Жовква – королівське місто ренесансної краси. І це помічаєш одразу, коли опиняєшся у самому центрі міста. Адже все найкраще знаходиться саме тут. І почнемо знайомство з містом з пам’ятки архітектури початку ХІХ ст. – Жовківською ратушою. Вона вражає своєю витонченою архітектурою та стрункою вежею з годинником, яка гармонійно поєднує строгість оборонного стилю із величчю європейського Відродження, підкреслюючи статус Жовкви як ідеального міста.
Вибачаюсь за тавтологію, але автобус нас «ідеально» привіз до самого центру міста, зупинившись біля костелу Святого Лаврентія. «Ідеально» проїхав крізь Глинську (Краківську) браму і поїхав далі до Крехова.
А ми,
перейшовши через дорогу одразу опинились на Вічевій (Ринковій) площі, яка
оточена немовірними архітектурними
спорудами – міська Ратуша, замок та чудові кам’яниці
з аркадними галереями.
І як
завжди, мабуть, уже є традицією, починати знайомство міста з його центру, із
серцевини – міської ратуші. Тим паче, що вона першою й опинилась перед нами.
Розташована на центральній площі Вічевій, поміж замком, Глинською брамою та
костелом святого Лаврентія.
Жовківська
ратуша – адміністративна будівля, в якій розташована Жовківська міська рада, а
також музей історії міста та туристично-інформаційний центр.
Почнемо з
історії самої ратуші.
Після розпланування міста на магдебурзькому
праві посередині ринкової площі звели будівлю для самоврядного уряду – ратушу. Перша
Жовківська ратуша була скоріше фахверковою будівлею, тобто з дерев’яним
каркасом заповненим цеглою. 1687 року на її місці збудували муровану будівлю у
ренесансному стилі. Вона мала вигляд триярусної квадратної в плані вежі, до
якої з боків прилягали партерові крила з крамницями, на торцях двоярусні
альтани. В залі знаходилася картина Страшного суду.
Вежа була вкрита кількаярусним завершенням з
балконами-галереями, годинником, судовим дзвоном, увінчана флюгером з гербом
короля Яна ІІІ Собеського – «Яніна». Такий її вигляд описаний в інвентарі міста
Жовкви 1750 року, опублікований 1933 року М. Осінським: «Ратуша посеред Ринку,
в квадрат мурована. Нижній ярус виглядає так: входячи від замку – подвійні
ворота на завісах, з фірткою, цвяховані. Тут вага на ланцюгах, окута штабами, там
комірка темна, замикана, склеп долішній, до якого двері від замку дубові, вікно з гратами. Сходи всередині до пивниці
сховані там під дверима замиканими. При нім (склепі) з того ж боку три склепи,
подібні один до одного, з сосновою підлогою.
До кожного (склепу) ведуть подвійні окуті двері. При ратушових сходах –
кімнати по краях, з примурованими сіньми з дверима. Вийшовши на другий ярус, є сіни з двома
перехідними дверима на завісах, на
прибої (штирі) замикані. Треті двері до залу суду магістрату (у як їй
є) зелений п’єц, двоє вікон в олово оправлених, з віконницями, лавки з підлікотниками – звичайні, увійшовши
до сіней, у яких три вікна без шкла і без рам.
Тут три карцери з замиканими дверима, на завісах. Велика ізба
(кімната) з підлогою, а селя розібрана для зручності трубача. Там п’єц, двері
і вікно на завісах. Йдучи під
годинник, там в’язання
пруське в мурі (фахверкова стіна). Добрий балкон квадратовий (обхідний) з
поруччями на балясинах, під яким – перша велика баня, покрита бляхою. В ній,
з боку замку, – великий добротний годинник з циферблатом, мальованим золотими
цифрами. Над цією банею – менший балкон
з поруччям на балясинах, над яким друга з судовим дзвінком. Вище – третя, в
якій годинниковий дзвін. На котрій (третій бані) залізний штибер білою бляхою
оббитий, з залізною кулею, галкою і щитом (флюгером) з Яніною з короною.
Повернувшись на низ, з обох боків цієї ратуші – вісім крамниць належать до
костелу, з них одна порожня, а решта з замиканими дверима, джобрі.
При цій же ратуші дві альтани на два яруси:
одна мурована від костелу, зі всім
належним – двері, вікна, п’єци, покої мешкальні; а друга з низу мурована, зверху
– дерев’яна, має сходи, ганок, порядні вікна, п’єци, столи, лави. Під ними муровані пивниці, двері на завісах, з
клямками, пробоями і внутрішніми замками в обох, з вигідними сходами».
Ренесансова Жовківська ратуша простояла до
1832 року і через аварійний стан була розібрана до фундаментів. Її руїни ще довго грудою лежали посеред
ринкової площі. Серед них був
віднайдений торговий лікоть (мірило) з написом:
«Міра мірою – вічна, продаж і купівля – тимчасові». Під час розбирання
мурів ратуші була віднайдена також залізна куля, в якій виявили пергамент з
написом: «Року Божого 1687 Юзеф Пінковський народжений на Литві Р.Б. 1659, дня
15 березня, що пробув п’ять років на службі його королівської милости Яна ІІІ,
присутній при тому, як королівський
будівничий Петро Бебер, будівничий цього ж короля і найстарший
надвірний, забив перший цвях у вежу 26 червня 1687 року, про що залишив згадку
для наступних часів дня 1 серпня 1687 року». Наприкінці тексту дописані ще дві
особи, причетні до будівництва ратуші, зокрема маляр короля Яна ІІІ – Юзеф
Елеврес та Георг Треше з Бреслава (Вроцлава). Власне цей замурований напис
розкрив нам історію будівництва втраченої будівлі. Щасливим випадком маємо ім’я
архітектора та дату побудови ратуші. Архітектор при дворі короля Яна ІІІ Петро
Бебер в 1685 – 1694 роках працював у
Жовкві, перебудував за цей період замок, та, ймовірно, долучився до будови Жовківської
синагоги. Петро Бебер відомий також відбудовою ратуші в Кракові та добудовою
четвертого ярусу Вежі Корнякта (дзвіниці Успенської церкви) у Львові.
Після включення наших земель до складу
Австрійської імперії, нова влада робила
спроби відновити ратушу і пристосувати
її до нових потреб. Було навіть розроблено два проєкти її перебудови. Проєкт з
1788 року передбачав пристосування будівлі під тюрму, перебудовуючи одноярусні
крила на триярусні. Другий проєкт, датований 1820 роком, передбачав
пристосування ратуші під магістрат.
За цим проєктом планувалась реконструкція
лише основної частини ратуші – триярусної вежі з пивницями, без бічних крил,
які на той час були втрачені. Однак обидва проєкти так і залишились
нездійсненими.
|
Інший
вигляд, ніж той, який ми можемо собі уявити за описом 1750 року, має ратуша
на акварелях топографа Е.-К. фон
Кронбаха 1823 року та невідомого художника кінця ХVІІІ –
початку ХІХ ст. На зображенні панорами Жовкви з пагорбів Гараю фон Кронбаха
(зберігається у Львівському історичному музеї) добре видно забудову ринкової
площі і триярусну вежу ратуші посеред Ринку.
Друге зображення віднайшов у фондах того ж музею та ідентифікував Олег
Рибчинський. На обидвох
акварелях Жовківська ратуша завершена
не кількаярусною банею, а увінчана
аттиком. На акварелі невідомого автора
на південно-східній стіні вежі ратуші зображено сонячний годинник, бічних
галерей вже немає. Під час впорядкування ринкової площі 2003 року археологи
виявили фрагмент мурувань пивниці ратуші.
Отже, після того, як
1832 року ренесансну Жовківську ратушу розібрали, міський уряд засідав в кам’яниці
№ 8 на вулиці Жолкевського (нині Львівській). Понад сто років Жовква була без
ратуші. 1926 року був оголошений
конкурс на ратушу, у якому переміг проєкт львівського архітектора Броніслава Віктора.
Лишень 1932 року завершилося зведення нової ратуші. На місці старої ратуші зараз знаходиться клумба,
контури якої чітко окреслюють місцезнаходження старої ратуші. Ми з вами побачити в
реальності стару ратушу, на жаль, не можемо, лише змогли почути цікаву
історію її спорудження та її занепад
(аварійний стан і руйнування). Проте перед нами постала нова ренесансна
Ратуша, яку ми можемо не тільки оглянути зовні, а й потрапити до
її найпотаємніших внутрішніх куточків. Вона постала
на місці середньовічних казематів колишньої надвірної варти короля Яна ІІІ
Собеського. Пізніших казарм, при західному оборонному мурі міста, між замком і Глинською брамою. Автор проєкту,
використавши стіну та пивниці казематів, вписав споруду в ансамбль ринкової
площі і надав модерністичного стилю з елементами ар-деко та необарокових рис.
 На другому
ярусі вежі, на чотирьох фасадах були влаштовані годинники фірми “Michael Misowicz w Krośnie”. Віконний
проріз вежі був заповнений вітражем із гербом міста. На ратуші зображено герб
Жовкви – Іван Богослов в синьому і пурпуровому одязі. В одній руці він тримає
золочену чашу, в іншій – чорну змію. Золочена чаша символізує отруту, яку дали випити святому, але він не помер.
Чорна змія є ознакою того, що християни можуть на змій наступати, і це не
завдасть їм ніякої шкоди. До 1939 року з
балкону ратуші щодня опівдні трубач виконував міську мелодію – «гейнал»,
спеціально написану для Жовкви. Тепер щогодини дзвони годинника відбивають
українську мелодію. В радянський час
споруда використовувалася виконкомом районної ради та іншими міськими
службами.  Ратуша зведена з каменю
і цегли. Нижній
ярус – колишні дворярусні казарми муровані з каменю, перекриті трицентровими
склепіннями. Двоярусна брила вкрита чотирисхилим дахом під черепицею з
чотирма люкарнами, під вкритими
трисхилими дашками. На тильному фасаді збережено кілька ключоподібних
бійниць. Двоярусна, прямокутна в плані
споруда з триярусною квадратовою вежею увінчаною бароковою банею на осі. Архітектурний вистрій у модерністичному
стилі з елементами ар-деко. Чільний фасад акцентований триарковим портиком,
який імітує підсіння навколоринкових кам’яниць. Центральна арка підкреслена низькими спарованими
бочкоподібними колонами на високих п’єдесталах.
Чільний фасад прорізаний ритмом прямокутних вікон. Другий ярус
декорований модерновими фігурної форми пілястрами у міжвіконних
простінках, вікна в пласких обрамуваннях.
Всі фасади завершені стилізованим карнизом великого виносу. Два верхні яруси
вежі оперезані балконами, нижній на стилізованих кам’яних кронштейнах.  Підійшовши
до входу, крізь аркадні галереї Ратуші, на стіні побачила табличку із
зображення щойно збудованої нової Ратуші з коротким описом історії (опис йде
чотирма мовами). На зображенні ми бачимо саму нову Ратушу та пам’ятник королю Речі Посполитої Яну ІІІ Собеському.
Оскільки Жовква була однією з головних резиденцій цього монарха, тому пам’ятник мав велике історичне значення для міста в
дорадянський період. На початку Другої світової війни, після підписання пакту
Молотова-Ріббентропа та радянського вторгнення до Польщі, червона армія
зайняла Жовкву. Представники нової радянської адміністрації почали масштабну
ліквідацію пам’яток польського та «буржуазно-поміщицького»
минулого. Біля Ратуші було демонтовано й повністю знищено у вересні 1939 року
пам’ятник Яну ІІІ Собеському, а також знищила розташований поруч пам’ятник
засновнику міста – гетьману Станіславу Жолкевському.  А також на стіні є й інші таблички, з яких
ми можемо дізнатись, що у будівлі Ратуші розміщений «Туристичний
інформаційний центр» та «Музей старого містечка» (офіційна та найпоширеніша
назва «Жовківська вежа»). А також є пам’ятна табличка про те, що з 1 листопада 1918 року у м.
Жовква діяли органи державної влади Західноукраїнської Народної Республіки.  Ми
відвідували Жовкву в неділю, у вихідний день, при вході, одразу на вулиці нас
зустрів такий позитивний чоловічок з кумедними вусами, мабуть працівник «Туристичного
інформаційного центру» або ж музею «Жовківська вежа», або ж і того, і того,
бо показав нам все. Коротко нам розповів, що можна оглянути, а далі ми
самостійно пішли знайомитись з експозиціями музею. Проходи в музеї вузенькі,
але враховуючи, що окрім нас в музеї була тільки одна молода пара, тому можна
вважати, що ми були майже там одні, тобто ніхто не заважав, могли знаходитись
там достатньо часу. На першому поверсі одразу ми бачимо стенд
«Жовква – ідеальне місто», про це детальніше можна дізнатись у моєму
попередньому окремому пості «Жовква – королівське місто ренесансної краси».  Також тут
можна побачити діораму (макет) Клушинської битви 1610 року. Цей макет
присвячений одній із найгучніших військових перемог засновника міста –
польського гетьмана та великого канцлера коронного Станіслава Жолкевського. Тут
зображена битва під Клушино, що відбулася 4 липня 1610 року під час Московсько-польської
війни. У цій баталії коронне військо під керівництвом Жолкевського, що
чисельно значно поступалося супротивнику, вщент розгромило об’єднану
московсько-шведську армію під керівництвом Дмитра Шуйського та Якоба
Делагарді. Ця перемога відкрила польському війську шлях на Москву, яку згодом
було захоплено, а самого московського царя Василія Шуйського було скинуто з
престолу й узято в полон. Цей макет є частиною мілітарної історії міста.
 А ще тут є високоякісні копії (репродукції)
знаменитих батальних полотен, оригінали яких історично прикрашали місцевий
костел cвятого
Лаврентія. Серед них є і репродукція монументальної картини «Битва під
Клушино» (1610 рік). Картину замовив сам засновник міста Жовква
– польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Полотно мало увічнити
його найславетнішу військову перемогу. Оригінал, славнозвісна величезна батальна
картина ХVІІ
ст. «Битва під Клушино» (авторство приписують львівському художнику
вірменського походження Шимону Богушовичу) первісно, разом з іншими
гігантськими батальними полотнами як «Битва під Хотином» (оригінал А. Стеха
та Ф. ван Кесселя) – про перемогу правнука засновника, короля Яна ІІІ
Собеського, над османами, «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами»
(оригінали Мартіно Альтамонте, 1680-ті рр.), прикрашала костел святого
Лаврентія у Жовкві. У радянські часи її та інші картини, у занедбаному стані,
врятував від знищення видатний мистецтвознавець Борис Возницький, а костел
перетворили на склад. Сьогодні
оригінал зберігається та експонується в Олеському замку, а значно менша копія
в Золочівському замку. Полотно має цікаву художню деталь: на
догоду історичній правді та тогочасним реаліям, на картині «Битва під
Клушино» Шимон Богушович чітко зобразив один із передових загонів з прапорами
– це українські козаки, які брали участь у поході у складі війська
Жолкевського.
Офіційна історична назва полотна – «Битва
під Клушино», але в українському
інформпросторі сюжет отримав й іншу екскурсійну жартівливу та влучну назву -
«Битва під Клушино, або як московитів
по лісах збирали» (іронічна алюзія на масову капітуляцію та втечу війська
Дмитра Шуйського). Як уже
згадувалось вище, 4 липня 1610 року кількатисячне коронне військо під
командуванням гетьмана Станіслава Жолкевського вщент розгромило чисельно
переважаючу (майже вп’ятеро) московсько-шведську армію Дмитра Шуйського.
Почувши рев польської гусарії, московське
військо панічно розбіглося. Кіннота Речі
Посполитої гнала та наздоганяла втікачів на відстані близько 15 – 20
кілометрів. Російські воїни та їх воєводи буквально ховалися по лісах і
чагарниках навколо поля бою, намагаючись урятуватися. Сам московський
головнокомандувач Дмитро Шуйський тікав босим, кинувши у багнюці свій візок,
грошову скарбницю, знамена, а також символи влади – шаблю та гетьманську
булаву, які дісталися переможцям як трофеї. Копії цих масштабних полотен було урочисто
додано до експозиції ратуші і можна сьогодні їх побачити, в її коридорах. Може
виникнути питання: «Чому в Жовківській ратуші висять саме копії, а не
оригінали полотен?». Оригінальні полотна мають колосальні розміри, наприклад
«Битва під Віднем» 8,5 х 8,5 метрів. Тому сьогодні оригінали через свої
габаритні розміри та вимоги до зберігання перебувають у фондах Львівської
національної галереї мистецтв та експонуються (переважно частково) в
Олеському та Золочівському замках.
 Також
цікавим є особливе візуальне полотно – велике панорамне зображення
(реконструкція) історичного інтер’єру костелу святого Лаврентія. Картина показує
внутрішнє оздоблення храму у часи його найбільшої величі – «Малого Вавелю»,
як його колись називали. Головна
цінність цього зображення полягає в тому, що воно точно демонструє, де точно
в інтер’єрі костелу історично висіли величезні батальні полотна («Битва під
Клушино», «Битва під Хотином», «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами»).
Тут також яскраво ми бачимо їх розміри, у порівнянні з людиною. Оскільки в самій ратуші далі по коридорах та залах вивішені зменшені копії цих батальних полотен, це зображення інтер’єру на першому поверсі слугує своєрідним «гідом» та просторовим орієнтиром для туристів. Вона допомагає уявити, наскільки колосальними були оригінали (які зараз зберігаються у замках Львівщини) та як вони заповнювали стіни костелу, створюючи єдиний меморіал лицарської доблесті.  На стіні тут можна побачити портрет самого
засновника міста – Станіслава Жолкевського та ознайомитись з історичною
інформацією, якщо ви вирішили пройтись самостійно, без екскурсії. Він
зустрічає відвідувачів як головний символ заснування міста. Традиція розміщувати
зображення видатних правителів і засновників в залі для судових засідань або
холі магістрату існувала в Жовкві століттями. Відомо, що ще у давній ратуші (розібраній
1832 року) містилися монументальні картини та портрети, які відображали велич
роду Жолкевських і короля Яна ІІІ Собеського. Після руйнувань та радянського
періоду, коли будівлю використовували суто для адміністративних потреб, цю
традицію було втрачено. Нинішній
великий парадний портрет Станіслава Жолкевського з’явився на першому поверсі в межах масштабної
реставрації ратуші та відкриття туристично-інформаційного центру й музею
«Жовківська вежа». Портрет є високоякісною художньою репродукцієї знаменитого прижиттєвого чи раннього посмертного іконографічного образу гетьмана.  Під склом
експонується археологічна знахідка – фрагменти стародавнього кам”яного фундаменту та мощення. Під час
реставраційних робіт та облаштування музею на першому поверсі було відкрито
автентичні елементи колишніх оборонних споруд міста: казарм чи казематів, на
місці яких у 1932 році й звели сучасну будівлю ратуші.
Щоб зберегти та продемонструвати цю історичну частину архітектури
відвідувачам, старе кам’яне мурування та
фундаменти залишили відкритими, захистивши їх міцним скляним покриттям (ефект
«археологічного вікна»).
Далі
можна ознайомитись з туристичними ресурсами Жовківськуого району Львівської
області, але на сьогодні, як ми вже знаємо деякі райони були ліквідовані,
росформовані в рамках адміністративно-територіальної реформи. То ж
Жовківського району на сьогодні не існує, його було росформовано 17 липня
2020 року, а вся його територія увійшла до складу новоствореного, значно
більшого за розмірами Львівського району. Населені пункти колишнього району
розподілені між територіальними громадами. Зокрема, місто Жовква тепер є
центром Жовківської міської територіальної громади Львівського району.
В інтер’єрі
збережені дерев’яні двомаршеві сходи з перилами з точених балясин.
Модерністична жовківська ратуша доповнює ренесансне середовище ринкової площі
міста. Музей
«Жовківська вежа» Музей «Жовківська
вежа» є однією з найцікавіших атракцій міста, досить оригінальний, так як
розміщений у вежі самої ратуші. А
потрапити туди може кожен бажаючий. Експозиція музею розповідає про історію
Жовкви з часів заснування і до наших днів: доба Жолкевського і Собеського,
життя і побут у багатоаціональному місті, культурне життя українців, поляків
та євреїв, Жовкву у Першу і Другу Світові війни, визвольні змагання Січових
стрільців та бійців УПА, радянська ідеологія і радянський побут, герої АТО… Експозиція
відкрита у травні 2016 року у рамках проєкту «Розвиток туризму в
транскордонному партнерстві» при співфінансуванні Європейського Союзу. Основу
експозиції становить колекція жовківських старожитностей, зібрана
працівниками комунального підприємства «Туристичний інформаційний центр» в м.
Жовква, багато речей пожертвували небайдужі жовківчани. Крім того, частина експонатів придбана за
рахунок коштів Європейського Союзу. Експозиція
розкриває різні етапи історії Жовкви від початку заснування до сучасних
подій, і розділена на декілька тематичних блоків. Перший блок
присвячений Жовкві довоєнних часів – багатонаціональному місту, де мирно
співіснували між собою українці, поляки і євреї. З експозиції можна дізнатись
про побут тих років, культурне життя
жовківських євреїв, український національний рух (зокрема, про славетну василіанську друкарню), польських уланів, що квартирували у місті. У другому
представлено предмети, пов’язані з
періодом війн, які проходили через Жовкву, і наслідкам до яких призвели ці
криваві події у місті. Тут розповідається про Першу світову війну і П.
Нестерова, визвольні змагання і Січових стрільців, радянську і німецьку
окупації, про місце Жовкви у
військових операціях 1941 і 1944 рр., радянських ветеранів, боротьбу ОУН і
УПА. Наступний
блок присвячений радянській добі – повоєнним репресіям, ідеології, а також
мирному побуту і тому як люди зберігали віру і переконання в нелегких умовах
СРСР. В останньому блоці розповідається про Антитерористичну операцію на
Сході України, підкреслюючи, що історія продовжується і та сторінка, яка
пишеться зараз – не менш важлива, ніж усі події минулих століть. Тому
експозиція постійно формується і оновлюється. Музей «інтерактивний», приклавши слухавку
телефона до вуха можна почути голос Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого,
Степана Бандери. Тут зібрано
дуже багато цікавих і незвичних речей, тому розглядати це все можна дуже довго,
особливо поціновувачам старовини. Здається, що
приїхав у гості до бабусі, навіть деякі експонати виявилися досить знайомими.
Цікаво почитати газетні вирізки. Тут і стародавня
прядка, яка, мабуть, була у кожній хаті, адже це було давнє українське
ремесло, і годинники, і фотокартки, які пожовкли від часу. Прядка (або
самопрядка) – це пристрій з колесом і педаллю, де колесо обертається за
допомогою ручки або ножної педалі.
Через приводний пас колесо приводить у рух веретено, яке автоматично
скручує волокно (вовну, льон, коноплі) у нитку та намотує її. А цей
експонат я впізнала одразу, я бачила його у своєї прабабусі – цей стародавній
дерев’яний прилад називається рубель (іноді ще
називали праник або ребрак). Хоча багато хто думає, що рубель використовували
для прання, але його
головне призначення було в хатньому господарстві – це прасування білизни. Він
працював у парі з іншим предметом – качалкою (круглою гладкою палицею).
Випраний рушник, сорочку чи щось інше щільно намотували на качалку, клали на
стіл або лаву, а зверху притискали рубелем – важкою дерев’яною дошкою з ручкою та зубцями (зарубками) на нижній
стороні. Рубель із силою прокачували вперед-назад по качалці з тканиною.
Зубці рубеля розминали грубе домоткане полотно, розгладжували зморшки, і
після такого «качання» одяг ставав м’яким, рівним і навіть блищав. Ще якесь бачу дерев’яне коритце, для прання воно замале, можливо щось
товкли у ньому, цікаво. А тут ми
бачимо механізм старого годинника з вежі ратуші, середини ХХ ст. Сам
механічний годинник пережив буремні роки та продовжував працювати в
радянський період. У передвоєнні часи (до 1939 року) механізм працював у парі
з міським сурмачем, який щодня опівдні піднімався на вежу та виконував наживо
спеціальну міську мелодію – «гейнал» (хейнал). З часом
старий аналоговий механізм середини ХХ ст. зносився, почав давати збої та потребував постійного
ручного догляду. У 2016 році за підтримки Європейського Союзу було проведено
масштабну модернізацію та ремонт вежі й годинника. На ратуші встановили
сучасну електроно-автоматичну систему, а старий механізм перебуває сьогодні в
музеї. Знову перед
нами шафа з побутовими дрібничками. Але те, що було «навалено» зверху, мене
здивувало. Ікона Ісуса Христа абияк
покрита рушником, внизу давні кахлі та гіпсові чи мармурові залишки карнизу,
збоку дерев’яна діжка на якій стоїть настільна лампа радянських часів. Якось
так. Поява
релігійних артефактів у музеї ратуші замовлена феноменом Жовківської
художньої школи (одним з найяскравіших представників якої був Іван Руткович).
Ця ікона відображає традицію так званого українського (галицького) бароко ХVІІ – ХVІІІ ст. У
цей період сакральне мистецтво Жовкви
відійшло від суворих візантійських канонів: майстри почали надавати ликам
святих м’яких, реалістичних, суто галицьких людських
рис. Оскільки
ратуша в радянські часи зазнавала руйнувань, а храми закривалися, подібні
ікони часто рятували та переховували місцеві родини, а згодом передали до
історико- краєзнавчого фонду. В музеї представлені кахлі – це здебільшого
залишки автентичних печей із міських кам’яниць, замку або шляхетських будинків. На багатьох із
них збереглися складні орнаменти, рослинні візерунки та навіть родинні герби тогочасних власників міста. Вони
демонструють високий рівень розвитку Жовківської керамічної школи. Багато речей для цієї експозиції
принесли самі мешканці міста під час створення музею у 2016 році,
передавши старожитності, знайдені у
підвалах та на горищах старих австрійських і польських кам’яниць. Тут можна
знайти уламки карниза. Ці кам’яні фрагменти – безпосередні свідки
архітектурних трансформацій та руйнувань міста. Вони
належать до декору давніх споруд Вічевої площі (Ринку), Жовківського замку
або навіть першої кам’яної ратуші, зведеної у 1687 році
архітектором Петером Бебером. Та стара ратуша була прикрашена пишним бароковим декором, але у 1832 році її
визнали аварійною і повністю розібрали. Сучасну
будівлю ратуші звели значно пізніше – у 1932 році. Уламки давніх карнизів,
знайдені під час розкопок чи перебудов міських казематів та оборонних мурів,
залишили в музеї як демонстрацію майстерності ренесансних каменярів, які
будували Жовкву за проєктами видатних італійських зодчих.
Знову давні
речі: прялка, валізи і щось доволі знайоме ще з радянських часів – бабусина
швейна машина, тут побачила лише напівовальний видовжений футляр з ручкою.
Чомусь згадалось дитинство, та скільки було пошито речей такою швейною
машиною. Якесь таке ностальгійне відчуття.
В музеї багато
репродукцій картин. Через арочний прохід йдемо до іншої зали. В інтерєрі
збережені автентичні деревяні двомаршеві сходи з перилами з точених балясин.
Збереглися ще з часів побудови ратуші у 1932 році. Вони пережили Другу
світову війну та радянський період, коли у приміщенні засідала місцева
компартійна влада. Підлога покрита давнім паркетом. Піднімаючись
на оглядовий майданчик до годинника, спочатку треба пройти класичними
маршовими дерев’яними сходами. Проте ближче до верхніх
ярусів вежі, де простір сильно звужується, архітектор спроєктував круті
гвинтові сходи, адаптовані під оборонні стіни та каземати ХVІІ ст., на
основі яких і звели ратушу. Сходи та
балясини перил виконані з масиву твердих порід дерева. Завдяки реставрації та
модернізації вежі у 2016 році, ці дерев’яні конструкції укріпили, очистили
від шарів старої фарби та покрили захисними лаками, зберігши оригінальну
структуру міжвоєнного дерева. Піднімаючись
сходами ми бачимо велику кількість репродукцій картин, переважно батальних. Тут же в
музеї можна приміряти автентичний одяг
ХІХ ст. Це одна з найпопулярніших атракцій цього затишного музею, яка
дозволяє гостям буквально перевтілитися в мешканців старої Жовкви позаминулого
століття та зробити атмосферні фото на згадку.
А ми
продовжуємо огляд музею. На стіні безліч дрібних дерев’яних та металевих деталей, елементів та речей. А також
знову побачила знайомі предмети – дерев’яна діжка, в якій квасили капусту, помідори, кавуни,
дерев’яні рахівниці, які використовували в
магазинах, закладах харчування замість касового апарату, а ще пральна дошка.
Я її використання вже не застала, але вона мені чомусь дуже знайома, мабуть,
теж бачила у прабабусі. Давня пральна дошка – це традиційне пристосування для
ручного прання білизни, яке широко використовувалося до винайдення перших
пральних машин. Вона складається з прямокутної рами, всередині якої заківплена
ребриста робоча поверхня. Дошку встановлювали
під нахилом безпосередньо у велике корито або цебер із гарячою мильною водою.
Змочений одяг натирали господарським милом. Річ із зусиллям терли об ребристу
поверхню дошки. Оскільки тертя тканини об тканину посилювалося жорсткими
ребрами, бруд вимивався значно швидше і краще. Але сьогодні ця пральна дошка отримала
«друге життя». З часом вона перетворилася на повноцінний перкусійний музичний
інструмент. У джазі, блюзі, скифлі та музиці зайдеко на ній грають і
сьогодні, одягаючи на пальці спеціальні металеві наперстки, щоб видобувати
характерний ритмічний звук. Під склом давня карта міста Жовкви, мабуть,
польською мовою. Про діток тут теж не забули – є так звана «дитяча зона».
Дерев’яний коник-гойдалка дуже сподобався моєму
онукові. Для нього це було щось нове і цікаве. В моєму дитинстві щось подібне
було і тоді була дуже популярною ця іграшка. Але
найбільше нас зацікавив звичайно транспорт. Автомобіль виявився мобільним, ще
й інтерактивним. А ось і
та сама швейна машина, про футляр якої
я вже згадувала (чомусь їх розділили). Ще тут є футляр, здається від скрипки,
печатна машина, яку замінив ПК та ноутбук, якийсь давній прадавній телефонний
апарат, можливо якась рація. Жовква історично була багатонаціональним містом, де до Другої
світової війни євреї складали 35 – 40% населення. Тому частина експозиції
присвячена культурному життю жовківських євреїв. Вона детально висвітлює цей
пласт міської історії через кілька ключових тем: культурне та релігійне
життя, історія міського побуту, тематична вікторина про міфи та реальність,
преса та хроніки. Виставка
знайомить із розквітом юдейської громади Жовкви, яка свого часу була великим
центром єврейської освіти, ремесел (зокрема, кравецької гільдії) та
книгодрукування. Через старі фотокартки, документи та предмети вжитку показано, як мирно
співіснували й торгували на ринковій площі українці, поляки та євреї. У музеї
відкрита особлива вітрина, яка розвінчує історичні стереотипи (зокрема, розглядає образ єврея-шинкаря), пояснює
як виник і зник цей соціальний маркер та наскільки він відповідав тогочасній
реальності Галичини. В експозиції можна почитати оригінальні вирізки з
тогочасних міських газет. Вони детально описують як повсякденне життя, так і
драматичне і трагічне завершення існування єврейської громади Жовкви в часи
нацистської окупації та Голокосту.
Посередині
ми бачимо менору (єврейський підсвічник на 7 свічок). Це один з найдавніших
та найважливіших символів юдаїзму. Згідно з біблійною розповіддю, перша золота
менора була виготовлена за велінням Бога під час виходу євреїв з Єгипту і
згодом освітлювала Єрусалимський храм. Сім її гілок символізують сім днів
творіння або повноту Божої мудрості. Навколо
менори розміщені чорно-білі фотокартки із зображенням жовківських євреїв. Далі ми
бачимо й інші фотографії радянських часів. Якщо звернути увагу, то побачимо, що на шкільній фотокартці напис:
«Нестерівська 8-річна школа», тобто це ті роки, коли місто носило назву
Нестеров. Навіть скриня з хутром присутня в музеї.
Оригінальне
віконечко з безліччю газетних та книжкових сторінок, грошових купюр, листів
та вишивки. Ще
різноманітні вирізки. Вигляд з
вікна. І ось той самий макет Ідеального міста. Цей мініатюрний макет – не просто експонат,
а головний навігаційний та історичний маркер, навколо якого побудовано перший
ярус музейної експозиції. Макет
зявився у ратуші у травні 2016 року під час масштабного відкриття музею.
Розмістили його на початкових рівнях вежі на спеціальному постаменті під
міцним захисним склом. Таке рішення має суто практичне та концептуальне
значення: збереження дрібних деталей,
ефект «погляду птаха».
🧠
Ще одна шафа
з історичними дрібничками. І ще куточок
старожитностей. Музей має оглядовий майданчик, з якого
відкривається прекрасний вид на центральну площу міста. І ось ми піднялись до нього. З одного боку (ліворуч) ми бачимо костел
святого Лаврентія. Прямо по центру – Вічева площа. З іншого боку (праворуч) – Жовківський замок. Насолодившись краєвидами центру міста з
оглядового майданчика, ми продовжуємо рухатись далі. Піднімаючись сходами
вище, ми одночасно оглядаємо експонати музею. Якщо зупинитись надовше, то можна відзнайти
багато цікавих деталей. У шафі якийсь мінімакет битви, дрібні
елементи, деталі, частинки чогось… Портрет військового, макет літака, мабуть,
срібні чайнички та опудало птаха. Як вам? Цікаві тарілки та блюда. І ось ми піднялись до найцікавішого місця –
годинника на вежі Жовківської ратуші. Його історія налічує кілька століть,
хоча сама сучасна будівля магістрату
була зведена порівняно нещодавно.
Головний міський хронометр змінював свій вигляд, конструкцію та місце
розташування разом з розбудовою самої Жовкви. У часи розквіту Жовкви як ренесансного
«ідеального міста» (ХVІІ – ХVІІІ ст.) головна ратуша стояла посеред ринкової площі,
а не збоку як зараз. Другу (муровану) будівлю ратуші звели у 1687 році за
проєктом архітектора Петра Бебера. На її стінах був облаштований великий
сонячний годинник. Паралельно з ратушним сонячним годинником у місті існував
ще один визначний пристрій. Під час реставрації Жовківського замку дослідники
віднайшли унікальний настінний годинник 1680-х років, який спроєктував
особистий математик короля Яна ІІІ Собеського. Через аварійний стан стару ратушу Бебера повністю
розібрали разом з її історичним годинником у 1832 році австрійські урядники.
Сто років місто залишалося без ратушної вежі. Сучасну будівлю ратуші у стилі модерну з
неоренесансними римами звели у 1932 році на Вічевій площі за проєктом
архітектора Броніслава Віктора. Нова висока вежа знову отримала чотирибічний
механічний годинник. У передвоєнні часи (до 1939 року) міський
годинник працював у парі з живою людиною. Щодня рівно опівдні на балкончик
годинникової вежі виходив міський сурмач, який на чотири сторони світу
виконував традиційну мелодію – гейнал, оповіщуючи жителям точний час. У другій половині ХХ ст. старий
годинниковий механізм занедбали. Першу спробу зробити саморобне електронне
відновлення курантів здійснили у 1980-х роках. Сучасна історія годинника отримала нове
дихання завдяки відомому львівському майстру-годинникарю Олексію Бурнаєву.
Близько 15 років тому майстер розробив і встановив на ратуші сучасну систему.
Усі чотири циферблати на вежі синхронізовані та працюють автономно. На горі вежі встановлена спеціальна GPS -антена, яка автоматично коригує час через супутник.
Також система оснащена блоком безперебійного живлення, що дозволяє годиннику
йти дві доби навіть у разі повного вимкнення електрики. Годинник не просто відбиває ударами кожну
годину. Рівно опівдні електронна
система транслює запис Гімну України, відновлюючи давню традицію міського
сурмача. Сьогодні, піднімаючись сходами музею
«Жовківська вежа» на оглядовий майданчик, туристи проходять безпосередньо
повз кімнату зсередини вежі, де працює механізм і ввімкнене спеціальне
підсвічування циферблатів та вітражів. Піднятись можна до самого годинника, навіть
доторкнутись до його стрілок, це щось неймовірне і захоплююче.
І
звідси відкриваються вже зовсім інші краєвиди довкола. Ось
таким ми бачимо костел святого Лаврентія. Далі
ми бачимо площу Вічеву, яка має
масштабні розміри. Бачимо Жовківський замок. Та інші краєвиди. Спускаємось донизу тими ж сходами, що й
піднімались. Можемо продовжити оглядати експозицію музею, оскільки експонатів
дуже багато і одразу все оглянути неможливо. Тут
уже нам в очі кидається у сьогоднішня війна, де наші мужні захисники
захищають нашу рідну землю від злого і ненависного ворога. Тут
є військова форма, погони та жовто-блакитний український прапор. Це
найболючіша тема сьогодні для всього українського народу. Але ми віримо в
перемогу, ми віримо в те, що нам вдасться вигнати російського ворога з наших
територій і мирно жити на нашій рідній землі.
Музей «Жовківська вежа» дуже цікавий, тому
раджу його відвідати, якщо будете у місті. Неймовірне враження на вас
справлять краєвиди з оглядового майданчика та годинник на вежі. По можливості краще взяти гіда і дізнатись
більше історії. На відвідувачів чекає справжнє занурення у давні часи –
затишні та буремні, веселі й драматичні.
Графік роботи музею: 09.00 – 17.00 (з листопада по квітень) 10.00 – 17.00 (з квітня по жовтень) Без перерви та вихідних. Вартість квитків: 100 грн (дорослий), 70 грн (студентський), 60 грн
(учнівський), УБД – вхід безкоштовний. Аудіогіди (2 особи): 200 грн (тривалість 40 хв), 250 грн (тривалість 60 хв). На першому поверсі розташований
туристично-інформаційний центр, а також там можна придбати сувеніри на
пам'ять про Жовкву: літературу, листівки, тарілки, чашки, дзвоники, магнітики
тощо (в інших місцях ми сувенірів не бачили).
Скажу
чесно, це перша ратуша, в якій я побувала всередині, відвідала музей,
піднялась на оглядовий майданчик, доторкнулась до годинника, ще й купила
сувеніри на згадку про це чудове місто. До речі, Жовква повністю виправдовує статус
туристичного міста та очікування туристів. Місто обладнане вказівниками та
інформаційними стендами, тому туристам
буде дуже зручно орієнтуватись. Одразу біля ратуші є так званий
стенд-путівничок, де одразу можна ознайомитись з найголовнішими туристичними
об’єктами Жовкви та дізнатись про них коротку
інформацію. -
А ви відвідували Жовківську ратушу? -
Чи вдалось
вам пройтись залами музею «Жовківська вежа»? -
Які експозиції та експонати вам найбільше
сподобались та запам’ятались? -
Чи почули ви голос Степана Бандери, Андрея
Шептицького, Йосифа Сліпого? -
А як вам краєвиди з оглядового майданчика? -
Чи вразив вас годинник на вежі Жовківської
ратуші? -
Чи змогли ви доторкнутись до його стрілок та
оглянути панораму довкола? -
Чи не забули завітати до
туристично-інформаційного центру та придбати сувенір на пам'ять?
НАПИШІТЬ СВІЙ КОМЕНТАР
|
Немає коментарів:
Дописати коментар