Львів. Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (Шевченківський гай)

 

   Що відвідати у Львові, коли на вулиці літо і стоїть спека + 37⁰С? Звичайно, вихід є. Треба терміново вирушати до «Шевченківського гаю» - музею народної архітектури та побуту. Саме там, серед справжньої природи, яка наповнена пам’ятками дерев’яної архітектури, можна зануритись у справжнє українське село з різними дерев’яними хатинками, садибами і уявити, що ти приїхав в село у гості до бабусі.

   Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького, а більш відомий як «Шевченківський гай» - музей під відкритим небом.  Знаходиться на території ландшафтного парку «Знесіння», недалеко від парку «Високий замок», а місцевість, на якій розкинувся музей, називається Кайзервальд. Звідки така назва? У перекладі з німецької «кайзервальд» перекладається як «кайзерівський (цісарський) ліс». Причина його виникнення проста – цісар Австрійської імперії Франц Йозеф І оглядав лісисту місцевість Львова і вона йому дуже сподобалась. Наступного приїзду, він знову її відвідав і з того часу вона й отримала назву «кайзервальд». На честь цього візиту навіть було встановлено у лісі скульптуру.

    Розташований музей недалеко від центру міста.

   Ми до музею архітектури та побуту вирушили після відвідування парку «Високий замок». У путівнику по місту ми прочитали, що це недалеко від парку і дістатись до нього можна пішки.  Тому ми  відвідування цих двох об’єктів запланували на один день. Але як то говорять «не все склалось, як гадалось».  На прогулянку ми вирушили удвох з донькою, так склалося цього разу, що наша поїздка  була суто жіночою, без чоловічої підтримки.

  Коли ми вийшли з парку - запитали у місцевих перехожих, як дістатись музею "Шевченківський гай". Чоловік поважного віку нам дуже легко і просто пояснив: «Піднімаєтесь цією покрученою асфальтованою дорогою угору ( і показав), там побачите покинутий дерев’яний шлагбаум з будочкою, проходите крізь нього, а далі стежкою проходите ліском, потрапляєте на галявину, потім пройшовши через неї потрапите до музею». Здається все легко і просто.  Спочатку все ішло ніби за планом: і шлагбаум з будочкою знайшли, і лісопаркову зону із стежкою, правда, людей там не було, тому іноді навіть моторошно було, але ми швидко подолали цей шлях і опинились на світлій просторій галявині. Там ми побачили людей – це була якась група школярів з вихователем, які зробили тут невеликий привал, поруч був дитячий майданчик, де відпочивали мами з малюками, тому ми вирішили, що і музей десь поруч. Пройшли стежкою, а далі ми знову опинилися в лісистій місцевості, на роздоріжжі. Стежок було багато, куди вони ведуть було незрозумілим, запитати було ні в кого. Здалося дивним, як нещодавно будучи у місті, ми змогли опинитись серед лісу, адже пройшли ми не багато, за межі міста вийти не встигли. Вирішили, що підніматись треба вгору, обрали найбільш ширшу і найпривабливішу стежку і пішли гаєм. Але тут на першому ж дереві побачили табличку з написом: «Обережно! Кліщі!». Лише цього нам не вистачало. Обережно рухаючись стежкою, таких табличок ми побачили ще дуже багато. На вулиці було спекотно, адже наближався вже час полудня, ми почали відчувати втому. Але незважаючи на це, ми швидко, великими кроками, ніби намагались втекти від кліщів, рухались вперед. Побачили вгорі щось схоже на дорогу і зрозуміли, що це, мабуть, та сама дорога, яка веде до музею. І ось ми вгорі. Так, ми опинились на асфальтованій дорозі, вирішили, що треба йти нею вище. Обабіч дороги ми бачили якийсь металевий паркан, що то за територія була загороджена, ми не зрозуміли. Проте побачили десь на паркані напис: «Маршрут здоров’я».     Посміялись:”Оце здоров’я собі додали». Проте самі вже були на межі виснаження, але не здавались. Кліщі вже ніби десь залишились позаду, дорогою іноді проїжджали авто, а також зустрічали туристів з рюкзаками, які, мабуть, долали той самий «маршрут здоров’я». Але хто міг повірити, що серед Львова, ми прокладемо свій «маршрут здоров’я» і пройдемо його до кінця. Через деякий час ми побачили вказівник до музею, ще трохи і ми вже на місці. Нам тоді здалось, що ми підкорили не те що Говерлу, а опинились на верхівці Джомолунгми. Ми себе відчували якимись переможцями, рекордсменами, вартих книги рекордів  Гінеса. Жаль, що цього, крім нас, ніхто не бачив.

   Ідея створення музею належить Іларіону Свєнціцькому – першому директору Національного музею. Він запропонував тут створити музей ще в 1920 році. Але музей почав створюватись уже після його смерті у 1960-ті роки, а відкритий у 1971 році.

   Біля входу в музей стоїть каса – дерев’яний будиночок і ворота в західноукраїнському стилі. Біля каси  розміщена вся необхідна інформація щодо скансену (час роботи, ціни тощо).

Вхід до музею

   Поруч розміщений стенд, де можна побачити схему розміщення експонатів на території музею.

   Час роботи музею:

   10.00 – 18.00  влітку (на територію парку без відвідування будівель до 20.00)

   10.00 – 17.00 взимку

   Експозиція інтер’єрів садиб зачинена в понеділок і вівторок.

   Ціна квитка:

   дорослий – 50 грн,

   дитячий – 30 грн,

   пільговий – 30 грн,

   екскурсія – 200 грн.

   Адреса музею:

   м. Львів, вул. Чернеча гора,1.

Інформаційний стенд з розташуванням зон та об'єктів на території музею

   Коли в 1920-роках на території села Кривка, побудували нову церкву, так як вона вже не вміщала тієї кількості прихожан, що були в селі,  то стару вирішили розібрати. Стара церква Святого Миколая, дійсно була досить старою і побудована вона була у 1761 році. Проте її прикрашали три стрункі мальовничі вежі і церква була справжнім шедевром дерев’яного зодчества. Український мистецтвознавець М. Драган звернув на це увагу і йому вдалося переконати селян не руйнувати старої церкви. І потім, завдяки клопотанням митрополита А. Шептицького та його брата блаженного К. Шептицького, церкву було розібрано і перевезено до Львова. Це сталося у 1930 році. Вона слугувала як церква монастиря Студитів. А пізніше стала першим експонатом музею під відкритим небом у Львові. 

   На сьогодні експозиція музею нараховує 124 пам’ятки архітектури, які об’єднані у 54 садиби. Територія музею має площу у 36 га. Розділений музей на 6 етнографічних зон, кожна з яких має свою назву: «Гуцульщина», «Бойківщина», «Лемківщина», «Львівщина», «Буковина», «Поділля». Кожна зона – це малесеньке село, до складу якого входить до 20 пам’яток народної архітектури. Тут є церкви, будинки, школа, господарські приміщення, вітряки, млини, колодязі, підвали тощо. Всередині будинків розміщені різноманітні предмети побуту, предмети щоденного вжитку, багато різних інструментів та приладь.

   На території можна знайти 6 церков різних регіонів, всі вони діючі, там проходять богослужіння. При бажанні можна потрапити на службу.  Найстарішою будівлею є дерев’яна селянська хата 1749 року.

   В деяких будинках є музейні експозиції, там є працівники, які можуть вам розповісти історію цих експонатів.

В деяких будиночках є музейні експозиції

   Територія дуже велика, проте лісиста, всі будівлі знаходяться в гаю, звідки і назва «Шевченківський гай». Дуже добре сюди завітати у літню спеку. Проте ходити доведеться багато. Ми по схемі не орієнтувались, а ходили самостійно, проте обійти всю територію не встигли, дуже багато. Щоб усе обійти, треба приходити зранку, або ж розділити відвідування на кілька днів.

   Тут можна побачити дуже багато цікавих та незвичних дерев’яних будівель. Ось, наприклад, такий колодязь з дверцятами, а зверху нього дах та ще й з будиночком, як у казці.

   Будинки під солом’яною стріхою, дерев’яний тин.

   А ось дах уже накритий по-іншому, та й форма така кумедна, схожа на дідів капелюх.

   Дерев’яна бричка на одому з подвір’їв.

   Далі пішов спуск униз, який нагадує каньйон.

Спуск до озера з лебедями

   Внизу цієї заглибини розміщене озеро, в якому плавають лебеді.

Лебедине озеро

   Через озеро перекинутий дерев’яний місток, який зроблений із зрубаних колод.

Місток через озеро

   Далі пішла вже інша архітектура. Будинки тут вже, мабуть, глиняні, як їх ще називають «мазанки». Дах уже не солом’яний, а якийсь, що нагадує дерев’яну «черепицю». В деякі будинки зайти можна, проте вони пусті, нічим не обставлені, можна лише подивитись, як хата виглядає зсередини.

   Ось територія загороджена парканом, є вхідні ворота, ростуть квіти.

   На експонатах є таблички з написами: звідки привезений та якому століттю належить пам’ятка.

   На території лавочок для відпочинку майже немає, проте вони є біля багатьох будинків, де можна посидіти і відпочити.

   Ще одна криниця з велетенським колесом та дахом.

Криниця

   Заходимо ще на одне подвір’я, яке загороджене парканом та різьбленими воротами.

    Тут є маленьке господарство: курник, в якому, навіть живуть кури.

Курник

Ще один будиночок музею.

   А ось і дерев’яний вітряк. Зразу ж на думку чомусь спадає твір М. де Сервантеса «Пригоди Дон Кіхота»  та протистояння головного героя з вітряними млинами.

Дерев'яний вітряк

   Звичайно, ми оглянули не все, тут блукати можна дуже довго. Проте музей цікавий, вартий уваги. Краще коли ви самостійно відвідаєте музей і все це побачите на власні очі. Адже прогулюючись Львовом і знайомлячись з архітектурними пам’ятками історичної частини міста часів Середньовіччя, дуже корисно буде розбавити цю палітру пам’ятками дере’яної архітектури і пізнати Львів більше.

   1 грудня 2016 року музею народної архітектури та побуту присвоєно ім’я блаженного Климентія Шептицького. Тому відомий усім «Шевченківський гай» (народна назва) має офіційну назву: «Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького».

   На території музею проходять різні заходи: фестивалі, свята, виставки.

   Настав час повертатись. Повертались іншою дорогою. Яким було наше здивування, коли ми дійшли до трамвайної зупинки всього десь за 15 хвилин. Виявляється, є й інші дороги, без проходження «маршруту здоров’я».

   Рекомендації

1. Якщо будете у Львові, обов’язково відвідайте музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (скансен).
2. Територія велика, тому, щоб оглянути весь музей, часу потрібно багато. Якщо хочете оглянути весь музей, то вирушати треба  зранку, або розділити відвідування на кілька разів.
3. Одягайте зручне взуття та одяг, не беріть багато речей, щоб не важко було носити, так як ходити багато.
4. На території є кафе, де можна перекусити, а недалеко біля входу на територію музею є ресторан.
5. Дістатись до музею можна різними маршрутами, дізнайтесь найкоротший і найзручніший.
6. Музей під відкритим небом – чудова альтернатива, пізнати Львів краще.

-  А ви відвідували музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького у Львові?

-  Що вам сподобалось? Що вразило?

-  Скільки часу у вас зайняла прогулянка музеєм?

-  Розкажіть про це. 

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

 Наступний пост «Хуст – мальовниче містечко у долині Карпат»