Цього літа ми вирішили наш відпочинок урізноманітнити: замість гір та морів, ми вирішили відпочити на півночі нашої країни – Шацьких озерах. Багато про ці озера чули, читали, а тепер вирішили побачити всю цю українську красу на власні очі.
Ми багато подорожуємо
Україною – це переважно Крим, Карпати, курорти Чорного та Азовського морів,
бальнеологічні курорти Львівщини тощо. Вид транспорту залежить від того, куди ми вирушаємо на відпочинок. Ми практикуємо використовувати
різні види транспорту: потягом, автобусом, власним авто. Також ми чергуємо
різні екскурсії: організовані групові з гідом або самостійні автобусом або
власним авто. Крім цього свій відпочинок
ми намагаємось зробити цікавим, корисним та різноманітним. Тому під час
відпочинку ми чергуємо екскурсії або прогулянки різного характеру: огляд
архітектурних, історичних та культурних пам’яток, природні об’єкти, музеї,
виставки та багато іншого.
У подорож на Шацькі озера ми вирішили відправитись самостійно, власним авто. Оскільки, дорога
далека, а прямого сполучення
немає, дістатись можна лише з
пересадками, що не дуже зручно. А
подорожувати власним авто, я просто обожнюю: ти сам вирішуєш, де зупинитись, що
подивитись і скільки часу ти хочеш там пробути. А якщо скористатись картою з пам’ятками, то і
взагалі по ходу подорожі можна знаходити цікаві місця, навіть такі, які ти не
очікував, а їх у нас багато, треба просто вміти і хотіти їх знаходити. До подорожі ми підготувались заздалегідь.
Подорож планувалась влітку.
Перше, що
ми зробили, так це ознайомились з інформацією з Інтернету та інших джерел, де
можна зупинитись, що можна там побачити,
чим зайнятись. І як виявилось,
там можна цікаво провести час.
Друге – вибрали період, коли була тепла
сонячна і бездощова погода. Адже – це
північ нашої країни, лісова зона, для
якої характерними ознаками є помірно невисокі температури і дощі. Але ж ми
їхали на озера, де намагались покупатись, поплавати та відпочити на узбережжі.
Тому погода для нас мала дуже велике значення. Ми такий період знайшли, це був
липень місяць. А взагалі теплий сезон відпочинку на Шацьких озерах триває
всього два місяці: липень – серпень, в травні купатись ще холодно, а у вересні
– вже холодно. Та й у липні – серпні теж не завжди може пощастити з погодою. Тому,
перш ніж вирушати на Волинь, треба ознайомитись з погодними умовами, щоб не
зіпсувати собі відпочинок. Нам пощастило, Інтернет не підкачав.
Подорож виявилась
довгою, тривалою і втомлюючою, проте принесла неймовірне задоволення і залишила
незабутні враження.
Що вдалось
відвідати під час самостійної подорожі?
- Шацькі озера (Шацький НПП, о. Світязь, о. Пісочне, о. Пулемецьке та інші)
- Петропавлівський чоловічий монастир (с. Світязь)
- Святогірський Свято-Успенський Зимненський жіночий монастир (с. Зимне)
- м. Володимир-Волинський (Слов’янський парк, собор Успіння Пресвятої Богородиці,
Василівська церква, костел Іоакіма та Анни, кафедральний собор Різдва Христового, пам’ятники князям)
- м. Луцьк (прогулянка парком культури та відпочинку ім. Лесі Українки, замок Любарта, костел святих Петра та Павла).
- Рівненський зоопарк (м. Рівне)
Але про все по порядку.
Шацькі озера
Шацькі озера – це
далекий Волинський край, який межує на
Заході з Польщею, а на півночі – з Білоруссю. Тому дорога була довгою та тривалою. Ми їхали
1,5 доби, це звичайно із зупинками та перепочинком. Погода була хорошою, ніяких
казусів не було, ну а дорога, як
зазвичай по всій Україні. Як сказав мій чоловік, що якби були хороші дороги у нас, то
подорожувати можна було б автівкою
набагато частіше, чи не кожні вихідні здійснювати недалекі поїздки
вихідного дня. Сподіваємось, можливо, колись ця проблема у нас вирішиться.
Дорогою до
Щацьких озер змінювались краєвиди навколо, рельєф, дуже цікаво було за всім цим
спостерігати. Змінювалося й планування та архітектурне вирішення сільських будинків.
Степ поступово змінюється лісостепом, лісостеп – лісовою зоною. Картинки за вікном постійно змінювались, ніби
ти переглядаєш слайди і це було дуже захоплююче. І ось ми на Волині. Що
кидається у вічі? Це те, що Волинська область бідна. Адже це й зрозуміло, адже
тут немає промислових підприємств, роботи в людей немає, особливо в селах.
Розміщені селища далеко від міст, добиратись на роботу дуже далеко та незручно.
Проте проїжджаючи
Волинським краєм, можна побачити велику кількість лелек. Волинь, із впевненістю,
можна назвати лелечим краєм. Особливо, коли проїжджаєш повз села, то на
стовпах, обрубаних спеціальним чином сухих деревах, можна побачити лелечі
гнізда, причому не пусті, а з лелечими сім’ями.
Ми вже знаємо, що
з цими птахами пов’язано дуже багато повір’їв, легенд, переказів, про них
складені вірші та співають пісні. Якщо лелека вирішила звити гніздо в певному
місці, значить там живуть добрі та хороші люди, а лелеки принесуть мир та
спокій у цю родину. І ми переконались у цьому: на Волині, дійсно, живуть добрі,
привітні та гостинні люди.
Дорогою до
Шацьких озер, ми нікуди більше не заїжджали, адже дорога і так була далекою,
хотілось уже швидше дістатись місця, зупинитись, а далі вже щось планувати. На
що ми ще звернули увагу, так це на назви сільських населених пунктів, вони були
досить незвичними та цікавими. Якби було більше часу, то про них можна було б
написати окремий пост. Ми зустріли такі назви сіл: Мишів, Сирники, Коритниця,
Козлиничі, Крупа, Одеради, Гаразджа, Щурин, Оса та інші. А ще нам говорили, що можна зустріти і села з
таким назвами: Кукуріки, Сушибаба, Навіз, Нуйно а інші. Мабуть, вони мають своє
значення, переклад та свою історію.
Ось ми в’їхали в Шацький район, районним центром є смт. Шацьк. Як ви вже здогадалися, що Шацькі озера знаходяться на території Шацького району, звідки й отримали свою назву. Шацькі озера – це узагальнена назва озер. До їх складу входить понад 30 озер, кожне з яких має свою власну назву. Знаходяться вони на північному-заході нашої країни, між річками Прип’ять та Західний Буг.
На території
створено Національний природний парк «Шацькі озера». Проте до складу парку
входить лише 22 озера. Тут працюють спеціальні наукові центри, де в лабораторних умовах досліджуються води
озер: їх хімічний склад, мінералізація, якість води, джерела забруднення та
інше, а також вивчається та досліджується дно озер, які покриті
піщано-мулистими, торфовими та іншими відкладами.
о.Світязь
Найбільшим і найглибшим озером серед Шацьких озер є о. Світязь, яке знаходиться в однойменному селищі. Це озеро ввійшло до «7 Чудес України». Озеро Святязь найбільш популярне серед туристів. Саме тут ми і вирішили зупинитися. Житло ми заздалегідь не бронювали, адже ми вперше їдемо в цей край і ми не знали, що він собою являє і скільки часу ми тут пробудемо, тому житло вирішили знайти по приїзду. Через село проходить центральна асфальтована дорога, яка виявилась досить довгою. Саме село виявилось звичайним селищем, без розвиненої інфраструктури. Місцевих жителів з табличками «Здається житло» ми не побачили та й на парканах таких табличок теж не було, як зазвичай, це у курортних місцях. Ми спочатку проїхали вулицею до краю села, оглянули його, побачили центральний пляж, який не справив на нас особливого враження, невеликий місцевий ринок, кілька магазинів, ларьки та верхівку церкви, яка височіла серед сільських будинків, а ще ми побачили озеро Світязь.
Житло ми знайшли
доступне та комфортне. Як вияснилось пізніше, то після закінчення вихідних дуже багато місць звільнилось і майже на
кожному паркані висіли таблички, на яких пропонувалось житло. Виявляється, що
більшість відпочиваючих приїздять сюди на вихідні та святкові дні і це
переважно люди з Волинської області. Після важкого робочого тижня, дуже корисно провести час саме в такому
місці.
Тому, коли ми
сказали, що зупиняємось на 5 днів, то це виявилось, що досить таки на
довго. А ще хочу сказати, наскільки тут довірливі і не розбещені,
великою кількістю туристів, люди. В Криму, наприклад не встиг занести до
помешкання свої валізи, як за тобою вже йдуть і вимагають плату за житло за
весь період твого перебування А ще, якщо ти приїхав менше, ніж на 10 днів, то
взагалі важко знайти житло. А тут не має
значення, на скільки часу ти приїхав: на 5, 3 чи 1 день. Тебе тут гостинно
приймуть, незалежно від того, на який час ти сюди приїхав. Оплата житла тут в
кінці відпочинку. Ми заплатили в той день, що від’їжджали і ніхто не боявся, що
поїдуть і не заплатять.
Наше житло було
якраз навпроти провулку, що вів до пляжу через територію якоїсь бази
відпочинку. Нас ніхто не затримував, ми проходили вільно. А праворуч
знаходився Петропавлівський чоловічий
монастир.
Відпочинок на
озері Світязь відрізняється від відпочинку на морському узбережжі.
Озеро Світязь –
це перлина Шацьких озер. Площа його становить 22,2 км2. Максимальна
глибина становить 58,4 м (найглибше озеро України), середня глибина близько 7
м. Проте, щоб дістатись глибини, треба йти близько 100 м, інакше вода буде
сягати лише колін. А пройшовши десь 100 м, вода дійде до пояса. Можливо для
дорослих не дуже зручно, проте для дітей – це справжнє задоволення.
Але головне тут – вода. Вона чиста, прозора, виглядає як скло. Вона абсолютно відрізняється від морської блакитної, зеленої, смарагдової, бірюзової. Ти йдеш і бачиш свої ноги. На дні м’який білий пісок, який абсолютно не замулює воду. Навіть на великій глибині, можна подивитись дно, виглядає дуже гарно.
Вода влітку
прогрівається максимум до +200 С, в залежності від кількості сонячних
днів. Так, це не море, вода дійсно прохолодна, проте освіжаюча і після купання
в ній відчувається приплив сил та бадьорості.
Вода в озері прісна і кришталево чиста.
Вона насичена сріблом і гліцерином. Срібло воду робить
чистою, а гліцерин її пом’якшує. Коли після купання виходиш з води, то шкіра
дійсно стає м’якою,
гладенькою та еластичною. Навіть п’ятки стають м’якими
і ніжними.
Спуск у воду пологий, є дерев’яний міcток, на
якому можна посидіти та побовтатись ногами у воді. Навколо росте очерет, проте вода
біля нього також
чиста, не замулена. Іноді можна побачити диких качок, які випливають або
вилітають звідти.
Говорять, що воду
з озера, в давні часи возили польським
знатним красуням, які умивалися нею та приймали омолоджувальні ванни.
Центральний пляж c. Світязь
Центральний пляж c. Світязь майже
нічим не відрізняється від того, де зупинились ми. Вода та ж сама, глибина теж,
пляж такий же. Проте відпочиваючих тут більше, особливо дітей, є деякі розваги.
Для дітей є батути, водні гірки. Шезлонгів і парасольок тут також немає,
навіть платно. Тому треба брати свою ковдру, матрац та парасольку. Звідси відкривається вид на острів. Також тут
пропонуються дерев’яні човни на прокат, на яких можна здійснити самостійну
прогулянку на острів. Недалеко знаходиться місцевий ринок, магазини та ларьки.
Кафе та ресторанів у селищі немає. А також на пляжі можуть запропонувати
домашню випічку за помірні ціни: пиріжки, пончики та інші смаколики.
Острів на озері
Свіязь
Прогулянка на острів неймовірно цікава і захоплююча.
Оплата береться за 1 годину, якщо будеш плавати довше, то треба буде доплатити.
Але пливти треба самостійно, тому потріно буде керувати веслами. У нас цю
роботу виконував чоловік, ми з донькою
лише спробували, і як виявилось, це не так легко.
Пропливаючи озером, обов’язково треба подивитись на його
води, навіть на глибині вода виглядає кришталево чистою і видно на кілька
метрів униз. Озеро було тихе і спокійне. Але говорять, що коли вітряна погода,
то на озері піднімаються хвилі до 1,5
метри. Нам пощастило, на озері був штиль.
Ми допливли до острова. Площа острова 7 га. Найдовша
протяжність 800 м. Вода біля узбережжя також чиста і прозора. Проте глибина тут
значно більша, можна навіть поплавати.
Тут, крім нас були ще одні люди на човні, проте вони швидко залишили острів і
ми залишились тут одні. Дуже незвично, проте страху не відчували. На вулиці
було тепло, світило сонечко, просвічувався на дні озера білий пісок. Навіть
складалося враження, що ти десь на тропічному острові.
Ми трошки пройшли углиб остова, там є протоптані стежки.
Побачили будинок лісника, але там нікого не було, є місце, де можна приготувати шашлик. А ще
почули спів деяких пташок.
Потім обпливли навколо острова, який обріс очеретом та
озерною рослинністю та подивились на острів вже з іншого ракурсу.
Старожили стверджують, що існує шлях, по якому від берега
до острова можна дістатися по воді
пішки.
Години нам
видалося мало, тому ми ще вирішили додаткову годину поплавати вздовж
берега.
Петропавлівський
чоловічий монастир
Петропавлівський чоловічий монастир знаходиться в с. Світязь, верхівку його церкви
видно з різних куточків села. Підпорядкований монастир Українській православній
церкві Московського патріархату. Це
відносно молодий монастир, який працює з 2002 року. На території є Петропавлівська церква, дзвіниця, деякі
поховання та господарські приміщення.
Можна обійти навколо монастиря і подивитися. Територія
невелика, проте доглянута, прикрашена декором та квітами.
Збоку є ставок, там водиться якась риба. На ньому стоїть
дерев’яна
альтанка із столом та
лавами, до якого веде дерев’яний міст.
Храм діючий, тут проводяться служби. Працює з 7.00 до 21.00. Можна зайти всередину.
Трохи більше можна почитати про монастир у моєму пості
«Шацькі озера – блакитні очі Волині».
Пляж на території пансіонату «Шацькі озера»
Відпочиваючи в с. Світязь, можна відвідати пляж на території пансіонату «Шацькі
озера». Знаходиться пансіонат за с. Світязь. Треба проїхати центральною
вулицею через усе село, далі за селом буде наметове містечко, а за ним і
побачите вказівник до пансіонату «Шацькі озера». Туди можна під’їхати, а частину
шляху доведеться пройти
пішки. Проте територія ця знаходиться серед лісу, йти дуже приємно, чути запах
хвої та інших дерев.
Сам пансіонат побудований ще в радянські часи і з тих пір
нічого не змінилось. На території розміщені кількаповерхові корпуси, їдальня,
бари, кафе, спортивний майданчик, прокат спортивного спорядження та ще якісь
незрозумілі об’єкти. Але все воно якесь примітивне, нагадує ще ті часи.
Відпочивати б у цьому пансіонаті я б не наважилась.
Проте ми приїхали відпочити на пляжі пансіонату. До речі
вхід на територію вільний. Є також церква на території, проте вона була
зачинена, тому не знаю – працює вона чи ні.
А озеро чудове, пляж гарний, широкий, піщаний. З собою
треба брати ковдру та парасольку, тому що на Шацьких озерах прокат шезлонгів та паасольок не
передбачений. Людей багатенько, проте
місця вистачить всім. Так, це дуже гарне місце для відпочинку, так що приїхали
ми сюди не дарма.
Урочище Гряда
Ще одне цікаве місце для відпочинку на о. Світязь – це урочище Гряда.
Урочище Гряда знаходиться на північному узбережжі озера
Світязь. Берегова лінія вздовж цієї гряди простягнулась на 3 км. Як виявилося,
тут розміщено багато котеджів, пансіонатів і баз відпочинку. Їх нараховується на Гряді близько 70. Всі
вони розміщені на березі озера.
Між базами відпочинку та озером знаходиться лісова
галявина, яка вузькою смугою простягається вздовж усього узбережжя. Виглядає
дуже мальовничо. Високі багаторічні берези, які виблискують своєю білою корою
серед буйної зелені інших дерев. Між ними проходить широка стежина. Цією
стежиною можна пройти в будь-якому напрямку і обрати пляж або місце для
відпочинку, яке вам сподобається. Можна зайняти місце на піску, можна на траві,
в багатьох місцях є лавочки. Можна просто пройтися цією зеленою зоною, насолодитись природою.
Спуск у воду пологий, дно піщане, але до глибини треба
все ж таки йти. Плавати на матраці можна
без проблем. Якщо навіть і заснеш, то на глибину не запливеш. В деяких місцях заросло озерною рослинністю,
але мулу там немає, вода однаково чиста.
Є різноманітні розваги на озері. Можна поплавати на
катамарані.
В озері водиться сріблястий карась, окунь, щука, вугор,
на глибині можна побачити гігантського сома. Ту прекрасно живуть і
акліматизовані такі види риб як
амурський сазан та форелеокунь.
Але відпочинок на Шацьких озерах не може обмежитись лише
відпочинком на о. Світязь, тому нам вдалось відвідати ще о. Пісочне та о. Пулемецьке.
о. Пісочне
о. Пісочне – це ще
одне унікальне і неймовірно красиве озеро, яке входить до НПП «Шацькі озера».
Його неодмінно треба відвідати.
Щоб потрапити на о. Пісочне, ми вирішили відпочити на
території пансіонату «Лісова пісня». Їхали ми туди автівкою, користуючись
картою-путівником НПП «Шацькі озера».
Авто ми залишили перед входом на територію, заїжджати туди
заборонено. Пройшли, щось схоже на пропускний пункт, але пропускають там усіх.
Охоронці там більше представлені для того, щоб слідкувати за порядком. Вхід
безкоштовний.
Пансіонат будувався ще в радянські часи, територія також
нагадує минуле. Стоять металеві та дерев’яні скульптури. Далі, пройшовши територією, ми підійшли до пляжу, де
відкривався неймовірний вид на озеро Пісочне. Озеро це в порівнянні із
Світязем, дуже маленьке, та й максимальна його глибина становить 16 м. Проте це
озеро оточене лісом, берегів не видно, тільки ліс. Його розмір можна охопити
оком. Берег тут низький, піщаний.
Ми підійшли до пляжу пансіонату «Лісова пісня». Пляж
величенький, покритий піском, можна простеливши ковдру, полежати, боки боліти
не будуть. Трохи вище можна зайняти,
щось подібне до тапчана, вони стоять в одному місці, непереносні. Низ зроблений
з бетону, і закріплений, а верх дерев’яний (ще з радянських часів) Піднявшись ще вище, до паркану, там
зелена галявина і від дерев падає тінь. Кожен може обрати те, що до вподоби.
А ще перед самим пляжем є така гарна місцина, яка кожному
сподобається. Це щось подібне до парку, але там можна розміститись і
відпочивати. Кому спекотно на сонечку, може
обрати собі місце серед дерев. Є люди, кому більше подобається на
травичці, а не на піску.
Ми озеро відвідували двічі, ну дуже воно вже нам
сподобалось. Тому наступного разу ми трохи змінили місце відпочинку на озері.
Пройшовши крізь пляж,на якому ми відпочивали минулого разу, до краю, там можна
побачити бетонний паркан. Але наші придумкуваті люди, зробили там дірку і
утворився прохід. Якщо пройти через нього, там будуть спочатку зарості, з не
дуже приємним запахом, адже це місце дехто обрав замість туалету. Але якщо
швиденько пройти стежкою, відкриється зовсім інший вид. З лівого боку буде гарний пейзаж озера, а з правого - хвойний ліс. Запах хвої заполонив усе. Він наповнив наші легені чистим
повітрям, надав бадьорості, заповнив
неймовірним ароматом. Це все тягнеться вздовж берега.
Але, як ми вже зрозуміли пізніше, то за хвойним ліском
знаходиться якесь селище, тому потрапити до озера, мабуть, можна було і через
нього. Але ми цього не знали.
Пройшовши вздовж узбережжя, ми знайшли собі зручне місце.
Є місця де можна купатись, загсмагати на сонечку або заховатись в тіні хвойних
дерев. Під ногами пісок. Траплялись цілі
піщані галявини, де люди збиралися і грали в м’яча. Місцевість просто чудова. Ми думали, що чим
далі пройти, тим людей буде менше, але вони були всюди, адже праворуч знаходиться селище і на цю територію можна потрапити й звідси.
Не віриться, що така краса у нас, на Україні. До глибини тут йти менше, ніж на Світязі.
Вода освіжаюча. Заходиш на глибину, опускаєш голову вниз і бачиш свої ноги.
Пісок воду не замулює.
Поїздка на озеро Пісочне – один з найкращих спогадів про
відпочинок на Шацьких озерах.
о. Пулемецьке
о. Пулемецьке розташоване
в урочищі, яке є заповідною зоною. Це
озеро є другим за площею серед Щацьких озер, його максимальна глибина становить
19 м. За допомогою каналів воно з’єднується з озером Луки та озером Острів’янським. На цьому озері немає відпочиваючих, немає
пляжів, воно оточене лісом та непрохідною рослинністю, на березі багато сухих
гілок. В цих лісах у період
фашистсько-німецької окупації
діяв один з партизанських загонів. Озеро гарне, особливо, коли
подивитись на нього зранку. Легка
прохолода, повітря, насичене особливим озерно-торф’яним запахом і
легкий туман над озером.
Тут можна зустріти дуже багато різних видів рослин, саме
тут росте латаття біле, яке занесене до Червоної книги України. Багато і
підводних рослин. Тут гніздиться багато видів птахів, а також налічується понад
20 видів риби. Говорять, що можна тут
зустріти і сома. Подивитись на озеро варто.
Десь на середні озера ми бачили і рибаків на човні.
П’ять днів
відпочинку на Шацьких
озерах минули дуже швидко. Погода нас радувала весь час, було тепло
і сонячно. Вражень вистачить на багато років. Але оскільки ми опинились так
далеко від дому, то вирішили пірнути трохи глибше і більше пізнати цей
неймовірний волинський край.
Залишаючи Шацькі озера, ми не прощаємось з Волинським
Поліссям. Наступним нашим пунктом буде Святогірський Свято-Успенський жіночий
монастир, що знаходиться в с. Зимне, біля м. Володимир-Волинського.
Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир
Територія
монастиря велика, обнесена високим цегляним парканом. Вхід вільний. Сюди
приїздять екскурсійні автобуси, по території проводять екскурсії. Ми
ознайомились з територією самостійно, лише в Успенському соборі проводилась
екскурсія, самому туди заходити не можна.
Тут насаджено
багато декоративних кущів, квітів,
обкладено клумби камінням, прокладені тротуари, протоптані стежки, є чудові
фонтани, місця для відпочинку – місце дійсно чудове і благодатне. Деякі місця нагадують справжній ботанічний
сад.
Найважливішою спорудою монастиря є Успенський собор. Самостійно туди зайти не можна, двері зачинені, але в певний час ігуменья монастиря приходить, відчиняє двері і проводить екскурсії. Після чого всі виходять і двері вона знову зачиняє. Ходити по території монастиря самостійно можна.
Найбільшою
святинею Зимненського монастиря є чудотворна ікона Божої Матері, яку, за
переказами, подарував Володимир Великий.
Саме цією іконою був благословенний шлюб князя з грецькою князівною
Анною в 988 році. Вона є однією з
найдавніших пам’яток
православ’я, яка стала свідком багатьох історичних подій. Виконана вона в
манері грецького письма на кипарисовій дошці. У ХVІІІ ст. зображення вкрили срібною позолоченою ризою. Поле та рама криті
пластиною з чистого золота, прибитою до дерева золотими цвяхами. Вона й до сьогодні має чудодійну силу, лікує від раку та
безпліддя, надає благодатну допомогу
віруючим людям та захищає сам монастир. Знаходиться в Успенському соборі, до
неї можна підійти, доторкнутись і загадати бажання.
Поруч з собором
стоїть кам’яний корпус келій,
за яким в народі закріпилася назва «терем Володимира Святого». Ця споруда була
зведена у ХVст. з урахуванням ведення військових дій. Стіни дуже товсті, вікна
нагадують бійниці. Разом із собором «терем» повинен був служити опорним пунктом
для захисту монастиря, на випадок, якщо ворог почне вторгнення на територію. Це
була як фортеця.
Навколо
знаходиться мурований замок з чотирма кутовими і однією надбрамною вежами.
Дійсно, виглядає як справжня фортеця.
На території можна побачити великий дзвін він є унікальним. Він був вилитий спеціально для монастиря на замовлення князя Олександра Чарторийського. Його вага становить понад 700 кг. Після зачинення монастиря, за радянських часів його було передано в Дерманський монастир Рівненської області, потім в Рівненський краєзнавчий музей. І лише 2001 року він знову повернувся в Зимненський монастир. Але на дзвіницю його вже встановлювати не стали, а поставили просто на монастирському подвір’ї. Стоїть він на постаменті, збоку напис про його історію, яку кожен вірянин чи турист може самостійно прочитати.
Якщо торкнутися до нього – перестане боліти
голова, а якщо потягнути за мотузку, то цілком станеш здоровим. Навіть радіація тікає від його дзвону.
На північ від
Успенського Собору йде спуск кам’яними сходами вниз до печер, де розташована
невелика печерна Варламівська церква.
Вона має прямокутну форму, перекрита склепінням. Підземні галереї ведуть
до розташованої біля підніжжя гори Троїцької церкви, яка будувалася у 1465 –
1475 рр. Це невеличка будівля, яка є найстарішою серед усіх будівель монастиря,
які дійшли до наших днів.
Печери за своєю
структурою нагадують печери Києво-Печерської лаври. Їх довжина становить близько 70 метрів, а
глибина – 6 метрів. У них молилися перші православні ченці. Говорять, що це
місце дуже намолене, навіть запаливши свічку у цьому місці, можна отримати Божу
благодать.
При вході до печери, треба запалити свічку і
загадати бажання, якщо свічка не погасне при вході, то бажання здійсниться.
Недопалок свічки треба взяти з собою додому, запалити її вдома, пройтися по
хаті і прочитати молитву і тоді ніколи у вашій хаті не буде біди.
А також тут є
чудодійне молодильне джерело, навколо якого стоїть дерев’яна криниця, причеплене відро до ланцюга, стоїть
кружка. Цієї водички треба попити, вмитися нею і зразу відчуєш приплив
молодості та бадьорості. Вода
прохолодна, дуже смачна, особливо в літню спеку те, що треба.. Поруч протікає
річка Луга.
На території є пам’ятник Святому Рівноапостольному князю Володимиру Великому.
Є на території
кафе, де можна попити монастирського чаю або кави зі смаколиками, церковна
крамниця, є лавочки та різні господарські приміщення. А також біля монастиря є
готель, де можна зупинитися на ніч.
Володимир-Волинський
Після
відвідування монастиря цього ж дня ми завітали до Володимира-Волинського. Сама назва міста вже говорить про те, що це
давнє місто, яке багате своєю історією.
Київський князь Володимир Святославич,
який за свої дії був прозваний «Великим», здійснив свій похід на Захід. Тут він
на землях волинян підпорядкував собі у 866 році язичне місто Ладомир. А в 988
році назвав його своїм іменем – Володимир. За часів Київської Русі стародавній
Володимир був одним з найбільших міст.
Як не завітати до такого міста?
Перше знайомство з містом ми розпочали з
міського парку «Слов’янський. Парк знаходиться майже
в центрі міста і є пам’яткою садово-паркового мистецтва
місцевого значення в Україні. Закладений парк у 1988 році. Парк великий,
цікавий і є одним з найулюбленіших місць відпочинку місцевих жителів.
У парку розміщено багато різних скульптур
та композицій, пов’язаних з історією міста, а також багао іншого:
- пам’ятник Ярославу
Осмомислу – сину галицького князя Володимира
Володаревича. Був князем галицьким з
1153 року по 1187 р. За 30 років князювання, він створив могутню державу, з
якою рахувалися сусіди;
- пам’ятник давньоруським князям – Володимиру Великому, його сину Ярославу Мудрому та онуку Всеволоду – колишні князі;
- джерело чистої питної води, що регулює гідрологічний режим річки Луги; обладнане металевою альтанкою, вода дійсно чиста, холодна і смачна, особливо у літню спеку стане в нагоді. Місцеві приїздять у парк з ємностями, щоб набрати з собою цієї води( у парку два обладнаних місця з джерельною водою, друге – біля підйому до Успенського собору);
- собор Успіння Пресвятої Богородиці – пам’ятка сакральної архітектури ХІІ ст. Це єдина святиня на Волині, яка збереглася ще з часів Київської Русі. Собор був побудований у 1160 році Мстиславом ІІ Ізяславичем (правнук Володимира Мономаха). Сьогодні це розкішна будівля, яка має свою територію, дзвінцю, є поховання князів та єпископів.
- Василівська церква – це пам’ятка волинської архітектури кінця ХІІ початку ХІІІ ст. Давня будівля відрізнялася від сучасної. В ній поєднувалася місцева архітектура з елементами готики. Вперше про храм згадується у 1593 році.
Місто вразило
великою кількістю храмів, такої великої кількості я не зустрічала в жодному
місті. Про храми Володимира-Волинського можна написати окремий пост.
Тут можна
побачити:
- костел Іоакіма та Анни, який був побудований у 1554 році. Радянською
владою костел майже був зруйнований, лише в 1992 році його вдалося повернути
вірянам. Костел побудований у стилі пізнього бароко. За легендою, тут були
заховані коштовні скарби Речі Посполитої. Під костелом є підвальні приміщення;
- кафедральний собор Різдва Христового – це ще одна пам’ятка архітектури національного значення. Будівництво храму почалося в 1755 для єзуїтів як костел Розіслання Апостолів. Проте належала вона їм не довго. Папа Римський Климент ХІV скасував цей церковний орден, а костел перейшов до отців-василіан. У 1840 році собор Різдва Христового стає власністю православної церкви. Нині тут діє кафедральний собор Різдва Христового УПЦ Київського патріархату.
- пам’ятник князю Данилу Галицькому. Напис говорить: «Князь Данило. Король Волині та Галичу». (на площі навпроти автостанції, у невеличкому сквері);
- пам’ятник Данилку та Васильку Романовичам. Це памя’тник синам князя Романа Мстиславовича – Данилку і Васильку. Пам’ятник унікальний, єдиний в Україні. Хлопці зображені в отрочому віці, на повен зріст. Стоять один навпроти одного і тримають сідло батька з бойовими облаштунками. У цій скульптурі закладена глибока думка; те сідло – то праобраз їхньої майбутньої місії, яку поклав на них батько. Як ці княжі діти виростуть, то їм вдасться у 1215 році повернути Володимир у свої володіння, а на 1230 рік об’єднують у своїх руках всю Волинь (розміщений пам’ятник у невеличкому, проте затишному сквері).
На цьому наша
прогулянка цікавим історичним містом завершується і ми вирушаємо до головного
міста волинського краю – Луцька. Адже саме там знаходиться замок Любарта, та ще
деякі цікаві місця.
Луцьк
Луцьк – місто це одне з найдавніших міст України, історія якого
нараховує близько 1000 років. Перша згадка про Луцьк датується 1085 роком
в Іпатіївському літописі. Першими його мешканцями були дуліби і лучани. Саме з останніми вчені і пов’язують назву
міста.
У
1848 році Луцьк відвідав Т. Шевченко. У 1879 році до Луцька переїжджає родина
Косачів. Леся Українка тут починає свою
творчу діяльність.
Сьогодні Луцьк – обласний центр Волинської області.
Що ми побачили у Луцьку?
- Центр міста, Волинський національний університет ім. Л. Українки, пам'ятник Шевченку.
- Парк культури і відпочинку ім. Лесі Українки . Парк великий, гарний і затишний. Це улюблене місце відпочинку мешканців та гостей міста. Тут кожен може знайти собі заняття по інтересам.
- відвіати дитячу зону відпочинку «Острів «Мадагаскар», де розміщена велика кількість дитячих розваг та атракцінів;
- пройтись по містку закоханих, де ви зможете побачити велику кількість висячих замочків;
- відвідати ресторан «Бригантина», який розміщений на справжньому теплоході, правда стоячому на буксирі, на штучному ставку;
- подивитись
пам’ятник Л. Українки, як на мій
погляд, один з нйкращих в Україні (Л. Українка зображена в молодому віці, саме в тому, коли вона жила у Луцьку).
Прочитати напис на стелі, який пробирає до мурашок: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те,
що не вмирає». Ця цитата взята з її
твору «Лісова пісня», з останнього періоду її життя. А також посидіти на
лавочці біля пам’ятника в тіні дерев;
- побачити у парку велику кількість білок, я такої кількості пухтастих сиворінь не бачила в жодному місці; не забудьте взяти горішків, насіння, щоб їх погодувати, вони тоді прибіжать прямо до ваших рук;
- влітку можна поплавати у річці Стрий, яка протікає територією парку, або відпочити на пляжі поруч;
- оглянути дерев’яні скульптури відомих казкових героїв.
Луцький замок
Ну а далі на нас вже чекав Луцький
замок.
Луцький замок,
замок Любарта або Верхній замок – всі ці три назви належать одному замку.
Місцеві жителі його частіше називають замком Любарта. Мені ця назва теж більш
до вподоби, адже вона пов’язана з іменем людини, яка залишила свій слід в
історії замку.
Це один із Середньовічних замків України, який зберігся до сьогоднішніх
днів.
У 1000-ному році, звичайно, такої кам’яної
захисниці не було. Проте та дерев’яна фортеця, яка була побудована князем Володимиром, мала велике значення
для земель Київської Русі. Вона стояла
на західному рубежі і захищала саме цю територію. Багато, хто хотів здолати її мури, але вона боролася і з честю
захищала те, що належало її
народу.
У 1331 році син Литовського князя Любарт
одружився на доньці правителя Галицько-Волинського князівства. Він прийняв
православну віру та у 1340 році зійшов на престол. Він наказав зруйнувати дерев’яні мури навколо замку, а замість них
побудувати нові, кам’яні. Саме 1340 рік вважається роком заснування
Луцького замку. До 1385 року продовжувалося його будівництво та укріплення, він
виконував ще й фортифікаційну функцію.
Замок входить до
історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».
Сьогодні замок служить архітектурним
комплексом, який відкритий для відвідувачів. Замок можна відвідати, оглянути
його вежі, піднятись на оглядовий майданчик, пройтися мурами.
Архітектурний
комплекс замку в себе включає:
- В’їздна, Владича та Стирова вежі, які
з’єднані між собою мурами.
- Будинок шляхетських суддів ХVІІІ ст..
- Повітова скарбниця початку ХІХ ст..
- Археологічні залишки собору Івана Богослова ХІІ ст. та князівського палацу ХІV – ХVІ ст.
А також на
території замку можна відвідати музеї:
- «Дзвони Волині, історія та сучасність» (тут розміщена єдина та унікальна
колекція дзвонів, тут можна побачити експонати ХVІІ ст., а також ті, що належать ХХ ст.)
- Музей книги ( тут знаходиться унікальне зібрання архієпископа
Рівненського і Острозького УПЦ владики Варфоломія; за все своє життя він назбирав
величезну колекцію книг і зараз вони зберігаються в цьому музеї. Тут можна
побачити давній дерев’яний книгодрукарський станок ХV ст.)
- Художній музей (основою зібрання стала колекція картин із Олицького замку князів Радзивіллів.
В останній експозиції є картини відомих художників багатьох країн Європи:
Іспанії, Італії, Франції, Австрії, Німеччини. А також тут розміщено понд 750 полотен українських художників).
А також можна відвідати:
- виставку «Плитниця», де експонуються старовині будівельні
матеріали, знайдені під час археологічних досліджень (на ІІ поверсі в’їзної
вежі);
- експозицію «Замкова сторожа» (на ІІ поверсі в’їзної вежі);
- оглядовий майданчик,звідки відкривається вигляд на старе
місто та його пам’ятки
(в’їзна вежа, піднятись можна
лише з екскурсією, самостійно – не можна);
- виставку «В’язниця» (нижній ярус Владичої вежі);
- виставку «Арсенал», де подається для огляду замкова зброя ХV
– ХVІІ ст.(трохи вище у Владичій вежі);
- законсервовані залишки православної, а потім і уніатської кафедри Івана Богослова – пам’ятки архітектури. У розкопках церкви зберігаються могили давніх князів, єпископів, знатних вельмож. Також збереглася князівська гробниця зі скелетом з наконечником татарської стріли у черепі. За припущенням, це поховання Ізяслава Інгваровича (у підземеллі замку).
Собор святих Петра і Павла
Поруч
із замком знаходиться собор святих Петра
і Павла. Він входить до складу оборонної системи міста. Костел є пам’яткою архітектури національного значення, який входить до
складу історико-культурного заповідника «Старй Луцьк».
Собор
є однією з найбільш значущих
католицьких святинь Волині. Тут збереглася дзвіниця ХVІ ст. Всередині собор
добре оздоблений ліпниною, скульптурами, розписом. В соборі є орган, який
створює особливу атмосферу.
Костел
був побудований для ордена єзуїтів, тому він нараховує вже чотири століття. Він
має вежі, бійниці, а головне – підземелля. Підземні поверхи рятували від
будь-якої атаки та облоги.
Сьогодні
ці підземелля приховують багато таємниць, які залишили після себе єзуїти. Там
знаходяться склепіння, усипальниці, затоплені водою, людські кістки, черепи.
Незважаючи на те, що в підземеллі велись досконалі розкопки, вияснити, кому вони належать, на сьогодні залишається загадкою. Проте було знайдено багато предметів
побуту, меблі та інші предмети середніх віків.
Зараз підземеллями проводяться екскурсії.
Собор є діючим і є католицьким храмом.
Ось ми так здійснили подорож до Волині. Настав час вирушати додому. Але
дорогою вирішили відвідати ще Рівненський зоопарк.
Рівненський зоопарк
Рівненський зоопарк – це
унікальне місце, де на великій території проживає багато тварин.
Зоопарк був створений у 1982 році.
Ініціатором створення такого парку виступила обласна організація із захисту
середовища. Для будівництва зоопарку була виділена земельна ділянка площею 11
га. Поступово почали облаштовувати територію для тварин.
Зоопарк великий, розміщений у зеленій
зоні. На території дуже багато дерев та іншої рослинності. Потрапивши до
зоопарку, складається враження, що ти потрапив до лісу.
Тварини знаходяться у великих вольєрах,
доглянуті, для них створені найкращі умови. Вони можуть вільно пересуватись по
своїй території, відвідувачів не бояться.
В зоопарку
нараховується близько 150 видів, 700 екземплярів тварин. Тут мешкають: мавпи,
леопарди, леви, багато парнокопитних, полярний вовк, безліч різних птахів.
Тварини тут не тільки живуть, але й близько 30 видів виводять потомство. Тому тут можна побачити і
старожилів і малечу.
Рівненський
зоопарк – це освітня установа, яка
націлена на збереження та відновлення зникаючих видів тварин. В 1998 році зоопарку було присвоєно статус об’єкта загальнодержавного значення.
На території
знаходяться залишки давнього фруктового саду, площею 4,7 га, а також можна відвідати екзотаріум.
Ось
так ми здійснили самостійну подорож нам північ нашої країни – до Волинського
Полісся.
Більш детальніше можна
дізнатись, ознайомившись з окремими постами в блозі:
- «Шацькі озера – блакитні очі Українського Полісся».
- «Путівник по Національному природному парку «Шацькі озера».
- «Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир на Волині».
- «Володимир-Волинський – місто з багатовіковою історією».
- «Луцьк – серце Волині».
- «Рівненський зоопарк».
-
А ви були на Волині?
-
Які цікаві місця та об’єкти вам вдалося відвідати?
-
Що б рекомендували подивитись, відвідавши цей край?
-
Поділіться своїми враженнями.
НАПИШІТЬ
СВІЙ КОМЕНТАР
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар