Чорногорія. Острів Святого Георгія

 

   Одним з найзагадковіших островів Чорногорії, який оповитий легендами та міфами,  є острів Святого Георгія. Це невеликий мальовничий острів Боко-Которської затоки, який має свою, досить трагічну історію.

   Природний острів, площею у 3200 м², весь час свого існування грав роль щита від нападів загарбників, які приходили протокою Верінг. До землетрусу, що у VІ ст. зруйнував м. Рисан, він вважався його частиною. Потім прийшли  на нього жителі Котора й заснували  там невелику фортецю з дерев’яними стінами. Невеликий загін вів спостереження за суднами, що наближались до острова, щоб дати попереджувальний сигнал которцям, щоб ті утримували ворота міста від нападу ворога. Тоді ж острів і отримав свою назву – на честь Святого Георгія, покровителя Котора. На ньому був побудований однойменний храм, який, на жаль, до сьогодні не зберігся. А от назва острова збереглась.

   До ХVІІ ст. острів належав м. Котор, а потім перейшов під владу венеціанців. Тоді  у Котора й зявився новий покровитель – Святий Трифон, його мощі були привезені венеціанцями.

   З часом острів перейшов до французів, які виселили з острова всіх корінних жителів.   В 1814 році був захоплений австрійцями і лише після проголошення незалежності Сербії, був приєднаний до Югославії. А з часом став належати Чорногорії.

   За офіційною версією в ХІІ ст. на острів прийшли монахи ордену Святого Бенедикта і тут заснували бенедиктинське абатство Святого Георгія. Але більш пізні дослідження збережених фрагментів настінного розпису довели, що бенедиктинці побудували перші будівлі на 300 років раніше. Саме ченці посадили кипарисові дерева на кам’яному грунті. Дерева прижилися і стали неймовірною окрасою острова. На жаль, зображень острова того часу та першої церкви не збереглося. Відомо тільки, що абатство мало чималу вагу в  єпархії і було не бідним. До ХІV ст. між ними і главами єпархії почалися конфлікти, довелося втручатись Ватикану.

   До початку 1500-их років посилився вплив Перасту і він почав претендувати на володіння  островом. Городяни навіть пішли на вбивство абата, прямо під час служби, у 1535 році. Через відмову перастців видати винних, все місто було відлучене від церкви, храм Святого Георгія на острові був закритий за наказом Папи Римського. Жителі Пераста протримались 11 років, а потім все ж таки вимушені були просити у Папи Римського скасування покарання. Частиною спокутування стане будівництво церкви на Госпа од Шкрпела і розширення каплиці на о. Святого Георгія.

Острів Святого Георгія в Боко-Которській затоці

   У Которській бухті, в 1571 році, з’являється відомий у Середземномор’ї пірат – Суду Карадоза. Якщо Котору вдалося встояти, то Пераст виявився занадто слабким і був дуже швидко розграбований турками. Пірати зруйнували  майже всі оборонні споруди і храми в околицях. Бенедиктинці до останнього захищали о. Святого Георгія, але були перебиті піратами, а абатство знищено.

   В цей час місцевість потравляє під заступництво Венеціанської республіки і фортеці та церкви починають відбудовуватись заново. Але це не врятує жителів від нового нападу турків, які об’єдналися з піратами у 1624 році. Острів знову був захоплений, а відбудовані храми зруйновані.

   У 1667 році тут  відбувся сильний землетрус. Про це жахіття написано багато історій в літописі. Завдяки всім цим подіям будівлі були дуже зруйновані. Деякі знищені. На острові дуже постраждали монастирські споруди.  Пізніше відбувались відбудови, реставрація, все це відбувалось до 7011 року, але первісного виду відновити так і не вдалось. Церква на острові переживе напад Наполеона і прибуття англійських суден.

   До моменту передачі затоки Австрії, в 1814 році,  острів і абатство переживали погані часи – будівлі руйнувалися, коштів на відбудову не було. А в 1869 році військові зрубали більшу частину дерев – їм потрібні були колоди для укріплень. Вціліли лише 26 кипарисів. Острів не раз змінював господарів, поки Сербія не домоглася незалежності. Тоді він увійшов до складу Югославії, пізніше Чорногорії.

   Коли закінчилася Друга світова війна, монастир в черговий раз треба було відновлювати. Із-за відсутності коштів, глава єпархії погоджується на пропозицію сусідів з Суботіца. У 1960 році на острів прибувають ченці і обитель оживає. В 1979 році знову стався сильний землетрус, знову будівлі були пошкоджені. Ченці змогли відбудувати та відновити будівлі після цього сильного землетрусу. Єдине, що їм не вдалося – виростити нові кипариси замість вирубаних, молоді деревця ніяк не хотіли приживатися на кам’янистому грунті острова.

   Острів має ще й іншу назву, його називають островом Мертвих. Протягом багатьох століть на ньому робили поховання  капітанів піратських суден та заможних корінних жителів. Небіжників перевозили на острів на прикрашених човнах і несли до абатства. Можна побачити надгробну плиту на могилі засновника бенедиктинського монастиря майже  біля входу до церкви. Трохи далі на північний захід – могила знаменитого мореплавця Марко Мартиновича. Є поховання і всередині церкви. Деякі збережені серед кипарисів надгробки прикрашені унікальними геральдичними емблемами і висіченими гербами. З другої половини ХІХ ст. поховань на ньому більше не велося – місцеві обрали місце на материку. До сьогоднішніх днів кладовище не збереглось,  проте археологи все ж таки сподіваються знайти на острові нові поховання.

   На острові колись знаходилась мореплавна школа. Відвідували її діти знатних вельмож, а також діти російських дворян, які були під протегуванням Петра І.

Кипариси роблять острів неймовірно прекрасним

   Історія цього острова пов’язана з легендою, романтичною й одночасно трагічною.

   В ті часи, коли французи володіли Боко-Которською бухтою, вони витіснили ченців бенедиктинського абатства з острова, який в той час знаходився там і побудували на острові військовий гарнізон. Служив у гарнізоні простим солдатом юнак на ім’я Фран. А в містечку Пераст, що знаходився напроти острова жила прекрасна дівчина Катіца.  Молоді дуже сильно покохали один одного і хотіли одружитись, як тільки Фран закінчить свою службу. Батьки були не проти, тому йшло все добре.

   Але одного дня прийшов страшний наказ. У ті часи чорногорці підняли чергове повстання і щоб налякати місцевих жителів, треба було вистрілити по місту Пераст з гармати. Стріляти випало саме Франу – це був його останній день на службі.  В той день був зроблений один єдиний постріл, було пошкоджено лише один будинок і загинула одна людина.

   Жителі Пераста здавна ховали своїх померлих на острові Святого Георгія, поруч з абатством. Коли юну Катіцу привезли на кладовище, юний Фран зірвав з себе військову форму і назавжди оселився в монастирі.

   Йшли роки. Французи назавжди втратили Боко-Которську затоку, а разом з нею і острів Святого Георгія. Ченці з острова пішли трохи пізніше. Залишився лише Фран. Щоночі він на могилі коханої запалював сотні свічок.

   Дні складалися в місяці, а  місяці – в роки. Фран за цей час постарів, але все одно продовжував доглядати за могилою. Він запалював свої свічки щоночі, якби йому не було важко, не було боляче, як би він не страждав.

   І ось одного разу темної ночі, свічки не засвітилися. Місцеві захвилювалися і наступного ранку вирушили на острів, щоб перевірити, що ж сталося з одиноким монахом. Знайшли його  мертвим прямо на могилі коханої. В руці він тримав клаптик паперу,  де було написане його останнє бажання – поховати його поруч з коханою.

   Кажуть, що в той день, кілька молодих юнаків висловили бажання постригтися в ченці. Так був відновлений монастир на острові Святого Георгія, який стоїть й досі. Місцеві говорять, що й досі на могилах Франа і Катіци загоряються свічки. Їх можна побачити, якщо пропливати вночі близько біля острова повз монастир.

Острів невеликий, тому пропливаючи поруч, насолодитись його красою можна сповна

   Що зараз знаходиться на острові?

   Сам храм святого Георгія, який колись знаходився на острові був повністю знищений. На його місці побудована невелика, нічим непримітна церква. Там розміщена художня галерея, де зберігаються картини художника Ловро Маринова Добрічевича та його сучасників. Основна колекція картин присвячена морській тематиці. Зберігся надгробок відомого чорногорського кораблебудівника і мореплавця – Марко Мариновича.

   Прямо перед церквою знаходиться поховання її засновника. Могила не має ніяких ні підписів, ні зображень.  Стародавнє кладовище розміщене в оточенні живописних зелених кипарисів та декількох пальм, правда, від нього майже нічого не лишилось. Пропливаючи повз острів можна добре розгледіти цю красу.

   На даний час острів Святого Георгія знаходиться під владою місцевої католицької церкви. Там працює будинок відпочинку, в якому зупиняються чорногорські священнослужителі. Офіційно цей приватний  острів закритий для туристів, але декому все ж таки вдається туди потрапити. Зазвичай туристам дозволяють дивитись на нього з боку моря, обпливши навколо і не ступаючи на його берег. Проте багато місцевих жителів та й туристів нехтують забороною і припливають на острів, щоб торкнутися старих стін та поблукати по знаменитому кладовищу.

   Німецький романтик і живописець Арнольд Боклін, натхнений островом святого Георгія, написав відому на весь світ картину «Острів мертвих». Зображений на полотні човен, яким управляє Харон, а попереду знаходиться величезний похмурий острів, по обидва боки якого вимальовуються могильні склепи, які вирубані в суцільній скелі.

   Нам же вдалось побачити острів лише з боку моря, на берег ми не виходили, проте враження справив особливі, а легенду слухати без сліз, було просто неможливо.

-        Чи вдалось вам побачити острів Святого Георгія та почути легенду про неймовірну історію кохання?

-        Які у вас залишились враження?

-        Чи хотілося б вам ступити на цей острів, доторкнутись до його історії?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР