Маршрут прогулянки по Києву № 1 на 1 день

 

   Київ – це не тільки столиця України, але й одне з найцікавіших і найкрасивіших міст нашої країни, а також одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Це політичний, соціально-економічний, транспортний, освітній, культурний, туристичний центр країни.  Тому кожен українець, повинен обов’язково, хоча б один раз в житті відвідати серце нашої країни – побувати в його столиці.

   Одного дня звичайно недостатньо для того, щоб побувати в усіх його значущих місцях і побачити його головні історичні та культурні пам’ятки. Але достатньо для того, щоб склалося перше враження про місто, достатньо для того,  щоб закохатись в це місто і вникло бажання повернутись сюди ще не один раз.

   Так склалося й у нас. В Києві ми вже побували одного разу, в травні: відвідали майдан Незалежності, прогулялись Хрещатиком та вулицею Грушевського, побачили Художній музей, стадіон «Динамо» ім. Лобановського, Верховну Раду України, пройшли до будівлі Президента, оглянули «Будинок з химерами», пройшли до Маріїнського палацу та прогулялись парком, подивились на Київ з оглядового майданчика, відвідали Києво-Печерську 

Лавру, побували біля пам’ятника «Батьківщина-мати», оглянули музей військової техніки під відкритим небом, а ввечері відвідали безкоштовний концерт на майдані Незалежності – “Дні Європи в Україні».

   Цього разу ми вирішили відвідування Києва поєднати з Днем народження доньки. Вирушили ми ранньої весни – 7 березня. Якщо минулого разу ми їхали власним авто, то цього разу вирішили поїхати залізницею. Графік руху потягу «Кривий Ріг – Київ» дуже зручний.  Ввечері о 20.59  виїзд з Кривого Рогу зі станції Кривий Ріг-Головний, а вже вранці о 4.58 ми прибуваємо до Києва. Час в дорозі 7 год 59 хв. Зручно тим, що ви ввечері сідаєте на потяг, вночі поспав і вже вранці ви в Києві. Цілий день можна гуляти по Києву, а ввечері сідаєте на потяг о 21.28 і вже вранці о 6.23 прибуваєте у Кривий Ріг.  Розклад руху потягів можна підібрати й інший, їх багато, але цей, щоб погуляти один день по Києву – найзручніший. Цікава ідея для прогулянки вихідного дня (в п’ятницю ввечері виїжджаєте, в суботу гуляєте містом, а вже рано-вранці в неділю ви вже дома).  Вистачає навіть дня для відпочинку після дороги вдома.

   Рано-вранці, о 4.58 ми прибули до Києва. Було тихо, спокійно, місто ще спало, тим більше що це був вихідний день. На залізничному вокзалі також було  спокійно, людей було небагато. Територія вокзалу виявилась чистою, ніякого сміття ми не побачили і неприємних запахів, теж не почули.

   Залізничний вокзал Київ-Пасажирський має величезні розміри, сучасний, комфортний. Станція складається з трьох вокзалів: Центральний, Приміський і Південний.

   Київська залізнична станція була побудована в 1868 – 1870 рр. Станція була зроблена з цегли, двоповерхова і мала даньоанглійський готичний стиль. Пізніше були сюди прокладена трамвайна, а згодом і тролейбусна лінії.

   У 1913 році, стару будівлю було розібрано, оскільки  вона не відповідала швидкому росту потоку. Був побудований тимчасовий дерев’яний барак.

   На початку Першої світової війни, був проведений конкурс на найкращий проект вокзалу. Переможцем виявився В.О. Щуко. Оскільки йшла війна, то встигли закласти лише фундамент, а вже завершили будівництво  у 1920 році. Центральний вокзал проектувався архітекторами О. Вербицьким та П.Ф. Альошиним. Будувалася будівля у стилі Українського бароко з елементами конструктивізму.

   В роки Другої  світової війни вокзал був частково зруйнований. А вже в 1945 – 1949 рр. вокзал був відновлений.

   Пізніше добудували Приміський вокзал, прокладені підземні тунелі (1954 – 1955 рр.), навіс на першою платформою, пішохідна галерея (1967 – 1969 рр.). У 2001 році була проведена реконструкція Центрального вокзалу, був побудований Південний вокзал, а також церква, освячена на честь Святого Георгія.

   На першому поверсі вокзалу встановлено цікавий та сучасний фонтан-водоспад, який є окрасою вокзалу. Це така височенна плита, з якої падає вода в круглий басейн навколо неї. Обабіч встановлені пальмові інсталяції. 

   Також тут розміщені каси, камери сховищ, туалет, різноманітні автомати та банкомати тощо.

Внутрішній нтер'єр залізничного вокзалу

   Далі ескалатором піднімаємось на другий поверх. Там розміщені зали очікувань, різноманітні ларьки, кафе та багато іншого.

   Оскільки, ми приїхали рано, метро починає працювати з 5.45, то до відкриття у нас ще було достатньо часу, щоб перекусити. Кафе на вокзалі також були ще зачинені, тому ми брали з собою «тормозок», який дуже нам допоміг в цей ранковий час. Але, на жаль, ми не змогли знайти місце, де б ми могли сісти і поїсти. В залі очікувань цього робити не можна, на вулиці ми не знайшли біля вокзалу жодної лавочки, де б можна було сісти, що нас дуже здивувало і розчарувало. Обійшовши територію вокзалу та навколо нього, ми нічого не знайшли.

   Але натомість прийшов час, коли почало працювати метро. Перш, ніж вирушати до Києва, я обрала маршрут подорожі, інакше буде важко, адже цікавих місць у Києві багато і розміщені вони в різних місцях. Тому ми обрали маршрут, яким можна було вільно пересуватись від одного об’єкту до іншого, не долаючи великих відстаней.

Другий поверх залізничного вокзалу

   Історія Києва сягає сивої давнини. Всі ми пам’ятаємо, ще з шкільних років, легенду про заснування Києва.

   “Було це в 482 році. Поляни жили в ті часи окремо і володарювали своїми родами… І були три брати: один на ймення Кий, другий – Щек, третій – Хорив і сестра їхня – Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, що і зветься вона Хоривицею. І збудували вони місто на честь свого старшого брата, і нарекли його Києвом. А навколо міста був ліс і пуща велика, і ловили там звірів, і були там мужі мудрі й тямущі і називалися вони полянами…»

   Ця легенда була увіковічена у «Повсті минулих літ» Нестором Літописцем.

   В VІ ст. Київ поступово набуває феодальних рис. Місто мало вигідне географічне положення, тому приваблювало до себе багатьох князів, купців, ремісників, які з часом перетворили його на великий торговельний та ремісничий центр Східної Європи. З часом Київ став столицею могутньої  слов’янської держави – Київської Русі.

   Однією з найважливіших подій для Києва стало прийняття Християнства на Русі.  У цей час був побудований перший кам’янй християнський храм – Десятинна церква.  В ХІ ст., за наказом Ярослава Мудрого, був зведений Софійський собор, Золоті ворота, заснований найдавніший слов’янський монастир – Києво-Печерська лавра, відкрито першу в Київській Русі бібліотеку.

   Після смерті князя Володимира Мономаха почалося дроблення держави на безліч князівств. У 1240 році відбулося політичне послаблення. Це відчув хан Батий (онук Чингісхана), який зібрав своє численне монголо-татарське військо і приступом узяв місто. В історії Києва, після цього настав складний період. Майже сто років монголо-татари влаштовували розбій та хаос на території міста.

   В ХV ст. в історії міста починається новий період. Місто входить до складу Великого Князівства Литовського. Після об’єднання Польщі та Литви в одну державу, почався занепад міста, через утиски католицької Польщі. Це призвело до визвольної боротьби українського народу проти Речі Посполитої. Очолив боротьбу Б. Хмельницький. У результаті цього, Київ і вся Україна перейшли під владу Російської імперії.

   Після Революції 1917 року, влада постійно переходить від одних рук до інших. І вже і 1934 році Київ повернув собі статус УРСР.

   Потім страшні сторінки історії Другої Світової війни і нарешті – сьогодення. Але, на щастя, в Києві збереглося безліч пам’яток, які нагадують про різні періоди його історії.

   Маршрут прогулянки по Києву №1 на 1 день

1. Золоті ворота, сквер та пам’ятник Ярославу Мудрому.
2. Пейзажна алея.
3. Десятинна церква (залишки фундаменту) та липа Петра Могили.
4. Андріївський узвіз та Андріївська церква.
5. Будівля Міністерства закордонних справ України.
6. Михайлівський Золотоверхий монастир, Михайлівська площа та пам’ятник княгині Ользі,  святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію.
7. Київський фунікулер.
8. Поштова площа, храм Різдва Христового, річковий вокзал, церква Миколи чудотворця або «церква на воді».
9.  Національний заповідник «Софія Київська», Софійська площа та пам’ятник Богдану Хмельницькому.
10. Майдан Незалежності.
11. Національний комплекс «Експоцентр України».
12. Станція метро «Арсенальна», алея Пам’яті (вулиця Інститутська – Хрещатик).

   Першим нашим пунктом, звідки починався наш маршрут – Золоті ворота. Туди ми і вирушили.

   Дістались дуже швидко.  Незважаючи на те, що відстань становить близько 2 км, ми дістались десь хвилин за 5.  Дуже зручно,  коли в місті працює метрополітен – це дає можливість  швидко дістатись багатьох місць за короткий час. Але незважаючи на це,  була лише 6 година ранку, та ще й з погодою трохи не пощастило: було  прохолодно, туман, та ще й моросіло. Ми дістались зупинки, яка так і називається «Золоті ворота».

   Саме з цієї  станції розпочалася наша екскурсія. Ця станція є однією з найкрасивіших не тільки у Києві, а й у світі. Входить у ТОП-20 найбільш красивих станцій метрополітену світу. Виконана у стилі Київської Русі з унікальними і неймовірно красивими фресками та мозаїкой.

   І сь ті самі Золоті ворота, пам’ятник Ярославу Мудрому та невеличкий сквер навколо.

   Тут ми зробили свою першу зупинку і нарешті поснідали. У сквері стояли лавочки, проте довго  засиджуватись не довелось – погода не дозволяла. Трохи підкріпившись, настрій, до речі, не зіпсувався, ми пішли оглядати пам’ятку.

   Мабуть, більшість з нас, про Золоті ворота дізнались з уроків історії. Я – це точно. Але чи думала я, що колись мені доведеться побачити цю пам’ятку на власні очі? Звичайно, ні. Як, звичайна людина, може торкнутись місця, яке має таку історію? Виявляється, може, якщо вона сама цього захоче.

   Золоті ворота – це одна з візитівок міста, одна з найстаріших пам’яток нашої столиці. Ворота були побудовані за часів Ярослава Мудрого, саме за його наказом. Тому біля Золотих воріт стоїть пам’ятник цій історичній постаті – Ярославу Мудрому.

   Зараз у триярусному павільйоні знаходиться музей, який присвячений знаменитій історичній будівлі та загалом фортифікації старого Києва. В центрі можна побачити фрагмент Золотих воріт. При бажанні можна піднятися на оглядовий майданчик та зайти до Благовіщенської церкви. Нам це зробити не пощастило, оскільки прибули ми дуже рано, а музей починає працювати з 10 години ранку. Проте прогулялись парком, сфотографувались з котами.

   Більше інформації можна дізнатись з моєї статті «Золоті ворота, сквер та пам’ятник Ярославу Мудрому».

Золоті ворота та пам'ятник Ярославу Мудрому

   Далі наша прогулянка продовжується і ми вирушаємо до Пейзажної алеї. Від станції метро «Золоті ворота» треба пройти до перетину вулиць Володимирської та Житомирської. Орієнтиром може служити  Національний музей історії України. Далі рухаємось по вулиці Велика Житомирська, треба знайти будинок 26 Б. Будинок знайти нелегко, спочатку визначились, де знаходяться парні і непарні номери, а потім шукали потрібний будинок. Приблизно зорієнтувались, але такого будинку ми не знайшли. Далі ще підказкою було те, що біля будинку 26 Б є арочний прохід у двір, куди необхідно нам повернути. Через деякий час, ми його все ж таки знайшли, не будинок, цей номер ми ніде так і не побачили, а дуже вузенький арочний прохід у двір, ми знайшли. Оскільки був ранок, вихідний та й погода не зовсім радувала, людей на вулиці, не те що було мало, їх не було зовсім. Тому запитати  було ні в кого. Вулиця вузенька, будинки старенькі, різнокаліберні, якісь прибудови у вигляді дерев’яних сарайчиків. Але ми все ж таки знайшли вихід з цього лабіринту.

   Блукаючи вулицею, ви побачите на стіні будинку № 38 величезний мурал «Український Святий Георгій». Там зображений козак, який рубає змію навпіл. Він уособлює в собі боротьбу українського народу за волю і незалежність. Виглядає досить ефектно.

   Пройшли у двір, а там побачили деякі скульптури. Стало зрозумілим, що ми на вірному шляху.

   Сама алея була створена у 1980 році архітектором Авраамом Мілецьким. До цього це був звичайний київський дворик у центральній частині міста. 

   Парк досить цікавий, дуже багато цікавих і незвичних об’єктів.  Територія велика (1,48 га), дітям тут буде особливо цікаво.

   Тут є багато цікавих фонтанів, скульптур, незвичних арт-об’єктів. На території створений ігровий майданчик та дитячий парк. Над створенням скульптур працював київський скульптор Костянтин Скритуцький. Більшість скульптур викладено мозаїкою, що надає їм особливого шарму.

   Тут можна побачити і казкові лавки-тварини, летючу корову, стопи подушок та багато іншого. А візиткою Пейзажної алеї і одночасно улюбленим місцем для фотосесії є довжелезний блакитний кіт-сороконіжка, який прикрашає одну із стін. Кожен намагається сфотографуватись у пащі цього кота.

   Ви, дійсно, прийшли, ніби в гості до казки. Тут вас зустріне і герой твору Антуана де-Сент Екзюпері «Маленький принц», і герої казки «Аліса в країні чудес», і казкові янголята та багато інших героїв.

   А ще тут відкривається неймовірний вид на Поділ та Дніпро.

   Тут можна побачити ще багато різноманітних скульптур, спуститись у нижню частину парку, якщо дозволяє час і погода допомагає.

   Пейзажна але – це чудове місце відпочинку для дітей, та й дорослі не залишаться байдужими. Тут постійно скульптури оновлюються та додаються, тому тут кожного разу можна знайти щось нове та незвичне.

   Більше інформації можна дізнатись у моїй статті «Пейзажна алея, або в гостях у казки».

Пейзажна алея

   Далі ми рушили до Десятинної церкви, від якої мало, що лишилось. Але місце із залишками церкви збереглося, там можна походити, тим, хто цікавиться археологією, можливо, буде цікавіше і зрозуміліше.  Залишилися лише обриси фундаменту.  Але дуже приємно те, що територія доглянута, добре облаштована. Можна вільно пройтись і подивитись.

   Коротко про саму Десятинну церкву.

   Церква була побудована київським  князем Володимиром Великим. Це був перший кам’яний храм Київської Русі. Саму назву вона також отримала неспроста. Для будівництва цієї величної споруди, князю довелося витратити десяту частину свого заробітку. Хоча за документами вона мала назву – церква Пресвятої Богородиці. Побудували її на тому місці, де колись були замучені ранні християни Іоанн і Федір, принесені в жертву Перуну.  За іншою легендою, храм побудований на місці центрального язичницького капища. Поруч стояла дорогоцінна статуя бога Перуна, голова його була зроблена із срібла, а вуса – із золота.  

   Відома церква була своєю величною історією. На початку ХІ ст., під час великої пожежі храм дуже постраждав, але незважаючи на це, згодом його вдалося відновити та реконструювати.  Її оздобили фресками, мозаїкою, мармуром. За своє існування, церква зазнала безліч руйнувань, понівечень та реконструкцій, починаючи з ХVІІ і закінчуючи ХХІ ст.. До цього вона 400 років лежала в руїнах.

   Після відбудов та реконструкцій, грандіозного удару завдала радянська влада – храм був зруйнований і знищений.

   Але зараз стоїть питання про відновлення Десятинної церкви. Тому колись, можливо, нам вдасться побачити більше.

   Поруч можна побачити пам’ятку природи – це липа Петра Могили – давня липа, що також росте на Старокиївській горі. Існують різні версії щодо її походження та віку. Але якщо спиратись на офіційні дані, то її вік становить 400 років. Є припущення, що її посадив митрополит Петро Могила поблизу Десятинної церкви, яку було відтворено його власними зусиллями, тому й отримала свою назву на його честь.

   Проте є припущення, що липа є набагато старша (від 800 до 1 000 років). Вона могла навіть бачити напад хана Батия на Київ, але на щастя їй вдалося вижити в ті непрості часи.

   Кілька років тому стовбур липи було запломбовано, щоб дерево не всихало, а також заборонили чіпляти на нього стрічки. Були зроблені підпори, та створено огорожу – це для безпеки липи. Спеціалісти вважають, що таким чином дерево зможе прожити ще 200 років.

   Зараз рання весна, листочків ще немає, але бруньки уже прокльовуються – це говорить про те, що вона жива. Влітку, говорять, вона виглядає дуже гарно і радує запашними ароматами. У літню спеку можна заховатись під її розкішною кроною.

   А ще ця липа має сестру, також поважного віку, проте росте вона на території Києво-Печерської Лаври перед входом до Дальніх печер. За легендою, преподобний Феодосій Печерський посадив її на початку ХІІ ст. Це ще одна пам’ятка природи у Києві.

Липа Петра Могили - пам'ятка природи

   Потім ми рушили до одного з найвідоміших і найпопулярніших місць серед туристів – Андріївського узвозу і опинились на Верхньому Подолі.  Пройшовши цим спуском, можна  по-справжньому відчути дух історії часів Булгакова та Старицького. Він з’єднує Поділ із Центральною частиною міста.

   Сучасний Андріївський узвіз – це місце в нашій  столиці, де повинен побувати кожен. Його ще називають музеєм просто неба, і не дарма, адже тут можна блукати і натрапити на неймовірно цікаві речі.

   Що можна побачити на Андріївському узвозі?

• Андріївську церкву, яка входить до каталогу «1 000 чудес світу. Шедеври людства п’яти континентів».
• Відомий будинок №13 – будинок Булгакова. Зараз там розмістився музей Булгакоа. Поруч – пам’ятник М. Булгакову – перший у світі.
• «Замок Річарда – Левове серце»  - таємнича будівля оповита легендами. 
• Гора Уздихальниця (Андріївська) та оглядовий майданчик.
• «Музей однієї вулиці».
• Пам’ятник – «Ніс» - ніс Миколи Гоголя.
• Пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького – Проні Прокопівні та Голохвастову.
• Музей Івана Кавалерідзе та його скульптури поруч.
• Київський академічний театр «Колесо».
• Київський академічний драматичний театр на Подолі.

Більше інформації можна отримати в моїй статті «Андріївський узвіз».

Андріївський узвіз

   А далі ми підходимо до будівлі Міністерства закордонних справ України.  Будівля монументальна, грандіозна, побудована у стилі сталінського ампіру. Представлена у  білому кольорі, з височенними колонами, рельєфними зображеннями, має портик, у вигляді увігнутої колонади. Розташована на пагорбі, у верхній частині Десятинної вулиці.

   Будівлю вирішено було побудувати у 1934 році, після того, як столицю України було перенесено з Харкова до Києва. Тоді постало серйозне питання про розміщення радянських органів влади.  Був проведений конкурс проектів, на якому переміг радянський архітектор Йосип  Лангбард. За цим проектом планувалось побудувати цілий урядовий комплекс. Розміститись він повинен був на Михайлівській площі.

   Почалася очистка території. Була знищена  Трьохсвятительська церква, яка була побудована ще в 1183 році, київським князем Святославом Всеволодовичем, Михайлівський Золотоверхий монастир, побудований в 1115 році, князем Святополком Ізяславичем, а також будинки знатних купців. Але, як виявилось потім, Михайлівський Золотоверхий монастир був знищений дарма, адже друга будівля, яка планувалась за проектом, так і не була зведена. Реконструкція монастиря відбулася уже в роки незалежності України.

   Будівництво лівої будівлі було завершено у 1939 році, де розмістився ЦК КПУ. В роки Другої світової війни центральна частина Києва була дуже зруйнована і після війни всі зусилля були кинуті на його відбудову. Тому про подальшу добудову комплексу, що  була в проекті вже тоді й не думали. З 1991 року в цій будівлі знаходиться Міністерство закордонних справ України. В цьому ж році  був змінений і герб СРСР на герб України.

Міністерство закордонних справ України 

   Тут же ми опиняємось на Михайлівській площі. Перед нами постає пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію.

   Ну а поруч на цій же Михайлівській площі ми бачимо  Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир з його головною будівлею, яка має неймовірну красу – Михайлівський Золотоверхий собор. В ньому поєднуються білі та блакитні кольори, а куполи сяють золотом.

   Монастир обгороджений стінами, які розписані біблійними зображеннями. Над арочним входом – висока і дуже гарна дзвіниця із золотим куполом вгорі.  Також там можна побачити годинник-куранти, який грає мелодію.

   Більше інформації можна дізнатись в моїй статті «Михайлівський Золотоверхий монастир та Михайлівська площа».

Михайлівська площа та Михайлівський Золотоверхий монастир

   Далі вийшовши з монастиря, ми рушили до фунікулера. Фунікулер – громадський транспорт Києва, який одночасно є і атракціоном. Кожен гість міста неодмінно повинен проїхатись цією незвичною цікавинкою. Такого транспорту ви не побачите в жодному місці України. Фунікулер є ще в Одесі, яким можна потрапити з верхнього  майданчика Потьомкінських сходів униз або навпаки, але він виглядає трохи інакше, та й дорога займає зовсім мало часу. Проте він також є цікавим і старшим по віку за київський фунікулер.

   Проблема зв’язку між Верхнім містом та Подолом існувала в усі часи. Жителі спочатку користувалися протоптаними стежками, потім Андріївським узвозом. Потім була прокладена лінія електричного трамваю: добиратись стало довше, проте зручніше. Ідею, щоб побудувати похилу залізницю  з канатною тягою, подав А. Абрагамсон, а сам проект розробили М. П’ятницький та М. Баришников. Будівництво фунікулера тривало з 1902 по 1905 р.  Колії  простягалися на 200 м і називався він тоді Михайлівський електричний канатний підйом. На той час це було дуже прогресивне інженерне рішення.

   Оскільки він споживав мало електроенергії, то цей транспорт працював безперебійно. Він перевозив пасажирів навіть в роки німецької окупації.

   Він починає працювати:

• з 7.00 до 22.00 (у будні дні),
• з 8.00 до 22.00 (у вихідні та святкові дні).

   Проїзд  коштує 8 грн. 

   Фунікулер має всього дві станції: верхня і нижня. Верхня розташована біля входу на Володимирську гірку, зразу за Михайлівським Золотоверхим монастирем, а нижня – на Андріївському узвозі, Поштова площа. Тобто з’єднує старе історичне Верхнє місто та Поділ. Час в дорозі становить десь хвилин 15. Відкривається гарний вид на Дніпро (зверху).

   Будувався на швейцарському обладнанні.  Довжина  шляху становить  222 м. За рік він перевозить до 4 млн осіб. 

Київський фунікулер

   Ми вийшли на нижній станції фунікулера «Поштова площа» і опинились на Нижньому Подолі. Поруч є дві станції метро: «Річковий вокзал» та «Поштова площа».  Ми вирушили у напрямку річкового  вокзалу.

   Поштова станція з’явилася на цьому місці у 1846 році. Це місце було багатолюдним, тут сортували листи, відправляли телеграми, а поштовим службовцям міняли коней. У ХІХ ст. цю площу ще називали Різдвяною, так як на ній стояла церква Різдва Христового. Але радянська влада, у 1930-х роках храм знищила. На щастя, уже в 2000-х роках церкву вдалося відновити.

   У зв’язку з будівництвом метрополітену площа дещо була змінена, її змістили та розширили. 

   Ми вирушили у напрямку річкового  вокзалу.

   Річковий вокзал – головний порт столиці. Стоїть будівля на березі Дніпра. Нагадує велетенський пароплав та має дворівневу структуру (2 поверхи з боку Поштової площі та 4 поверхи з боку Дніпра). Посередині знаходиться вежа-флюгер. На першому та другому поверсі каси та службові приміщення. На жаль, ще тільки початок весни, тому річковий транспорт ще не працював: поплавати по Дніпру нам не вдалось. Третій та четвертий поверх займають кафе, є пошта.

   Вокзал давній, побудований ще в 1897 році. Саме Поділ був головним центром торгівлі, а вантажі відправлялися переважно річковими шляхами. Сучасна споруда була побудована у 1961 році .

   А поруч стоїть храм Різдва Христового. В ній поєднуються жовті та білі кольори: жовті стіни та високі білі колони. Куполи темно-сірого кольору, над якими височать шпилі з хрестами. Навколо ошатна огорожа.

   Згідно з китайськими літописами, перша церква, яка була побудована на цьому місці, датується 1520 роком. У 1807 році її розібрали і до 1814 побудували нову просторішу та кам’яну. Але, на жаль, в радянські часи, вона, як і більшість храмів, була зруйнована. На щастя, її вдалося відбудувати у 2003 році, майже в первозданному вигляді, а в 2004 році вона була освячена.

   Церква має унікальний факт, який засвідчено на меморіальній дошці біля входу. Там сказано про те, що 6 – 7 травня 1861року в церкві стояла труна з тілом Т Шевченка, який везли з Петербурга для поховання в Каневі. Після цієї події церкву почали називати «Шевченкова». А в самій церкві знаходиться копія гіпсової посмертної маски кобзаря.

Нижній Поділ

   Прогулялись набережною, дійшли до церкви Миколи Чудотворця, в народі вона більш відома як «церква на воді». Дійсно, церква побудована у водах Дніпра. Вважається єдиною в Європі, що знаходиться прямо в акваторії.

   Церква побудована в стилі українського бароко, у  2004 році, тому вважається однією з наймолодших у Києві.  Освячена на честь Святого Миколая.

   Церква сама невеличка, проте цікава та колоритна. До  неї веде місток і зайти може кожен бажаючий. Ми також зайшли до церкви, внутрішнє оздоблення виглядає гарно та розкішно, прикрашено позолотою. Відчувається атмосфера тиші та спокою.  В церкві в той час нікого не було, крім служниці, тому ми спокійно пройшли, подивились, помолились та поставили свічки.

   Храм діючий, тут проходять різноманітні служби. А так як Святий Миколай Чудотворець – покровитель мандрівників, то сюди часто приходять помолитись ті, хто відправляється в далеку дорогу. Попросивши благословення в молитві, з миром в душі вони вирушають в дорогу твердо знаючи, що Святий Миколай буде завжди поруч, не дасть статися поганому і допоможе благополучно повернутись. 

Церкви Миколи Чудотворця або "церква на воді"

   А з містка, що веде до церкви, відкривається гарний вид на Дніпро, на один з мостів над Дніпром, а також на теплоходи, що стояли біля причалу. На жаль, вони були не туристичні прогулянкові – на них розміщені ресторани.

   На задньому плані видно Іллінську церкву, яка знаходиться зовсім поруч. Вона вважається одним з найдавніших храмів Київської Русі. Цей храм присвячений пророку Іллі і діяв ще за півстоліття до Хрещення Русі (988 р.). За часів князя Ігоря, вона була головною церквою Києва. За переказами, її побудували християнські іноземні купці, які торгували тоді з Київською державою.

   Місце також було обрано не випадково, адже поруч розташовувався порт. Спочатку будівля була дерев’яною, потім багато разів перебудовувалась. Нинішня будівля була побудована у ХVІІ ст., а вже в наступному – була зведена дзвіниця.  Побудована у  стилі  бароко.

  Сьогодні золотий купол церкви видно з багатьох місць і вказує на те, де почалося християнство в Києві.

Вид на Днпро, на задньому плані - Іллінська церква

   Ми потрапили до Києва в той період, коли був Масляний тиждень. На площі почали працювати сувенірні палатки, палатки з продажем різноманітних продуктів харчування, причому різних смаколиків ручної роботи: пряники, печиво, цукерки. Багато чого можна було спробувати і  продегустувати.  Починали працювати кафе, готувалися місця для приготування шашлику, смажених ковбасок  та іншого.  Оскільки це було напередодні 8 Березня, то продавалася велика кількість різноманітних весняних квітів. Площа від цього виглядала святковою. Готувалися розважальні атракціони. Ввечері, мабуть, тут буде цікавіше. 

Поштова площа в Масляний тиждень в переддень 8 Березня

   Прогулявшись нижнім Подолом, ми тим же самим шляхом – фунікулером, повернулися на верхню станцію до Михайлівського монастиря. Від Михайлівської площі ми відправились до однієї із головних святинь міста – Софійського собору. Знаходиться зовсім поруч. З Михайлівської площі добре видно.

   Опинилися ми на Софійській площі, де розміщений  величний пам’ятник Б. Хмельницькому. Пам’ятник прикрашає цю площу з 1888 року. Його відкриття було приурочено до святкування 900-річчя хрещення Русі.

   Ну а ми йдемо до Національного заповідника «Софія Київська», який розміщений у центрі міста.

   Це державний історико-архітектурний заповідник, площа якого становить 5 га. До складу заповідника входить багато архітектурних споруд – пам’яток вітчизняного зодчества ХІ – ХVІІІ ст. Але найголовнішою і найвеличнішою спорудою є звичайно Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХІ ст. Це одне із 100 чудес світу, яке занесене до Світової спадщини ЮНЕСКО і охороняється законом.

   Більше інформації можна дізнатись у моїй статті «Національний заповідник «Софія Київська».

Національний заповідник «Софія Київська»

   Далі ми вирушили до серця нашої столиці – майдану Незалежності, який розміщений в самому центрі Києва. Саме тут відбуваються найголовніші події країни: свята, народні гуляння, концерти тощо.

   Цікавим є те, що місцевість до Х ст. була пустельною і називалась Козине болото. В часи князювання Ярослава Мудрого тут будувались оборонні будівлі, але вже до ХVІІІ ст. від них нічого не залишилось, а в історії цей район згадується лише як болото.

   А вже з другої половини ХІХ ст., площу, названу Хрещатинською, облюбували торговці і з часом перетворили її на великий ринок. У свята тут проходили театралізовані виступи та народні гуляння. Формування Майдану почалося з тих пір, як побудували Державну Думу в 1876 році і площа отримала назву «Думська площа». Але з приходом більшовиків, у 1919 році її перейменували у Радянську площу. В 1935 році вона стала площею Калініна і ця назва була до 1977 року. А з 1977р. по 1991 р. була площею Жовтневої революції.

   А вже в 1991 році, коли Україна стала незалежною, вона стала називатись Майдан Незалежності. В 2001 році відбулася реконструкція, прибрали пам’ятник Леніну і поставили на його місці Колону Незалежності.

   Колона Незалежності – це масивний високий монумент у вигляді колони. На вершині фігура Берегині – дівчини в національному вбранні, яка стоїть на земній кулі піднявши  угору руки , тримаючи гілку калини в золотому оздобленні. Калина символізує свободу і державний суверенітет. На перший погляд, фігура здається не дуже великою, проте ця бронзова скульптура має вагу 20 тон при загальній висоті  композиції 62 м.Тому, щоб фігура утримувалась, всередині монументу установлено маятник, який регулює земні коливання  та інші рухи.

   Позаду ми бачимо споруду, яку видно з багатьох куточків міста – це готель «Україна». В 60-роки - це була найвища будівля міста. Будівництво почалося 1954 році, під час реконструкції  Хрещатика. До 2001 року готель носив назву «Москва». Зараз там проживають депутати, а їх проживання оплачує держава з бюджетних коштів.

   Там знаходиться торговий комплекс «Глобус», який став першим підземним торговим центром в країні.

   На майдані Незалежності та поруч з нею також знаходиться Жовтневий палац, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, будинок Профспілок, Головпоштамп, а також квітковий годинник.

Майдан Незалежності

   Також тут можна побачити і незвичні композиції. Біля одного з кафе є цікава інсталяція: дерево обвішане стільцями.

На майдані Незалежності незвична інсталяція

   Або «Пам’ятник закоханим ліхтарям» - ще один з багатьох арт-об’єктів  Києва. Він був встановлений у 2009 році. Це одне з місць на Майдані, де призначають закохані побачення.

Пам’ятник закоханим ліхтарям

   А далі ми вирішили відвідати Національний комплекс «Експоцентр України», де ще в грудні місяці почала свій старт «Зимова країна».  Це місце, де проходять виставки, ярмарки та різноманітні розваги.

   Зараз Масляний тиждень, тому там проходять різні заходи присвячені саме Масляній. Масляний тиждень – це народне торжество, присвячене зустрічі весни. Дістались ми з Майдану Незалежності на метро. Оскільки це був вихідний, то вхід на територію був безкоштовний, в  будні дні – платний.

   Територія центру велика, є де погуляти та розважитись.

   Більше інформації можна дізнатись у моїй статті «Національний комплекс «Експоцентр України. Масляна».

Національний комплекс «Експоцентр України»

   Прогулянка Виставковим центром закінчилась, тому знову спустились до метрополітену і вирушили до станції «Арсенальна».

   Ця назва може багатьом здатись знайомою, навіть не жителям Києва. Адже станція «Арсенальна» - це найглибша станція метро у світі. Її глибина становить 105 м.

   Станція діє з 1960 року. Відноситься до червоної гілки Київського метрополітену. Вона проходить через пагорб. Спуск до платформ на обох ескалаторах складає 5 хвилин – це більше, ніж поїздка з сусідньої станції. Між ескалаторами є проміжний вестибюль, можна сказати, що їхати треба з «пересадкою». Станція знаходиться в історичній частині міста, на перехресті вулиць М. Грушевського, І. Мазепи та Московської. Звідси можна пройти до головних пам’яток міста.

  А з 1986 року станція метро «Арсенальна» є пам’яткою архітектури місцевого значення. Є навіть припущення, що там знаходяться таємні укриття для політичної еліти, адже від станції дуже близько знаходяться Адміністрація Президента та Кабмін.

   Далі вийшли на вулицю Інститутську. На цій вулиці знаходиться алея Героїв Небесної Сотні. Після завершення силового протистояння, між силовиками і протестувальниками,  у лютому 2014 року, завершився етап Революції гідності. В наступні дні на вулицю Інститутську вийшли тисячі українців, щоб вшанувати пам'ять Героїв Небесної Сотні.  Вся вулиця була устелена живими квітами в пам'ять про загиблих. З тих пір на цій вулиці почали з’являтися пам’ятники полеглим, їх фото, свічки, особисті та пам’ятні  речі та постійно, незалежно від пори року, живі квіти.

   Це наша жива історія,  ми повинні знати її і пам’ятати. Відвідуючи Київ, пройдіться цією вулицею, вшануйте пам'ять тих, хто поліг за наше краще майбутнє. Під кожним деревом лежать живі квіти, дуже моторошно стає і водночас відчуваєш почуття гордості, що ти живеш в країні, де є справжні патріоти.

На вулиці Інститутській в пам'ять про героїв Небесної Сотні

Алея Пам'яті в пам'ять про героїв Небесної Сотні

   Ця алея пам’яті тягнеться аж до Хрещатика. Біля квіткового годинника теж багато живих квітів і постійно йдуть та йдуть сюди люди. 

Квітковий годинник

   На вулиці вже почало вечоріти, наша прогулянка Києвом завершується. Залишилось зайти поїсти до «Пузатої хати» та вирушати до залізничного вокзалу, де на нас буде чекати наш нічний потяг додому.

   Маршрут нашої прогулянки по Києву нам дуже сподобався. Якщо ви вперше в столиці, то він дуже підійде для першого знайомства з містом. Адже він включає основні пам’ятки, які можна назвати візитними картками міста. Саме пройшовши цим маршрутом, ви зможете відчути справжній дух Старого Києва, а також опинитись в сьогоденні.

   Прогулянка дуже сподобалась, але в Києві так багато цікавих місць, різноманітних пам’яток, багато унікальних маршрутів, що сюди варто повернутися ще не один раз. Тут кожного разу можна відкривати для себе щось нове і цікаве.

   Що можна ще подивитись у Києві?

• Києво-Печерська лавра
• Монумент «Батьківщина-мати»
• Парк «Володимирська гірка»
• Володимирський собор
• Маріїнський палац
• Арка дружби народів
• Миколаївський костел
• Будинок з химерами
• Адміністрація Президента України
• Національний ботанічний сад ім. М. Гришка
• Музей-скансен Пирогово
• Елітний район «Воздвиженка»
• Ляльковий театр
• Будівля Національного банку
• Експерентаріум
• Національний науково-природничий музей НАНУ
• Русанівські фонтани
• Оболонська набережна та парк «Наталка»
• Музей води
• Музей історії туалету
• Київський зоопарк
• Хрещатий парк
• Видубицький монастир
• Флоровський монастир
• Співоче поле
• Пам’ятник засновникам Києва
• Лиса гора
• Кирилівська церква
• Парк «Україна в мініатюрі»
• Океанаріум «Морська казка»
• Парк «Кіото»
• Київська фортеця
• Аквапарк «Дрім Айленд»
• Покровський монастир
• Іонинський монастир
• Голосіївська пустинь
• Аскольдова могила
• Історична місцевість «Китаєво»

Що подивитись в околицях міста?

• Аутлет-містечко «Мануфактура»
• Парк «Межигір’я
• Парк «Феофанія»
• Парк «Пуща-Водиця»
• Козацьке селище «Мамаєва слобода»

-          А ви були в Києві?

-          Які місця та пам’ятки відвідали ви?

-          Яким маршрутом здійснили прогулянку?

-          Що найбільше сподобалось та запам’яталось?

-          Що б рекомендували відвідати та побачити?

-          Запропонуйте свій маршрут прогулянки по Києву.

-          Запропонуйте цікаві екскурсії.

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР

Наступний пост "Золоті ворота, сквер та пам'ятник Ярославу Мудрому"