Подорожуючи Івано-Франківщиною було б неправильним, якби ми не відвідали головного міста цього карпатського краю – Івано-Франківська. Це обласний центр Івано-Франківської області, яка знаходиться в Західній Україні. Від нього дуже близько знаходяться Карпати, тому місто часто називають «східними воротами» Карпат. А ще місто оточене двома річками: Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська.
З
1662 до 1918 року місто носило назву Станіславів, пізніше Станіслав. Заснував
місто Андрій Потоцький і назвав ім’ям свого сина
Станіслава. Майже зразу місто отримує
Магдебурзьке право.
Місто
має свою тривалу історію. Багато разів було захоплене російськими військами,
поляками, Австро-Угорщиною. 1868 року
сталася велика пожежа, яка знищила половину міста. В роки Першої світової війни було окуповане російськими військами. У 1919 році
стає столицею Західно-Української
Народної Республіки (ЗУНР). На початку
Другої світової війни місто захоплюють радянські війська, які починають чинити
безлад: знущання, масові репресії. Фашистами було знищено понад 10 000
осіб єврейського населення – мешканців міста. Потім місто знову окуповують
радянські війська. З 1962 року, до 300-річчя заснування міста, місто
перейменували на Івано-Франківськ. Названо
на честь відомого письменника Івана Франка, який досить часто перебував у цьому
місті.
Яким
же є Івано-Франківськ сьогодні? За кілька годин спробуємо пізнати
його та розгадати його таємниці.
Перше,
куди ми вирушили – це заменита «Стометрівка».
Це головна вулиця міста, де люблять відпочивати місцеві жителі, ну а гості
міста та туристи неодмінно повинні відвідати її.
Вулиця
бере початок біля Вічевого майдану і простягнулась аж до вулиці Івана Франка.
Її ще називають «Соткою». Ви думаєте, що довжина цієї вулиці всього 100 метрів?
Ні, ви помиляєтесь. Я також так думала спочатку, поки не потрапила на неї. ЇЇ
довжина становить майже 500 метрів. Але все ж таки цікаво, чому вона отримала
назву «Стометрівка»?
Є
декілька версій походження назви.
- За версією івано-франківського архітектора З. Соколовського, назва «Сотка» прижилась у народі через вулицю Шашкевича, яка мала довжину 100 метрів. У 1980-х роках вулицю перекрили, так як побудували там кафе "Молочне". А для будівництва літнього майданчика кафе, потрібне було місце.
- Інша версія говорить про те, що в радянські часи вулиця була проїзною (зараз пішохідна) і носила назву – Радянська. Проте у 1980-х роках, вирішили частину вулиці зробити пішохідною. Її перекрили, і ця пішохідна ділянка становила 100 метрів, звідси і назва. З часом пішохідну зону продовжили, але назва збереглася й досі. Зараз це вулиця Незалежності.
У
Києві є вулиця Хрещатик, в Одесі – Дерибасівська, у Луцьку – Лесі Українки, а в
Івано-Франківську – вулиця Незалежності.
Вулиця, незважаючи на те, що досить коротка – дуже колоритна. Тут працює
багато кав’ярень, піцерій, ресторанів, бутиків, банків, аптек, книгарень, газетних
кіосків тощо. А ще вона досить зелена.
А головною особливістю вулиці є
те, шо на ній розміщена велика кількість кованих скульптур. Це її вирізняє від
усіх головних вулиць інших міст. Ці металеві скульптури почали з’являтись на
вулиці міста не дуже давно. Пов’язано це із щорічним
фестивалем ковалів, який проходить в Івано-Франківську. Після закінчення
фестивалю, багато ковалів залишають свої витвори на загальний огляд. Їх
установлюють на вулиці Незалежності. З кожним роком ця колекція поповнюється,
що надає вулиці особливого колориту.
Ввечері тут також дуже цікаво. Це місце, де збирається молодь для розваг та відпочинку. А сама вулиця, з її яскравими вогнями та підсвітками, перетворюється на особливе і дивовижне місце.
В центрі міста на
площі Ринок розташована міська ратуша. Досить незвична, побудована в стилі
конструктивізму з елементами арт-деко.
Перша ратуша у
місті була побудована у 1666 році за ініціативи засновника міста А. Потоцького.
Вона була дерев’яною. Пізніше, у 1672 році, її перебудували на дерев’яно-кам’яну. Але як показало, таке поєднання виявилось не
міцним і тому 1677 року її розібрали.
1695 року під
керівництвом архітектора Карла Бенуа була побудована нова кам’яна ратуша. З часом змінювалися керівники
міського управління, а також змінювався
і вигляд міста.
1868 року у
центрі міста сталася пожежа, ратуша теж постраждала, від неї залишився лише
скелет. У 1870 році заклали новий фундамент і вже через рік будівництво ратуші
завершилося.
А вже в роки Першої світової війни ратуша
знову була пошкоджена. 1929 року почалося будівництво нової, в стилі
конструктивізму. В роки Другої Світової війни знову частина ратуші була
зруйнована, лише частину вдалося врятувати.
Пізніше були проведені ремонтні роботи:
польських орлів було замінено скульптурними абстракціями. Ратуша являє собою
хрестоподібну будівлю з вежею на пересіченні хреста. Вежа завершується куполом у вигляді
військового шолому. Це єдина ратуша в Україні, яка може похизуватись золотим
куполом на верхівці. На вежі є годинник, який виконує 12 українських мелодій
через кожну годину. Висота становить 50 м. Це найвища будівля міста (висота
16-ти поверхового будинку).
Якщо глянути на
ратушу зверху, то вона нагадує польський військовий орден Virtuti Militari, який давали бійцям з армії Галлера за ліквідацію
ЗУНР.
Будівля ратуші
оздоблена декором. Навколо у самих стінах є цікаві покручені білі колони, а
також амфори.
В середині ратуші розміщений краєзнавчий
музей, у якому розміщені різноманітні експозиції, які показують розвиток міста
та Івано-Франківської області з часів Трипільської культури.
Біля ратуші
стоїть незвичний фонтан: з яйцем у центрі. Але яйце тут стояло не завжди. До
цього був фонтан з трьома лелеками. Він
був споруджений на початку 1960-х років: це був фонтан круглої форми,
посередині стояла колона висотою 2 м, а по боках стояли три лелеки. На жаль,
птахам не пощастило і вони стали жертвою вандалів, які поодбивали їм голови.
Тоді лелек демонтували, залишивши тільки колону, яка простояла самотньо три
роки.
А вже в 1974 році
побудували новий фонтан у формі трапеції з горизонтальною трубою посередині.
Навколо неї були 12 знаків зодіаку. У такому вигляді простояла майже чверть
століття.
Чому зараз яйце?
Ця площа має свою
історію. Тут колись страчували людей і вона мала назву «Площа смерті». Остання
страта тут була 1754 року. Тоді тут стратили В. Баюрака – побратима Олекси
Довбуша. Він, ще 9 років після смерті О. Довбуша, до 1745 року, у страху тримав всю
польську шляхту. На цій площі його було четвертовано. То ж метою зведення цього
пам’ятника пророслого
зернятка було возвеличення життя над смертю. Цей паросток схожий на яйце.
А легенда про
Януковича (колишнього кандидата в Президенти) і яйця, якими його обкидали в
Івано-Франківську під час його перебування – це вже фантазії івано-франківських
гідів, які таким чином приваблюють туристів. Але, як на мій погляд, ця історія
приваблює туристів більше. Проте прикрим є те, що фонтан не працює, хоча на вулиці зараз літо.
І
знову цікаві та незвичні ковані скульптури.
А ось пам’ятний
знак церкві Святого Воскресіння – першому українському храмові середмістя.
Відкриття та освячення пам’ятного знаку відбулося до 350-ряччя міста
Івано-Франківська. Освячення відбулося на площі Ринок, де була перша церква
Івано-Франківська (тоді ще Станіславова). Оскільки центром міста була міська
ратуша та площа навколо неї, то і церкву вирішили побудувати поруч з нею.
Ідея створення
пам’ятного знаку полягала в створенні візуального «повітряного» образу силуету церкви, утвореного взаємним перетином
чотирьох металевих площин з наскрізними прорізами. П’ята площина – це ще один елемент композиції, який стоїть окремо. Це
стилізована дзвіниця.
Ми підійшли до
ресторану «Fabbrica», який свого часу пройшов ревізію і
отримав табличку «Ревізор». Зайшли в середину, хотіли замовити франківської
кави, але на жаль, нас зустріло розчарування: ресторан починає працювати з
12.00. Ми ж завітали десь о 9.00. Навіть
кави до цього часу замовити не можна. Двері були до закладу відчинені,
працівники виконували якусь роботу, літній майданчик теж стояв, але заклад
починав працювати тільки о 12.00.
Поруч було меню.
В місті багато
атмосферних місць для відпочинку.
Потім ми підійшли
до не менш цікавої споруди міста – Кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ.
На початку ХVІІІ ст. в Станіславові з’явилися отці-єзуїти. У 1720 році на місці згорілої церкви о. Томаш
Зеленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Закінчили будівництво у
1729 році, але через неглибокий фундамент пішли тріщини і в 1752 році будівлю
довелося розібрати.
Вже наступного року приступили до будівництва
нової будівлі. Проєкт створили архітектори С. Потоцький та К. Дальке. Будівництво
планувалось у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму.
Шатроподібні верхівки двох веж були запозичені з гуцульської дерев’яної
архітектури. Спорудження закінчилось
1763 року.
У 1773 році
скасували орден єзуїтів, костел закрили. Будівля поступово почала занепадати.
У 1849 році
будівлю передали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Церква стала
Свято-Воскресінським кафедральним собором. На реставрацію та художнє оформлення
гроші виділив А. Шептицький. Після цього відбувалися декілька разів
реставрації, остання 2003 року.
Тут поховано
багато монахів-єзуїтів, а також відомих громадських діячів УГКЦ.
Далі ми вийшли на площу Шептицького, підійшли
до ще однієї досить культової споруди, яка виглядала досить гарно та велично.
Але, як з’ясувалося, зараз
вона не використовується за призначенням. Ще в радянські часи цю споруду
передали під використання геологічного музею, потім будівля передалась
художньому музею. І на сьогоднішній день тут працює художній музей.
Поруч проводяться
якісь ремонтні роботи, тому частина площі відгороджена парканом. В музей ми не
заходили, через обмаль часу. Але б дуже хотілося відвідати, тим паче, що
знаходиться він в такій розкішній будівлі,
яка має свою давню історію.
Так яка ж історія?
Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії – найдавніший храм міста. На його місці
був спочатку побудований дерев’яний римо-католицький парафіяльний Костел Непорочного Зачаття Пресвятої
Діви Марії і Святих Андрія і Станіслава (1662 р.)
У 1669 році А.
Потоцькому вдалося добитися присвоєння дерев’яній церкві статусу колегіального храму. А з 1672
року почалося будівництво кам’яного храму. Автором проєкту та керівником
будівництва став французький архітектор Франсуа Курассіні. В 1703 році
будівництво було завершене.
Храм виконаний у
формі тринефної базиліки з трансептом у стилі бароко з елементами ренесансу. Фасад
прикрашений дорійськими та коринфськими колонами, фронтон увінчаний трьома
вежами.
Внутрішнє
оздоблення також було розкішним. Головний вівтар і два бічні були вирізьблені з
мармуру. В одному з них – Святого Вінцента, зберігались реліквії цього святого, які
С. Потоцький отримав у Римі від Папи Інокентія ХІ у 1680 році. На бічних
внутрішніх стінах знаходився герб Потоцьких.
В 1751 році у
храмі поховали великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького (молодшого сина А.
Потоцького, засновника Станіславова),
який став власником міста після смерті батька. Колегіата стала сімейною
усипальнице сім’ї Потоцьких.
В 1877 році був
виконаний новий розпис в костелі. Проте в 1882 році сталася пожежа. Згорів дах
костелу, головна вежа і свіжо розписане склепіння. Через 10 років відбувся
капітальний ремонт костелу і храм було повністю відреставровано.
Потім у храмі
працювала музична школа, де навчали церковному співу. Колись на хорах над головним входом був
орган, який вперше зазвучав у 1900 році. Але в післявоєнний час він був
втрачений.
У 1965 році тут
був розміщений геологічний музей, а потім – художній, який працює тут й досі.
На цій же площі,
поряд з Кафедральним Воскресінським собором,
можна побачити вишукану ротонду та фонтан із статуєю Пресвятої Діви
Марії. Відкриті вони були до 200-річчя християнства.
Фонтан виконаний повністю з граніту і зображує
ротонду, всередині якої мармурова Діва
Марія крокує по поверхні земної кулі. Оточена навколо колонами, а верхівку
прикрашає золотий купол з хрестом.
Статуя Пресвятої
Діви Марії разом з колегіальним костелом Пресвятої Діви Марії символізують
духовно-культурний початок міста. Багато років тому, на цьому місці стояла
подібна статуя Марії ХVІІІ ст., виконана в стилі бароко.
Сьогодні, витончена ротонда із статуєю Діви Марії і фонтаном, розміщена перед одним з корпусів Івано-Франківського університету. Колись тут знаходилась колегія ієзуїтів.
Навпроти
знаходиться готель «Franz”.
Біля входу стоїть скульптура Франца і стілець, на якому кожен гість
міста намагається сфотографуватись.
Готель названий
на честь Франца Йосифа І, імператора Австо-Угорщини, короля Галичини та
Володимерії.
Тут проходили
зйомки програми «Ревізор». І як дізнались пізніше, то ми були там в тому ж році
і буквально за один день до зйомок програми.
А далі ми потрапили
до фортечної галереї «Бастіон». Знаходиться вона поруч з однією з історичних
пам’яток Івано-Франківська – залишками міського
фортечного муру. Це торгово-розважальний комплекс, де можна цікаво провести
час: розважитись, насолодитись красою, духовно збагатитись. Назву отримав від
одного з бастіонів Станіславської фортеці, який реставрували у 2002 році.
Залишки старовинного муру включені в нову будівлю, яка нагадує історичний
бастіон.
«Бастіон» складається з тераси для
погулянок та галерей. Там розміщені магазини одягу, кераміки, різних сувенірів
в етнічному стилі, досить гарно оздоблені та прикрашені. Здається, що це не
магазин – а один із залів музею. Також там є ресторан, кав’ярня, арт-галерея
сучасного мистецтва, магазини косметики, рукоділля та інші.
Там проходять
різні виставки. Виставки тимчасові, вони постійно змінюються, тому це місце в
Івано-Франківську, яке можна відвідувати кожного разу, коли приїздиш до міста.
І кожного разу відкривати для себе щось нове.
Ми прогулялись цими дивовижними терасами,
складалося враження, що ти потрапив у підземелля. Але підземелля це сучасне,
оснащене цікавими витворами мистецтва.
Я вже казала, що Івано-Франківськ – це місто
кованих скульптур. І вони тут повсюди, не тільки на вулицях міста, але у
«Бастіоні» можна побачити чудові роботи майстрів.
Це щось схоже на парочку закоханих фламінго.
Ось така металева
скульптура.
А це така по-справжньому мила черепашка. Вона
схожа на справжню.
А ось красень
павич в оточенні не менш цікавих картин.
Що означає ця
гіпсова скульптура, не знаю, але цікаве місце для фотосесії. Адже не кожного
дня можна побачити пальці, розміром з людину.
Дуже сподобався
макет міської ратуші.
На терасах
бастіону є місця, де можна просто посидіти.
Весь бастіон
пронизаний особливою українською атмосферою, що ще раз свідчить про те,
наскільки по-справжньому українським є
Івано-Франківськ.
Відвідувачі
галереї «Бастіон» можуть також побачити старі фортечні мури, які «законсервовані»
та знаходяться під саркофагом. Зберігся лише південно-західний бастіон
Станіславської фортеці та каземати.
Вхід до галереї
вільний.
Прогулюючись містом ми потрапили на Вічеву
площу, яка зустріла нас великим і гарним фонтаном. Це місце є одним з
найулюбленіших місць відпочинку як місцевих, так і туристів.
Фонтан був
побудований і відкритий на початку 1950-х років. Тоді він був зовсім іншим і
мав форму семигранної водойми з чашею посередині, яка була увінчана колоссям.
В кінці 1960-х
років тут була зведена будівля станції телефонно-телеграфного зв’язку. Фонтан
тоді перетворили на прямокутний басейн з
металевою решіткою із зображенням оленів. Це була майже нічим не примітна споруда. Місцеві жителі не уподобали цей фонтан і в
1981 році з’явився новий варіант.
Це були дві чаші,
які знаходились на різній висоті і були прикрашені кованими зображеннями різних
морських тварин.
24 серпня 2004 року, у день Незалежності
України, відбулося урочисте відкриття нового, вже більш сучасного фонтану.
Спроектований він був головним архітектором міста Орестом Косом. Це круглий
басейн з велетенською чашею. До нього можна підійти, зайти під чашу і уявити,
що ти знаходишся під водоспадом. Адже ти стоїш, а в тебе перед очима падає
вода. Це дуже цікаво і прикольно. Така ідея сподобається і дітям, і дорослим.
Ввечері фонтан
виглядає ще яскравіше: він переливається різними кольорами і під різні музичні
мелодії виконує танцювальні рухи.
Наша коротка прогулянка містом завершується.
Ми встигли ще завітати в кафе, насолодитись смачним морозивом з фруктами.
За короткий час,
який ми провели у місті, я встигла в це місто закохатись. Це місто дійсно дуже
гарне, але я впевнена, що нам вдалося побачити лише його невеличку частинку. Тому
я хочу сюди повернутися ще. Обов’язково!
Що можна ще
подивитись в Івано-Франківську?
- Площа та сквер Міцкевича.
- Вулиця Січових стрільців (на ній розміщено 30 пам’яток історії та культури)
- Вірменський собор.
- Вулиця Івана Труша (найкоротша вулиця міста (д. – 65 м, ш. – 6 м), вимощена давньою бруківкою, між пл. Ринок і вул. Лесі Українки)
- Палац Потоцьких (вул. Шпитальна,)
- Міський парк культури і відпочинку ім. Т.Шевченка
- Міське озеро (за парком Шевченка)
- Художній музей (пл. Шептицького, 8, в костелі Діви Марії)
- Краєзнавий музей (в будівлі ратуші)
- Літературний музей Прикарпаття (вул. Лепкого, 27)
- Музей визвольних змагань прикарпатського краю (вул. Тарнавського, 22)
- Державний історико-меморіальний музей О. Довбуша (вул. Гетьмана Мазепи, 1)
- Обласна музична філармонія.
- Музично-драматичний театр ім. Франка
- Галерея-книгарня «Під лиликом» (вул. Шевченка)
- Розважальний комплекс аквапарк «Цунамі»
- Вовчинецькі гори («Івано-франківський Голівуд», пагорби біля виїзду з Івано-Франківська біля с. Вовчинець, відкривається гарна панорама міста)
- Оглядовий майданчик на міській ратуші (висота 50 м)
- Фестиваль ковалів (проводиться щороку у травні)
- Етнографічний фестиваль «Родослав» (раз на два роки, у жовтні)
-
А ви були в Івано-Франківську?
-
Які місця відвідали ви?
-
Що цікавого побачили?
-
Поділіться своїми враженнями про
місто.
НАПИШІТЬ
САІЙ КОМЕНТАР
Наступний пост «Прогулянка по Львову»
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар