Прогулянка Одесою

   Одеса – одне з найбільших і найкрасивіших міст України. Це обласний центр найбільшої за площею області країни. Це перлина, яка стоїть на березі Чорного моря і приваблює до себе  все більше і більше туристів, як з України так і з інших країн світу. Тут можна гарно відпочити: насолодитись водами  теплого  моря,  попеститись під променями яскравого сонця, відвідати цікаві місця, здійснити захоплюючі і незабутні подорожі та екскурсії.

   От і в нас з’явилась нагода відвідати цей популярний курорт, який знаходиться на півдні нашої країни.

   Свою поїздку ми вирішили здійснити залізничним транспортом – потягом. Оскільки, наша донька ще жодного разу не їздила потягом, тому цього разу наша поїздка буде саме цим видом траспорту. Для неї це також буде пригода.  Поїздка розрахована на один день. Ми їхали потягом Кривий Ріг – Одеса. Графік руху  дуже зручний: відправлення зі станції Кривий Ріг- Головний о 18.10 – прибуття до станції Одеса-Головна 06.28.  Ввечері сідаємо, ніч їдемо і вранці прибуваємо в Одесу. День можна присвятити прогулянці на відпочинку у місті.  А ввечері  о 21.37 потягом відправляємось додому. Цілий день гуляти по Одесі – це цікаво і захоплююче.

Залізничний вокзал

   Прибувши в Одесу, місто нас радо зустріло. І перше, що нас вразило – це неймовірної краси будівля залізничного вокзалу.  Його називають воротами у місто, і не дарма, адже сюди щоденно прибуває і відправляється велика кількість потягів у різних направленнях, як регіонального сполучення, так і міжнародного.

   Сама бідівля залізничного вокзалу – це пам’ятник архітектури.

  Генерал-губернатор міста Одеси М.С. Воронцов, ще в ХІХ ст. мріяв провеси у місто залізничну дорогу. Але за його життя цій мрії не судилось здійснитись. І тільки в 1863 році в Петербурзі було вирішено прокласти залізничну дорогу, яка буде з’єднувати Одесу та Балту. Потім, у 1864 році,  її продовжили через Кременчук до Харкова.  Залізнична дорога була прокладена, але вокзалу тоді ще не було, тому пасажирів з міста доводилось доставляти до станції «Товарна» спеціальним потягом, який нагадував паровий трамвай.

  І лише у 1884 році, по проєкту В. А. Шретера, було закладено залізничний вокзал. Побудований він в неоготичному стилі, за схемою «глухий кут», що являє собою розташування перонів, не в горизонтальному направленні, а вертикальному, що дуже зручно для пасажирів, не треба переходити через колії.

 На жаль, старий вокзал не зберігся, він був зруйнований в часи фашистської окупації в Одесі, у 1944 році. Новий вокзал було споруджено у 1952 році, який діє і нині.  Але створений він подібно до старого. Площа біля вокзалу, до речі, колись називалась Тюремною, так як тут знаходився тюремний замок.

   Тільки-но виходиш з вагону, і перед тобою угорі вокзалу величезними літерами написано: «Ласкаво просимо до Одеси», що само по собі вже приємно. Зайшовши всередину будівлі, ти стоїш ошелешений, наскільки все виглядає розкішно. Будівля  добре відреставрована, виглядає ошатною.  Особливо гарною виглядає, коли піднятись на другий поверх і опинитись під величезним куполом, з неймовірних розмірів королівською люстрою посередині. Здається, що ми опинились на оглядовому майданчику, або в ложі театру. Вгорі величезні вікна у вигляді арки, по бокам колони та відгороджений балкончик. По колу можна пройти, оглянути. Там стоять каво-автомати, де можна вранці попити кави, а також ходять охоронці.

   Фотографувати всередині залізничного вокзалу не дозволяють. Ми зробили одне фото, але до нас підійшли працівники вокзалу і сказали, що не можна, забороняється.

\

Інтер'єр Одеського залізничного вокзалу

   Далі, поснідавши, ми продовжили нашу прогулянку містом. Перше враження уже приємне.

Вулиця Дерибасівська 

   І перше, куди ми потрапили, це зичайно, на головну і центральну вулицю міста – Дерибасівську.  Кожен, хто відвідує це місто, обов'язково повинен тут побувати. Це як Хрещатик у Києві, Стометрівка в Івано-Франківську, і, звичайно, Дерибасівська в Одесі.  Вулиця вишукана, тут знаходяться парки, багато пам’ятників, архітектурних будівель, дорогих бутиків, ресторанів та салонів краси.  А також тут проходять різноманітні розважальні заходи для дітей та дорослих. 1 квітня кожного року тут проходить  «Гуморина». Цією вулицею люблять прогулятися як гості міста, так і місцеві жителі, вони її дуже люблять.

   Називається вулиця Дерибасівська  з 1941 року, до цього називалась Гімназійська, де Рибасівська, Рибасівська, Де-Рибасівська, д’Рибасівська, Лассаля, Чкалова. Названа вона на честь першого гродоначальника Й.С.де Рибаса, який займався розробкою будівельного плану і керував містом з часу його заснування.

   Вулиця за довжиною невелика, перекрита для руху транспорту. Є цікавий факт, що вулиця вся покрита гранітом і залита лавою з вулкану Везувій. Раніше у місті багато доріг будувалося з ракушняка, яле як виявилось, то після великих дощів, він дуже розмивався і перетворювався на брудну кашу. Тому вирішено було дороги перекрити. Так,  Дерибасівську перекрили імпортною  вулканічною породою.

 На Дерибасівській

Міський парк на Дерибасівській

   На Дерибасівській знаходиться чудовий парк, який колись належав Феліксу де Рибасу (брату засновника міста). Він у свій час засадив територію різноманітиними деревами, деякі навіть були привезені з Італії та Іспанії. Особливо багато було посаджено акацій, їх і сьогодні у місті дуже багато. Але з часом цей парк поступово почав розростатись і Фелікс опинився у скрутному становищі: у нього  не вистачало грошей на  утримання парку і тому він змушений був передати його у володіння міста. Це сталося 1806 року.

   З тих пір парк поступово змінився, став більш сучасним, але надзвичайно гарним. При вході в парк стоять скульптури левів, які ніби охороняють цей парк. Вони були привезені із Франції, ще в ХІХ ст.  У парку багато дитячих атракціонів, на всі смаки, багато лавочок, де можна посидіти, перепочити, почитати книгу, заховатись в тіні дерев від пекучого сонця. Можна зупинитись біля фонтану, насолодитись прохолодою у літню спеку. Відчутний свіжий подих, освіжаючий бриз.  

 Фонтан в міському парку на Дерибасівській

   Біля фонтану можна побачити голубів і бажаючих їх погодувати. Видно, що вони звичні до цього, тому що постійно прилітають на це місце. 

Фонтан в парку на Дерибасівській

   В парку стоїть металева альтанка, де проходять різноманітні конкурси. Нам пощастило також потрапити на якийсь Всеукраїнський дитячий співочий конкурс, де виступали діти. Було дуже гарно і весело. Було багато глядачів. В кінці були нагородження.

   Далі можна посидіти на одній лавці з Л. Утьосовим.

  Пам’ятник був виготовлений до святкування Дня міста – 2 вересня 2000 року. Автор скульптури О.Токарєв зобразив артиста під час відпочинку на улюбленій Дерибасівській. Він не поспішаючи спостерігає за одеситами.

  Спочатку, в композиції, крім самого Утьосова, на лавці була музична будка з піснями артиста, але механізм зламали і розібрали вандали. В останні роки зі скульптури будку прибрали, залишилася лише табличка, яка нагадує про неї.

 Пам'ятник Леоніду Утьосову

   І, звичайно, не забути сісти на стілець, який є одним із дванадцяти, із твору «Дванадцять стільців». 

   Пам’ятник Ільфу і Петрову «12 стільців» було встановлено 1 квітня 1999 року. Це точна бронзова копія такого бажаного для Остапа Бендера стільця.

   Говорять, що треба ще й загадати бажання і воно обов’язково здійсниться.  Охочих сісти і сфотографуватись багато, тому може бути черга, залежно від того, в яку пору дня потрапите. 

Пам'ятник стільцеві

Спасо-Преображенський собор

    Далі, йдучи вулицею, ми вийшли до Соборної площі і побачили величний собор. Це Спасо-Преображенський собор – один з найбільших  і найкрасивіших храмів Одеси. Якби не дзвіниця і куполи, він би був схожий на справжній палац. В храмі переплітаються кремовий та білий кольори стін, темно-коричневого кольору куполи. Оздоблений декоративною ліпниною, є портики та балкони. При вході стоять височенні колони.  

   Це місце було освячене у 1794 році для будівництва храму, а вже в 1785 році був закладений перший камінь.  Спочатку це була церква Святого Миколая Чудотворця, покровителя моряків, а освячена  у 1808 році.

  У 1837 році собор стає кафедральним. Оскільки, населення міста почало збільшуватися, то почалися добудови і реконструкція. І храм стає найбільшим у Російській імперії, який вміщував до 12 тисяч прихожан. Дзвіниця підіймалася на 72 метри.

   А найстрашніший період настав, коли комуністичний режим почав боротьбу з релігією. Храм був зруйнований. Говорять, що храм не сподобався наркому оборони К. Ворошилову, який в той час відвідав Одесу. Було вирішено, для знищення храму підірвати дзвіницю, яка обрушить всю будівлю. Навколо стояв страшний гуркіт, з будинків вилітали шибки.

  При знесенні храму, вандалізму піддалася усипальниця Воронцових, яка там знаходилася, але деяким місцевим жителям вдалося винести останки князівської пари та перепоховати на Слобідському цвинтарі.

   Вандалізм на цьому не закінчився, на цьому місці хотіли влаштувати місце для розваг, а на тому місці, де стояв головний вівтар – громадський туалет.

Спасо-Преображенський собор 

   І тільки завдяки зусиллям академіка Філатова, вдалося уникнути такого ганебного паплюження. Він домігся, що на цьому місці був встановлений фонтан,  з вазою, у вигляді квітки, який діє й досі. Лише, після відновлення собору, у 2005 році, цей фонтан було перенесено.

   У 2005 році відбулося перепоховання подружжя Воронцових, які були повернуті в усипальницю Собору.

   До 200-річчя собор був освячений і встановлений головний дзвін, який є найбільшим  в усій Україні. Його висота 3 метри і вага понад 14 тонн.

   Храм не огороджений, тому можна вільно пройти навколо нього, подивитися на його величезні розміри.  Можна зайти всередину і насолодитись внутрішнім оздобленням.

   Всередину ми не заходили, але говорять, що там знаходиться чудотворна Іверська ікона Божої матері, яка допомагає знайти духовні сили і відтворити духовну чистоту.

  Перед входом працює фонтан, а навколо нього розмістилися художники, які пропонують свої картини. Можна пройти оглянути роботи, є досить цікаві. 

Спасо-Преображенський собор 

 Одеські вказівники – своєрідні пам’ятки міста

    Ми не змогли пройти, щоб не потрапити до Одеського театру опери та балету. І ось ми тут. По всьому місту стоять такі металеві вказівники чорного кольору, на яких вигравіювано і зафарбовано білою фарбою назви вулиць міста. Вони мабуть дуже давні і добре вписуються в архітектуру міста. Подібні є й в інших містах, але ці якісь особливі, в них відчувається історія міста.  Такі вказівники є  пам’ятками міста. Вони надають  Одесі своєрідного колориту. Вгорі  ще встановлено  ліхтарик, тому вночі вказівники ще й підсвічуються. 

Одеський  театр опери та балету

   Одеський театр опери та балету – найдавніший в Україні і є однією з візитівок міста. Виконаний у стилі віденського бароко.  Біля входу в театр розмістилися скульптурні композиції, що втілюють Комедію та Трагедію. Ліворуч – фрагмент трагедії Евріпіда «Іполіт», праворуч – епізод з комедії Аристофана «Птахи». Угорі, над входом, величезне  вікно в арочній проймі, зверху оздоблене позолотою, по бокам стоять по дві високі колони. Над всім цим розміщені скульптурні композиції: вгорі по центру – покровителька театрального мистецтва  муза Мельпомена в колісниці, яка запряжена чотирма розлюченими пантерами, нижче над портиком зліва – Орфей, який грає на чомусь, справа – муза танцю Терпсіхора, яка навчає дівчинку цьому мистецтву. 

Одеський театр опери та балету

   На балюстраді будівлі розміщені амурчики, в круглих нішах верхнього поверху, над вікнами встановлені бюсти великих письменників – О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Глінки, О. Грибоєдова.

   Театр дуже помпезний. Можна довго ходити навколо та роздивлятися його зовнішній вигляд.  Він гарно виглядає з усіх боків. 

Одеський театр опери та балету

   Біля нього розміщений великий фонтан, який своїми високими струменями розпилює воду в різні боки. Дуже добре біля нього освіжитись, вдихнути свіжого вологого повітря. 

Фонтан біля Одеського театру опери та балету

Мерія міста

   Наближаємось і ще до однієї значущої будівлі міста – мерія міста Одеси. Це дуже гарна будівля, яка знаходиться в кінці Приморського бульвару. Це історична будівля, яка з’явилася у 1837 році, завдяки італійському архітектору Ф. К. Боффо. Побудована вона в стилі класицизму, тут знаходилась перша Одеська біржа. Оздоблена будівля була колонами коринфського ордеру, які були розміщені в два ряди.

   В 1871 – 1873 роках будівлю перебудовують, де ряд колон прибрали, і замінили стіною з парадним входом, а замість вікон прикрасою будівлі стали дві скульптури: Меркурій – покровитель торгівлі і Цицера – покровителька землеробства.

   Над головним входом розміщений годинник, який був виготовлений в 1868 році англійською фірмою «Сміт і сини».  Цей годинник треба заводити вручну  раз у два дні. Він показує точний час і ламався тільки один раз за весь час, у 1988 році. Кожні            півгодини там грає мелодія. Над годинником встановлені дві жіночі скульптури: День і Ніч, які символізують плинність часу. 

Мерія міста

 

Трофейна чавунна пушка

   Біля будівлі Одеської мерії стоїть старовинна трофейна чавунна пушка. ЇЇ вага 250 пудів  (4 095 тон). Дістали іі з англійського парового фрегату «Тигр», який був потоплений під час Кримської війни (1853 - 1856 рр.)  

Трофейна чавунна пушка біля будівлі мерії

Пам’ятник О. Пушкіну та Приморський бульвар

  Далі, де починається Приморський бульвар, стоїть  пам’ятник О.С. Пушкіну. Він був встановлений у 1888 році, на кошти місцевих жителів. Він стоїть фасадом до бульвару, а спиною до міської Думи. Говорять, що жителі, на чиї кошти був побудований пам’ятник, самі вирішили як його розмістити.  Таким чином, вони висловили невдоволення місцевій владі, тому що вони відмовили у виділенні грошей для створення пам’ятника.  Правда це, чи ні, достовірно  невідомо. 

 Далі продовжується Приморський бульвар, де можна пройти алеями в тіні дерев. Ліворуч будуть розміщені будинки – пам’ятки архітектури, які мають дуже гарний і незвичний вигляд. Особливо гарними виглядають готелі «Лондонський» та "Континенталь". Будівлі ніби й схожі між собою, але якщо придивитись, то кожен має свої особливості, чим вони й відрізняються. 

   Посередині парку знаходиться міні-музей під відкритим небом, там, ніби в саркофазі під скляним куполом знаходяться археологічні знахідки міста.  Хто цікавиться археологією - цікаво буде подивитись.

   Закінчується бульвар пам’ятником Дюку де Рішельє.

   Зараз тут зібралося багато велосипедистів, мабуть, буде якийсь велопробіг. 

Підготовка до велопробігу

Пам’ятник Дюку де Рішельє

   Пам'ятник  Дюку де Рішельє був встановлений в 1828 році, це перший пам’ятник, який був встановлений в Одесі. Скульптор пам'ятника Іван Мартос.

   Дюк де Рішельє – один з перших гродоначальників міста, який вніс великий внесок у його розвиток. В Одесі часто говорять, що все у світі придумано в Одесі, а все найкраще в Одесі було придумано Дюком.

   Пам’ятник виготовлений з бронзи, встановлений на п’єдесталі.  Дюк зображений в античній манері, в одній руці тримає якийсь рукопис, а іншою вказує на місто і на порт.

   На п'єдесталі зображені три барельєфа - за основними напрямками діяльності Рішельє: "торгівля" (бог Меркурій), "правосуддя" (богиня Феміда), "землеробство" (богиня Церера). На постаменті пам'ятника, де на барельєфі зображений бог торгівлі Меркурій, яскраво сяє бронзовий мішок з грошима в його  руках і розсипані монети у його ніг. За легендою, кожен бажаючий може потерти барельєф, таким чином забезпечивши собі благополучне майбутнє. І це вже стало традицією.  Тому всі, хто приходять до цього пам'ятника, строго дотримуються традиції.

  Ядро, що залишилося в постаменті - свідчення бомбардування Одеси англо-французами у 1854 році, під час Кримської війни. Одне з ядер потрапило в постамент, так його і залишили там, як нагадування про цю війну. 

Потьомкінські сходи та одеський фунікулер

    Навпроти пам’ятника Дюку, починаються Потьомкінські сходи, які ведуть вниз до Морського вокзалу. І навпаки, якщо подивитись знизу, то вгорі ми побачимо пам’ятник Дюку. Сходи нараховують 192 сходинки і між ними розміщена певна кількість майданчиків, де можна просто пройти по рівній поверхні. Говорять, що колись сходинок нараховувалось 200, але коли почалося розширення морського порту, то 8 сходинок було засипано, і зараз вони знаходяться під проїжджою частиною.

   Підніматися чи спускатися сходами можна пішки, а можна фунікулером. Він знаходиться в кінці Приморського бульвару, тобто з того боку, куди Дюк показує рукою (праворуч від спуску). Фунікулер – це не сучасна новинка, а засіб пересування ще з давніх часів. Потьомкінські сходи були настільки популярними ще в ті часи, що ними пересувалося все населення міста, і не тільки. Ними ходили і портові працівники, і звичайні робітники, і неблагополучні особи і заможним містянам здалося, що не гоже ходити сходами разом з простолюдинами. І в 1895 році французами  було створено проєкт першого електричного надземного засобу. І в 1902 році  відбулося урочисте відкриття цієї дороги. Це була підвісна дорога з кількома кабінками. Проїзд був платний, але охочих проїхати не було перебою.

   Зараз бажаючих проїхати фунікулером, не менше. Ним користуються як туристи, так і місцеві жителі. Це така кабінка, в яку запускають певну кількість  людей. Їхати недовго, всього кілька хвилин, проте   опускаючись вниз можна насолодитись красотами порту та узбережжям Чорного моря. Це такий невеличкий приємний бонус, який надає нам Одеса. Тому треба ним обов’язково скористатись.

   В цьому місці завжди багато людей.  Тут пропонують свої послуги вуличні фотографи: сфотографуватись з екзотичною тваринкою, або одягнути на себе костюм якоїсь історичної особистості. Продають сувеніри та різні дрібнички. Серед дрібничок можна навіть знайти таку цікавинку, як  словник по-одеськи. Адже ми знаємо, що саме в Одесі можна почути особливу мову та стиль спілкування. Хочете навчитись? Купіть словничок.

   Сходи побудовані так, що вгорі вони вужчі, а внизу ширші. Тому, якщо дивитися зі сходів униз, то здається, що вони мають однакову ширину, а ще за рахунок майданчиків, вони здаються коротшими. Якщо, навпааки, дивитися на них знизу угору, то не всі майданчики буде видно, і сходи будуть здаватися суцільними, тому й довшими. Не полінуйтесь, перевірте.

    Потьомкінські сходи мають свою історію.

  Колись давно море підступало аж до обриву, тобто до сучасного Приморського бульвару. Потім його поступово «відтіснили» і до моря униз спускалася стежка. Через деякий час там з’явилися дерев’яні сходи. Пізніше були спроєктовані великі сходи, це був подарунок князя Воронцова своїй дружині Єлизаветі. Сходи були побудовані з ракушняка, і з часом вони почали розмиватися та руйнуватися, тому їх замінили гранітом, а майданчики між сходами були вкриті асфальтом.  

   Це були на той час звичайні сходи, які сполучали верхній бульвар з нижньою частиною міста. А відомими вони стали, завдяки фільму «Броненосець Потьомкін»  режисера С. Ейзенштейна, 1925 року.  В одній із сцен показано, як дитяча коляска котиться сходами вниз. Цей фільм переглянули у багатьох країнах світу. Саме після цього фільму ці сходи стали відомими і почали називатись Потьомкінські.   

  За деякими дослідженнями, Потьомкінським сходам приписали шосте місце, серед найкрасивіших сходів Європи. 

Морський вокзал або Одеський порт

   Якщо спуститись сходами вниз, можна пройти через проїжджу частину і опинитись на території морського вокзалу. Морський вокзал або Одеський порт – це ще одна візитка міста. Його зображення можна побачити на листівках, путівниках, магнітиках та інших речах. Неможливо приїхати  у місто, яке стоїть на березі моря і не побачити його порт.

 Будівництво порту завершилось у 1968 році, у 1993 році відбулась остання реконструкція. Сьогодні порт представляє сучасну споруду. Тут зупиняється дуже багато міжнародних лайнерів, які мають досить таки великі розміри. 

  Всередині вокзал виглядає досить привабливо і охайно. Там працюють каси, обмін валют, пошта, сувенірні магазини. В залі знаходяться місця для очікувань.

 Поруч знаходиться  височенна багатоповерхова будівля. Майже кожному цікаво дізнатись, що то таке?  Це готель «Одеса». Але як на мене, ця будівля надає цьому місцю якоїсь величності та привабливості.

 На території розміщені  скульптури  «Жінка моряка», «Золотий хлопчик». Тут же розміщений яхт-клуб, можна пройтись подивитись на розкішні яхти, які стоять в ряд одна біля одної, нагадують білих елегантних лебедів.

 В одному із залів була виставка робіт художників. Вхід безкоштовний. Можна зайти подивитись, є досить цікаві картини.

Потьомкінські сходи та морський вокзал

Пляж Одеси

   Незважаючи на те, що це був кінець травня, на вулиці стояла тепла і сонячна погода, на пляжі вже можна було відпочивати та засмагати, проте море ще було холодним.  Бажаючих купатись ще не було, проте відпочити на піщаному березі під лагідним сонечком, було достатньо. Після довгої зими, хотілось уже різноманіття.

  Ми також відпочили на пляжі, було достатньо тепло, затишно, комфортно. Ми запаслись деякими продуктами і на свіжому повітрі добре підкріпились.

Одеський пляж

  

Виставка рибок в Одеському національному університеті ім. Мечнікова та пам’ятник Кирилу та Мифодію

   Ще одним не менш цікавим, але «випадковим» місцем нашої прогулянки  було відвідування виставки рибок.

   Коли ми їхали в  потязі, ми познайомились з чоловіком, який  був нашим сусідом по купе. Під час розмови ми дізнались, що чоловік  їхав з Нікополя до Одеси на Міжнародну виставку акваріумних рибок.  На цю виставку він віз і своїх рибок. Він багато нам розповів цікавого, видно, що чоловік цим живе. Обожнюю людей, які мають цікаві захоплення.  Він нас запросив відвідати цю виставку, сказав, що буде цікаво.

   Ми, не роздумуючи, вирішили,  прогулявшись місцями з одеським  колоритом  завітати і на виставку рибок. Виставка проходила в Одеському національному університеті ім. Мечнікова. Нам треба було під’їхати тролейбусом, а потім трішки пройти Французьким бульваром.  Вулиця, по якій ми йшли була не широка, транспорту майже не було,  вся поринала в зелені, дуже цікава і гарна. Ми, не поспішаючи, дійшли до будівлі університету. Біля університету стояв  пам’ятник святим рівноапостольним Кирилу і Мифодію.

   Цей пам’ятник є подарунком болгарської компанії «Пріста ойл». Автором цих бронзових скульптур є В. Василєв, який став переможцем конкурсу оголошеним «Пріста ойл». Скульптор також отримав «Оскар» за спеціальні візуальні ефекти у фільмі «Титанік». Пам’ятник був відкритий  у 2007 році.

Пам'ятник Кирилу і Мифодію.

   Далі ми зайшли в будівлю університету, де було все тихо і спокійно, нам навіть здалося, що ми не туди потрапили. Але трішки поблукавши, ми натрапили на залу, де проходила виставка. Ця виставка не мала масштабних розмірів, була не дуже велика, але на виставці були представники з багатьох країн.  Цікаво було пройти і подивитись на цих маленьких мешканців водного середовища. Вони були поміщені в спеціальні акваріуми, з водоростями, піском та всім необхідним для їхнього перебування. Були рибки і дуже маленькі, а були «велетні», звичайно, по  їхнім міркам. Були звичайні сіренькі, а були і досить яскраві. Цікаво, що власники рибок, не просто пішли купили їх на базарі чи в зоомагазині, а вони  замовляють  екзотичних, наприклад, рибок, які мешкають тільки в Африці. в якомусь певному місці.  Тобто, щоб вони сюди потрапили, їм треба подолати кордони та певні відстані. Але, як говорять їх власники - це того варте.

    Виставка сподобалась, але людей було дуже мало. Мабуть, більшість про неї і не знали. Ніяких оголошень, прогулюючись містом, ми не бачили. Але багатьом цікаво було б, особливо дітям. Вхід безкоштовний. 

Виставка рибок

     На цьому наша прогулянка Одесою закінчується. Нам все сподобалось. 

   Головні місця Одеси ми відвідали, але мені здається, що вона приховує в собі ще багато цікавого і таємничого. 

   А ще можна в Одесі побачити:

• Воронцовський маяк.
• Воронцовський палац.
• Колонаду Воронцовського палацу.
• Тещин міст, який є найвищим мостом Одеси.
•  Дім-стіну.
• Будинок Толстих (зараз Будинок вчених).
• Шахський палац або будинок Бжозовського (вулиця Гоголя).
•  Грецьку площу.
•  Пасаж  ( перетин Дерибасівської та Преображенської вулиць).
•  Будинок Фальц-Фейна (із скульптурами двох атлантів).
•  Катерининську площу з пам’ятником засновникам міста.
•  Стамбульський парк (новий парк).
•  Парк Шевченка  та Алею слави.
•  Свято-Успенський монастир.
•  Кіносудія ім. О. Довженка.
•  Музеї Одеси.
•  Одеські катакомби.
•  Колоритні дворики Старого міста.
•  Ринок «Привоз».
•  Обласна філармонія.
•  Тунель казок (з’єднує пляж «Дельфін» з Французьким бульваром).
•  Зоопарк.
•  Дельфінарій «Немо».
•  Курортний район «Аркадія».
•  Пляжі Одеси.

- А ви були в Одесі? 

- Який маршрут прогулянки ви можете запропонувати? 

- Що ще цікавого можна побачити в місті?

- Які екскурсії можна здійснити в околицях Одеси?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступний пост "Білгород-Дністровська (Аккерманська) фортеця"