Чорногорія. Будва. Монастир Подмайне

   Чорногорія -  країна молода та невелика. Проте по кількості монастирів та церков цього не скажеш, тут нараховується боизько 600 церков та 60 монастирів. Деякі нам довелось побачити, а в деяких і побувати.

Не секрет, що більшість відпочиаючих їдуть до Чорногорії заради чистих та прозорих вод Адріатичного моря. Але ж в Чорногорії є ще що подивитись крім моря – це гори, озера, заповідники, міста, старовинна архітектура, музеї, пам’ятники, а також тут є церкви та монастирі. Причому тут вільно і спокійно вживаються всі конфесії та релігії, про це я вже писала в попередньому пості «Старе  місто Будви». Отже, побачивши католицькі та православні церкви Старого міста Будви, ми вирішили відвідати ще одне місце у Будві – це монастир Подмайне (Подострог).

   Монастир не дуже розрекламований для відвідування, деякі туристи про нього навіть і не знають. Але відпочиваючи у Будві, для того, щоб якось урізноманітнити свій відпочинок, я б рекомендувала це місце для відвідування. Монастир невеликий, проте територія доглянута і затишна, людей майже немає, можна вільно походити, зайти до церков, помолитись, поставити свічки. Тут можна просто відпочити душею.

   Де знаходиться монастир та як до нього дістатись?

   Монастир знаходиться не в Старому місті і не в центрі, до нього треба трохи пройти, але це не дуже далеко і багато часу не займе. Єдине, що монастир знаходиться під горою, тому рухатись до нього треба вгору.

   Ми вирішили відвідати монастир у другій половині дня, близько 16 години. Проте в цей час було ще дуже спекотно, тому йти по сонцю було не легко.

   Перед тим як вирушити, я в інтернеті знайшла маршрут, як треба йти до цього місця. Маршрут розпочинався з міського автовокзалу. Саме туди ми і вирушили, а проживали ми недалеко від цього місця.

   Автовокзал розміщений серед зелені, його не одразу можна помітити. А ще тут поруч є невеликий мінізоопарк, де можна на зеленій галявинці побачити кроликів, птахів та інших тварин.  Виявлється, тут розміщене кафе, тому відвідувачі цього закладу можуть поспостерігати за цими пухнастиками. Цікаво буде прийти сюди з дітьми, їм тут сподобається.

 Кафе з мінізоопарком біля автовокзалу 

    Біля автовокзалу ми включили навігатор на телефоні і він нам показав зовсім інший маршрут, не той, який ми дивились, але він виявився правильним і набагато коротшим. Забіжу наперед, повертались ми іншим маршрутом і як потім виявилось, саме тим, який ми знайшли в інтернеті, але він трохи довший, проте теж правильний. Тому у кого в телефоні є навігатор, можна ним скористатись і він приведе вас правильно, до самого монастиря.

   А ми йдемо далі. Поясню наш маршрут як зможу. Якщо вийти з автовокзалу, треба повернути ліворуч, пройти повз  металевий паркан, за яким бігають кролики та інші мешканці цієї території, через кілька метрів буде перехрестя. Тут ми знову повертаємо ліворуч і продовжуємо рух під цим самим парканом. Далі йдемо вулицею угору, так як монастир знаходиться під горою.

 Дорога до монастиря Подмайне

    Ліворуч будуть  апартаменти та бар «Millenium».

   Далі проходимо перехрестя, нікуди не звертаємо, рухаємось прямо.

   Праворуч буде маркет «Aroma».

   Проходимо «Top  Dom» праворуч, а далі маленький мінімаркет.

   А ми рухаємось прямо, як вказує навігатор.

   Далі доведеться пройти під старим кам’яним парканом, попереду буде видно гору. 

   А далі треба буде звернути на дорогу трохи праворуч. 

 Дорога до монастиря веде угору

    Дорогою можна буде побачити гранатові дерева з плодами, правда, вони ще недозрілі. 

 Гранатове дерево

   Заходимо в якийсь закуток, проходимо повз місцеві будівлі. 

   А далі попереду з’являється майданчик, де припаркувались автівки, а вгорі бачимо будівлю, ми вже здогадалмь, що це монастир.

   Проходимо через старий кам’яний міст, який побудував митрополит Даніїл з династії Петровичей-Негошей. 

Старий кам’яний міст, який побудував митрополит Даніїл з династії Петровичей-Негошей. 

   Багато автівок на парковці.

   Тут ми бачимо ще вказівник, по якому можна піднятись до водоспаду і ресторану «Рибняк», але підніматись вгору треба ще 5 км. Ми не ризикнули, хоча спочатку думали піднятись і до водоспаду, проте ми й гадки не мали, що до нього треба буде підніматись аж 5 км. Автівкою можна. 

 А якщо піднятись вище на 5 км, то можна дістатись водоспаду та ресторану "Рибняк"

   Тут ми бачимо вказівник до монастиря Подмайне. 

Вказівник до монастиря Подмайне

   До монастиря веде ось така алея, яка викладена бруківкою та обнесена камінням. Видно, що це будувалось дуже давно і має історичну цінність.

   Дорога затишна та приємна в оточенні гранатових та оливкових дерев.

 Кам'яною бруківкою йде підйом до монастиря

   А ось і сам монастир.

 Монастир Подмайне

    А тут перед очима виникла така цікава картина: на одному дереві цвіте гранат, а поруч висить  вже великий плід. Зазначимо, що це кінець липня. Я вперше побачила, як цвіте гранатове дерево, дуже гарні і яскраві квіти.

Дивне видовище: на одному дереві і квіти і плоди граната одночасно

   Монастир Подмайне (Подострог) – православний чоловічий монастир і  має свою давню та трагічну історію. Монастир має дві назви Подмайне та Подострог, обидві назви він отримав від сусідніх топонімів – земель громади Майн і гори Острог, під якою він розмістився. Не слід плутати з Острозьким монастирем, який знаходиться зовсім в іншому місці – це різні монастирі. 

 Чудові арочні ворота обвиті квітучими квітами, проте це не вхід до монастиря, вхід буде далі

   Точної дати заснування монастиря ніхто не знає. За однією з версій він з’явився під час правління династії Неманичей, які правили в ХІІ – ХІVст. За  легендою, Святий Сава Сербський саме з цього монастиря вирушив в паломництво на Святу Землю. Відбулося це в 1234 році, тобто тоді монастир вже існував.

 Сходи, що ведуть до входу

   Святий Сава Сербський – один з найвеличніших святих Сербської православної церкви. Його останки були спалені турками в кінці ХVІ ст. в Белграді на г. Врачар. Саме на її вершині стоїть один з найбільших православних храмів у світі – храм Святого Сави. Не слід плутати з церквою Святого Сави у Старому місті Будви та церквою на вершині пагорбу над о. Святий Стефан.

 Вхід до монастиря

   Монастир був літньою резиденцією чорногорських митрополитів. Тут часто бував засновник династії Петровичей-Негошей митрополит Даніїл, шо побудував поруч з монастирем кам’яний міст (про який вже згадувалось), який зберігся до сьогоднішніх днів.  Тут же він і помер та був похований в малій церкві Успіння. Згодом його прах був перенесений у велику церкву, а в середині ХІХ ст. на вершину Орлова Хреста в Цетинє. 

 На кам'яній стіні зображення Богородиці, на честь якої на території монастиря дві церкви: велика і мала.

   Монастир часто відвідував митрополит і поет Петро ІІ Петрович, який дуже любив прогулюватись монастирською терасою з видом на море і гори, яку сам збудував.  Саме тут він написав свою поему «Слободіада» та частину поеми «Горський вінець».

   Пізніше на монастир почали зазіхати іноземні правителі та церковники. Після  Наполеонівських війн, приморські території Чорногорії перейшли до Австрії. У 1837 році, під тиском австрійців, Петро ІІ Петрович змушений був продати їм монастир. Тривалий час ця територія належала Австрії. Завойовники перетворили монастир в оборонну фортецю, а малу церкву використовували як  в’язницю. 

   У 50-ті роки ХІХ ст. монастир викупив священник Пилип Танович. В той час в монастирі була багата бібліотека, але  вона була продана сербському просвітителю Вуку Караджичу.

   Були й інші події, які завдали значних збитків монастирю – це пожежі. Після 1869 року він уже не відновлювався.  У 1979 році, монастирські будівлі, так і вся Чорногорія, сильно постраждали від землетрусу. Заново монастир відчинив свої двері в 1995 році. Сьогодні – це діючий чоловічий монастир Чорногорсько-Приморської митрополії Сербської православної церкви.

 

 На стінах можна побачити й інші релігійні мозаїчні зображення

   Підійшовши до стін монастиря, одразу видно, що дійсно він колись виконував оборонну функцію. Могутні стіни, дзвіниця, яка має круглу форму і нагадує середньовічну вежу, та й взагалі будівля нагадує замок.

 Вузький прохід між будівлями монастиря веде на відкриту терасу та до малої церкви 

   На територію  монастиря можна вільно зайти, людей тут майже немає. Проте треба дотримуватись певних правил : чоловіки повинні заходити без головного убору та з  прикритими  колінами, а  в жінок теж коліна та плечі повинні бути закриті, хустку на голову одягати не обов’язково.  Якщо у вас такого одягу немає, то вам на території можуть видати. 

   На території монастиря є дві церкви, причому обидві присвячені Успінню пресвятої Богородиці. Велика церква, яка розміщена в центрі території  і маленька, яка знаходиться у нижній частині, під келіями, про яку до речі, не всі знають і не так просто її одразу побачити. 

 На території тихо, спокійно, людей майже немає

   Велика церква – це храм Успіння Пресвятої Богородиці. Вона була заново відновлена і розписана в кінці ХХ – початку ХХІ ст. Цікавим є те, що іконописець у сцені Страшного суда помістив серед грішників в аду Йосипа Бриз Тито – югославського комуністичного лідера. Сцена Страшного суду розташована зліва від входу. 

Церква Успіння Пресвятої Богородиці - головний храм  

   У церкву можна вільно зайти, двері відчинені, можна помолитись, оглянути храм. 

 Головний вівтар церкви

   Також можна тут поставити свічки, але тут це робиться не в середині церкви, як прийнято у нас, а біля церкви. Там  є спеціально обладнане місце, де стоять ящики з піском: свічки за здоров’я ставляться вгорі,  за упокій – внизу. Робиться це для того, щоб кіптява від свічок не потрапляла на ікони.

 Місце біля церкви, де можна поставити свічки

   Щоб потрапити до малої Успенської церкви, треба пройти крізь келії у вузький прохід, ліворуч від великої Успенської церкви. 

   І ви опинитесь на чудовій відкритій терасі,  тій самій, яку колись побудував Петро ІІ Петрович. 

 Чудова відкрита монастирська тераса з мальовничим краєвидом на місто та гори

                                                               Відкрита тераса

   Тут є оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий  краєвид на місто, гори і море. 

 Вид з тераси

   Тут же можна побачити довгий стіл із стільчиками, де можна вільно посидіти і насолодитись навколишньою красою.

   Тут же знаходиться і монастирська дзвіниця. 

Монастирська дзвіниця 

   А тепер  спустимось сходами до малої Успенської церкви.  Вона знаходиться внизу, тому хто не знає, може навіть і не здогадатись, що  там знаходиться маленька діюча церква.

 Вхід до малої Успенської церкви

   Мала Успенська церква дуже маленьких розмірів і знаходиться під монастирськими келіями і нагадує катакомбні церкви перших християн. 

 Церква дійсно маленька, знаходиться під келіями

   Вона має довжину 4 м, а ширину – 2,5 м.

 Внутрішнє оздоблення

   Побудована церква у ХV ст.

 Вівтар малої Успенської церкви

   Незважаючи на те, що церква маленька, тут панує особлива атмосфера.  Двері відчинені, можна вільно зайти, помолитись, можна посидіти на лавці, побути на самоті. Тут так тихо і спокійно, якесь благодатне місце і не віриться, що саме в цій маленькій підземній церкві, австрійці  свого часу влаштували тюрму.

   Тут є внутрішні двері, мабуть, саме через них монахи потрапляють з келій сюди.

 Внутрішні двері, які ведуть до келій

   Тут їх двоє, через одні заходить, мабуть, священник, а через інші – монахи.

   На території монастиря знаходяться келії.

 Монастирські келії

   Поруч можна побачити джерело з питною водою.

 Джерело з питною водою

   А також навпроти великої Успенської церкви є щось схоже на невеликий амфітеатр.

   А ще ми тут зустріли маленького котика. 

 Маленький мешканець монастиря

   Якщо піднятись трохи вище і  пройти у хвіртку,  то праворуч там відкриється галявина  з кам’яними руїнами, мабуть за часів володарювання австрійців, ця територія мала більші розміри і була більш укріплена.

 Руїни, які залишились ще з часів володарювання австрійців, а  монастир служив могутньою фортецею

   Ліворуч знаходиться ліс, де також можна пройтись, там є протоптані стежки.

 З монастиря можна потрапити на лісову галявину, правда вона недоглянута

   Взагалі територія монастиря невелика, проте затишна, а ще тут відчувається дух старовини, кам’яна кладка нагадує часи, коли ці стіни тримали оборону.

 Територія монастиря затишна і доглянута

   Ворота до монастиря відчинені, тому відвідати його може кожен бажаючий. Тут щодня, двічі на день проводиться служба: о 5.00 ранку та о 16.00. При бажанні можна також відвідати богослужіння.  

 При вході до монастиря також є невеликий оглядовий майданчик, звідки відкривається гарний вид на місто та море.

   А ще монахи мають свій невеличкий город, де вирощують городину для харчування.

 Присадибна територія монастиря

   Та невеликий сад. Все добре облаштоване: проходять  стежки,  все поливається, встановлена підсвітка.

 Монахи власноруч вирощують городину, є фруктовий сад

   Після відвідування монастиря, ми хотіли ще піднятись до ресторану «Рибняк», де подається свіжовиловлена риба із водойми, яка розміщена на цій же території, а недалеко знаходиться водоспад. В sнтернеті ми прочитали, що це недалеко від монастиря Подмаqне, а піднімаючись дорогою угору, відкриється неймовірно захоплюючий краєвид. Але як показав вказівник, то до цього «недалеко», треба підніматись 5 км угору. Місцеві жителі підтвердили, що йти дуже далеко. Цього разу ми не ризикнули.

 

   Ще раз глянули на монастир, а повертатись вирішили іншою дорогою, щоб  подивитись на Будву не лише туристичну, а й на справжню, з ії місцевим колоритом та смаком.

   Але що мене здивувало, просто не можу на цьому не зупинитись. Коли ми ще тільки підходили до монастиря, на парковці поруч стояло багато автівок, але коли ми зайшли на  саму територію, то людей майже не було в монастирі. Потім, коли ми вже повертались назад, я зрозуміла, що парковка була зайнята не відвідувачами монастиря, а закладу, який розмістився навпроти. Ви не повірите, але навпроти монастиря розмістився нічний клуб «Matne».

   У мене просто немає слів.

 Нічний клуб «Matne» є сусідом монастиря Подмайне

   Далі дорогою ми  бачили багато екзотичних дерев.

 Екзотичні дерева зустрічались у нас на шляху

   Хтось пропонував для продажу хурму.

   А що викликало посмішку, так це свисток, якмй висів на паркані і саме ним треба було «посвистіти», щоб до вас вийшов господар-продавець.

Господарі пропонують фрукти для продажу, а гукнути їх можна за допомогою ось цього свистка

   Ось таку чудернацьку, проте симпатичну автівку побачили біля одного з будинків.

 Ось такий незвичний автомобіль побачили біля одного з місцевих будинків

   А потім вийшли до перехрестя, побачили супермаркет «Franca» і зрозуміли, що ми повертались тією дорогою, якою нам рекомендували піднятись.  Отже, можна зробити так як ми: піднятись по навігатору, він вас приведе правильно і коротшою дорогою, а назад повертатись вже іншим шляхом.

 Повертались вже іншою дорогою, повз супермаркет«Franca» 

   І ось ми опинились на місці, далі ми  ще вирішили прогулятись територією готелю «Slovenska plaza».

Одна з центральних вулиць міста

-        А ви відвідували монастир Подмайне у Будві?

-        Можливо вам вдалось побувати на ранковій або вечірній службі?

-        Які ваші враження, відчуття?

-        А можливо вам вдалось піднятись до водоспаду і ресторану «Рибняк»?

-        Розкажіть про це. 

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР