Наступною екскурсією, яку ми обрали цього разу, стала екскурсія до озера Синевир. Озеро Синевир – це перлина Карпат. Це мальовниче високогірне озеро, яке розташоване в оточенні букових лісів. Скільки цікавих фактів, легенд, міфів ми чуємо про нього. Але чути це одне, а доторкнутися до цієї неймовірної краси та відчути його душею, хочеться однозначно.
І ось ми обрали одну з найцікавіших екскурсій цього краю. На екскурсію вирушаємо з Трускавця (Львівська область).
Озеро Синевир розташоване в Закарпатській області. Тому екскурсія розрахована
на цілий день, з 10.00 до 19.00. Тобто
вранці можна встигнути попити водички в бюветі, і ввечері при бажанні теж, якщо
не дуже будете втомлені. Обідню порцію ви звичайно пропустите. Але замість
цього ви отримаєте масу незабутніх вражень.
Виїхали ми на екскурсію о 10.00. Мікроавтобус нас забрав у призначеному
місці вчасно, без запізнень. Ще деякий час у нас пішов, поки зібрали решту
туристів, але це було недовго. Всі з’явилися без затримки, чекати нікого не довелось. Нас супроводжував екскурсовод. Спочатку він ознайомив нас з програмою нашої
подорожі. Далі по ходу розповідав про
місця, які ми проїжджали, історії, які з ними пов’язані, про населення, яке
проживає в цій місцевості, а також цікаві життєві історії, які пов’язані з цим
краєм. Погода, правда, нас сонечком радувати не хотіла, тому на вулиці було
похмуро.
Першою нашою зупинкою була заправка. Мікроавтобус по ходу нашого руху
заїхав на заправку, щоб поповнити пального. Всі вийшли з автобуса і трохи
почекали. При заправці є магазин, кафе, туалет.
Але найцікавішим було те, що знаходилось через дорогу. Це чудовий гірський краєвид - Східні Бескиди (частина гірського масиву Бескидів у Східних Карпатах). Це ж наші рідні Карпати. Поруч знаходиться карпатське село. Люди, які проживають тут, можуть кожного дня милуватись цією красою.
А далі іде
дорога в Карпати.
А ми продовжуємо подорож. На вулиці нахмарило, почав
накрапати дощик. Але наш екскурсовод нас заспокоїв, сказав, що це тільки Львівська
область – Прикарпаття, а ось перетнемо Карпати і там буде зовсім інша погода,
там буде тепло і сонячно.
Далі наша дорога пролягала гірськими перевалами. Під час руху по такій місцевості аж
захоплювало подих. Ми зробили зупинку на
Воловецькому перевалі. Там відкривається неймовірний вид на Карпати.
Воловецький перевал знаходиться на межі двох областей - Львівської та Закарпатської. Проходить через Вододільний гірський хребет.
Це один з найбільших перевалів Карпат. Його максимальна висота сягає 1014 м.
Поблизу знаходиться село Воловець. Цей перевал має ще й інші назви, Бескидський
або Скотарський. І дійсно, коли ми тут зробили зупинку, то до нас наблизилось
стадо корів. Вони були такі незвичні,
рябенькі, плямисті, світленькі, а на шиї висів дзвіночок. Це для того – якщо корова заблукає, то по звуку
дзвоника її можна знайти. Поруч йшло
декілька пастухів. У нашій місцевості порода корів коричневого кольору, тому
навіть корови виявилися для мене такою дрібною приємною цікавинкою.
І тут ми звернули увагу на те, що дощ уже не крапає, темні хмари десь зникли, а над нами виглянуло сонечко. Погода була чудовою.
А далі, перейшовши через дорогу, перед нами відкривається чудовий пейзаж: і
гори, і ліс, і небо зливаються,
утворюючи таку красу. Тут показано
всі відтінки зеленого, від світлого до
темного. Така краса може надихнути художників, поетів на створення своїх
шедеврів.
Після того як ми насолодились красотами Карпат, зробили яскраві фото, ми продовжили свій шлях. Але невдовзі у нашого мікроавтобуса трапилась невеличка
поломка. Водію треба було зупинитись і все уладнати. Нам зупинили в одному населеному пункті, що
знаходився прямо вздовж дороги, де ми повинні були трохи почекати, поки він
налагодить поломку. Але при виході з
автобуса, ми зразу ж помітили одну
цікавинку – це була одна із старих дерев’яних церков Карпатського регіону. До речі, 16
дерев’яних церков Карпатського регіону на території України та
Польщі занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО (8 з них знаходяться на території
України). Ця церква до цього списку не належить, але вона дуже гарна. Нам
вдалося невисокими кам’яними сходами піднятись
і зайти на її територію. На жаль, сама церква була зачинена, тому
зайти всередину і роздивитися нам не вдалося, а дуже б, звичайно, хотілося.
Проте ми змогли походити по її території, подивитись на церкву зовні. Територія, як і сама церква, невелика, проте
доглянута, багато зелених насаджень і квітів. А ще, що мені сподобалось, що
територія не заасфальтована, не викладена тротуарною плиткою, а просто на ній
росте зелена природна трава. Це надає їй ще більшої простоти, зв’язку зі
старовиною, з природою. Церква заслуговує на увагу. Якщо їхати по цій дорозі
власним транспортом, то минути її неможливо. Зупиніться на хвилин 10 і
пройдіться її територією. Можливо пощастить потрапити і всередину.
Поруч із старою дерев’яною церквою знаходиться ще одна, але вже нова і сучасна. До неї ми вже близько не підходили, подивилися здалеку. Проте подивилися на маленьку бурхливу річку, яка неслась потужним потоком, а в Карпатах їх таких дуже багато. Через неї проходить неширокий навісний місток. Пройтись по ньому трішки страшнувато, тому що тільки ступивши на нього, тебе починає розгойдувати, треба обов’язково триматись руками. Місцеві, мабуть, звичні, а для тих, хто вперше проходить - насторожує.
Наша зупинка зайняла хвилин 20 часу. Автобус був готовий для подальшої
дороги. Проїхавши через гірські перевали Карпат, ми наближаємось до селища
Межигіря, назва говорить сама за себе. Селище знаходиться між горами, в улоговині, в долині річки Ріка. З обох
боків оточують гори: із заходу гірський масив Боржава, зі сходу – Внутрішні
Горгани. Ми проїжджаємо дорогою це селище і наближаємось до наступного нашого
пункту – канатно-крісельна дорога.
Ми пройшли через дерев’яну колибу, яка була поруч з підйомником. Приїхали сюди
не одні, бажаючих піднятися на гору було
багатенько. Довелося постояти в черзі, але це було недовго. Щоб
піднятися канатно-крісельною дорогою, треба було окремо заплатити. Це не
входило у вартість екскурсії. Платите ви один раз, за підйом і спуск. До
речі, коли купуєте екскурсії, обов’язково виясніть, що входить у вартість, а що
– ні. Дуже часто у вартість не входить: підйом на канатно-крісельній дорозі,
вхід до термального басейну, музеїв тощо.
Не завжди вам про це повідомлять при купівлі екскурсії. Майте
це на увазі.
За той час, що ми стояли в черзі, наш екскурсовод, зібрав гроші на
підйомник. Канатно-крісельна дорога
пролягає до гори Маковиця, яка має висоту 750 м. Тут проходять траси для професіоналів та
середнього рівня складності. Крісло розраховане на трьох осіб.
Піднявшись канатно-крісельною дорогою ми сходами піднялися угору. Там є
оглядовий майданчик, де відкривається вся велич і краса цього райського
куточка.
Ми бачимо річку Ріка, яка своїм потоком, прокладає собі шлях, петляючи
долиною між гір.
Піднявшись трішки вище, відкривається ось такий краєвид.
Ось та сама канатно-крісельна дорога, якою ми піднялися. Куди не глянеш –
всюди гори. Ніякої інфраструктури тут немає, як на інших вершинах, коли
піднімаєшся підйомником. Ні кафе, ні
катання на конях, ні лавочок, щоб посидіти, але цим гора і прекрасна – пейзаж
захоплює подих.
Довго ми там не були, оглянули красоти, сфотографувались і екскурсовод
почав нас збирати, тому що попереду нас ще чекало багато цікавого. Якщо ви
приїдете самостійно і ви надаєте перевагу активному відпочинку, то на вершині
можна було трішки спуститися, пройтись лісовими стежками, можливо там можна
знайти щось цікаве. Ми бачили, що люди,
які приїхали самостійно, без екскурсійної групи, з рюкзаками за плечима йшли
десь далі. Можливо тут є марковані пішохідні маршрути.
А ми спускаємось знову канатно-крісельною дорогою вниз. Знову відкриваються чудові краєвиди. Коли ми піднімалися вгору, на вулиці було похмуро і всі красоти покривалися туманом, зараз прояснилося, виглянуло сонечко і все виглядало просто чарівно.
Внизу розкинулось селище Межигіря, через яке ми проїжджали: в долині річки,
серед гір та лісів.
Ми спускаємось вниз, а з протилежного боку йде підйом угору. Зараз нікого не має, екскурсія ще не під’їхала. А вид відкривається неймовірної краси.
Спускаємось нижче і Межигір’я можна вже розгледіти більш детальніше. А якою
гарною виглядає річка, а гори, які зелені.
Після «приземлення» нас чекала карпатська колиба, де ми і пообідали. Було
щось на зразок їдальні. Перед нами стояли страви, ми обирали, що нам
сподобалось і нам кухарі насипали і подавали. В колибі були страви карпатської
кухні. Кухарі були дуже ввічливі, могли
щось порекомендувати, або розповісти, що входить до тієї чи іншої страви. Ми
замовили собі бограч, овочевий салат і узвар. Бограч – це карпатська страва - це
щось середнє між стравами, які подають на перше і
друге. Там було багато шматків м’яса – яловичини і телятини, картопля великими
шматками, різноманітні овочі, спеції та приправи. Страва була гостренькою, ситною і дуже
смачною, за що кухарям я висловила вдячність.
Овочевий салат був свіжим, узвар смачним. Узвар – це компот із сушених
груш.
А це один з прикладів використання лісу.
Добре поївши, ми продовжили нашу подорож до озера Синевир. Наступною була
зупинка на річці Теребля, де ми побачили
водоспад Дівоча коса. Він справді нагадує довгу дівочу косу, яка спускається
між горами серед букових та смерекових лісів і зливається з річкою Теребля.
Поруч падають іще невеличкі водоспади.
Річка Теребля – це гірсько-рівнинна річка.
Довжина сягає 91 км і є правою притокою Тиси. Ця річка відома тим, що
саме на ній побудоване єдине в Закарпатті водосховище, що стало одним з
улюблених місць для відпочинку. А також в долині річок Теребля і Ріка
побудовано ГЕС – єдину в Закарпатті. Ці річки течуть майже паралельно, між ними
є невеликий вододіл, але течуть вони на різних рівнях. При такому розташуванні,
ГЕС має природний перепад. Вода з басейну р. Теребля скидається у басейн р.
Ріка.
Тут річка Теребля ще не широка, не глибока і кам’яниста.
А це дорога на Синевир.
Ми проїжджаємо населений пункт
Синевирська Поляна. Це таке гарненьке село. Ним можна милуватись й милуватись. Різнокольорові дерев’яні хатинки, ніби камінчики розмістилися по берегу річки.
В селі стоїть дерев’яна церква. Річка тече, робить свої викрутаси, то тече рівно, то робить
петлю і повертає праворуч, потім, ніби їй щось не сподобалось, повертає
ліворуч, і так, як примхлива дівчина, не знає чого вона хоче. Через річку у багатьох місцях перекинуті
містки. Тут плавають і гуси, і качки, на галявині пасуться кури, кози,
телята. На дерев’яному паркані спить кіт, у дворі лає собака. Навколо
краса, багато зелені, село насичене свіжим ароматним повітрям. А люди, що тут
живуть, вони просто живуть і не бачать цієї краси. Вони до цього звикли і їм
здається, що так і повинно бути.
Якщо ви їдете до озера власним транспортом, можна зупинитися у деяких
місцях, подивитися, навіть поспілкуватися з місцевими, вони будуть дуже раді.
Іще трохи і ми нарешті дісталися до цього місця. Тут ми побачили багато
екскурсійних автобусів, власних авто і багато людей. Як виявилося, тут стоїть
шлагбаум, який досягає певної висоти і якісь охоронці, що пропускають на
територію туристів. Адже це територія Національного парку і вона охороняється
законом України. Ми зупинилися, вийшов наш екскурсовод і поспілкувався з
охоронцями, зайшов в автобус і нас пропустили на територію. Нам пощастило.
Виявляється, що великі автобуси, не можуть проїхати на територію, вони вищі за
шлагбаум. Тому туристи, які приїхали великим автобусом, зупиняються тут, а
далі йдуть до озера пішки. Це недалеко, але і не близько. Тому, якщо будете їхати на екскурсію до озера
Синевир, цікавтесь, який транспорт вас буде везти.
Нас підвезли до самого озера. Ми
зупинилися біля входу. Екскурсовод нам запропонував кілька варіантів нашого
перебування на цій території. Перший: пройти разом з ним навколо озера і
послухати екскурсію. Другий: можна залишитися тут, походити, подивитися, тут є
оглядовий майданчик, з якого озеро можна
побачити як на долоні. А також тут пропонуються розваги: катання на паромі до острова, катання на
конях та інше. Людей тут дуже багато. Ми обрали екскурсію навколо озера, але
багато й залишились біля оглядового майданчика.
Екскурсія навколо озера у нас зайняла 40 хвилин. Це з урахуванням того, що
ми зупинялися в деяких місцях і слухали розповіді екскурсовода, стосовно даного
місця. Якщо просто пройтися, то це займе ще менше часу. Але я не пошкодувала. Навколо озера є стежки,
по яким можна вільно без перешкод пройти, цікаві місця, та й на озеро
подивитися з іншого ракурсу. А ще тут
мало людей, тут тихо і спокійно.
Озеро Синевир – високогірне озеро Карпат, його ще називають «морським оком»
Карпат. Коли подивитися на озеро з висоти пташиного польоту, то дійсно воно
нагадує око, яке знаходиться в оточенні зелених густих лісів, а посередині
озера знаходиться острів. Озеро знаходиться на висоті 989 м. Вчені зійшлися на
думці, що утворилося воно в післяльодовиковий період, близько 10 000 років
тому. Швидкий потік, був перегороджений
греблею після того, як стався сильний землетрус.
Площа озера – близько 7 га. Максимальна глибина – 22 метра, середня –
близько 8 м.
Це місце манить людей з усіх усюд.
Кожному хочеться подивитися на цей неймовірний витвір природи. А можливо тут є якась містика. Так,
звичайно, як таке місце могло не мати
своєї легенди.
Ось вона.
Колись ще в давні часи ці гори
належали графу, в якого була красуня донька Синь. В очах дівчини неначе була
зібрана вся синява карпатського неба. Одного разу граф приїхав у гори
перевірити, як працюють наймити, і взяв із собою доньку. На поляні, де паслися
вівці, Синь побачила юнака, котрий грав на сопілці. Молодята познайомилися, і
Вир (так звали пастуха) попросив дівчину приїхати ще. Молоді стали таємно
зустрічатися, доки про це не довідався її батько. Заборони не злякали Синь, і
тоді граф наказав убити пастуха. Якось Вир сидів на лісовій галявині і грав.
Слуги графа підкралися і зіштовхнули на нього великий камінь. Почувши страшну
звістку, Синь гірко заридала. Дівочі сльози лилися, поки не затопили
всю галявину і її саму, утворивши озеро, котре люди назвали Синевир, а
острівець посередині – це вершок каменя – могили Сині й Вира.
Ось така легенда.
Якщо рухатися стежинами навколо озера, то з різних місць воно виглядає по-різному. Навіть колір води змінюється.
А ще тут немає скупчення людей, їх тут взагалі немає. Всі залишилися
дивитися на озеро з оглядового
майданчика біля входу.
Далі по ходу ми можемо побачити на території інформаційні стенди
Національного природного парку «Синевир». Ось ми бачимо стенд про гриби НПП.
Треба бути обережним, так як тує є їстівні, умовно їстівні та отруйні гриби. Кому
цікаво, можна з цим ознайомитись.
І нарешті, вийшло сонечко. Навколо озера трохи мокрувато, так як тут учора
був дощ, але ходити можна.
Ось можна побачити таку галявинку, на якій стоять дерев’яні халабудки. Тут люди можуть відпочивати.
А це вже інший стенд, де можна ознайомитись з лісовою структурою НПП.
А ось джерело чистої питної води. Можна попити водички, а якщо є з собою
пуста пляшка, то можна набрати і з собою.
Нам про це не говорили, у нас з собою пустої пляшки не було. Вода прохолодна, але смачна. Посуди там для пиття немає, можна
лише з власного, якщо є, або помити свої долоні, скласти їх човником, набрати в них води і попити. Ми так і
зробили.
Місцями навколо озера проходять вузенькі стежечки, а місцями – широкі, насипні. В деяких місцях є дерев’яні місточки або перекладини. Ти йдеш по справжньому
лісу.
Там є багато цікавих рослин. Ось наприклад, червоне дерево або його ще називають залізне дерево. Дерево, яке тоне у воді. Чим
старіше дерево, тим червонішою є його кора.
Ось ми дійшли до протилежного берега озера. Навпроти ми бачимо той самий
оглядовий майданчик, від якого ми почали нашу прогулянку. А також острів, на якому встановлено
український прапор. Той самий острів з легенди.
А ось і дерев’яні споруди, на яких вирізьблені герої легенди про озеро – дівчина Синь, та
її коханий Вир, на честь яких і було назване озеро. Ці споруди були створені в 80-х роках ХХ століття з
дерева баобаб, яке було привезене з Африки. Важить вона 30 тон.
З усієї України сюди з’їжджаються пари, щоб провести весільну церемонію. А місцеві жителі вірять, що
кожен, хто закохається біля озера, збереже свою любов протягом усього життя.
В озері водиться озерна форель та дрібні анчоуси, якими вона харчується.
Мальків можна підгодувати шматочками хліба. Тільки кинеш шматочок хліба, їх
налетіла ціла зграя, з’їли хліб і розплилися в різні боки і так буде
продовжуватись, поки кидатимеш їм хліб.
Погодувавши рибок, рухаємось далі. Ще з одного ракурсу ми бачимо озеро. Поверхня озерної гладі чиста і прозора.
Ось ця частина озера болотна. Тут переважає болотна рослинність. Тут ми теж бачимо оглядовий майданчик, а також альтанку, де можна посидіти, відпочити, подихати свіжим повітрям, яке добре впливає на дихальну систему.
І так ми обійшли озеро навколо і повернулися туди, звідки ми починали нашу
прогулянку, але з іншого боку. Ми здійснили навколоозерну прогулянку. На цьому
наше перебування тут закінчилося.
Екскурсовод зібрав групу у
призначений час. Вирушаємо назад до Трускавця.
Цікаві факти про озеро Синевир
- Озеро Синевир є одним із семи природних чудес України.
- У конкурсі «Сім природних чудес Закарпаття», Синевир зайняло 1-ше місце.
- У 1989 році на території навколо озера був створений Національний природний
парк «Синевир».
- Рамсарською Конвенцією озеро Синевир визнано водно-болотним угіддям міжнародного значення.
- Синевир – найбільше озеро Українських Карпат.
- На дні озера є отвір, який постійно регулює рівень води. Вода в озері ніколи не виходить з берегів.
- Виникло озеро близько 10 000 років тому і оточене смереками віком 140- 160 років.
- Площа озера може змінюватись протягом року.
- Середня температура води від 10 до 190С, але прогрівається всього на 1 – 2 метри. Купатися в озері заборонено.
- Озерна вода незвична на смак – вона не містить хлоридів.
- На території парку знято український фільм жахів «Синевир». А в 2018 році знімали українсько-французький трилер «Останній крок» з Жаном Рено у головній ролі (його остання роль).
- 13 грудня 2011 року на території парку було створено реабілітаційний центр для бурих ведмедів, які постраждали внаслідок жорстокого поводження чи неналежних умов існування.
По дорозі ми заїхали до карпатської колиби
«Трембіта». Біля входу на воротях нас
чекав такий кумедний дерев’яний чоловічок, який був виготовлений своїми руками.
А також біля колиби можна було
відчути себе гуцулом. Одягти гуцульський
одяг і спробувати свої здібності гри на трембіті. По-перше, сама трембіта дуже важка, її підняти
– це нелегка справа, а вдруге – видавити хоч
якийсь звук, просто неможливо. Там
стільки сили треба прикласти, що без спеціальних тренувань нічого сам не
зробиш.
Далі ми пішли в колибу куштувати верховинські страви.
А цією дорогою ми повертаємось. Дорога пролягає серед смерекових лісів.
Смерека – це своєрідний символ Карпат. Куди не глянь, майже всюди смерекові
ліси. В Карпатах гарну дівчину
порівнюють зі смерекою. Якщо тобі сказали, що ти гарна як смерека, це означає, що тобі зробили комплімент.
Ось такі колиби ще стояли поруч. Наприклад,
колиба «Млин».
Або ось така, де зустрічає веселий
кухар.
Ось такі молоденькі смереки ростуть понад річкою Теребля.
По дорозі нас чекала ще одна зупинка. Це були мінеральні джерела селища
Сойми. Це селище є бальнеологічним курортом. Тут знаходяться води вуглекисло-хлоркальцієвого типу. Ось так подається ця мінеральна вода. Але ця
вода незвична, вона газована. Крім того, вона має такий мутнуватий відтінок і
присмак тухлого яйця. Незважаючи на це, її можна пити. Але ця вода має лікувальні властивості, тому
щодня її споживати не можна. Але туристи тут зупиняються, щоб скуштувати цієї
води. Можна набрати у пляшку з собою.
І ось підходить до завершення наша подорож до одного з 7-ми природних чудес
України – озера Синевир. Ця подорож незабутня. Ніяка втома не зіпсувала
настрою. Це місце, куди хочеться
повернутися ще не один раз.
Рекомендації.
- Хоча б один раз у житті треба відвідати перлину Карпат – озеро Синевир. Це одне із семи природних чудес України, а з семи природних чудес Закарпаття є лідером і займає першу сходинку.
- Подорож тривала, але було багато різних зупинок, де ми знайомилися й з іншими красотами краю. Тому виснажливої втоми не відчувалося, була лише приємна втома від отриманих вражень та емоцій.
- Одягатися відповідно до погоди та сезону. Одяг та взуття повинні бути зручними і комфортними. При підйомі канатно-крісельною дорогою взуття
повинно добре триматись на нозі, бо якщо
загубите, то вже назавжди воно залишиться в Карпатах.
- Недостатньо оглянути озеро Синевир з одного лише оглядового майданчика. Щоб побачити його різним та відчути – обійдіть навколо нього. Візьміть шматочки хліба, щоб погодувати рибок. Це не займе багато часу. Ви не пошкодуєте.
- Якщо буде час спробуйте поплавати на дерев’яному плоту, можете навіть потрапити на острів.
- Візьміть кілька пляшок для води і одноразовий посуд. У пляшки можна набрати чистої джерельної води біля озера Синевир, а також мінеральної води с. Сойми. З одноразового посуду можна попити на місці.
- Візьміть гроші ( вхід до підйомника, дві зупинки в колибі, можлива покупка сувенірів).
- Не забудьте замовити в колибі справжні карпатські страви.
- Обов’язково візьміть фотоапарат або камеру, цікаві кадри вам забезпечені.
- Озеро Синевир є обов’язковим для відвідування. Всім рекомендую!
-
А ви відвідували озеро Синевир?
-
Які
враження у вас залишились?
-
Чи
хотіли б ви побувати тут ще?
-
Які ще
цікаві місця ви б могли порекомендувати
для відвідування в Карпатах?
НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР
Наступний пост «Оглядова екскурсія по Львову»
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар