Львів – місто легенд, таємниць і загадок

1. 
   

   Львів – це місто, в якому мені неодноразово довелось побувати, адже дістатись  сюди дуже зручно потягом, мабуть, з будь-якого міста України. І це ще одна з причин, чому тут завжди багато туристів, звичайно після неймовірної архітектури, великої кількості храмів, незвичних музеїв, таємничих підземель, легендарних дахів, львівського сирника та ароматної кави. Скільки разів я тут не була, але довше, ніж на кілька днів, мені затриматись тут не вдавалось, але не цього разу. Цей мій відпочинок розтягнувся на цілих 8 днів. Щоб дізнатись, що мені довелось побачити та де побувати, пропоную відправитись у мандрівку разом зі мною.

   Попередні рази мені вже довелось багато, де побувати і про це ви можете дізнатись у моїх попередніх постах про Львів. Я відвідувала Високий замок, Шевченківський гай, Личаківський цвинтар, багато разів прогулювалась історичним центром міста, що занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО та зупинялась ще на деяких локаціях. Цього разу, мені захотілось глибше зануритись у це місто, дізнатись більше його легенд, таємниць і загадок. Я прогулялась деякими цікавими вуличками з розкішними віллами, відвідала найкрасивіший парк міста, торкнулась його сакральної сторони, потрапивши до багатьох храмів міста, заглибилась в історію, адже без цього ніяк, а також доторкнулась до сучасності. Крім самого Львова, мені вдалось виїхати і за межі міста та потрапити до неймовірно мальовничого містечка Жовква. Але про все за порядком.

     1. Міська ратуша і площа Ринок.

 Площа Ринок є однією з найдавніших і найцікавіших частин Львова. З часів Середньовіччя і донині вона є важливим центром міського життя. Площа виникла у ХІІІ – ХІV ст. як центральна частина «міста в мурах», розпланованого тоді згідно із засадами привілею Магдебурзького права. Забудова, що оточує площу сьогодні, формувалася протягом століть і зберігає елементи та нашарування різних стилів і епох.

 Кожен будинок на львівській площі Ринок визнаний пам’яткою архітектури національного значення в Україні. Ансамбль Львівського середмістя, який включає і площу Ринок, з 1998 року включений до Світової спадщини ЮНЕСКО, що безперечно свідчить про його цінність.

По центру площі розташована Ратуша, яка споконвіків була і є осідком міської влади. Теперішня 65-метрова споруда вже третя на цьому місці. Вона походить від 1835 року. Це один із символів міста та найвища Ратуша в Україні.

На площі Ринок можна по периметру оглянути історичні кам’яниці, палаци та  4 фонтани. Також можна піднятись на оглядовий майданчик Ратуші та оглянути старовинне місто з висоти пташиного польоту, за додаткову плату. Але, на жаль, на час війни, у цілях безпеки, піднятись на Ратушу не можна, а фонтани обмотали і закрили, щоб убезпечити пам’ятки від обстрілів російськими агресорами.

Площа Ринок – це пішохідна зона, в яку в’їзд транспорту заборонено, окрім спеціального. Трамвай № 2 – єдиний вид транспорту, який має право руху через площу Ринок і має там лише одну зупинку «Площа Ринок». Щоправда там ще можна проїхатись екскурсійним чудо-поїздом і здійснити оглядову екскурсію центральною частиною міста, за додаткову плату. Також на площі Ринок можна відвідати деякі музеї, сувенірні крамнички, кав’ярні та ресторани.

Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Міська ратуша і площа ринок».

Площа Ринок

     2. Проспект Свободи, Оперний театр та пам’ятник Тарасу Шевченку.

   Сьогодні проспект Свободи є головною вулицею Львова. З ХІІІ ст. вздовж нинішнього проспекту протікало нове русло річки Полтви та проходили західна сторона фортифікацій середмістя. Довжина вулиці становить 350 м.

   Проспект Свободи із алеєю посередині, що створює односторонній рух транспорту, починається від Національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької. В цьому театрі вже більше ста років звучать голоси всесвітньо відомих оперних співаків.  Він є одним з найкращих театрів Європи.

   Львівський національний академічний театр оперн та балету імені Соломії Крушельницької є візитівкою Львова та України. Його можна побачити на національній валюті, на 20-ти гривневій купюрі.  Будівлю часто порівнюють із найкрасивішими спорудами світу. Враховуючи багатство оздоблення та декорацій театру, це виправдано. Перед театром розміщений фонтан. Тут завжди збирається багато людей. Це новий фонтан, сучасний.

У центрі проспекту стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку. Від фігури Кобзаря виростає стела у вигляді хвилі, прикрашена рельєфними зображеннями оспіваних Шевченком героїв української історії. Композицію стели увінчує Матір Божа Оранта – хранителька України.  Зворотна  сторона стели присвячена подіям та героям пошевченкової історії України.

Закінчується проспект Свободи площею Міцкевича. Колись тут сходилися дві притоки річки Полтви. Посередині – постать Діви Марії. Мармурову статую встановлено коштом графині Северини Бадені в 1861 році, на нинішнє місце перенесено в 1904 році, відновлено в 1997 році. В 1905 році встановлено пам’ятник Адаму Міцкевичу – польському поетичному світочу.  На площі також розташована історична будівля готелю «Жорж». На проспекті Свободи  також можна відвідати Національний музей та Львівський музей етнографії та художнього промислу НАН України, дах будівлі якого прикрашає львівська статуя Свободи. Також тут є багато цікавих кам’яниць та можна прогулятись затишною зеленою алеєю в оточенні високих багаторічних дерев або просто посидіти у їхньому затінку послухати музик, яких завжди тут можна почути.

Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Проспект Свободи».

Львівський національний академічний театр оперн та балету імені С. Крушельницької 

     3. Храми Львова

   Від місцевих часто можна почути, що Львів – це «місто  100 церков», і недарма його так називають.

   Церкви Львова віддзеркалюють складну конфесійну структуру цього релігійного центру всеукраїнського значення.

   Більшість жителів міста є католиками грецького та римського обрядів (Українська греко-католицька та Римо-католицька церква). Частина населення є православними. У Львові є також Вірменська апостольська церква, баптисти, п’ятидесятники, адвентисти, євангелісти. Тут знаходиться центр управління Римо-католицької церкви в Україні, громади мусульман (Духовне управління мусульман України, Духовне управління мусульман Криму, Хізб ут-Тахрір) та юдеїв.

   У місті діє Український католицький університет, Львівська православна богословська академія ПЦУ, Львівська Богословська Семінарія та Українська Баптистська Теологічна Семінарія (УБТС).

   Станом на початок 2009 року у місті налічувалося 99 християнських храмів ще 11 храмів споруджується.

   Заборонена діяльність УПЦ МП, що є частиною РПЦ.

   Пропоную вашій увазі знайомство з найстарішими і найвідомішими храмами міста, які справляють враження своєю красою, величністю, історією та за час свого існування стали справді культовими.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Львів – місто тисячі церков».

•  Церква святих Ольги і Єлизавети.

    Церква святих Ольги та Єлизавети (раніше Костел святої Ельжбети) – неоготичний храм, збудований в пам'ять про відому імператрицю Єлизавету Баварську, відому як Сісі, дружину цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа І.

   Храм є одним із наймолодших святинь міста і є найвищою спорудою Львова (88 м).  Західний фасад храму із трьома порталами увінчує чудова розета і монументальне «Розп’яття з Пристоячими». Фасад храму  святих Ольги і Єлизавети оздоблюють дві симетрично розміщені вежі з високими шпилями, увінчаними хрестами.  Трохи північніше – вежа, вища від них. Тривежний храм Львова з гострими шпилями і романськими мотивами вирізняється своїм обсягом. Вмістимість храму є однією з найбільших у місті.

   Будівництво здійснювалося під керівництвом інженера К. Ріхтмана на пожертви вірян із залізничної околиці. Допомагав фінансово австрійський уряд. Освячення храму святих Ольги та Єлизавети відбулося восени 1911 року, але оформлення інтер’єру ще продовжувалося довго. Скульптурне оформлення храму очолив видатний український архітектор Петро Війтович.

   Вражає своєю величчю та красою, а ще він є першим храмом, який бачать туристи приїжджаючи до Львова, адже знаходиться недалеко від залізничного вокзалу.

   З 2014 року для відвідувачів відкритий підйом на одну з веж, де можна опинитись на оглядовому майданчику, звідки відкривається вид на центральну частину міста, Привокзальну площу, залізничний вокзал. Вхід з лівого боку від головного входу. Проте на час війни, у цілях безпеки, підйом на вежу зачинений.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Церква святих Ольги і Єлизавети у Львові».

Церква святих Ольги і Єлизавети 

• Домініканський собор.

    Домініканський собор (Церква Пресвятої Євхаристії, костел Божого тіла і монастир домініканців) – греко-католицька церква у центральній частині Львова, занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. Домініканський  костел – один з кращих зразків архітектури бароко, один з найкрасивіших у місті.

   Спорудили собор ще у 1749 році, на кошти відомих шляхтичів Юзефа та Миколи Потоцьких, за проєктом генерала артилерії та фортифікатора Яна де Вітте. Монументальності фасаду надають масивні парні колони, що прикрашають центральний вхід. Фасад увінчаний розірваним фронтоном з бароковими волютами та прикрашений статуями святих, виконаними скульптором Себастьяном Фесінгером.

   Внутрішнє оздоблення храму вражає своєю пишністю та елегантністю. Стіни декоровані колонами, балконами, балюстрадами з золотою ліпниною. Під куполом розміщено 18 дерев’яних позолочених скульптур домініканських святих. Головний вівтар прикрашений  чотирма фігурами апостолів.

   У соборі зберігаються цінні твори мистецтва, зокрема алебастрові надгробні плити ХVІ – ХVІ ст., серед  них алебастрова статуя Богородиці.

   Під храмом простяглися найдовші підземелля у Львові, у яких зараз проводять екскурсії. За деякими версіями – це можуть бути залишками палацу князя Лева.

   Якщо ви відвідаєте собор, то  вас неодмінно вразить його зовнішнє та внутрішнє оздоблення. Величні статуї, розкішні ікони та високі мармурові колони створюють неймовірний ансамбль, який викликає захват у кожного, хто його побачить.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Домініканський собор у Львові».

Домініканський собор

• Латинський кафедральний собор.

   Архикафедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський кафедральний собор, або Катедра – католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви. Пам’ятка сакральної архітектури ХІV – ХVІІІ ст.

   Це чи не єдина вціліла готична пам’ятка архітектури стародавнього Львова, яка збереглася після пожежі 1527 року. Храм споруджено на місці, де за княжих часів стояла православна  церква Успіння Пресвятої Богородиці. Перший камінь у фундаменти закладено в 1360 році.

   Будувався Латинський катедральний собор понад 100 років, починаючи з середини ХІV ст.. Будівництво великої споруди йшло повільно і з великими перервами. За первісним проєктом у собору повинно було бути дві вежі – одну завершили наприкінці ХІV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. До Латинської катедри прибудовано кілька каплиць, на стіні вівтарної частини знаходиться копія ікони Матері Божої Ласкавої (захисниці міста від ворогів), надгробна плита сім’ї Шольц-Вольфовичів та турецькі ядра, які влучали в собор під час польсько-турецької війни, і дивом не розірвались.

   Латинський катедральний собор є частиною об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Львів – ансамбль історичного центру».

Латинський кафедральний собор

• Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Борогодиці.

   Вірменську церкву збудовано у другій половині ХІV ст. (1363 – 1370 роки) майстром Дорінгом. Протягом століть вона була громадським і релігійним центром вірменської колонії у Львові. У 1367 році церква стала соборною.

   Навколо церкви склався один з найцікавіших ансамблів, до якого ввійшла дзвіниця (1571 рік, архітектор Петро Красовський), палац архієпископа (ХVІІІ ст.), вірменський банк (ХVІІ ст.), монастир бенедиктинок (1682 рік), пам’ятна колона з постаттю святого Христофора, дерев’яний вівтар з композицією «Голгофа» (ХVІІІ ст.), огорожі з брамами (ХVІІ - ХІХ ст.).

   Храм збудований з ламаного каменю і обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтора метри. Унікальною є конструкція купола – він  спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків.

   Особливим є південний дворик, розташований  між вулицею і собором; аркада з колонадою ХV ст. видає європейські архітектурні традиції. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – це надгробні плити, найстарішим з яких є 600 років, перенесені сюди з кладовищ інших вірменських храмів і монастирів, яких вже декілька століть не існує у Львові.

   Після Другої світової війни ансамбль Вірменської церкви використовували не для духовних потреб вірян. На стінах храму збереглися фрески пізнішого часу, а також барельєфи духовних осіб.  Церковне приміщення перетворилося на сховище музейних старожитностей.  У 90-х роках ХХ ст.  віруючі вірмени Львова відродили Вірменську Апостольську церкву.

   Львівський вірменський ансамбль є частиною об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Львів – ансамбль історичного центру».

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Ансамбль Вірменського собору у Львові».

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Борогодиці

• Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла.

   Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, відомий у Львові як єзуїтський костел, збудований у стилі раннього бароко на початку ХVІІ ст. Храм є взірцем римської святині Іль-Джезу та вважається однією з найбільш культових споруд Львова.

   До Львова єзуїти прибули 1584 року, а вже 1590 року постав перший дерев’яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська фіртка. Роботи над спорудженням існуючого храму святих апостолів Петра і Павла розпочались в 1610 році. В період 1618 – 1621 років керував будівництвом архітектор Єзуїтського чину Джакомо Бріано.

   1624 року освятили першу бічну каплицю святого Бенедикта. 1630 року храм був завершений і освячений Львівським архієпископом Яном Анджеєм Прухніцьким. У результаті будівництва довжина святині становила – 41 м, ширина – 22,5 м, висота – 26 м.

   1702 року за проєктом Мартина Годного була зведена вежа-дзвіниця, яка стала найвищою вежею Львова (близько 100 метрів), на якій 1754 року встановили годинник. Після ліквідації Чину Єзуїтів 1773 року храм почав виконувати функції військового гарнізонного храму.

   Значних ушкоджень храм зазнав також під час двох світових воєн. 4 червня 1946 року монахи-єзуїти були змушені залишити Львів, забравши з собою найцінніші речі, зокрема короновану ікону Пресвятої Богородиці. З цього моменту починається нова сторінка історії храму: на довгі 65 років його двері зачинились, у ньому запанувала тиша…

   У день 20-ї річниці Збройних Сил України, 6 грудня, у Львові відбулася знакова для міста та держави подія – урочисте відкриття і освячення першого гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.

   У храмі відбуваються богослужіння та звучать молитви. З нагоди церковних чи військових свят відбуваються урочисті заходи у яких, окрім прихожан святині, також беруть участь військовослужбовці, працівники Збройних Сил України, офіцери, курсанти та солдати строкової служби.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павлау Львові».

Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла

• Храм святого Андрія (костел і монастир бернардинів).

   На місці сучасної споруди дерев’яний монастир було збудовано у ХV ст. Згадка про перший дерев’яний бернардинський костел знайдена від 1460 року. Гроші на початок будівництва пожертвував львівський староста Анджей Одровонж. Було виділено земельну ділянку біля Галицької брами, споруджено невеликий дерев’яний монастир з каплицею святого Андрія. 1464 року після чуми міщани спалили дерев’яний монастир з каплицею, а вже 1465 року Анджей Одровонж виділив кошти на спорудження значно більших дерев’яних костелу та монастиря.

   Сучасний монастирський комплекс почали споруджувати ще на початку ХVІІ ст. за задумом ченця Бернарда Авелідеса і за проєктом архітектора-італійця Паоло Домінічі. А роботами керували архітектори Павло Римлянин та Амвросій Прихильний, пізніше – Андрій Бемер. У 1630 році було завершено всі будівельні та оздоблювальні роботи.

   Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозванного передано Українській Греко-Католицькій Церкві. Храм обслуговують священики Василіянського Чину.

   Комплекс зведений у стилі італійсько-голландського маньєризму з елементами пізнього ренесансу та бароко. Він вирізняється розкішним декором, великою кількістю скульптур та фресковим розписом стін.

   Костел і монастир Бернардинів у Львові є не лише архітектурною перлиною, а й важливим свідком багатої історії міста, його релігійного та оборонного минулого. На подвір’ї храму над криницею стоїть ротонда на честь Яна з Дуклі – монаха-бернардинця, який вважався захисником польського Львова від облог.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Храм святого Андрія (костел і монастир бернардинів) у Львові».

Храм святого Андрія 

• Собор святого Юра.

   Собор святого Юра – найпривабливіший храм Львова. Архикафедральний собор святого Юра – собор Галицької митрополії УГКЦ, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744 – 1762 р.). Вважається головною святинею українських греко-католиків.

   Собор побудований за проєктом Б. Меретина, прикрашений монументальною скульптурою видатного скульптора Іоанна Пінзеля. Фасад увінчує фігура святого Юрія Змієборця – покровителя не тільки собору, але й міста Львова.

   Перші печери ченців-схимників та дерев’яний монастир з’явилися тут ще в кінці ХІІІ ст. Одна з легенд твердить, що в товщі гори, на якій згодом збудували монастир і церкву, була печера, де жив страхітливий дракон. Постарівши, дракон перестав показуватися людям на очі, але нагадував про своє існування важким диханням, яке було чутно з печери. У середині ХVІІІ ст.  митрополит Лев Шептицький наказав замурувати печеру, в якій нібито ховався потвора. Згідно з іншою версією цієї ж легенди, страховисько вбив ще в кінці ХІІІ ст.  князь Лев Данилович, через що на горі й було збудовано храм, і присвячений святому переможцеві дракона.

   Перша дерев’яна церква, за легендою, у цьому місці згоріла 1340 року. Уже наступного року львів’яни збудували новий кам’яний храм. Зважаючи на те, що храм споруджували на значній віддалі від укріпленого середмістя, церкві надали деяких рис фортифікації. Тоді ж у 1341 році майстер Яків Скора відлив дзвін «Дмитро». Найстаріший збережений в Україні дзвін скликає на молитву вірних і сьогодні.

  Теперішня споруда собору святого Юра була збудована у ХVІІІ ст. за проєктом австрійського архітектора Бернарда Меретина у стилі бароко.

   Собор святого Юра є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Собор святого Юра у Львові».

Собор святого Юра

• Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа (Преображенська церква).

   Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа або ж більш відома як Преображенська церква постала на місці костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, який був зруйнований артилерійським обстрілом та пожежею у 1848 році.

   У 1850 році архітектор А. Фрех запропонував проєкт майбутнього храму, який, однак, не вдалося втілити. Натомість у 1874 році Сильвестр Гавришкевич розробив інший проєкт святині, який втілювали впродовж двадцяти років (1878 – 1898 р.). Для вірян Преображенська церква відкрила двері у 1906 році, коли й була освяченою. Слід звернути увагу, що у 1923 році у цій святині вперше на західноукраїнських землях відбулася Божественна Літургія літературною українською мовою.

   Загалом Преображенська церква у Львові зведена у архітектурному стилі неокласицизму з елементами бароко. Внутрішнє оздоблення церкви виконали талановиті митці, зокрема, Л. Марконі, Т. Попель (іконостас), Т. Копистинський та К. Устиянович (малярські композиції) та інші.

   В найновішій історії Львова церква відома тим, що була першим храмом, який повернула собі у власність Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) в 1989 році.

Преображенська церква

• Успенська церква

Успенська (Волоська) (Ставропігійна Церква Успіння Пресвятої Богородиці) – храм, збудований у 1591 – 1629 роках за планом Павла Римлянина, за участю Войцеха Капіноса і Амвросія Прихильного, на замовлення Львівського братства. Сьогодні знаходиться під юрисдикцією Української автокефальної православної церкви. Успенська церква була збудована на кошти Львівського Успенського братства – релігійної організації православних українців, яка була ставропігійною й підпорядковувалася Антіохійському патріархату. Братство було останнім оплотом православ’я у Львові, тому мусило мати свою церкву. Будівництво її розпочалося у 1591 році на місці згорілої у 1571 році. Попередній храм був збудований на кошти господаря православної  Молдови Олександра Лепушняну, а Молдову у Львові в той час ототожнювали з Румунією (Волохією, теж православною), тому й почали називати церкву Волоською. Назва перейшла й до нової церкви, зведеної протягом 1591 – 1629 роках у стилі ренесансу за проєктами архітектора Павла Римлянина, Войтіха Капіноса та Амброзія Прихильного.

Дзвіниця Успенської церкви була збудована у 1572 – 1578 роках за проєктом італійсько-львівського архітектора Петра Барбона. Кошти на будівництво виділив багатий львівський купець, грек за походженням, Костянтин Корнякт. Тому і нині дзвіницю частіше називають вежею Корнякта.

У церкві знаходиться зображення російського двоглавого орла, оскільки жертводавцем на потреби церкви був претендент на російський трон Лжедмитрій. Інтер’єр Успенської церкви прикрашений живописом ХVІІ – ХVІІІ ст., тут знаходиться іконостас 1773 року, на вікнах – вітражі П. Холодного (1920 і 1930 роки). Каплиця Трьох Святителів, сполучена з Успенською церквою в середині ХІХ ст

Успенська церква

• Церква святого Архистратига Михайла.

   На одному з мальовничих пагорбів Львова біля Порохової вежі височить храм Архистратига Михайла, до якого ведуть  круті сходи високо вгору. Церква святого Михайла зведена як костел чернечого ордену кармелітів босих.  Його посвячення пов’язане з Архистратигом Михайлом, святим покровителем України-Руси та хоронителем Гробу Господнього.

   Цей храм починає свою давню історію з 1633 року, коли ченцям ордену кармелітів босих вдалось одержати від міської влади пагорб для будівництва свого храму. Саму святиню розпочали зводити у 1634 році під егідою архітектора італійського походження Яна Покоровича. План храму передбачає вигляд правильного прямокутника, поділеного на три  нави. Перекриття центральної нави циліндричне, а бічних – хрестовидне. Згодом, після передачі храму кармелітам-черевичникам, у храмі були добудовані дві вежі, які надали церкві її сучасного вигляду. Розписи храму були виконані італійським малярем Дж. Педретті та його учнем Б. Мазуркевичем (1731 – 1732 роки). У храмі знаходиться унікальний мармуровий вівтар ХVІІ ст.  у формі малої святині.

Храм святого Михайла входив до лінії фортифікаційної оборони міста Львова. Святиня вистояла під час турецької облоги 1672 року, однак вже в 1704 році храм був захоплений шведами. У ХІХ ст. його двічі перебудовували. Найбільш оригінальною частиною інтер’єру є пресвітерій, на якому розміщений вівтар, виготовлений з рожевого і чорного мармуру у формі малої святині (тампетта).

   В часи панування радянської влади монастир та храм закрили, розмістивши тут склад для цукерні. В колишніх келіях влаштували гуртожитки. З часом, в 1979 році, храм передали Львівському історико-архітектурному заповіднику.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Церква святого Архистратига Михайла у Львові».

Церква святого Архистратига Михайла.

• Храм святого Івана Хрестителя.

   За княжих часів у середині ХІІІ ст.  біля підніжжя гори, яка сьогодні має назву Княжої або Замкової, поблизу якої згодом виник Старий Ринок, закладено дерев’яний храм православного чернечого ордену василіан, присвячений Іванові Хрестителю. Коли князь Лев, син Данила, одружився з угорською дочкою короля Бели ІV Констанцією, цей храм передали ченцям, що прибули з нею. Отже, церква, яка стояла на місці храму святого Івана Хрестителя – одна з перших православних святинь Львова.

   1371 року на місці дерев’яного побудований кам’яний храм Львова у романському стилі з однією навою, двома притворами (крите передсіння при вході). Тривалий час храм був занедбаний, багато реліквій старожитності пропало. До знищення храму святого Івана Хрестителя спричинилася пожежа 1799 року у Львові.

   Генеральна реконструкція відбулася у 1886 – 1888 роках, під час якої архітектор Юліан Захаревич (основоположник львівської архітектурної школи кінця ХІХ – початку ХХ ст.) перебудував храм прикрасивши неороманським декором. Ця перебудова дуже змінила первісний вигляд від старовини мало що лишилося.

   Тепер у колишньому храмі святого Івана Хрестителя міститься Музей пам’яток стародавнього Львова. Надзвичайно цікавим у експозиції є пластичний макет давнього Львова, який відтворює його первісний вигляд.

   Особливу увагу відвідувачів музею привертають фрагменти стінопису церкви, що виявили під час реставрації між ХІІІ – ХVІ ст. Крім того, раніше в музеї зберігалася відома ікона Львівської Пресвятої Богородиці Одигітрії, згодом передана на зберігання до Палацу Потоцьких у Львові.

   У 2010 році церква отримала у подарунок від львівських підприємців три нові дзвони – іменні, з підписами спеціально для церкви Івана Хрестителя. Нові мажорні дзвони (Фа, ля, до) було замовлено у Польщі на ливарні Кавінських і встановлено у церкві до Великодня. Дзвіниця стояла без дзвонів понад 70 років – попередні пропали у 1939 році, під час окупації Львова радянськими військами.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Храм святого Івана Хрестителя у Львові».

Храм святого Івана Хрестителя

• Церква святого Миколая.

   Церква святого Миколая – найстаріша церква Львова.

   Неподалік підніжжя гори Будильниці (так за княжих часів називали Замкову гору або Княжу гору) разом із першими поселеннями наші предки звели з білого тесаного каменю і храм господній. Зараз ми його знаємо як церкву святого Миколая, один з перших храмів у місті. Літописці згадують її ще 1292 року, археологи вбачають у її фундаментах одну з найдавніших будівель поселення, споруджену за зразком візантійського зодчества. Хрестокупольний храм зі сходу завершувався апсидою.

   Парафіяни пережили грізні часи татарського лихоліття у Львові, напади недоброзичливих сусідів, їм часто дошкуляли пожежі у Львові, пошесті, повені. Сліди укріплень того часу не збереглися, але з літопису, який дійшов до наших днів, відомо, що у дворі біля церкви була князівська скарбниця.  Звідти, у 1340 -х роках нападники вже з іншої сторони на чолі з королем сусідньої держави взяли списи та мечі проти захисників Галицького князівства, зруйнували  замок і вкрали дві золоті корони, прикрашений діамантами престол, коштовні хрести, князівський плащ та інші цінності.

   Як пам’ятка архітектури церква святого Миколая цінна тим, що невідомий архітектор надав їй згідно з православним обрядом архітектурної форми грецького рівнораменного хреста. Цим вона нагадує православні храми у південних країнах. На жаль, у теперішньому стані церква святого Миколая зберегла лише фрагменти стін первісної будівлі. З колишніх фресок і прикрас у інтер’єрі майже нічого не збереглося, але є тут реліквії, якими церква святого Миколая славнозвісна.

   Перебуваючи у Львові, антіохійський Патріарх Йохасим подарував храмові частку мощів cвятого Миколая Чудотворця. Святий на іконі зображений у ризах візантійського взору на золоченому тлі. У храмі є також ікона святого Теодора Тиронського з колишньої церкви святого Теодора, яка стояла поблизу церкви святого Миколая. Ікона святого Теодора Тиронського є у Львові пам’яткою про знищені тут храми.

   Храму довелось пережити бурхливі часи, вистояти понад сім століть, пройшовши шлях від Греко-Католицької Церкви і дочекавшись права служити вірним в Українській Автокефальній Православній Церкві, за яку ще у грудні 1989 року одностайно висловилися священики і миряни Львова.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Церква святого Миколая у Львові».

Церква святого Миколая

• Храм святого Онуфрія.

   За переказами, храм святого Онуфрія і його монастирські приміщення існував ще за часів князя Лева. Первісного вигляду ні церква, ні монастир не зберегли. Крім самого храму, до комплексу архітектурної пам’ятки у Львові входять монастир, дзвіниця, огорожа. Відомо, що князь Лев віддав у опіку ченцям-василіанам ікону Пресвятої Богородиці. Згодом, 1463 року монастир обновив і роздобув для нього королівські привілеї Степан Дропан (першодрукар в Україні, 1460 року подарував монастирю святого Онуфрія свою друкарню). У будівництві комплексу допомагав князь Костянтин Острозький.

   1690 року дерев’яну огорожу монастиря замінили муром зі стільницями. До ХІХ ст. існував монастирський цвинтар. На його місці нині сад. А сам храм святого Онуфрія побудований 1550 року. До великої церкви 1820 року добудовано пресвітерій, дві захристії, під час реконструкції 1902 року добудовано каплицю. Після всіх обновлень в інтер’єрі церкви святого Онуфрія мало що залишилось. До половини ХVІІ ст. монастир був дерев’яний. Для оборони на випадок облоги збудована дзвіниця. До неї є перехід з вулиці. Монастир святого Онуфрія перебував під патронатом братства церкви Успіння Пресвятої Богородиці. В ньому містилися шпиталь, бібліотека, архів, музей. Тут надрукована перша в Україні книга «Апостол». За проєктом «генія модерної архітектури в Україні», архітектора І. Левинського. 1905 року була збудована огорожа. За тоталітарного режиму храм використовували не за призначенням: у ньому містилася експозиція Львівської картинної галереї, присвячена українському книгодрукуванню. З часу відновлення української державності діяльність храму і монастиря святого Онуфрія відновлена. Храм обслуговують отці-василіяни Української Греко-Католицької Церкви.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Храм і монастир святого Онуфрія у Львові».

Храм святого Онуфрія

• Церква святої Софії – Премудрості Божої

   Церква святої Софії – Премудрості Божої – греко-католицький храм. Храм є унікальним не тільки для Львова, а й для України – в одній будівлі на різних ярусах існує три храми: наземний рівень – церква  Софії – Премудрості Божої, на нижньому – ще два: храм святого Климентія Папи Римського та церква Гробу Господнього. Церква Гробу Господнього – це відображення І століття, місце більше для приватної молитви. Храм святого Климентія Папи Римського відображає ІІІ – ІV ст.  – часи, коли християнство ще не було розділене. Це відкриває великі екуменічні можливості. Храм святого Климентія Папи Римського має стати місцем формації, дискусій, зустрічей та спілкування. На верхньому ярусі власне храм Софії – Премудрості Божої.

   Щодо назви церкви Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав сказав під час освячення храму: «Якщо хтось думає, що цією мудрістю є наша з вами здатність бути мудрими, він помиляється. Якщо хтось думає, що цією мудрістю є накопичене людьми знання, він помиляється. Якщо хтось думає, що мудрістю є здатність людини бути мудрою, великою, успішною, модерною, знаючою, він помиляється. Бо якщо б ми поклонялися усім цим речам, ми би були з вами ідолопоклонниками. Ця мудрість, на честь якої збудований цей храм, є мудрістю Божественною. Тому ми так підкреслюємо – цей храм святої Софії – Премудрості Божої».

 Церква святої Софії – Премудрості Божої

• Храм святої Марії Магдалини.

   Спочатку у Львові було побудовано дерев’яний храм, при якому був монастир домініканців. У першій половині ХVІІ ст. споруджено мурований храм у бароковому стилі за проєктом архітектора В. Келара та М. Годного. У другій половині ХVІІ ст. від фронту добудовано середню частину храму – обширнішу і вищу. З двома вежами за проєктом архітектора М. Урбаника (керував будівництвом нового костелу домініканців, брав участь у забудові вірменського кварталу разом з монастирем вірменських бенедиктинок. На фасаді храму Марії Магдалини встановлено фігури святих Домініка і Яцка роботи С. Фесінгера у стилі рококо.  Архітектурне вирішення загалом являє собою характерний зв'язок львівського раннього бароко. 1786 року австрійська влада храм Марії Магдалини ліквідувала, він став парафіяльним. У приміщенні монастиря якийсь час була жіноча тюрма, у пресвітерії містилася в’язнична капличка. 1870 року на вежах були закладені нові шоломи. Згодом перед храмом було збудовано нові сходи, відновлено вівтар у інтер’єрі. У 20-х роках ХХ ст. у храмі Марії Магдалини було реставравано інтер’єр.

   З 1932 року в приміщенні храму Марії Магдалини було встановлено орган чеської фірми «Rieger-Kloss», досі найбільший на території України. На початку 60-х років ХХ ст. у храмі навіть була спортивна зала. Із 70-х років у приміщенні храму – концертна зала з органом. З 1998 року храм належить також римо-католицької єпархії.

Храм святої Марії Магдалини (органний зал)

• Церква святого Климентія Папи.

  Церква святого Климентія Папи – греко-католицький храм у Львові. Колишній костел і монастир кармеліток босих.

  Весь монастирський комплекс збудований у 1893 – 1895 роках архітектором Іваном Левинським за проєктом Франца Штатца для чернечого ордену кармеліток босих. І. Левинським проєкт неоготичного костелу було доопрацьовано (пристосовано до умов ділянки). 1895 року Юліан Захаревич виконав проєкт головного і двох бічних вівтарів у неоготичному стилі. Скульптори Антон Попель в Тадеуш Сокульський реалізували його протягом 1895 – 1898 років.

   1939 року радянська влада розмістила тут відділ НКВС, за німецької окупації – Гестапо. 1943 року на терені монастирського саду та цвинтаря окупанти розстріляли італійських військовополонених, яких було інтерновано після капітуляції Італії та відмови італійців воювати на боці Німеччини.

   Від закінчення війни, й до 1952 року, у будівлях монастиря розміщувався охоронний полк НКВС-МВС. Згодом охоронний полк було перебазовано на південні околиці Львова, а колишній монастирський комплекс надійшов у розпорядження міської АТС. У 1960 роках під час ремонтно-будівельних робіт тут знаходили рештки репресованих.

   Починаючи з 1996 року громада церкви святого Климентія боролася за повернення храму і використання його для богослужінь. Рішенням від 29 вересня 2011 року  депутати Львівської міської ради передали храм із комунальної власності у власність громади.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Церква святого Климентія Папи у Львові».

Церква святого Климентія Папи 

• Церква Матері Божої Неустанної помочі (костел Марії Сніжної).

  Найдавніший парафіяльний костел Марії Сніжної у Львові заснували у ХІV ст.  німецькі колоністи. Храм являє собою однонавову споруду, збудовану з цегли у поєднанні з білим каменем на пагорбі при Волинському шляху. Деякі дослідники вважають, що цегляно-кам’яна новобудова латинського храму у Львові зведена на місці дерев’яної церкви.

   Стіни до двох метрів, дещо приземлені пропорції, скромність декору – усі ці риси нагадують про те, що перед нами будівля з ознаками романської архітектури, яка була дуже поширена у Центральній Європі. Німецькі міщани серед львівських латинників протягом перших двох століть домінували. Колонія сілезців у Львові мала самоврядування із «магдебурзьким правом».

  У другій половині ХVІІІ ст. латинський архиєпископ Сіраковський, створюючи у своїй митрополичій столиці третю колегію після станиславівської та жовківської, обрав костел Марії Сніжної її осідком у Львові. Центр парафії був перенесений до катедрального костелу Успіння Пресвятої Богородиці. Після запровадження касати костел Марії Сніжної знову повернувся до статусу парафіяльного.

   На зламі ХІХ – ХХ ст.  будівлю костелу почали реставрувати у неороманському дусі за проєктом Юліана Захаревича.

  Стіни розписані сценами з марійської тематики, виготовлено вітражі. Епізоди із життя Богородиці відображені в рококовій скульптурі, були встановлені перед святинею.

  «Стильова» реставрація з кінця ХІХ ст. надала будівлі своєрідних рис, притаманних львівській монументальній архітектурі ХІІІ – початку ХІV ст., що відрізняють її від архітектури інших регіонів Русі, в якій переважала традиційна хрестокупоольна система. У часи більшовицького режиму приміщення храму Марії Сніжної використовували під склади, десять років тому в ньому був Львівський музей історії фотографії. Із виходом УГКЦ з підпілля тут після реставрації приміщення розмістився храм Матері Божої Неустанної Помочі.  Облуговують його отці редемптористи.

Церква Матері Божої Неустанної помочі (костел Марії Сніжної)

     4. Стрийський парк. 

   Стрийський парк (Парк Кілінського) – один із найстаріших та найгарніших  парків Львова, пам’ятка садово-паркового мистецтва національного значення. Розташований у місцевості Софіївка Галицького району. Вважався найгарнішим парком міжвоєнної Польщі.

   Парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

   Перебуває в обслуговуванні Природоохоронної рекреаційної установи парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Стрийський парк».

   Парк входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони. Парк є природоохоронним рекреаційним об’єктом.

   Створений у 1880 – 1890 роках під керівництвом архітектора А. Рерінга в ландшафтному стилі, складається з трьох ландшафтних зон: зони нижніх партерів (по дну балки), лісопаркової зони (схили балки) і верхньої тераси. У парку створено каскад водоймищ, ставок з лебедями, оранжерея з тропічними рослинами, грабові і липові алеї, альпінарій та різні архітектурні форми. Парк є взірцем садово-паркового мистецтва.

   У Стрийському парку налічується біля 150 порід місцевих і екзотичних дерев та чагарників.

   Розташований у південній частині міста між вулицями Стрийською, Івана Франка, Самчука та Козельницькою. Площа парку  51,3865 га.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Стрийський парк у Львові».

Стрийський парк 

     5. Парк імені Івана Франка.

   Парк імені Івана Франка у Львові – це один з найстаріших і наймальовничіших парків міста, що має багату історію.

   Історія парку починається з XVI ст., коли на цих землях були розташовані приватні сади міської знаті. Згодом, у 1614 році, ці землі придбали єзуїти, заснували тут свій монастир та  колегіум (майбутній Львівський університет). Вони перетворили територію на чудовий «Єзуїтський город» (сад), який використовувався для відпочинку, вирощування лікарських рослин і навіть як місце для прогулянок студентів. Це був перший у Львові регулярний парк із доглянутими алеями та екзотичними рослинами.

   Після скасування ордену єзуїтів у 1773 році імператоркою Марією-Терезією, землі та будівлі, що належали єзуїтам, перейшли у власність австрійської держави. «Єзуїтський город» був переданий місту у 1799 році і відкритий для публічного відвідування під назвою «Єзуїтський сад». Це був важливий крок, адже до того часу парки були переважно приватною власністю.

   У 1830 роках парк зазнав значних змін. Його перепланували у стилі англійських пейзажних парків, звивистими алеями, мальовничими галявинами та ставками. У 1855 році парк отримав назву «Парк Косцюшка» на честь польського національного героя Тадеуша Костюшка. Саме тоді з;явилася знаменита ротонда-альтанка – улюблена локація для відпочинку та зустрічей. У парку проводилися концерти, гуляння, а взимку заливали ковзанку.

   У 1919 році, після проголошення ЗУНР та приєднання Галичини та Польщі, парк був перейменований на «Парк імені Івана Франка» на честь видатного українського письменника, громадського діяча і вченого. Ця назва збереглася й дотепер. У 1964 році, неподалік від центрального входу до парку, встановлено пам’ятник Івану Франку.

   Сьогодні парк імені Івана Франка залишається однією із візитівок міста. Він є улюбленим місцем для прогулянок, відпочинку, занять спортом та культурних заходів. Парк зберігає свою історичну цінність та є живим свідком багатьох подій, що відбувалися у Львові протягом століть.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Парк імені Івана Франка у Львові».

Парк імені Івана Франка 

     6. Порохова вежа.

   Порохова вежа у Львові – це одна з небагатьох збережених фортифікаційних споруд міста, яка є значною пам’яткою архітектури та історії.

   Збудована вежа як частина третьої лінії оборони середньовічного Львова (найпотужніша її вежа) для захисту міста. Система оборони складалася з валів і розміщених на них веж. Товщина мурів сягає до 3 метрів.  Біля входу до вежі стоять два леви з білого мармуру ХІХ ст., привезені з Австрії як військові трофеї.

   У мирний час використовувалася для зберігання зерна, за що її іноді називали «зернярнею». Пізніше тут зберігали порох, що й дало сучасну назву.

   Початок будівництва датується 1522 роком, завершення – 1537 роком.  У 1554 – 1556 роках відбулася її модернізація. Вона була зведена з каміння, отриманого після розбирання старого Міського арсеналу.

   Сьогодні Порохова  вежа функціонує як Центр архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» та Львівський будинок архітектора. Тут проводяться виставки, лекції, фестивалі та інші культурно-мистецькі заходи, а також є постійна експозиція «Смерть та відродження міста. Мультимедійний макет Львова».

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Порохова вежа – найбільша оборонна вежа Львова».

Порохова вежа

     7. Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету.

   Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету – ботанічний сад у Львові, науково-дослідна, навчально-просвітня та природоохоронна установа загальнодержавного значення. Єдиний в Україні ботанічний сад лісівничо-ботанічного спрямування.

   Заснований 1991 року (офіційно, на базі вже існуючих колекцій). Сад займає загальну площу 26 га.  Ботанічний сад складається з кількох частин. Тут зростають представники 348 таксонів деревно-чагарникових рослин. З них видів – 258,  різновидів – 6, декоративних відмін – 84. Колекція представлена 119 видами, які в свою чергу, належать до 53 родин. На території парку ростуть такі рідкісні види як  амброве дерево американське, ліщина турецька, тамарикс галузистий, хурма звичайна, ясен пенсильванський, бузок звичайний, бузок карпатський, тис ягідний, магнолія кобус, катальпа бігнонієподідібна, гіркокаштан червоний, платан кленолистий, гінкго дволопатеве, золотий дощ звичайний та інші.

   На території парку розміщений колекційний фонд трав’янистої флори відкритого грунту, який нараховує понад 600 таксонів. Значну увагу при формуванні колекцій приділено природній флорі регіону, яка становить 200 видів.

   Крім того, на території дендропарку побудовані адміністративний і три навчальні корпуси, бібліотека, музей деревини, спортивний зал, медпункт, кафе і їдальня, гуртожиток та інші будівлі.

   Сад виконує важливу функцію науково дослідного центру, де проводяться експерименти зі збереження, розмноження та дослідження різних видів рослин.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету у Львові».

   

Ботанічний сад Національного лісотехнічного університету 

     8. Італійський дворик.

   Італійський дворик у Львові – це унікальна пам’ятка ренесансної архітектури, яка розташована в центрі Львова, на площі Ринок, 6. Він є частиною палацу Корнякта. Також відомого як королівська кам’яниця.

   Палац та внутрішній дворик були зведені у другій половині ХVІ ст.  (близько 1580 року) на замовлення багатого купця і мецената Костянтина Корнякта. Проєктували його італійські архітектори, зокрема Петро з Барбони та Павло Римлянин, які надали йому характерний для Флоренції та Венеції стиль «палаццо» з внутрішнім двором, оточеним арковими галереями.

   У ХVІІ ст. палац перейшов у власність родини польського короля Яна ІІІ Собеського, тому його також називають Королівською кам’яницею.  Тут у 1686 році був підписаний «Вічний мир» з Річчю Посполитою та Московським царством. З початку ХХ ст.  палац належить місту. Зараз там розташовується частина Львівського історичного музею.

   Дворик є чудовим прикладом ренесансної архітектури з триярусними аркадними галереями. Він створює затишну і тиху атмосферу, ізольовану від шуму площі Ринок. Його часто використовують для проведення різноманітних культурних заходів – концертів класичної та джазової музики, виставок, театральних вистав, а також у ньому працює затишне кафе, де можна насолодитися атмосферою.

   Відвідавши це неймовірно романтичне місце, кожен отримає відчуття перенесення до Італії епохи Відродження.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Італійський дворик – клаптик Італії у самому серці Львова».

Італійський дворик

     9. Будинок вчених.

   Будинок вчених у Львові — це одна з найвідоміших архітектурних пам'яток міста, яка має багату історію та вражаючу архітектуру.

   Будівля була споруджена у 1897 – 1898 роках за проєктом відомих віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера (автори Одеського оперного театру). Спочатку вона функціонувала як Національне (Шляхетське, Графське) казино і була місцем світського життя львівської еліти до 1939 року. З 1948 року будівля отримала свою нинішню назву і використовується як Будинок вчених.

   Споруда виконана в стилі необароко, що характеризується імпозантним вирішенням фасадів, вишуканою елегантністю інтер’єрів та сміливою конструкцією сходової галереї вестибюлю. Фасад прикрашають монументальні фігури атлантів.

   Інтер’єри вражають різьбою по дереву, живописними супрапортами та алебастровим каміном. Це було одне з перших приміщень у Львові з повним електричним освітленням (лампи були стилізовані під гасові, щоб не лякати відвідувачів).

   Будинок вчених є місцем проведення різноманітних наукових, громадсько-політичних та культурних заходів. Тут проводяться конференції, семінари, бали, концерти класичної музики. Це також популярне місце для весільних фотосесій та кінозйомок.

   У 2008 році Будинок вчених був включений до реєстру пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Формально належить Львівській обласній профспілці працівників сфери науки і освіти.

   Будинок вчених – це справжня перлина львівської архітектури, яка приваблює туристів своєю красою та багатою історією.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Будинок вчених або Шляхетське казино у Львові».

Будинок вчених 

     10. Парк «Піскові озера».

   Піскові озера – невеликий парк у Франківському районі міста Львова. До 1990-х  років називався Алтайські озера. Розташований при вулиці Гординських (між вулицями Євгена Коновальця, Академіка Степана Рудницького, Генерала Чупринки) та Гординських, у престижній місцевості Новий світ (На Байках).

   Загальна площа парку 5,8 га, площа водного дзеркала – 1,8 га . Основна функція парку – рекреаційна. Це місце відпочинку мешканців даного мікрорайону.

   Парк був облаштований у 1950-х роках, на місці зруйнованого ландшафту – колишніх кар’єрів з видобутку піску фабрики родини Франців. Озера утворилися через просочування води на дно піщаної виїмки. З середини ХХ ст.  на місці парку було сміттєзвалище.

   У 1989 році СКБ Львівського лісотехнічного інституту розробило проєкт комплексної реконструкції і благоустрою, проте він не був реалізований. Доріжково-стежкова мережа розроблена відповідно до входів у парк – з боку вулиць Є. Коновальця та Генерала Чупринки. Доріжки заасфальтовані, а стежки вкриті товченою цеглою. Входи у парк не оформлені вхідними архітектурними елементами (арками).

   Основу насаджень парку становлять ясен звичайний та ясен американський, а також гостролистий клен та клен-явір. Інші породи дерев: черемха звичайна, клен ясенолистий, клен сріблястий, біла акація, каштан кінський, черешня, алича, кедри, сосни, верби, туї, смереки, берези тополі і модрина. З підліску та узліссях ростуть чагарники: бузина чорна, глід, бирючина, шипшина звичайна та інші. У парку є спортивний і дитячий майданчики.

   Піскові озера згадані у пісні вокальної формації «Піккадійська Терція» «Старенький трамвай», автор пісні Олександр Шевченко.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Парк «Піскові озера у Львові».

Парк «Піскові озера»

     11. Український католицький університет.

   Український католицький університет (УКУ) у Львові є одним з провідних закладів вищої освіти в Україні.

   УКУ успадковує традиції Греко-Католицької Богослорвської Академії, заснованої у Львові Митрополитом Андреєм Шептицьким у 1928 – 1929 роках. Сучасний УКУ було засновано 2002 року.

   УКУ позиціонує як відкрита академічна спільнота, що живе східнохристиянською традицією і виховує провідників суспільства та професіоналів для служіння в Україні та за її межами. У 2006 році університет отримав державну акредитацію від Міністерства освіти і науки України. УКУ визнаний одним із 30 кращих проєктів за часів Незалежної України, спрямованих на розвиток духовності, освіти та науки. Також він займає високі місця в рейтингах вишів за результатами ЗНО.

   Університет має понад 140 академічних партнерів по всьому світу і займає 4 місце серед вишів України за кількістю партнерів програми міжнародного обміну «Еразмус». Університет пропонує підготовку за різними напрямками, включаючи системний аналіз, комп’ютерні науки, інформаційні технології, соціологію тощо.

   УКУ має розвинене університетське містечко, розташоване поблизу Стрийського парку. Будувалося воно з урахуванням сучасних європейських стандартів. На території знаходяться: Академічний корпус, Колегіум ім. Патріарха Йосифа Сліпого (місце спільного проживання студентів, викладачів та працівників), Університетський храм Софії Премудрості Божої, Центр імені Митрополита Андрея Шептицького (з інноваційною бібліотекою та багатофункціональними просторами). Університетське містечко має також зелену затишну територію.

   Наріжний камінь під будівництво університетського містечка був освячений Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час його візиту до Львова у 2001 році.

   УКУ також має інші локації, де розташовані окремі факультети та адміністративні підрозділи. Однак, саме містечко  є центральним кампусом Університету.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Український католицький університет у Львові».

Український католицький університет (університетське містечко)

     12. Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні.

   Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні – це знаковий архітектурний комплекс, присвячений пам’яті загиблих учасників Революції Гідності.

   Розташований меморіал на пагорбах вздовж вулиці Кривоноса, поблизу вулиці Замкової, звідки відкривається панорамний вид на Львів. До меморіалу ведуть сходи у кількох місцях.

   Cкладається меморіал з двох основних частин: площа зі стелою та оглядові майданчики.

   На стелі, виготовленій з кортенової сталі (матеріал, що змінює фактуру з часом, символізуючи боротьбу та вогонь), розміщені 107 табличок з портретами, іменами, датами народження та смерті, а також гаслами кожного Героя. Біля кожного портрета є отвір, куди можна поставити квітку.

   Поруч облаштовано три оглядові майданчики, один з яких виступає на 6 метрів, пропонуючи чудовий краєвид на місто.

   Автори проєкту – львівські архітектори Андрій Лесюк, Христина Пундак і Марія Яструбчак.  Прагнули створити місце пам’яті, яке б не було місцем суму, а радже символом радості та життя, що зберігає пам'ять про Героїв. Меморіал відходить від традиційних пам’ятників, створюючи простір для роздумів.

   Першу чергу меморіалу було відкрито у серпні 2019 року.

   Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні – це не лише місце вшанування, а й важливий елемент сучасного міського простору, що відображає історію боротьби України за свободу.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові».

Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні

     13. Площа Коліївщини.

   Площа Коліївщини у Львові – одна з найменших площ міста, розташована в історичному центрі, між вулицями Братів Рогатинців та Староєврейською. На площі є скверик та численні заклади харчування, зона відома своєю затишною атмосферою.

   Площа має приблизно 30 метрів у довжину та 23 метри у ширину, посередині знаходиться невеличкий атмосферний скверик. Раніше вона була частиною єврейського кварталу, а її стара назва – спочатку Жидівська, потім Векслярська. Сучасна назва – площа Коліїщини, на згадку про Коліївщину – козацько-селянське національно-визвольне повстання в Правобережній Україні у 1768 – 1769 роках.

   Нині стоїть питання про перейменування площі, ймовірно повернення історичної назви – площа Векслярська. Тривають дискусії, під час яких сподіваються дійти спільної думки.

   На площі є рибний ресторан, кав’ярня з французькими млинцями, паб та заклад з індійською кухнею.

   У 2021 році площа зазнала реконструкції, у ході якої були змінені комунікації, замостили бруківку та відновили фундамент давньої єврейської криниці. Під час реконструкції знайшли фрагмент оборонного муру ХІV ст. та фундамент давньої криниці. На фонтані-криниці, під час реконструкції, викарбували імена людей, що тут жили і працювали. Замість лавок на території поставили стільці, що стало нагадувати якийсь затишний домашній дворик.

   Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Площа Коліївщини – одна з найменших площ та найзатишніших куточків Львова».

Площа Коліївщини 

     14. Вулиці Львова: вулиця Генерала Чупринки.

А ще у Львові є багато цікавих вулиць, про які чомусь забувають туристи, можливо не знають про них, але вони не менш цікаві, ніж історична частина міста, що занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. Там теж можна побачити давні історичні будівлі, розкішні вілли, озера, парки, сквери. Однією з таких вулиць є вулиця Генерала Чупринки.

Знаходиться вона в районі, який колись мав назву Новий Світ, що почав активно розбудовуватись в кінці ХІХ – початку ХХ ст. І багато професорів Політехніки будували там для себе вілли, щоб було близько до місця роботи. Вулиця Генерала Чупринки названа на честь генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Він мав багато псевдонімів, один з них Тарас Чупринка.

Більшість кам’яниць у цьому районі побудовані у стилі сецесії, І саме тут можна прослідкувати, як змінювався цей стиль за свій короткий час існування. Також тут зустрічається неоготика, історизм і популярний у 30-х роках функціоналізм. То ж тут можна побачити фантастичні будівлі побудовані кращими архітекторами свого часу. Тут можна побачити красиву віллу архітектора Вінцента Равського-молодшого (зараз дитяча поліклініка), ансамбль церкви святого Климентія папи (колишній костел і монастир кармеліток босих, будівля з популярним рестораном – кондитерська «Багет», величний корпус  факультету журналістики ЛНУ І. Франка, приміщення знаменитої фабрики Левинського (фабрика керамічних виробів, плитки і кахлі), інститут Рудольфа Вайгля (зараз міська клінічна лікарня № 5), перлиною цієї вулиці є Палац Сосновського, далі йде вілла Дзівінського, вілла архітектора Міхала Ковальчука та  інші будинки, які мають незвичну та унікальну архітектуру.

Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Прогулянка вулицею Генерала Чупринки у Львові».

Вулиця Генерала Чупринки

   І ще просто цікаві фото Львова, які я зробила цього разу.

   У Львові можливо все, навіть відчути себе аристократом або ж коронованою особою. Для цього можна проїхатись по проспекту Свободи каретою запряженою кіньми, яку буде супроводжувати кучер.

Проспект Свободи

   На площі Ринок, навпроти міської Ратуші, біля однієї з крамничок можна натрапити на патріотичного гусачка. Його зріст, правда, перевищує зріст людини, одягнений в каску та бронежилет, а одне крило підняте вгору. Виглядає дуже симпатично та актуально сьогодні.

Патріотичний гусачок

   Поруч з Вірменським собором, що з боку головного входу з вулиці Краківської, можна побачити дуже гарний казковий будинок. На першому поверсі знаходяться крамнички, а другий і третій поверхи виглядають як замок. Вікна мають розкішне обрамлення, а другий поверх прикрашає ошатний балкончик.

Гарний будиночок на вулиці Краківській

   Біля входу до ресторану «Гасова лямпа» на вулиці Вірменській, можна побачити пам’ятник винахідникам гасової лампи Яну Зегу та Ігнасію Лукасевичу.

   Незворушний Ян Зег сидить на бронзовому стільчику за столом (шухлядка якого висовується і куди можна покласти монетку, аби повернутися до міста Лева).  Навпроти нього вільний стілець, на спинці якого коротко написана історія виникнення гасової лампи.

   Сидячи на стільці, мимоволі задумуєшся – а де ж Ігнатій Лукасевич? А його теж можна побачити, якщо підняти голову вгору, де він перехилився через вікно другого поверху кам’яниці і махає рукою, стараючись привернути увагу Яна Зега, який спостерігає за львів’янами  та гостями міста.

На вулиці Вірменській біля ресторану "Гасова лямпа"

   Середньовічною архітектурою міста можна насолоджуватись безкінечно, адже тут безліч будинків, які вирізняються неперевершеним виглядом, які так і притягують погляд кожного, хто проходить повз них.

Архітектура центру Львова

   На перехресті вулиць Листопадового чину, 11 та  Драгоманова, знаходиться будинок – колишня вілла Яна Стики, у якому проживав український живописець і педагог Олекса Новаківський (1872 – 1935). Ця будівля є унікальною історико-культурною пам’яткою, виконаною в неоготичному стилі (напрям романтизму). Знаходиться навпроти собору святого Юра. Цю віллу пізніше придбав митрополит Андрей Шептицький. Вона поділена на дві частини: художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського та житлові приміщення. Олекса Новаківський працював у майстерні, розташованій на другому поверсі вілли, а сім’я мешкала у п’яти кімнатах розміщених поруч.

   Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського у Львові – це унікальний музейний заклад, присвячений життю та творчості видатного українського художника-модерніста О. Новаківського.

   Відкритий музей у 1972 році на честь 100-річчя художника від дня народження.

   У 1923 – 1935 роках у цьому ж будинку діяла перша в Галичині українська Мистецька школа, заснована та керована Новаківським. Вона стала одним з найактивніших осередків мистецького життя Львова та Західної України, виховавши близько 100 художників європейського рівня.

   Музейна експозиція репрезентує основні етапи творчого шляху художника, його живописні та графічні роботи.  Творчість Новаківського охоплює переламний етап кінця ХІХ – початку ХХ ст., характеризуючись експресією, філософським аналізом, а також елементами символізму та імпресіонізму.

   Музей є відділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. З вікон музею відкривається вид на Святоюрську гору.

У будинку № 11 (червоний) на вулиці Листопадового чину жив О. Новаківський

Меморіальна табличка на будинку

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського 

   На вулиці Листопадового чину, 7 знаходиться ще одна знакова будівля, де жила і творила українська художниця Олена Кульчицька. У цьому будинку вона мешкала з 1938 по 1967 рік. Зараз тут знаходиться художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької.

   Музей відкрито в 1971 році і є відділом Національного музею у Львові імені Андрея Шекптицького. Тут художниця мешкала разом з матір’ю і сестрою Ольгою, коли переїхали з Перемишля до Львова.  Будинок є пам’яткою архітектури кінця ХІХ ст. Музей розміщений у чотирьох кімнатах колишнього помешкання художниці та її творчої майстерні. Вона представляє творчість Олени Кульчицької у різних жанрах та видах образотворчого і ужиткового мистецтва.

   Уся творча спадщина, помешкання та особисті речі художниці, згідно з її заповітом, були передані в дар українському народові в особі Національного музею у Львові.

У будинку № 7 на вулиці Листопадового чину жила і тволила О. Кульчицька

Меморіальна табличка на будинку

   У Львові є «модний бомж». Львівський фотограф Юрій Дячишин зробив понад 100 портретів бездомного місцевого дивака Славіка. Увагу фотомитця привернув незвичний вуличний стиль бродяги. Цікаво, що усі фото були зроблені під час випадкових зустрічей на вулицях Львова.

   Славіку 65 років, він бездомний божевільний волоцюга, циган. Веде особливий спосіб життя, непритаманний для бомжа. Славік не пересувається з купою сумок, не порпається у смітниках, не спілкується з іншими безхатьками. Самі цигани взагалі від нього відреклися.

   Фотограф тривалий час спостерігав за диваком Славіком і помітив, що він майже ніколи не вдягається в один і той же одяг, що для безхатька це було якось дивно.

   Крім щоденної зміни одягу, часом двічі на день, Славік регулярно змінює зачіски, бороду, голиться під пахвами. Як це можливо для бомжа? У нього є схованка, про яку ніхто не знає, він береже таємницю свого житла.

   Його називають «наймоднішим бомжом у світі».

   На одному з будинків Львова у центральній частині міста влаштовано фотовиставку цього безхатька.

Фотовиставка безхатька на одному із львівських будинків

   У самому центрі Львова, на площі Музейній, 1, поруч із величним Домініканським собором знаходиться справжня оаза свічкового ремесла – Львівська свічкова мануфактура. Вже багато років майстри вручну створюють свічки з любов’ю й турботою про кожного, хто ними насолоджується. Свічкова мануфактура – це не лише неповторний простір із величезним розмаїттям свічок, що можна придбати – це насамперед унікальне місце, де створюють особливі свічки, для особливих людей та подій.  Кожен, хто знайомиться зі свічками від Львівської свічкової мануфактури, переконаний, свічка більше, ніж світло…

Львівська свічкова мануфактура

   У Львові пропонується багато цікавих екскурсій по місту, а також відвідування історичних, архітектурних та природних локацій за межами міста.

Екскурсії

   У місті можна натрапити на такі цікаві велопарковки.

У місті можна побачити незвичні велосипедніи парковки

   У Львові є місця, які асоціюються з коханням або закоханими. Одним з таких місць є пам’ятник львівським Ромео та Джульєті. Розташований на проспекті Чорновола біля фонтану «Фонтан закоханих».

   «Фонтан закоханих» – це офіційна назва  скульптурних фігур, які зображають молодих хлопця і дівчину, одягнених у простий середньовічний одяг. Пелагія. львівська Джульєта, стоїть на невеликому узвишші попереду свого коханого Ромуальдо – Ромео та тягнеться до нього, а молодий хлопець у свою чергу простягає їй руку і посміхається. Юний Мікелінні закохано дивиться на свою Пелагію, запрошуючи спуститись до нього.

   Існує багато легенд щодо цієї історії, але одна з них є найпоширенішою.

  Молодий італієць Мікелінні з далекого острова Крит привіз до Львова велику партію вина, частину якого купив український купець. У будинку купця Мікелінні побачив його дочку Пелагію і одразу ж закохався у неї. Дівчина відповіла хлопцю взаємністю.

   Молоді люди настільки сильно закохалися один в одного, що Мікелінні вирішив залишитися у Львові та одружитися на дівчині. Проте батьки пари були проти цього. Пелагія походила з православної родини, а Ромуальдо – з католицької. У той час релігія грала надзвичайно важливе значення в житті людей.

   У 1594 році в місто прийшов великий мор: чорна смерть. Цією хворобою заразилася Пелагія. Надії на одужання не було. Згідно із суворими правилами, наближатися до хворого було вкрай небезпечно, навіть нотаріуси писали передсмертні заповіти зі слів недугих, стоячи під їхніми вікнами.

  Незважаючи на недугу дівчини, Мікелінні не покинув свою кохану, доглядав і втішав її. Незабаром вона померла.  Згодом з’ясувалося, що хлопець теж захворів. Тоді він замовив два однакові надгробки – для себе і Пелагії.  Попросив прикрасити їх зображеннями двох сердець, оповитих лавровими гілками, і написом: «Тих, кого любов навіки з’єднала, не здатна розлучити навіть смерть». 

Фонтан закоханих та  пам’ятник львівським Ромео та Джульєті

  У місті безліч ресторанів, кафе, кав’ярень, домашніх пекарень та іншого. Сюди можна приїздити не тільки за середньовічною архітектурою, а й для того, щоб здійснити гастротур.

Львівські смаколики

   Неймовірну насолоду додасть блукання вузенькими атмосферними вуличками з давньою бруківкою.

Одна з вулиць історичного центру міста

   За бажанням можна висловити свою подяку або прохання до Бога. Мабуть, в усіх українців зараз одне бажання.

На проспекті Свободи проходять різноманітні акції та заходи

   Прогулюючись до Домініканського собору, який є одним з найкрасивіших храмів Львова, не зупиняйтесь на цьому, а пройдіть трохи далі праворуч від храму сквером і ви потрапите на вулицю Підвальну, де побачите пам’ятник першодрукареві Івану Федорову.

   Пам’ятник встановлено у 1977 році на честь 400-річчя книгодрукування на українських землях. Авторами пам’ятника є скульптори Валентин Борисенко та Валентин Подольський, а архітектором виступив Анатолій Консулов.

   Памя’тник зображує Івана Федорова, який в одній руці тримає книгу, а іншою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку. Площа навколо пам’ятника є найбільшим букіністичним ринком Львова. Тут продаються книги, в тому числі й рідкісні видання.

   Поруч розташована Порохова вежа та Королівський арсенал. Раніше на цьому місці був «блошиний ринок».

Пам’ятник першодрукареві Івану Федорову

   Вулиця Підвальна має свої унікальні і неповторні архітектурні споруди.

Вулиця Підвальна

   Однією з найгарніших будівель цієї вулиці є будівля львівської пожежної охорони. Історія львівської пожежної охорони розпочинається у другій половині ХІХ ст., коли місто почало активно розбудовуватися і зросла потреба у професійній пожежній службі.

   У 1848 році створюється у місті перша добровільна пожежна дружина. Це був важливий крок до організації системного пожежогасіння. На початку 1880-х років було прийнято рішення про будівництво нового, спеціально спроєктованого приміщення для пожежної служби. До цього пожежні частини розташовувались у різних частинах міста в непристосованих будівлях.

   Будівля, яку ми знаємо як головну пожежну частину Львова, була споруджена в 1890-х роках. Вона є яскравим зразком архітектури того часу, поєднуючи функціональність з естетикою. Проєкт будівлі враховував тогочасні вимоги до пожежних депо, включаючи високі аркові ворота для виїзду пожежних возів (тоді ще кінних), просторі приміщення для техніки та особового складу, а також характерну високу каланчу. Вона є однією з найвпізнаваніших рис пожежної частини.  Вона слугувала спостережним пунктом, звідки чергові могли бачити пожежі на значній відстані та оперативно інформувати команду. Згодом, з розвитком засобів зв’язку, її функціональне значення зменшилося, але вона залишається важливою архітектурною пам’яткою.

   Будівля продовжувала функціонувати як центральна пожежна частина Львова протягом усього ХХ ст. і залишається діючою і досі. Вона є свідком розвитку пожежної справі від кінних упряжок до сучасної техніки.

   Таким чином, будівля львівської пожежної охорони є не лише архітектурною пам’яткою, а й важливим історичним об’єктом, що розповідає про еволюцію системи пожежної безпеки у місті.

Головна пожежна частина Львова

   Вулиця Підвальна.

Вулиця Підвальна

   У невеликому сквері, що неподалік Будинку органної та камерної музики (колишній костел Марії Магдалини), на площі Шашкевича встановлено пам’ятник жертвам комуністичних злочинів.

  Встановлений пам’ятник 1997 року за ініціативи радянського політв’язня Василя Кубіва на місці, де раніше  стояв пам’ятник радянському публіцисту Юрію Мельничуку.

   Площа сучасної форми утворилася поруч із костелом Марії Магдалини на початку ХХ ст., коли грунти на кінці вулиць Сикстуської (тепер Дорошенка) і Коперника розпарцелювали та забудували житловими кам’яницями. На початку ХХ ст. це місце розглядалося як ділянка для будівництва українського театру, проте проєкт розроблений Іваном Левинським не реалізували.

   Із 1964 року площа називалася на честь радянського публіциста депутата Верховної ради СРСР Юрія Мельничука. У 1973 році йому встановили тут пам’ятник, який 1991 року демонтували.  1992 року, за ініціативи В. Кубіва, тут поставили кам’яну брилу з написом «Тут буде встановлено пам’ятник жертвам комуністичних злочинів».  Місце під такий пам’ятник зумовлене близькістю будинку тюрми (сучасна адреса – Вулиця Бандери, 1 – 3), яка була місцем злочинів різних тоталітарних режимів.  Наприкінці червня 1941 року, перед відступом радянських військ, спецслужби розстріляли в’язнів цієї тюрми, а того ж року у липні дійшло до кривавих єврейських погромів.

  Пам’ятник складається з експресивної фігури чоловіка, який пробиває масивні грати, що відлита з бронзи, стоїть на гранітному п’єдесталі складної форми. Внизу розміщений підпис «Жертвам комуністичних злочинів», поруч зображений тризуб оточений вінком із дубового листя на тлі рівноконечного козацького хреста. Автори пам’ятника – скульптор Петро Штаєр та архітектор Роман Сивенький. Разом зі встановленням пам’ятника була облаштована територія із замощенням великої площі бруківкою, гранітними і бетонними плитками, довкола пам’ятника по колу висаджені дерева.

   Щорічно у третю неділю травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій і львів’яни покладають квіти до підніжжя пам’ятника.

  У зв’язку з повномасштабною війною та боротьбою України за свободу, ці пам’ятні заходи набувають особливої актуальності. 

Пам’ятник жертвам комуністичних злочинів

   Від площі  Шашкевича у Львові відходять вулиці: Шевченка, Стрийська, Франка та Величка. Тут теж можна побачити будинки з незвичною та цікавою архітектурою.

   Ще одна дуже гарна будівля, на жаль, не знайшла ніякої інформації про неї. Єдине це те, що тут є вивіска, яка інформує про те, що тут планується будівництво нового ЖК. Є вже замовник, вся проєктна документація, підрядник тощо. Але що буде з цією історичною будівлею – невідомо.

Ще одна цікава історична будівля Львова

   Привернула увагу досить цікава будівля на вулиці Свєнціцького, 15 і як з’ясувалось – це СЗШ № 27. Школа має цікаву історію, яка бере свій початок з 1946 року.

  На момент заснування це була неповна середня жіноча школа, і навчання в ній відбувалося російською мовою. У 17 класах навчалося 600 учнів, а вчителі також брали активну участь у ліквідації неписьменності серед мешканців мікрорайону.  Першим директором школи був Кисельов Григорій Федорович.

  У 1955 році школа переїхала в приміщення на вулиці І. Свєнціцького, 15. Ця будівля була збудована у 30-х роках як педагогічний заклад «педагогіум». З 1939 по 1941 роки тут навчалися студенти вчительського інституту, під час німецької окупації приміщення використовувалось як біржа праці, а з 1944 по 1955 роки тут розміщувався державний педагогічний інститут.

   З 1955 по 1970 роки школу очолював Солоп Ганна Пилипівна, яка доклала значних зусиль для обладнання кабінетів, майстерень, спортивного майданчика. Важливою зміною став 1965 рік, коли школа стала українською.

   З 1970 по 1990 роки директором школи був Антонюк Володимир Максимович, який приділяв велику увагу модернізації навчальних кабінетів та оснащенню їх сучасними технічними засобами навчання.  З 1989 року у школі запровадили вивчення основ дизайну та створили класи архітектурно-прикладного профілю.

  З 1990 року і довгий час директором школи був Прокопенко Володимир Дмитрович. На сьогодні (станом на 2025 рік) директором школи є Степанова Марія Володимирівна.

   Зараз школа № 27 носить назву Середня загальноосвітня школа № 27 міста Львова імені героя Небесної Сотні Юрія Вербицького.

СЗШ № 27 міста Львова імені героя Небесної Сотні Юрія Вербицького

   Біля школи знаходиться пам’ятник Михайлу Вербицькому, який був урочисто відкритий 27 грудня 2015 року. Це відбулося у рік 200-річчя від дня народження видатного композитора, автора музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

   Проєкт виготовлення та встановлення пам’ятника був ініційований та реалізований Львівським суспільно-культурним товариством «Надсяння».  Гроші на його виготовлення збиралися за участі громади та церкви. Місце для пам’ятника було затверджено на засіданні виконкому Львівської міської ради ще 25 січня 2013 року.

  Авторами пам’ятника є скульптори Володимир та Андрій Сухорські. Виготовлений з бронзи, його висота становить 2,9 метра. Композиція включає бронзову скульптуру постаті о. Михайла Вербицького та гранітну стелу, на якій вирізьблені ноти мелодії українського гімну.

  Відкриття пам’ятника стало знаковою подією для Львова та України в цілому, адже він став другим пам’ятником Михайлу Вербицькому в Україні (перший встановлений у Яворові, рідному місті композитора). На церемонію відкриття прибуло кілька сотень мешканців та гостей міста, представники церкви, обласної та міської ради, громадські діячі.

Пам’ятник Михайлу Вербицькому

СЗШ № 27 і пам’ятник Михайлу Вербицькому

  Пройшовши повз церкву святого Андрія і потрапивши до стін колишнього монастиря бернардинів, зараз це сучасний Центральний державний історичний архів, що є найбільшим в Україні, на одній із стін можна побачити жовто-блакитний український прапор з написом на ньому «Україна не ділиться на Схід і Захід, а на тих, хто любить Україну, і тих, хто її не любить».

Жовто-блакитний український прапор з досить правдивим написом

   На західній частині площі Соборної є дуже розкішний будинок – це будинок № 2. Кам’яниця збудована у 1901 – 1902 роках за проєктом львівського архітектора Карела Боубліка на замовлення Якуба Піперс-Поратиньського у стилі бароко. За Польщі в будинку містилися магазини: кухонного посуду Рехлера, швейних машин «Зінгер», трико і панчіх Паули Бергшайн, а також гуртовий продаж Вудженини Пужинської, перукарня Гольдмана та  журнальна крамниця. В цій крамниці у 1893 – 1926 роках мешкав відомий польський художник Тадеуш Рибковський. Ще наприкінці 2000-х років тут містився офіс компанії «Інформаційні системи» та кафе-бар «На Соборній». Кафе-бар залишився, а  колишнє приміщення телекомунікаційної компанії нині займають ресторація «Львівська мануфактура кави» та кафе «Селфікава». Будинок занесений до Реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.

Будинок № 2 на площі Соборній

   На площі Галицькій стоїть пам’ятник Данилу Галицькому, який можна вважати одним із центральних символів міста і присвячений він ймовірному засновнику міста.

    Розмови про встановлення пам’ятника Данилу Галицькому у Львові були ще за радянських часів, у 1947 році, проте тоді вони не були реалізовані. До ідеї будівництва монументу повернулися у 1999 році. Було створено організований комітет, і розпочався збір пожертв.

   Проводився конкурс, на якому було представлено багато ескізів. Переможцем стала творча група. Скульптори Василь Ярич та Роман Романович, а також архітектор Ярема Чурило.

  Пам’ятник урочисто відкрили 29 жовтня 2001 року під час Міжнародного економічного форуму, що проходив у рік відзначення 800-річчя від дня народження короля Данила.

  Пам’ятник є бронзовою фігурою Данила Галицького на коні, яка підноситься на гранітному постаменті. Загальна висота постаменту становить 10 метрів. Для його виготовлення використали 9 тон бронзи та 60 тон граніту. Король зображений як молодий воїн, піднятий на стременах, мудрий і войовничий князь, звернений обличчям до давнього Галицького шляху (нині – вулиця).

   Пам’ятник став важливою частиною архітектурного ансамблю площі Галицької та вшановує одного з найвидатніших правителів в історії України, засновника міста Лева.

   Пам'ятник став важливою частиною архітектурного ансамблю площі Галицької та вшановує одного з найвидатніших правителів в історії України, засновника міста Лева.

Пам’ятник Данилу Галицькому на однойменній площі

  Можна здійснити чудову і незвичну екскурсію, завітавши до «Таємної аптеки». «Таємна аптека» у Львові – це інтерактивний музей, розташований у підвалах однієї з найстаріших аптек міста, аптека «Під угорською короною» (площа Соборна,1).

   Аптека «Під угорською короною» функціонує з 1772 року. 2012 році під час реставрації будівлі були знайдені підвальні приміщення, які виявилися давньою фармацевтичною лабораторією. Ця знахідка стала поштовхом до створення музею.

   Музей пропонує унікальну інтерактивну подорож у світ старовинної фармації. Тут відвідувачі можуть дізнатися про історію аптечної справи, побачити давнє обладнання, ознайомитися з секретами виготовлення ліків і навіть створити свої власні «пігулки для щастя».

  Експозиція включає відтворену лабораторію, де нібито проводили таємні досліди та виготовляли секретні ліки. Звідси й пішла назва «Таємна аптека».

   Музей пропонує захопливі екскурсії з таємним аптекарем та його помічниками, які роблять відвідування пізнавальним та цікавим для дорослих та дітей. Одним із символів музею є єдиний у світі Лев-аптекар, який за легендою «розтирає у порох» усі проблеми відвідувачів, а також дає їм позитивні емоції.

"Таємна аптека" на площі Соборній

   На розі вулиць Листопадового чину та Івана Огієнка знаходиться пам’ятник героям Західно-української народної  республіки, який був створений до 100-річчя проголошення ЗУНР, 1 листопада 2018 року.

   Висота пам’ятника становить 8 метрів, а для виготовлення скульптури з обласного бюджету виділили 2 млн грн, хоча загальна його вартість – 5 115 000 грн.

   Дві руки, які виходять з піраміди і тримають тризуб – символізують боротьбу української нації за нашу незалежність і державу. Одна рука означає політичну волю, а друга – мілітарну.

Пам’ятник героям Західно-української народної  республіки

   На одній із стін будівлі можна побачити частину мурала із зображенням Івана Франка з датами його народження та смерті. 

Мурал із зображенням Івана Франка на одному з будинків 

   Палац Потоцьких – це видатна пам’ятка архітектури кінця ХІХ ст., що вражає своєю величчю та елегантністю, виконана у стилі французького барокового класицизму епохи Людовика ХІV.

  Палац був збудований у 1880 – 1890 роках для графів Потоцьких. Замовником був Альфред Юзеф Потоцький, тодішній намісник Галичини. Проєкт розробив французький архітектор Луї Доверньє, а реалізовували його львівські архітектори Юліан Цибульський та Людвіг Балдвін-Рамулт.

  Палац задумувався як родова резиденція для проведення урочистих прийомів, балів та світських зустрічей, що відображало високий статус родини Потоцьких.

   Палац залишався у власності родини Потоцьких до 1939 року. Після Другої світової війни будівля використовувалася для різних  потреб. У ній розміщувалися наукові інститути, а згодом, після реставрації у 1975 році, - міський РАЦС (Палац одружень), де було зареєстровано тисячі шлюбів.

   У 2002 році Палац Потоцьких був переданий Львівській національній галереї мистецтв імені Г. Возницького. Сьогодні тут можна побачити розкішні інтер’єри (зокрема, Дзеркальну залу), ознайомитись з експозицією європейського мистецтва ХVІ – ХVІІІ ст., а також відвідати «Парк замків та оборонних споруд давньої України»  з макетами фортець, розташований на території парку палацу.

 Палац Потоцьких є одним з найпопулярніших туристичних об’єктів Львова і часто використовується як локація для фотосесій та культурних заходів.

Вхід до палацу Потоцьких 

Палац Потоцьких 

   В одному з провулків ще один будинок з незвичними напівкруглими балконами, які оздоблені вишуканою мереживною сіткою. Перший поверх будинку займає кафе, але спочатку може здатись, що це магазин люстр, адже вони прикрашають літній майданчик, але потім уже бачиш столи та стільчики. 

Ще один цікавий будиночок

   Поруч стоїть жіноча скульптура з короною. Вона викликає інтерес як у місцевих жителів, так і у численних туристів, які прагнуть зануритися в атмосферу культурного середовища міста.

   Оригінальність скульптури полягає в її символічному значенні. Скульптура з короною у Львові зображає короля, одночасно передаючи атмосферу величності та величезної відповідальності. Архітектурний витвір втілює у собі ідеї міцності та влади, шо надає йому особливого шарму в очах спостерігачів.

   Кожен бажаючий може приміряти корону і сфотографуватися з короною на голові.

Жіноча скульптура з короною

   Але не тільки Львів може похизуватись своїми архітектурними цікавинками та родзинками. Якщо вирушити за околиці міста, можна знайти чимало дивовижних та незвичайних пам’яток історії, архітектури, природи тощо. А особливо привабливими можуть виявитись маленькі містечка. Одним з таких  є Жовква. Саме до нього ми і вирушили і не дарма.

• Жовква – королівське місто.

   Жовква – невеличке містечко, розташоване зовсім поряд зі Львовом, доїхати до нього можна всього за 30 хвилин, адже відстань між містами становить близько 25 км. Проте  у ньому зібрано чимало пам’яток архітектури та цікавих місць, які варто побачити під час подорожі до міста. Тому, якщо Львовом ви вже перенаситились – неодмінно відвідайте Жовкву. Для огляду міста вам буде достатньо половини дня, адже більшість пам’яток знаходяться у центрі, недалеко одна від одної.

   Засновником Жовкви є польський гетьман Станіслав Жолкевський, який за вдалі походи проти турків і татар наприкінці ХVІ ст. здобув у власність землі на північ від Львова.  Свою історію місто веде з 1597 року, коли Станіслав Жолкевський побудував у селі замок і назвав своїм імям. Жовква – королівське місто Львівщини.

   Місто не завжди носило свою сучасну назву, за радянських часів його називали – Нестеров, на честь льотчика, який під час під Першої світової війни вчинив тут перший в історії повітряний таран.

  Жовква – це дуже маленьке та затишне містечко, зі своєю атмосферою і колоритом. Місто збудоване за принципом «ідеальних міст» доби Ренесансу.  За кількістю пам’яток Жовква займає перші позиції серед маленьких міст Львівщини.

   Тут можна оглянути площу Ринок (сучасна площа Вічева), місцеву ратушу, Жовківський замок, міські фортифікації, костел святого Лаврентія, комплекс колишнього Домініканського монастиря – храм святого великомученика Йосафата (УГКЦ), Василіанську церкву і монастир, костел святого Лазаря (УАПЦ), синагогу, дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (1705 р.), дерев’яну церкву Пресвятої Трійці (1720 р.), колишнє єврейське кладовище.

  Перлина Львівщини, в минулому – колиска королів, сьогодні тиха і провінційна, але не позбавлена свого шарму. Привітна Жовква чекає на своїх гостей і легко приймає їх у свої обійми.

  Більше інформації можна дізнатись у моєму окремому пості «Жовква – королівське місто Львівщини». 

Королівський замок у Жовкві

-          А ви відвідували одне з найцікавіших міст України – місто Львів?

-          Що вам вдалось побачити та відвідати?

-          Якими цікавими історичними вуличками вдалось прогулятись?

-          В яких парках та скверах побували?

-          Які музеї вам сподобались?

-          Які заклади харчування вас вразили своєю кухнею?

-          Що вам вдалось побачити в околицях Львова?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР