Будинок вчених або колишнє Шляхетне казино у Львові

 

   Однією з найкрасивіших споруд, коштовною перлиною в архітектурному намисті Львова є Будинок вчених, або колишнє Шляхетне казино. Відвідини цієї локації – це незабутня мандрівка у життя львівських аристократів минулого. Тут сповна відчуєш атмосферу балів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Інтер’єри Будинку вчених можна побачити у фільмах. Це те саме Шляхетне казино з фільму про д’Артаньяна, де збереглися розкішні дерев’яні сходи, що закручуються спіраллю. Щойно відчиняєш важкі вхідні двері, перше, що відчуваєш – специфічний аромат старого дерева, дорогого лаку та історії, яка буквально застигла у повітрі.

  Львівський Будинок вчених розташований на вулиці Листопадового Чину, 6. Якщо ви вирішите здійснити прогулянку від Собору святого Юра до центру міста, то ви неодмінно натрапите на цю дивовижну будівлю у стилі необароко, адже проминути її просто неможливо.

Будинок вчених на вулиці Листопадового чину, 6

   Перш ніж увійти до знаменитого Будинку вчених, ви потрапите у вишуканий та нетиповий для цивільної архітектури міста парадний вхідний простір, який часто називають внутрішнім двориком або атріумом-вестибюлем під відкритим небом.

   Вхід влаштований у вигляді глибокої, величної лоджії-галереї, що слугує своєрідним переходом від вулиці до розкішного інтер’єру.

   На самому в’їзді вас зустрічають дві монументальні фігури могутніх, неймовірно пишних і величних атлантів, один повертається до нас спиною, інший же повернутий обличчям.  Вони не просто прикрашають будівлю, а створюють той самий ефект величі необароко, яким славиться цей палац.

   Коли дійшов час  до оздоблення фасаду, архітектори запросили талановитого австрійського скульптора Теодора Фридля. Саме він у 1898 році створив цих атлантів. Фридль на той час уже був відомим майстром монументально-декоративної скульптури у Відні, тому його робота у Львові вирізняється надзвичайно високою анатомічною точністю і динамікою.

Знамениті атланти, що прикрашають будівлю

   Атланти – це скульптурний мотив характерний для львівських будівель доби історизму, рідше для сецесії.  Іменем героїв давньогрецьких міфів в архітектурі називають постать людини, що її використовують замість підпори. Нерідко атлант лише «вдає», що тримає будівлю, насправді виконуючи суто декоративну роль.

   Міфічний персонаж Атлант брав участь у боротьбі титанів проти Зевса, за це був покараний: мусив довіку підтримувати небосхил. Інший міф повідає: у володіннях Атланта знаходилось дерево з золотими яблуками, котрі мав відібрати син Зевса. Не виказавши гостинності Персею, титан зустрів гнів напівбога. Зевсовий нащадок обернув велетня на скелю. Перших вирізьблених з каменю атлантів знайдено серед руїн храму Зевса Олімпійського в місті  Агрідженто (Сицилія).

Один з двох вхідних порталів (колишніх в'їздів)

   Скульптурна група на Будинку вчених складається з двох могутніх чоловічих фігур, які фланкують (оточують з обох боків) парадний вхід до будівлі. На відміну від класичних, статичних атлантів, які «спокійно» тримають на плечах склеп, львівські атланти зображені в момент неймовірного фізичного зусилля. Їхні тіла зігнуті, м’язи напружені, а голови нахилені вперед під вагою балкона. Вони ніби застигли в динамічному русі, намагаючись втримати масивну конструкцію екеру (виступу) та балкона другого поверху. Тут спостерігається неспокій, напруження, пульсування. Відчуття ледь стриманого руху посилює активне драпіювання: тканина, здається тремтить від вітру. Дві пари атлантів, ніби від погляду Медузи, застигли в граційних позах, тілами підпираючи балкон над порталом.

 Скульптурна група атлантів виготовлена шляхом гальванопластики

   Мистецтвознавці стверджують, що можливо це алегорія переходу від ХІХ до ХХ ст. І ці скульптури зроблені в новій техніці. Вони нагадують різьбу по пісковику, але насправді це гальванопластика (електрохімічний метод виготовлення точних металевих копій предметів шляхом осадження металу з розчину електроліту на спеціальну форму-матрицю під дією електричного струму).  Вони виготовлені з цинку, пізніше було майстерно заштукатурено під пісковик, ну і звісно всередині вони пусті, але завдяки спеціальному покриттю білою фарбою та декоративній суміші вони виглядають так, ніби витесані з цільного каменю. Попри природне руйнування від часу та вологи, вони чудово зберегли деталізацію: складки шкіри, рельєф м’язів та навіть емоцію важкої праці на обличчях.

   Атланти слугують плавним переходом від монументального переходу першого поверху, декорованого грубим рустом (імітацією тесаного каменю), до витонченішого, майже палацового другого поверху з великими арочними лоджіями. Завдяки розвороту їхніх тіл,  портал входу здається об’ємнішим та глибшим.

 Розкішна будівля Будинку вчених побудована у стилі необароко

   Сама зона подвір’я спроєктована дуже функціонально – як критий парадний під’їзд для екіпажів та карет – каретний під’їзд (пандус). Завдяки плавним пандусам, гості казино могли в негоду під’їжджати  на каретах безпосередньо до вхідних дверей, виходити накритими від дощу й снігу та відразу опинятися всередині.  Цей парадний дворик будувався з розрахунком на те, щоб пані у розкішних довгих сукнях та кавалери у фраках не забруднили взуття та одяг на тогочасних львівських вулицях. Карета заїжджала з одного боку, висаджувала пасажирів під захистом склепіння і виїжджала з іншого.

 Парадний каретний під’їзд (пандус)

   На початку ХХ ст. цей заїзд бачив чимало: тут укладалися чимало парі, обговорювалися політичні інтриги Галичини, а програні в карти статки змушували  багатьох аристократів виходити через ці арки вже збіднілими.

 Інформаційний стенд при вході до будівлі

   Простір дворика прикрашений необароковим ліпленням, арковими склепіннями та витонченими ліхтарями. Він створює відчуття урочистості та готує відвідувача до огляду знаменитих різьблених дубових сходів всередині будівлі.

Інформаційний стенд при вході до будівлі

   У саму будівлю ведуть невисокі напівкруглі сходи, які складаються з шести сходинок, двостулкові дерев’яні двері із скляними вставками, які оточені  білосніжною витонченою ліпниною.

 Вхідні двері  до Будинку вчених

   Якщо пройти далі, то ви потрапите у внутрішній невеликий, проте дуже затишний і атмосферний дворик. Там є полісадник – зелена клумба з квітами, кущами та невеличкими деревцями. Паркан обплетений виноградом. На клумбі також багато різноманітних скульптур.

   Це невеликий сад для довгих прогулянок, а радже лаконічне зелене обрамлення палацу, яке відокремлює приватний простір колишнього казино від гамірної вулиці. Дуже затишна та спокійна зона відпочинку. А чиїсь вікна та балкони виходять прямо до цієї зеленої оази.

Полісадник у внутрішньому дворику

   Також під внутрішніми стінами Будинку вчених є невеличка кав’ярня з літнім майданчиком.Там стоять столики, стільчики і все це під парасолькою. Проте сьогодні це все було зачинене, мабуть, зарано ми прийшли. Але зараз там так тихо і спокійно, а після вчорашнього дощу ще й віє свіжим ароматом. 

Кав'ярня з літнім майданчиком

   Випити горнятко кави у такому історичному та й ще й дуже гарному місці, мені здається, гарна ідея.

Затишне місце, щоб усамітнитись і випити горнятко кави

   Якщо пройти далі, то складається враження, що ти опинився на дні колодязя, адже дворик невеликий, а навколо високі стіни будівель. Викладено все це давньою бруківкою. Під стінами стоять лавочки, між ними у великих вазонах насаджені вічнозелені деревця, виглядає дуже приємно. 

 Проїжджа частина внутрішнього дворика

 У дворику присутня автентична бруківка

   Внутрішній дворик заслуговує на увагу, а сама будівля Будинку вчених, з боку дворика є не менш цікавою і симпатичною.

   Саме з цієї сторони, за часів Шляхетного казино, карета виїжджала, після того, як висадила біля входу, тогочасну богему.

 Вид на Будинок вчених з внутрішнього дворика

   У ніші над порталом з внутрішньої сторони є декоративний архітектурний рельєф (супрапорт) – це не офіційний державний чи родинний герб, а зображення, яке виконувало естетичну роль в стилі необароко, притаманному віденському бюро Фельнера і Гельмера.

Будівля прикрашена рельєфним декоративним оздобленням

   Історія Будинку вчених починається наприкінці ХІХ ст. Будівлю звели в 1897 – 1898 роках як Шляхетне (аристократичне, дворянське, графське, Герхарда) казино або Національне касино – елітний клуб для представників аристократії і заможних мешканців Львова. На чолі товариства став граф Владислав Сангушко, який і замовив роботу двом надзвичайно відомим віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру і Герману Гельмеру, які створили чимало театральних і громадських будівель у Європі. Серед їхніх робіт – Одеський оперний театр, Чернівецька опера, львівський готель «Жорж», оперний театр у Цюриху, Фолькстеатр у Відні та десятки театрів в різних містах Центральної Європи. Архітектори розробили проєкт і збудувала будівлю фірма «Фельнер і Гельмер».

   Будівля споруджена для власних потреб товариства галицького конярства, тобто для шляхтичів, які захоплювалися арабськими скакунами і вперше у Львові влаштовували кінні перегони.  До їх середовища входили граф Олександр Фредро, відомий комедіограф, власник театру граф Скарбек, граф Міхал Антоневич до Болоз та багато інших відомих людей. 

  Попередником був чиншовий будинок, зведений у 1879 році за проєктом Войцеха Гаара, а вже в 1898 році було зведене казино. Спорудженням на місці керували львівські будівничі Лишкевич і Пшорн, але багато елементів зовнішнього і внутрішнього декору виконали найкращі майстри імперії Габсбургів.  Скульптурне оздоблення фасадів виконали австрійські скульптори Теодор Фридль і Райнольд Велькель за моделлю Рудольфа Вейра. Різьблений дерев’яний інтер’єр виготовив Шандор Ярай у львівській фабриці братів Вчеляків. Живописні супрапорти (декоративні елементи, розташовані безпосередньо над дверним прорізом) написали львівські митці Станіслав Дембіцький, Станіслав Рейх, Тадеуш Рибковський, Міхал Созанський. Скульптор Едмунд Плішевський за участі каменярського майстра Юліана Гури виготовив алебастровий камін у фоє.

   В архітектурі будівлі цілком проявився стиль, який був уславлений часами імператриці Марії Терезії –  псевдобароко (необароко), який наприкінці ХІХ ст. ностальгічно прославляв давно минулі барокові часи. Цей будинок став прекрасним завершенням фасаду вулиці і окрасою банківського кварталу.

   Інтер’єри цього архітектурного дива створюють дух розкоші, який вважається одним із семи чудес міста Львова. В оздобленні присутнє різьблення деревини, обшиті  шовком стіни, кришталеві люстри, мармурові каміни та інший старовинний декор, вік якого складає понад сторіччя. Три діючі каміни створюють неповторне відчуття затишку. Уже не одне десятиліття існує  Будинок вчених, але дух касино далі живе.

   Споруда Будинку вчених органічно вписується у лінійну систему забудови вулиці Листопадового чину.

   У 1902 була здійснена добудова офіцин за проєктом архітектора А. Каменебродського та реконструкція каналізації (проєкт).

   З 1918 року приміщення використовувалося як міське казино, де збиралася львівська еліта. У часі пізніших реконструкцій до будівлі провели каналізацію, вона однією з перших у Львові була підключена до струму. До 1939 року казино називали аристократичним, шляхетним, а найчастіше – «казино Герхарда». Тут збиралися найбагатші, а потрапити в їхнє середовище було не просто. Тут проводили світські зустрічі, бали, ігри в карти та обговорювали політичні події. Завдяки близькому розташуванню до будівлі Галицького сейму казино стало одним із центрів світського життя міста.

   Під час Другої світової війни  тут був пункт набору молоді Галичини на каторжні роботи до Німеччини.

   З 1948 року радянська влада переобладнала споруду і тут почав діяти львівський Будинок вчених, із яким пов’язано немало подій наукового, громадсько-політичного і творчого життя Львова, області та України.

   До 1953 року в чотирьох кімнатах на першому поверсі розташовувалось Львівське відділення Спілки архітекторів України. 14 вересня 1953 року під час проведення пленуму з планування і забудови міст західних областей України, через несправність електропроводки у будинку спалахнула пожежа, яка завдала значної шкоди.

   У 1954 році після відбудови та відновлення будинку Спілку позбавлено права користуватись приміщенням.

   У 1998 році в будинку перебував львівський обласний виборчий штаб кандидата на посаду президента України Леоніда Кучми.

   У 1999 році тут діяв пресцентр саміту Президентів країн Центральної та Східної Європи, який проходив у Львові.

   23 вересня 2008 року внесений до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Раду Будинку вчених очолює ректор Львівської національної академії мистецтв Андрій Бокотей – видатний сучасний художник, академік Академії мистецтв України, професор, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка.

   Ще на початку нульових Львівський Будинок вчених був відреставрований. І сьогодні кожен має можливість помилуватися не лише фасадом, але й його неймовірним інтер’єром.

   Композиційним серцем та візитною карткою Будинку вчених є вестибюль та парадні дерев’яні сходи. Саме цей інтер’єр вважається одним із найдовершеніших й найвишуканіших зразків необарокової цивільної архітектури не лише у Львові, а й у всій Центрально-Східній Європі. Неймовірні дерев’яні сходи та різьблені панелі були виготовлені за ескізами архітекторів у відомій майстерні Шандора (Олександра) Кліва, яка славилася своєю художньою роботою з деревом далеко за межами Львова.

Знамениті розкішні дерев'яні сходи колишнього Шляхетного казино

   Потрапляючи всередину через парадний каретний заїзд, ви одразу опиняєтесь у просторому, світлому атріумі-вестибюлі – безсумнівно найкрасивішій парадній залі Львова.  Головне завдання інтер’єру полягало в тому, щоб приголомшити гостя з першого кроку. В давні часи атріумом називали приміщення з отвором у стелі і вогнищем по центру. Пізніше, вже у часи ХІХ ст. цим словом стали називати приміщення, що освітлюється денним світлом через світлову стелю. Це надає приміщенню урочистості, теплого світла і економить кошти, адже на той час електрика була дуже дорогою.

   І перше, що кидається у вічі – це величезний скляний дах (світловий ліхтар), що перекриває весь простір вестибюля. Завдяки цьому прийому велика зала залита м’яким природним світлом протягом усього дня. У вечірній час інтер’єр освітлювався розкішними люстрами та електричними бра, що наприкінці ХІХ ст. було ознакою передових технологій та надзвичайного багатства.

Величезний скляний дах (світловий ліхтар) у стелі

   До речі,  це чи найперше приміщення у Львові, яке було освітлено електричним світлом, але в той час люди боялися таких технічних новинок. Недарма один з перших роликів, які показували на сінематографі, де в Нью-Йорку пан Едісон на стільці вбиває людину електричним струмом. Тому всі лампи Шляхетського касино були стилізовані під гасові.

   Що дало електричне світло? Раніше бали тривали всього 3 – 4 години, тому що свічки довше не горіли, навіть найтовщі свічки, які заправляли в високі люстри могли не прогорати не більше 4 годин. Тому пані, власне кажучи, і не їли нічого, і не пили нічого, вони могли протриматись без туалету приблизно 4 години. Далі, коли з’явилося гасове освітлення, бали стали трішки довшими. Гасова лампа витримувала до 6 годин. Тому панянкам потрібно уже думати наперед, брати з собою помічниць, прислугу, які допомагали здійснити деякі санітарні речі. Чоловікам в цьому випадку було трохи простіше, бо в них інший одяг, інша фізіологія. І лише електричне освітлення дало змогу проводити бали до самого ранку. Отже, в Шляхетському казино гуляли до самого ранку, оскільки світло від самого початку було електричне і можна було дозволяти собі хоч до світанку, поки вже сонце не зійде.

   І навіть вислів: «гра варта свічок», мається на увазі, якщо потрібно було продовжити гру, хтось загравався в казино, потрібно було додатково докласти свічки, а це коштувало грошей, це хтось мав оплатити. І якщо гравець був впевнений, що він відіграється і його виграш збільшиться, то він готовий був платити і за свічки. А якщо він розумів, що він уже «без штанів», в нього кишені порожні, ну звісно ж, тоді гра припинялася. А от коли з’явилося електричне освітлення, казино могло отримувати свої прибутки по повній програмі і головне дати побільше алкоголю, адже цей прийом працює й досі: п’яна людина готова знести всі свої бар’єри.

   Головною лінією вестибюля є парадні сходи, які плавно і граціозно закручуються двома маршами на другий поверх, де розташовувалися парадні зали, бальний простір та гральні кімнати.

   Сходи неймовірно розкішні і виглядають дійсно аристократично. Виконані з високоякісного дуба, кожна балясина, перила та опорні стовпи покриті філігранним карважем (різьбленням) у стилі необароко з елементами рококо: рослинними орнаментами, волютами та завитками.

Сходи заслані червоною доріжкою

    Попри те, що дерево є масивним матеріалом, конструкція сходів спроєктована настільки майстерно, що вони здаються майже невагомими, наче стрічка, яка плавно підіймається вгору.  Вони не мають масивних нижніх опор, а тримаються за рахунок точного інженерного розрахунку та кріплення до стін.

   Нижній марш сходів фланкують витончені дерев’яні колони, що плавно переходять у стельові арки, створюючи театральний ефект куліс.

   Розкішні дерев’яні сходи були виконані за проєктом Шандора фон Ярая, надзвичайно відомого угорського скульптора. Роботи виконували як його працівники з Відня, так і  львівські майстри і сам архітектор пан Фердинанд Фельнер, коли приймав цю роботу, був неймовірно вражений її якістю.

   Користуватись сходами мали право лише поважні гості, прислуга ними не користувалась, вона мала свої бічні входи і не ходила туди-сюди перед очима гостей.

 Краєвид  на вестибюль з другого поверху

   Стіни вестибюля декоровані ліпниною,  яка імітує дорогі тканини або мармур, а також прикрашені майстерно виконаними дерев’яними панелями (вайнскотом), які стилістично продовжують лінію сходів.  У кутках на нішах спочатку височіли скульптури та розкішні дзеркала в різьблених рамах, які візуально розширювали простір.

Дерев'яне різьблене  оздоблення присутнє у всьому приміщення

   У вестибюлі (холі) першого поверху Будинку вчених встановлений розкішний алебастровий камін. Виконаний він з високоякісного алебастру, який зовні схожий на мармур (палевого відтінку), який завдяки своїй природній напівпрозорості та м’якій текстурі чудово контрастує з темним деревом дубового різьблення сходів та стінових панелей. Він має пластичні форми, з пишними рельєфними елементами.

   Портал каміна прикрашений витонченим різьбленням із рослинними мотивами, характерними волютами (завитками) та ракойлями.  Над камінною полицею височіє велике, художньо оформлене дзеркало в пишній алебастровій формі, що візуально розширює простір холу та відбиває світло від вишуканої люстри і ліхтарів вестибюля. З боків портал підтримують скульптурні деталі та вигнуті пілястри.

   Окрім декоративної та репрезентативної функції (справляти враження на гостей колишнього Шляхетного казино при самому вході), камін був діючим і слугував для опалення цього просторого та високого приміщення з відкритим ліхтарем на стелі.

 Алебастровий камін у вестибюлі (1898 р.)

   Дуже цікавим є зображення у ніші над дверима, яке називають супрапорт. Це єдине полотно,  яке збереглося від оригінального приміщення, адже їх поступово вивозили, то австро-угорці, то німці, то радянська влада.

   Живопис зображує алегорію рільництва. Розказав історію 93-річний дідусь, який свого часу працював у цьому приміщенні швейцаром. Коли в часи німецької окупації тут містився пункт найму громадян для виїзду в Німеччину, то він підслухав, що офіцери хотіли вивезти картини до Німеччини. Тоді на свій страх і ризик він замалював цю картину фарбою і вже в радянський час її було відчищено. Існує версія, що юнак зображений на картині – це молодий цісар Франц Йосиф у трирічному віці.

   Працівники Ермітажу зацікавилися цією картиною, але буремні роки і розвал Радянського Союзу не дозволили вивезти картину до Ермітажу.

 Зображення над дверима (супрапорт)

   Цей вестибюль створювався як парадний подіум. Саме цими сходами підіймалися найвпливовіші люди Галичини: графи Потоцькі, Бадені, Сапєги. Сюди з’їжджалися на щорічні бали, укладання контрактів та гучні світські раути.

 Сходи оздоблені розкішними перилами з візерунковим орнаментом

   А ми потрапили до дуже гарної Бальної зали, що знаходиться на першому поверсі. Вона складається з кількох кімнат, що розділені прохідними порталами. Зали прикрашені вишуканими шпалерами на стінах, витонченою ліпниною та позолоченим декором.  Вони дуже світлі, святкові, з великими розкішними дзеркалами та блискучими люстрами. Великі настінні дзеркала візуально роблять простір ще ширшим і відбивають світло. Великі люстри на стелі яскраво сяють і створюють урочистий настрій. Стіни прикрашені вишуканою ліпниною, витонченим фризом і делікатними золоченими елементами.

   Під ногами – темний, ідеально відполірований паркет із складним геометричним візерунком, збережений ще з кінця ХІХ ст., який пам’ятає шелест бальних суконь та кроки вальсу.

 Вишукана зала з великими дзеркалами, красивими люстрами та пишним ліпним декором

   Оскільки будівля проєктувалася як казино, архітектори передбачили дивовижну інженерну деталь: великі зали першого й другого поверхів  могли відокремлюватися одна від одної або об’єднуватися в єдиний величезний бальний простір за допомогою прихованих висувних (розсувних) дерев’яних перегородок.

   А коли якась компанія хотіла усамітнитись, їм легко було це зробити – слуги відкривали технічні дверцята і легким рухом руки висовували приховану стіну, вона візуально продовжує основну стіну і решта публіки може спокійно розважитися. Візуально такі перегородки доповнювали стилістику оформлення інтер’єру та не вибивалися із загальної картини. Ці стіни-двері декоровані в загальному стилі палацу і легко ховалися в пази під час великих бенкетів чи балів.

Великі дзеркала мають позолочене обрамлення, що виглядає дуже пишно

   Шляхетні пані могли розглядати себе в красивому дзеркалі і слухати музику. Для того, щоб музика лунала над гостями, але самі музиканти не займали корисну площу танцювального паркету, архітектори передбачили спеціальну ложу. Це маленька затишна кімнатка-балкон розміщена на висоті над одним із входів/переходів зали. Балкон прикрашений ажурною, витонченою, неймовірно шикарною позолоченою решіткою.

   Конструкція ложі розрахована так, щоб звук інструментів (скрипок, віолончелей, флейт) м’яко линув згори, рівномірно наповнюючи всю залу та створюючи акустичний ефект «живого об’ємного звуку». До речі, там є невеличка кімнатка, де музиканти могли відпочити.

Маленька затишна кімнатка-балкон для музикантів

   А ми піднімаємось на другий поверх, тими самими історичними сходами, якими колись піднімались аристократи. Враження неймовірне.

Атріум

  Будівля має два поверхи та високий мансардовий дах. Має високу і простору лоджію, балкони якої спираються на монументальні фігури атлантів. Над вікнами лоджії – картуші з гербами Волині, Поділля, Руської та Белзької земель, а також Речі Посполитої. В інтер’єрі споруди динамічно закручені дерев’яні сходи та галерея.

Внутрішня галерея другого поверху навколо атріуму

   Піднявшись розкішними знаменитими дубовими сходами на другий поверх, одразу опинитесь на внутрішній галереї, яка повністю оперізує цей атріум(або парадний вестибюль, фоє) по периметру.

 З галереї йдуть двері до різних зал

   Головна особливість цього приміщення  полягає в тому, що воно не має звичайних вікон на стінах. Натомість світло сюди потрапляє згори – через велику скляну стелю (світловий купол), як і на перший поверх, що пронизує дах будівлі.

 Світловий ліхтар з розкішною кришталевою люстрою

 А звідси можна  подивитись на вестибюль і деревяні сходи вже з іншого ракурсу

   Саме на цій галереї другого поверху атріуму, праворуч від сходів, і розташований той самий розкішний камін. Це «ростовий камін» (або камін у людський зріст). До речі, я думаю, що всі пам’ятають, що в давні часи люди були нижчі на зріст, ніж зараз, а також людина віком 50 років – це була людина досить похилого віку.

   Розкішний дерев’яний камін є витвором мистецтва у стилі необароко, прикрашений тонкою різьбою та барельєфами. Виготовлений з цінних порід темного дерева та має майстерне ручне різьблення. Угорі над каміном у ніші знаходиться величезне дзеркало.

 "Ростовий камін" на відкритій галереї другого поверху

   З атріуму можна пройти в інші парадні зали другого поверху.

Галерея з величезним каміном на другому поверсі

   У будівлі є зали, балконна галерея та зелений сад:

• багата Актова (Велика або Бальна) на 200 місць (площа сцени дозволяє проводити концерти),
• Біла зала (або Камінна на 80 – 120 місць) із каміном та чорним концертним роялем,
• Червона зала,
• Срібна (або Срібляста) зала,
• Бежева затишна і красива зала із старовинними меблями,
• Дзеркальна зала,
• бібліотека з чудовою галереєю,
• оздоблена ліпниною балконна галерея,
• зала засідань Ради Будинку вчених на 50 місць.
• зелений сад для прогулянок.

   Також тут присутні інформаційні стенди, де можна самостійно ознайомитись з деякою інформацією, щодо Будинку вчених, якщо ви відвідуєте це місце самостійно, без екскурсії. Інформація є українською та англійською мовами.

 Інформаційний стенд

Інформаційний стенд

   Актова зала (яку в архітектурних описах та історичних джерелах також часто називають Великою або Бальною залою) є головним і найбільшим приміщенням другого поверху Львівського Будинку Вчених. За часів Шляхетного казино саме тут вирувало світське життя: проводилися розкішні бали, костюмовані вечори, концерти та театральні вистави.

   Сьогодні зала розрахована на 200 місць і вражає збереженим автентичним інтер’єром у стилі необароко.

   Стіни зали декоровані витонченою ліпниною, пілястрами та архітектурними елементами з позолотою. Периметр приміщення прикрашають розкішні стрункі колони, які підпирають декоративні арки, візуально збільшуючи висоту стелі та додаючи залі палацової величі.

   Однією з головних архітектурних родзинок зали (як і всього другого поверху) є унікальне верхнє освітлення. Замість класичних вікон архітектори Фердинанд Фельнер та Герман Гельмер спроєктували скляні стельові плафони («ліхтарі»). Завдяки цьому вдень приміщення заливається м’яким, природним світлом. Вечорами ж залу освітлюють величезні автентичні кришталеві люстри та настінні бра.Бальні зали касино прикрашені вишуканими шпалерами на стінах.

   Зала має простору сцену, габарити та акустика якої дозволяють проводити повноцінні концерти, камерні вистави чи офіційні виступи. Під ногами відвідувачів – збережений автентичний паркет із цінних порід дерева, викладений вишуканим візерунком, який пам’ятає кроки львівської аристократії кінця ХІХ ст.

   Простір зали візуально розширюють великі венеційські дзеркала у масивних позолочених рамах. Усі дерев’яні деталі, обрамлення дверей та порталів виконані з високоякісної деревини.

   Актова зала Будинку вчених – це простір, де архітекторам вдалося поєднати помпезність бароко із затишком світського клубу, і сьогодні вона залишається одним із найкрасивіших історичних залів України.

   Біла зала (її також називають Камінною) – це одна з найвишуканіших, найсвітліших і найпросторіших кімнат львівського Будинку вчених. Це простора кімната, яка розташована поруч із Бальною, але є автономним салоном. Її головні фішки – це великий білий мармуровий камін, величезні дзеркала одне навпроти одного та чорний концертний рояль. Тут немає сцени, а простір камерніший (розрахований приблизно на 80 – 120 місць).

   За часів казино це був парадний салон для прийомів, світських розмов, фуршетів та камерних танців. Коли в основній Бальній залі гримів великий оркестр, у Білій залі гості могли відпочити, поспілкуватися або потанцювати у менш офіційній атмосфері.

 Біла зала

    Головна концепція Білої зали – достаток світла та повітря. Цього ефекту архітектори досягли завдяки поєднанню білосніжних стін, позолоти, дзеркал та величезних вікон.

  Стіни зали пофарбовані у благородний білий (або ніжно-кремовий) колір, який контрастує із витонченою позолоченою ліпниною. Тут можна побачити барокові рослинні орнаменти, завитки (рокайлі), путті (ангеликів) та витончені карнизи, що переходять у стелю.

 Прохідні двері між залами, що мають красиву декоративну ліпнину та шикарні люстри

   Композиційним акцентом зали є ще один автентичний  величезний «ростовий камін», виконаний трішки в іншій техніці. Він облицьований біло-сірим мармуром, але робота дуже ювелірна, дуже красива і дуже дорога.  На той час можете тільки уявити скільки це коштувало і дійсно, тільки на кошти цілого товариства можна було таке створювати. Прикрашений витонченим різьбленням та великим надкамінним дзеркалом.

   Під ногами гостей – розкішний штучний паркет, виконаний із кількох цінних порід дерев.  Його складний геометрично-рослинний візерунок нагадує дорогий килим і є окремим витвором мистецтва.

  Зі стелі звисають масивні, але кришталево-прозорі люстри.  Раніше вони були свічковими (а згодом гасовими), а сьогодні їхні кришталеві підвіски виблискують від електричного світла, створюючи веселкові відблиски на білих стінах. 

 Автентичний "ростовий камін", виконаний з біло-сірого мармуру

   Окремої уваги заслуговують парадні двостулкові  двері, які ведуть до зали. Вони є шедевром столярного мистецтва кінця ХІХ ст. Виготовлені вони з високоякісної деревини (переважно дуб та махагон) і покриті лаком, що підкреслює текстуру. Верхня частина стулок має скляні вставки із фацетом (скошеними гранями) або витончені дерев’яні решітки, які пропускали світло з коридору в залу ще до того, як відчинялися самі двері. Обрамлення дверей (портал) прикрашене сандриками та ліпними елементами, що перегукуються із загальним декором кімнати.

  Ще одним легендарним символом Будинку вчених є чорний рояль, який знаходиться поруч у невеликій Блакитній залі, який ідеально доповнює її аристократичну атмосферу. Рояль знаменитої австрійської фірми «Bösendorfer» (Бьозендорфер) – один з найстаріших та найпрестижніших виробників фортепіано у світі.  Інструменти цього бренду відомі своїм унікальним глибоким та оксамитовим звучанням. Поява такого інструменту тут не випадкова: оскільки будівлю проєктували віденські архітектори для  елітного Національного касино, усе наповнення залів замовляли у найкращих майстрів Австро-Угорської імперії.

   Чорний глянцевий лак рояля створює приголомшливий візуальний контраст із ніжними пастельно-блакитними стінами, шовковими шпалерами, витонченою золоченою ліпниною та світлим художнім паркетом Блакитної зали. Рояль встановлено біля вікна під розкішною кришталевою люстрою. Його кришка часто піднята, що додає простору особливого динамізму та кінематографічності. Проте, при нашому відвідуванні Будинку вчених, рояль був закритий і обтягнутий фіолетовою тканиною.

   Історично за цим роялем грали під час світських вечорів, камерних концертів та шляхетських зібрань. Інструмент залишається чинним і сьогодні – у залі періодично проводяться музичні вечори, класичні концерти та благодійні прийоми. Цей рояль є улюбленою локацією для фотографів. Він фігурував у багатьох зйомках (музичних кліпах, лав-сторі, весільних фотосесіях).

   Сьогодні під час екскурсій, балів чи зйомок гості зазвичай вільно переходять з однієї зали в іншу, оскільки вони з’єднані між собою анфіладою (прохідною системою дверей).

 У Блакитній залі є чорний рояль

   Тут ми можемо вийти на балконну галерею.

   Балконна галерея – це глибока простора лоджія другого поверху, яка прикрашає центральний фасад будівлі на вулиці Листопадового чину.

   Основою для цієї великої балконної галереї слугують дві монументальні фігури могутніх атлантів, які фланкують парадний вхід. Вони тримають на своїх плечах масивну винесену вперед конструкцію балкона. Балкон захищений витонченою, стилізованою під камінь балюстрадою з фігурними балясинами.

   Сама лоджія-галерея заглиблена у фасад. Над її високими арочними вікнами та дверима розміщені пишні картуші з історичними гербами земель, що колись входили до складу речі посполитої (зокрема Волині, Поділля, Белзької та Руської земель з центром у Львові). Фасад навколо рясно декорований ліпними гірляндами, путті (ангеликами) та маскаронами.

 Лоджія-галерея (вигляд з боку вулиці Листопадового чину)

Балконна галерея відкривається звісно, у теплий період року, в холодну пору вона зачинена. Нам пощастило, оскільки ми були влітку, то двері на лоджію були відчинені.

Це досить затишна локація, можна навіть сказати, що це окрема зала Будинку вчених. Вона широка, має витягнуту форму: оточена з одного боку високими дверима, що йдуть із зал, а з іншого можна подивитись зовні – на вулицю Листопадового чину.

Окрасою галереї є вишукана стеля, декорована гарною ліпниною з чудовими візерунками. Її можна довго розглядати, це ніби якийсь чарівний портал у небо, де можна побачити НЛО. Стіни білого кольору, двері також оздоблені ліпниною і завершуються декоративним карнизом.

 

 Казкової краси стеля

   На стінах неймовірної краси ліхтарі.  Підлога покрита автентичним паркетом, з вишуканим складним орнаментом.

Оригінальні ліхтарі на стінах лоджії-галереї

   Тут також є лавочки, під стиль тієї епохи, де можна посидіти або зробити фото.

 Внутрішня частина лоджії-галереї

   Тут також виставлено багато цікавих і незвичних амфор, які прикрашені барельєфами, малюнками та орнаментами.

 Лоджію прикрашать амфори

   А ми переходимо до однієї з найяскравіших і найзапам’ятовуваніших зал будівлі – Червоної зали.

   Червона зала (яку також часто називають Журнальною залою, Картярською або Малим салоном) – це одне з найзатишніших і водночас найбагатших приміщень Будинку вчених. Якщо сусідня Біла зала вражає світлом і своїми просторами, то Червона зала занурює в атмосферу класичного джентельменського клубу кінця ХІХ ст. Її інтер’єр є зразком витонченого необароко з елементами французького класицизму.

   Головна ідея Червоної зали – камерність, престиж на комфорт. Дизайн приміщення розроблений так, щоб налаштовувати на відпочинок, неспішне читання або інтелектуальні ігри.

 Червона зала - найяскравіша зала будівлі

   Свою назву зала отримала завдяки унікальному текстильному оформленню стін. Вони обтягнуті вишуканим натуральним штофом глибокого бордово-червоного або кармінового кольору з вишуканим матовим тисненим візерунком. Це створює відчуття тепла та акустичного затишку, особливу камерну, але водночас урочисту атмосферу. Нижня частина стін по периметру зали обшита високими панелями з дорогого темного дерева (переважно дуба або махагону). Деревина покрита матовим лаком, що підкреслює її благородну структуру. Такі ж темні дерев’яні портали обрамляють вікна та двері зали.

  Стеля зали оздоблена витонченою білою гіпсовою ліпниною з позолотою, яка пом’якшує насичений червоний колір стін. По центру звисає масивна люстра з кришталевими підвісками, яка разом з настінними бра дає м’яке, приглушене світло.

 Стеля і дуже гарна вишукана люстра Чевоної зали

   У  Червоній залі є надзвичайно витончений мармуровий пристінний фонтан-умивальник із маскароном. Цей елемент інтер’єру є справжнім шедевром декоративно-ужиткового мистецтва кінця ХІХ ст.

   Фонтан висічений із суцільного шматка високоякісного білого (з легкими сірими прожилками) мармуру.  Світлий відтінок каменю яскраво контрастує із насиченим червоним штофом стін та темним різьбленим деревом навколо.

  Нижня частина умивальника виконана у вигляді стилізованої морської мушлі (морського гребінця) з глибокими рельєфними жолобками. Вона ніби виростає зі стіни, спираючись на витончену декоративну консоль. Над самою чашею-мушлею розташований барельєфний маскарон – зображення голови міфічної істоти (часто трактується як лісове божество, фавн або тритон, що уособлює водну стихію). Саме з його вуст колись витікала тонка цівка води.

 Фонтан вписаний у спеціальну нішу, декоровану ліпниною та різьбленими елементами,  що повторюють рослинні мотиви необарокового стилю палацу.

  У часи Шляхетського казино цей фонтанчик мав не лише естетичну функцію.  Оскільки в залах грали в карти ( інколи на дуже великі гроші), пили вино та вечеряли,  цей камерний умивальник дозволяв гостям швидко освіжити руки та обличчя, не виходячи до загальних туалетних кімнат.

   Є легенда, що з цього фонтанчика било шампанське, але насправді це всього лиш легенда, адже там була звичайна вода.

 Мармуровий фонтан-умивальник із маскароном

   Невід’ємною частиною ансамблю дерев’яного оздоблення кімнати є розкішна дерев’яна шафа (креденс/буфет), що збереглася з часів австрійського Шляхетного казино.

  Цей унікальний витвір меблевого мистецтва кінця ХІХ ст. вражає своєю монументальністю та багатством декору.  Шафа виготовлена з високоякісної деревини (переважно дуба та горіха). Її глибокий шоколадний відтінок благородно контрастує з яскраво-червоним (пурпурним) шовковим штофом, яким обтягнуті стіни зали. Фасад шафи щедро декорований високохудожнім ручним різьбленням.  На дверцятах та пілястрах можна побачити складні рослинні орнаменти, листя аканта, гірлянди, волюти та фігурні картуші, що перегукуються з ліпниною на стелі зали.

   Нижня частина шафи – масивна тумба з глухими різьбленими дверцятами та висувними шухлядами, які спираються на міцні фігурні ніжки. Середня частина має відкриту нішу-стільницю, де під час шляхетських банкетів та ігор могли розставляти дорогий посуд, напої або закуски.  Верхня частина представлена вітриною з оригінальним склінням. Скляні дверцята дозволяли демонструвати вишуканий порцеляновий та кришталевий посуд. Вінчає шафу масивний профільований фронтон (карниз). Особливу цінність має оригінальна металева фурнітура – ковані  бронзові ручки та ключі з патиною, які підкреслюють автентичність і поважний вік меблів.

   Шафа проєктувалася не просто як окремий предмет меблів, а як частина цілісного архітектурного задуму архітекторів Гельмера та Фельнера, покликана продемонструвати високий статус і багатство галицької аристократії.

Автентична дерев’яна шафа (креденс/буфет)

   Підлога вистелена художнім складальним паркетом із кількох порід дерева. Його складний орнамент дещо темніший, ніж у  Білій залі, що підкреслює камерний статус кімнати.

  За часів функціонування Шляхетського казино Червона зала була улюбленим місцем відпочинку чоловічої частини львівського вищого товариства. Тут стояли глибокі шкіряні крісла та невеличкі столики. Гості приходили сюди після пишних банкетів чи танців у Бальній залі. Тут читали свіжі європейські газети й журнали (звідси назва «Журнальна»), палили дорогі сигари, пили коньяк та вели серйозні розмови про політику чи бізнес. Також зала часто використовувалася для гри в бридж або інші елітні картярські ігри.

 Червона зала як і інші, оздоблена декоративною ліпниною

   Із Червоної зали через прохідні двері ми потрапляємо до Сріблястої ( також часто згадується як Срібна) зали.

 Срібляста зала отримала свою назву завдяки витонченому колористичному вирішенню. Стіни приміщення оздоблені шовковими шпалерами, стеля оздоблена розкішною ліпниною. Барокові візерунки, рослинні орнаменти та рами ніби покриті тонким шаром срібного інію, що створює ефект прохолодного, благородного сяйва. Зі стелі звисає розкішна люстра

Прохідні двері з Червоної зали до Срібної (Сріблястої)

   Під ногами – автентичний художній паркет, викладений із кількох цінних порід дерева, який утворює складний геометрично-рослинний малюнок. Його глянцева поверхня також працює на відзеркалення світла.

 Срібна (Срібляста) зала

   У залі стоять автентичні меблі: величезний дубовий стіл, стільці, крісла, диванчики.

   За часів казино зала слугувала відпочинковим та бальним салоном для вищого товариства й аристократії. Сьогодні вона використовується для проведення камерних заходів, урочистих подій, фотосесій, конференцій та культурних вечорів (місткість від 20 до 150 осіб).

 У залі стоять стіл, стільці, крісла та диванчики

   Ще досить цікавою є бібліотека та зала засідань Ради Будинку вчених, але на жаль, не всі зали і відкритими для огляду, тому саме туди ми потрапити не змогли.

   Бібліотека Будинку вчених – це одне з найбільш вражаючих, атмосферних та кінематографічних приміщень усього палацового комплексу. На відміну від світлих, ошатних Бежевої чи Білої зал, бібліотека занурює в абсолютно інший світ – глибоких темних кольорів, вишуканої різьби по дереву та затишку старовинного кабінету.

   Головний матеріал бібліотеки – це благородне темне дерево (дуб, яким оздоблені майже всі поверхні). Це створює відчуття солідності, інтелектуального спокою та стриманої розкоші.

   Уздовж стін тягнуться масивні, вбудовані книжкові шафи з різьбленими карнизами та скляними дверцятами. Вони спроєктовані як єдине ціле з архітектурним простором кімнати.

   Зазвичай у центрі кімнати розташований великий раритетний стіл та м’які крісла, що підкреслює первісне призначення кімнати – бути місцем для читання, роздумів та серйозних шляхетних бесід.

   Найбільш впізнавана та унікальна деталь бібліотеки — це її двоярусна структура. На рівні другого поверху кімнати облаштовано дерев’яну відкриту галерею з різьбленою балюстрадою. Вона забезпечувала доступ до верхніх полиць з книгами. На цей другий ярус ведуть дивовижної краси кручені (гвинтові) дерев’яні сходи.

   Стеля зали виконана у вигляді розкішних дерев’яних кесонів (квадратних поглиблень) із витонченим різьбленням. Така конструкція не лише виглядає дуже шляхетно, але й створює правильну акустику. У центрі стелі розміщене велике засклене вікно (світловий ліхтар), через яке вдень падає м’яке природне світло. У вечірній час кімнату освітлює велика люстра з кованими елементами, що підкреслює камерність простору.

   Як і в інших парадних залах, у бібліотеці є свій камін. Проте на відміну від витонченого мармурового каміна Бежевої зали, тут він більш строгий, масивний і вмонтований у загальну дерев’яну композицію стіни, додаючи приміщенню особливого тепла.

   Зала засідань Ради Будинку вчених – це одна з малих парадних залів або колишніх клубних кімнат Галицького шляхетського казино, розрахована приблизно на 50 місць і є чудовим зразком камерного необарокового інтер’єру кінця ХІХ ст.

   Зала оформлена у стриманій, але вишуканій палітрі. Нижня частина стін традиційно декорована високоякісними дерев’яними панелями (вайнскотом) з дуба або явора, що характерно для всього будинку. Верхня частина стін обтягнута коштовними тканинними (шовковими) шпалерами та оздоблена ліпними тягами та витонченими рамами-фільонками.

   Стеля зали прикрашена витонченою пластичною ліпниною (рокайлі, рослинні гірлянди, волюти), яка м’яко переходить у падуги стін. У центрі композиції розташована пишна люстра, що дарує залі м’яке урочисте світло, яке доповнюють автентичні настінні бра.

 Міжкімнатні переходи та двері оформлені масивними дерев’яними порталами з фігурними карнизами. Над дверима збереглися фігурні наддверні декоративні елементи (супрапорти) з рельєфним рослинним чи орнаментальним декором, що підкреслює загальну стилістику історизму.

   Для проведення засідань зала облаштована великим центральним столом для президії чи доповідачів та рядами зручних стільців для слухачів. Меблі підібрані в класичному стилі, що гармоніюють із темним деревом дверей та панелей.

  Підлога вистелена автентичним складним художнім паркетом із різних порід дерева (дуб, ясен, горіх), який утворює геометричний малюнок і є окремим витвором мистецтва палацового типу.

   Завдяки помірним розмірам (на відміну від величезної Дзеркальної чи Білої зали), зала засідань Ради має чудову акустику та створює особливу атмосферу академічної поважності й водночас затишку.

    На першому поверсі також безкоштовно можна відвідати туалет.

Навіть по дорозі до туалету на стінах можна побачити ніші з декоративним оздобленням

 Декор на стінах  присутній і в кімнаті з раковинами для миття рук

   В споруді проводять «Львівські бали»:

• 21 жовтня 2006 року пройшов третій бал,
• 25 квітня 2009 року відбувся П’ятий ювілейний «Львівський бал». Львів’яни та гості отримали нагоду поспостерігати за святковим дійством режисера-постановника Богдана Ривкевича із національного драматичного театру імені Заньковецької та потанцювати вальс, який виконував камерний оркестр «Леополіс»,
• 13 лютого 2010 року – Бал святого Валентина,
• Осінній бал-маскарад,
• благодійний бал-вечірка Black & White Bal,
• Шоколадний бал,
• Оксамитовий бал,
• Квітковий бал,
• Студентський благодійний бал «Гетсбі»: ревучі 20-ті».

   При Будинку вчених працюють колективи художньої творчості:

• народна вокально-оперна студія (існує понад 40 років, керує студією Олена Міщук),
• народний театр «Мета»,
• зразковий театр пісні «Горличка» (створений 20 років тому, за рік дає понад 90 виступів. Лауреат і дипломант всеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів).

  Інтер’єри будівлі часто використовували для кінозйомок, зокрема для фільму Георгія Юнгвальда Хількевича «д’Артаньян і три мушкитери» (1978 р.), саме по цих сходах спускалася Міледі, а д’Артаньян підіймався сходами до кардинала Рішельє зіграти партію в шахи, а також саме сюди шляхтичі підганяли своїх коней.  Будівля виконувала роль плацу кардинала.   

  У приміщенні Будинку вчених кіностудіями було знято понад 100 фільмів, з останніх «Кава з кардамоном», «Вогнем і мечем» тощо. Також тут знімалися кліпи та випуск телепередачі «Супермодель по-українськи». Крім того, будівля є чудовою локацією для фотосесій, в тому числі й весільних.

   Цікаві факти

   22 березня 2021 року американська компанія Вloomberg, що є найбільшим у світі постачальником інформації для бізнесу, проілюструвала свою статтю під назвою (в перекладі з англійської) «1% найбагатших американців приховують п’яту частину своїх доходів від податківців» зображенням сходів львівського Будинку вчених.

   Шляхетське казино чекає на вас, щоб відкрити вам свої таємниці!

   Тривалість огляду 20 хвилин.

   Вартість огляду інтер’єру:  дорослі – 50 грн, дитячі – 30 грн.

   Весільна фото- відеозйомка 1 год – 1000 грн

   Огляд інтер’єру проводиться до 18.00 год

-          А ви відвідували Будинок вчених або колишнє Шляхетне казино у Львові?

-          Чи вразили вас розкішні дерев’яні сходи та світловий ліхтар?

-          Чи сподобались  вам давні мармурові каміни?

-          Яка із зал справила на вас найбільше враження?

-          Чи змогли ви роздивитись могутніх атлантів?

-          Можливо вам вдалось перенестись у кінець ХІХ – початок ХХ ст. на уявити, як тут розважались львівські аристократи?

-          І чи не забули зробити фото у найяскравіших локаціях Будинку вчених?

НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР