотографії оригіналу, як він виглядав спочатку і власне по тих фотографіях відновлювали фрагменти скульптури.

   Головна скульптура зберегла свій старий вигляд, але тепер вона ніби танцює з переливами світла та музики під струмені води. Спосіб розпилення води дещо змінився, але від того фонтан не став гіршим. Вартість робіт становила близько 200 тисяч гривень. Послуги оплатив Стрийський парк. Місцеві мешканці та гості старовинного міста тепер можуть насолоджуватись красою щоденно.

Фонтан «Івасик-Телесик»

   У 1894 році верхня тераса стала місцем проведення грандіозної, як на галицькі масштаби, Крайової виставки. За підрахунками, аби повністю оглянути територію виставки, секції і відділи, палаци, павільйони, кав’ярні та цукерні тощо, потрібно було витратити тиждень часу. 7 вересня 1894 року Загальну Крайову виставку відвідав імператор Франц Йосиф І.

   До наших днів із споруд Крайової виставки «дожили» лише три: Палац мистецтв (архітектор Ф. Сковрон, скульптор А. Попель), ротонда «Рацлавицької панорами» (архітектор Людвік Рамульт) – зараз тут корпус кафедри фізичної культури Національного Університету «Львівська політехніка», та водонапірна вежа (інженер Міхал Лужецький, проєкт професора Захаревича). Проте на території є й інші будівлі, але, мабуть, збудовані значно пізніше. 

Будівлі на території парку

   У Стрийському парку є своя дитяча залізниця. Маршрут має протяжність 1200 метрів.

  Історія вузькоколійки у Стрийському парку Львова бере свій початок  з 1922 року. У той час  було запущено маршрут від залізничної станції в Персенківці до площі у Новому Тарзі, розташованої в парку. Залізниця мала довжину 1850 метрів і використовувалася для транспортування експонатів  та відвідувачів ярмарку. На своєму маршруті вона мала три станції. Паровозне депо знаходилось у Персенківці. Після Другої світової війни організація ярмарків була припинена, а залізниця призупинила свою роботу.

 У 1951 році, на базі вузькоколійної інфраструктури, що залишилася, було запущено паркову залізницю, яка отримала назву «Львівська дитяча залізниця». Внаслідок реконструкції вулиці Стрийської у 1976 році трасу вузькоколійки було скорочено і тепер її довжина становить 1200 метрів. На ньому є дві станції «Паркова» і «Сонячна. Відстань колії – 750 метрів. Час у дорозі по всьому маршруту – 5 хвилин.

   Львівська дитяча залізниця курсує з травня по вересень щонеділі та в свята, додатково з червня до кінця серпня потяги курсують також щосереди та суботи. Більшість функцій, до речі, виконують  діти та підлітки під наглядом дорослих. Це характерна риса дитячих залізниць, що працюють у країнах колишнього Східного блоку. З одного боку, таке рішення дозволяє дітям ближче познайомитися з працею залізничника, з  іншого боку, це вчить відповідальності та дає цікаве заняття на недільний вечір.

   У парку є скульптурна композиція з русалками, яку встановили в 1980-х роках за проєктом архітектора Миколи Обідняка і скульптора Ярослава Скакуна. Проте русалки були тут не завжди, у 1894 році тут був фонтан, але сьогодні він  не функціонує.

   Фонтан розміщений посеред алеї, що була утворена тут у 1894 році для Загальної Крайової виставки. Тоді фонтан мав характерну необарокову форму, що гармоніювала із виставковими будівлями зокрема Палацом мистецтв (сьогодні – спортивний корпус Львівської політехніки). В його центрі розміщувалася кам’яна ваза, з якої вода під тиском била догори вертикальними струменями на кілька метрів.

   Така масштабна площа фонтану теж була задумана не просто так. Згідно із задумами його будівничих, у водоймі мали б віддзеркалюватися навколишні павільйони. До речі, вода до фонтану подавалася від водонапірної вежі, яку ще й досі можна знайти в закутку Стрийського парку.

   Чи функціонував фонтан після виставки, достеменно невідомо. Однак на час Східних Торгів, що відбувалися в Стрийському парку в 1921 – 1939 роках фонтан пережив цікаву метаморфозу і був перетворений на клумбу. Не виключено, що даний об’єкт мав полуфункціональне використання та в різні пори року використовувався то як фонтан, то як клумба. На таку думку наштовхує той факт, що в час використання в якості клумби фонтан було всього лиш прсипано землею, а не розібрано. Навіть декоративна ваза надалі розміщувалася посередині об’єкту, проте увінчана вона була не водометом, а квітами.

Скульптурна композиція з русалками

  Фонтан відновили після Другої світової війни і він знову почав працювати за своїм призначенням.  Для цього його очистили від землі, приєднали нові водомети та налагодили водопостачання, оскільки стара водонапірна вежа уже не могла використовуватись для забезпечення фонтану водою.

   У 1980-х роках  почалась реконструкція фонтану. Замість декоративної вази було встановлено три бронзові скульптури русалок, що тримають у руках вінок. Дехто русалок ще називає німфами. Також на нову було замінено систему подачі води, а контури басейну фонтану обкладено чорними гранітними плитами.

   Але через початок кризи в СРСР  та з  подальшим його розпадом фонтан до кінця так і не було відреставровано. Не вдалось також знайти підтвердження, що фонтан після оздоблення русалками хоч раз працював. За часів незалежної України незавершеним фонтаном, звісно ніхто не переймався. Більше того, впродовж 90-х та початку 2000-х викрадалося обладнання фонтану, гранітне обличкування басейну та інші елементи, які мали хоч якусь матеріальну цінність. Від скульптури, габарити якої не дозволили провести її непомітний демонтаж, було відбито бронзові фрагменти, пошкоджено конструкцію.

   Сподіватись, що унікальний фонтан все ж таки відреставрують навіть не варто. Усі чиновники нарікають на огрядні розміри об’єкту та про нестачу коштів для його відновлення. Був проєкт, перетворити фонтан, як і в міжвоєнний період, на декоративну клумбу, аби хоч трохи приховати від львів’ян та гостей міста той сором, що є зараз. Однак, вже кілька років нічого там не робиться.

   Зараз у чаші фонтану функціонує літній майданчик кафе. А скульптури русалок, які тримають у руках вінок, додатково ще «тримають» стоси електричних проводів.

Колишній фонтан має сьогодні інше призначення

   Часом дивуєшся, яке дивне й різноманітне минуле можуть мати сьогодні навчальні корпуси львівських університетів. Це і колишні монастирі, і казарми, в’язниці та пансіонати, суди та зали парламенту. Не виключенням є теперішній корпус кафедри фізичної культури Національного Університету «Львівська політехніка». Навіть сьогодні, незважаючи на використання із спортивною метою, ця споруда все одно виглядає як справжній палац. Та це й не дивно, адже більш як століття тому її звели як «Палац мистецтв», що мав творче призначення.

   Палац мистецтв було побудовано у 1894 році на верхній терасі Стрийського парку. Хоча, якщо бути більш точним, то верхньої тераси парку як такої ще не існувало. Тоді парк зберігся з сьогоднішньою нижньою терасою, а от на місці верхньої було облаштовано алеї Крайової виставки, яка відкрилася у зазначеному році. Уся площа виставки складалась з кількох алей, біля головної з яких і розкинувся палац.

  Будівля палацу зведена у стилі неоренесансу. Над її спорудженням працювали такі знані архітектори як Григорій Пежанський та Міхал Лужецький, а безпосереднім керівником проєкту був Франциск Сковрон. Алегоричні антропоморфні скульптури в нішах на головному фасаді, що символізували собою Мистецтво і Скульптуру, були витвором Антона Попеля. Рідний брат Антона Тадеуш Попель займався художнім оформленням будівлі. Скульптури на аттику були створені Юліаном Марковським.

   На час Крайової виставки 1894 року в 15 залах палацу мистецтв експонувалося одразу три виставки: «Давні пам’ятки», «Ретроперспектива польського мистецтва (1764 – 1886)» та «Сучасне мистецтво (1887 – 1894)».

   На відміну від більшості інших палаців та павільйонів Крайової виставки, Палац мистецтв продовжував діяти і по її закінченні. Аж до початку Першої світової війни тут відбувались регулярні мистецькі виставки проведенням яких займалось товариство друзів мистецтва. На щастя, щорічно видавалися ілюстративні збірники цих виставок. Завдяки яким ми маємо унікальну можливість побачити, які ж мистецькі твори були представлені в експозиції того часу.

   В міжвоєнний період на колишній площі Крайової виставки з 1922 року діяв ярмарок Східні торги, тому Палац мистецтв стали використовувати для потреб ярмарку, і лише влітку орендували митці для проведення своїх виставок. Окрім виставок та ярмарки, палац використовувався із спортивною метою – тут знаходились криті тенісні корти. Існує версія, що саме в цей період відбувалась зміна надпису на фасаді будівлі. Первинний надпис «Artibus et litteris» («Мистецтву та науці») було замінено на «Laborem nostrum patriae» («Наша праця Батьківщині»). Цей факт є дещо суперечливим, оскільки, якщо вірити датуванню світлин, які надані в розпорядження, то другий надпис з’являється ще до Першої світової війни.

   На спорткомплекс Львівської політехніки Палац мистецтв було перетворено у 1950 – 1952 роках. Замість виставки творів мистецтва в будівлі розмістили басейн та зали для різних видів спорту. Таке призначення ця унікальна будівля зберігає і до сьогодні.

   Повертаючись знову до самого будинку Палацу мистецтв, то він ще з кількох причин є унікальним.  По-перше, це була найбільша мурована будівля у комплексі Крайової виставки. По-друге, це одна трьох споруд, що встояли до нашого часу з числа майже 150 павільйонів виставки. І тільки палац майже повністю зберіг свій зовнішній автентичний вигляд.

Палац мистецтв

   Підходимо до ще однієї будівлі, яка із уже зазначених трьох, витримала випробування часом – «Роцлавицька панорама» та ротонда, де вона експонувалася.

  Ротонда «Рацлавицької панорами» була однією з центральних павільйонів не лише за розташуванням, але й за цінністю та увагою. Для поляків ця споруда на Крайовій виставці була особливо важливою як з погляду польського патріотизму, так і всебічної  демонстрації цілісності Польщі та її регіональних і навіть міжнародних теренах, адже, присвячено її було  до 100-річчя Рацлавицької битви – перемоги у 1794 році над росіянами.

   Ідея виконання панорами належала художнику Янові Стиці, окрім нього над створенням полотна працювали такі знані художники того часу як: Войцех Коссак, Тадеуш Попель і Зигмунд Горголєвський, а також ціла група помічників: Людвік Боллер, Зигмунд Розвадовський, Теодор Аксентович, Міхал Созанський, Влодзіміж Тетмайєр, Вінцент Водзіновський та інші.

   Підготовча робота над полотном тривала у 1892 та 1893 роках, її офіційно замовила міська рада Львова. Для панорами з Бельгії привезли 10 рулонів полотна для вітрил розміром 10 х 15 м. Їх зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою Gridl з Відня. На грунтування полотна використали 750 кг фарби.

   Офіційно всі роботи над масштабною картиною закінчили 28 травня 1894 року. Створена вона на циліндричному полотні, спеціально для розміщення у циліндричній ротонді. Картину з’єднали так, щоб не було помітно швів початку і кінця полотна.  Довжина полотна вражала – 114 м, висота – 15 м. У центрі тріумфально зображений Тадеуш Костюшко.

   Спеціально для експозиції великого полотна було збудовано павільйон за проєктом архітектора Людвіка Рамульта. Усі  мулярські роботи виконав Смоленський. Залізна конструкція ротонди оздоблена неоренесансним декором та гіпсатурою. Діаметр ротонди складав 40 м, а висота 18 м.

   Конструктивно споруда представляла металевий несучий каркас із 16 опор, що в плані творили правильний шістнадцятигранник вивершений купольним дахом по металевих формах. У верхній частині даху був влаштований світловий барабан-сигнатурка із фігурним щогловим завершенням. Зовнішні стіни споруди були оздоблені декором ренесансного характеру. Несучим опорам було надано вигляду пілястрів завершених декоративними вазонами (останні втрачені ще на початку ХХ ст.), огороджувальні конструкції вкрито рустом.

   Над входом був викарбуваний напис“Raclawice”.  Позаду будівлі закінчувалась залізнична колія, яка пролягала від станції Персенківка вулицею (розібрана в 1960-х роках, її збережений фрагмент став частиною сучасної Дитячої вузькоколійної залізниці).

   Щоб оглянути батальне полотно, яке розташовувалося всередині по зовнішньому периметру будівлі, слід було піднятись від входу, що знаходився в одній із західних граней, на внутрішній оглядовий майданчик.

   8 вересня 1894 року під час відвідин Крайової виставки монументальне полотно оглянув імператор Франц Йосиф І.

   У 1917 році за ухвалою архівно-музейної комісії та постанови Гміни Львова «Рацлавицьку панораму», яка була досить пошкоджена в часі воєнних дій, передали під опіку Національної галереї.

   У 1918 році Магістрат міста доручає М. Гарасимовичу нагляд за реставраційними роботами панорами.  Проте реставрація полотна почалася аж у 1928 році. М. Гарасимович не тільки вів загальний нагляд і керівництво реставрації, але й сам займався реставраційними роботами.

  В кількох листах Адама Стики, Войцеха Коссака, Зигмунда Розвадовського звучить занепокоєння ведення реставраційних робіт, правильним підбором фарб. У листі від 25.11.1927 року Розвадовський пише до Коссака, що необхідно відчистити ціле полотно, домалювати дерева в тих місцях, де були пошкодження, зробити  деякі поправки в пейзажі, для перемалювання неба потрібно замовити 82 кг фарби. Цілу реставрацію він планує завершити до кінця червня 1928 року.

   Після того, як роботу було закінчено Магістрат міста видає розпорядження про те, щоб з фонду гміни виплатити гроші: М. Гарасимовичу – 1 тисячу злотих і З. Розвадовському – 2 тисячі злотих за високомистецьку працю по відновленню «Рацлавицької панорами».

   У 1932 році, надійшла пропозиція від польської колонії в Чикаго – організувати там показ полотна. Львівська фірма Л. Матвійовського надіслала до Магістрату лист з пропозицією зайнятися пакуванням і перевезенням полотна та розписала в 13-ти позиціях, як би це мало виглядати. В пресі здійнявся скандал – писали про те, що така мандрівка знищить полотно, один із заголовків так і звучав «13 пунктів знищення «Панорами Рацлавицької».

   Панорама зазнала великих пошкоджень під час бомбардування Львова у 1944 році. Після консервації вона була демонтована, зберігалася у скринях, розміщених у Бернардинському монастирі, допоки в 1946 році її не перевезли до Вроцлава у Польщі, де в 1985 році, після тривалої реставрації, полотно стало доступним для огляду в новому павільйоні.

   Що стосується самої ротонди. Вона теж була значно пошкоджена під час бойових дій Другої світової війни, у стані руїни простояла до кінця 1960-их років. Тоді її грунтовно відремонтували, переобладнавши у спортивний корпус Львівського політехнічного інституту. Згодом у ньому розмістилася кафедра фізичного виховання цього навчального закладу, нині – Національного університету «Львівська політехніка».

   Зміна функції, тривалий період руїни та грунтовна реконструкція споруди в середині ХХ ст. призвели до втрати нею автентичного вигляду. Різниця у числі граней (16 на початок побудови та 12 сьогодні) наводить на припущення, що оригінальну несучу конструкцію було замінено новою. Те саме стосується даху та покрівлі: якщо на довоєнних світлинах чітко простежуються кілька дахових заломів, зумовлених конструкцією, то теперішня форма даху є пологою.

  Ще одним наслідком реконструкції є повна втрата зовнішнього декору. Замість глухих простінків між опорами влаштовано світлопрозорі навісні фасади, головний вхід перенесено на північний захід, в сторону центральної алеї комплексу. Єдиним елементом, що за всіма параметрами збігається із зображеним на історичній іконографії, є даховий барабан зі шпилем.

Ротонда «Рацлавицької панорами»

   Третя будівля, що збереглася до наших днів, після будівництва до Крайової виставки – водонапірна вежа. Але ще зовсім недавно цей архітектурний шедевр перебував у  жалюгідному стані. На щастя, нещодавно почалася повна реконструкція цієї споруди, тому зараз вона перебуває у набагато кращому становищі.

   Історія цієї споруди починається ще в далекому 1894 році. Знавці історії знають наскільки цей рік був знаковим для Львова, коли місто відвідала, мабуть, така ж  кількість туристів, а можливо й більша, як під час проведення Євро-2012. А причиною цього, як ми вже знаємо, була Галицька Крайова виставка, що відбувалася у Стрийському парку.

   Водонапірну вежу було збудовано, в першу чергу, з практичних міркувань. Водопостачання виявилося поважною проблемою для дирекції виставки, адже на цій території не було природних джерел та водоймищ. Найближче джерело було розташоване в парку Залізна вода. Між тим, вода була потрібна для фонтанів, забезпечення роботи паркових котлів та виробництва штучного льоду, для напування худоби, яка експонувалась у сільськогосподарських відділах виставки, для потреб ресторанів, кав’ярень та цукерень,  для обслуговування туалетів та прибирання території, на непередбачені потреби. При цьому, сама вежа була споруджена у вигляді середньовічної башти і яскраво вписувалась в експозицію виставки. Ескіз будівлі зробив професор Юліан Захаревич. А тоді, ще маловідомий  Міхал Лужецький перетворив цей ескіз в проєкт. Реалізували цей проєкт будівничі Юзеф Балабан та Влодзімєж Подгорецький. Основними будівничими матеріалами стали камінь та цегла. Проте є легенда, що для будівництва також було використано кілька останніх пам’ятників давнього Стрийського кладовища, яке розміщувалось на території теперішнього парку імені Богдана Хмельницького. Загальна площа споруди становила 99, 58 м². Окрім того, на 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об’ємом 60 000 л, виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.

   Галицька крайова виставка не була єдиним дійством, що відбувалося в Стрийському парку. З 1822 року і до кінця 1930-х років тут відбувались, так звані, «Східні торги» – щорічні міжнародні виставки, що відбувалися з 1921 року по 1939 роки у Львові. Орієнтовані на розвиток торгівлі Польщі з іншими країнами Центральної та Східної Європи, зокрема із СРСР. Славетний львівський письменник Станіслав Лем згадує, як він у 30-х роках минулого століття на Східних торгах у Стрийському парку бавився йо-йо і куштував бульйон з кубиків «Маггі».

   Після припинення ярмарків вежа довгий час простоювала. В 1951 році стару вузькоколійку, що було споруджено колись для потреб ярмарків, частково розібрали, а частину переобладнали під нововідкриту дитячу залізницю, вагончики якого курсували попри вежу.

   Своє друге життя вежа отримала в 1976 році, коли в ній відкрили кафе, а за іншими даними – ресторан, з однойменною назвою «Вежа». Заклад вважався досить пристойним місцем і водночас романтичним. Оригінальна середньовічна стилістика будівлі  в поєднанні з озерцем та місточком над ним, було гідним місцем для романтичних вечорів.

   У 1981 році з’явився відеомагнітофон і кафе стало першим у Львові відеокафе, де постійно крутили різні не радянські ролики. Вхід в заклад став платним і коштував 3 рублі. Згодом, ціну було підвищено до 5 рублів, але в ціну тепер входив також бокал шампанського. По вечорам тут відбувались дискотеки. Один із сучасників і відвідувачів того закладу пише в своєму блозі, що в кафе показували кліпи виступів іноземних співаків, а замовити можна було лиш коктейлі або сік. Кухні та відповідних закусок там не було, тому посидіти там, щоб напитися було практично неможливо.  Ресторан був популярним серед бандитів та картярів. А також «ходили» чутки, що  по ночам для «своїх» в закладі влаштовували оргії з переглядом справжніх порнографічних фільмів і, за чутками, для інтимних зустрічей.  У вежі було 7 поверхів. На середньому поверсі були туалети, на верхньому – бар, а на інших поверхах містилися столики з телевізорами.

   Відомою є історія про директорку закладу Соню Гольденберг, яка вдавалася до значних фінансових махінацій, за які її ув’язнили.  Аферистку називали Сонькою Золотою Ручкою, Сонею Діамант. Відомо, що вона передавала діаманти своїм спільникам в аеропорту специфічним способом – через поцілунки. Згодом її впіймали на торгівлі з-під прилавка. У підсумку Соню визнали винною в обмані покупців, незаконних валютних операціях, спробі контрабанди, зловживаннях службовим становищем, спробі дати хабар і розкраданні державної власності в особливо великих розмірах. Вирок – 14 років ув’язнення з конфіскацією майна. Геть не пощастило її чоловікові Хаїму, який керував культовими тогочасними львівськими кафе з морозивом «Пінгвін» і «Сніжинка». Він кілька місяців переховувався у Львові та Грузії, а впіймали його при спробі втекти до Туреччини і засудили до розстрілу.

   З того часу будівля перебувала у занедбаному стані, як і територія навколо неї. Колись чарівне озерце перетворилося на канаву. Вікна та оригінальні вітражі повибивали. Проте, хоч і в жалюгідному стані, та все в більшій мірі внутрішній інтер’єр закладу дещо зберігся,  що дає нам уявлення про кафе тих часів.

   Зараз вежа у Стрийському парку знову ожила, уже втретє отримала нове життя. Зараз там знаходиться панорамний бар «Вежа». Тут є триметровий екран, кальян-бар, панорамний зал на висоті 481 м, а також авторська кухня та фірмові напої.

    З 2017 року вежа була визнана пам’яткою.

   У парку багато різних кам’яних скульптур.

Кам'яні скульптури

   На цьому завершується наша цікава і пізнавальна прогулянка Стрийським парком. Виходимо вже з іншого боку, з верхньої частини парку, але на зупинку йдемо ту ж саму, проте треба трохи спуститись вниз.

Ще один вхід (вихід) до парку

   Тут також можна побачити давні історичні будівлі, але більшість з них знаходиться у занедбаному стані.

І знову львівська архітектура

   Вулиця викладена давньою бруківкою і серпантином спускається до низу. 

Бруківка вздовж парку

-          А ви відвідували Стрийський парк у Львові?

-          В яку пору року ви там побували?

-          Чи вдалось побачити лебедів на озері?

-          Чи відвідували оранжерею з екзотичними рослинами?

-          Чи вдалось завітати до екоготелю?

-          А можливо виконали музичний твір на встановленому у парку піаніно?

-          Чи проїхались дитячою залізницею?

-          А можливо годували горішками білочок?

-          Поділіться своїми враженнями або цікавими історіями та фактами.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.