Нижня Апша — найбагатше село України

   Закарпаття — це неймовірно чудовий край, це чарівна скринька, звідки можна безкінечно черпати якісь скарби. А скарбів тут багато: природа, архітектура, культура, традиції, побут і цей ряд може продовжуватись ще дуже довго. І одним із таких незвичних скарбів виявилось село Нижня Апша (до 2004 р. називалось Діброва).

   Село, про яке я навіть не чула і гадки не мала, що таке існує у нас на Україні. Аж поки не опинилась на Закарпатті.

    Завітавши у гості до Хуста (Закарпаття) до моєї одногрупниці, вона запропонувала з’їздити в гості ще до однієї нашої одногрупниці в с. Діброва (місцеві частіше називають його саме так). Я з радістю погодилась. Але вона мене попередила: “Ось подивишся на це село”. Мені було незрозумілим, що може бути дивного в цьому селі. І знову прозвучало: “Ось подивишся, які там багаті будинки”. Мені здалося якось дивним, хто був у селах Західної України, може мене зрозуміти. Адже там у кожному селі стоять будинки неймовірної краси: один кращий від іншого. Чим могло мене здивувати с. Діброва і чим воно відрізняється від інших, для мене залишалось загадкою, але цікавість взяла верх.

    Наступного ранку ми вирушили у с. Діброва. Ми поїхали автівкою, нас повіз брат моєї одногрупниці з Хуста. Інакше було б добиратись важко, та й у самому селі можна було заблукати.

    Через деякий час ми опинились в селі. Селом назвати цю розкіш просто не повертається язик. Ми довго блукали вулицями села, поки знайшли будинок, який нам був потрібен. Але водночас, ми здійснювали екскурсію селищем. Будинки, дійсно, були неперевершеної краси, вони були не схожі один на одного, деякі виглядали як замки чи палаци. Будинки оздоблені колонами, в багатьох височать шпилі, різні фігурні оздоблення. Жодного одноповерхового будинку ми не побачили, а архітектура та зовнішнє оздоблення просто вражаючі.

   Нижня Ашпа — село на Закарпатті (Тячівський район). Розміщене на березі р. Апшиця. Всього нараховується понад 7 тисяч жителів. Селище належить до старих поселень Закарпаття. Воно згадується в документах ще в кінці ХІV ст. Знаходиться всього в двох кілометрах від румунського кордону. Слово “апша” у перекладі з румунської означає “водяне”. 

    Усі три села: Діброва (Нижня Апша), Середнє Водяне (Середня Апша), Верхнє Водяне (Верхня Апша) — були засновані на “волоському праві”, вихідцями з балканської валахії. Місцеві жителі й досі говорять тут румунською мовою, проте можна почути й українську. Але що  найцікавіше, що в далекому закарпатському селі, яке знаходиться на кордоні з Румунією, є школа, в якій є класи, де діти можуть всі предмети вивчати румунською, українською або російською мовами.

   Будинки дуже великі, їх площа починається від 300 м^2,, а може бути навіть 700 м² або 800 м^2.. Будинки містять велику кількість кімнат, починаючи від 5 і до 60 а то й більше, але що найцікавіше, що мешкають лише у кількох кімнатах, а решта просто, як говорять “для краси”, щоб похизуватись перед сусідами. І це для однієї родини. Діти, коли виростають, вони не залишаються жити разом з батьками, а теж будують свій будинок, але вже кращий і більший. Кожен будинок обнесений високим і теж дуже гарним парканом, а ворота — це справжні витвори мистецтва: різьблені, металеві, мереживні, з різними незвичними інсталяціями. Ну справжній музей під відкритим небом, хіба що у двір не зайдеш.

   Яка архітектура в селі? Незрозуміло. Спочатку, ще на початку 90-х років, перші креслення будинків малював кресляр із Солотвиного, а потім змішалося все: хтось приїхав із заробітків з Іспанії, хтось з Італії, хтось із Чехії, Росії і так далі. Тому тут можна побачити все, адже кожен в свій будинок вніс те, з якої країни повернувся. 

   Більша половина населення знаходиться на заробітках, а коли приїздять додому і привозять гроші, то все йде на будівництво будинку, внутрішнє та зовнішнє оздоблення, сучасну побутову техніку, дорогі меблі тощо. Якщо було у будинку два поверхи, то треба добудувати ще і так все життя. Всі гроші йдуть на будинок. Приїхали, вклали гроші в будинок і потім його зачиняють і їдуть знову заробляти гроші. За будинком в цей час доглядають батьки. Більшу частину року, вони просто стоять зачинені, а відчиняють їх, коли приїздять на свята.

   Ті, хто там проживає постійно, мають ще й прислугу, яка допомагає доглядати за будинком, адже щоб самому прибрати будинок, потрібно тиждень часу.

    Більшість господарів, поруч із своїм “палацом” будують ще й маленький будиночок, вони його називають літньою кухнею, там вони переважно й живуть. А великий будинок-палац більшу частину часу переважно пустує.

   Багато будинків мають басейни, фонтани, сауни, сквери, оранжереї, вишукані статуї та скульптурні композиції.

   В селищі є школа, дитячий садок, аптеки, магазини і все це також виглядає розкішно. Сільська рада отримує в рік 6 — 7 млн податку, тому село розвивається.

   Як почалося накопичення капіталу? Починалося все з закупівлі насіння соняшника, яке вони обмінювали на ліс. Соняшникове насіння смажили і доставляли в Росію з великою накруткою, що давало великий прибуток. Але це було ще у 80-х роках минулого століття. Пізніше у підпільних “підвалах” виготовляли нелегальний алкоголь та цигарки від маркою відомих брендів і продавали, що також приносило неймовірний дохід. Потім їх “накрили” правоохоронці, але незважаючи на це, дехто й досі продовжує цим займатись, тому що в нашій країні все можна купити і все можна продати: той, хто має гроші — має все. Також тут працювали підпільні цехи по випуску джинсів, також підробка відомих брендів. Це те про що відомо, а те, що невідомо, навіть важко собі уявити.

   Але, крім цих розкішних будинків, у селі є справжні пам’ятки архітектури. Стара дерев’яна церква святого Миколая, яка побудована в 1640 році (за іншими даними у 1561 році) і дзвіниця. Перебудована церква у  ХVІІІ ст. Побудована у стилі мармароської готики. У внутрішньому оздобленні є давній живопис. Церкві пощастило, її не зруйнували в роки радянської влади, як більшість храмів. Зараз вона працює як музей. А також є дерев’яна церква святого Василя Великого (ХVІІІ ст.)

   На фоні цих “величних палаців” справжні пам’ятки архітектури якось ніби губляться, але оглянути їх варто.  Споруди досить цікаві, давня дерев’яна архітектура.

   І, наостанок, – ці чудові котики: мама з малюками, які також є «мешканцями» найбагатшого села України – Нижньої Апши. 

   Будете на Закарпатті, відвідайте це чудове селище.

-          А ви були на Закарпатті?

-          Які ще цікаві та незвичні села вам вдалось відвідати?

-          Чим вони особливі?

-          Якими пам’ятками ще багате Закарпаття?

НАПИШІТЬ СВІЙ  КОМЕНТАР

   Наступний пост "Гаряче джерело в с.Стрілкове, лікувальні грязі та блакитна глина Сиваша (Арабатська стрілка)"