Блог Вікторії "Подорожуємо разом": с.Майдан, Дрогобицький район, Львівська область

Карпати – це чудовий куточок природи нашої країни. Десь далеко серед цієї краси, заблукало на Львівщині маленьке село Майдан. Навколо нього розкинувся Національний природний парк «Сколівські Бескиди». Село, дійсно, мальовниче, адже воно знаходиться в оточенні гір, які повністю покриті лісом.

Село Майдан знаходиться в Дрогобицькому районі, Львівської області. Не плутайте, адже у Львівській області є ще одне с. Майдан, але воно знаходиться у Жовківському районі і там є база відпочинку «Чарівні озера». А взагалі селищ з такою назвою в нашій країні дуже багато.

Але ми повернемось до нашого невеличкого, проте неймовірно чудового Майдану.

Село невелике, проте дуже розкидане, так як і багато інших сіл в Карпатах. Висота села над рівнем моря 611 м. Хтось проживає в долині р. Майдан, хтось у передгір’ї, а комусь пощастило - високо в горах. Проживає тут близько 350 осіб.

Вперше йде письмова згадка про Майдан у 1453 році.

Ще з давніх часів селище привертало увагу підприємців. На переломі ХІХ – ХХ ст. всі лісові угіддя довкола належали Йохану Лієбігу молодшому, а з 1918 року він став і власником Майдану. Батько його був німецьким підприємцем і магнатом текстильної промисловості, засновником товариства «Ян Лієбіг і Ска», в другій половині ХІХ ст. був власником багатьох сіл в околиці Подбужа , а також володів лісовими угіддями в околицях Майдану, Рибника, Верхнього Синьовидного. Його товариство займалося серед іншого промисловою переробкою деревини.

В 1929 – 1930-х роках спілка «Godulla» з Гірського Славська, викупила частину власності Йохана Лієбіга, а саме – ліси разом з інфраструктурою. Головний офіс товариства знаходився в Самборі.

Для транспортування лісу було збудовано залізницю Верхнє Синьовидне – Майдан протяжністю 33 км з відгалуженнями до Рибника та Мальманшталя. В Майдані було споруджено три станційні будівлі спілки«Godulla», в яких містилися бюро фірми, склади та житло для працівників. На жаль, залізниця не збереглася, залишився лише слід. А от дві будівлі зведені перед Другою світовою війною, ще можна оглянути. Це палац, де проживав директор фірми (зараз перебудований) та вілла-палац для керівництва (зараз будинок Майданського лісництва), де проживав інженер Казимир Вілімовські.

А біля лісництва, в самому центрі села є велика галявина – майдан, яка і дала назву самому поселенню.

Так що ж можна подивитись у с. Майдан?

Вілла-палац, 1936 р. (зараз будинок Майданського лісництва)

Чудовий дерев’яний одноповерховий будинок з великою мансардою. Розташований в центрі села, недалеко, трохи нижче від костелу. Вхід прикрашений портиком, що спирається на чотири білі колони. Стоїть ця дерев’яна споруда на кам’яному фундаменті.

Будинок Майданського лісництва

З іншого боку палацу-віли розташована літня тераса, що завершується сходами, які ведуть в сад. В мансарді є великий затишний балкон, який нагадує альтанку.

Будинок Майданського лісництва з чудовою мансардою

Палац споруджений у 1936 році, про що свідчить напис, який вибитий на фундаменті будівлі з лівого боку від входу – «1936».

Будинок Майданського лісництва

В будинку проживав начальник залізниці Верхнє Синьовидне – Майдан, інженер Казимир Вілімовські.

Зараз в будинку знаходиться майданське лісництво. Всередині є невеликий музей, де представлені опудала тварин, які мешкають в цій місцевості.

Музей у будинку Майданівського лісництва

В музеї представлена місцева фауна

В одній із зал розміщений камін.

В будинку лісництва

А ще є конференц-зал, де проходять засідання, збори, семінари лісників. Розташований він на тому самому балконі.

Конференц-зал, який розміщений в мансарді

Звідси відкривається чудовий краєвид.

З мансарди вдкриваються чудові краєвиди Карпат

На території ще знаходився будинок обслуговуючого персоналу залізниці, проте до сьогодні він не зберігся. Але на території можна побачити ще дерев’яні скульптури.

Територія Майданського лісництва

Та багатовікові дерева.

Довкола неймовірно чудова природа

Палац,1936 р.

У селі, крім дерев’яної вілли-палацу є ще один палац, мурований. Палац розмістився під горою у дубовому гаю, на території колишнього дитячого табору. Побудований палац з цегли, з галереєю на колонах, двоповерховий та з прибудовою у три поверхи. Тут проживав директор фірми«Godulla», що займалася заготівлею лісу. Деякий час будівля належала дитячому табору, там знаходилась адміністрація та деякі корпуси. Згодом будівля була викуплена, якийсь час там перебувала футбольна команда. Кому належить зараз будівля, навіть місцеві не знають. Але знаходиться вона в жалюгідному стані: все розбите, розламане, поросло бур’яном. На подвір’ї можна побачити ряд рукомийників, які залишились тут ще з того часу, коли тут був дитячий табір. Нові власники намагались перекрити дах, навіть стара черепиця була знята, але так і залишилась купами лежати на подвір’ї. Але якщо її розглянути, то можна побачити, що вона дуже давня, якась аутентична, на ній є якісь незрозумілі позначки, зображення. Але, звичайно, з перебудовою, будинок втрачає свою самобутність.

Костел Святої Анни, 1938 р. 2.

В селищі знаходиться чудовий костел, проте він не працює.

Ініціатором спорудження храму був інженер Казимир Вілімовський, який проживав поруч у віллі-палаці для керівництва залізницею Верхнє Синьовидне – Майдан, що слугувала для перевезення заготовленого лісу. У період між двома Світовими війнами в Майдані проживала чисельна польська громада. Завдяки та на кошти польської громади та залізниці і був споруджений костел.

Однак, коли храм хотіли освятити, почалася війна. Так у ньому не відбулося жодної служби.

Костел Святої Анни - окраса села, але, на жаль, він не працює

Далі костел був переобладнаний у будинок відпочинку «Укрзахідпроектреставрації». У храмі навіть працював ресторан. В 1980 роках споруду знову відреставрували, переобладнали внутрішні приміщення під кімнати для проживання у три поверхи. На подвір’ї проклали доріжки, облаштували ліхтарями, обгородили парканом. Останні 10 років костел пустує та поступово руйнується.

Костел знаходиться в центрі села, на пагорбі, біля зупинки, тому добре проглядається з багатьох куточків

Дехто з місцевих вірить, що він пов'язаний з прокляттям. Туди свого часу привозили домовини з тілами вбитих в Зубриці 28 вересня 1943 року. В часи, коли там був готель та ресторан, також були деякі випадки пов’язані зі смертю.

Величезна цікава споруда, яка поступово занепадає

Споруда виглядає велично. Якби храм знаходився десь у є європейському місті, то він би був діючим і сюди б приводили величезні групи туристів. Адже храм виглядає розкішним зовні і я впевнена, що не менш помпезним було б його внутрішнє оздоблення. Дуже шкода, що храм зараз пустує. Можливо він чекає свого часу, а можливо – він вже минув.

Костел оглянути можна лише зовні, сама будівля зачинена

У ХVІІІ – ХІХст. с.Майдан було частиною Довжанської громади. В селі не було церкви, а тому у великі свята та неділі люди йшли на богослужіння в с. Довге. В Довжанському храмі вінчались, хрестили дітей. Так, як жителі Майдану були в основному католиками, то вже в 1861 році для них збудували деревяну каплицю Архангела Михаїла, яка належала приходу Підбужу, а з 1924 року парафії Східниці.

Вона мала окрему дзвіницю, з якої під час Першої Світової війни вилучили два дзвони, залишивши найстаріший, який був зроблений у 1869 році. Люди дбали про свій дерев’яний костел. З 1926 року, кожну третю неділю сюди приїжджав східницький священник – ксьонз Ян Доловий. На жаль, на сьогодні від церкви залишився лише фундамент. Костел разом з дзвіницею пережив Другу Світову війну, проте у радянські часи, десь у 60-х роках, був зруйнований. Зараз на цьому місці стоїть дерев’яний хрест.

Хоронили католиків спочатку на окремому цвинтарі, в центрі села, біля підніжжя гори Варкова. Цей цвинтар зберігся до теперішнього часу. Після Першої Світової війни українське населення с.Майдан відділилось від Довжанської парафії і приєдналась до обслуговування Рибницької парафії.

В нижній частині села – Остросохи біля р. Зубричанки та височезної скелі-гори Опалиця було створено спільний цвинтар. Тільки греко-католиків і римо-католиків хоронили в різних частинах цвинтаря. Там хоронили до 1954 року.

Дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1938 р.

В селі зараз є дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці . Будівництво греко-католицького храму проводилось в 1936 – 1938 рр, на місці старої каплиці. На свято Успіння Пресвятої Богородиці (Перша Пречиста) 28 серпня 1983 року було освячено новий храм. Архітектором був будівничий інженер Лев Шелевич (за його проектом також збудована Миколаївська церква у Трускавці), будувався майстром з Івано-Франківської області Романишиним Юрієм Васильовичем. Побудований за кошти громади села.

Дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці

В час комуністичного режиму, в 1962 році Підбужський райком без згоди парафіян закрив храм. І лише в 1990 р. громада села домоглася відкриття храму. В 1992 році, майстром Редванським Іваном Петровичем, було відбудовано дзвіницю. Її і зараз можна побачити. З правого боку від входу на подвір’ї церкви височить двоярусна дерев’яна дзвіниця.

Поруч біля церкви двоярусна дерев’яна дзвіниця.

Дзвіниця

Церква діюча, в хорошому стані, доглянута. У вихідні та свята тут проходить служба. Церква католицька, так як основна частина мешканців села і зараз – католики.

Дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці

Біля церкви знаходиться сільське кладовище. Почали хоронити біля церкви у 1954 році. Першим був похований тут Губич Олексій, а другою – Барщик Тетяна.

Ще місцеві згадують трагічнгу подію, яка сталася у ніч з 20 на 21 листопада 1993 року. Весільний автобус з гостями Хахуляк Адама(одружував дочку), повертався з гостями з Старого Кропивника. Автобус проминув с. Рибник, з’їхав з дороги на ліве узбіччя, оминув огорожу і звалився з 15-метрової висоти в р. Рибник. З 26 пасажирів 13 залишились живі – решта загинули. На кладовищі з’явились три сімейно-братні могили і одна самотня.

Цвинтар біля церкви

Плавильна піч, 1814 р.

Не менш цікавим фактом є розташування у Майдані однієї з найдавніших в Карпатах плавилень металу, котра частково збереглась. Перша плавка тут відбулась 1814 року. Плавильня складалася з однієї печі, трьох гамарень та кузні, у яких виготовляли цвяхи. Щороку плавильня давала близько 9-ти тон литого золота, що становило більш як десяту частину всього, що виплавляла Східна Галичина за того часу. Згодом, тут виробляли бляху та залізне знаряддя. Деякий час вона була власністю держави. Залишки доменної печі в с. Майдан збереглися й досі. Колись її висота становила 9,48 м, ширина – 7,7 м, висота – 7 м.

Саме завдяки покладам руди, село часом називали Залізним Майданом.

Руїни колишньої плавильної печі

Майданське лісництво –домівка для зубрів

Також цікаво, що в 2009 р. Майданське лісництво стало домівкою для зубрів. Адже саме тоді на територію лісництва завезли 11 особин з Австрії, Німеччини і Польщі. Перший рік, поки тривала адаптація, зубрів тримали у загорожі, а потім випустили. Лісники охороняють та підгодовують взимку. Станом на початок 20018 року поголів’я збільшилося на 3 тварини.

Відвідувачі Національного природного парку «Сколівські Бескиди» мають рідкісну можливість побачити в природі цього величезного дикого бика. Спостереження за зубрами відбувається на природі в супроводі професійних інспекторів з охорони природно-заповідного фонду та тваринного світу, які супроводжують мандрівників в пошуках і очікуванні зубрів.

Нам теж пропонували екскурсію до зубрів, але в той день пішов дощ, погода зіпсувалась і нам не вдалось туди потрапити. Адже по лісу в дощову погоду ходити не дуже зручно. Але нам на 100% ніхто й не обіцяв, що ми точно побачимо зубрів: як пощастить.

У селі протікає дві річки: р. Рибник Майданський та Рибник Зубриця.

Річка Рибник Майданський.

Рибник – річка, яка протікає в Дрогобицькому районі, Львівської області. Права притока Стрию (басейн Дністра). р. Рибник утворюється злиттям двох річок: р. Рибник Майданський та р. Рибник Зубриця, у північній частині с. Майдан. Тече між горами Сколівських Бескидів і в с.Рибник впадає до Стрию.

Рибник Майданський протікає територією села і є правою притокою Рибника. Довжина річки – 19, 3 км (разом з Рибником 22,6 км). Річка типова гірська, протікає у вузькій глибокій долині, переважно заліснена. Глибина невелика, дно кам’янисте, вода прохолодна, навіть улітку.

Річка Рибник Майданський в центрв села

Рибник Майданський бере початок на північно-східних схилах хребта Високий Верх. Більша частина річки тече в межах Національного парку «Сколівські Бескиди».

Один з місткі в через річку Рибник Майданський

На річці є багато цікавих локацій для фотосесій. Прогулюючись, річку можна побачити різною. Десь можна ще раз глянути на костел, але вже з іншого ракурсу.

А звідси відкривається чудовий вид на костел

В багатьох місцях є містки через річку, де можна постояти і подивитись униз, як річка несе свої води.

Ще один місток через річку

Ось так виглядає річка в Карпатах

Річка переважно неглибока, проте трапляються місця, де є певна глибина. Бачили, як там купалися люди.

А тут є невелике заглиблення в річці, де можна покупатись, проте вода дуже холодна, навіть у спеку

В деяких місцях відкриваються неймовірні краєвиди.

Блукаючи селом можна побачити неймовірні гірські краєвиди

А на березі можна побачити чудових равликів.

Ось таких равликів можна побачити на березі річки

Початкова школа.

У селі є початкова школа.

На початку ХХ ст. біля підніжжя г. Варкова , понад самою дорогою, було побудовано школу. Будівля складалась з великої кімнати, учительської та двох кімнат для квартири вчителя. Зараз там будинок «Просвіта» та бібліотека.

Факт існування в селі школи з одним класом вже підтвердили описи в 1911 - 1913 рр., в яких були перераховані імена вчителів (Йозеф Шикула – 1911 р., Фредерік Зелінський – 1912 р., Вітольд Базалі – 1913 р.). В 1924 році вчила в школі Крістіна Рогашевська.

В австрійські та післявоєнні роки в селі була спочатку двокласова школа, а згодом – трикласова. Класи були комбіновані, уроки проводив один вчитель. У 1939 році більшовицька влада реконструювала під школу новий двоповерховий будинок лісової адміністрації під школу-семирічку.

На Мармансталі німці-колоністи мали свою школу, в ній після обіду навчались окремо на польській мові діти польських та українських сімей, які там проживали.

В Майданській школі разом навчались польські, українські і жидівські діти. Навчання всіх предметів проводилось на польській мові, українська мова була як предмет і викладалась два рази на тиждень. Два рази на тиждень проводились уроки релігії, їх викладав отець Бень з с. Рибник, а з польськими дітьми уроки релігії проводив східницький католицький ксьонз. В 1946 році Підбузький райком постановив ліквідувати с. Майдан, як не перспективне, а його територію засадити лісом. Нову школу було продано, розібрано і перевезено в Яворівський район. Школу переведено в будинок колишнього лісничого Вельмовського, а в 1964 році за домовленістю райво і лісгоспу було зроблено обмін. Так воно є й зараз. В селі залишилась початкова школа.

Сільська початкова школа

Дуже дивно побачити школу, де замість асфальтованих доріжок росте зелена трава. Замість стадіону – зелена галявина, а влітку можна побачити ще скирди сіна. Поруч росте фруктовий сад, де стоять лавочки та стіл, зроблені із зрубаних дерев. Виглядає все так природно і затишно. І чомусь одразу згадується В. Сухомлинський, який навчання поєднував з природою.

Школа виглядає доглянутою, є квіткові клумби.

Старе покинуте джерело

Прогулюючись селищем, ми натрапили на якісь покинуті дерев’яні альтанки, які зараз за призначенням не використовуються. Виявляється, тут колись було джерело питної лікувальної води.

А тут знаходиться старе покинуте джерело з стрими дерев'яними альтанками

Місцеві говорять, що воно забите, тому саме джерело нам знайти не вдалось. Проте ми прогулялись досить колоритним місцем. Здається, що тут, серед чудової лісової природи, залишились декорації після зйомок якогось фільму.

Покинуте місце, яке ще зовсім недавно відвідували люди

Тут є альтанки, звичайно, вони покинуті і знаходяться в занедбаному стані. Є альтанка на маленьку компанію, а є – велика, де колись могла розміститись велика група людей. Там, навіть, залишився стіл дерев’яний, лави, підлога викладена тротуарною плиткою. Місце неймовірно чудове.

Навколо росте багато дерев, кущів, трав’янистих рослин. Трави тут дуже високі, великі і мають дуже насичений зелений колір, адже в Карпатах часто йдуть дощі. І дуже відчутний запах лісу та свіжості.

Природа Карпат вражає своїми розмірами та насиченим зеленим кольором

Сільське озеро

Прогулюючись сільськими лісовими дорогами та стежинами, ми випадково натрапили на ще одне озеро (перше на території бази відпочинку «Майдан»). Але це озеро поступово заростає очеретом та іншою водною рослинністю. Ми намагались побачити там якусь рибу, але нам нічого не вдалось. Проте ми зрозуміли, що тут колись намагались щось зробити, можливо, й риба колись водилась. На березі стояла широка лавочка під навісом, у вигляді альтанки, хороша і пофарбована. Дуже шкода, що такі чудові місця занепадають. А взагалі – це чудове місце, де можна провести якусь частину свого вільного часу.

А ще ми знайшли сільське озеро, вже не штучне, а природне

Прогулянка до лісу

Дуже цікаво зайти і до самого лісу. Трапляються місця, що здається, ніби потрапляєш у казку.

Місцями ліс виглядає як у казці

В лісі росте багато ліщини, проте в липні місяці вона ще не дозріла.

В лісі росте ліщина

Ліщини тут багато, проте в липні вона ще зелена, а дуже жаль

Натрапили на ще одну базу відпочинку. Ми не зрозуміли: чи вона покинута, чи можливо туди періодично приїздять люди на відпочинок. Зовсім покинутою вона не здається, проте людей ми там не побачили.

Блукаємо навколо села

Тут багато польових квітів, можна збирати гриби та різні лікарські трави.

А ось ці лісові ромашки - це не наші маленькі та дрібненькі

Літній табір відпочинку.

В селищі ще зовсім недавно працював літній табір відпочинку. Зараз він не працює. Проте можна прогулятись територією, де стоять дерев’яні будиночки, які використовувались як корпуси для дітей. Зараз вони покинуті, проте зазирнути у деякі з них можна. Звичайно, там все знаходиться в жахливому стан: розкидані та зламані тумбочки, десь можна побачити такі ж ліжка, якісь папери та купа сміття. Ну а що ще можна було очікувати побачити у покинутих будівлях?

Колишній дитячий табір відпочинку, а в нас відпочинок під скирдою

Проте довкола так чудово, так прекрасно, такий колоритний сільський пейзаж. Там навіть ми бачили білочок. А ще на галявині стоїть багато скирд сіна, а навколо запашне різнотрав’я.

Не перестаю насолоджуватись красою цієї місцевості

Поруч стоїть досить цікава дерев’яна двоповерхова будівля. Під час роботи дитячого табору, там була розміщена їдальня. Так як нам вдалось підійти ближче, навіть зазирнути всередину, ми побачили багато посуду – це переважно тарілки, багато з яких були вже побиті на уламки. Зайти всередину і поблукати кімнатами було небезпечно, адже було по будівлі видно, що перекладини другого поверху почали вже обвисати, ламатись і в будь-який момент могли просто зірватись. Тому ми лише обережно зазирнули всередину.

А взагалі ця будівля історична, їй вже багато років, так як там колись розміщувалась залізнична станція. А на тому місця, де зараз галявина, на якій місцеві жителі косять сіно, проходила залізнична дорога, там були колії. Зараз нічого цього не збереглось, крім майже зруйнованої дерев’яної будівлі.

Колишня залізнична станція, колись тут була залізнична дорога

Річка Рибник Зубриця.

Другою річкою с. Майдан є р. Рибник Зубриця, що протікає у північній частині с. Майдан. Від бази відпочинку знаходиться вона далеченько, а якщо від в’їзду в село, то ближче, якраз на повороті на с. Ясениця. До цієї річки ми ходили двічі: один раз з екскурсією, а другий раз – самостійно.

Дійшовши від бази відпочинку до першої зупинки в с. Майдан, ми повертаємо ліворуч (якщо заїжджати в село, то це буде поворот праворуч). Орієнтиром може служити сільський магазин, який працює. А ще саме тут є мобільний зв’язок, сюди приходять люди, щоб зателефонувати по мобільному телефону. В інших місцях села мобільного зв’язку та Інтернету майже немає.

Повернувши дорогою до с. Ясениця, відкрввиються неймовірні краєвиди Карпат.

І знову неймовірні ландшафти дорогою до р. Рибник Зубриця, що в північній частині села (при в'їзді)

Також тут можна побачити футбольне поле, яке, мабуть, місцеві жителі самостійно облаштували власними силами. Адже в гірському селі, важко знайти рівну галявину. Дороги, звичайно, тут жахливі.

Доога до с. Ясениця, а понад дорогою місцеве футбольне поле

Обабіч дороги, ліворуч, можна побачити капличку Йоана Хрестителя. В даний час вона була зачинена, але говорять, що її відкривають. Нам вдалось зазирнути всередину через скляні двері, то побачили там ікони, свічки та інше.

А якщо спуститись нижче, то там можна побачити старий Майданівський цвинтар, де ховали греко-католиків та римо-католиків до 1954 р. Там цікаво поблукати і можна побачити дуже старі поховання.

Ну а далі ми наближаємось до річки, але спочатку ми бачимо не річку, а чудовий краєвид, який відкривається перед нами. Це оголені скелі, де якісь гірські породи виходять прямо на поверхню і створюють неймовірну красу. Адже ми звикли, що Карпати – це лісисті гори, а тут таке. Спуск іде прямо до річки.

В цій частині Карпат гірські породи виходять прямо на поверхню

Вода у річці прохолодна, як і в усіх гірських річках. Проте у літню спеку, умитись та освіжитись можна.

р. Рибник Зубриця, де оголені гірські породи спускаються прямо до річки

Ландшафт дуже гарний, можна вивчати географію

Місце дійсно чудове, багато цікавих локацій для фотосесій.

Дуже гарні місця, де можна побуди на самоті з природою

Поруч росте ожина, яку можна посмакувати.

Поруч ростуть кущі ожини

А якщо піднятись угору, в ліс, можна назбирати ягід чорниці.

А р. Рибник Зубриця продовжує свій шлях

А поруч побачили ще й коня.

Зустріли ось такого коня, звичайно, домашнього, не дикого

Тут також є пішохідні маршрути для любителів піших прогулянок та походів у гори.

Пішохідний маршрут на г. Парашка:

с. Майдан – хребет Середній – г. Віднога (112 м) – г. Кривий верх (1072 м) – хребет Парашка – г. Парашка (1268 м) – м. Сколе.

Довжина 28 км, розрахований на 1 день. Набір висоти 200 м.

Парашка – гора в Сколівських Бескидах, її висота 1268 м. З вершини гори відкриваються неймовірні краєвиди, тому й манить вона до себе багатьох туристів. Проте версії походження назви цієї гори не дуже приємні, адже всі вони пов’язані із страшною смертю.

Перша версія, пов’язана з іменем доньки князя Святослава, яку звали Парашкою. В цей час Ярополк воював із своїм братом Ярославом. Ярослав із своїм військом тікали від Ярополка в Карпатські гори. Але його наздогнали поблизу поселення, яке зараз називається Сколе. Князь Святослав наказав своїй доньці не йти разом з ним у долину р. Опір, де мала відбутися битва, а перечекати все це у безпечному місці. Парашка пішла з частиною війська на хребет гори. Після перемоги Ярополка над Святославовим військом, розлючені воїни наздогнали Парашку та відрубали їй голову. З тих пір гора й називається Парашкою.

Існує й друга версія походження назви гори, за переказами стародавніх жителів. Жила собі жінка Парашка, яка на Великдень вигнала в гори пасти воли. А разом з тим взяла з собою куделю, щоб прясти вовну. Почала вона прясти, що було великим гріхом прясти у велике свято Великдень. За цей превеликий гріх вона скам’яніла разом з волами. З того часу гору й називають Парашкою.

Третя версія походження назви гори пов’язана з нападом монголо-татар на жителів цієї місцевості. Люди жили собі спокійно і не очікували нападу ворога. Але коли ворог напав на село, люди почали швидко розбігатися, хто куди міг. Одному татарину дуже сподобалась гарна дівчина і вирішив взяти її в полон. Дівчина не здавалась, а почала тікати в гори. Татарин наздогнав знесилену дівчину на горі і відтяв їй мечем голову. Місцеві жителі пізніше дізналися про страшну смерть дівчини і назвали цю гору Парашкою.

Ось такі легенди, але, мабуть, саме вони і манять до себе.