Парк Івана Франка – найстаріший парк Львова

 

   Львів – це унікальне місто. Хтось може подумати, що це місто неймовірної архітектури, більша частина яких є пам’ятками, в тому числі і Світової спадщини ЮНЕСКО. Так, все це вірно, але Львів можна назвати ще і містом незвичних цікавинок та контрастів.  Тут, серед архітектурних пам’яток можна натрапити на зелені оази – це паркові зони. Прямо серед міста – ти одразу потрапляєш в інший світ, де тебе оточують не будівлі з вишуканою архітектурою, а зелені багаторічні дерева, більшість з яких є ровесниками тих самих архітектурних пам’яток. Одним з таких місць є парк імені Івана Франка.

Центральна алея парку

   До парку Франка, я потрапляю не вперше, але це місце мені дуже подобається, адже знаходиться майже у центрі міста і саме тут можна відпочити душею та насолодитись красою природи.

   Парк імені Івана Франка вважається найстарішим міським парком не тільки Львова, а й усієї України. Парк мав свого часу різні назви, аж поки не отримав сучасну. Парк імені Івана Франка або Парк Івана Франка до 1779 року мав назву Єзуїтський сад, з 1779 по 1919 рік – Поєзуїтський сад, з 1919 по 1945 рік – парк імені Тадеуша Костюшка, з 1945 і по сьогодні – Парк Івана Франка.

   Площа парку становить близько 11,6 га.

   Оскільки парк є одним з найстаріших, то відповідно він має і свою «біографію».

Інформаційний стенд при вході до парку

   Історія парку

   Парк виник на території колишніх міських ланів, які стали власністю багатої міщанської родини Шольц-Вольфовичів. Наприкінці ХVІ ст. Ян Шольц-Вольфович заклав невеликий сад, витративши на його впорядкування 1600 злотих,  який пізніше перейшов у руки його зятя Антоніо Массарі – посла Венеційської республіки, власника кам’яниці № 14 на площі Ринок.  Молодий венецієць перепланував сад в італійському стилі, розбивши тераси, і подарував його місту, щоб ним могли користуватися всі львів’яни.

Квіткова клумба в оточенні лавочок для відпочинку 

   Від 1614 року  міська влада тимчасово передала парк разом із сусідньою землею у користування монахам-єзуїтам, які почали будівництво у Львов свого костелу та монастиря і заснували там фільварок. Монахи збудували тут цегельню, аби забезпечити будівництво цеглою. Тут також збудували у 1715 році пивоварню, а частину земель здали в оренду  селянам та відкрили для них корчму, започаткувавши промислове виробництво славетного львівського пива. На картах Львова та в історичних документах тих часів зустрічається назва «Єзуїтський сад». Це «тимчасове» користування тривало майже 160 років, допоки з приходом австрійської влади не скасували Орден єзуїтів. Тоді тут були склади дерева, деколи відбувалися ярмарки продажу вовни і промислові виставки.

Парк пронизаний мережею зручних алей

   Цісар Йосиф ІІ, перебуваючи у Львові у 1773 році, подарував цей зелений масив місту. Та без належного догляду парк так здичавів, що міська влада змушена була у 1799 році продати його підприємцю Іванові Гехту. Той провів реконструкцію парку, зокрема, перепланував його у французькому стилі, а також намагався зробити парк прибутковим. Був збудований літній театр, де ставилися тогочасні модні вистави, влаштовував гучні забави, як їх тоді називали «фестини», зі штучними вогнями і феєрверками. А також побудували ресторан і купальний басейн, всіляко заохочували відвідувачів. Гехт запровадив тут каруселі, на алеях збудував фонтани і альтанки. В той час було побудовано з десяток альтанок, лише одна з них, збудована у 1835 році посередині парку, граціозна ротонда,  з дорійськими колонами, стилізована під античну, збереглася до нашого часу.

   Альтанка виконана у формі ротонди (кругла в плані будівля зазвичай увінчана куполом). Її також називали «глорієтта» – тип паркового павільйону, що був популярний у парках доби романтизму та класицизму. Античний стиль з колонами надає їй граціозного та респектабельного вигляду. Верх  прикрашає купол, який тримають по периметру альтанки 9 античних колон.

   У 60-х роках по неділях та у святкові дні у ній виступав духовий оркестр, це перетворювало парк на популярне місце дозвілля львів’ян. Ця альтанка є найстарішою спорудою парку, яку ми можемо побачити.  

Альтанка-ротонда - візитівка парку

   У нижній частині парку, там, де нині будинок університету, було казино «Гехта». Парк ще

 декілька разів змінював власників, але це не рятувало його від поступового запустіння, аж доки від 1855 року ним знову не починає піклуватися місто, ставши одним з найстаріших муніципальних парків міста. Парк став міським і паралельно використовував назву Поєзуїтський сад.  

   За його облаштування взявся відомий львівський садівник Бауер і здійснює ще одну кардинальну реконструкцію парку. Цього разу парк переплановується на взірець тогочасних англійських парків у так званому ландшафтному стилі. В 1877 – 1881 роках на місці казино «Гехта» споруджують будівлю Галицького сейму, у нижній частині парку влаштовують чудові партерні сади з багатими квітковими композиціями, стриженими кущами та деревами. Тоді ж, півтора століття тому, вирубали майже усі старі дерева і насадили більшість оцих дерев, якими ми милуємося нині. Їх близько п’ятидесяти видів, але переважають дуби, липи, граби і смереки. Наприкінці ХІХ ст. частину парку знищив ураган, очевидці розповідали про сотні знищених великих дерев, що лежали на землі.

 Верхня частина парку

   З цим парком пов’язана трагічна історія знаного львівського художника Артура Гроттгера. Він подарував своїй нареченій Ванді Моне, як символ їхніх заручин і як символ їхнього подальшого довгого і щасливого життя, паросток дуба у вазоні. Але сподівання художника не збулися, через рік він загинув. Наречена Гроттгера подарувала дубок місту, і його висадили у парку. Нещаслива доля художника передалася і його дубові. Невдовзі дерево засохло.  

 Територія парку

   У 1894 – 1896 роках Товариство розвитку та прикрашання міста встановило навпроти будинку сейму погруддя Яна Добжанського – літератора, Яна Непомуцена Камінського – директора польського театру, Леона Сапеги – намісника Галичини, Артура Гроттгера – львівського живописця, єпископа Самуїла Гловінського – засновника  фонду освіти молоді, в алеї справа – погруддя графа Юзефа Дунін-Борковського – поета-еллініста. На клумбі перед будівлею Галицького сейму (нині Львівський національний університет імені Івана Франка) від 1838 стояла чавунна ваза з барельєфами, створена у 1829 році краківським скульптором Каролем Цептовським – учнем відомого данського скульптора ХІХ ст. Бертеля Торвальдсена. 

Львівський національний університет імені Івана Франка

   На вході до центральної алеї парку імені Франка стоїть велетенська чавунна ваза, яка має цікаву та довгу історію, пов’язану зі зміною міських пам’ятників і композиційних акцентів.

   Цей металевий відлив був зроблений за взірцем кам’яної вази, створена краківським скульптором Каролем Цептовським (1801 – 1847). Цептовський був учнем відомого данського  скульптора Бартеля Торвальдсена. Створена у 1839 році.

   По периметру вази розташований фриз із барельєфами, що зображують алегорію стадій людського кохання. Цей барельєф відомий під різними назвами: «Алегорія життя», «Течія людського життя», «Віки любові». Це є вільною інтерпретацією твору Бартеля Торвальдсена «Епоха кохання (1824).  Він зображує різні етапи людського життя, від дитинства до старості. Серед містян ваза має назву – «Кубок кохання».

   Ваза кілька разів змінювала своє місце розташування, перш ніж опинилася на нинішньому місці. Спочатку, у 1839 році,  вона стояла на площі Смольки (нині площа Григоренка). Пізніше її перенесли на клумбу перед будівлею Галицького сейму (нині Головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка) і вона там стояла з кінця ХІХ до початку ХХ ст. Після Другої світової війни, з 1949 року і донині стоїть на сучасному місці – на початку центральної алеї Парку імені Франка.  Вона замінила демонтований у 1946 році пам’ятник намісникові Галичини Агенору Голуховському, який стояв при вході в парк від вулиці Січових Стрільців. Оскільки польська держава не погодилася перевезти його зі Львова, пам’ятник надзвичайно високої художньої цінності було знищено, а на його місці 1949 року встановлена чавунна ваза, що попередньо стояла на клумбі перед будівлею Галицького сейму. Отже, ця ваза стала елементом, що заповнила простір, де раніше був один із найдорожчих пам’ятників давнього Львова.

   Таким чином, чавунна ваза є не тільки витвором мистецтва, що відображає європейські мистецькі тенденції, а й історичним об’єктом, що свідчить про зміни у просторовій організації міста та парку. Вона є однією з візитівок парку Івана Франка і приваблює увагу своїм витонченим дизайном та глибоким символічним змістом.

Чавунна ваза у центрі квіткової клумби при вході на головну алею парку

   1908 року архітектор Кароль Ріхтман-Рудневський розробив проєкт літнього театру, який мав би постати на місці ресторану. Проєктом передбачалась сучасна конструкція з каменю, металу і скла з розсувним дахом. На першому поверсі заплановано крамниці і кав’ярні. Кошторис становив 2 мільйони крон. Консорціум з будівництва театру звернувся до магістрату з проханням надати землю в оренду на 50 років із подальшим переходом театру у власність міста. Проєкт так і не було реалізовано.

Окрасою парку у височенні багаторічні дерева

   Від часів повернення сюди Польщі 1919 року парк став називатись ім’ям польського національного героя Тадеуша Костюшка, але більшість львів’ян ще довго вперто називали його Єзуїтським садом. Так само і зараз більшість старших львів’ян називає його не парком імені Івана Франка, а парком Костюшка.

   У міжвоєнні часи тут любив гуляти з батьком письменник світової слави Станіслав Лем. Він згадує візочки з морозивом перед входом в парк і чоловіка з так званим «колом щастя», за допомогою якого можна було виграти бляшаний портсигар або кишенькове люстерко. 

Центральна алея парку

   Вже в радянські часи цим парком любив прогулюватись видатний львівський композитор і професор консерваторії Станіслав Людкевич. Коли одного разу на алеї у темряві на нього напав грабіжник, професор звернувся до нього не інакше, як «пане злодію».

   4 вересня 1950 року парк імені Т. Костюшка перейменований на честь Івана Франка.

 Розкішні доріжки побудовані за унікальною технологією

   30 жовтня 1964 року на площі перед університетом Івана Франка відкритий пам’ятник Іванові Франку, споруджений у стилі радянського фундаменталізму за проєктом скульпторів Володимира Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки та за участі архітектора Андрія Шуляра.

   Пам’ятник має цікаву та непросту історію. Вперше ідея спорудження пам’ятника Франкові у Львові виникла ще 4 квітня 1945 року, коли була видана постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У. Місцем для монумента відразу визначили парк імені Івана Франка, навпроти головного корпусу університету.  Однак через високу кошторисну вартість (586 000 карбованців) проєкт відклали на невизначений термін.

   У 1956 році з нагоди 100-річчя від дня народження Івана Франка, було закладено пам’ятний знак на місці майбутнього монумента. Повністю проєкт був реалізований лише у  1964 році.  Пам’ятник урочисто відкрили 30 жовтня 1964 року. Пам’ятник виконаний у традиційному стилі радянського монументального мистецтва. Висота пам’ятника разом з постаментом становить 12,5 метрів, а висота самої фігури Франка – 8 метрів.

   Пам’ятник зображує Івана Франка у динамічній позі, що символізує його активну діяльність як письменника, мислителя та громадського діяча.  Розміщення пам’ятника навпроти університету, названого на честь Каменяра ще у 1939 році, підкреслює його значення для львівської та української культури.

   Пам’ятник Іванові Франку біля університету є не лише архітектурним об’єктом, а й важливим місцем у житті міста. Він став центром студентських зібрань, політичних мітингів і демонстрацій, особливо у 90-х роках ХХ ст., відіграючи значну роль у громадському житті Львова.   

Пам’ятник Іванові Франку

   За радянських часів до кінця 1980-х років у парку працював ресторан «Зелений гай» («Літо») та кінотеатр «Парк», розібраний у часи незалежності.

   1999 року корпорація McDonald’s розробила проєкт розміщення ресторану своєї мережі на території парку з можливістю McDrive. В кінцевому результаті місцевою адміністрацією проєкт було відкинуто (рішення передбачає можливість розгляду цього питання повторно).

На зелених галявинах парку можна відпочити або ж влаштувати пікнік

   У 2009 році була проведена реконструкція парку. Нині на території парку розташовані: приміщення українського союзу охорони природи, будиночок садівника, альтанка та дитячий майданчик з гойдалками.

   Сьогодні парк імені Івана Франка – пам’ятка садово-паркового мистецтва, занесена до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

   Деревостан у парку представлений багатовіковими деревами, висадженими у 1855 – 1890 роках.  Переважають дуб, клен, липа, краб, в’яз, осокір, туя, сосна, ясен, гіркокаштан, вільха, ялина, робінія звичайна, бузок, тополя біла, бук. Пізніше були посаджені також рідкісні та екзотичні рослини: бундук канадський, гледичія колюча,  магнолія Кобус, айлант найвищий, дуб скельний, софора японська, модрина польська, бархат амурський, кипарисовик горохоплідний, горіх чорний та інші. Парк також є домом для білок та численних видів птахів, що робить його привабливим для любителів природи.

У парку є неймовірні куточки, які виглядають як на листівках

   Мою увагу привернуло те, що в парку насаджуються і молоді деревця, які в свою чергу обгороджені і доглянуті. Але найбільше, що мені сподобалось, так це дитяча екологічна акція: на аркуші намальований малюнок, де у парку вигулюють домашніх улюбленців, а біля нього напис: «Будь ласка, приберіть за своїм чотирилапим другом» і поруч підпис: «Маша, 5,5 років». Так, це дуже важливо. Давайте будемо любити не тільки своїх чотирилапих друзів, а й дбати про природу, яка нас оточує, адже від неї залежить наше майбутнє.

Екологічна акція

   Ну і як же без легенд, а вони справді існують.

   Легенда про таємні підземелля. 

За легендами, під парком існують давні підземні ходи, які колись з’єднували єзуїтський колегіум (нинішній корпус Львівського університету) із монастирями та іншими важливими будівлями у місті, а також використовувалися єзуїтами для таємних зустрічей і переходів. Достеменно, чи це так, невідомо, але такі розповіді додають парку містичності і місцеві вірять, що під старим парком приховані давнітаємниці.

   Легенда про дуб закоханих.

   У парку росте кілька стародавніх дерев, і одне з них вважається «дубом закоханих». За повір’ям, якщо закохана пара, тримаючись за руки, обійде цей дуб тричі, їхній союз буде міцним і щасливим. Багато студентів та молодих пар дотримуються цієї традиції, особливо під час весняних прогулянок.

Білосніжні гортензії є окрасою парку

   Історія про «чавунного сторожа».

   Чавунна ваза, яка стоїть на центральній алеї, про яку я вже згадувала вище, має не лише мистецьку, а й «охоронну» історію. Для того, як вона потрапила на це місце, тут стояв пам’ятник намісникові Галичини, графу Агенору Голуховському. За легендою, місцеві мешканці вважали, що пам’ятник «оберігає» парк від нещасть. Після його демонтажу у 1946 році, чавунна ваза стала його «наступницею» і, за повір’ям, перебрала на себе цю функцію. Її зображення на барельєфі, що символізує життєвий цикл, стало символом безперервності та захисту.

   Історія про «зниклий» фонтан.

   Колись у парку існував фонтан, який був популярним місцем зустрічей. Зараз його вже немає, але в деяких старих документах і на листівках можна знайти його зображення. Його зникнення оповите таємницею, і багато львів’ян досі згадують про нього, нарікаючи на втрату ще однієї цікавої пам’ятки парку.

   Ці легенди та історії роблять парк Франка не просто місцем для прогулянок, а живим свідком історії міста, його традицій і непересічних доль.

Верхня частина парку

   Парк імені Івана Франка є популярним місцем для прогулянок з собаками у Львові, але важливо пам’ятати про існуючі правила, щоб забезпечити комфорт та безпеку як для себе, так і для інших відвідувачів.

   снують певні правила та особливості вигулу собак у парку. У парку є спеціально облаштований майданчик для вигулу та дресирування собак.  Це огороджена територія, де ваш улюбленець може вільно побігати і поспілкуватися з іншими собаками. Цей майданчик був облаштований з урахуванням місцевих правил утримання тварин, щоб зробити перебування у парку комфортним для всіх. Розташований він, зазвичай, з боку вулиць Матейка – Крушельницької (верхня частина парку). 

Парк є популярним місцем для прогулянок з собаками

   За межами спеціалізованого майданчика, відповідно до правил благоустрою міста, собаки повинні бути на повідку.  Це стосується всіх громадських місць, включаючи алеї та газони парку.  Це правило допомагає запобігти можливим конфліктам між тваринами, а також забезпечує для дітей та дорослих, які відпочивають у парку.

   Згідно з чинним законодавством, намордник є обов’язковим для потенційно небезпечних та небезпечних порід собак, використання намордника може бути розумним заходом беЛзпеки, особливо в людному парку.

   Одне з найважливіших і обов’язкових правил – прибирання за тваринами.  Власники собак зобов’язані прибирати за своїми улюбленцями. У парку встановлені спеціальні станції для прибирання, але завжди краще мати з собою пакети. Це не тільки питання етики, а й вимога, за недотримання якої передбачені штрафи.

   Отже, дотримання цих простих правил дозволить усім мешканцям та гостям Львова насолоджуватися красою та спокоєм одного з найстаріших парків міста. 

Спеціальна станція для прибирання за собаками

   На території парку розташоване Почесне консульство Болгарії у Львові. Палац, у якому розміщене консульство, має цікаву історію, хоча й не таку давню, як парк. Це колишній житловий будинок, зведений у 1883 – 1884 роках за проєктом Зигмунта Кендзерського. Фасад будинку прикрашений декоративною скульптурою роботи Леонарда Марконі.

Почесне консульство Болгарії у Львові

   Будівля розташована за адресою: вулиця Соломії Крушельницької, 2 (на краю парку Івана Франка). Протягом своєї історії будівля належала різним власникам, а її архітектура є яскравим прикладом елітного житла доби історизму.  На початку 2010 років будівля перебувала в аварійному стані, але у 2014 році, перед відкриттям консульства, її відремонтували коштом уряду Болгарії, повернувши їй ошатний вигляд.

   Отже, хоча сама будівля є пам’яткою архітектури, її функція як консульства Болгарії розпочалася відносно недавно – у вересні 2014 року. Відкриття консульства мало на меті зменшити навантаження на Посольство Болгарії в Києві та сприяти розвитку економічних та культурних зв’язків між Болгарією та західним регіоном України.

   Парк зберігає свою композицію, витриману в пейзажному стилі. Протягом останніх років проводилися роботи з оновлення пішохідних доріжок, зокрема, за унікальною технологією з бетону з деформаційними швами, що робить їх довговічними та стійкими до руйнувань.

   Було відновлено нічне освітлення, встановлено нові лавочки та смітники, що значно підвищили зручність для вечірніх прогулянок та відпочинку.

   У парку є унікальна та сучасна ігрова зона – дитячий майданчик «Лис Микита». Він має свою цікаву історію.  Майданчик був створений за мотивами відомого дитячого твору Івана Франка «Лис Микита». Це надало йому особливої атмосфери та дозволило поєднати гру з елементами української літератури. ПРОЄКТ РЕАЛІЗУВАЛИ У 2022 – 2023 РОКАХ. Його профінансував анонімний благодійник, який також долучився до ремонту доріжок у парку. Це дозволило втілити ідею без залучення коштів з міського бюджету.

   Усі конструкції для майданчика виконав німецький виробник Матіас Гьопфнер, який спеціалізується на дитячих майданчиках з натурального дерева.  Це забезпечило високу якість і безпеку, що відповідає європейським стандартам.

   Усі елемента майданчика виконані з дерева та стилізовані під героїв та сцени з казки «Лис Микита». Тут є вежі-лабіринти,  гірки, гойдалки, балансири та інші ігрові елементи, які дозволяють дітям зануритися в казковий світ.

   Майданчик відкрили для відвідувачів у 2023 році. Він швидко став популярним місцем для відпочинку з дітьми.

Дитячий майданчик «Лис Микита»

   У 2022 – 2023 роках була відреставрована найстаріша споруда парку – альтанка-ротонда.  Відновлено дах, колони, сходи та встановлено нове енергоощадне освітлення. Завдяки цій реставрації, альтанка знову є улюбленим місцем для культурних подій та фотосесій.

   Ще одна історична споруда, що збереглася до наших днів – будинок садівника. Знаходиться у верхній, південній частині парку, неподалік дитячого майданчика «Лис Микита» та альпійської гірки.

   Зведений у кінці ХІХ ст.. Спочатку функціонував як канцелярія та помешкання для доглядача (садівника) парку, коли його упорядкуванням займався відомий львівський садівник Карл Бауер у середині ХІХ ст..

   Будівля збереглася, але її функції з часом змінювалися. Вона є частиною історичної забудови парку, яка збереглася з часів його перепланування у пейзажному стилі.

Будинок садівника

   Сьогодні парк залишається одним з найпопулярніших і найживописніших міських парків. Він приваблює як місцевих мешканців, так і туристів своєю природною красою, історичною спадщиною, різноманіттям відпочинкових можливостей та релаксовою атмосферою. Сучасний парк є місцем для прогулянок мальовничими алеями, відпочинком на зручних лавочках, для малечі є дитячий майданчик, а ще тут можна вигулювати домашніх улюбленців. Крім того, парк регулярно стає місцем проведення різноманітних культурних заходів, таких як концерти, фестивалі, мистецькі виставки та багато іншого. Ці події додають парку додатковий шарм і роблять його важливим культурним центром міста.

Культурний захід у парку

-       А ви відвідували парк Івана Франка у Львові?

-       Чи вдалось вам побачити найстарішу вцілілу архітектурну споруду парку – альтанку-ротонду?

-       Чи побачили велетенську чавунну вазу в оточенні квітів?

-       Чи оглянули пам’ятник на честь кого названий парк?

-       Чи прогулялись затишними алеями в тіні багаторічних велетнів-дерев?

-       Можливо відпочили на лавочці після насиченої прогулянки Львовом?

-       Розкажіть про це.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР