Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця.

   В Одеській області є місто, яке має багатовікову історію, одне  з найдавніших міст світу – це Білгород-Дністровський. І дійсно, місто пережило багато епох, кожна з яких залишила свій слід в історії міста. Скільки різного населення тут проживало, а скільки разів воно змінювало свою назву. Незважаючи ні на що, воно витримало, воно вижило і навіть зберегло для своїх нащадків частину великої історії – Аккерманську фортецю.

   Місто знаходиться на правому березі Дністровського лиману, в 20 км від Чорного моря і в 90 км від Одеси.  Серцевиною міста є  Білгород-Дністровська фортеця.

   Відвідавши Одесу, ми вирішили здійснити подорож і за її межі – відвідати місто Білгород-Дністровський, а саме, її фортецю.

   Дістатись з Одеси до Білгород-Дністровського влітку, дуже легко, туди один за одним іде транспорт. Ми їхали автобусом із залізничного вокзалу. З бокового виходу вокзалу є зупинка, де стоїть черга людей, туди під’їжджає автобус, і контролер, по черзі пропускає людей, щоб були зайняті тільки сидячі місця. Автобус заповнився і через хвилину відправляється, на його місце під’їжджає інший.  Ми їхали влітку, десь о 14.00 годині, то черга була велика. Але оскільки автобуси під’їжджали один за одним, то і черга рухалася швидко. Автобуси були різні -  і великі, і мікроавтобуси, кому як пощастить. До нас під’їхав великий автобус, майже новий, комфортний, з великими вікнами, зручними сидіннями, але без кондиціонеру. На вулиці було спекотно, а в автобусі було душно, піт стікав струмками, не встигали витиратись серветками. Оплата за проїзд на місці, квитків не дають. Оскільки нас їхало троє, то нам зробили ще й невелику знижку. Як ми зрозуміли, ці автобуси ходять тільки в літній сезон, оскільки автобус їде через Затоку. Більшість людей виходили саме там, до Білгород-Дністровського їхало зовсім мало. Але крім цього можна доїхати міжміським автобусом, залізничним транспором, таксі.

   Дорога зайняла 2 години, автобус робив дуже багато зупинок, особливо в Затоці: де хто просив, там і зупинявся. Та ще й наші українські дороги. Але це, як виявилося, було не найстрашнішим. Тільки-но ми почали віддалятися від Одеси, як у небі почали з’являтися  хмари, чим далі ми їхали, тим їх ставало все більше і більше, і колір їх із білих, поступово почав ставати сірим, потім темно-сірим, а згодом почали сунути чорні та страшні хмари.  На вулиці піднявся вітер. Краєвиди за вікном нам були вже не цікаві. Ми думали про те, що ми будемо робити в Білгород-Дністровській фортеці, коли почнеться дощ. І він не забарився. Великі краплі почали падати на вікна, потім їх ставало все більше і більше, і тут почалася злива. Їхати було страшно, невже почнеться гроза? Місцями здавалось, що він скоро скінчиться, але він з новою силою пускався знову. І так цілу дорогу. Ми в'їхали в Затоку, а потім їхали по такій вузькій смузі суші, де з обох боків була вода: праворуч - Дністровський лиман, ліворуч - Чорне море. Цікаво було дивитись у вікно. І ось ми доїжджаємо до міста, здається, дощ закінчився.

   Знову нас очікувала невдача. Ми вийшли на зупинці, на якій ми не повинні були виходити. Але нам так порекомендували. Потім ми тривалий час не могли звідси нікуди і ніяким транспортом виїхати. Довго чекаючи, ми все ж таки сіли в автобус, який їхав до вокзалу (автовокзал і залізничний вокзал знаходяться поруч, один навпроти одного). Але автобусом з Одеси, яким ми їхали,  ми також могли сюди доїхати без пересадки і вже б давно були тут.  Але сталося як сталось.

   Місто нам видалось дуже бідненьким, дуже стареньким і дуже радянським. Чи то дощ його розфарбував у сірий колір, чи то він і насправді є таким. Людей на вулиці майже не було. Перша будівля, яка постала перед нами і на яку ми звернули увагу – це залізничний вокзал. Зовні така собі будівля, вирішили зайти всередину, можливо там можна знайти інформацію про те, як потрапити до фортеці, адже спитати було ні в кого. Але там нічого й нікого не було. Глухо і пусто. Вийшли на перон, дуже простенький і примітивний. Пройшлися по ньому і повернулися назад. Вийшли через двері у місто. Але тут нас очікував приємний сюрприз.  Стояв червоний, трішки пошарпаний “Жигуль», за кермом сидів водій. Ми швиденько ринулись до нього, щоб  отримати хоча б якусь інформацію щодо пам’ятки, заради якої ми їхали 2 години. І нам пощастило. Він за певну плату довіз нас старенькими, горбатими вуличками до самої фортеці.

   Тут нам пощастило, дощ закінчився, вийшло сонечко. Трохи перекусивши перед стінами фортеці, ми пішли до її входу.

   Зовнішній вигляд фортеці нас вразив. Це була грандіозна будівля, з височенними мурами, вежами, дивувала своєю величчю і неприступністю і все це знаходилось на березі Дністровського лиману. Складається враження, що ти потрапив у Середньовіччя і зараз тут з’являться озброєні лицарі в своєму епотажному обмундируванні.

   Колись на цьому місці стояло давнє грецьке місто Тіра, яке існувало у V – ІV ст. до н.е. Зараз перед входом до Аккерманської фортеці є оглядовий майданчик, з якого можна подивитись на руїни та залишки давньої Тіри. По самій території ходити заборонено, можна оглянути тільки з верхнього майданчика. Але знаходяться ці руїни в такому занедбаному стані, мине ще кілька років і з-за бур’яну ми Тіру не побачимо взагалі. Ми пишаємось такими історично-археологічними місцями, але на жаль, належного догдяду за ними не має.

Оглядовий майданчик та руїни античного міста Тіри

   Під час археологічних розкопок, були знайдені різноманітні будівлі, багато вулиць, вежі та  інші споруди. Дослідження показують, що Тіра була важливим торгівельним центром Північно-Західного Причорномор’я. Потім вона була знищена завойовниками, ще пізніше стерта з берегів водами Дністровського лиману.

   Говорять, що і зараз там ведуться археологічні розкопки, можливо, тому і не можна туди заходити, щоб ненароком не нашкодити.

Руїни античного міста Тіри

   За часів Київської Русі це місто слов’яни  називали Білгородом. А в ХІV ст., коли територія стає частиною Молдавського князівства, починається будівництво Білгород-Дністровської фортеці. Будівництво тривало близько двохсот років.

Руїни античного міста Тіри

  У ХV столітті фортеця стає турецьким володінням і отримує назву Аккерманська, що в перекладі означає «білий камінь». Фортеця дійсно побудована з білого вапняку, тому назва ця прижилася і до сьогоднішніх днів. Тому цю фортецю і зараз називають Аккерманською фортецею.

   На територію фортеці можна зайти, вхід платний, але ціна помірна. Можна здійснити самостійну прогулянку її територією, а можна замовити екскурсію. Ми приїхали  близько 17.00, та ще й в таку погоду, тому ми прогулялись територією фортеці самостійно. Нам порекомендували придбати брошурку,  де йде мова про історію Білгород-Дністровської фотреці та давнього міста Тіри, а також в ній вміщена карта-схема фортеці.  

   По території дозволяється вільно ходити, підніматися на  її вежі, стіни, заглянути в бійниці та інші цікаві таємні куточки.

Руїни античного міста Тіри та та вид на Аккерманську фортецю і Дністровський лиман

   Вхід до фортеці представлений в’їздною брамою, до якої проходить кам’яний міст, що прокладений через рів. Широченний рів проходить повз зовнішні мури фортеці. Досягав він 20 метрів у глибину і заповнювався водою. Над ним стояв підвісний міст, у разі небезпеки – міст піднімався.  У брамі зроблений арочний в’їзд, над нею вузенькі та маленькі бійниці. Над аркою встановлено герб. Це Головні (Кілійські) ворота.

Вхідні ворота фортеці

   Уся територія фортеці була розділена на 4  окремих частини:

• громадський двір;
• гарнізонна частина;
• господарський або портовий двір;
• цитадель.

Громадський двір призначався для захисту цивільного населення. Він нагадував житловий укріплений пункт, який складався з одноповерхових будинків та напівземлянок. Тут розміщена найвища вежа – Вартова. Саме тут колись замість християнського храму була побудована турецька мечеть.

Гарнізонна частина  включає в себе казарми, конюшні та склади зброї. Це місце,  де постійно проживав гарнізон.

Господарський або портовий двір мав торгівельне призначення. Тут протягом 40-денного карантину, зберігалися товари, які були привезені у місто.

Цитадель – це найменша частина фортеці, але найбільш важлива і укріплена.  Це був невеликий окремий замок, в якому проживав комендант та офіцери.  Тут ховали всю казну та знаходився пороховий склад.  В цитаделі є підземні ходи, які  до сьогоднішнього дня залишаються недослідженими.  Також там розміщувалась тюрма, в якій утримували в’язнів.

Фортеця була так продумана, що майже кожен двір міг самостійно вести оборону.

Зубчаті стіни Аккерманської фортеці

   Територія фортеці досить велика. Оборонні стіни фортеці утворюють неправильний багатокутник. Стіни мають висоту від 5 до 15 метрів, а товщина досягає 1,5 м. Площа території становить понад 9 га.  Їх верхня частина зроблена зубчатою формою. Всього на території фортеці було побудовано 34 вежі, які мали різне призначення. На  сьогодні збереглось лише 24. А сама територія обнесена стінами, які мають протяжність 2,5 км.  

    По руїнам можна походити, піднятися угору, подивитися на  Дністровський лиман, який підступає аж до самих стін фортеці.  Але, на жаль, не до кожного місця можна дістатись -  заросло височенним бур’яном. Біля однієї з веж, бур’ян стояв у мій зріст. Так моторошно відчуваєш себе біля стін цієї могутньої захисниці і так соромно перед нею за увесь цей безлад.

Внутрішня територія Аккерманської фортеці

   І тут знову заховалося сонечко, нахмарило, пішов дощ.  Пішов так раптово, що ми не зразу знайшли місце для схованки.  На щастя, у фортеці були такі місця, де можна було заховатися.  В стінах фортеці були бійниці, які знаходились у неглибокій арочній ніші, висотою  з людину. Саме там нам та іншим туристам вдалося перечекати  дощ. 

Так виглядає внутрішня частина фортеці під час дощу

    Цитадель – найцікавіша споруда на території фортеці.  Вона має значні розміри. За формою – це чотирикутник, в кутку кожного розміщена височенна кругла вежа. Також у стінах розміщені бійниці. 

Цитадель

   До неї веде кам’яна дорога. Підійти можна аж до стін, зайти у внутрішній двір, торкнутися руками справжньої історії.  

Цитадель

   Внутрішній двір зберіг житлові приміщення, міцні стіни, вежі, адже ми пам’ятаємо, що саме ця частина фортеці найбільше охоронялась.

Колишні житлові приміщення у внутрішньому дворі цитаделі

   Пройшовши під стінами давньої фортеці, подивившись на всі бастіонні укріплення, можна ознайомитись із виставкою давньої зброї. При бажанні можна зробити фото на виставковій території, з будь-яким реквізитом. Ціна чисто символічна.  Можна постріляти з лука. А ще можна самостійно із своєї монети викувати історичну монетку Білгород-Дністровської фортеці. Також можна сфотографуватись у костюмі тієї епохи.

Виставка зброї в гарнізонному дворі

    Могутні та величні стіни цієї фортеці, невивчені підземелля, приховують  в собі багато таємниць та легенд. Ось деякі з них.

   Згідно давніх переказів, царський уряд відправив О. Пушкіна у вигнання у місто Кишинів, де він провів три роки. У вигнання він був відправлений за те, що писав вірші, які породжували революційний протест. Одного разу, військовий історик і підполковник І. Ліпранді їхав до Аккерманської фортеці у справах, взяв за компанію з собою Пушкіна. Поет, за період триденного перебування в фортеці, написав послання «До Овідія».  Саме ця місцевість нагадувала йому  про вигнанця Овідія, який, ще за однією легендою був засланий  саме в грецьке місто Тіра.

   Тому одна з веж отримала назву – вежа Пушкіна, а ще одна – Овідія.

   Існує ще одна легенда, яка пов’язана ще з однією вежею – Дівоча вежа.

  Колись давно жив молдавський господар О. Добрий, який мав дуже розумну  і  вродливу доньку, на ім’я Тамара.  Олександр постійно ходив у походи, а Тамара залишалась вдома. Коли дівчина подорослішала, вона стала вести розбійницький спосіб життя. Одного разу Тамара попросила батька виділити гроші на будівництво монастиря. Олександр виділив гроші, та скликав місцевих жителів для будівництва святині, а сам поїхав у похід. Проте, замість монастиря, Тамара наказала побудувати могутню фортецю і оголосила себе могутньою царицею. Поселившись у фортеці, розбійники здійснювали напади на сусідні міста та села. Коли Олександр Добрий повернувся з походу додому і побачив замість монастиря фортецю і дізнався про дії своєї доньки, він прокляв її.  Потім батько наказав замурувати її у стінах фортеці і з того часу вежу називають «Дівоча».

  Місцеві розповідають, що іноді бачать Тамару в цій фортеці. ЇЇ дух тут залишився назавжди.

   А ще говорять, що в підземеллях фортеці мешкають істоти, які в темну пору доби  нападають на людей.  Є припущення, що це солдати румунської армії, які після звільнення врятувалися від полону в старих руїнах.  Є ще є версія про те, що це послідовники культу забороненого єгипетського бога, які втекли від переслідувань фараона. В середині минулого століття, після сильних підземних поштовхів, істоти ніби перестали турбувати місцевих жителів. Але деякі їх бачать й досі. 

Територія фортеці

   Тут проходили зйомки фільму «Повернення мушкетерів». Під час зйомок фільму  «Скарби кардинала Мазаріні» (2009 рік),  знімальна група, заради короткого епізоду, ледве не спалила історичний бастіон. Археологи говорять: «Те, що фортеця пережила період зйомок і вижила – це просто диво».

   Незважаючи на те, що погода зіпсувалася, пішов дощ, нам все ж таки вдалося оглянути Білгород-Дністровську фортецю. Можна було б погуляти ще, але прийшов час закриття. Знову пішов дощ і у нас виникло питання, як від фортеці дістатися вокзалу? Нам пощастило, ми побачили знову старенький «Жигуль», але вже зеленого кольору, який тими ж розбитими дорогами нас довіз до вокзалу. Там ми швидко сіли в мікроавтобус, який ішов до Одеси. Через кілька хвилин ми були в дорозі, а ще через деякий час були уже в Одесі. Назад ми доїхали набагато швидше. Дощу вже не було.  

   Білгород-Дністровська фортеця – це історико-архітектурний пам’ятник ХІІІ – ХV століття, це найбільша фортеця України, з тих, що збереглися до сьогоднішніх днів.

   Зараз тут проводяться фестивалі, концерти, турніри та інші заходи для жителів  та гостей міста.

   Відпочиваючи в Одесі, відвідайте це чудове місце, яке пронизано духом історії. Фортеця, яка стоїть на березі лиману, здається, і зараз постійно стоїть на варті, захищаючи її жителів  від злого ворога.

    Дуже хочеться, щоб і влада і місцеві органи приділяли більше уваги таким цікавим історичним об’єктам. Якщо ця фортеця збереглася ще з тих часів, то давайте не дамо їй загинути зараз.

В місті Білгород-Дністровський ще можна відвідати:

• Скіфську могилу - унікальну античну гробницю (перетин вулиць Шабської і Лазо)
• Сарматську гробницю (біля Вірменської церкви, вул. Кутузова,1)
• Підземну церкву Іоанна Сучавського (вул. Шабська, 116)
• "Олександрівські" казарми, 1828 - 1838 рр. (в кінці вулиці Шабської, на березі лиману)
• Свято-Вознесенський собор (вул. Ізмаїльська, 72/Свердлова, 75 а)
• Вірменську церкву (вул. Кутузова,1)
• Болгарську церкву, 1840 р.(вул. Кишинівська,75)
• Грецьку церкву (вул. Леона Попова,13)
• Свято-Миколаївську церкву, 1867 р. (вул. Ізмаїльська, 79)
• Аграрний технікум (будівля колишньої Земської управи, вул. Первомайська, 53)
• Садибу поміщика Ярошевича (вул. Пушкіна, 26)
• Педагогічне училище (колишня чоловіча гімназія, вул. Пушкіна,15)
• Краєзнавчий музей (садиба купця Феміді, вул. Пушкіна,19)
• Пожежну каланчу (вул. Калініна, 22)
• Міський парк та Алею Слави

• А ви були в  місті Білгород-Дністровський?
• Чи відвідували ви Аккерманську фортецю?
• Які ще цікаві факти приховує Аккерманська фортеця?
• Що цікавого можна ще подивитись у місті?
• Напишіть про це в коментарі.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступний пост "Відпочинок на Арабатській стрілці"