середа, 13 січня 2021 р.

Екскурсія по Ужгороду: пішохідна прогулянка містом, Ужгородський замок та музей під відкритим небом

   «Круїз по Закарпаттю» ми розпочали з чудового міста України, пронизаного історією та навіяного безліччю легенд, обласного центру Закарпатської області – міста Ужгорода.  Ужгород – це найменший обласний центр України. Розмістився серед гірських схилів Карпат, на маленькій річці Уж, яка й дала назву місту.

Річка розділяє місто на дві частини – лівобережжя і правобережжя. Місто давнє, тому має свою особливу історію. На території є замки, храми, музеї, театри, тут завжди багато туристів, в тому числі іноземних.  Адже Закарпатська область, це єдина область України, яка має сусідів не тільки області – Львівську та Івано-Франківську, а й 4 європейські держави – Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію. Тому і  мови ви можете почути тут різні.

   Місто було засноване в ХІ ст. Воно опинилося під владою Угорщини, потім – Австро-Угорщини. Тривалий час було фортецею роду Другетів, які володіли ним 360 років. Місто розвивається як культурний та промисловий центр Закарпаття. У 1919 році був столицею Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, а з 1945 року перейшов до УРСР, з 1991 року – у складі незалежної України.

Пішохідна прогулянка містом

    Наша екскурсія почалася з невеличкої вузенької вулички міста, де  нас швидко гід намагався провести до місця початку екскурсії. Вуличка здалася цікавою, жвавою.  На узбіччі був невеликий стихійний ринок, де продавалась велика кількість свіжих лісових грибів, там був і білий гриб, і такі гарненькі лисички і ще багато інших,  а також і сушені гриби. Багато лісових ягід, трав, фруктів та овочів та всього різного. Тут було багатенько людей, особливо цікаво було послухати, як вони спілкуються між собою їхньою місцевою мовою. Але, на жаль, нам не дали часу, для такого живого знайомства з містом. Ми швидко побігли далі, а місцевий колорит залишився позаду.

    Знову ми йшли Старим містом, вузенькими вуличками, проходили повз будівлі, яким дуже багато років. І тут на одній з будівель, на перехресті вулиць Волошина та Корзо ми побачили цікавий пам’ятник.  Це пам’ятник Ліхтарнику. Він був створений у 2010 році М. Колодком. Присвячений він реальному жителю міста, дяді Колі, який протягом 40 років, вмикав старі електричні ужгородські ліхтарі. Пам’ятник показує дядю Колю в роботі. Деякі старожили ще пам’ятають цього чоловіка, і говорять, що він був дуже начитаною та ерудованою людиною. Саме тому біля драбини скульптор встановив портфель з книжками, який ліхтарник завжди носив з собою.  Біля пам’ятника ще є табличка зі словами: «В пам'ять про дядю Колю, який протягом десятиліть бездоганно виконував свою роботу». Цей пам’ятник на будинку, можна сьогодні назвати однією з візитівок міста, жоден турист не пройде повз нього байдужим. Кожен тут зупиниться і огляне бронзову скульптуру ліхтарника, який вмикає ліхтар. Що зробили і ми.

 Пам'ятник Ліхтарнику на одному з будинків Старого міста

   Далі ми пішли до Ужгородського пішохідного мосту. Перед ним розкинулась  площа Євгена Фенцика, але більш звична для місцевих її колишня назва –  Театральна, на якій було багато голубів та горобців. Вони, до речі, мирно тут уживалися, ніхто нікого не ганяв, відвойовуючи свою територію. Їх, мабуть, тут підгодовують місцеві жителі та туристи, тому вони вільно тут почуваються. Прямо в центрі площі розміщена Ужгородська Українська Богословська академія імені Кирила і Мифодія, вперше бачу такий заклад. На першому поверсі будівель  різні магазинчики, поруч прокат дитячих автомобілів, стоять лавочки. А далі йде пішохідний міст. Це чудова споруда, яка перекинута через річку Уж, звідки відкривається панорама на обидва береги річки Уж.

     На площі розміщені такі історичні споруди:

  • Колишній готель «Корона», який є найдавнішою пам’яткою площі. Саме навколо нього і з'явився майдан, де почала формуватися площа.
  • Колишня будівля синагоги, в якій тепер розміщена Закарпатська обласна філармонія. Тут можна насолодитись не тільки неперевершеним звучанням органу, але й помилуватись внутрішнім оздобленням будівлі: ліпнина, вітражі, орнамент.
  • Ляльковий театр, який виглядає справжнім казковим будиночком. Будівля була побудована у 1900 році. Завдяки їй, площа колись і отримала свою колишню назву – Театральна.

 Площа Євгена Фенцика (колишня Театральна)

   Річка Уж мала велике значення для міста у різні часи. Адже сам Ужгород виник навколо Замкової гори, яку з усіх сторін омивали Уж та його рукави. Зв'язок з навколишніми територіями здійснювався через мости, адже цього вимагав розвиток торгівлі. У 1361 році в місті існувало вже два мости: великий і малий. Є припущення, що великий міст був найдавнішим і побудований він був приблизно в тому місці, де зараз знаходиться пішохідний міст. Він з’єднував Старе місто (на правому березі) з новим (виникло в кінці ХVІ на початку  ХVІІ ст.). 

   Коли були повені, або міст, за якихось причин був зруйнований, то на інший берег переправлялися на паромі або на човнах.  В ті часи за перехід мосту брали мито.

   Тривалий час мости будувалися деревяні, а в 1898 році за державні кошти був побудований пішохідно-транспортний залізний міст. Він зовсім не був схожий на сучасний, він скоріше нагадував залізничний міст. В 1944 році цей міст, як і всі мости міста були підірвані німцями, коли ті відступали. Залишки давнього мосту можна і зараз побачити на дні річки.

   Новий міст був побудований вже в радянські часи. В 2009 році міст прикрасили ліхтарями та квітами. Зараз  він вважається «мостом закоханих», який обвішаний безліччю замочків та сердечок.

   Ми також пройшлися цим  пішохідним мостом, дійсно дуже приємна прогулянка. Відкриваються красиві види на обидві частини міста, внизу свої води несе річка Уж, де плавають дикі качки, а ще видно, що там плаває якась риба. На березі бачили рибаків. А також відпочивальники приїжджали власними авто аж до самого берега на відпочинок.

    До кінця мосту ми не ходили, так як це не входило в програму нашої екскурсії. Але б дуже хотілося пройтись липовою алеєю, що знаходиться на протилежному березі, говорять, що це фантастичне місце для прогулянки та відпочинку.

Пішохідний міст через річку Уж

   А ми вирушаємо далі  колоритними,  по справді європейськими вуличками. Місто невелике, проте дуже багато храмів, шпилі та куполи яких видно з різних куточків міста. Ми йдемо вулицею Волошина і перед нами виникає красивий білий храм – це римо-католицький храм – костел Святого Юрія (Георгія). На перший погляд здається абсолютно простим, якби не годинник на вежі, який притягує погляд кожного, хто проходить вулицею.  

    Цьому храму багато років.  Побудувати його вирішив володар міста Юрій Другет у 1610 році, прийнявши католицьку віру. Але добудувати храм не вдалося, так як місто перейшло у володіння іншого володаря. Новий володар не хотів продовжувати будівництво храму.  І лише 1766 року будівництво все ж таки було завершено.

    Годинник на костел установили  у 1820 році, але через пожежу, він згорів. Через деякий час установили новий годинник, але він перестав працювати. Незабаром було встановлено й третій годинник, який працює й досі з 1904 року і показує точний час.

Вулиця міста та костел Святого Юрія (Георгія)

    З протилежного боку, недалеко від пішохідного мосту ми зупинилися ще біля однієї будівлі, яка нагадує палац Шахеризади. Здається, що ти потрапив у Східну казку. Це Ужгородська синагога. За висновками істориків та археологів, ця будівля немає аналогів у Старому світі. На цю будівлю приїздять подивитися євреї з усього світу.

    Перша синагога зявилась у місті ще в 1794 році, але вона не збереглась, вона згоріла. Тому виникла необхідність будівництва нової.

   Нинішня синагога зявилася на початку минулого століття. Місцева влада виділила для єврейської громади ділянку землі в чудовому місці – на березі річки Уж, в центрі міста. В той час забудови тут ще не було.

    Це була перша будівля в місті, яка виготовлена із залізобетону. Матеріали для будівництва привозились з Італії. Будівля виготовлена в неомавританському стилі – це поєднання романтизму з візантійськими та арабо-марокканськими мотивами.

    Синагога почала працювати у 1904 році.  В роки Другої світової війни вона уціліла, проте німці її використовували як конюшні. В післявоєнний період, радянська влада, яка почала керувати на Закарпатті, передала будівлю синагоги у розпорядження Міністерства культури. І тут відкрили філармонію, яка працює тут і зараз. В будівлі встановлено орган.

    Єврейська громада і сьогодні веде переговори з місцевою владою про повернення синагоги і використання її за прямим призначенням.

   Всередину ми не заходили, подивилися лише зовні, але говорять що всередині вона вражає не менш, ніж зовні.  

Ужгородський замок

   Наступним нашим оглядовим пунктом був Ужгородський замок. Це саме те місце, заради чого  переважна більшість туристів їде до Ужгорода. Замок розміщений на Замковій горі і має тисячолітню історію. 

    Перед нами розкинувся дійсно замок, з високими мурованими стінами, глибоким ровом навколо нього та арочним в’їздом. Глянувши на замок, дійсно поринаєш у Середньовіччя. Будівля виглядає могутньою і неприступною.

    А зараз ще й здається, що це справжній замок, в якому мешкають жителі. Наскільки він виглядає доглянутим. За стінами замку, із зовнішнього боку, насаджено багато декоративних кущів, квітів, понад дорогою є могутні дерева, лежать кам’яні глиби і територія відгороджена невисоким парканом. На клумбі з квітами я побачила гумовий шланг для поливу рослин, отже,  за ними тут доглядають.  Квітів насаджено багато і різних, тому відповідно до сезону вони радують відвідувачів. Зараз там цвіли наші рідні українські чорнобривці, над дорогою квітнуть кущі пахучої троянди. По стінам вється дикий виноград,

    До замку веде добре облаштована дорога,  яка відгороджена бордюрчиком. Дорога викладена також бруківкою,  у стилі Середньовіччя. Перше враження приємне.

Ужгородський замок. Стіни фортеці

   Наближаємось до входу в замок, до вїзних воріт. Пройшовши через місток, ми опиняємось біля арочних воріт, де стояли металеві ажурні ворота. Рови, через які проходить міст, колись у глибину досягали 8 – 10 метрів, а сам міст був підйомний. В разі небезпеки, міст піднімався на ланцюгах, і прохід до замку був перекритий. Навіть зараз можна там побачити заглиблення для ланцюгів.   Ще мить і ми на території замку. Поки наш гід пішов розбиратись з вхідними квитками, нам дали трохи часу оглянутись навколо. Тут можна побачити Ужгородський замок в мініатюрі - це макет замку, який знаходиться під скляним куполом. Говорять, що іноземці хотіли купити цей макет, за який пропонували чималі гроші, але адміністрація відмовила. 

   Бажаючі могли сходити в туалет, який знаходиться  біля входу. Через хвилин 10  з цього місця і почалася наша екскурсія.

   Гід нас коротко ознайомив з територією замку, його пам’ятками і показав все це на макеті.  

   Замок був заснований в ІХ ст., про що вперше згадується в хроніці «Діяння угорців». Заснував його князь Лаборець. Це була невелика деревяна фортеця, яка при нападі угорців згоріла дотла. У Х ст. територію завойовують угорці і починається будівництво нової фортеці.

    На початку ХІV ст. угорський король Карл Роберт передає замок у володіння італійському роду Другетів. Графи Другети володіли замком протягом чотирьох століть. Протягом цього часу тут робилися перебудови, майстрів запрошували з самої Італії, які й залишили свій  відбиток в архітектурі фортеці. Були зведені міні фортифікаційні стіни.

В'їзні ворота до Ужгородського замку

   В кінці ХVІІ ст. замок переходить у володіння до Дьордя Ракоці, а потім власником стає Міклоша Берчені. Саме за володарювання останнього, цей замок перетворився у шикарний графський осередок. Це був центр культурного та політичного життя кінця ХVІІ та початку ХVІІІ ст. У ХVІІІ ст. тут розміщується духовна семінарія і замок стає релігійним центром аж до приходу радянської влади.

    Стіни палацу дуже міцні, мають товщину до 3-х метрів, а висотою сягають 10-ти  метрів. Сама будівля замку – це двоповерхова споруда, в якій знаходиться понад 40 приміщень. Під замком є підземелля, де колись знаходились каземати, зараз там знаходиться дегустаційна зала, де можна спробувати закарпатські вина. Її відвідування не входило в програму нашої екскурсії.

   Зовні замок сподобався більше, ніж його внутрішня частина. Думала, що всередині буде розкішний витончений палац, а це виявилась справжня бойова твердиня, яка протягом тривалого часу тримала облоги та відбивала ворога.  Проте на території також є багато цікавих речей. Тут збереглися, на жаль, лише залишки давньої церкви, яка була збудована ще в ХІV ст., міфічні скульптури, невеликий парк та внутрішній двір замку,  оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на музей під відкритим небом, що знаходиться поруч із замком. 

На території Ужгородського замку

   Далі ми почали знайомство з міфічними скульптурами замку.

   Найперша скульптура, з якою ми ознайомились, це скульптура Геракла, який переміг лернейську гідру.      Скульптура гарна, вражає своїм розміром та формою.  Це одна із найстаріших скульптур, які були встановлені в Ужгороді. Її виготовив скульптор Кінне, який увіковічив Геракла, коли він здійснив другий із своїх 12 подвигів. Геракл – міфічний герой.

   Скульптура була виплавлена з чавуну ще в 1842 році. Взагалі вона повинна була стати частиною фонтану, на території одного з санаторіїв Закарпаття.  В роки Другої світової війни санаторій було зруйновано,  скульптуру у 1947 році перевезли на територію Ужгородського замку. Але тут він стоїть просто як скульптура на великому камені, але фонтану біля нього немає. Дуже близько підійти до Геракла не можна, він відгороджений металевим ланцюгом, але сфотографуватись з цим героєм можна.

Скульптура Геракла

   Неподалік від Геракла, встановлена ще одна скульптура міфічного героя – Гермеса. Гермес – це також персонаж грецької міфології, вважався вісником богів, покровителем торговців та мандрівників.

    Скульптура зроблена з заліза. Юнак зображений оголеним, без рук,  у сидячому вигляді. Він посів на каменях.

    Різні гіди, розповідають різні історії, які пов’язані із цією скульптурою.  Говорять, що колись скульптура виконувала роль печі, тому що на голові є отвір. І це не випадково, адже саме Гермес навчив олімпійських богів запалювати вогонь за допомогою сухих гілок.

    До цієї скульптури можна підійти ближче, навіть доторкнутися.

Скульптура Гермеса

    Далі перед нами виникла скульптура турула.  Скульптура виготовлена із бронзи, на ній птах зображений дуже велично – хижий птах готується до польоту. Це містичний птах, який зовні схожий на сокола, він дуже часто згадується в угорській міфології.

  Скульптура пов’язана з подіями 1703 року. Турул став символом перемоги угорських повстанців над австрійськими військами. Говорять, що князь Ракоці зміг перемогти ворога, завдяки шаблі, яку хижак приніс у дзьобі. Сам пам’ятник було встановлено в 1903 році, через 200 років після цих подій.  «Турул» у перекладі з тюркського означає «сокіл».  За переказами, саме сокіл був улюбленим птахом мисливців та кочівників скіфських племен.  З цим птахом у багатьох народів пов’язані міфи, легенди, перекази.

   Після Другої світової війни пам’ятник було демонтовано і доставлено до Ужгородського музею. І лише у 1989 році пам’ятник «Турула» було повернено на територію замку.

Скульптура турула

   Скульптури на території замку оглянули, тепер ідемо до самого замку. Пройти треба по мосту, який стоїть на мурованих підпорах, а внизу розкинулась зелена доглянута галявина. Доходимо до арочного входу на саму територію замку.  Проходимо крізь ворота і опиняємось на невеликій території внутрішнього двору замку. І тут ми поринули в Середньовіччя. Маленька територія поглинула нас повністю, ніби опинились ми у замкненому просторі серед стін замку.

   Біля входу розміщений великий колодязь, який колись використовувався за призначенням. Зараз  від нього залишилась лише зовнішня оболочка. Можна туди обережно заглянути, але там ви побачите зелений оазис. Деякі рослини, обрали колодязь, як місце свого «проживання». Але судячи з їхнього зовнішнього вигляду: високі, насичено зелені, їм там комфортно.

   Далі ми заходимо до самого палацу. В палаці розміщений Ужгородський краєзнавчий музей. Експозиції розміщені у 14 залах, які знайомлять з історією, культурою та розвитком Закарпаття.  Кожна зала присвячена певній тематиці. Нас провели не по всім залам. Відвідувачі, які приходили до замку самостійно, відвідували й інші зали. Нам же показали лише декілька, в кожній провели екскурсію. Відвідуючи зали музею,  якось не відчувається духу самого замку. Деякі експозиції є цікавими, цікаво послухати розповіді гіда. 

Ужгородський замок

 І поверх

  •  зал археології
  •  зал природи

ІІ поверх

  • зал Ужгорода та Ужгородського замку
  • зал Ужгородської духовної семінарії
  • зал народних музичних інструментів Закарпаття
  •  графи Шенборни і Закарпаття
  •  ікони і стародруки ХVІІ – ХІХ ст
  •  меблі ХVІІІ – ХХ ст
  •  Закарпаття між Першою і Другою світовими війнами
  •  Карпатська Україна
  •  меморіальна кімната-музей А. Волошина
  •  холодна і вогнепальна зброя ХVІ – ХХ ст

ІІІ поверх 

  • народний одяг Закарпаття.
Зал природи в Ужгородському краєзнавчому музеї

Зал музичних інструментів у краєзнавчому музеї

Зал музичних інструментів у краєзнавчому музеї

Виставка писанок

Шафа ручної роботи, яка має неперевершений вигляд

    Пройшлися ще раз коридорами замку,  я прислуховувалась, придивлялась, намагалась щось почути або побачити, нічого не вдалося. Адже це замок та ще й з підземеллями, тут обов’язково повинна бути містика. 

   І справді, існує легенда.

   У ХVІІ ст. замком володіла родина Другетів. Була у графа донька, яка мала неземну красу. Слава про неї поширилася далеко за межі міста. Одного разу, коли поляки хотіли завоювати замок, вони відправили до фортеці своїх воєвод, щоб ті розвідали ситуацію.  Так сталося, що один з них познайомився з донькою Другета. Вони з першого погляду закохалися один в одного. Дівчина через великі почуття розказала полякові про всі таємні ходи фортеці. Батько, дізнавшись про зраду, наказав замурувати рідну доньку у стінах фортеці. З того часу душа загиблої немає спокою і блукає коридорами палацу, чекаючи свого визволення.

    Ось така історія.

   На території знаходяться руїни готичного храму. Саму будівлю відносять до 1248 року. Збереглася згадка про відбудову замку та будівництво храму на території замку.

    У 1646 році, за сприяння Другетів підписана Унія з римо-католиками за присутності 63 священників. Так зявилась греко-католицька віра на Закарпатті.

    У 1728 році храм дуже постраждав після пожежі і після того не відбудовувався. Зараз ми можемо побачити лише руїни, залишився фундамент.

    Далі ми вийшли на так званий оглядовий майданчик, де відкривалися види на ужгородський скансен.

Графік роботи музею:

вівторок – неділя (вихідний – понеділок)

9.00 – 17.00 (взимку)

9.00 – 18.00 (влітку)

Оглядовий майданчик на території Ужгородського замку

Ужгородський музей народної архітектури та побуту

    Ознайомившись з історією Ужгородського замку та відвідавши деякі зали краєзнавчого музею, наша прогулянка продовжилась музеєм під відкритим небом. Знаходиться він поруч із замком, із замку прямо вела туди дорога.  Це дійсно була прогулянка, де ми знайомились з народною архітектурою та побутом закарпатського краю. Обожнюю такі місця, ці дерев’яні будиночки, плетений тин, лавки, зелені галявинки, стежки між ними… Здається, що ти потрапив у гості до бабусі.  Це особливе місце. Тут ти отримуєш спокій, затишок, насолоду від цієї простоти і одночасно від особливої краси.

    Ужгородський музей народної архітектури та побуту почав створюватися у 1965 році, а вже в 1970 році був відкритий для відвідувачів.

   Площа музею становить 5,5 га. Тут представлені садиби різних районів Закарпаття. Можна побачити  будинки закарпатців, які проживали в низинних районах, в долинах річок, а також будинки гуцулів, бойків, тобто жителів гірських районів.

Ужгородський музей під відкритим небом

Тут можна побачити дерев’яні будинки, сільську школу, церкву, дзвіницю, стародавній млин, кузню та інше. Будинки містять експонати, цікаво зайти подивитися. 

Дзвони біля церкв та дзвіниці

   Територія чиста, доглянута. Будинки обгороджені тином або парканом. Всюди прокладено або асфальтовану дорогу, або ведуть протоптані стежини. Музей знаходиться в оточенні дерев, росте зелена травичка, територія дуже зелена і приємна для ока. 

Сільська дерев'яна школа

  Прогулявшись територією музею, поблукавши між старенькими деревяними будиночками, нам вдалося вдихнути дух самого Закарпаття.

Графік роботи музею:

9.00 – 17.00 (щодня)

Вихідний – субота.

Зверніть увагу!

   Якщо ви хочете відвідати Ужгородський замок та зали краєзнавчого музею, а також музей під відкритим небом за один день, то обов’язково зверніть увагу на графік роботи. Ці об’єкти знаходяться поруч, тому більшість туристів на їх відвідування виділяють один день. Але Ужгородський краєзнавчий музей має вихідний в понеділок, а музей під відкритим небом – в суботу, тому заплануйте відвідування цих об’єктів на інші дні.

Хрестовоздвиженський кафедральний собор

   Останнім нашим пунктом  був Хрестовоздвиженський кафедральний собор, який знаходиться недалеко від замку. Ми до нього дійшли пішки. Це дуже гарна споруда, яка вражає своїм розкішним виглядом,  витонченістю, ошатністю.

   Собор має великі розміри, проте його білий та жовтий кольори, в які він пофарбований, роблять його світлим і сонячним. Угорі можна побачити триярусні куполи, чотири височенні білі колони біля входу і  сходи з червоного мармуру. Будівля вражає своєю монументальністю.

   Свою історію собор починає з ХVІІ ст., коли угорський граф Ян Другет, який в той час був управляючим. Він же був і ідейним натхненником, тому для реалізації своїх планів він запросив ченців-єзуїтів. Собор спочатку слугував храмом для єзуїтського монастиря. Потім, у 1773 році Папа Климент скасував орден єзуїтів і передав святиню Мукачівській греко-католицькій єпархії. Після цього архієпископ Андрій Бачинський перебудував храм відповідно до східного обряду. Була також споруджена каплиця Успіння Богородиці. Коли завершились будівельні роботи, собор було освячено. Це сталося 15 жовтня 1780 року.

   З часом відбувалися добудови, реставрація і в такому вигляді він дійшов до наших днів.

Хретовоздвиженський кафедралний собор

   На жаль, в середину собору ми не заходили. Якщо собор такий величний зовні, то як  же він виглядає всередині?  

   Говорять, що в інтер’єрі та оздобленні є речі, які були ще за часів заснування собору і до сьогоднішніх днів. Наприклад, бічні вівтарі центральних каплиць збереглися ще з тих часів, коли храм належав ордену єзуїтів. Іконостас, престол з балдахіном та жертовник належать ХVІІІ ст. А також собор має свої підземелля, де ховали всіх мукачівських єпископів.

 На цьому закінчується наше знайомство з таким маленьким, проте неймовірно чудовим містечком Ужгород. Проте наш круїз по Закарпаттю продовжується і нас чекає не менш мальовниче місто Мукачево і замок Паланок.

Хретовоздвиженський кафедралний собор

Що можна ще подивитись  в Ужгороді?

  • Пивоварня «Совине гніздо» або «Підвали Ракоці»
  • Площа Шандора Петефі
  • Проспект Свободи
  • Чеський район
  • Вулиця Корзо
  • Будинок Гізелли
  • Боздоський парк
  • Горянська ротонда – церква Святої Анни
  • Костел Святого Юрія
  • Липова алея
  • Памятник художнику Ігнатію Рошковичу
  • Ужгородський ботанічний сад
  • Дендропарк Лаудона
  • Провулок «Гірчичне зерно»
  • Будівля залізничного вокзалу
  • Колекція міні-скульптур
  • Пасаж Баті та кінотеатр
  • Василіанський монастир
  • Ляльковий театр
  • Камінь щастя (с. Оріховиця)

-          А ви були в Ужгороді?

-          Що ще вам довелось побачити?

-          Які  цікаві місця ви б рекомендували  для відвідування?

                                                      НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступна стаття "Мукачівський замок Паланок"


 

 

 

 



 

 


 





 


 

 



 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Оздоровчий комплекс «VODA club» в Буковелі

    Оздоровчий комплекс « VODA club » (Вода клаб) розмістився в Карпатах, в одному з найкрасивіших місць – туристичному комплексі «Буковел...