Крим. Старий Крим: монастир Сурб-Хач та рибалка на озері Шах-Мурза

 

   Крим багатий своєю історією, давниною, загадковістю, непердбачуваністю, архітектурою. Коли звучить назва Старий Крим, то одразу навіюється дух старовини  і  давнини. Чи справді це так? І так, і ні. Що ж це за Крим і чому він Старий?

   Спробуємо вирушити до нього, щоб  розгадати його таємниці. Ми відпочивали в Судаку, тому наш шлях до Старого Криму пролягав від Судака. Їхали ми власним авто. Відстань становила близько 35 км,  дорога зайняла близько 30 хвилин. Можна також поїхати автобусом до Старого Криму, а далі до монастиря дійти пішки, тим більше, що дорога там є і іде вона листяним запашним лісом, що особливо добре приємно буде влітку, а якщо восени, то це буде справжня лісова пригода.  Можна доїхати на таксі,  а можна з організованою екскурсією, яка включає відвідування монастиря Сурб-Хач, а також у Старому Криму мечеть Хана Узбека та інші місця. 

    В наші плани входило:

• відвідування мечеті Хана Узбека (Старий Крим),
• відвідування монастиря Сурб-Хач (околиці Старого Криму),
• рибалка на озері Шах-Мурза (околиці Старого Криму).

   Дороги тут, звичайно, такі як і по всій країні, але через деякий час ми все ж таки дісталися призначеного пункту.

Старий Крим

    Старий Крим – це невелике містечко на сході Кримського півострова. Місто знаходиться в долині і віддалене від моря, тому курортним ми його назвати не можемо. Розташоване на висоті 400 м над рівнем моря. Досить провінційне, назвати його містом дуже складно. Рухаючись дорогою, перед нами поставали переважно  одноповерхові будинки,  біля дворів паслася худоба, ну справжнє село.  Ми намагались знайти щось цікаве з пам’яток, але так і не змогли.

   Десь повинна була бути мечеть Хана-Узбека, як на мій погляд, будівля повинна була виділятися з-поміж маленьких місцевих будиночків, але ми її не знайшли. За переказами, Хан Узбек – це правитель Османської імперії, за наказом якого була побудована мечеть.  Глянувши на місто, важко сказати, що колись Старий Крим був столицею Кримського ханства, був великим і багатим містом. В різні часи воно мало й різні назви: «Кирим», «Солхат», «Левкополь».

   Побачили з центральної дороги щось схоже  на мечеть, ніби було видно в горі мінарет, повернули в провулок, там якоюсь не то грунтовою дорогою, не то щось колись зверху було насипано, подібне до щебіню, але від нього майже нічого не залишилось. Навколо дороги біля будинків були переважно бур’яни.  Довго блукали вуличками, як виявилось, не так легко по ним потрапити в потрібне місце. Під’їхали до якоїсь мечеті, ми думали, що це саме вона – мечеть Хана-Узбека, так як лише її ми помітили здалеку. Але під’їхавши ближче, ми побачили дійсно мечеть, яка знаходилась у занедбаному стані. Була обгороджена парканом із сітки, вся територія заросла бур’яном. Ми так і не зрозуміли, чи це діюча мечеть, чи ні. На території були розкидані будівельні матеріали, що вказує на те, що там ідуть якісь ремонтні роботи. Проте нікого з робітників ми там не побачили. Знайшли ворота, якісь заржавілі, покручені, проте вхід на територію був зачинений. Ми нічого не зрозуміли. Але мабуть, це не була мечеть Хана Узбека.

    Не розумію чому, але це місце відвідували письменники та поети: М. Волошин, Заболоцький, М. Цвєтаєва, а також тривалий час тут проживали: О. Грін, К. Паустовський. Здається, що навіть їх музеї у місті є, але ми нічого подібного не побачили.

    Блукати знову вулицями і щось шукати ми не стали, виїхали на центральну дорогу і поїхали в напрямку монастиря Сурб-Хач. Старий Крим нас розчарував, можливо, ми  не там шукали. Не знаю.

Монастир Сурб-Хач

    Ми поїхали до монастиря Сурб-Хач, який знаходився недалеко від Старого Криму, в південно-західному напрямку, в оточенні лісу. Їхати дорогою до монастиря – це просто насолода.  Їдеш дорогою, дорога до речі, асфальтована, не грунтова, навколо тебе оточують лісові красоти і ти вже передбачаєш, що десь там серед цієї лісової краси знаходиться давній вірменський монастир – одна з найвідоміших святинь Криму.  Кружляючи лісовими дорогами, ми потрапили до монастиря. Дорога веде прямо до обителі, є вказівники, не заблукаєте.

   Монастир знаходиться на північно-західному схилі гори Святого Хреста, звідки відкривається неймовірний вигляд на Старокримську долину.

    Ми зупинились біля монастиря, там є невеликий майданчик – стоянка для автомобілів та екскурсійних автобусів. Крім нас туди приїхала ще одна родина, яка скдадалася  з 5 осіб. Ми разом пішли до обителі.

    Далі ми піднімаємось дорогою пологим підйомом до самого монастиря. 

    В перекладі з вірменської назва монастиря перекладається як «Святий Хрест». За переказами, монастир був заснований духовним лідером кримських вірмен О. Собестаці, який сповідував християнство. Одного разу йому прийшло видіння – перед ним з’явився величезний вогняний хрест на місці монастиря. Собестаці це прийняв як знак,  і разом з іншими віруючими вирішив на цьому місці побудувати храм на славу Знамення. Потім біля цього храму почали будувати монастирський комплекс. Завершилось будівництво 1358 року.

Вхід до монастиря Сурб-Хач

   Незважаючи на простоту монастиря, як здалося спочатку, деякі будівлі вражають. Протягом своєї довгої історії монастир кілька разів руйнувався, потім його знову відновлювали, але якби там не було, до наших днів він не дійшов у своєму одвічному стані. 

   Але деякі будівлі все ж таки збереглись:

• будівля першої церкви ХІV століття,
• братський корпус ХVІІ століття,
• фонтани кінця ХVІІІ початку ХІХ століття,
• господарські будівлі.

  До 1917 року в монастирі відбувалося багато змін. Робилися певні перебудови, на деяких стінах навіть збереглися написи. Проводились реставраційні роботи.  Коли відбулося повалення монархії Російської імперії, на той час монастирю належало близько 4500 десятин землі ( близько 5 000  га) в різних куточках Криму.

 Але з приходом радянської влади все змінилося. Монастир було розграбовано та зачинено, а його священослужбовці та монахи  піддалися репресіям. За переказамии, останнього монаха більшовики убили на дорозі, недалеко від святого місця.

  Це місце можна побачити і зараз, коли їдеш лісовою дорогою до монастиря, з  правого  боку.  Це місце віряни прикрашають  стрічками, в пам'ять про трагедію, яка відбулася понад 100 років тому. Ми також проїзжали це місце, але ми ще тоді не знали, що воно означає, але на стрічки звернули увагу. Під час екскурсії монах нам розповів про це місце.

 Офіційно монастир було ліквідовано у 1925 році, за наказом місцевого відділу комуністичної партії.  На цій території відкрили санаторій та піонерський табір, які проіснували до початку Другої світової війни. Саме в цей період монастир був дуже зруйнований, а після завершення війни залишився дуже спустошеним.

 У 1963 році, монастир, разом з територією, яка до нього прилягає,  був визнаний архітектурною пам’яткою. Але ніяких відновлювальних і рестевраційних робіт там не проводилось до 1992 року. Саме з цього часу у храмі Святого Знамення почали проводитись служби. А з 2002 року Сурб-Хач офіційно передано Вірменській церкві. 

                                             Територія монастиря Сурб-Хач

Територія дуже цікава, а те, що монастир знаходиться у лісі, надає якоїсь особливої атмосфери. Тут тихо, спокійно, можна почути лише шелест листя дерев та спів пташок. Якесь особливе умиротворення і розслаблення тебе тут очікує. Немає ніяких житлових будинків, доріг і відвідувачів майже не було.

Оскільки ми прийшли до монастиря не одні, то нам монах запропонував  провести екскурсію. Вхід на територію монастиря і проведення екскурсії безкоштовні, проте після проведення екскурсії просять у конверт монаху покласти щось на благодійність, на потреби монастиря. Але це свята справа, тим більше, що екскурсія була цікавою.

 З початку заснування монастиря, всі монахи жили в одній келії, але часом їх почало ставати більше, тому виникла потреба в добудові будівель.  Ці кімнатки, в яких вони проживали, були дуже маленькі, десь метра 1,5 чи 2  як в ширину, так і в довжину. Проте в кожній кімнаті був кам’яний камін. Найбільша келія була у настоятеля. Але, щоб ви знали, у цих келіях вони тільки молилися, решту часу вони займалися іншими справами. Нам вдалося зайти у внутрішній дворик, з якого  був вхід до келій. Вони розміщувались на двох поверхах. Зараз при вході, стоять низенькі металеві двірцята, які виготовлені з металевих прутиків, раніше мабуть були дерев'яні міцні двері.

 Прямо з їхніх кімнат ішов прохід до храму, для того, щоб менше контактувати з мирянами.

Трапезна в монастирі Сурб-Хач

Над келіями, в окремій вежі знаходилась кімната священника, який проводив службу. Він там був в повній самотності і цілий тиждень готувався до служби. В день служби він спускався окремими сходами до вівтаря і починав службу, після того, як вона закінчувалась, він знову піднімався до своєї келії і протягом тижня готувався до наступної служби.  Літургія відбувалася один раз на тиждень або якщо було якесь християнське свято.

 Нам вдалося побачити храм зсередини. При вході ми бачимо зображення вірменського хреста, яке датується 1401 роком. Також там можна побачити надгробні плити. Це справжні поховання монахів, які тут колись жили. По вірменській традиції, це велика честь, ящо поховання відбулося біля входу в храм. Якщо віруюча людина, яка заходить до храму і йде по надгробній плиті, це вже є для неї благословенням.

В минулі часи храм був оздоблений великою кількістю фресок, але до наших часів вони майже не збереглися. Над входом можна побачити фреску,  де зображена Богородиця з немовлям на руках, але вона дуже погано збереглась. Можна побачити  й інші фрески, але по ним майже нічого не можна зрозуміти.

 У вірменських храмах відсутній іконостас, біля вівтаря лише ікона Божої матері з немовлям на руках. Стіни оголені, але колись там були фрески, угорі купол, підлога застлана килимами. З боку є арочний вхід, через який заходить священник зі своєї келії. Вгорі, перед алтарем є перекладина, на якій є завіса, алтар нею закривається.

 Ще  у храмі є унікальна річ, яких тільки три у світі і одна з них знаходится у храмі Сурб-Хача. Тут знаходиться ікона «Моргаючий Ісус». Це  оригінал полотнища, яким було накрите обличчя Ісуса після його смерті і на якому відбилось його зображення.  Один знаходиться в Сурб-Хачі, другий – в Грузії, третій – в Римі (Кафедральний собор). Ікона написана таким чином, що коли ти дивишся на неї з різних ракурсів,  то бачиш Ісуса по-різному, то він дивиться на тебе, то примружив очі, то закрив їх, то очі наповнені слізьми або кров’ю.  Дуже вражаюче.

 Ще у храмі є місце, де можна постаити свічки, а також є купель для хрещення немовлят.

Трапезна в монастирі Сурб-Хач

   Всі приміщення обігрівались тільки камінами, їжу готували в печі. При монастирі було дві трапезних: одна - для монахів, інша – для мирян.

Зараз трапезна добре збереглася. Там є декілька печей, більша і менша, але обидві вони великих розмірів. Стіни прикрашені історичними зображеннями, стоять дерев’яні столи, лави.

Також існував водопровід глиняний, прямо в монастирі, була загальна душова кімната.

 На території монастиря є кілька джерел чистої води.

Монахи спорудили місце для відпочинку. Збудували величезний дерев'яний стіл, навколо нього установили лавки. Поруч можна в ларьку придбати кави або чаю та монастирської здоби, і  під кронами листяних дерев посидіти у затишку, можливо щось переосмислити у своєму житті.

Ще раз ми потихеньку пройшли територією монастиря і наша дорога пішла до виходу. Дорогою до Старого Криму ми їхали мовчки, чомусь хотілось просто помовчати.  По дорозі ми знову побачили місце, яке  було увінчане пам’ятними стрічками, але цього разу ми вже знали історію цього місця. 

Рибалка на  озері Шах-Мурза

Далі, щоб якось урізноманітнити наш відпочинок,  ми вирушили на рибалку. Їхати треба було на озеро Шах-Мурза, ще десь хвилин 15 від монастиря.  Якщо їхати чисто на рибалку, то  доїзжати треба до с. Грушівка, що недалеко біля Старого Криму, а там по вказівникам.  Можна також з організованою екскурсією з Судака, яка включає рибалку на озері Шах-Мурза.

Їхали ми десь степами, лісами, але до озера ми все ж таки дістались. Побачили якусь територію, вхід, стояв якийсь транспорт. Ми зупинились, чоловік пішов у «розвідку». Виявилось, що ми приїхали правильно.  Взяли з собою всі необхідні речі і пішли на територію.

Колись давно, ще за радянських часів, тут був радгосп заводу «Грушевський». На території створили ставок для поливу саду, але з часом він перетворвся на озеро. Його дуже полюбили місцеві жителі Старого Криму, Судака та Феодосії. Почали часто приїздити сюди на рибалку.

Отже, озеро Шах-Мурза – це насправді штучний об’єкт, який взяли в аренду, розводять тут рибу та влаштовують розваги для відпочивальників.

 Місце приємне, в оточенні височенних дерев, багато кущів та різнотрав'я, а посередині озеро.  Біля входу, будинок, де ми знайшли господаря. Вхід на територію платний, вудочки, наживку та все необхідне можна взяти в господарів. Ми так і зробили.

Господарі тут надають послуги, а також тут проживають, мабуть, у певний сезон. Біля будинку були господарські будівлі, білизна на мотузці, бігали кури. Поруч було приміщення, де можна було взяти вудочки, наживку, мангал та  інші речі, які необхідні для відпочинку.

Поруч стояла дерев'яна альтанка, яка була вже зайнята групою відпочивальників, далі пішли стежки до озера.

 Чоловік довго вибирав вудочку, сказав, що вони не дуже…, але все ж таки якусь вибрав. Пішли і ми стежкою вздовж озера.  Озеро було в оточенні дерев  та водної рослинності, тому місцями ми могли побачити місця -  відкриті зони, які були облаштовані для риболовлі. Там був підхід і дерев'яний місточок, а навпроти, піднявшись вище, стояли дерев'яні столики і лави, де можна було пообідати, чи просто посидіти та відпочити. 

На озері Шах-Мурза

Таких місць навколо озера було багато, але і зацікавлених у рибній ловлі було також чимало.  Як нам здалося, то кращі місця були зайняті ще зранку, а ми приїхали пізніше. Але пройшовши стежкою ми все ж таки обрали собі місце.  Трохи облаштувавшись, почали  рибалити. Як сказав господар, то краще рибалити зранку або ввечері, коли не так спекотно, а вдень вона ловиться погано. Але нам не було куди діватись, тому ми ризикнули.

Як нам сказали, риба в озері водиться різна – карась, плотва, короп (навіть китайський), білий амур,  товстолобик.

І,  перший наш улов не забарився. Це був маленький карасик. Ми йому так зраділи, ніби якогось сома піймали. Але це був знак, що приїхали ми недарма. Поки ловилась наша рибка, ми відпочивали на березі озера, насолоджувались його красою. Озеро дійсно симпатичне. Вода  як у вичайному ставку, з зеленкуватим відтінком, проте яка краса, коли подивитись на протилежний берег: берег поріс очеретом, дерева нахилисись близько до води, деякі навіть вирішили свої віти вмочити в озерну воду, над поверхею озера літають якісь метелики з напівпрозорими крилами, деякі навіть  плавають по поверхні води, співають пташки, а недалеко кукурікає хазяйський  півень. Чим не романтика?

Перший улов

  Озеро невелике за площею, тому можна стежкою пройтись навколо нього, оглянути з різних ракурсів. Рибаки сидять вздовж усього узбережжя, деякі плавають на гумових човнах і ловлять рибу звідти. 

 Гарно відпочиваючи, не напрягаючись, ми змогли наловити  кілограма 2 карасиків, середнього розміру. Декілька попались ще якісь маленькі чи то плотва чи верховодка.  І це всього за декілька годин.

 Відпочинок нам сподобався, рибалка вдалась. Господар сказав, що нам пощастило.

Цю рибку уже ввечері, ми посмажили і дуже гарно поласували.  Карасики виявились дуже смачними. Сусіди цікавились, де нам вдалося її придбати, адже запах смаженої риби було чути далеко.  До речі,  на ринках Судака та в інших курортних містечках, ми не змогли знайти свіжої риби. Чому це так, незрозуміло. Здається, що навпаки, там де є море, риби повинно бути багато. Але її чомусь немає. 

Озеро Шах-Мурза

   Відпочиваючи в Судаку, щоб урізноманітнити свій відпочинок, можна з'їздити на рибалку. Таким чином заховатися від спеки та насолодитись ще й іншими красотами Криму. Якщо ви заядлий рибак, то можна поїхати зранку на цілий день, а якщо просто любитель, то можна поїхати на кілька годин порибалити. Якщо ви відпочиваєте сім’єю, то дуже гарна альтернатива для відпочинку. Якщо їдете власним авто, то можна заїхати в Старий Крим, відвідати монастир Сурб-Хач і для розваги заїхати на рибалку.  Також можна тут взяти мангал і приготувати шашлик на природі.

 Місце нам сподобалось, цікаве було як для тих,  хто приїхав на відпочинок, так і для місцевих. Тут можна відсвяткувати день народження на природі, якусь  значущу подію, або просто розбавити свої будні.

Мені здається, що сюди можна навідатись, коли почнеться золота осінь, коли дерева будуть різного кольору і вода самого озера змінить свій колір.

 Гарного відпочинку!

 Що можна ще побачити в Старому Криму та його околицях?

• Мечеть Хана Узбека
• Мечеть Бейбарса (с. Ізюмівка)
• Монастир Сурб Степанос (руїни)
• Свинцева мечетть, Куршун-Джамі (руїни)
• Старе міське кладовище (похований О. Грін та інші)
• Успенська церква (діюча)
• Мечеть Зубейр-Джамі
• Літературно-художній музей
• Музей О.С. Гріна
• Музей К. Паустовського
• Музей санаторія «Старий Крим»
• Етнографічний татарсьткий музей
• Гора Агармиш
• Екопарк «Козяча балка» (Сафарі-Ранч)
• Джерело Пантелеймона
• Тропа Гріна
• Старокримське водосховище та річка Чурюк-Су

-          А ви були в Старому Криму та його околицях?

-          Де побували ви, які пам’ятки довелось побачити?

-          Поділіться своїми враженнями.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступний пост "Екскурсія в ущелину Хапхал та до водоспаду Джур-Джур"