Чорногорія. Екскурсія «Каньйони»

 

   У Чорногорії говорять: «Якщо ти не побував на каньйонах Монтенегро, то взагалі не бачив Чорногорії». Екскурсія «Каньйони» є однією з найцікавіших, найзахоплюючих і найпізнавальніших екскурсій Чорногорії. Оскільки Чорногорія - країна маленька, її площа становить всього 13,8 тис. км², то її об’їхати можна за дуже короткий час. А екскурсія «Каньйони» є просто унікальною, адже тут можна здійснити поїздку через усю Чорногорію:  з півдня – від узбережжя Адріатичного моря, проїжджаючи її центральну частину – рівнинну і степову, можна потрапити аж на північ країни – особливу частину Монтенегро.

  У моєму списку подорожей по країні, ця екскурсія була обов’язковою і у списку         була № 1.

   Де купувати екскурсії в Будві?

   Є кілька варіантів, де можна придбати екскурсії у Будві.

1. У готельного гіда. Зазвичай, у готельного гіда ціни на екскурсії завищені, але це треба обов’язково перевірити. У нашому випадку, екскурсія у готельного гіда виявилась дешевшою, адже одразу по приїзду ми дізнались скільки коштують екскурсії у вуличних агентствах, тому ми х одразу ж і порівняли. Ми жили в апартаментах, можливо в готелях ціни у гіда будуть виші, але у нашому випадку все навпаки. На деякі екскурсії навіть були акції – це на 5 євро дешевше. Оскільки нас було троє, то нам навіть вдалося зекономити 15 євро. У вартість екскурсії входило все, окрім обіду. За обід треба було доплачувати 10 євро, або ж можна було взяти свій перекус, це вже по бажанню, хто як для себе вирішить. Наш гід нам дав свій номер телефону, тому у будь-який час і по будь-якому питанню ми могли з ним зв’язатись по вайберу. Організовано було все дуже чітко, нам усе сподобалось.
2. У вуличному агентстві. Якщо у вашого готельного гіда ціни на екскурсії будуть дорожчі, то без проблем можна їх придбати у вуличному агентстві. Є агентства англомовні, російськомовні, тому ніяких перешкод у виборі немає, тим більше, що це безпечно. На відміну від Єгипту чи Туреччини, ціни в усіх агентствах однакові, навіть незалежно від того - Будва, Бечичі чи Рафаїловичі – ціна одна й та ж сама, ми перевіряли особисто. Проте у вуличному агентстві обов’язково треба питати, що входить у вартість. У деяких агентствах вам можуть сказати про ціну екскурсії і за що треба буде додатково доплачувати, а в деяких про доплату можуть не сказати. З’ясовуйие обов’язково одразу на місці. Поясню на прикладі. Ми придбали екскурсію «Каньйони» у нашого гіда за 40 євро з людини. У вуличному агентстві ця ж екскурсія коштує 35 євро, коли ми з’ясували, що входить у вартість і чи потрібно буде ще щось доплачувати, то з’ясувалось, що треба буде доплачувати ще 3 євро за вхід до Національного парку «Білогралська гора» та ще 3 євро за вхід до Національного парку «Дурмітор». Тобто треба доплатити ще  6 євро, і ціна екскурсії вже  буде становити 41 євро. У нас ще була екскурсія в Хорватію (Дубровник). У вуличному агентстві вона коштує 40 євро, у нашого гіда вона теж коштує 40 євро, але зараз на цю екскурсію була акція – знижка 5 євро, тому ми її придбали за 35 євро. Якщо кому важливі такі моменти, то не спішіть купувати екскурсії, а зразу дізнайтесь про ціни в різних місцях. Але й не затягуйте, особливо якщо ви приїхали на відпочинок всього на 7 днів.  Деякі екскурсії проводяться лише в певні дні.
3. На туристичному сайті. Ціни теж треба перевіряти і порівнювати, але вони трохи вищі, ніж у вуличному агентстві. Але тут є перевага в тому, що ви завчасно, навіть у себе вдома, ще не вирушаючи на відпочинок, можете замовити екскурсію онлайн. І тоді вже приїхавши на відпочинок, ви не будете витрачати зайвий час на вибір екскурсій. Сайти є англомовні, російськомовні і гіди теж, тому це теж дуже зручно.  Обирайте перевірені сайти, читайте відгуки і тоді це буде дуже зручно і безпечно. Але обирати вам.

   А ми вирушаємо на екскурсію «Каньйони».

   Екскурсію ми придбали в готельного гіда, за найнижчою ціною, яку можна було обрати у Будві – 40 євро з людини.  Розрахована вона на цілий день: з 6.30 до 19.00.

   Що включає в себе екскурсія «Каньйони»?

• Подгориця (проїздом).
• Каньйон річки Морача.
• Чудові пейзажі та панорами під час поїздки навколо.
• Біоградський національний парк та Біоградське озеро.
• Дорога повз каньйон річки Тара.
• Міст Джурджевича.
• Зіплайн через каньйон р. Тара повз міст Джурджевича (по бажанню за окрему плату).
• Жабляк (проїздом)
• Національний парк Дурмітор та Чорне озеро.
• Серпантини та гори Чорногорії.

 Вирушили ми о 6.30 ранку від зупинки «Слов’янський бульвар». Хочу зауважити, що у Будві дуже вузенькі вулички, тому автобуси зупиняються тільки на зупинках, у Будві їх три. Коли ви приїдете на відпочинок, то вас до самого готелю, вілли чи апартаментів не довезуть, а зупиняться біля найближчої зупинки, а далі вже треба буде йти пішки, але вас зустрінуть і проведуть. Так же і на екскурсію, ви вийдете до найближчої зупинки. У нас це було майже поруч, десь 2 хвилини ходьби.

Автобусів під’їжджало багато – це були різні екскурсії або могла бути така ж  екскурсія, але різні туроператори. Тому гід, який буде вас супроводжувати повідомляє назву туроператора (можна побачити також табличку на автобусі), а потім ви називаєте назву готелю чи вілли, прізвище і кількість осіб, яка вирушає на екскурсію, і гід уже дивиться по списку, який у нього є і пропускає в автобус. Автобуси великі, комфортабельні, дуже зручні і з кондиціонером.

Весь час нас супроводжувала гід, яка дуже добре володіє російською мовою. Сама вона родом з Росії (м. Санкт-Петербург),  проте вже більше 15 років  живе в Чорногорії. Видно, що вона дуже любить цю країну і просто закохана в свою роботу. Адже за час подорожі ми дізнались дуже багато про цю неймовірно чудову країну, задавалось дуже багато запитань, на які ми почули відповіді, деякі навіть вражаючі, багато було для нас незвичного. Тому у своєму пості я хочу додати інформацію, яку ми дізнались від гіда, і на мій погляд, буде багато кому цікавою.  Ми за час екскурсії дізнались не тільки про каньйони, та місця, які входили в нашу програму, а й дізнались багато чого про країну, її жителів, побут, традиції тощо. Буде дуже цікаво.  

   І ось ми вирушаємо на екскурсію. На всіх зупинках забираємо людей, заїжджали і в с. Бечичі, звідти також були бажаючі поїхати на екскурсію. Проїжджаємо по Ядранському (Адріатичному) шосе повз один найрозкішніших і найдорожчих готелів Будви  –  «Dukley Hotel & Resort 5*». Саме в ньому знімали українську туристичну програму «Орел і решка».

Один з найрозкішніших і найдорожчих готелів Будви  –  «Dukley Hotel & Resort 5*» 

   Далі ми насолоджуємось Будванською рів’єрою і  ранковими краєвидами Адріатичного узбережжя, Будви та о. Святого Миколая (місцева назва Гаваї).

 Будванська рів'єра

   Тут ми вже бачимо мис Завала, крізь який прорубано тунель з Будви до с. Бечичі та й саме курортне селище Бечичі. За ним іде с. Рафаїловичі, потім іде с. Каменеве в невеликій бухточці, за ним іде ще одна бухта з с. Пржно, далі йде зелена паркова зона під назвою Мілочер, наступним йде населений пункт під назвою Святий Стефан, навпроти якого знаходиться о. Святий Стефан, який з’єднаний з материковою частиною штучним перешийком.  Далі за с. Святий Стефан йде с. Ріка Режевичі, далі йде м. Петровац – це друге місто Будванської рівєри, а далі с. Гулярець і на цьому територія Будванської рів’єри закінчується. Далі за с. Гулярець починається вже Барська рів’єра, яка відома по своєму основному місту – це Бар – основний вантажний порт, пасажирський порт. Барська рів’єра розповсюджена також і в сфері туризму, там також є кілька курортних зон, таких як Чань, Шушань та інші.  Барська рів’єра – це так звана портова рів’єра. І остання – це Ульцинська рів’єра, з головним містом Ульцинь. Відома вона своїми особливими піщаними пляжами, пісками вулканічного походження. Найбільший пляж так і називається «Велика плажа», що в перекладі означає «великий пляж». Довжина цього пляжу 13 км, ширина близько 70 – 80 м. Закінчується Ульцинська рів’єра і далі вже починається кордон з Албанією.

   А ми потрапляємо в тунель під назвою «Брайче», проїхавши його ми опинились у невеликому населеному пункті під назвою Брайче. Праворуч можна побачити невелику гору під назвою Космач, де є залишки австро-угорської фортеці Космач. Фортеця була побудована в 1852 році. Саме в цьому місці в ХІХ ст. проходив кордон між Чорногорією і Австро-Угорщиною. В Чорногорії тоді не було виходу до моря, цей вихід займала Австро-Угорщина. У територія Будванської рів’єри і територія Боко-Которської затоки були тоді під владою Австро-Угорщини. Чорногорія на той момент була повністю гірською країною, без виходу до моря. Тобто зараз ми проїжджаємо саме тією історичною частиною Чорногорії. І зараз Чорногорія залишається гірською країною, адже 90%  її території становлять гори. Тобто проїжджати ми будемо різними дорогами, де будуть і підйоми, і спуски, і «серпантини», і рівнинні ділянки, тобто нам сьогодні доведеться здолати всі види доріг. Тому дехто може відчувати дискомфорт або погіршення самопочуття, наприклад, може закладати вуха, боліти голова – це від перепаду висот. Найвищою точкою, на яку ми сьогодні піднімемось, це буде висота 1450 м над рівнем моря – це автомобільна дорога, пішки підніматись ніхто не буде. Тобто ми піднімемось з нуля і до цієї висоти, але це будуть поступові плавні підйоми, різких підйомів не буде. На цій висоті розміщене м. Жабляк, недалеко від якого розміщене знамените Чорне озеро – це буде наша остання північна зупинка. Після цієї точки ми будемо поступово спускатись униз, в бік центральної, а потім і прибережної частини Чорногорії. 

   А зараз ми піднімаємось до Ловченських гір – це знамениті прибережні гори Чорногорії, які здіймаються угору над Будванською та Которською рів’єрами. Найзнаменитіший гірський масив, найісторичніший, де відбувалась боротьба чорногорського народу за свою незалежність, за свою територію, за свою країну, за свою релігію. Середня висота цих гір становить 1000 – 1100 м над рівнем моря. Є і два найвищих піка цих гір – це г. Штіровнік (1749 м над рівнем моря) і г. Єзерський Вирг (1657 м над рівнем моря). Ці гори є дійсно історичними для чорногорців, так як Олімп для Греції, так і Ловчен (скорочена назва Ловченських гір) – для Чорногорії. Ловченські гори – карстові гори і ці голі скелі дуже добре видно, незважаючи на те, що зараз літній період і дуже багато зелені. На території Чорногорії переважають карстові гори, їх прийнято називати сухими і безводними. В зрізах це дуже добре видно і виникає питання: як взагалі в таких горах може щось рости? Ліси тут ростуть, вони не такі густі і буйні як на півночі країни, але вони все ж таки тут теж ростуть. Тут також є дикі тварини, не такі великі як на півночі, але вони тут водяться. В цих карстових породах вода є, але вона протікає дуже глибоко, карст як губка поглинає всю воду і тому багато всередині цих карстових порід підземних річок, печер. Саме в цих Ловченських горах знаходиться давня столиця Чорногорії – Цетінє. 

о. Святого Миколая (Гаїті)

   Забравши туристів з Бечичі ми вирушаємо углиб країни, ближче до гір.

   Чорногорське морське адріатичне узбережжя утворюють 6 рів’єр: Геоцог-Новська, Которська, Тіватська, Будванська, Барська, Ульцинська.  Геоцог-Новська, Которська і  Тіватська рів’єри знаходяться на узбережжі Боко-Которської затоки, найвідоміша, з точки зору туристичної діяльності – Будванська рів’єра, за нею починається Барська рів’єра і закінчується все Ульцинською рів’єрою. Ці шість рів’єр і утворюють чорногорське узбережжя, протяжність якого становить 300 км. Всього на території Чорногорії розміщено 24 області і протяжність сухопутних кордонів Чорногорії – 614 км. Межує Чорногорія з Хорватією на заході, з Боснією та Герцеговиною на північному заході, з Сербією на півночі, з Албанією на сході. А по морю, на протилежному боці,  проходить кордон з Італією – це найдовший кордон. 

Дорога від узбережжя до внутрішніх районів країни

   Перед нами на зміну морським краєвидам відкриваються панорами гір, на яких навіть можна побачити залишки фортець та різноманітних укріплень.

 Дорогою можна побачити залишки середньовічних фортець

   Гірські лісисті хребти просто зачаровують.

 Починаються гірські чорногорські хребти

   В деяких місцях можна побачити й оголені скелі.

   На деяких скелях є викарбувані якісь написи та числа.

   Від гіда ми просто були у захваті, адже вона нам розповідала всю дорогу від початку до кінця. Ми дізнались всю історію Чорногорії, від давніх часів і до сьогодення, політичний та адміністративний устрій, населення, релігію, культуру, освіту, медицину, транспорт, народні традиції та звичаї та ще багато іншого. Вона відповідала на всі питання, які виникали в туристів і це було дуже цікаво.

   Під час екскурсії нам вдасться проїхати з південної частини Чорногорії, від узбережжя Адріатичного моря з Будванської рів’єри до центральної частини Чорногорії, де почнеться підйом на Ловченські гори. Підйом займе десь 20 хвилин і ми опинимось на території Цетінської області. Проїдемо цією областю, нам відкриється панорамний вид на м. Цетінє – історичний центр міста. Від м. Цетінє будемо переходити вже на сучасну столицю Чорногорії – Подгорицю, яка знаходиться на території Зетсько-Скадарської низовини. Проїхавши Подгорицю буде здійснена невелика технічна зупинка біля придорожнього кафе. Там можна перекусити своїми ланч-боксами або щось замовити в кафе, а також відвідати туалет (безкоштовно). Далі ми будемо направлятись у бік, а якщо бути точнішим, то вздовж нашого першого каньйону – каньйон р. Морача – це один з найкрасивіших каньйонів Чорногорії, глибина якого сягає 1000 м, а протяжність – близько 40 км. В найглибшому місці цього каньйону (1 000 м) буде зроблена зупинка для фотопаузи. А далі  ми будемо вирушати в північні райони Чорногорії, там почнеться затяжний підйом, будуть гори, перевали і ми дістанемось вже до Калашинської області, проїхавши м. Калашин ми потрапимо в один з найстаріших Національних парків, який носить назву «Біоградська гора», на території якого знаходиться Біоградське озеро. Там буде зупинка, вільний час, для того, щоб погуляти по лісу цього Національного парку. Ліс тут особливий, реліктовий. А ми продовжуємо нашу екскурсію у бік наступної північної області Чорногорії, яка носить назву Мойковська область. Проїхавши м. Мойковац ми дістанемось до містечка Бистриця. В цьому місці є невеликий мотель, який носить назву «Равні», який приймає великі туристичні групи для обіду. Обід не входить у вартість екскурсії (про це попереджається при купівлі екскурсії), але його можна буде додатково замовити – це комплексний обід, де можна обрати рибу або курицю і коштуватиме це 10 євро. Це місце є одночасно і фотопаузою, адже спустившись біля мотелю вниз, можна побачити мальовничий водоспад на р. Бистриця. А далі ми вирушаємо до каньйону р. Тара – це один з наймальовничіших каньйонів не тільки Чорногорії, а усього світового рейтингу. Це другий за глибиною каньйон світу, після американського Гранд-каньйону на р. Колорадо. Глибина сягає 1300 м і ми будемо проїжджати уздовж цього каньйону. Велика зупинка на цьому каньйоні буде здійснена на мосту Джурджевича – це діючий автомобільний міст. Тут же можна буде скористатись послугою зіплайну  і спуститься над каньйоном. Послуга коштує 20 євро з людини (по бажанню). Після зупинки на мосту, після зіплайну ми рухаємось далі ще північніше, ще вище – у центр Національного парку «Дурмітор». Це найбільший з Національних парків Чорногорії. Буде здійснено зупинку недалеко від заповідника «Чорне озеро» і  пішки  ми будемо направлятись до цього озера через особливий хвойний ліс. Це північна крайня наша зупинка. Тут у нас буде вільний час для прогулянки частково навколо озера, можна зануритись в озеро при бажанні або помочити руки, чи ноги.  Це буде вже інший клімат, хоча зараз літо, причому спекотне, тому на півночі зараз не особливо холодно. Якщо в цей час на узбережжі сонячно і безхмарно, то і на півночі в цей час тепла погода, проте буде відчуватись свіжість. Після прогулянки по Чорному озеру, ми орієнтовно будемо вирушати назад десь о 15.30. Дорога назад з Національного парку «Дурмітор» довга, проте назад ми будемо їхати не по тій же дорозі, вздовж каньйонів р. Тара та р. Морача. Повертатись будемо іншою дорогою, гірською, з м. Жабляк будемо їхати до м. Шавляк, далі до м. Нікшич, до м. Подгориці, а вже від Подгориці будемо їхати тією ж дорогою, що й їхали сюди. Дорога назад після Чорного озера складає близько 4 годин. На половині шляху буде зроблена технічна зупинка, в районі м. Нікшич і вже далі без зупинок будемо направлятись на узбережжя, на місце нашого відпочинку – у Будву. Повернемось ми туди десь о 19.30, все залежить від завантаженості доріг та від того, наскільки вчасно туристи будуть приходити до автобуса після огляду об’єктів. 

Гірські долини

   Назва країни Чорногорія, складається з двох слів Чорна гора або як говорять італійці Монтенегро. Мені теж назва Монтенегро дуже до вподоби. Країна розташована в південно-східній Європі, на узбережжі Адріатичного моря, на Балканському півострові. Столицею і найбільшим містом країни є Подгориця (150 000 осіб).

   У ранньому Середньовіччі на території сучасної Чорногорії були три південнослов’янські князівства: Дукля (південь), Травунія (захід) та Рашка (північ). У ХІV – ХV ст. тут виникло князівство Зета. З кінця ХІV і до кінця ХVІІІ ст. велика частина південної території була під владою Венеціанської республіки (звідси і назва Монтенегро). Після османського правління країна відновила свою незалежність у 1696 році за династії Петрович-Негош. У 1910 році країна стає королівством.

   Після Першої світової війни Чорногорія стає частиною Югославії. У 90-х роках відбувається розпад Югославії і Чорногорія разом із Сербією у 2003 році утворюють спільну федерацію. А вже в 2006 році  Чорногорія проголосила незалежність і спільнота розпалась. Все відбулося мирним шляхом.

   Ми проїжджаємо територією, де серед гір знаходиться давня столиця Чорногорії – м. Цетінє. Місто розташоване на висоті 700 м над рівнем моря, посеред Ловчинських гір на невеликій низовині, яка носить назву Цетінсько поле. На території Цетінського поля в середині ХV ст. з’явилось м. Цетінє. 1482 рік є роком заснування стародавньої столиці Чорногорії. Саме в ХV ст. сюди прийшли чорногорці в період правління династії Цернаєвичів – третя чорногорська правляча династія. Саме в період правління Івана Цернаєвича, другого з династії Цернаєвичів, сина Стефана Цернаєвича,  чорногорці прийшли в ці Ловченські гори, залишаючи район Скадарського озера.

   А зараз потрапляємо до центральної частини Чорногорії, на Зетсько-Скадарську низовину. Наше око частково захоплює Скадарське озеро (Шкодер), яке й розташоване на цій низовині. Зетсько-Скадарська низовина – це найбільша за площею низовина на території Чорногорії. Незважаючи на те, що Чорногорія – це гірська країна, але все одно тут є і рівнинні території. Якраз тут знаходяться найродючіші землі, різні сільськогосподарські угіддя. Саме звідси чорногорці у  ХV ст. вимушено переселились  в Ловченські гори, де був уже більш суворий клімат, де немає вже сільськогосподарських угідь, а переважають карстові кам’яні породи. Але чорногорці вимушені були врятувати свій народ, вони повинні були сюди переселитись, так як в ті часи з боку Скадарського озера, зі сходу, почали підступати османи, які почали все більше і більше захоплювати земель Балканського півострова. Тому чорногорцям, щоб краще було врятувати свою територію, їм треба було перебратись у цю гірську місцевість. Тут можна було ховатись в горах, печерах, яких тут дуже багато, саме в цих карстових горах. Тому саме в Ловченські гори чорногорці й переселились у ХV ст.

   Ми підїжджаємо до території, яка називається Цетінське поле. І тут ми побачимо м. Цетінє. Сюди прийшов Іван Цернаєвич з чорногорцями у 1482р. і заснував тут першу резиденцію – будинок Івана Цернаєвича, тому саме ця дата і вважається роком заснування міста. Сьогодні в м. Цетінє проживає близько 14 тисяч мешканців. В ті часи, коли чорногорці переселялись, тобто Чорногорія зменшилась у своїх розмірах, тут нараховувалось близько 8 тисяч чоловік усієї Чорногорії. Тобто вона була зовсім маленькою на той час, в рамках цих Ловчинських гір. Якщо звідси подивитись далеко ліворуч, то можна побачити один з піків Ловченських гір – це гора з рівною поверхнею і на ній видно невелику будівлю – це гора Єзерський вирх, яка має висоту 1657 м над рівнем моря. З цієї точки дуже добре видно цей пік.  На цій горі видно невелику будівлю – це мавзолей, який був побудований в період з 1971 р по 1974 рік. Це мавзолей, де спочиває один з особливих чорногорських видатних владик – Петро ІІ Петрович-Негош – це і митрополит, і  імператор, який правив Чорногорією в ті часи, коли вона була теократичною державою, тобто коли світське та духовне життя були об’єднані.

   До Скадарського озера ми наближатись не будемо, воно залишається трішки осторонь. Але при бажанні відвідати це озеро можна, є спеціальна екскурсія «Скадарське озеро».

   Скадарське озеро – озеро тектонічного походження, яке знаходиться на території Чорногорії та Албанії і є найбільшим озером Балканського півострова. Назву отримало від назви м. Шкодер  в північній частині Албанії.

   Озеро в літній період завжди залишається теплим, на відміну від Адріатичного моря. Море дуже залежить від морських течій, вітру і різко може стати то теплим, то холодним. В озері немає ніякого впливу течій і вітер теж не впливає на температуру. Влітку температура води становить +29⁰С, що дуже подобається багатьом туристам.

   Дуже багатий та різноманітний рослинний світ озера, а також тут є багато видів птахів. Чорногорська частина озера оголошена Національним парком у 1983 р, ще за часів Югославії. Це один з найбільших пташиних заповідників Європи. Тут нараховується 270 різновидів птахів, в тому числі пелікани – останні пелікани в Європі. Звичайно всі види птахів побачити складно, більшу частину птахів можна побачити в зимовий період – це перелітні птахи. Багато видів птахів обирають Скадарське озеро для зимівлі. На Зето-Скадарській низовині не буває холодних зим, тобто температура повітря тільки плюсова так як і на узбережжі. Вдень взимку на узбережжі близько +15⁰С, вночі +7⁰С, на Зето-Скадарській низовині трохи нижче: вдень – (+10 +12⁰С), вночі – (+5⁰С), тобто озеро ніколи не замерзає. Але і влітку птахів достатньо, можна зустріти бакланів (великих і малих), різні види чапель (сірі, білі, жовті маленькі), качок, чайок, ібісів. Але символом Скадарського озера є пелікан, проте його не завжди можна побачити. Тому ті, хто вирушає на екскурсію, щоб побачити пелікана, може розчаруватись. Пелікан – це, як пощастить. Пелікани не люблять великої кількості людей, не люблять високі температури. І коли тут починається пік сезону, тобто коли велика кількість човників, корабликів відправляються по Скадарському озеру, пелікани ховаються у свій резерват і намагаються перечекати цей період. Тому не часто їх можуть побачити туристичні групи. Їх можна побачити на початку або в кінці сезону, але в липні, серпні дуже важко. Але ї без пеліканів, там можна дуже багато чого побачити з точки зору природи.  Скадарське озеро – це особлива територія, з точки зору природи центральної частини Чорногорії.

   В Скадарське озеро впадає 6 річок і лише  одна річка – Бояна, витікає з озера. Витікає на території Албанії і потім повертається на територію Чорногорії, тече вздовж кордону з Албанією і впадає в Адріатичне море на території Ульциньської області. Перед тим як впадати в море, розділяється на два рукави, утворюючи між ними річковий острів – Ада Бояна. Це один з чорногорських особливих островів, якій відомий більше як для особливих туристів, так як не для кожного туриста цей острів призначений. Острів став відомим ще в період Югославії, особливо в європейських колах. Тут був побудований великий туристичний комплекс для нудистів – «Ада Бояна». Користується особливою популярністю, дуже зручно, відособлена територія, потрапити можна лише через міст, проходячи серед особливий контроль. Там також всі пляжі піщані як і на всій території Ульциньської області – це пляжі з пісками вулканічного походження, які мають особливі лікувальні властивості. В цьому піску корисно і закопатись, і прогрітись при захворюваннях опорно-рухового апарату.

   Зараз ми під’їжджаємо до перехрестя, на якому ми повертати не будемо, але якщо хтось бажає потрапити на Скадарське озеро, то тут буде поворот на р. Цирнаєвич, де є вказівник на жовтому фоні. По цій дорозі ми з’їжджаємо вже на гірську місцевість і далі вже наближаємось до цієї особливої річки.

   А ми їдемо далі і наближаємось до столиці Чорногорії – Подгориці. Місто так як і Скадарське озеро розмістилось на Зетсько-Скадарській низовині. Подгориця – найбільше місто Чорногорії, де проживає близько 150 тис. осіб, а разом з областю складає близько 185 тис. чоловік. Все населення Чорногорії становить близько 650 тис. осіб, тобто менше, ніж 1 млн. І по кількості населення і за площею – це найменша країна Балканського півострова.

   Територія, якою ми під’їжджаємо до Подгориці вважається рівнинною, хоча тут також зустрічаються і пагорби і підвищення. Найвищий із усіх пагорбів, що знаходиться в межах Подгориці, називається Гориця. Саме біля підніжжя Гориці і було створене перше поселення, яке почало розростатись по пагорбу і перетворилось з часом на місто, яке й отримало назву Подгориця. Частково проглядається невелика частина  річки Морача.

   Висота Зетсько-Скадарської низовини 50 – 70 м над рівнем моря, тобто така ж як і на узбережжі моря. Праворуч ми проїжджаємо працюючий комбінат алюмінію, який з’явився тут ще в часи Югославії. Коли була створена Югославія, столицею стала Подгориця, яка була перенесена із м. Цетінє –  стародавньої столиці. Утворена Югославія була після Другої світової війни – Соціалістична Федеративна Республіка Югославія. Чому саме в цей період столицю перенесли у Подгорицю? В першу чергу тому, що Подгориця знаходиться на рівнинній території, а період Соціалістичної Югославії – це період, коли відбувалась відбудова міст, розвиток індустріалізації, тобто збільшення в своїх розмірах всіх цих міст, будівництво підприємств. На території м.Цетінє, просто такої можливості немає, так як воно знаходиться всередині, в рамках гір і обмежене цими горами. Там ні місту розростатись нема куди, ні тим більше підприємствам. А в післявоєнний період все було націлене саме на це. Тому столицю було перенесено  і назва також була змінена. З 1852 року по 1992 рік місто мало назву Тітоград на честь Йосипа Броз Тіто, а потім стало називатись Подгориця, тобто повернута його колишня назва.

   І ось ми в’їжджаємо до Подгориці, де нас зустрічає напис «Ласкаво просимо в Подгорицю». Далі йде перехрестя з  рухом по колу і в центрі ми бачимо пам’ятник, який присвячений чорногорському традиційному національному танцю, який називається «Коло». Але в танці лише частина танцюючих, участь беруть і жінки також, які в нижній частині є групою підтримки. Головна ланка, це, звичайно, чоловіки. Взагалі, на Балканах, головний традиційний танець – це «Коло» і як ми бачимо, пам’ятник саме це і показує. Тут видно як формується коло. Але саме чорногорське «коло» воно йде вгору, тобто це не просто одне коло, а йде формування кількох ярусів. Чорногорія – це найбільш гірська країна на Балканах, 90% території – гори. Тому і танець показує саме це, тобто він піднімається вгору. Як гори піднімаються вертикально над морем, так і танець піднімається вгору. Якщо в кого буде можливість побачити цей танець, то неодмінно це треба зробити, не упустити такої нагоди. Це відбувається дуже красиво, і ці мужні чоловіки так легко виконують свої рухи, ніби метелики пурхають, дуже легко піднімаються один на одного, дуже легко тримаються один за одного під час танцю і це створює особливе захоплення. Якщо говорити про сербське «Коло», тобто іншої країни – Сербії, то там цей танець йде ушир, тобто він збільшується в розмірах. Все більше і більше танцюристів стає в коло і все більшим стає це коло. А в чорногорському танці, все піднімається вгору і гострішим стає. Пам’ятник встановлений зовсім недавно, восени 2020 року. Тобто це вже такий сучасний пам’ятник чорногорському «Коло».

Сучасний пам’ятник чорногорському танцю «Коло»

   В Чорногорії є багато виноградників, тут виготовляється власне вино. Найбільше виноградників знаходиться на Зетсько-Скадарській низовині, які зосереджені на одній плантації – це виноградники заводу «Плантаже» - це найголовніший завод країни, можна сказати монополіст. Говорять навіть, що це найбільші плантації винограду Європи, які зосереджені в одному місці. Головний завод «Плантаже» знаходиться в Подгориці, але декілька підприємств розміщено і в околицях міста. Чому завод називають монополістом? Тому що 90% продукції Чорногорії, яка продається в магазинах, подається в кафе і ресторанах – це продукція заводу «Плантаже».

    Основний сорт винограду – це Вранац – це червоний сорт винограду або як прийнято його тут називати чорний сорт винограду, так як він дуже темного кольору. Тут навіть пишуть не червоне вино, а чорне. Взагалі сорт винограду «вранац» отримав свою назву від назви чорного вороного коня. Іноді на пляшках вина «Вранац» є зображення коня. Цей сорт винограду росте не тільки в Чорногорії, а й в інших країнах Балканського півострова. Але батьківщиною цього сорту винограду є територія Зетсько-Скадарської низовини, навіть Скадарського озера – Цибнічшко поле, носить назву ця особлива територія. На пляшках цього вина так і написано «Вранац», завод «Плантаже» і коштує десь 4 євро – це червоне, молоде, столове вино, досить таки непогане на смак. Зараз 2021 рік, тому зараз продається вино 2018 року, 2019 року. Незважаючи  на ціну в 4 євро –   це вино дійсно хороше. Тут не прийнято робити якісь порошкові вина, до цього в Чорногорії ще не дійшли. Крім того, тут достатньо виноградників, щоб робити справжні натуральні вина. Не так багато його ще йде на експорт, тому його ще вистачає і підробок немає. Єдине, можливо не кожному до вподоби саме цей сорт винограду, це вже кому що подобається. Вранац – це сухе червоне вино.

   Наступне вино вранац, яке виробляється в Чорногорії – «Вранац Про Корде». Вранац в переладі означає – «для серця». Тут на пляшці напис: «Плантаже. Вранац Про Карде». Вартість однієї пляшки вина такого – 0,7 л – вже подорожче і коштує 7 євро. Це вино навіть лікарі рекомендують вживати тим, хто страждає на серцево-судинні захворювання. Воно виготовляється за спеціальними методиками, певний час витримується і тоді воно набуває своїх певних особливостей. До цього сорту вина ще додано сорт лісових ягід, які ростуть на півночі Чорногорії, тому воно має особливий смак і якості. 

   Після «Вранца Про Карде» йдуть уже більш дорогі «вранци», які вже коштують більше 10 євро, тобто можуть і 20 євро, і 30 євро, і 50 євро, і 100 євро – «Вранац Владика», «Вранац Резерв», «Вранац Премєр» - це все вина заводу «Плантаже». Тобто ці вина всі сорту винограду вранац, проте різних років збору, яка витримка, де і в яких умовах зберігається, тобто все те, що впливає на якість. Дорогі  вина, це не означає, що вони кращі, ніж дешеві. Дорогі вранци вживати набагато складніше, вони більш важкі, більш терпкі, тобто для особливого випадку. А ці, що дешевші вранци, їх можна пити і щодня, вони легкі, без особливої тяжкості у порівнянні з дорогими вранцами. Отже, в Чорногорії, дешеві вина – це не означає, що вони погані.

   В Чорногорії є й інші сорти винограду: мерло, кабернет, є суміші мерло, кабернет і вранац. Вибір в «Плантаже» досить великий і на всі смаки.

   Білий сорт винограду - крстач, який росте тільки в Чорногорії і отримав свою назву від форми гронки винограду, яка схожа на хрест. Назва «крст» походить від назви «хрест». На основі цього сорту винограду робиться вино «Крстач» - це біле сухе вино  і досить кисле на смак. Але зазвичай, місцеві жителі таке вино в чистому вигляді не вживають, вони його розводять мінеральною водою – шпріцер. І виходить тоді воно не таке кисле, а хороший освіжаючий напій для літнього часу. Саме вино недороге і коштує десь 4 євро. Є «Шардоне», є «Савіньйон» є більш вже такі відомі сорти винограду і коштують теж 4 – 5 євро, але їх також краще розбавляти мінералкою.

   Є звичайно білі вина «Плантаже», які розбавляти не треба, вони смачні, не такі сухі, з приємним ароматом, наприклад біле вино «Молвазія», але воно вже коштує десь 8 – 9 євро, вино «Проаніма», яке є двох видів, з бежевою та синьою етикеткою. З бежевою етикеткою – тут змішано два сорти винограду – шардоне і савіньйон, і коштує воно десь 6 - 7 євро, а з блакитною етикеткою – це сорт винограду «пінобла» і вино вже більш цікавіше на смак, більш насичене, більш ароматне, після нього залишається фруктовий післясмак. Воно йде як біле сухе, але по відчуттям, як напівсухе, тобто не відчувається кислоти і буде легко питись. Тобто ці вина було б безглуздо розбавляти мінеральною водою. Дорогих білих вин в Чорногорії немає, найдорожчі до 20 євро. Білі сорти винограду вони не мають такої витримки, як червоні.

   На заводі «Плантаже» також виготовляють шампанські вина, але вони на смак дуже кислі, як «крстач» загазували. Є і міцні напої – «Ракія» виноградна. Є три сорти ракії, в залежності від сорту винограду, на якому вона виготовлялась. Найдорожча ракія це «Круна», що в перекладі означає «корона», де корона і намальована. А є ще ракія на основі персиків, так як у «Плантаже» є ще персикові плантації – ракія «Прсекво» і коштує 15 – 20 євро.

   З іншими винами – солодкими, напівсолодкими, десертними  винами в Чорногорії проблема, але зовсім недавно вони з’явилися. І з’явились вони завдяки російськомовним туристам, так само як і чорний чай з’явився в Чорногорії. Є недорогі вина заводу «Плантаже», називається «Моє вино» і продається  у пляшках 1 л – це білі і рожеві вина, які легко п’ються і коштують 3 – 4 євро. Але є і дороге напівсолодке вино, яке з’явилось найперше фабричне на території Чорногорії. Завод «Плантаже випустив його у 2008 році – це вино «Медун», червоне напівсолодке. Коштує воно десь 15 євро. Тут використовується особливий сорт винограду, особливі методи його виробництва, тому воно є особливим напівсолодким червоним вином. Вина, в Чорногорії, які коштують більше 10 євро – це вважаються дорогі вина і продаються вони у великих супермаркетах. У міні-маркетах дорогих вин немає, вони продають більш дешевий продукт і більш ходовий. Що дуже цікаво, у заводу «Плантаже», всі ходові вина, які коштують до 10 євро – «Вранц», «Вранац Про Карде», «Крст», «Шардоне», «Савіньйон»,  «Розе», «Проаніма» з бежевою етикеткою, «Молвазія», можна придбати у маленьких пляшечках, вони йдуть як пробники або сувенірні. Ця пляшка добре оформлена і виглядає  так же як і велика пляшка, але у зменшеному вигляді – мініпляшечка. Дуже зручно для тих, хто не може визначитись: яке вино краще придбати, тому дуже  зручно придбати кілька пробників вин, які б вам хотілось скуштувати і вже тоді визначитись і купити велику пляшку. Коштує мініпляшка  1 євро і містить  187 мл. Дуже зручний і гарний подарунок з Чорногорії. До речі, з Чорногорії дозволяється вивозити навіть у ручній поклажі до 5 л вина, але чи пропустять все це на кордоні на митному контролі з Україною, Молдовою, Казахстаном, не відомо. Можливо вони теж схочуть скуштувати чорногорського вина і у вас його можуть забрати. Тут же на кого натрапите і як спрацює людський фактор. Але найкраще все це перевозити у багажі.

Також у заводу «Плантаже» є свої оливкові гаї. Отже завод дійсно повний монополіст, крім виноградників та випуску вин, насадили ще й олив, щоб виробляти оливкову олію. Виробництво її розпочалося з 2014 року, а оливки були засаджені з 2005 року. Було висаджено 20 000 дерев. Цю олію можна купити в магазинах з написом «Плантаже». Це також може бути як один із сувенірів, які можна звідси привезти. Але якщо говорити про старого виробника, головного заводу оливкової олії, то це буде м. Бар. Барська область взагалі відома в Чорногорії по вирощуванню оливкових гаїв, Ульцинська область також відома своїми оливковими гаями. Але у м. Бар розміщений головний завод по виробництву оливкової олії і називається він «Барско злато», тобто «барське золото». Олія є в різних фасовках: і великих, і середніх, і маленьких. Можна придбати її і в великих супермаркетах, і маленьких мінімаркетах. Тобто можна також придбати як сувеніри.

   Зараз ми виїжджаємо на дорогу, яка називається Цетінський шлях, так як ця дорога йде до Подгориці з боку колишньої столиці – Цетінє. З обох боків, що праворуч, що ліворуч, ми бачимо велику кількість магазинів – це магазини меблів. Меблі тут продаються різні, як місцевого виробництва, так і імпортні. Саме на цій вулиці продається найбільше меблів у всій Чорногорії.

Одна з вулиць Подгориці

    Сама Подгориця знаходиться на р. Морача, яка протікає через місто. Річка ділить місто на дві частини: правий і лівий берег або новий і старий центр. Ми в’їжджаємо в місто з умовно нового центру, але ми будемо проїжджати міст, тобто опинимось і з іншого боку міста –  побуваємо і в старому центрі міста, тобто побачимо Подгорицю з різних її сторін. 

   Місто розташоване недалеко від руїн давнього римського міста Доклеї. У Середньовіччі тут було маленьке поселення під назвою Рибниця і саме під цим ім’ям вперше датується назва міста у 1326 році. 

   Як місто Подгориця відома з 1330 року, коли було захоплене представниками династії Неманичів із Сербії і отримало сучасну назву. З кінця ХV ст. перебувало у складі Османської імперії. У 1878 році, за рішенням Берлінського конгресу, місто було повернуте Чорногорії. Починаючи з 1918 року перебувало у складі Королівства сербів, хорватів та словенців, з 1929 року – у складі Королівства Югославії. З 1852 року по 1992 рік місто мало назву Тітоград на честь Йосипа Броз Тіто. У 2006 році, після розпаду спільної федерації Чорногорії та Сербії, місто стає столицею Чорногорії.

    Подгориця розташована на рівнині Зета, поблизу Скадарського озера. Через місто протікають річки Морача і Рибниця. Подгориця розташована на плоскогір’ї і найвищою точкою є гора Гориця, звідки відкриваються неймовірні краєвиди.

    Місто розташоване в місцевості з рівнинним ландшафтом, м’яким кліматом і родючими грунтами. Температура повітря в Подгориці значно вища, ніж на узбережжі моря, десь на 7⁰С. Якщо на узбережжі Адріатики температура становить +30⁰С, то тут вона буде +37⁰С. Високі температури тут за рахунок карстових кам’янистих гірських порід та й самі грунти в великою наявністю цих гірських порід, а ще в додачу бетон, асфальт і все це в поєднанні й дає високі температури. Крім того, тут немає моря, яке хоча б якось своїми морськими повітряними масами охолоджувало б ці місця Зетсько-Скадарської низовини. Зима тут прохолодніша трохи, ніж на узбережжі, а літо значно спекотніше. І влітку, вдень в самій Подгориці, зазвичай, людей немає, можна зустріти лише туристів, які приїхали подивитись на столицю, прогулятись її вулицями, але вони просто не знали, яка тут температура повітря в цей період. Вранці і ввечері можна побачити тут людей, а вдень – одиниці.  Люди знаходяться або вдома, або в офісах, або в автомобілях, тобто там, де є кондиціонери.

   Що стосується пам’яток, то більшість з них була знищена в роки Другої світової війни, але частина все ж таки залишилась. Незважаючи на те, що Подгориця не є туристичним центром, де можна відчути дух Чорногорії, починаючи із Середньовіччя, відвідати все ж таки столицю можна. Але тільки після того, як відвідали Будву, Котор, Герцег Новий, Улцинь, Цетинє та інші міста та цікаві місця Чорногорії.

   Що можна подивитись в Подгориці?

• Кафедральний собор Воскресіння Господнього.
• Собор Святого Георгія.
• Музей мистецтв.
• Природничо-науковий музей.
• Парк з королівським палацом.
• Старе місто.
• Площа Республіки.
• Годинникова вежа Сахат-Кула.
• Пішохідна вулиця Херцеговачка.
• Пам’ятник В. Висоцькому 

   Що стосується навчання  та освіти в Чорногорії, так тут є і ясла, і дитячі садочки, і школи, і ВУЗи. Є державні заклади, а є – приватні. Дітей з 9 місяців можна віддавати в ясла, так як декретна відпустка тут триває всього 9 місяців. Хоча в яслах таких маленьких діток дуже мало, оскільки в Чорногорії дуже цінуються сімейні зв’язки. Тут живуть в одному будинку з покоління в покоління, тут немає у молоді бажання і цілі піти з дому, зняти житло, жити окремо, піти працювати. Тут всі мирно живуть в одному будинку: бабусі, дідусі, батьки, діти, онуки, тому завжди є кому пригледіти за маленькими дітьми. Тому у ясла мало, хто здає маленьких діток, хоча по закону вони можуть там знаходитись з 9 місяців.

   З 6 років починається шкільний етап навчання, що також прописано в законі. Навчальний рік починається з 1 вересня. Школа розділяється на два етапи: основна і середня школа. Основна – це з 1 по 9 клас, середня – це ще 3 – 4 роки навчання додатково. Після основної школи діти обирають собі спеціальність, направлення, які їх цікавлять. І від цього обраного направлення вони ще навчаються 3 – 4 роки. А далі вони можуть йти навчатись в університети або йти працювати. Тобто людина вже офіційно може йти працювати за спеціальністю, або ж продовжувати навчання далі в університеті. Після основної школи в університет поступати не можна, ніхто туди не прийме, навіть документи розглядатись не будуть. В Чорногорії один державний університет і його для Чорногорії достатньо (населення Чорногорії 650 тисяч осіб). Не всі факультети, звичайно, але більша частина, тобто основні, вони все ж таки є. На тих факультетах, яких немає, можна навчатись і в  сусідніх країнах, наприклад Сербії, куди поступають на тій же самій основі, що і в Чорногорії. В Сербії велика кількість ВУЗів, оскільки Сербія була центральною частиною Югославії, Белград – столиця Югославії, тому там і більш старіші ВУЗи, і більш сильніші, і більш краща освіта на тій території. Але не всі йдуть з-під домашнього крила, тобто більшість навчаються там, де й живуть, за межі країни їдуть навчатись одиниці. Але після закінчення навчання, все одно повертаються в Чорногорію, до свого сімейного будинку. Тут настільки сильні сімейні зв’язки, що всі завжди повертаються до сімейного гнізда. З одного боку це може здаватись, що молодь не звикає до самостійності, адже дійсно, дуже довго чоловіки живуть під батьківською опікою, поки не одружаться. Жити з батьками вони можуть до 30 – 40 років і батьки їх будуть годувати, одягати та інше, а також будуть продовжувати це робити і після одруження. Адже в Чорногорії заведено, що чоловік приводе дружину у свій дім, тобто дім батьків. Чоловіки постійно живуть в одному будинку, ніколи його не змінюють, а от дівчата при одруженні переходять жити зі свого будинку, до будинку чоловіка. Отже, сім’я тут продовжується з покоління в покоління.

   В Чорногорії є економічний факультет, юридичний факультет, а от якого немає в Чорногорії? Немає медичного. Можливо це плюс, можливо мінус, але його тут немає. Є в сусідніх країнах, наприклад, в Сербії. Є медична школа, де можна отримати середню спеціальну освіту але вищої медичної освіти в Чорногорії немає. Тобто тим, хто хоче стати медиком, треба буде хоча б на якийсь час покинути Чорногорію для отримання освіти.

   Медицина в Чорногорії є безкоштовна, а є і платна. Всі, хто проживає в Чорногорії, із статусом ПМЖ і ВНЖ, всі мають право на безкоштовну медицину. Але безкоштовна медицина в Чорногорії, так як і в колишніх країнах Радянського Союзу – це величезні черги, записи наперед тощо. Якість медицини в Чорногорії середня, назвати її поганою не можна, адже вона є, вона існує, але вона не дуже високого рівня.  Чому медицина тут не на високому рівні? Тому що молоді медичні спеціалісти, які повернулись в Чорногорію і почали працювати, на цьому і зупинились. Тут немає подальшого розвитку, так як в розвиток медицини Чорногорія поки що нічого не вкладає. Медицина залишається на тому рівні, що отримали у ВУЗах. Немає тут підвищення кваліфікації, немає розвитку медицини, що потребує вкладання коштів. Саме із-за цього вона є на середньому рівні.

   Якщо у людини якесь серйозне захворювання, то тут не завжди зможуть зробити діагностику, так як тут є не вся апаратура для цього. Лікарні також тут є не в  усіх містах, проте поліклініки є в усіх містах. В Чорногорії вони називаються «дім здрав’я». У Будві, наприклад, яка вважається туристичним центром Чорногорії,  лікарні теж немає, проте поліклініка є. Головний клінічний центр, тобто головна лікарня Чорногорії знаходиться в Подгориці. Якщо говорити про травматологію, то вона теж одна в країні і знаходиться в Різоні на території Боко-Которської затоки. У Будві в «домі здрав’я» є рентген, але він не завжди працює. Тобто, якщо щось трапиться небезпечне, то знімок зробити зможуть, але з ним все одно доведеться їхати в Різон, в травматологічну лікарню. Незважаючи на те, що Чорногорія країна маленька, але їздити в лікарню на певну відстань не дуже зручно, але поки що в країні так. В профілактичних цілях лікарі рекомендують вживати червоне вино, але багатьом буде здаватись дивним те, що лікарі рекомендують вживати кока-колу. Так, саме той напій, який багато, хто вважає  взагалі шкідливим для здоров’я. В Чорногорії, навпаки, рекомендують кока-колу від усіх хвороб. Навіть, коли почався коронавірус, то перше, що почали рекомендувати лікарі – вживати побільше цього напою.

    Найбільшим православним храмом Подгориці є храм Христового Воскресіння. Це сучасний храм, який був відкритий у 2013 році. Храм належить чорногорській митрополії Сербської Православної церкви. Храм знаходиться у центрі міста, в районі Момішічі. Будівництво храму розпочалося в 1993 році. Перший камінь у будівництві заклали Вселенський патріарх Варфоломей, сербський патріарх Павло і  московський патріарх Олексій ІІ. Храм Христового Воскресіння був закладений на місці, де раніше знаходилася церква Святих Апостолів, що існувала ще за часи правління короля Мілутін.

Храм Христового Воскресіння в Подгориці

   Над кресленнями собору працював архітектор Пержа Рістіч, який був запрошений із Сербії. На його рахунку було вже близько 90 церков. Він зміг поєднати стародавні християнські мотиви Дуклі із середньовічними укріпленнями Мартінічі з елементами романського стилю.

   Фінансування будівництва храму підтримувалося не тільки державою, а й пожертвуваннями місцевих жителів. Причому пожертвування були не тільки грошима, деякі місцеві жителі привозили на будівельний майданчик необхідні матеріали: залізо, камінь, дерево, пісок. У 1999 році були закінчені основні роботи по обробці, а на основному куполі собору встановили золотий хрест. 

   Собор будувався 20 років. 7 жовтня 2013 року  він був освячений і відкритий для всіх православних і  не тільки Чорногорії. Побудований собор в неовізантійській манері – дуже пишно та ошатно. Фасад має висоту 4 м, загальна висота – 41,5 м, куполи вінчають 7 позолочених хрестів. Храм має два рівні: верхній і нижній, площа кожного 1270 м². Собор може вмістити 5 000 віруючих одночасно.

   Храм гарний не тільки зовні, а приваблює його й внутрішнє оздоблення. Стіни оздоблені розкішними фресками, що ілюструють  Старий і Новий Заповіти. А також є зображення святих, біблійні сцени, розписи життя християнських святих. У храмі є люстра, яка зроблена у Львові (Україна) і важить 1200 кг, має 9 метрів в діаметрі, що робить її найбільшою в Європі.

   При вході до храму, можна побачити мозаїку, що зображує Воскресіння Христа. Вона має площу 59,5 м² і є найбільшою, що є серед мозаїк Сербської Православної церкви.

   Дуже гарною і цікавою є і дзвіниця собору. На ній встановлено 14 дзвонів. Найпотужніший дзвін вилитий на пожертвування прихожан, важить 11 тон і є рекордсменом на Балканському півострові.

   Зліва від храму розташований хрест, що виростає з дерева. Він символізує прагнення чорногорського народу до миру і гармонії. Ця композиція уособлює два народи – чорногорський і сербський, які мають один корінь (одне походження) і росли разом. Тепер же це «дерево» має дві голови, між якими написано, що це нагадування всім, що вони брати.

  Перед собором знаходиться величезна площа, поруч – якісь поховання.

 Поховання біля храму

   Далі за храмом  ми бачимо Подгорицю періоду Югославії. В післявоєнний період, коли столицю перенесли в Подгорицю, її заново відбудовували, так як в період війни вона буда повністю зруйнована і знищена. Столицю відбудовували дійсно по-новому. Архітектура тоді була соціалістична, тому такою вона є тут  і зараз. Вся внутрішня частина Подгориці – це Югославія. Але великою перевагою у місті є те, що там багато зелені: платани, магнолії, олеандри та багато інших зелених насаджень, які були посаджені раніше і дуже багато висаджується зараз. Саме вони приховують всю югославську архітектуру і тому перед нами постає не зовсім сіра картинка столиці Чорногорії.

   Сучасний символ Подгориці – міст Міленіум або міст Тисячоліття, який був відкритий у 2000 році. В Подгориці всього 7 мостів, але цей міст найкрасивіший, найсучасніший вантовий міст через р. Морача.

   Вартість грандіозного вантового мосту обійшлася бюджету міста в 7 млн євро. Протяжність мосту 140 м (від одного краю до іншого довжина дорівнює 173 м), ширина – 24 м, а висота пілона над дорогою – майже 60 м. Також при будівництві були задіяні 12 кабелів і 24 противаги.

   Цей незвичайний і по-своєму унікальний міст є не тільки декоративною окрасою, він поєднує центральну частину Подгориці з новою, а також проходить над р. Морача.

   Автор проєкту Мадлен Улічевіч, який є професором цивільної інженерії. Дизайн мосту Міленіум знаменує вхід маленької консервативної Чорногорії в ХХІ ст., де на І місце стає технологічний прогрес. Міст вдало вписався в загальний зовнішній вигляд і став досить популярним місцем серед туристів.

Проїжджаємо по мосту Міленіум

 Подгориця

 Природа Чорногорії

 Ще один унікальний міст Чорногорії 

 Розташований міст між гірськими хребтами

   Наближаємось ми до глибокої ущелини річки Морача. Чим далі ми рухаємось вздовж цієї ущелини, тим вужчою вона буде ставати. Гори будуть ніби сходитись одна до одної і в деяких місцях навіть буде здаватись, що гори знаходяться над нами. Далі дорога якою ми їдемо стає ще вужчою, звідки від місцевих жителів і отримала назву «дорога жахів».

   А ми робимо зупинку на фотопаузу, в дуже цікавому і незвичному місці – ущелина Платіє, де милуємось неймовірним каньйоном р. Морача. Глибина каньйону р. Морача досягає 1000 м.  Більше інформації можна отримати у моєму окремому пості «Чорногорія. Каньйон р. Морача та ущелина Платіє».

Каньйон річки Морача

   Зараз ми проїжджаємо містечко Міжиріччя – невеликий населений пункт. Тут люди займаються і тваринництвом, і вирощуванням рослин у своїх господарствах. Попереду на схилах гір теж можна побачити населені пункти і таких по ходу нашої дороги буде зустрічатись дуже багато. Але що найцікавіше, так це те, що до всіх цих населених пунктів є хороші дороги, є електрика та необхідна інфраструктура. Електрика була прокладена навіть у найвіддаленіші гірські поселення Чорногорії ще в часи Югославії – це такий хороший слід, що залишила Югославія. Центрального водопроводу там звичайно немає, проте всі ці населені пункти зосереджені в таких місцях, де є джерело води – це гірська річка, джерельні води, гірське озеро. Це вода дуже чиста, питна, її п’ють. Тут вода, яка є у містах, тобто тече у водопроводі, вона теж потрапляє з гірських озер, річок, водосховищ, вона теж питна. Тут усі місцеві жителі п’ють воду з-під крану. Єдине, коли не вживають воду з-під крану, так це тоді, коли починаються дощі і в ці води потрапляють інші суміші, вона забруднюється. Тоді про це повідомляють у всіх ЗМІ, про те, що воду пити не можна, тоді воду треба кип’ятити, фільтрувати або купувати в магазинах у пляшках. Після того, як закінчуються дощі, проходить етап очищення води, перевірка якості і т.д. Але ця вода має і свій мінус. Люди, які постійно вживають таку воду не фільтрованою, адже вона містить великий вміст мінеральних речовин, можуть страждати на захворювання сечової системи.

   Ми проїжджаємо повз монастир Морача, зупинятись ми тут не зупинялись, адже це не входило в програму нашої екскурсії. Але кому цікаво відвідати цей монастир, то є інші екскурсії, які включають відвідування цього монастиря.

   Монастир Морача з’явився в ХІІІ ст. в часи Середньовіччя в найбільш сонячному місці р. Морача. Головною святинею монастиря є церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була побудована у 1252 році. І сама церква, тобто сама будівля, її архітектура і стиль, який називається рашки,  збереглися ще з тих давніх часів. В період ХІІІ ст. ця територія була під правлінням сербської держави, яка називалась Рашки. І церковні будівлі в ті часи мали рашки-стиль. Сама будівля збереглась ще з тих часів, лише зовні були проведені косметичні роботи: штукатурка, підбілювання стін тощо. Будівля побудована з місцевого каменю пористих вапнякових порід, який видобувався у м. Шавник . Цікавим є те, що люди власноруч переносили цей камінь, на це місце, де і будувалась ця церква. На жаль, внутрішнє оздоблення ХІІІ ст. не збереглося до сьогоднішніх днів. Коли територія Балканського півострова остаточно була захоплена османами у ХV ст., то ця територія теж була захоплена. Церква була винищена, проте не зруйнована. Був знятий олов’яний дах, скоріш за все для військових справ, і місцевим жителям тривалий час не давали можливості заново накрити дах. І тому дощі і сніг, які в цій частині Чорногорії присутні, зробили свою руйнівну справу. Фрески ХІІІ ст. були зруйновані за рахунок природного фактору. І тільки в кінці ХVІ ст. вдалось відновити дах, а в ХVІ ст. почали робити нові розписи. Тобто сама будівля церкви ХІІІст, а внутрішнє оздоблення: розписи, фрески, іконостаси вже ХVІІ ст. Тобто це також цікава історія, але вже не те Середньовіччя, коли була побудована сама церква.

   Сьогодні це діючий православний монастир, який відноситься, як і більшість православних об’єктів на території Чорногорії, до Сербської православної церкви, тобто патріархат знаходиться в Сербії, в Белграді. Чорногорія – це переважно православна країна, десь 75 – 78% сповідують православ’я. Але є католики й мусульмани. Католики переважно зосереджені та території Боко-Которської затоки, тобто західна частина Чорногорії, а мусульмани зосереджені в більшій мірі ближче до Албанії, тобто східна частина країни, ближче до кордону з Албанією.

Монастир Морача

   А ми продовжуємо нашу мандрівку і в нас починається довгий та затяжний підйом. Дорогою у нас трапляються частково віддалені населені пункти.  Ми будемо підніматись на висоту 1060 м над рівнем моря. Місцями будуть траплятись населені пункти на схилах цих гір. Будинки знаходяться серед лісу. А ліс в цій частині Чорногорії вже не такий як в центральній частині та біля узбережжя, він більш пишний, об’ємний, так як це вже північна частина Чорногорії. Це ще не основний північний район Чорногорії, але цей район можна назвати південною частиною північного району Чорногорії. Поки йде підйом, то ми знаходимось поки що з південної частини, а коли подолаємо цей підйом, то ми опинимось вже в північній частині Чорногорії.

   Перед нами виникли гори, які в народі отримали назву Зубці, так як вершини їх дуже гострі і нагадують зубці. Найвищий із зубців має висоту 2193 м над рівнем моря, тобто пік цих зубців. Ці зубці є частиною гірського масиву, які мають назву Синявіна. Ми сьогодні подолаємо цю Синявіну і опинимось вже з іншого її боку і продовжимо наш маршрут по північній частині Чорногорії. Синявіна – це один з найбільших гірських масивів, який простягнувся від східної частини до західної вздовж кордону із Сербією. Найвищі точки цього масиву належать саме цим Зубцям, які мають висоту понад 2000 м.

   Чорногорія – це рай для туристів, які люблять подорожувати горами та підкорювати їх вершини. Тут дуже багато маркованих маршрутів і кожна частина Чорногорії має свої гори, свої стежини, свої маршрути. Як говорять місцеві, то тут можна приїхати на кілька років, щоб підкорювати ці вершини та гори.

 Гірські краєвиди Чорногорії

   Ми проїжджаємо м. Калашин. Місто розташоване на висоті 750 м – 800 м над рівнем моря. Місто з’явилось в період османської імперії на території країни, тобто в ХVІ ст. В саме місто ми заїжджати не будемо, але якби ми туди заїхали в центр міста, то ми б побачили там той східний стиль, бруківку, одно- та двоповерхові будівлі хаотичного розміщення, будинки покриті черепицею, але не червоною, яку ми вже звикли бачити в центральних та прибережних частинах країни, а такою особливою кам’яною черепицею, якою покривались східні будівлі. Це місто разом з областю стали частиною Чорногорії тільки в кінці ХІХ ст. В період правління Ніколи Петровича – однієї з найвидатніших династій, династій Петровичей, яка керувала Чорногорією в період з  1697 року по 1918 рік, тобто 221 рік. Саме цей період прийшовся на період боротьби чорногорського народу за свою територію проти осман. В період правління династії Петровичів Чорногорія відстояла свою територію і стала незалежною державою. Саме в період Ніколи Петровича – останнього з династії Петровичей, який правив в період з 1860 року по 1918 рік, Чорногорія й отримала статус незалежної держави. Це був 1878 рік, коли на Берлінському конгресі Чорногорія отримала статус незалежної держави і в кінці кінців прийшов крах османської імперії. Тоді місто Калашин разом з Калашинською областю увійшли до складу Чорногорії. З кінця ХІХ ст. Калашин став розбудовуватись, тобто з’явились і нові будівлі. Незважаючи на те, що забудова міста стала різною, все одно тут переважають невисокі будівлі, приватний сектор, як в більшості міст Чорногорії. Місто Калашин розміщене біля підніжжя гори Беласиця. Це особливий великий гірський масив, який простягнувся аж до кордону з Сербією. Це вже гори не карстових порід, а гори вулканічного походження. Вони відрізняються своїм складом, рослинністю, зовнішнім виглядом. Вулканічні гори більш насичені водою на поверхні, на відміну від карстових гір, які насичені водою всередині. Беласиця не має гострих верхівок, зубців, голих вершин, кам’янистих, як це можна побачити в карстових гір. Вона вся така плавна, на неї ніби на гору кинули махрове зелене покривало. Це не обов’язково вона покрита лісом, це можуть бути і зелені галявини, але все це покрите зеленим кольором. Там ніде не видно голих скель, як у карстових горах. Тому вся Беласиця виглядає зеленою, так як дуже багато води саме на поверхні. Ці гори також високі, незважаючи на те, що не видно гострих вершин чи зубців. Там також є вершини, які сягають висоти понад 2000 м. Гору Беласицю можна дуже добре побачити, якщо вирушити на екскурсію «Джип-сафарі» або «Балканська Швейцарія». Вона проходить на вершинах цієї Беласиці. Туристів привозять автобусом  до м. Калашин, там вони пересідають на джипи, так як тільки на джипах можна підкорити ті гори. І по цих вершинах на джипах 4 години підкорюються ці гори, звичайно, із зупинкою на фотопаузи. Всередині цієї Беласиці і знаходиться національний парк «Біоградська гора», куди ми і їдемо.

 В гірських долинах розмістились поселення

   Калашин – це також один з гірськолижних курортів Чорногорії, це курорт Міжнародного значення. Траси знаходиться на Беласиці. Тут знаходяться дві основні траси: одна на висоті 1450 м над рівнем моря, інша – 1600 м. В м. Калашин є готелі. Добре відомий готель «Б’янка», який вважається досить хорошим 4-зірковим готелем цієї мережі і готель «Шератон». Це хороші готелі, які працюють цілорічно. Зараз в м. Калашин, в розвиток цього курорту  направлені великі інвестиції  і тому будується багато нових готелів. Інвестиції йдуть сюди і місцеві і закордонні, тобто багато вкладається у розвиток цього курорту.  

   В північних містах дуже багато зелені, так як тут не змагаються за кожен квадратний метр, щоб забудувати, як на узбережжі. Адже на узбережжі ціни на земельні ділянки значно дорожчі, ніж на півночі, тому їх і забудовують, щоб мати прибуток. Тому зелені зони, ліси, які були на узбережжі, в тій самій Будві, вони були поступово знищені, для побудови різних видів нерухомості, адже все це гроші. На півночі все зовсім по-іншому: тут багато зелені, лісів, тут інші кліматичні умови, тут зими по-справжньому зимні. 

 Гірська річка

   На території Чорногорії офіційно знаходиться 5 Національних парків. Зараз ми відвідаємо один з них – «Біоградська гора». Національний парк «Біоградська гора» - це найстаріший і найменший за площею парк Чорногорії. Його площа становить 6 900 га. Незважаючи на його площу, цей парк є особливим, на його території росте реліктовий ліс.

   Парк став природоохоронною зоною ще в 1878 році за наказом короля Ніколи. Статус Національного парку заповідник отримав у 1952 році. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Чорногорія. Національний парк «Біоградська гора».

Національний парк «Біоградська гора»

   А далі ми проїжджаємо м. Мойковац – це невеличке містечко, по розмірам майже однакове з м. Калашин. У м. Мойковац населення складає близько 4,5 тис осіб, а разом з Мойковською областю – близько 9 тис. осіб. Мойковац – це ще більш старіше місто, ніж Калашин. Калашин – це місто періоду Османської імперії, тобто ХVІ ст. , а м. Мойковац – Середньовічне місто, яке з’явилось у період сербської держави, у ХІІІ ст. Тут на території Мойкавської області гори півночі Чорногорії багаті також на корисні копалини, єдине,  що  зараз на це не робиться акцент, так як Чорногорія більше націлена на туризм. А що стосується видобутку корисних копалин, то це було ще в часи Югославії. Тут в горах, на території Мойкавської області  були рудники, де йшов видобуток корисних копалин. Але про ці корисні копалини  знали ще в період Середньовіччя і вже тоді м. Мойаовац було особливим містом, процвітаючим, знаходилось на перехресті караванних шляхів, які йшли з усіх напрямків. І свій пік розвитку місто отримало саме в період Середньовіччя, в ХІІІ - ХІV ст., але коли ця територія була вже захоплена османами, тобто розвиток міста пішов на спад і так після цього місто і не змогло піднятись і досягти колишнього розквіту. В цьому місті до сих пір є містечко, точніше недалеко від сучасного центру м. Мойковац,  під назвою Гурськова. Там до сих пір ведуться археологічні роботи і знаходять дуже багато речей з того періоду – періоду Середньовіччя.

   Свою назву місто отримало завдяки грошам, які тут чеканились – це одні із перших сербських грошей, що чеканились на території м. Мойковаца. Розшифровується назва «мой кований новац». У перекладі з сербської мови «новац» - це  «гроші». Тобто тут виготовлялись перші срібні монети. З тих пір на цих археологічних розкопках їх постійно знаходять – монети в ХІІІ - ХІV ст. Через м. Мойковац проходить залізна дорога, але ми не заїжджаємо в саме м. Мойковац, а будемо їхати ліворуч, на північний захід Чорногорії. Річка Тара також буде рухатись туди і ми разом з нею рухаємось. Якщо поїхати по прямій до центру м. Мойковац, то можна потрапити до Сербії, вона зовсім недалеко, через 30 км знаходиться м. Білополє, воно ще на території Чорногорії, але одразу за ним там проходить кордон із Сербією. До Бєлграда – столиці Сербії, звідси 362 км.  Здається на перший погляд, що це недалеко, але дорога між Бєлградом і Баром нелегка і тому цей шлях у 500 км, водії власним авто долають за 10 годин. Дорога вузька, проходить повз каньйони, ущелини і треба рухатись тут уважно і обережно, у час пік можна потрапити і в пробки.

   Мойковац живе за рахунок деревообробної промисловості, за рахунок свого господарства, тут як і в Калашинській області багато картопляних полів, тут добре в цьому кліматі ростуть бобові (квасоля, горох), які потрапляють на прилавки магазинів для внутрішнього ринку. А також тут дуже багато домашнього північного виробництва. В лісах ростуть ягоди: малина, чорниця, суниця, ожина і місцеві жителі на основі цих ягід готують різноманітні напої, домашні вина. Тут уже винограду немає, тут взимку холодно. Вина з лісових ягід напівсолодкі, легкі і становлять 7⁰ - 8^0. . Вина на основі ожини називаються «Купина», на основі чорниці – «Баровниця», на основі суниці –  «Шумска ягода», тобто «лісова ягода», на основі малини – «Малина», в сербській мові так і є. Таку продукцію можна побачити біля мосту Джурджевича, там є місцеві лавочки з домашньою продукцією, а також на Чорному озері, якщо точніше, то дорогою до Чорного озера. Коштує вся ця продукція на півночі однаково. Можна придбати лікер, але вже більш міцний напій, можна тут побачити лікер на основі грецького горіха, так як тут ростуть дерева грецького горіха. По градусам це буде більш міцніший напій десь 20⁰ - 25⁰, але солодкий. Ракія – це вже міцний напій, який робиться переважно на основі сливи, яблук, айви, груші, які плодоносять на півночі Чорногорії. Можна побачити ракію і на основі винограду, але це вже привозного, адже тут виноград не вирощують. Напій становить десь від 40⁰ до 60⁰.  Все це можна придбати в домашніх лавочках і тут все можна куштувати.

 Чорногорія - країна тунелів та мостів

   На основі цих ягід готують варення, або окремо суничне, малинове, ожинове, з чорниці, або готують асорті. Варення місцевою мовою називається «сладко». Також північні ліси багаті на гриби. В першу чергу – це білий гриб, але зараз він тільки починається і його не так багато і лисички вже пішли. Тому можна побачити і молоді свіжі лисички та білі гриби, але найчастіше продаються сушені. Сушені, які продаються зараз – це гриби з минулого року, але це не значить, що вони погані. Вони можуть зберігатись по кілька років, якщо їх правильно зберігати – в прохолодному, сухому, темному місці. Виробництв на основі грибів тут немає, тут не прийнято. У Чорногорській кухні також немає ніяких страв з грибами. Тут не готують ні картоплі смаженої з грибами, ні супу грибного, не солять, не маринують. Гриби – це як основа бізнеса, тобто збирають, сушать і продають, а самі чорногорці вживають їх у їжу дуже мало. 

Чорногорська архітектура в гірських долинах

   Також тут в домашніх лавочках можна побачити дуже велику кількість різновидів меду. Враховуючи гірський клімат, чисте повітря, квіти, які ростуть у цій місцевості – тут все абсолютно екологічно чисте, адже тут немає ніяких фабрик, заводів. Але крім звичного квіткового меду тут ще є сосновий мед, або мед чорної сосни, його називають тут по-різному. Це мед або на основі шишок сосни, або на основі голок, тобто тут треба питати у продавців. Цей мед має більше лікувальних властивостей, чим звичайний квітковий або гірський мед. Цей мед настоюється на основі шишок або голок і за рахунок хвої особливого складу шишок, а збираються вони вручну молоді, світло-зелені і такі ж голочки і на них відбувається процес настоювання. Тоді мед набуває особливих лікувальних властивостей і стає корисним особливо у зимовий період року, коли починаються простудні захворювання, хвороби верхніх дихальних шляхів – це найголовніший засіб для лікування.  Серби, коли приїздять на відпочинок на Адріатичне узбережжя, повертаючись додому, вони обов’язково купують цей мед. Використовують його для профілактики і для лікування. Хто не приїздить, то обов’язково просять родичів, друзів, знайомих, замовляють привезти в Чорногорії цей лікувальний мед. 

Дивовижні гірські краєвиди, де видно і місто і гори

    А в нас підійшов час обіду. Зупинку на обід ми зробили у досить цікавому і мальовничому місці – біля водоспаду на р. Бистриця. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Чорногорія. Водоспад на р. Бистриця».

Водоспад на р. Бистриця

   А зараз ми в’їжджаємо в прадавній реліктовий ліс. Тут росте два види дерев – це бук і хвойне дерево – сосна. Серед листяних дерев дуже виділяються могутні стовбури сосни. І в ущелині дуже добре видно як ця сосна пробирається угору. Тут ростуть дерева, яким вже по 300 – 400 років. Це територія, яка знаходиться під особливою увагою держави, тут заборонена будь-яка вирубка дерев.

   А далі ми наближаємось до унікального  місця, що є природним символом Чорногорії – каньйон р. Тара.

   Каньйон має глибину близько 1 300 м. Ущелина р. Тари є найглибшим річковим каньйоном Європи та другим у світі, після Гранд-каньйону у США.

   У каньйоні зустрічаються галькові та скелясті тераси, високі скелі, піщані пляжі та понад 80 великих печер.

Каньйон р. Тара

А ми зараз будемо наближатись до моста Джурджевича Тара. Там у нас буде зупинка, де ми зможемо вийти з автобуса і прогулятись по мосту або ж скористатись зіпайном, можна поєднати і те і інше.

Міст Джурджевича Тара – це одне з найкрасивіших творінь, зроблених людською працею періоду 1938 р. по 1940 р. йшло будівництво цього мосту. Міст цей автомобільний, як будувався так і зараз продовжує нести свою основну функцію. Міст  Джурджевича – це родзинка або перлина північної частини Чорногорії, це вже як єдине ціле з каньйоном р. Тара. Не можна говорити про каньйон р. Тара, не згадуючи при цьому міст Джурджевича. Настільки цей міст влився в ці природні красоти, що став єдиним цілим, тут як одне наповнює інше. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Чорногорія. Каньйон р. Тара та міст Джурджевича».

Міст Джурджевича Тара 

   Останнім пунктом нашої екскурсії  «Каньйони» стало відвідування національного парку «Дурмітор» та його головної перлини – Чорного озера. Від мосту Джурджевича Тара ми вирушаємо саме туди. Дорогою ми бачимо ще багато цікавого та незвичного, адже ми все більше і більше наближаємось до півночі Чорногорії. Тут змінюється клімат, змінюється рослинний та тваринний світ та й взагалі ми поринаємо  в зовсім іншу атмосферу, де перед нами відкриваються зовсім інші краєвиди.

   Національний парк «Дурмітор» - найбільший національний парк Чорногорії, створений у 1952 році. Площа парку складає 390 км². У 1980 році внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

   Дурмітор – назва гори, звідки і походить назва парку. На території парку розміщено 18 озер льодовикового походження, Чорне озеро серед них є найбільшим. Назву Чорне озеро отримало по лісу, всередині якого воно розміщене – це хвойний ліс. Більше інформації можна дізнатись в моєму окремому пості «Чорногорія. Національний парк Дурмітор – найбільший парк Чорногорії».

Національний парк «Дурмітор» 

   Наша подорож Чорногорією продовжується і ми наближаємось до м. Шавнік – не невелике містечко в північній частині Чорногорії. Під’їжджаючи до цього міста у нас будуть гори і ліворуч і праворуч, на яких здалеку видно гірськолижні траси і підйомники. Розміщене місто на трьох річках: Буковиця, Шавнік, Бієла. Свою назву місто отримало завдяки вербі, яка там росте і її там дуже багато,  а гілки цієї верби мають назву «шавниця». Отже, завдяки цим гілкам місто і отримало свою назву. На території цього міста йшов видобуток особливого каменю, на основі якого будувався монастир Морача, про що вже було сказано, коли ми проїжджали повз цей монастир – середньовічний православний і діючий до сих пір.  Саме із Шавніка вручну переносили  це каміння на територію каньйону р. Морача, де йшло будівництво монастиря.

   Після Шавніка почнуться «серпантини», які будуть проходити  через ліс, тобто особливих видів там не буде. Іноді, частково серед лісу вони будуть з’являтись, буде видно буковий гай, частіше насадження молодого бука. Ми дістанемось до висоти, до території Нікшичшської області.

   І знову трохи цікавої інформації від гіда.

   Як справи стосовно опалення  в Чорногорії? Центрального опалення в Чорногорії немає ніде, там навіть немає такого поняття.  Всі міста, населені пункти, немає значення, якого вони розміру, у них весь процес опалення відбувається або за рахунок дров або за рахунок електрики. Коли за рахунок дров, то це навіть дуже добре. Можна сказати, ті, хто опалюються дровами, вони в пріоритеті, так як дрова дешевші, ніж електрика. Дрова не обов’язково треба купляти, можна просто піти в ліс і нарубати їх, але, навіть, якщо їх купляти, то це буде дешевше. Ті,  у кого квартири, то тим доводиться обігріватись за рахунок електрики і це виходить недешево. Для прикладу можна взяти місцевість на узбережжі Адріатичного моря в зимовий період. Якщо зима +15⁰С вдень і +7⁰С вночі ( це в середньому, іноді буває вище, а буває нижче), то все одно хочеться, щоб у квартирі було тепло. Тобто, при такій температурі, люди теж користуються опаленням. Якщо взяти квартиру в 70 м², на узбережжі моря, де проживає 4 особи: тато, мама і двоє дітей, то затрати на електрику будуть в літній період становити в середньому 35 – 40 євро на місяць, а в зимовий період – 110 – 120 євро на місяць.

   Що стосується води? Гарячої води у трубах в Чорногорії немає, в усіх квартирах стоять бойлери, тобто гаряча вода тільки за рахунок електрики. Тобто в зимовий період електрики витрачається більше, тому місцеві жителі взимку намагаються економити. В Чорногорії є тарифи вихідного дня, нічні тарифи, коли електроенергія дешевша на 50%. Що стосується організації ванних кімнат, тобто внутрішніх складових, то тут рідко у ванній кімнаті можна побачити ванну, тут переважно йдуть душеві кабінки, навіть, якщо сама ванна і є, то її не наповнюють, щоб купатись, а користуються у ній душем. Тобто це робиться в цілях економії, якщо набрати ванну, то це піде цілий бойлер, а користуючись душем – цієї води вистачить на трьох членів родини.

    Дорогою можна буде побачити вітряки – це вже сучасні методи отримання електроенергії, які є в Чорногорії. З’явилось це зовсім недавно,  встановлені вони на горах в Нікшичшській області. В Чорногорії є своя електроенергія, там працюють дві великі  ГЕС: Мратіє, яка була побудована в 1974 році, в часи Югославії і Перучиця, яка знаходиться на території Нікшицької області на р. Зета. Є також одна ТЕС, яка знаходиться на кордоні з Сербією – Блевля. Тобто є великі підприємства, які займаються виробництвом електроенергії, якої вистачає тільки для внутрішнього споживання країни, тобто доводиться ще закупляти за кордоном, в Італії. Закупівля обходиться дорого, тому і ціни на електрику високі.

   Якщо говорити про використання води, то 1м³ буде коштуватиме від 1 до 2 євро, в залежності від області, так як в кожній області свої ціни на воду. В Будві, наприклад, 1,5 євро і витрачається сім’єю в 4 особи десь 10 – 15 кубів, тобто це 20 – 30 євро на місяць.

   Якщо говорити про телебачення, телефон, інтернет, тут воно все взаємопов’язане, то це складатиме від 25 до 40 євро, в залежності від тарифного пакета, який буде придбано. Тобто це всі комунальні витрати, які йдуть за рахунок електроенергії. Газу в країні немає і навіть не планується його використання. Основна причина відсутності газопроводу в країні – це сейсмічна небезпека, так як тут бувають землетруси цілорічно, у будь-яку пору року. Але єдине те, що вони не носять руйнівний характер, тобто це землетруси 3,5 – 5 балів за шкалою Ріхтера. Поштовхи, звісно, відчутні але відчуваються легко. Це може бути відчуття, що ти катаєшся на гойдалці або на човні по хвилях, якщо знаходитись вдома, то може заторохтіти посуд, упасти картина, рамка повернутись, але руйнувань ніяких немає. Але руйнівні землетруси в Чорногорії також можливі і вони були і ніхто від них не застрахований. Великий останній землетрус стався 15 квітня 1979 року, в часи Югославії. Сила землетрусу була 8 балів за шкалою Ріхтера, епіцентр був в 10 км від міста Бара – портового міста. Тоді хвиля пронеслась по всьому узбережжю, захопивши і центральну частину. Були знищені та пошкоджені міста, будівлі десь на 60 – 70%. Тоді ще була Югославія –  сильна Югославія, багата Югославія, грошова Югославія і всі сили тоді були спрямовані на швидку відбудову і відновлення міст. Тоді дуже швидко, по камінчиках зібрали, все повернули до первісного стану. Але тоді і міста були менші, якщо говорити про прибережні міста та столицю, то вони настільки розрослись і вони й далі розростаються, як гриби після дощу. Все дуже швидко будується,  розростається,  адже кожен м²  - це великі гроші, тобто зараз скоріш не вигляд на море, а на сусідній будинок, у Будві, наприклад. Вся ця забудова почалась десь з 2005 року і так продовжується до цього часу, тобто бум як пішов і досі зупинитись не може. 

   Чорногорія, так як і всі країни Балканського півострова – країна, яка споживає дуже велику кількість цигарок. Але серед усіх Балканських країн, Чорногорія є країною, в якій найбільше палять. Палять усі: і чоловіки і жінки, причому жінки ще більше, ніж чоловіки. Іноді можна спостерігати картину, коли палить вагітна жінка. Але якби лікар заборонив їй і сказав, що це може зашкодити майбутній дитині, можливо вона б і задумалась, але сам лікар говорить, що не треба кидати палити, бо це буде стрес для дитини. Можливо лікар і правий, так як тут цей процес куріння йде в процесі всього життя, з покоління в покоління передається. Діти, звичайно, не палять, проте вони в цьому диму ростуть. І тому, дійсно, може стати стресом для дитини, якщо мати з дитинства росла в цьому диму, потім сама почала палити і якщо раптом це все припинити, можливо і буде стрес для дитини. Тому жінка, навіть на останньому місяці вагітності, навіть перед самими пологами, продовжує палити як ні в чому не бувало.

   В Чорногорії лікарні та пологові будинки є не в кожному місті, не говорячи вже за села. Всього в країні кілька пологових будинків: в Подгориці, Цетінє, Барі, Герцег-Нові. Але зовсім до недавнього часу дозволялось і в пологових будинках палити. Після того як жінка народила дитину, вона не просила показати кого вона народила, а просила, щоб їй дали сигарету запалити, їй цього дійсно не вистачало. І для Чорногорії  - це нормально, адже було це в них з покон віків.

   Середній вік життя в Чорногорії не маленький – це 74 – 76 років за статистикою, адже тут чисте повітря, клімат, здорове харчування, вино і все це компенсується. Тут виживає найсильніший. Адже вся медицина тут побудована на природному відборі, тобто починаючи з етапу зародження дитини, коли вона ще знаходиться в утробі матері, в цьому задимленому стані – вона вже виживає і бореться за своє життя. Вона народжується, тобто вже пройшла певну стадію природного відбору, тобто виживання. Щеплення тут є обов’язковими для всіх, без вибору. Тут все набагато простіше. Коли мати приносить чи приводить дитину на щеплення (за графіком, у певному віці), то тут подивилися на зовнішній стан дитини, запитали у матері, як дитина себе почуває і все – робиться щеплення. Не потрібно здавати ніяких аналізів крові, сечі і т.д. Якщо у дитини температура 37 – 37,2⁰С, трохи нежить, то це не показання, щоб не робити щеплення. Тобто тут лікарі дивляться як поведе себе імунітет дитини, як він відреагує, тобто дитина повинна рости, організм формуватись і навіть легкі захворювання не є відмовою або для тимчасового переносу щеплення. Тобто і далі продовжується процес природного відбору або процес виживання. Не тільки діти, але й дорослі проходять цей етап. Влітку, у липні – серпні, коли на вулиці стоїть спека, збільшується кількість рото-вірусних захворювань. Лікарі  (не звичайні люди, а лікарі) рекомендують, ще до початку цієї спеки, вживати якомога більше кока-коли. І це вже перевірено, якщо вживати цей напій, то дійсно перебіг хвороби проходить набагато легше. Отже, вживання кока-коли тут проходить на медичному рівні. Чорногорці дуже багато п’ють цього напою, і коли вони закупляються на тиждень чи два продуктами харчування, то кока-колу купляють великими упаковками по 2 літри.

   Апарат МРТ знаходиться тут тільки в одному державному закладі – в клінічному центрі Подгориці. Є кілька приватних центрів, де були завезені такі апарати, але в державному закладі тільки один на всю країну. Тому черги дуже великі, навіть дешевше це буде зробити, якщо злітати десь  в іншу країну (це стосується платних). Отже, медицина Чорногорії тут розвивається не на високому рівні, а що стосується діагностики, то взагалі дуже відстає. Якщо стосується звичайних хвороб, то приймуть і нададуть допомогу без проблем. Є безкоштовні послуги, є платні, виписують рецепти і всі ці ліки є в аптеках. Але якщо в Чорногорії не хворіти і бути здоровим – це ідеальна країна для життя. Тут хороший м’який клімат, тут гори, тут море, тут хороша їжа, більш натуральна.

   Яким чином можна залишитись в Чорногорії на більш тривалий період, тобто ПМЖ, ВНЖ?

   В першу чергу – це придбання нерухомості. Придбати можна будь-де і на узбережжі і в інших частинах. На узбережжі, звичайно, буде дорожче. Наприклад, на узбережжі Будванської рів’єри, нерухомість буде коштувати від 1300 – 1500 євро за 1 м² і вище в залежності від того, де знаходиться, з яким видом, новобудова це, з яким класом. Від цього залежить і ціна житла. В Подгориці можна придбати житло від 900 євро за 1 м², тобто вже дешевше. На півночі або в якихось гірських районах ще дешевше. Можна придбати будь-яку нерухомість: квартиру, будинок, все це залежить від розмірів, від вартості, за яку ви придбали. На підставі купівлі нерухомості на ваше ім’я  ви можете отримати ВНЖ.  Тобто купівля нерухомості для іноземців дуже проста, аби були гроші. Реєстрація на ВНЖ дається на один рік, але  можна її постійно продовжувати.

   Можна ще на основі постійного працевлаштування, але не завжди можна влаштуватись офіційно. Не всі роботодавці  хочуть офіційно приймати на роботу, так як за іноземців треба платити більший податок. Можна відкрити офіційно фірму «нульовку», де ви будете платити мінімальний податок державі. Ви можете бути на цій фірмі директором або іншим працівником і отримати статус ВНЖ. На основі навчання тільки ВНЖ на період навчання і на основі шлюбу.

   Право на ПМЖ можна отримати, якщо у вас буде протягом 5 років статус ВНЖ. Але це обов’язково треба протягом 5-ти років вчасно подавати документи на продовження статусу ВНЖ. На –6-й рік паралельно із подачею документів на продовження ВНЖ, ви подаєте документи на ПМЖ. І тоді вже не потрібно буде кожного року продовжувати цей статус.

   Як з громадянством?

   До громадянства дійти можна, але не всі подають документи на отримання громадянства. Для цього потрібно 10 років прожити в країні, незалежно від того в шлюбі чи по роботі. Основним законом, поки що є – відмова від свого громадянства, тобто подвійного громадянства в Чорногорії немає.  Але більшість живуть із статусом ПМЖ, не поспішаючи змінювати своє громадянство, чекаючи змін в законі. Оскільки країна молода, лише в 2006 році стала незалежною, а в 2010 році подала заяву до вступу в ЄС, то і намагається змінювати свої закони, підлаштовуючись під ЄС.

    Що стосується роботи в Чорногорії: влаштуватись на роботу, де працювати, які заробітні плати? Середня зарплата по країні невисока – 550 – 600 євро, мінімальна – 220 євро, причому мінімальну зарплату отримують  багато жителів. Бюджетні цілорічні організації: освіта, культура, медицина тощо, отримують 300 – 400 євро, тобто це небагато. Але більша частина населення працює у сфері туризму – літнього туризму, а це сезонна робота. Тому по туризму не розраховується середня заробітна плата, адже він сезонний. В сезон заробітна плата може бути і 1000 євро,  і 2000 євро, в залежності від того в якій сфері туристичної діяльності працює. Але і робота вона не нормована, як, наприклад, в соціальній сфері,  7 – 8 годин відпрацював та ще є й вихідні, крім того є якийсь соціальний пакет. Тут працювати доводиться щодня, без вихідних взагалі, працювати доводиться по 12 – 14 годин на добу, тобто якщо попаде 8 годин, то це просто щастя. Тобто тут заробітна плата йде не за місяць, а скоріше за день, тому тут і працюють навіть у вихідні. Тому в цей період вигідно працювати щодня, щоб більше заробити, тобто, чим більше працюєш, тим більше заробиш.

    Пенсії тут  також невисокі, середня пенсія становить 170 євро, частіше за все це десь 160 євро, 200 євро. Але так як всі тут живуть в одній сім’ї, в одному будинку, то ніби то й вистачає усіх цих грошей. Є й престижні професії, наприклад, мореплавці. Це люди, які живуть на узбережжі Боко-Которської затоки, у Барі, де знаходиться головний порт. Їх мінімальні зарплати складають 2000 євро, не кажучи про капітанів кораблів або головних механіків суден, де зарплати йдуть вже 5000 – 7000 євро. Тому їх сімі’ї добре забезпечені всім, але це все ж таки одиниці. І знову ж таки в пріоритеті ті, якщо говорити про прибережні міста, наприклад, про Будванську рів’єру, тобто з одного боку вони в пріоритеті, хто там живе, а з іншого боку вони всі зав’язані на туризмі, на відміну, наприклад, від Нікшечшськой області, де в пріоритеті вони, тому що вони там народились, там вони живуть, у них там будинки, вілли і т. д., тому вони навіть не напружуються з приводу роботи. Ті, хто там живе і в кого є будинок, вони просто займаються здачею апартаментів і за рахунок цього вони живуть. Хтось наймає собі робітників для прибирання, а хтось сам цим займається, тобто вони ніколи й не працювали і не намагались цього робити.  Можна сказати, що їм пощастило, але 2020 рік, у зв’язку з коронавірусом, видався важким для тих, хто пов'язаний з туризмом. Це були важкі часи, так як держава особливо не допомагала, Чорногорія була закрита як і більшість країн, були тяжкі умови, як і в більшості країн світу. Ті, хто були на цілорічній роботі, то їм держава виплачувала три мінімальні заробітні плати, тобто по 220 євро тричі, а ті, хто були на сезонних роботах не отримали нічого, держава їм ні в чому не допомогла. Але частково туризм був минулого року, але лише у тих, хто працює з російськомовними туристами, тобто були українці і білоруси, тобто літаки літали тільки з України та Білорусі, але десь 1 – 1,5 місяця, а ті, хто працює з англомовними туристами, тобто з Європи, то взагалі ніякої роботи не було та й зараз гостей з Європи одиниці, переважний потік – це серби і російськомовні туристи, найбільше українців.

   Півночі Чорногорії ми досягли - час повертатись до Будви. Повертатись назад ми будемо трохи іншою дорогою, тому ми побачимо ще багато природних багатств Чорногорії, різних населених пунктів тощо. Ми зараз проїжджаємо Нікшичшською областю. Тут перед нами відкривається велике за розмірами озеро - Грубиц, яке жителі називають Нішичшським морем. Сюди кожного дня приїздять жителі м. Нікшич після робочого дня, щоб освіжитись у спеку. Від міста до озера можна дістатись за 10 – 15 хвилин власним авто, що дуже зручно. Можна освіжитись, зануритись, озеро неглибоке, вода добре прогрівається, чому його й називають морем. Адже до моря справжнього, Адріатичного,  трохи далеко звідси, десь 100  км, тому щодня після роботи вузькими чорногорськими вулицями не наїздишся.  На Адріатичне море нікшинчани їзять або на вихідні, свята, коли у відпустці. А для щоденного купання, у них є своє – Нікшичшське море. 

Озеро Грубиц, яке ще називають Нішичшським морем 

   Нікшич – це ще студентське місто, тут знаходиться декілька уіверситетських факультетів, основні знаходяться у Подгориці. У Нікшичі знаходиться філологічний факультет і філософський факультет, тому тут багато студентів та молоді. В сам Нікшич ми не потрапили, тільки здалеку могли подивитись на нього, так як це не входило в програму нашої екскурсії.

   В Нікшичі виробляється спеціальний напій, який люблять і місцеві і гості Чорногорії – це пиво. Головна пивоварня країни розташована у м. Нікшич. Перша пивоварня тут була відкрита в кінці  ХІХ ст. і з тих пір вона працює і радує усіх любителів цього напою. Тобто коли йде мова про чорногорське пиво, то це саме те пиво, родом із Нікшича. Назву отримало воно від міста, на території якого воно виробляється – «нікшичшське пиво». Воно буває різним: світлим, темним, з додаванням різних смаків. Звичайно воно не таке як в Чехії, Австрії, Німеччині та інших країнах, яке чорногорці і не мають за мету зробити його кращим, вони його люблять. Особливо цінується розливне пиво і місцеві часто замовляють «точено» пиво, що в перекладі означає – розливне. Коли місцеві замовляють таке пиво, то розпиття цього напою часто супроводжується іграми, спортивними розвагами, змаганнями, адже чорногорці дуже люблять спорт. В першу чергу вони футболісти і є вболівальники за футбол, на другом місці – великий теніс, так як зараз головна ракетка світу – Новак Джоковіч, родом з Чорногорії, саме з Нікшицької області, хоча він і виступає за Сербію, але всі пам’ятають, що він родом звідси і чорногорці є його фанатами та вболівальниками. Також популярними видами спорту є тут також водне поло, баскетбол та інші.

   Нікшич у нас залишається ліворуч, тут також є і Стара частина міста із залишками давньої фортеці «Оновеш». У місті є і залізничний вокзал, тут проходить не головна гілка, а другорядна, яка була побудована ще в часи Югославії і будувалась вона для сполучення двох великих міст Чорногорії – Подгориці, тоді великого промислового міста і Нікшича. Зараз вона здійснює ще пасажироперевезення, тобто тут ходять електропотяги між Нішичем і Подгорицею.

Ми ж вирушаємо від Нікшича до Подгориці, між ними проїдемо ще повз м. Данилівград. Від Нікшича до Подгориці 40 км, дорога тут переважно пряма, вздовж долини, буде йти трохи спуск, але вже ніяких гірських доріг, серпантинів, поворотів не буде.  Дорога буде вже легка і не втомлююча. До Данилівграда десь 20 км і від Данилівграду до Подгориці теж близько 20 км.

   Данилівград – це невеличке містечко з населенням близько 10 тисяч осіб, а разом з Данилівградською областю близько 19 тисяч. Данилівград – це достатньо значиме місто для Чорногорії. По-перше – це найперше місто Чорногорії, яке було побудоване по урбаністичному плану. Тобто це місто, яке було відбудоване в кінці ХІХ ст., тобто в той період коли правив тут король Нікола Петрович, коли Чорногорія отримала перший раз в історії статус незалежної держави, коли прийшов крах Османської імперії. Уже тоді в короля Ніколи були думки з приводу переносу столиці з м. Цетінє, з гірськоої місцевості, на більш рівнинну територію. І хотів він перенести саме до м. Данилівград. Для цього були з Бєлграда визвані спеціалісти для створення урбаністичного плану цього міста, що і було зроблено. Основне місто в той період було відбудоване, в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст., по урбаністичному плану, але перенести столицю король Нікола не встиг. Порушила плани Перша світова війна, коли влада змінилася і прийшов кінець династії Петровичей. Тому це місто так і залишилось першим містом, яке було відбудоване по урбаністичному плану. Місто отримало свою назву на честь князя Данила – це дядько короля Ніколи, який недовгий час, до короля Ніколи правив Чорногорією, це був період з 1851 р. по 1860 р. Але в честь князя Данила це місто і отримало свою назву. 

   Місто теж знаходиться на умовно рівнинній території, тобто це не Зетсько-Скадарська рівнина, це територія Бєлопавлічшской долини. Це також одна з великих рівнинних територій, яка має протяжність від Нікшичшськой області, де протікає р. Зета. Річка бере початок на півночі Нікшмчшської області і тече всією Бєлопавлішською долиною і вже на території Зетсько-Скадарської низовини впадає в р. Морача. Річка Зета – це найбільша притока р. Морача, це одна з найповноводніших гірських річок Чорногорії.  Саме на на р. Зета і стоїть м. Данилівград.

   Проїжджаємо Данилівградською областю. Данилівград – це найбільш охороняєме місто Чорногорії, не тому що він з’явився по урбаністичному плану, а тому, що по перше: там є військова частина, по-друге – поліцейська академія, в третіх – тут знаходиться об’єкт, який охороняє злочинців, направляє їх на шлях виправлення – тюрма. Це одна тюрма на всю Чорногорію, оскільки країна невелика і її достатньо тільки однієї. Вона невелика, це така двоповерхова будівля, яка зроблена з червоної цегли. Територія тут непогана, поруч знаходиться кипарисовий гай, де вхід на територію тюрми, з іншого боку протікає р. Зета, навколо знаходяться гори. І тюрма закінчується тим, що закінчується Данилівградська область.

   А наша екскурсія добігає кінця. Ми повертаємось до Будви. Ще раз рекомендую її тим, хто вперше відвідав цю країну і хоче більше про неї дізнатись та більше її побачити. А ще дізнатись багато  цікавого та незвичного від гіда.

 

-        А вам довелось побувати на екскурсії «Каньйони»?

-        Що найбільше вам сподобалось?

-        Що вразило?

-        Які ще екскурсії вам довелось  відвідати?

-        Які цікаві місця відвідали самостійно?

-        Поділіться своїми враженнями.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР