Мукачівський замок Паланок

   Наступним нашим пунктом в «Круїзі по Закарпаттю» став Мукачівський замок Паланок.

 Мукачево – це невелике містечко Закарпатської області, яке розмістилося на річці Латориця. Це затишне і приємне містечко. Розміщене на рівнинній території, лише замок на Замковій горі здіймається над містом.

Говорять, що назва міста тісно пов’язана з історією замку. Будівництво замку, коштувало робітникам великих мук, тому місто і назвали Мукачево. За іншою версією, люди з важкими зусиллями долали карпатські перевали, щоб дістатися міста. І остання версія говорить про те, що колись давно на річці Латориця стояв млин, на якому мололи зерно та муку.

    Але й не дивно, чому так багато версій походження назви міста, адже місто Мукачево – одне з найстаріших в Україні. В давніх літописах згадується, що в 896 році угорська армія захопила Мукачево. Отже, у 896 році місто уже існувало.

   В’їхавши в місто Мукачево, в кожного туриста, хто вперше побуває тут, перехопить подих від побаченого. Кружляючи вулицями міста, мимоволі приковує погляд гора, на якій стоїть замок.  Яка краса! Це щось неймовірне! Він виглядає таким, зображення якого ми всі звикли бачити в путівниках, на листівках, сувенірах, як то говорять «на повен зріст», в усій своїй красі. Він стоїть на такому місці, де кожен може його побачити і охопити оком.  Проглядається замок з усіх куточків міста.

    Автобусом, серпантинною дорогою, ми піднялися до самого замку.  А там організованою групою пішли на екскурсію.

Вид із Замкової гори на місто

    Площа фортеці становить 14 тисяч м². Вся територія була поділена на чотири  рівні: 

• Передворотня тераса,
• Нижній  замок,
• Середній замок,
• Верхній замок.

   Верхній замок – це найстаріша будова, на 6 метрів від нього зведено Середній замок, а ще на 10 метрів нижче від нього побудовано Нижній замок. Разом з Нижнім замком у ХVІІІ ст. була побудована і дорога, яка вела до замку. Раніше дістатись замку було дуже важко, вела тільки вузенька стежка крутим схилом. Оскільки, кожен  замок знаходився на різній висоті, то в разі потреби, міг захищатись самостійно.

   Верхній замок був побудований Федором Корятовичем. За 18 років своєї влади йому вдалося побудувати кам’яний замок та великий двір. Середній та Нижній замки вже добудовували Дєрдь Ракоці та його дружина Жужана. Для будівництва був спеціально запрошений, відомий в той час французький архітектор Себастьян де Вобан. Він був міністром оборони Франції та добре знався на фортифікаційній справі. Замок став справжньою могутньою фортецею, а товщина деяких стін сягала 18 м. Крім замків було ще побудоване оборонне кільце, яке складалося з рову, наповненого водою, земляних валів, частоколу і кам’яної стіни з бійницями.

     Ми опинилися на найнижчому рівні – Передворітня тераса. Замок виглядає велично. До входу веде старий підвісний міст, який перекинутий через сухий глибокий рів, що розкинувся навколо замку.  Нижня частина мосту дерев’яна, яка з обох боків відгороджена. З трьох місць ідуть ланцюги, якими в давні часи піднімали його, коли наближався ворог.  Далі йде в’їзна брама у вигляді арки, де встановлені металеві ворота. З одного боку розміщена бійниця, а з іншого боку вхідні арочні двері. Бійниці також знаходяться і над в’ізною брамою.

Підвісний міст, який сполучає Передворітню терасу з Нижнім замкоом

   Пройшовши  через в’їзні ворота, ніби через тунель – опиняєшся на невеликому  подвір’ї Нижнього замку. Виглядає ця територія не зовсім привабливо. Здається, що вона відокремлена від двох інших власним сухим ровом та перекидним мостом. Проте в минулі часи Нижній замок ніс оборонну функцію. Його потужні вежі та стіни, які мали товщину 3 м, надійно захищали фортецю.

   На майданчику Нижнього замку можна побачити дерев’яну скульптуру  скорботної жінки.

  Далі знову йде міст, арочні ворота, над якими висить герб і знову поринаємо в тунель. Цей тунель виглядає по-справжньому могутньо і зразу ж стає зрозумілим, що ти опинився у справжній фортеці.  І ось ми опинилися на подвір’ї Середнього замку.

  Вигляд  дуже гарний. Здається, що ти опинився на знімальному майданчику зйомок якогось історичного фільму.  Ще мить, і тут з’явиться лицар на коні, де буде добре чути  тупіт копит коня по бруківці. А з вікна верхньої вежі буде виглядати його наречена і посилати йому повітряний поцілунок.   Можливо, колись так і було, але минули часи. І сьогодні ми лише можемо почути від екскурсовода розповіді про все, що пов’язано з цим замком, а також пройтися тими місцями від яких віє духом історії. 

   Подвір’я викладене бруківкою. Замок охороняють два міцні бастіони, зі стінами, товщина яких сягає 3,5 м.   Перед нами виникає напівзруйнована цитадель, часів Корятовича, круглі вежі з конусними верхівками та квадратна вежа-донжон, на якій встановлено годинник. Тут багато будівель з напівкруглими вікнами, які мали різне призначення, а зараз вони у запустінні.

  Це була господарська частина замку. Тут розміщувалися казарми, в яких жили солдати. Залежно від звання, вони проживали або вище поверхом або нижче.  Тут були складські та продовольчі приміщення. Було все продумано так, що в разі нападу, тут могли ховатися мешканці, які проживали за стінами фортеці (ремісники, землероби тощо).

  Посередині ми бачимо стіни найстарішої частини замку – Верхнього замку, які належать ХІІІ ст.

   Уже з перших слів екскурсовода стало зрозумілим, що нас очікує багато цікавого.  

Подвір'я Середнього замку

   Ми перейшли кам’яними сходами вище і те, що  я почула від екскурсовода, мене вразило. При вході до  замку, були кам’яні арочні ворота, які мали довгий прохід. В давні часи, коли тут була фортеця, стояла охорона і ворота були зачинені. Перш ніж потрапити всередину, треба було пройти крізь охорону. Охоронці вирішували, бажані це гості у замку, чи ні. Виявляється, прямо у воротях, під ногами був дерев’яний настил, який міг при потребі відкриватись, як двері, але дверцятами вниз, а під ним – підвал.  Тому охоронці тебе ніби пропускають на територію замку, але вони можуть скористатись спеціальним пристроєм, який відкриє простір під ногами і ти живцем падаєш вниз. Так чинили з ворогами, зрадниками та небажаними гостями.  Глибина досить велика.  Там могла бути купа трупів.

    Ми також пройшли крізь ці ворота, було дуже моторошно, навіть страшно: а раптом спрацює пристрій і ми теж опинимось у цій ямі. Але все обійшлося.  Далі пройшли кам’яними темними коридорами. Недалеко була в’язниця. Можна заглянути в деякі камери. Але будьте обережні. Тому що я заглянула і з криком відскочила. Там не просто камера, там встановлені макети в’язнів, які прикуті ланцюгами і сидять та лежать на підлозі, у декого навіть кров намалювали червоним кольором.  Дуже страшно.  Хто боїться, краще не підходьте. 

   Далі ми знову переходимо сходами від одного приміщення до іншого. Насправді, дуже відчувається атмосфера справжньої фортеці. Кам’яні високі стіни, покручені сходи, вузькі проходи, якісь підвали, відчуття прохолоди і якоїсь неочікуваності. Але дуже цікаво та інтригуюче.

   Ми переходимо до Верхнього замку. Опиняємось у чудовому затишному дворику, де в центрі стоїть пам’ятник Федору Корятовичу – засновнику замку.  Здається, що звичайний пам’ятник, де князь стоїть на повний зріст, в  князівському одязі і з якоюсь грамотою у правій руці. Але в очі кидається не те.  Його ліва рука, а особливо його вказівний палець, який вказує в землю – він виглядає занадто блискучим, а біля його ніг лежить купа грошей. Що ж це означає?

   Виявляється, що туристи приїжджають до Мукачева з двох причин: перша – подивитись замок Паланок, друга – потерти палець пам’ятнику Федора Корятовича і загадати бажання. Говорять, що пальцем він показує у землю, ніби стверджує, що задуманому тут бути. Хто першим подав таку ідею, невідомо. Є припущення, що це студенти сільськогоподарського училища,  яке  в радянські часи знаходилось на території замку.

   І тому, кожен відвідувач вважає за потрібне, потерти вказівний палець лівої руки бронзової скульптури Корятовича, покласти гроші до ніг князя, закрити очі і загадати бажання. Говорять, що бажання здійснюються. Спробуйте і ви, перевірите і будете знати збуваються, чи ні. 

Пам'ятник Ф. Корятовичу - засновнику замку

   Всередині замку на подвір’ї є величезна і глибока криниця. Говорять, що  там є таємні підземні переходи, які з’єднуються з берегами Латориці. Цю криницю було вирито за наказом Федора Корятовича, який володів цим замком у ХІV - ХV ст.. Він розбудував замок і  перетворив на добре укріплену  фортецю. За переказами, робота над колодязем ішла не вдало, викопати глибокий колодязь було дуже важко, стіни постійно руйнувались,  а води все не було й не було.  Князь впав у відчай. І тут перед ним з’явився чорт, який запропонував свою допомогу, але не просто так, а за плату – мішок золота. Князь розчарувався, він і радий би був йому заплатити, але казна в той час дуже спустіла. Тоді один з помічників Корятовича натякнув на те, що чорт же не сказав скільки золота повинно бути в мішку. І тоді князь подумав, узяв мішок і поклав туди дві останні золоті монети і вручив їх чортові. Чортові це, звичайно, не сподобалось, він обурився, але угоду було виконано. І тоді, нечистий у гніві, кинувся до колодязя і зник у ньому зі словами: «Все одно води пити не будете!». Його слова стали пророчими. З тих пір у колодязі постійно чути якісь звуки і шарудіння, говорять, що то вовтузиться там чорт.

   Ця криниця дійсно виглядає величезною, має велетенське залізне колесо, ланцюг, поруч стоїть дерев’яна  діжа для води. Зверху він накритий дерев’яними дошками,  а під ними знаходиться скло, щоб дуже допитливі туристи ненароком не пірнули униз. Адже його глибина становить 85 метрів, тому внизу установлена підсвітка, щоб можна було оцінити його глибину. 

Криниця на території Верхнього замку

   Коли був заснований замок, точно не відомо, адже жоден літопис не зберіг цих даних.  Але в ХІ ст. фортеця вже існувала.  Чому Мукачівський замок має назву замок Паланок? В мене зразу ця назва викликала інтерес. Але мені чомусь здавалось, що це як то пов’язано з монастирем, монахинями, послушницями. Я вважала, що «паланки» - це жінки, які перебували в монастирі. Звідси і назва. Але як виявилось, то це абсолютно не близько, а навіть дуже далеко. Паланок – це дубовий частокіл, яким обнесено рів, який огортає Замкову гору.  За частоколом в давні часи жили ковалі, теслярі та інші робітники, які працювали у фортеці. Виявляється, що саме від частоколу і походить назва усієї фортеці.

    Замок багато витримав за свою історію, пережив багато воєн, тому в одвічному  вигляді він не зберігся до наших днів. Були тривалі облоги і стіни замку мужньо захищали свій край. Найдовшою була австрійська облога, яка тривала три роки, з 1685 по 1688 рр. Тоді замок належав угорській княгині Ілоні Зріні, яка очолювала національно-визвольний рух Хорватії та Угорщини проти Австрійської імперії.

    Воїни мужньо тримали облогу, проти чисельного війська австрійського. Княгиня Зріні підписала капітуляцію лише тоді, коли закінчились запаси  їжі і стало зрозумілим, що на допомогу чекати марно. Княгиню було замкнено в монастирі, а її сина відправлено до чеської колегії. Згодом, Ілону Зріні обміняли на військовополоненого, потім вона потрапила до Туреччини, де і померла у вигнанні.

   Через 15 років, народи, які населяли Закарпаття, відновили боротьбу проти австрійської монархії. Очолив її Ференц Ракоці – син княгині Ілони Зріні. Але, на жаль, сама княгиня померла, не дочекавшись кілька місяців початку нової визвольної війни.

   Австрійська імперія отримала перемогу над військом Ференца Ракоці. Закінчився час князів та королівських династій. Згодом, замок австрійці перетворили на політичну в’язницю, з жорстоким режимом для політичних злочинців. Цікаво, що більш, ніж за 100 років, жодній людині не вдалося звідти втекти.  

 З початку ХХ століття і до його середини, Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Пізніше, аж до закінчення Другої світової війни – до Австрії. На щастя, за роки війни, замок не постраждав. Але в радянські роки, тут було розміщене сільськогосподарське ПТУ В Середньому замку, де колись жили солдати – мешкали студенти, а у Верхньому замку вони навчались, там знаходилось саме училище з навчальними кабінетами.

  Ілона Зріні та Ференц ІІ Ракоці є національними героями Угорщини.  Тому у 2006 році Товариством Угорської культури в Закарпатті, в їх честь на бастіоні Високого замку, було встановлено пам’ятник. Це місце є чудовим оглядовим майданчиком, звідки відкривається чудова панорама міста. 

Пам'ятник Ілоні Зріні та Ференцу ІІ Ракоці 

    Дуже цікаво походити приміщеннями  Верхнього замку. Подивитись через великі напівкруглі вікна на інші будівлі замку, а також на подвір’я.  З 1989 року Верхній Замок Паланок став Мукачівським історичним музеєм. Спочатку експозиції були розміщені в декількох залах, але за роки незалежності замок добре відреставрували і кількість залів музею збільшилась. Зараз вони розміщені на площі у 2 500 м².

   Зараз тут діє виставка сучасної скульптури, живопису, є зали де представлені етнографія та побут міста та Закарпаття. В картинній галереї представлені картини українських, угорських та польських художників, а також колекція ікон ХVІ – ХІХ ст..

   Тут також розміщена церква, до якої можна зайти помолитись та поставити свічки. Говорять, що під замком розміщенні винні підвали.

У Верхньому замку розміщений Мукачівський історичний музей

   У 2008 році в пам'ять про боротьбу угорців, над замком Паланок було встановлено монумент турула, що тримає меч. Турул – це міфологічний хижий птах, якому поклоняються угорці. Колись 1703 року турул приніс меч Ференцу Ракоці.

   Замок надзвичайно цікавий, але екскурсія нас обмежує в часі. Мені б дуже хотілось потрапити до цього замку ще раз, але самостійно. Хочеться не поспішаючи поблукати сходами, доріжками та переходами замку, зазирнути в потаємні куточки, відвідати невелику церкву всередині замку, посидіти на лавці в одному з дворів, піднятися на оглядовий  майданчик і подивитися на місто.

  А ввечері, говорять, включається різнокольорова підсвітка і замок перетворюється на щось неймовірне. Виглядає вражаюче.

 Графік роботи музею:

9.00 – 17.00 (щодня)

9.00 – 16.00 (п’ятниця)

Вихідний – понеділок.

З травня по жовтень – 9.00 – 18.00

   На цьому закінчується екскурсія по замку.  Було цікаво, замок, ну просто не може не сподобатись. Враження залишились тільки приємні. Ще раз глянули на місто і продовжуємо нашу дорогу.

    Екскурсії по місту не було, в програму входило лише відвідування замку Паланок. Тому спустившись з Замкової гори, проїхавши вулицями міста ми рушили далі.  Наступною і останньою нашою зупинкою буде місто Берегове з його термальними джерелами.

 Що можна ще подивитись в Мукачево?

• Агроетносадиба «Кельтський двір»
• Міська ратуша
• Площа Кирила і Мефодія
• Медовий дім
• Резиденція князів Ракоці (Білий дім)
• Кондитерський дім Бондаренко
• Кафедральний костел Святого Мартіна
• Миколаївський монастир
• Собор Почаївської ікони Божої матері
• Собор Успіння Пресвятої Богородиці
• Пам’ятник щасливому сажотрусу
• Парк ім. Андрія Кузьменка і набережна річки  Латориця
• Термальні води Мукачево (готель «Латориця»)
• Палац графів Шенборнів (с. Карпати)
• Замок Сент-Міклош (с. Чінадієво)

-          А ви були в Мукачево?

-          Чи відвідували ви замок?

-          Які враження у вас залишились?

-          Що цікавого ви відвідали чи побачили в місті?

-          Розкажіть про це.

                  НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступна стаття "Берегове: термальні лікувальні джерела"