Черкащина. Хутір Буда та дуб Максима Залізняка

    Наступною нашою зупинкою був хутір Буда Чигиринського району. Хутір Буда – це одне з трьох екопоселень, але саме цей хутір є найвідомішим. Хутір з усіх боків оточений лісом, тобто повністю ізольований від сучасного життя. Зараз тут проживає 15 родин. Є тут і пусті хати, але не кожного можуть прийняти до громади. Приймають вибірково.

   Живуть люди в гармонії з природою. В них відсутні мобільні телефони, Інтернет, їдять те, що вирощують самостійно. Освоюють ремесла, виготовляють вироби для продажу. Періодично влаштовують ярмарки.

   Поруч знаходиться музейно-етнографічний  комплекс «Дикий хутір», який утворився на історичній території  Холодного Яру.

Музейно-етнографічний  комплекс «Дикий хутір»

   Можна відвідати музей під відкритим небом: поринути в далеку минувшину українського народу, зануритись у часи козацької доби.

Музейно-етнографічний  комплекс «Дикий хутір»

   На території музейно-етнографічного комплексу можна відвідати ресторан, де може одночасно розміститися 100 осіб.

Територія  музейно-етнографічного  комплексу

 Тут є міні-готель, який складається з трьох окремих будинків. Взагалі це п’ять двомісних номерів з усіма зручностями. Крім того, можна зупинитися в «Хаті Берегині» та «Хаті Отамана», де є справжня українська піч. Оздоблення номерів оригінальне, в стилі українських традицій.

Територія  музейно-етнографічного  комплексу

 Територія затишна та атмосферна. Тут можна спокійно  і гарно відпочити, цікаво провести час. Влітку це можуть бути літні тераси, звідки відкривається вид на дуб Максима Залізняка.

Територія  музейно-етнографічного  комплексу

   Поруч з комплексом  є діюча козацька церква ім. Петра Калнишевського (останнього кошового отамана Запорізької Січі). Церква дерев’яна, гарна. Вгорі височіють золоті куполи.

   Місце, де побудована церква, дуже знакове для українського козацтва. В часи Запорізької Січі, Холодний Яр та Чорний ліс були перевалочним пунктом прикордонної зони на межі земель війська Запорізького. Тут розпочався визвольний похід проти польської шляхти, де писарем починав свою діяльність Б. Хмельницький. Тут починало свою боротьбу гайдамацьке військо проти знаменитої Коліївщини.

Козацька церква ім.Петра Калнишевського, ліворуч - каземат  Калнишевського

   Церква є діючою, тут проводяться богослужіння. Можна по-справжньому відчути дух козацтва.

Діюча козацька церква ім. Петра Калнишевського (останнього кошового отамана Запорізької Січі).

   Територія навколо приємна і затишна.

   Можна тихенько посидіти  в такому блаженному місці.

   Відвідати церкву може кожен. Там знаходиться дуже гарний дерев’яний іконостас. Робота дуже витончена, дуже багато дрібних деталей. Іконостас вирізали з дерева цілих 2 роки майстри із Старого Самбора Львівської області. Ікони на іконостасі у візантійському стилі, дерев’яна різьба – у стилі козацького бароко. Тому тут в одному храмі поєднані дві ідеї – Візантії і козацтва.

 Іконостас та внутрішнє оздоблення церкви

   При бажанні можна поставити свічки за здоров’я  та упокій. Написати імена своїх рідних живих, а також тих, хто відійшов у світ інший, за них  тут помоляться. 

   А також можна самому перед іконою помолитись у такому святому місці.

   Біля церкви знаходиться символічна могила  П. Калнишевського, в яку була насипана земля, взята з Хортиці, Соловків та Пустовійтівців. Недалеко знаходиться каземат Калнишевського.

Каземат Калнишевського

    Всередину можна ввійти і подивитись.

Вхід до каземату

   Важко і боляче уявити, як в такому приміщенні могла перебувати людина. Розміри цієї камери  приблизно 1 Х 2 м, дерев’яна лава, солома на підлозі, стіни з каменю  і маленьке віконечко, крізь яке ледве пробивається світло.

 Камера, в якій пеебував  П. Калнишевський

Дуб Максима Залізняка

   Пройшовши повз музейно-етнографічний комплекс, йдемо до історичного місця – дуба Максима Залізняка.

 Дорога до дуба М. Залізняка проходить повз музейно-етнографічний  комплекс «Дикий хутір»

Тут є невеличкі сувенірні ринки.

 Севенірні прилавки

 Крім сувенірів можна придбати й різноманітну літературу

  Це унікальний історичний дуб, вік якого нараховує 1 100 років. Названий на честь ватажка гайдамацьких повстань часів Коліївщини – Максима Залізняка. Його обхват становить 8,9 м, висота – 30 м. Його обхватити ледве можуть 6 дорослих людей. 

 Інформаційний стенд

   Алеєю проходимо далі. Ліворуч знову бачимо вказівник  «Дуб Максима Залізняка».

   Далі інформаційний стенд про дуб. Одне з найстаріших і наймогутніших  дерев Європи.  Там є свідоцтво дуба, як переможця у номінації «Меморіальні дерева».

Свідоцтво дуба, як переможця у номінації «Меморіальні дерева» 

   Дуб Максима Залізняка називають молодшим братом дуба Робін Гуда із Шервудського лісу, хоча наш дуб за віком старший від англійського.  Його називають «патріархом» українських лісів. В нього 6 разів влучала блискавка, стовбур був розірваним, проте він залишався непохитним. За свого поважного віку жолудів у нього немає.

Дуб Максима Залізняка, якому 1 100 років

   Максим Залізняк – один з лідерів гайдамацького руху проти польських завойовників. Саме під цим дубом свого часу  клялись воювати за свободу своєї батьківщини до самої смерті. Крім М. Залізняка там відпочивали  Б. Хмельницький, С. Наливайко, А. Журба та інші. Саме під цим дубом  Т. Шевченко слухав розповіді місцевих жителів про Коліївщину, а потім написав поему «Гайдамаки» та картину «Дуб на хуторі Буда».

  За легендами, дуб володіє чарівними можливостями – кожен, хто побуває біля нього, буде наділений могутньою силою, і всі його бажання здійсняться.

   Дуб Максима Залізняка – пам’ятка природи, входить до Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» і охороняється державою.

   У 1998 році дуб почав засихати, для його порятунку, у свердловини, глибиною 70 м, навколо стовбура залили спеціальні добрива. Дув вдалося врятувати.

   За деревом постійно доглядають, обприскують від шкідників. Його могутні гілки підв’язали мотузками-підпірками.  Донедавна до нього можна було підійти близько, доторкнутись до нього наживо. Зараз працівники заповідника, зробили  навколо спеціальний паркан, підійти  дуже близько не можна. Але зроблено це для того, щоб врятувати це природне чудо України. Адже не всі відвідувачі розуміють значущість цього дерева в історії нашої країни. Багато хто не замислюючись, завдає шкоди дереву: намагаються відірвати шматочок кори на пам'ять, щось надряпати на  корі дерева тощо.  Адже  не обов’язково підходити до нього близько, щоб насолодитись його красою, могутністю та прихилитись перед його поважним віком.

Дуб Максима Залізняка 

   Неподалік біля нього росте його онук, якому близько 500 років. Проте дерево почало помирати, і коли надії вже не було ніякої, що воно буде жити, воно неочікувано пустило бруньки. Це приклад того, як дерево хоче жити, незважаючи нінащо.  

Онук дуба М.Залізняка, якому близько 500 років

   Біля дуба можна прогулятись стежинами або просто посидіти на лавочці і пригадати, як колись тут також сиділи під цим дубом люди, які стали історією нашої країни, як приймались тут серйозні рішення та давались клятви.

 Невеликий сквер біля дуба, де можга перепочити на лавочці

Братська могила

   Недалеко від дуба Максима Залізняка  знаходиться братська могила жителів хутора Буда. 

   Це страшна трагедія, яка сталася 18 червня 1943 року.

   «Ще звечора місцеві жителі помітили на хуторі німців. Але німецькі розвідники не звертали уваги на життя людей, і тому жителі теж на них не звернули уваги. Хутір готувався до Трійці. Але наступного дня на хутір заїхав загін карателів. Німці по дорозі «мобілізували» жителів сусіднього села, які викопали яму для майбутніх жертв Будянської трагедії.

  З кожного двору німці та поліції вигнали жителів до колгоспного двору. Після того, як усіх зігнали, почалося сортування людей: здорові – направо, хворі – наліво. Стало зрозуміло, що здорових кудись заберуть. І люди навмисно почали переходити з однієї групи до іншої, щоб хоча б хтось один із родини залишився живим, щоб було кому доглядати за господарством.

   Після сортування першою вантажівкою вивезли чоловіків, а другою – жінок і дітей. Решту жителів повели під конвоєм до вже приготованої для них могили.

   Спочатку люди раділи, що їх залишили вдома, але коли минули останню хату вулиці, стало зрозумілим, що їх ведуть на смерть. Втекти вдалося лише одному – 29-річному Олексі Чижу, який заховався у лісовій хащі. Всіх інших безжально розстріляли».

Братська могила жителів хутора Буда 

   Поруч закладено сад пам’яті. Учнями навколишніх сіл та мешканцями було висаджено 89 яблунь в пам'ять про тих, хто стали безневинними жертвами німецьких загарбників 18 червня 1943 року.

  Без сліз на очах та стиснутого серця, неможливо було слухати цю трагічну історію. А таких в роки війни було в Україні сотні. 

 Поруч з братською могилою закладено сад пам’яті

-          А ви відвідували хутір Буда на Чигиринщині?

-          Чи довелось побачити дуб Максима Залізняка?

-          Яке враження на вас справила «Будянська трагедія» 1943 року?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР