Чорногорія. Каньйон р. Морача та ущелина Платіє

 

   Екскурсію «Каньйони» можна назвати родзинкою Чорногорії, адже вирушаючи на цю екскурсію є можливість проїхати  і побачити усю Чорногорія: від Адріатичного узбережжя, через центральні райони і аж на північ цієї країни. Але найбільше вражають, звичайно, каньйони. Першим каньйоном, з яким ми познайомились, був каньйон р. Морача та ущелина Платіє.

   Наближаємось ми до глибокої ущелини річки Морача. Чим далі ми рухаємось вздовж цієї ущелини, тим вужчою вона буде ставати. Гори будуть ніби сходитись одна до одної і в деяких місцях навіть буде здаватись, що гори знаходяться над нами. Дорога, якою ми їдемо – це головна дорога, республіканського значення – це дорога вже між новими державами Сербією і Чорногорією. Тут майже завжди великий потік транспорту і це вважається нормальним, адже дорога вузька, гірська і небезпечна. Населені пункти, які знаходяться обабіч дороги, вони тут з’явились завдяки цій дорозі. До цього в ущелині р. Морача або каньйоні люди не жили. Говорили, що ці місця – це «гнізда орлів», тобто крім птахів із роду орлиних, тут більше ніхто і не мешкав. Тільки з будівництвом цієї траси, сюди прийшли і люди. Зараз люди тут живуть, займаються сільським господарством: вирощують  культурні рослини, розводять худобу. Вздовж цієї дороги дуже багато дикорослого винограду, інжиру, які люди також збирають і на їх основі роблять напої. Звичайно, до дикого винограду доводиться додавати цукор, оскільки він дуже кислий, на відміну від домашнього. Інжир дикий солодкий, але дуже дрібний.

   Далі, дорога, якою ми їдемо,  стає ще вужчою, звідки від місцевих жителів і отримала назву «дорога жахів». Якщо на вулиці сонячно, то особливих жахів ця дорога не викликає, але коли на вулиці осінь, зима, весна, тобто, коли на вулиці погода дощова і, коли дощ йде не один день, і не два, а тривалий період, то стає темно, жахливо і моторошно. Карстові гірські породи за тривалий час вбирають в себе воду і коли вони вже стають перенасичені нею, то ця вода починає стікати цілими «ріками», тобто тече величезний об’єм води. Ця картинка в цей час складає особливі враження. Коли збільшується кількість дощів, збільшується кількість води, то і збільшується тут кількість каменепадів на цій ділянці дороги. Гори перенасичені водою, тому каміння може падати з гір, особливо в тих місцях, де гори нависають над дорогою.

   Також в цих місцях, паралельно з автомобільною дорогою, проходить і залізнична дорога, але на іншому боці ущелини, тобто з протилежного боку каньйону. Це головне залізничне сполучення і ця залізниця також будувалась у часи Югославії. Югославія дійсно залишила свій великий слід на своєму шляху в часи свого існування. Залізниця також будувалась з метою з’єднати два міста – столицю Югославії Бєлград (зараз столиця Сербії) з портовим містом Бар. Проєкт був розроблений і представлений у 1952 році, а сама залізна дорога почала працювати у 1975 році. Понад 20 років йшло будівництво цієї дороги.

   Проїжджаємо населений пункт під назвою Купина, що в перекладі означає «ожина». Саме в цій частині ущелини росте дійсно багато ожини, за що й отримало поселення свою назву. За ним проїжджаємо тунель, а там праворуч угорі можна побачити залізничний міст, саме там проходить залізниця. Протяжність цієї дороги, від Бара до Бєлграда,  становить 476 км. На цій відстані, у 476 км, знаходиться 256 тунелів і 234 мости. Тобто це серйозна споруда, з точки зору тих часів, а будували цю залізну дорогу югослави в той період своїми зусиллями.  На території Чорногорії на неї припадає близько 200 км, тобто менше половини, більша частина цієї дороги проходить по території Сербії, але більша частина тунелів знаходиться все ж таки на території Чорногорії. На території Чорногорії цю залізну дорогу називають «чорногорське метро» за рахунок великої кількості тунелів.

 В горах проходить залізниця - розвага для екстремалів

   На цій залізній дорозі, на території Чорногорії, також знаходиться найвищий залізничний міст Європи. Він став найвищим ще в минулому столітті в часи Югославії, але і до сьогодні він міцно тримає свою планку, залишаючись і сьогодні найвищим залізничним мостом Європи. Міст називається Монманталь, висота його 202 м. Це, переважно, одноколійна дорога, тільки в  деяких місцях, на станціях, з’являються додаткові колії, щоб могли розходитись зустрічні транспортні засоби. По ній продовжують ходити і вантажні потяги, так як в першу чергу і призначена була для вантажних перевезень, ходять пасажирські потяги  між Баром і Бєлградом, а також ходять і електропоїзди. Тому гості, які приїздять в Чорногорію на більш тривалий час для відпочинку, вони шукають яскравих вражень, більших емоцій, то їм рекомендують проїхати по цій залізній дорозі, щоб отримати емоції, яких не вистачає. Можна проїхати потягом, там будуть ще більші ефекти, особливо, якщо зайняти верхню поличку, а можна і електропотягом. Цікаво те, що не лише сама залізна дорога дісталась Чорногорії з часів Югославії, але й техніка, що йде по цій залізній дорозі. Тобто потяги, електроротяги, які ходять по цій залізній дорозі залишились ще з часів Югославії, тобто не зовсім сучасні, а ті ще скрипучі, не закриваються вікна, що й надає ще особливих екстремальних вражень проїзду по цій залізній дорозі.  Отже, хто хоче позбавитись від боязні висоти, тобто позбутись цієї фобії, то слід проїхатись цією дорогою. Види з висоти відкриваються неймовірні. Коли дивишся з висоти залізної дороги на автомобільну, то машини, які рухаються дорогою, здаються іграшковими.

 Найвищий залізничний міст Європи

   Як уже було сказано раніше, в Чорногорії дуже вузькі дороги, які йдуть місцями серпантинами і рухатись по ним дуже небезпечно. Особливо жахливими виглядають дороги, які проходять повз каньйони, місцями – це дорога прямо над прірвою і тут треба бути дуже вправним водієм. Місцеві, як уже було сказано,  називають таку дорогу «дорогою жахів», і не дарма, і деякі ділянки цієї дороги нам теж доведеться проїхати. Рухаємось ми повз річку Морача, яка має неприборканий характер. Особливо бурхливою вона буває весною, під час розливу її швидкість може становити 113 км/год, проте влітку вона спокійніша. У верхній частині течії вона стрімка гірська, а в нижній – більш тиха і спокійна. Вода в ній прозора, насиченого смарагдового кольору, водиться в ній річкова форель та інші види риби. 

 Каньйон р. Морача

   А ми робимо зупинку на фотопаузу, в дуже цікавому і незвичному місці – ущелина Платіє.  Там немає спеціальної стоянки, просто йде невелике розширення дороги, де може зупинитись кілька автобусів і туристи можуть вийти, щоб насолодитись неймовірними видами та красотами цієї ущелини.

   Зупинка триває тут недовго, але цього часу достатньо, щоб оглянути це місце, відчути себе ліліпутом серед цього величезного природного гірського нагромадження і зробити незабутні фото. Місце, дійсно вражає – це і відчуття неочікуваності, непередбачуваності і відчуття величі природи, яке відкривається перед нами, це щось неймовірне, яке навіть важко описати словами.

 Ущелина Платіє

   Тут у нас і ущелина Платіє, і каньйон р. Морача і один з тунелів, який прорубаний прямо у скелі.

 Один з чисельних тунелів Чорногорії, біля ущелини Платіє

   Річка Морача бере свій початок у горах, на схилах гори Ржачі, на висоті 1650 м, її загальна довжина близько 100 км. Тече на південь, утворюючи на своєму шляху 40 км каньйону. Після цього каньйону, після цієї ущелини р. Морача потрапляє на територію Зетсько-Скадарської низовини і тече вздовж всієї цієї низовини, де впадає в Скадарське озеро. Це найбільша річка, яка впадає в це озеро.

   Глибина каньйону р. Морача досягає 1000 м – це в районі Тисової вершини. Найглибше місце – це ущелина Платіє.  Мільйони років р. Морача працювала, розрізаючи вертикальні карстові скелі, щоб створити цю унікальну природну пам’ятку, якою ми можемо сьогодні милуватись. Висота місця, де була зупинка на фотопаузу, становить близько 170-180  м над рівнем моря.

Каньйон р. Морача та ущелина Платіє

   Саме про це місце в давнину  говорили – «між гніздами орлів». Про будівництво цієї дороги в каньйоні Платіє чорногорці роздумували ще в 1900 році. Але тоді було в них недостатньо технічних засобів та сучасного обладнання. Проте було бажання з’єднати центральне місто Подгорицю з північним м. Колашином, а далі продовжити дорогу на північ країни.

   Зараз ця дорога існує, над нею нависають гори, сонце туди майже не потрапляє і вона виглядає темною і жахливою.  Коли тут зустрічаються два великі транспортні засоби, то проїжджають вони дуже близько один до одного, майже торкаючись, з одного боку і дуже близько до краю дороги – з іншого боку. Тому тут завжди йде процес гальмування. Або як тунель, який прорубаний у скелі, наприклад, якщо рухається великий транспортний засіб, то він їде по центру тунелю, щоб не зачепити верхню частину транспорту об тунель, об гору. Таких ділянок дуже багато по цих каньйонах, по цих ущелинах, адже недарма ця дорога отримала таку назву. Чим далі ми рухаємось, тим більше ущелина розступається, починають потрапляти туди промені сонця і цей весь жах поступово починає відступати за рахунок сонця. 

 Каньйон р. Морача

   У Чорногорії дуже багато тунелів, які прорубані у горах, тому Чорногорію можна впевнено назвати країною тунелів. Тунелі тут своїх назв не мають, адже їх така тут велика кількість, що просто не вистачить ніякої уяви, щоб вигадати їм назви, тому йде тільки нумерація. За час нашої  екскурсії ми проїхали вже велику їх кількість, але ще дуже багато їх попереду. Проїжджаючи республіканською дорогою чи міжнародною, як її ще називають, ми проїдемо всього 32 тунелі, а потім будемо з цієї дороги поступово відходити. Коли ми проїдемо 32 тунелі, зараз ми проїхали вже 13-й тунель, то ми опинимось на найвищій точці автомобільної дороги – це буде 1060 м.  Від ущелини Платіє, від висоти 170 – 180 м над рівнем моря у  нас почнеться підйом на висоту 1060 м, а після цього знову почнеться спуск.

-        А вам довелось побачити каньйони Чорногорії?

-        Чи відвідували цю неймовірно захоплюючу екскурсію?

-        А можливо самостійно, власним чи арендованим авто, довелось проїхати цими гірськими дорогами?

-        Розкажіть про це.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР