Шацькі озера – це заповідний волинський край Українського Полісся. До складу Шацьких озер входить понад 30 озер, які розташовані на території Шацького району, Волинської області, поблизу смт. Шацьк, звідси і їх назва. Але кожне з озер має і свою власну назву.
Озера розташовані серед лісу, де побудовано багато санаторіїв, пансіонатів,
баз відпочинку, дитячих таборів. У 1983
році тут відкрито Шацький національний природний парк, де охороняються природні
комплекси навколо озер. До складу НПП на сьогоднішній день входить 22 озера.
Як утворилися Шацькі озера, вчені сперечаються й досі.
Одні вважають, що 100 тисяч років тому, після того як відступив Дніпровський
льодовик, утворилося на Поліссі величезне
водоймище. Льодовик з півночі
підпирав його, не даючи воді стікати вниз.
Озера вважаються реліктами, тобто залишками великого водоймища, западини якого з часом поглибилися за рахунок
вимивання вапняків підземними водами.
Інші вважають, що озера мають виключно карстове
походження. А поява глибоких западин пов’язана з підняттям та опусканням окремих тектонічних
плит.
Але якби там не було, це чудовий озерний край, який варто
відвідати.
Поїздка на Шацькі озера
Ось і ми вирішили відвідати це чудо природи. Поїздку ми
здійснили власним авто. Дорога далека, їхати довго, втома помітно відчутна. Але
це того варте. З деяким перепочинком
ми їхали півтори доби. І ось нарешті ми
дістались Волині, ще трішки і ми вже на місці.
Приїхали в село Світязь, де і знаходиться найбільше серед Щацьких озер,
озеро з однойменною назвою - Світязь.
Перед поїздкою, за
допомогою мережі інтернет, ми слідкували за погодою. Знайшли період, коли буде
тепла і сонячна погода і вирішили їхати.
Тому що на Волині, з погодою треба вгадати, адже ми їдемо на відпочинок,
де треба буде купатися, тому нам треба сонячна, тепла і ясна погода.
Ми приїхали близько 15.00 години. Коли заїхали до с. Світязь, то побачили, що на
вулиці мокро, був дощ, але тепло.
Знайшли собі житло. На будинках висять таблички про те, що тут здаються
кімнати або будинок. Ми приїхали у вихідний день, тому щоб знайти житло, яке б
нам сподобалось, довелось пошукати. Але
ми його знайшли. Це були нормальні умови
і помірна ціна. У дворі можна було
поставити авто. Після вихідних ми
помітили, що майже на кожному будинку висіла табличка, про те, що здається
житло. Виявляється, що на Шацькі озера, люди не приїздять для тривалого
відпочинку, як на море, а переважно на вихідні і на декілька днів. На море, коли
приїжджаєш, то на менше, ніж на десять днів тебе і заселяти не схочуть. А тут навпаки, були здивовані, коли ми
сказали, що на 5 днів. Переважно сюди
приїздять на відпочинок жителі Волинської таи прилеглих областей і то на вихідні або на свята.
А що ми приїхали з Дніпропетровщини, аж
на Волинь, то це був для них шок. Нас запитували: « А що, у вас ближче немає?»
або «Так вам же до Чорного та Азовського
морів ближче, ніж сюди?»
Та справа ж не втому, ближче, чи далі, а в тому, щоб подивитись цікаві
місця України, подивитись, як люди
живуть в інших місцях, чим займаються, дізнатись та побачити щось нове. Можливо, не всім це зрозуміло.
Село Світязь
Селище невелике, інфраструктури майже ніякої немає. Ми заселились в районі Петропавлівського чоловічого монастиря. Тільки-но
ми заселились, перше, що ми зробили, так це переодягнулися, взяли речі і пішли до озера. Наш будинок стояв навпроти провулку, до пляжу
треба було пройти саме ним, повз
монастир, далі звернути ліворуч і пройти через територію бази
відпочинку. Там іноді стояла охорона,
але ми на неї не натрапляли, тому проходили вільно.
Далі побачили
людей на березі і зрозуміли, що нам треба йти саме туди. Коли підійшли до
берега, то побачили, що цей пляж відрізняється від пляжу морського: ні піску,
ні гальки тут немає, а просто звичайний берег, на якому росте трава. Стоїть
кілька «грибочків», де колись можна було залишити речі та заховатись від сонця, проте зараз там залишились лише металеві конструкції. Стоять
декілька «лежаків», саме «лежаків», тому що вони дерев’яні, ще, мабуть, з
радянських часів. Судячи по кольору дерева, то вони є пращурами сучасних пластикових
шезлонгів. Але вони призначені,
мабуть, для тих, хто проживає на цій базі відпочинку. Їх мало, і вони були постійно зайняті. Ми
вибрали собі місце. Сидіти або лежати на
землі, покритій травою, дуже твердо і боляче, треба брати з собою надувний
матрац і лежати на ньому. Ми в подальшому так і робили.
База відпочинку на озері Світязь
Але ж ми приїхали сюди не заради пляжу, а заради
озера. Місце для заходу в озеро на нашому пляжі одне,
воно нешироке. Заходити треба обережно, бо там йде спуск і трохи слизькувато.
Далі заходити немає як, там або зарості дерев і кущів, або високий і не зручний
берег. По кольору води одразу видно, що це не море. Вода біла, прозора, як
скло, трохи прохолодна. Дуже мілко, щоб
дійти на глибину, треба далеченько пройти, десь метрів 30. Але вода приємна, освіжаюча . На вулиці вже вечоріло, сонечко ховалося,
ставало прохолодніше.
Можна пройти по
дерев’яному
містку, можна з нього стрибнути прямо у воду, можна просто посидіти або побультихати ногами у воді. Біля узбережжя
можна побачити зарості очерету, але ні бруду, ні мулу там немає. Іноді може
випливти дика качка, пролетять якісь пташки, комахи.
Наступного дня ми ознайомились з територією бази більш
детальніше.
На території є
невеликий дитячий майданчик, стадіон. А можна просто пограти в м’яча.
З території
відкривається вид на Петропавлівський чоловічий монастир. А за огорожею
знаходиться ще якась база відпочинку.
Ось так виглядає база відпочинку, на пляж якої ми ходимо. Одноповерхова, маленька, простенька. Думаю, що всередині вона виглядає так же. Можна погойдатись на гойдалці, витримає навіть дорослих. Також є щось подібне до магазинчика, який розміщений у великій палатці, а ще там стоять столики, де можна посидіти купивши пива з горішками чи ще щось.
Такі дерев’яні грибочки прикрашають територію бази. Вся
територія виглядає як галявина. Тротуар веде лише з центрального ходу до пляжу
та озера, далі йдуть протоптані стежини.
Далі можна побачити такий дерев’яний місток з перилами, який перекинутий через незрозумілий потічок, вода в якому зеленого кольору. Над берегом зарості дерев та чагарнику. Стоїть в куточку одинока альтанка. Чому вона стоїть в кінці території бази, покинута, незрозуміло.
А ввечері озеро виглядає по-іншому. Але його чиста і прозора гладінь зачарує кожного. Таке тихе і спокійне місце.
Озеро Світязь є найвідомішим серед усіх природних об’єктів
парку. Воно найбільше за площею серед Шацьких озер та найглибше озеро України. Його внесли до списку "Сім природних чудес
України". Максимальна глибина становить
58,4 м.
Існує легенда, що Полісся раніше було океаном, який висох.
Замість них залишилися невеликі озера.
Найбільше з них Світязь, що знаходиться на північному заході України. В океані
мешкали кити. Залишився тільки один кит, і той перетворився на острів на цьому
озері.
І дійсно, він існує.
Острів на озері Світязь
Одного дня ми вирішили відвідати цей острів. Вирішили відвідати зранку. З того місця, де розміщений наш пляж, його видно погано. Прогулюючись ввечері по селищу, ми дійшли до центру. Там розміщений центральний пляж. Нічого особливого. Трохи більше місць для заходу, на березі стоять батути, водна гірка прямо в озері, більше людей, поруч є магазини, недалеко місцевий ринок. Можна засмагати на пляжі на тій же самій землі порослій травою, а можна трохи відійти і там є лісок, можна побути в тіні. Але територія не облаштована, заросла бур’яном, ні шезлонгів, ні парасольок. Проте людей тут значно більше, особливо багато дітей.
Але з цього берега
добре видно острів. Біля берега стоять дерев’яні човни з веслами, які можна взяти на прокат і
попливти до острова.
Наступного ранку ми так і зробили. Взяли човен. Оплата за 1 годину, якщо більше години, то платиш вдвічі більше і т.д. Ціна оптимальна. Правда, човен не моторний, гребти веслами треба самостійно. Пливти озером дуже цікаво. Кришталева вода озера настільки чиста, що її прозорість видно на кілька метрів углиб. Озеро було тихе, спокійне. Але говорять, що коли вітряна погода, то на озері піднімаються хвилі до 1,5 метри.
Через деякий час ми допливли до острова. Там стояв ще один човен, там були ще люди. Інформацію про острів можна дізнатися з такого стенду, який установлено на острові.
Ми пройшлись територією острова. Він заріс деревами, чагарниками та іншою рослинністю. Острів незвичний своєю загадковою поліською екзотикою. Якщо пройти углиб острова, то можна побачити дерев’яний будинок лісника, місце, де можна приготувати шашлик, є протоптані стежини.
На острів можна подивитись і з іншого ракурсу. Вода в озері прісна і кришталево прозора.
Вона насичена сріблом і гліцерином. Срібло воду робить чистою, а гліцерин її
пом’якшує. Коли після купання виходиш з води, то шкіра дійсно стає м’якою, гладенькою
та еластичною. Навіть п’ятки стають м’якими і ніжними.
Говорять, що воду з озера, в давні часи возили польським знатним красуням, які умивалися нею та приймали омолоджувальні ванни.
Старожили
стверджують, що існує шлях, по якому від берега до острова можна дістатися по
воді пішки.
Години нам видалося мало, тому ми ще вирішили додаткову
годину поплавати вздовж берега. Через
дві години ми повернулися, але повертати
човен не було кому, власника човна на
березі не було, ми його просто причепили, закріпили до стовпчика і
пішли. За додаткову годину платити було нікому.
Після прогулянки на човні відвідали місцевий ринок. Це
був маленький сільський ринок. Думали, можливо риби свіжої купити чи лісових
грибів. Нічого такого там не було. Все
те ж саме, що й у нас. Частина прилавків з продовольчими товарами, а поруч –
промислові: одяг, взуття, сувеніри тощо. Правда при вході в ринок, декілька
жіночок продавали лісову ожину і більше ніякої поліської екзотики.
Ми купили деякі продукти
й пішли готувати обід.
Петропавлівський чоловічий монастир
Одного вечора ми вирішили сходити до місцевого монастиря.
Петропавлівський чоловічий монастир
підпорядкований Українській православній церкві Московського
патріархату. Це відносно молодий
монастир, який працює з 2002 року. На
території є Петропавлівська церква,
дзвіниця, деякі поховання та господарські приміщення.
Вхід до церкви має трьохарочний вигляд, посередині велика
і широка арка – ворота, а по краях
маленькі. Огороджена парканом середньої
висоти, який зроблений з круглого каменю. При вході на територію, з правого
боку стоїть дзвіниця. В арочних вікнах висять дзвони. Зверху увінчана трикутним
фронтоном, під яким біблійні зображення.
Дзвіниця не огороджена, до дзвонів можна підійти близько і подивитись.
Далі йде церква. Зверху один великий купол, під ним центральна частина у вигляді ротонди, а збоку прибудовані нижчі та іншої форми споруди. Загалом виглядає як одна будівля. Церква білого кольору.
Вперше про світязьку церкву та її парафію згадується у
документах 1531 року. Тоді вона входила до складу Любомильської протопопії. А
селище до Любомльського староства Холмської землі Руського воєводства
Королівства Польського.
Вона мала тривалий шлях, свою історію. Вона пережила
перетворення з православної в унійну, під тиском католицької Польщі, потім було
знову «повернення в Православ’я». Пройшла шлях від старої дерев’яної до
мурованої, яка збереглася до наших днів і є головним храмом монастиря.
Можна обійти навколо монастиря і подивитися. Територія невелика, проте доглянута, прикрашена декором та квітами.
Можна побачити ось таку стелу із скульптурами Святих Апостолів.
Збоку є ставок, там водиться якась риба. З території монастиря через місток, який огороджений гарним оздобленням з гілок дерев та прикрашений декоративними соняшниками, можна пройти до такої дерев'яної споруди, яка нагадує альтанку. Вона прикрашена живими квітами, що ростуть у горщиках. Всередині стоїть стіл і лави. Ченці, мабуть, тут відпочивають, а можливо проводять наради.
Позаду церкви росте величезне
високе дерево. Йому вже дуже багато років. Також можна побачити господарські
приміщення.
А ще там є давні поховання.
Стоїть декілька могил, напис незрозумілий.
Але звісно, що ці особи причетні до цього святого місця. Глянувши на
них, розумієш, що це місце має свою історію.
Є кран біля церкви, з якого тече вода. Чи можна її пити я не знаю, але ми скуштували, вода холодна, смачна.
Біля церкви дві скульптури маленьких янголят в оточенні
квітів та зеленні.
Храм діючий, тут проводяться служби. Працює з 7.00 до 21.00. Можна зайти всередину.
Пляж пансіонату «Шацькі озера»
Озеро Синевир велике за площею, тому майже вздовж усього
узбережжя розмішені пансіонати, бази відпочинку, санаторії. Нам порекомендували
відвідати ще одне цікаве місце – пляж санаторію «Шацькі озера». І одного дня ми
туди вирушили.
Їхати недалеко, пансіонат знаходиться з лівого боку
озера, відносно села. По дорозі побачите вказівник. Розмістився пансіонат в оточенні розкішного соснового лісу. На стоянці ми залишили авто, а далі на територію
треба було йти пішки. Але це виявилося неймовірно приємним заняттям. Алеї в
оточенні високих сосен, прохолода, запах хвої, ароматне повітря. І на цьому все
найкраще закінчилося. Ой ні, ще озеро, але до нього ми ще не дійшли. А зараз, здається,
що ми потрапили в минуле, назад в СРСР. На території пансіонату є кафе, бари,
спортивний майданчик, прокат спортивного спорядження та ще якісь незрозумілі об’єкти, але все таке примітивне.
А озеро чудове, пляж гарний, піщаний, людей
багатенько. Глибина озера, чистота,
прозорість та пляж подібні до озера Пісочного. Тому повторюватись в описі не буду. Місце
гарне для відпочинку, але щоб приїхати на один день, насолодитись озером, пляжем,
природою та відпочинком. Але зупинятись в таких пансіонатах я б не хотіла.
На території пансіонату є церква, але вона була зачинена. Тому не знаю, діюча вона чи ні.
Але сьогоднішнім нашим
відпочинком, ми залишились задоволені. Погода нас порадувала яскравим
сонечком, теплом, ми вдосталь накупались, наплавались, наповнили легені свіжим ароматним повітрям, отримали багато
позитивних емоцій і з гарним настоєм ми повертались назад.
Урочище Гряда
Наступним нашим пунктом
був відпочинок в урочищі Гряда. Це місце нам також рекомендували для гарного
відпочинку. Урочище Гряда знаходиться на північному узбережжі озера Світязь.
Берегова лінія здовж цієї гряди простягнулась на 3 км.
Ми швидко доїхали
на авто, без проблем знайшли це місце. Як виявилося, тут розміщено багато
котеджів, пансіонатів і баз відпочинку. Їх
нараховується на Гряді близько 70. Всі вони розміщені на березі озера. Ми
зупинилися біля однієї бази відпочинку і через її територію вільно пройшли до
пляжу та озера. Як виявляється, тут легко можна проходити через територію і
ніхто не забороняє. Як для нас – це дуже добре. Але якби я відпочивала на
якійсь із баз, то мені б, мабуть, не дуже подобалось, якби повз моє житло
ходили сторонні люди.
Пройшовши через
територію бази, ми зразу потрапили на лісову галявину, яка вузькою смугою
простягається вздовж усього узбережжя, і знаходиться між озером та
пансіонатами. Виглядає дуже мальовничо. Високі багаторічні берези, які
виблискують своєю білою корою серед буйної зелені інших дерев. Між ними
проходить широка стежина. Цією стежиною можна пройти в будь-якому напрямку і
обрати пляж або місце для відпочинку, яке вам сподобається. Можна зайняти місце
на піску, можна на траві, в багатьох місцях є лавочки. Можна просто пройтися
цією зеленою зоною, насолодитись
природою. Це своєрідна природна набережна.
Ми обрали собі затишне місце. Пляжна зона тут не широка, але на такій довгій гряді, місця вистачає всім. Людей зранку було небагато, а потім почали підходити все більше і більше. Спуск у воду пологий, дно піщане, але до глибини треба все ж таки йти метрів 30. Плавати на матраці можна без проблем. Якщо навіть і заснеш, то на глибину не запливеш. В деяких місцях заросло озерною рослинністю, але мулу там немає, вода все одно чиста.
Є різноманітні розваги на озері. Можна поплавати на
катамарані.
В багатьох місцях є дерев’яні майданчики, які виступають прямо у воду, на них закріплені лавочки. Можна посидіти, подивитись на озеро, на рибок, які там плавають.
А ще тут можна побачити багато мальків, які вам зроблять безкоштовний масаж. Сидячи на містку, можна опустити ноги у воду і тут же налетить їх ціла зграя. Лоскотно, пощипує, але приємно. Можна кинути їм шматочок хліба і вони миттєво налетять на нього, з’їдять і розпливуться, і так за кожним шматочком.
А ще відпочиваючи на пляжі, місцеві жителі пропонують купити у них сушену рибу, насіння, пиріжки, пончики тощо. Але візитною карткою Шацьких озер є пончики. Ніде, на жодному з курортів України вам не запропонують таких смаколиків. Це щось неймовірне. Вони великих розмірів, тісто як пух, солодкі, смачні, і всередині різна начинка (сир домашній, різні фрукти, лісові ягоди, шоколад, згущенка тощо). Я таких смачних пончиків ніколи в житті не їла. На той час один пончик коштував 5 гривень. Ми їх купували кожного дня. Моя донька сказала: «Коли приїдемо додому обов’язково зробиш «шацьких» пончиків». І тепер вдома, як тільки збираємось робити домашні пончики, зразу ж згадуємо Шацькі озера.
Пансіонат "Лісова пісня" на озері Пісочне
Оглянувши
путівник, карту НПП, ми вирішили відвідати й інші озера. Місцеві жителі
рекомендували обов’язково побувати на озері Пісочне, зупинитися біля
пансіонату «Лісова пісня». Ми, недовго
думаючи, зупинили свій вибір саме на
ньому. Озеро дуже сподобалось. Ми
відвідували його двічі. Першого разу ми
були там півдня, іншого дня поїхали на цілий день.
Перший день.
Волинь – край лісів. Тому їдучи до озера ми проїжджали
лісові простори. Але Українське Полісся відрізняється від Карпатських лісів.
Якщо в Карпатих переважають букові та смерекові ліси, то на Волині – соснові.
Карпатські ліси темні, непрохідні, а поліські - світлі і
просторі.
Ось ми по дорозі зупинилися в сосновому лісі. Сосни
високі, багаторічні, створюють ледве відчутну тінь. Немає більше ніякої зеленої
рослинності, ні трави, ні кущів, лише суха хвоя на землі та шишки.
А в тому ж самому місці, тільки перейшовши через дорогу,
ліс виглядає трохи іншим. З’явилися місцями
зелені кольори. Іноді можна побачити листяні дерева та зелені острівці трави.
А ще на дереві ми побачили шпаківню. Як добре, що про
птахів тут дбають.
Далі ми зупинилися біля стенду «Інформаційний пункт Шацького НПП». Ознайомились з інформацією, яка пропонується відвідувачам парку. Добре, щоб кожен ознайомився і дотримувався певних правил поведінки. Але, на жаль, не всі люди це розуміють.
Потім за вказівником ми доїхали до пансіонату «Лісова
пісня». Авто ми залишили перед входом на
територію, заїжджати туди
заборонено. Пройшли, щось схоже на пропускний пункт, але пропускають там усіх.
Охоронці там більше представлені для того, щоб слідкувати за порядком. Вхід
безкоштовний.
Пансіонат будувався ще в радянські часи, територія також нагадує минуле. Стоїть, на невисокому п’єдесталі, оголена жіноча скульптура, з піднятими угору руками і тримає якийсь вінок, а між ніг якась незрозуміла істота. Мабуть, це мавка - лісова русалка, адже недарма ж пансіонат називається "Лісова пісня", а Волинь - батьківщина Лесі Українки.
Далі проходить алея до пансіонату, з одного боку стоять кам’яні горщики, там
ростуть квіти, а також обабіч від алеї установлені дерев’яні скульптури.
Ось така, наприклад.
Або ось така. Їх там дуже багато. Вони нещодавно пофарбовані свіжою фарбою,
тому виглядають привабливо.
Пройшовши територією, ми підійшли до пляжу, де
відкривався неймовірний вид на озеро Пісочне. Озеро це в порівнянні із Світязем,
дуже маленьке, та й максимальна його глибина становить 16 м. Проте це озеро
оточене лісом. Берегів не видно, тільки ліс. Його розмір можна охопити оком.
Берег тут низький, піщаний.
Ми підійшли до пляжу пансіонату «Лісова пісня». Пляж величенький, покритий піском, можна простеливши ковдру, полежати, боки боліти не будуть. Трохи вище можна зайняти, щось подібне до тапчана, вони стоять в одному місці, непереносні. Низ зроблений з бетону, і закріплений, а верх дерев’яний (ще з радянських часів). Піднявшись ще вище, до паркану, там зелена галявина і від дерев падає тінь. Кожен може обрати те, що до вподоби.
А ще перед самим пляжем є така гарна місцина, яка кожному сподобається. Це щось подібне до парку, але там можна розміститись і відпочивати. Кому спекотно на сонечку, може обрати собі місце серед дерев. Є люди, кому більше подобається на травичці, а не на піску.
Озеро також мілке. Щоб дійти до глибини, треба далеченько
пройти. Але вода чудова: тепла, чиста, прозора, навіть приємна на дотик. На дні
м’якенький пісочок. Ходити легко і зручно.
Нам це місце дуже сподобалось і тому ми вирішили приїхати
сюди ще раз, але вже на цілий день.
Озеро Пісочне в оточенні хвойного лісу
Другий день.
Через день ми приїхали сюди знову. Але трішки змінили
свій маршрут і місцеперебування. Ми пішли далі. Якщо пройти до кінця пляжу, там
буде бетонний паркан, але наші
придумкуваті люди, зробили там дірку і утворився прохід. Якщо пройти через
нього, там будуть спочатку зарості, з не дуже приємним запахом, адже це місце
дехто обрав замість туалету. Але якщо швиденько пройти стежкою, відкриється
зовсім інший вид. З лівого боку буде
гарний пейзаж озера, а з правого - хвойний ліс. Запах хвої заполонив усе. Він
наповнив наші легені чистим повітрям, надав бадьорості, заповнив неймовірним ароматом. Це все тягнеться вздовж
берега.
По ходу, ми натрапляли на дуже багато гарних місць, але і
людей там дуже багато. Є місця де можна купатись, засмагати на сонечку або
заховатись в тіні хвойних дерев. Під
ногами пісок. Траплялись цілі піщані галявини, де люди збиралися і грали в
м’яча. Місцевість просто чудова. Ми думали,
що чим далі пройти, тим людей буде менше, але вони були всюди. Як потім ми
виявили, то праворуч знаходиться селище і на цю територію можна потрапити й
звідси, не обов’язково через територію пансіонату.
Тому ми не стали йти далі, обрали місце, яке нам
сподобалось і зупинились. Людей було мало, а місце дуже красиве. Але через деякий
час біля нас почали зупинятися й інші люди, але все було нормально, місця
вистачало всім.
А з цього ракурсу озеро виглядає ще кращим.
Не віриться, що така краса у нас, в Україні. До глибини тут йти менше, ніж на Світязі.
Вода освіжаюча. Заходиш на глибину, опускаєш голову вниз і бачиш свої ноги.
Пісок воду не замулює.
Вода дійсно прозора, як гірський кришталь.
Можна покататись на човні.
Приємно походити і по берегу.
Ось,
наприклад, таке місце, де стоїть старий дірявий човен, наповнений водою, а над
ним схилилась молоденька берізка, ніби співчуває йому. Чи то навмисно хтось залишив, чи ні. Але чим не
місце для фотосесій.
Цей човен на березі надає якоїсь незвичної атмосфери. На думку приходять якісь таємничі історії пов’язані з ним.
Оскільки ми приїхали на цілий день, то брали з собою і їжу. Чудовий відпочинок на природі, на березі озера та серед багатовікових сосен.
Відпочити можна і
на лоні природи, а можна і в наметі.
День пройшов неймовірно легко. Поїздка на Пісочне озеро – один з найкращих
спогадів про відпочинок на Шацьких озерах.
Час повертатись.
Озеро Пулемецьке
По дорозі ми заїхали на озеро Пулемецьке, урочище якого є
заповідною зоною. Це озеро є другим за
площею серед Щацьких озер, його максимальна глибина становить 19 м. За
допомогою каналів воно з’єднується з озером Луки та озером Острів’янським. На цьому озері немає відпочиваючих, немає
пляжів, воно оточене лісом та непрохідною рослинністю, на березі багато сухих
гілок. В цих лісах у період
фашистсько-німецької окупації
діяв один з партизанських загонів. Озеро гарне, особливо, коли
подивитись на нього зранку. Легка
прохолода, повітря, насичене особливим озерно-торф’яним запахом і
легкий туман над озером.
Тут можна зустріти дуже багато різних видів рослин, саме тут росте латаття біле, яке занесене до Червоної книги України. Багато і підводних рослин. Тут гніздиться багато видів птахів, а також налічується понад 20 видів риби. Говорять, що можна тут зустріти і сома. Подивитись на озеро варто.
На озері вранці можна побачити рибаків на човні.
Мабуть, цікаво на
нього подивитись і коли сонце заходить.
Відпочинок наш супроводжувався не тільки відвідуванням
озер. Ще була рибалка. Недалеко від
озера Світязь
споруджено ставки, в яких розводять акліматизовані види риб. При вході на
територію, є пропускний пункт, де треба заплатити гроші і тоді можна ловити
рибу.
Чоловік за кілька годин риболовлі піймав два великих білих амура. Риболовля вдалась.
Котик теж відчув запах смачненького.
На обід насмажили риби, виявилася дуже смачною і
соковитою. Навіть не уявляли, що так
можемо поласувати рибою.
Ну і який же відпочинок без шашлику. Купили у Шацьку свіжого м’яса, замаринували і власноруч приготували.
Шашлик виявився, ну дуже смачним!
Ось так пройшов наш відпочинок на Шацьких озерах. А
попереду нас чекали: Святогірський Свято-Успенський жіночий монастир у селі
Зимному, міста Володимир-Волинський, Луцьк та Рівненський зоопарк. Про це
будуть окремі пости.
Рекомендації
- Щацькі озера – одне з природних див України. Якщо ви любите природу, то це місце обов’язкове для відвідування.
- Якщо хочете відвідати багато місць на озерах, їхати треба власним транспортом. Громадський транспорт ходить тільки в населені пункти. А щоб побачити красу цих місць, треба проникнути в саму серцевину.
- Не рекомендую зупинятись в пансіонатах, вони майже всі залишилися ще з радянських часів і вигляд мають занедбаний. Краще зняти житло в приватному секторі, котеджі або зупинитись на сучасній базі відпочинку. Можна обрати кемпінг або зупинитись в наметовому містечку, якщо бажаєте бути ближче до природи. Інакше можете зіпсувати свій відпочинок.
- Відвідайте озеро Світязь, озеро Пісочне, Пулемецьке озеро, а якщо буде час побувайте і на інших озерах. Вони знаходяться всі недалеко одне від одного.
- Проведіть цілий день у сосновому лісі на березі озера Пісочне. Отримаєте незабутні враження.
- Відвідайте Петропавлівський чоловічий монастир у с. Світязь.
- Візьміть човен напрокат і дістаньтесь острова на озері Світязь. Ви побачите сам острів, можна обпливти навколо нього, можна покупатись (глибина значно більша) і поспостерігати за кольором води на глибині.
- Якщо ви рибак, побувайте на рибалці. Без улову ви не залишитесь.
- Скуштуйте смачних шацьких пончиків, яких ви не побачите на жодному іншому курорті.
- Для гарного відпочинку, треба правильно вибрати час. Там часто бувають дощі, що може зіпсувати вам відпочинок. Сезон там триває всього два місяці: липень – серпень.
- Відвідайте Шацькі озера вже зараз, тому що завтра можете не встигнути. Місцеві говорять, що в Білорусі, недалеко від кордону з Волинню, відкрили кар’єр по видобутку кварцового піску, йде велика відкачка води і вода з Шацьких озер починає поступово уходити. Через деякий час, озера обміліють, а маленькі можуть зникнути назавжди.
- А ви були на Шацьких озерах?
- Які саме озера відвідали ви?
- Які ще цікаві місця ви б могли порекомендувати?
- Що вам найбільше
запам’яталось
та сподобалось?
НАПИШІТЬ
СВІЙ КОМЕНТАР
Наступний пост "Путівник по національному парку "Шацькі озера"
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар